|
|
Скачати 44.75 Kb.
|
|
Сватання по-стецівському звичаю. 25 листопада. Настя. Науме! Науме! Либонь, старости йдуть. Наум. До кого? Настя. Та до нас! До нас! Он уже на подвір’ї! Сідай швидко. А ти, доню, біжи прибирайся. Маруся (біга, не знає, що одягнути, мати допомагає їй прибиратися.У дворі стукнуло тричі). Наум. (хутко вдягає нову свиту, новий пояс, одягається, хвилюється, наче переляканий) Наум. Господи! Дай моїй донечці доброго чоловіка, пошли їй, Господи, доброго чоловіка і щастя. У двері стукнули знову тричі, палицею Наум (посунув хлібину на столі, змітає кришки зі столу) Настя (засвічує свічечку перед образами. У двері стукають знову втретє, і теж тричі). Наум (перехрестившись). Якщо ви добрі люди та з добрим словом, то просимо до хати! Насте! Іди ж сідай уже й ти. Заходять двоє старостів, один тримає хлібину а другий пляшку горілки, за ними заходить Василь. Старости хрестяться до ікони та кланяються батькам. Наум. Що ви за люди, звідки, за чим прийшли до нас? Старший староста. Перше дозвольте вам поклонитись і добрим словом прислужитись. Вислухайте нас, а коли теє, то й між нами онеє, коли ж наше слово не влад, то ми собі підемо назад. А що ми люди чесні і без худої науки то от вам хліб святий у руки. Наум (взявши хліб, поцілував його, поклавши потім на край столу) Хліб святий приймаємо, а вас послухаємо. Сідайте, добрі люди. Та й розкажіть, з якого царства, з якого государства? Старший староста. (у якого в руках пляшка) Ми є люди німецькії, а йдемо із землі турецької. Ми собі ловці, удалії молодці. Раз дома, у нашій землі випала пороша, я й кажу товаришу: „Чого нам дивитися на таку шкварю, ходімо ськать усякого звірю”. І пішли. Їздили, слідили і нічого не вслідили. Навстріч нам якраз їде оцей князь на вороному коні. Василь (Встав, поклонився) Старший староста. А він нам і каже: „Ей ви, ловці, добрі молодці! Услужіть мені службу, покажіть дружбу: ось якраз мені попалась лисиця, чи може куниця, а чи може красна дівиця. Їсти-пити не бажаю, а знайти її бажаю. Поможіть мені, її спіймайте, і всього, чого захочете, від мене забажайте. Десять городів вам дам ще й скирту хліба. От ми й пішли по всіх городах і селах. Перший слід завів нас у Німеччину, а далі у Туреччину, і оце ходимо-шукаємо, а її не спіймаємо. Уже всі царства - государства пройшли, а її не знайшли. То ми й кажемо своєму князю: ”Не тільки звіра в полі, що куниця, пошукаємо, може, десь найдемо кращу дівицю”. А наш князь і каже: ”По яких царствах – государствах не бував, а такої куниці, ніби красної дівиці, не видав”. От ми пішли й попали на слід, а по ньому в це село,(не знаємо як воно й зветься), зайшли. А тут знов випала пороша, то ми вже шукали – шукали, поки й на слід не напали. Та й бачимо, що наш звір, пішов до вас, добрі люди, у двір, аз двора до хати, а тепер ми його хочемо отут спіймати. Наша куниця – у вас – красна дівиця. От нашому слову кінець, а ви зробіть нашому ділу вінець. Віддайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю! Чи віддасте, чи нехай підросте. Наум. Марусю! А ходи сюди на пораду! Жінко! Що будемо робити? Наум. Спасибі вам за ваше слово. Ідете з далекої дороги, то, може, б випили по чарці. Бачите, що ви наробили? Мене з жінкою зажурили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить, мабуть, дума тут більше не жити. Гай! Гай! Так ось що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємося, (староста передає хліб з поклоном) а щоб ви нас не порочили, що ми передержуємо куниці та красні дівиці, так ми вас пов’яжемо, і тоді усе добре вам скажемо. Дочко! Годі тобі піч колупати, а чи нема в тебе чим цих ловців-молодців пов’язати. Маруся (колупа піч) Мати. Ти чуєш, Марусю, що батько каже? Іди ж, та давай чим цих людей пов’язати. Або, може, нічого не придбала та з сорому і колупаєш. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, не зробила рушників, так в’яжи хоч валом, коли і той ще є. Маруся (виходить і виносить на дерев’яній тарілочці два рушники довгих, хрест-навхрест складених і кладе їх на хлібові. Стає перед іконами і б’є три поклони, тоді – батькові тричі кланяється і цілує руку, матері – також. Бере рушники, підносить першому старості, а потім - другому. Старости. (поклонившись узяли рушники) Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили. Спасибі і дівочці, що рано вставала, тонку пряжу ткала, вишивала, щирі рушники придбала. (далі в’яжуть самі себе)
Мати. А ну ж, доню, ти мені казала, що на гарний платок заробила. Маруся (пішла за платком) Наум. Цьому князеві сама чіпляй, за пояс хустку затикай та слухай його, та шануй, а тепер поцілуй. (цілуються) Василь (викладає Марусі на тарілку цілкового) Другий староста. Тепер падайте батькові в ноги (падають) Батько. Гляди ж, зятю, жінку свою бий і рано, й увечері, встаючи і лягаючи, і за діло і без діла, а сварись з нею повсякчас. Не справляй її ні одежі, ні плаття, дома не сиди, тиняйся по шинках та по чужих жінках. А ти, дочко, чоловіка не поважай, він у поле, а ти до ринку, бо стерня ноги коле. В печі не топи, хай там павутиння заснується, а чоловік голодний до тебе засміється. Отак у двох у парці, якраз підете в старці. Та ви вже не маленькі, як жити знаєте, бо свій розум маєте. Другий староста. За таку науку, цілуйте, діти, батька в руку. Мати (перехрестилася, заплакала) Старости. Отож ми й кажемо, що діло своє зробили, та вже й горілки заслужили. Молоді (сідають на покуті, батько біля них та старости, мати порається) Батько (частує) Староста. Оце напиток! (Де не бували, а такого не куштували) Наум. Та ж це ми для заморських сватів придбали , а ви ж на споді ще не куштували, а там самий смак. Староста (випив) Ого, від такого почервонієш, як мак. Другий староста (теж випивши, хвалить) А таки – так. Дівчата (осіб 10, співають входячи в хату „ Чогось мені сумно”, увійшли – кланяються) Дай Боже вам вечір добрий, господи поможи на все добре! Настя. Спасибі! Просимо на хліб, на сіль, і на сватання. (садить дружок по чину від Марусі) Сідайте, дружечки та й не соромтеся, вечеряйте, а ти старосто пригощай, по чарці наливай. Дівчата (співають жалібної „Ой, братіку мій, ріднесенький”) Настя (плаче) Дівчата (співають веселішої „Було б тобі не женитися”) Сваточку наш старенький, голубе сизесенький випусти нас із хати на вулицю погуляти... Наум. Музику! Давайте музику! (музики грають, всі танцюють, заходять сусіди та друзі, які запрошені на сватання) |
|
Тема. ПЧ. Г. Квітка-Основ’яненко. Сватання на Гончарівці. Мета Форми, методи, прийоми роботи: «Психологічний настрій», таблиця «Знати і вміти», повідомлення учнів, обговорення в загальному колі,... |