|
|
Скачати 16.54 Mb.
|
Стаття 14. Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності 1. Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. 2. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу. 3. Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання- ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. 4. У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання. Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється законом. 5. У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону. 1. Підтримка економічної системи суспільства в ефективному стані, як уже зазначалось, неможлива без застосування державою гнучких засобів впливу на економічні процеси. Крім податкових та інших фінансово-кредитних важелів, правил ціноутворення держава застосовує і системи ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування. 2. Ліцензування, як випливає з коментованої статті, - це видача і переоформлення та анулювання документів державного зразка, які засвідчують право суб'єкта господарювання на здійснення зазначених в них видів господарської діяльності протягом визначеного строку при виконанні ліцензійних умов. Ліцензійні умови - це нормативно-правовий акт, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є: забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання; захист прав, законних інтересів та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; встановлення єдиного порядку ліцензування господарської діяльності на території України; встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [318]. Він встановлює, що ліцензія є єдиним документом, який дає право на провадження певного виду господарської діяльності, визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, передбачає державний контроль у цій сфері, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства, що регулює відносини, пов'язані з ліцензуванням. Основні напрями державної політики у сфері ліцензування та законодавчі основи її реалізації, за цим Законом, визначає Верховна Рада України, а її реалізацію здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів, виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності. Закон встановив компетенцію спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Цей орган, зокрема, розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, узагальнює практику застосування цих актів. А орган ліцензування, яким є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів, або спеціально уповноважений виконавчий орган для ліцензування певних видів господарської діяльності забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування, затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом ліцензійні умови та порядок контролю за їх виконанням, видає і переоформлює ліцензії та анулює їх, формує і веде ліцензійний реєстр. Ліцензійний реєстр містить відомості про суб'єкта господарювання - ліцензіата, вид господарської діяльності згідно з виданою ліцензією, строк її дії. Відомості ліцензійних реєстрів та ідентифікаційні коди органів ліцензування містить Єдиний ліцензійний реєстр, який веде спеціально уповноважений орган з питань ліцензування (ст. 19 Закону). Щодо експертно-апеляційної ради при спеціально уповноваженому органі, то вона є колегіальним органом, до компетенції якого належить експертиза проектів нормативно-правових актів органів виконавчої влади з питань ліцензування, аналіз стану та розроблення рекомендацій щодо вдосконалення ліцензування. Закон «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», як уже зазначалось, встановлює єдиний перелік певних видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, починаючи з пошуку (розвідки) корисних копалин і закінчуючи посередницькою діяльністю митних брокерів та митних перевізників. Законом визначено перелік документів, які подаються суб'єктами господарювання в органи ліцензування для одержання ліцензії, строк (десять днів) для прийняття рішення про видачу ліцензії або відмову в її видачі. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку. 3. Порядок патентування торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, що провадиться суб'єктами господарської діяльності, визначається Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» [372]. Під торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток. Патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами господарської діяльності, а саме юридичними особами або їх структурними (відокремленими) підрозділами (філіями, відділеннями, представництвами) у пунктах продажу товарів - магазинах та інших торгових точках, кіосках, палатках, автомагазинах тощо. Дія зазначеного закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання послуг підприємств і організацій Укоопспілки, військової торгівлі, аптек, які перебувають у державній власності, та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання у селах, селищах та містах районного підпорядкування; суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності, сплачують податок на промисел і в деяких інших випадках; суб'єктів господарської діяльності, створених громадськими організаціями інвалідів. Торговий патент видається суб'єктам господарської діяльності за плату державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або їх структурних (відокремлених) підрозділів. Строк дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців, короткострокового торгового патенту - від 1 до 15 днів. Суб'єкт господарської діяльності, який придбав спеціальний торговий патент, не сплачує податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, податок на доходи фізичних осіб, плату (податок) на землю і низку зборів, передбачених законом. Порядок ведення бухгалтерського обліку суб'єктами господарської діяльності, які придбали спеціальний торговий патент, встановлюється Кабінетом Міністрів. 4. Квотування експорту та імпорту здійснюється у відповідності з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [293] та декретом Кабінету Міністрів України «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» [303]. Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає такі квоти: квоти (контингенти) глобальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортуються або з яких він (вони) імпортуються; квоти (контингенти) групові — квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортуються або з яких він (вони) імпортуються; квота експортна (імпортна) - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати чи імпортувати протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях; квоти (контингенти) індивідуальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) із зазначенням конкретної країни, куди товар (товари) може (можуть) експортуватись або з якої він (вони) може (можуть) імпортуватись. По кожному виду товарів може встановлюватись лише один вид квоти. