ПЛАН-КОНСПЕКТ на проведення занять з гуманітарної підготовки з особовим складом 3-го караулу СДПЧ-25


Скачати 191.73 Kb.
НазваПЛАН-КОНСПЕКТ на проведення занять з гуманітарної підготовки з особовим складом 3-го караулу СДПЧ-25
Дата20.03.2013
Розмір191.73 Kb.
ТипПлан-конспект
bibl.com.ua > Право > План-конспект



"ЗАТВЕРДЖУЮ"

Начальник Миколаївського РВ

підполковник вн. сл.
О.В.Аралін.
ПЛАН-КОНСПЕКТ

на проведення занять з гуманітарної підготовки

з особовим складом 3-го караулу СДПЧ-25

ТЕМА №12: Визвольна боротьба українського народу у 1917- 1920р:Центральна Рада, Гетьман, Директорія УНР,ЗУНР.


НАВЧАЛЬНА МЕТА: Вивчити тему.
ЧАС: 1 година ( лекція)
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: навчальний клас
ЛІТЕРАТУРА: підручник з “Історії України”.
ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ:
1. Організаційний момент : 5хв:

– перевірка присутніх;

– оголошення теми і мети заняття.

2. Контроль знань : 5хв.

3. Викладення матеріалу теми: 25 хв.

ПИТАННЯ, ЯКІ ВИВЧАТИМУТЬСЯ:
1.Українська революція 1917-1920р.р.

2.Становлення Української держави–Української Народної

республіки(УНР).

3.Причини поразки, та історичне значення Української

національно-демократичної революції.

В кiнцi лютого 1917 р. в Петроградi в результатi збройного повстання робiтникiв i солдатiв царизм було повалено. Проте боротьба за владу не закiнчилася. Паралельно iснували двi полiтичнi структури, якi вiдбивали iнтереси рiзних соцiальних верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з лiберально-буржуазних депутатiв IV Державної Думи, i Рада робiтничих i солдатських депутатiв.

В Українi ситуацiя виявилася ще складнiшою. Поряд з органами Тимчасового уряду та робiтничими i солдатськими Радами (лише у березнi 1917 р. їх було вже понад 170), виник ще один орган, який згуртував українськi нацiонально-демократичнi сили, – Центральна Рада. Це спочатку громадське об’єднання було створене 7 березня 1917 р. у Києвi з iнiцiативи ряду полiтичних, громадських, наукових органiзацiй. Головою Ради обрали визначного iсторика i громадського дiяча М.С.Грушевського, а його заступником – В.П.Науменка. Серед партiй провiдну роль в Центральнiй Радi вiдiгравали Українська партiя соцiалiстiв-федералiстiв (УПСФ), Українська соцiал-демократична робiтнича партiя (УСДРП) i Українська партiя есерiв (УПСР). У бiльшостi Рад робiтничих i солдатських депутатiв переважали меншовики i есери.

7-8 квiтня 1917 р. в Києвi вiдбувся Український Нацiональний Конгрес, в роботi якого взяли участь делегати вiд губернiй України, українських громадських органiзацiй Петрограда, Москви, Криму, Кубанi, Холмщини. На конгресі відбулося конституціювання Центральної Ради, вона стала представницьким органом українського народу. Це був перший крок відродження нації на шляху державності. Керiвництво ЦР почало роботу по створенню пiдлеглих їй мiсцевих органiв влади – українських рад (губернських, мiських, повiтових). Таким чином, в Українi створився трикутник полiтичних сил.

Центральна Рада висувала вимоги автономiї України, пiдтримувала заходи по створенню української преси, впровадженню української мови в школах, скасуванню будь-яких обмежень щодо розвитку української культури i громадсько-полiтичного життя.

10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свiй I Унiверсал, тобто державний документ у формi звернення до населення. У ньому проголошувалась автономiя України i пiдкреслювалось, що Україна не вiддiляється вiд Росiї. Порядок і лад в Україні повинні були дати «вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм)». Це був перший крок до здійснення національно-територіальної автономії України.

3 липня 1917 р. Центральна Рада видала II Унiверсал, де проголошувалося, що вона не стоїть за вiддiлення України вiд Росiї i вiдкладає вирiшення питання про здiйснення автономiї України до Всеукраїнських Установчих Зборiв.

ІІ Універсал був певною поступкою російському Тимчасовому урядові, компромісом, у деякій мірі кроком назад порівняно з І Універсалом. Це виявилося у тому, що не визначалася територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради, не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, особливо в стосунках з місцевими органами Тимчасового уряду. Проте, проголошення самостійності України в тих умовах було нереальним.