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. Рішення про запровадження режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України. Стаття 15. Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання 1-У сфері господарювання застосовуються: державні стандарти України; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови; міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн (застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України). 2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для: суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах; учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано щодо вимог стандартів. 3. У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено нормативно-правовими актами України, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України. 4. 3 метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві в виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів. 5. Види та порядок сертифікації продукції та послуг встановлюються законом. 1. Стандартизація та сертифікація є специфічними засобами регулювання господарської діяльності і водночас складовими національної системи технічного регулювання. Необхідність реформування стандартизації і сертифікації є однією з визначальних умов для вступу України до Світової організації торгівлі, зокрема, в частині гармонізації правових та організаційних засад стандартизації та підтвердження відповідності в Україні з вимогами Угоди з технічних бар'єрів у торгівлі [504]. Відповідно до частини другої статті 92 Конституції України порядок встановлення державних стандартів визначається виключно законами України. Правові засади стандартизації в Україні викладені у Законі «Про стандартизацію» [454]. Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних принципів та характеристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для національної безпеки. Крім того, метою стандартизації є створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, сприяння науково-технічному прогресу та міжнародному співробітництву, а також створення умов для усунення невиправданих технічних перешкод у міжнародній торгівлі. У процесі стандартизації виробляються нормативні документи: стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори та технічні умови. Стандартом є розроблений у встановленому порядку нормативний документ, що закріплює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі. Класифікація стандартів здійснюється залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, та рівня, на якому здійснюється стандартизація. Залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, розрізняють: національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування; стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими органами стандартизації. Національним стандартом є державний стандарт України, прийнятий центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступний для широкого кола користувачів. Національний (державний) стандарт має міжгалузеве значення. Кодексом усталеної практики є нормативний документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Класифікатором є нормативний документ, в якому систематизовано за певним критерієм об'єкти стандартизації у певній сфері господарювання. Технічними умовами є нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Кодекс усталеної практики, класифікатор та технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом. Залежно від рівня, на якому здійснюється стандартизація, розрізняють: міжнародні та регіональні стандарти — стандарти, прийняті, відповідно, міжнародним та регіональним органом стандартизації; національні стандарти інших країн - стандарти, прийняті уповноваженими органами інших країн. Стандартизація в Україні здійснюється за пріоритетності прямого впровадження міжнародних і регіональних стандартів та дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації. Міжнародні стандарти розробляються та приймаються в рамках Міжнародної організації стандартизації (ІСО) та Міжнародної електротехнічної комісії (МЕК). Згідно зі статтею 56 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами [508] Україна взяла зобов'язання сприяти застосуванню технічних правил Співтовариства та європейських стандартів, які приймаються Європейським комі- тетом стандартизації (СЕН) та Європейським комітетом стандартизації в електротехніці (СЕНЛЕК). В Україні міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані шляхом посилання на них у національних та інших стандартах. Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації України, тобто шляхом опублікування національного стандарту, що грунтується на відповідному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту. Національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України. 2. За загальним правилом стандарти застосовуються на добровільних засадах. Проте законодавець встановлює обов'язкові випадки застосування стандартів чи їх окремих положень. Так, якщо нормативно-правовий акт містить посилання на стандарт, усі суб'єкти господарювання зобов'язані застосовувати такий стандарт. Обов'язковими для виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання незалежно від форми власності є вимоги, що встановлюються стандартами щодо захисту життя, здоров'я та майна людини, захисту тварин, рослин; охорони довкілля, безпеки продукції, процесів чи послуг, запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції, усунення загрози для національної безпеки. Інші вимоги стандартів визнаються обов'язковими у договірних ситуаціях або за наявності відповідного посилання на стандарти у технічній документації виробника (постачальника) продукції, а також виконавця певних послуг. Такі вимоги можуть ставитися до основних споживчих (експлуатаційних) характеристик продукції та методів їх контролю; вимог до пакування, транспортування, зберігання та утилізації продукції; правил та норм оформлення технічної документації; метрологічних правил і норм тощо. Виробник чи постачальник продукції вправі добровільно підтверджувати відповідність продукції національним стандартам у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації. У разі складення декларації або наведення стандартів у маркуванні продукції, стандарти чи їх окремі положення застосовуються в обов'язковому порядку при її виробництві, постачанні. Відповідність продукції вимогам стандартів підтверджується шляхом випробувань за правилами та процедурами обов'язкової та добровільної сертифікації. У разі засвідчення відповідності продукції вимогам стандартів їх застосування є обов'язковим. 3. Стандарти чи їх окремі положення застосовуються на добровільних засадах до продукції українського виробництва, що виготовляється на експорт, але лише за умови, якщо положення відповідної угоди (контракту) між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності не суперечать законодавству України у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України. У такий спосіб забезпечується пріоритет споживача, тобто допускається виготовлення та постачання продукції за кордон відповідно до вимог міжнародних, регіональних, національних та інших стандартів країни, в якій зареєстровано замовника продукції. 4. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів та здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт. Згідно з декретом Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» [106] повноваження щодо державного нагляду за додержанням технічних регламентів з підтвердження відповідності, технічних регламентів, стандартів, норм і правил, станом засобів вимірювань, а також інших вимог, пов'язаних з якістю продукції, покладаються на центральний орган виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики і його територіальні органи — державні центри стандартизації, метрології та сертифікації, а також інші спеціально уповноважені органи. Нагляд за дотриманням вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм у стандартах та інших нормативно-технічних документах здійснюють органи та установи державної санітарно-епідеміологічної служби. Нагляд за додержанням ветеринарно-санітарних вимог здійснюють державні органи ветеринарної медицини. У разі порушення стандартів, технічних регламентів суб'єкт господарювання несе відповідальність, засади якої встановлено розділом V згаданого вище декрету. 5. 3 метою захисту споживачів, контролю безпеки продукції для довкілля, життя, здоров'я громадян та майна, усунення технічних перешкод у міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу вимогам, встановленим законодавством. За визначенням ІСО сертифікація відповідності є дією, що засвідчує шляхом видачі сертифіката відповідності або знаку відповідності, що виріб або послуга відповідають певному стандартові або іншому нормативному документу. Правові засади сертифікації в Україні встановлені Законом України «Про підтвердження відповідності» [383]. Згідно з цим Законом об'єктами сертифікації є продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал. Сертифікація може мати обов'язковий та добровільний характер. Сертифікація у сфері, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством, є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації. Обов'язкова сертифікація проводиться згідно з вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності. За результатами обов'язкової сертифікації у разі позитивного рішення уповноваженого органу з сертифікації заявникові видається сертифікат відповідності. Обов'язкова сертифікація здійснюється акредитованими в установленому законодавством порядку органами із сертифікації будь-якої форми власності, які уповноважені на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності створено державну систему сертифікації - УкрСЕПРО. Сертифікація продукції в системі УкрСЕПРО проводиться відповідно до затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності правил сертифікації однорідних видів продукції (послуг). Виробники зобов'язані реалізовувати продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації, лише за наявності сертифіката відповідності, виданого або визнаного уповноваженим органом із сертифікації, наносити на продукцію національний знак відповідності у сфері, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством; компенсувати споживачам продукції завдані їм збитки в разі виявлення невідповідності продукції вимогам, зазначеним у декларації про відповідність та/або сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності; сприяти проведенню всіх процедур підтвердження відповідності, встановлених для певного виду продукції. Постачальники зобов'язані реалізовувати продукцію за умови наявності копії сертифіката відповідності чи копії свідоцтва про визнання відповідності; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності. Сертифікація у сфері, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг не регламентуються законодавством, здійснюється на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації. Орган із сертифікації встановлює правила проведення добровільної сертифікації, визначає учасників робіт із сертифікації. Результатом добровільної сертифікації є підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу будь-яким заявленим вимогам. |
|
ТОВ «Фінансова компанія «СПМК-1» Примітка 1: Основна діяльність Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншого чинного... |
СТАТУТ Комунальне підприємство «Сумижитло» Сумської міської ради (далі по тексту Підприємство), створене відповідно до Закону України «Про... |
|
ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ НОВОУШИЦЬКА РАЙОННА РАДА ШОСТЕ СКЛИКАННЯ Керуючись п. 20 ч. 1 ст. 43 та ч. 2 ст. 43, ч. 4, 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та відповідно до... |
Законодавство про підприємництво Законодавче забезпечення підприємницької діяльності. Структура Господарського кодексу України |
|
РІШЕННЯ Від 11 червня 2013 року Комунальник”, на підставі статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 5 ст. 57 Господарського кодексу України,... |
Програма фінансової Підтримки КП «Коломийського районного комунального... Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст ст. 56,57 Господарського кодексу України, Законом України «Про загальнодержавну... |
|
Н ІКОПОЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА Від імені та інтересах територіальної громади, у зв’язку зі змінами у діяльності підприємства, у відповідності до статті 57 Господарського... |
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права... |
|
План Види суб'єктів господарського права Методи господарського права Методи господарського права |
ГОЛОВИ ВІЛЬШАНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ Відповідно до Земельного кодексу України, Законів України "Про місцеві державні адміністрації", Земельного кодексу України, Водного... |