Невдовзі Центральна Рада створила свій виконавчий орган – Генеральний секретаріат на чолі з відомим українським письменником В.К.Винниченком. В склад секретаріату входило 8 міністерств, якими керували переважно представники соціал-демократичної партії. Тимчасовий уряд змушений був визнати Генеральний секретарiат своїм крайовим органом управлiння п’яти (з дев’яти) українських губернiй (Київської, Полтавської, Подiльської, Волинської та Чернiгiвської). Це означало зростання авторитету, впливу i влади Центральної Ради.

Проте, Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав. Цей новий компроміс з російським урядом було зафіксовано у “Тимчасовій інструкції для Генерального секретаріату”. З компетенції Секретаріату вилучалися військові, судові, продовольчі справи, а також пошта та телеграф.

Генеральний секретарiат був пiдзвiтний Малiй Радi (з 40 чол.) – органу, який вирiшував поточнi i нагальнi проблеми. Центральна Рада погоджувалася спiвробiтничати з «неукраїнськими групами населення», якщо останнi визнавали її «вищим правомочним органом». Слiд вiдзначити, що розходження Центральної Ради з Тимчасовим урядом торкалися лише нацiонального питання i перспектив устрою України. Щодо питань державного ладу, економiчної, земельної, соцiальної, воєнної полiтики, то тут розходження були незначними або взагалi вiдсутнiми.

В своїй дiяльностi Центральна Рада припустилася ряду помилок. Вона фактично не займалася вирiшенням соцiально-економiчних проблем (серед яких головною була земельна), а зосередила свою увагу лише на нацiональних аспектах. До того ж дiячам Центральної Ради бракувало досвiду i у вирiшеннi суто практичних проблем, таких, як збереження правопорядку, забезпечення мiст продуктами, органiзацiя роботи залiзниць. Багато часу забрали дебати та iдейнi конфлiкти, особливо мiж соцiал-демократами та соцiалiстами-революцiонерами. Зв’язок з масами обмежувався виступами на мiтингах у мiстах, вплив на село, де проживала бiльшiсть населення України, зменшувався. Суттєвою була помилка ЦР щодо вiйськових формувань.

Утопiчним було ставлення ЦР i до чиновникiв. Голова уряду Винниченко називав їх «найгiршими i найшкiдливiшими людьми», вважаючи, що вони є пережитком деспотичної держави. Але швидко стало ясно, що без армiї i чиновникiв обiйтися неможливо.

Таким чином, УЦР в цей час стояла на автономістично-федералістичних позиціях, намагалася сприяти національно-визвольному руху інших народів, не обмежуючись лише вирішенням власне українських питань.

Полiтична та економiчна кризи, якi охопили всю країну, безсилля Тимчасового уряду дали змогу бiльшовикам здiйснити революцiю i захопити в кiнцi жовтня 1917 р. владу в Петроградi. II Всеросiйський з’їзд Рад ухвалив рiшення про перехiд всiєї влади до рук Рад, створив свiй уряд – Раднарком на чолi з Ленiним.

Центральна Рада засудила збройне повстання у Петроградi i визнала неприпустимим перехiд влади до Рад робiтничих i солдатських депутатiв. Таким чином, це означало, що ЦР пориває з робiтничими Радами i входить у конфронтацiю з росiйським Раднаркомом.

7 листопада 1917 р. Центральна Рада приймає свiй III Унiверсал, де Україна проголошувалася народною республiкою (УНР) у складi федерацiї рiвних i вiльних народiв. В Унiверсалi декларувалася обiцянка вирiшити земельне питання, ввести 8-годинний робочий день, встановити державний контроль над виробництвом, врегулювати проблему вiйни i миру. Але втiлення цих гасел вiдкладалося до Установчих зборiв. Проголошувались політичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи й помешкання. Скасовувалась смертна кара, оголошувалась амністія.

Пiд владу ЦР переходило ще 4 губернiї Україн: Харкiвська, Катеринославська, Таврiйська, Херсонська. Але фактично в Донбасi влада належала робiтничим Радам. Історичне значення ІІІ Універсалу в тому, що була проголошена українська державність у формі УНР і накреслювались нагальні соціально-економічні заходи української влади на майбутнє. Проте ці заходи по-різному зустріли в різних верствах населення. Залишення ідеї федеративного зв’язку з Росією, де влада переходила до більшовиків, було помилкою, відставанням від реалій історичного моменту.

Центральна Рада iгнорувала декрети i закони Раднаркому i звернулася до антибiльшовицьких урядiв, що виникли в рядi регiонiв (Дон, Кубань, Крим) з пропозицiєю почати переговори про створення нового федеративного уряду Росiї – на противагу Раднаркому.

На бік ЦР у листопаді 1917 р. перейшло близько 50 % кораблів Чорноморського флоту, які підняли жовто-блакитні прапори. Згодом було утворено Українське Морське міністерство, прийнято «Тимчасовий закон про флот УНР». Але Центральна Рада знову припустилася помилки, оголосивши службу на флоті добровільної.

Боротьба за владу ще бiльше загострилася пiд час виборiв до Всеросiйських Установчих зборiв. Українськi партiї отримали в Українi 70% голосiв, тодi як бiльшовики – лише 10%. Центральна Рада закрила кордон з Радянською Росiєю, припинила вивiз хлiба, не пропускала на Дон через територiю України частини Червоної гвардії, направлені для придушення виступу отамана Каледiна.

Щоб змiцнити свої пропозицiї, бiльшовики вирiшили провести Всеукраїнський з’їзд Рад, на якому передбачалося проголошення Радянської влади. 3-4 грудня 1917 р. до Києва прибуло 124 делегати вiд 49 Рад (з 300). Центральна Рада перехитрила бiльшовикiв, використавши не зовсiм правомiрнi заходи. Вона направила на з’їзд 2000 своїх прибiчникiв, якi рiзко змiнили спiввiдношення сил. Бiльшовики змушенi були покинути з’їзд i переїхати в Харкiв, де до них приєднались делегати III обласного з’їзду Рад Донецько-Криворiзького басейну. Так вiдбулася органiзацiя I Всеукраїнського з’їзду Рад. У його роботi взяли участь близько 200 делегатiв вiд 82 Рад майже всiх губернських центрiв i найбiльших мiст. Бiльшiсть мали бiльшовики.

Цей з’їзд проходив 11-12 грудня 1917 р. й проголосив Радянську владу на всiй територiї України, висловився за федеративну форму зв’язку мiж Україною i Росiєю, обрав Центральний Виконавчий Комiтет (41 член, з них 35 бiльшовиків, голова ЦВК – Ю.Медведєв). ЦВК доручалося негайно поширити на територiї України всi декрети i розпорядження Раднаркому про землю, робiтничий контроль над виробництвом, демократизацiю армiї, оголосити недiйними всi розпорядження Центральної Ради, якi вона «видавала i видасть». Таким чином, на Україну поширювалася дiя основних законiв Радянської Росiї, а законодавство ЦР iгнорувалося.

17 грудня 1917 р. був створений радянський уряд України – Народний Секретарiат у складi 12 колегiальних народних секретарiв на чолi з М.Скрипником. Таким чином, в Українi стало два уряди, якi знаходилися в антагонiзмi один до одного. Радянський Раднарком пiдтримував Народний Секретарiат.

Ще 3 грудня 1917 р. Раднарком Росiї проголосив «Манiфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». В ньому визнавалась УНР i нацiональнi права українського народу. Сама ж Центральна Рада не визнавалась. Від неї ультимативно вимагалось пропустити радянські війська на Дон, припинити розброєння радянських військ в Україні. У випадку не прийняття вимог Раднарком оголошував Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади». Це було втручання у внутрішні справи України, спроба поставити її в залежність від Раднаркому. Сама форма маніфесту (ультиматум) свідчила про бажання радянської влади в Росії загострити відносини з УЦР. 17 грудня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення УЦР. З Росії почали прибувати радянські війська, 25 грудня 1917 р. радянські війська почали наступ проти УНР.

Уряду доручалося укласти мир з Четверним союзом; декларувалася передача землі без викупу всім селянам; ліси, води, надра мали перейти у порядкування уряду УНР; проголошувалося, що уряд бере під свій контроль найважливіші галузі торгівлі, банки, монополізує ряд провідних галузей промисловості. IV Універсал став важливою віхою українського національно-визвольного руху, ознаменував відродження української національної держави.

11 сiчня 1918 р. Центральна Рада видала свiй IV Унiверсал, де проголошувалась самостiйнiсть i незалежнiсть України. Центральна Рада не йшла на вiдокремлення вiд Росiї аж до початку громадянської вiйни, коли розрив з бiльшовиками став неминучим.

В Універсалі говорилося про мирні взаємовідносини УНР із сусідніми державами (Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною). Уряду доручалося завершити мирні переговори з Німеччиною та її союзниками та підписати з ними мир. Передбачалося демобілізувати армію і створити міліцію, навесні роздати землю селянам без викупу, узяти під суворий контроль банки, ввести монополію за виробництво і торгівлю залізом, тютюном. генеральний секретаріат перейменували у Раду народних Міністрів. Історичне значення ІV Універсалу в тому, що Україна проголошувалася незалежною суверенною державою, а її керівники в цілому відмовилися від автономістсько-федералістської позиції і перейшли на самостійницькі у процесі українського державотворення, хоча залишали остаточне вирішення питання про федеративний зв’язок з республіками колишньої російської держави Українським Установчим Зборам.

4 сiчня 1918 р. Народний Секретарiат УНР вiддав наказ своїм вiйськам розпочати похiд на Київ. У походi брали участь не лише сформованi в Українi вiйська, але й надiсланi Раднаркомом з Росiї. В самому Києвi розпочалося повстання на заводi «Арсенал», придушене вiйськами ЦР. Але все ж ЦР не змогла утримати Київ. Пiсля цього туди вступили радянськi вiйська, i пiд керiвництвом лiвого есера Муравйова були органiзованi масовi репресiї.

30 сiчня 1918 р. до Києва прибув Народний Секретарiат i мiсто стало столицею радянської України. ЦР опинилася у Житомирi.

Зазнавши поразки у боротьбi з бiльшовиками, ЦР вирiшила використати зовнiшнiй фактор. Спочатку вона домагалася пiдтримки Антанти, особливо Францiї, але не дочекавшись її, вступила в переговори з Четверним Союзом. Це було зроблено ще й тому, щоб не дати бiльшовикам можливостi представляти Україну. 9 лютого 1918 р. представники ЦР пiдписали у Брест-Литовську угоду з Четверним Союзом. Її суть зводилась до того, що цей Союз визнавав незалежнiсть України, засвідчував припинення стану війни, не передбачав анексій і контрибуцій, кордони між УНР і Австро-Угорщиною збігалися з довоєнними російськими, а в межах майбутньої Польщі їх мала визначити спеціальна комісія на підставі «етнографічних відносин і з урахуванням бажань населення». У квітні 1918 р. УЦР підписала договір про поставки центральним країнам 60 млн. пудів хліба, 400 млн. штук яєць, 2,75 млн. пудів м’яса, 3 млн. пудів цукру і т.д.

Нiмцi з австрiйцями роздiлили Україну на сфери впливу i ввели на її територiю 450-тисячну армiю. Бiльшовики змушенi були вiдступити, Україна опинилася пiд нiмецько-австрiйською окупацiєю.

Центральна рада провела календарну реформу: день 16 лютого 1918 р. було оголошено 1 березня. Тризуб, державний знак Володимира Великого було визнано державним гербом України, жовто-блакитне полотнище – прапором держави. Схвалено адміністративний поділ України на 32 землі. Було прийнято рішення про вивчення усіма службовцями української мови в тримісячний термін, ліквідації всіх написів та оголошень російською мовою. Законом заборонялося застосування найманої правці на селі, приватної власності на землю, що викликало незадоволення заможних селян. Таку ж реакцію у заможних верств викликало рішення ЦР про реквізицію будинків та товарів у буржуазії.

29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію України. Україна проголошувалась суверенною, самостійною, незалежною державою. Передбачався розподіл влад. Верховним органом влади мали бути всенародні збори, які формують органи виконавчої та судової влади. Вища виконавча влада належить Раді Народних Міністрів, а вищим судовим органом є Генеральний Суд УНР; місцеве самоврядування представлене виборними Радами і управами громад, волостей і земель. Одне з центральних місць посідали права людини і свобода слова, друку, совісті, рівність всіх громадян незалежно від походження, віри, національності, майнового стану. УНР повинна була стати парламентською республікою, але обрала першого президента України – М.С. Грушевського.

Незважаючи на те, що Центральнiй Радi вдалося знову повернутися до влади, вона не мала пiдтримки серед широких верств населення з рiзних причин:

  • великих промисловцiв та землевласникiв, а також кайзера Нiмеччини вiдлякували соцiалiстична орiєнтацiя i соцiалiстичний склад ЦР (нацiоналiзацiя землi, 8-годинний робочий день);

  • зрусифiковану частину населення не влаштовував нацiональний характер влади;

  • нацiонально-демократичнi кола i пробiльшовицькi елементи (тут їх позицiї спiвпадали) – пiдтримка ЦР нiмецької окупацiї i пограбування України;

  • значна частина населення була незадоволена тим, що ЦР не могла «навести порядок»;

  • нiмецька окупацiйна влада була незадоволена полiтикою «прихованого саботажу» з боку ЦР, що не давало їй можливостi швидко i регулярно вивозити награбованi в Українi продукти i сировину.

В результатi дiї всiх цих сил Центральна Рада не змогла утриматись при владi. Опозицiйнi їй сили вирiшили створити мiцну авторитарну владу, надавши їй, за iсторичною аналогiєю, форму гетьманату. На це була згода i нiмецького командування.
29 квiтня 1918 р. на з’їздi хлiборобiв (6500 делегатiв) було обрано гетьмана України, яким став Павло Скоропадський, нащадок гетьмана України часiв Петра I Iвана Скоропадського. Йому в цей час виповнилося 45 рокiв, в минулому вiн був ад’ютантом царя Миколи II. Гетьман оголосив про встановлення «Української Держави» (на вiдмiну вiд «Української Народної Республiки» Центральної Ради).

Скасовувались заходи ЦР щодо нацiоналiзацiї великих маєткiв i культурної автономiї. Проголошувалась недоторканiсть приватної власностi. Великi прерогативи надавались самому гетьману: верховна виконавча влада, затвердження законодавчiх актiв, призначення отамана (голови) ради мiнiстрiв, управлiння зовнiшньою полiтикою i вiйськовими справами (гетьман був Верховним воєводою). Владу гетьмана можна розглядати як надзвичайне поєднання монархічних і диктаторських засад, з враховуванням історичних традицій і національного характеру української держави.

Однак все це не могло приховати того, що фактичними господарями України були не гетьман i його уряд, а нiмецьке вiйськове командування. Гетьман ввiв окрему соцiальну категорiю громадян-козакiв (фактично заможних селян), сподiваючись, що вони стануть опорою режиму. З-за того, що гетьман був причетний до повалення ЦР, в його уряд i адмiнiстрацiю вiдмовилися увiйти представники українських полiтичних сил. Проте це не завадило швидко налагодити дiйовий адмiнiстративний апарат (у провiнцiях – старости, земськi урядники). Проводилися досить жорстокi репресiї проти учасникiв робiтничого i селянського рухiв, каральнi експедицiї.

Разом з тим гетьманський уряд досяг значних успiхiв у справi визнання України як окремої держави на мiжнароднiй аренi. Дипломатичнi вiдносини були встановленi з 12 країнами, в тому числi (крiм Нiмеччини, Австро-Угорщини i Туреччини, чого досягла ще Центральна Рада) з Нiдерландами, Данiєю, Iспанiєю, Iталiєю, Норвегiєю i iн., а також з полiтичними новоутвореннями на територiї колишньої Росiйської iмперiї (Грузiєю, Литвою, Кримом, Кубанню).

Була сформована 60-тис. регулярна армія.

Значних успiхiв досяг гетьманський уряд у сферi культури. На рiвнi початкової школи було випущено кiлька мiльйонiв примiрникiв україномовних пiдручникiв, а у бiльшостi шкiл для навчання введено українську мову. У цей перiод вiдкрилося 150 українських гiмназiй, Українськi унiверситети у Києвi та Кам’янець-Подiльському; були заснованi Українська Академiя наук, Державний Український Архiв, Нацiональна Галерея мистецтв, Український Iсторичний музей, Українська Нацiональна бiблiотека з фондом в 1 млн томiв.

Повернення землi помiщикам, насильницька реквiзицiя хлiба, масовi репресiї викликали гостре незадоволення серед рiзних верств населення. Виник i швидко зростав повстансько-партизанський рух проти нiмецьких окупантiв i гетьманського режиму. Вiдновлення багатьох дореволюцiйних порядкiв означало накопичення того вибухового матерiалу у суспiльствi, який вже привiв до потрясiнь 1917 р. i неминуче повинен був реанiмувати їх знову. Гетьмана компрометувала залежнiсть вiд нiмцiв, якi нещадно грабували Україну, росiйське оточення, яке прагнуло до вiдновлення «единой и неделимой» Росiї.
Поразка Четверного союзу i революцiя в Нiмеччинi прискорили падiння гетьманського режиму. Скоропадський втратив зовнiшню вiйськову опору, а внутрiшньосоцiальна виявилася дуже слабкою.

14 листопада 1918 р. на пiдпiльному засiданні Українського Нацiонального союзу була створена Директорiя на чолi з В.Винниченком, яка взяла на себе функцiю вiдкритої боротьби проти гетьманського режиму. Невдовзi вона пiдписала угоду з нiмцями, де зобов’язувалася допомогти їм евакуюватися разом з майном в обмiн на нейтралiтет у боротьбi з гетьманом.

Скоропадський теж пiшов ва-банк, реорганiзувавши уряд i пiдкресливши, що його «кiнцевою метою буде вiдновлення Великої Росiї». Україна оголошувалась «театром воєнних дiй». Таким чином, гетьман остаточно перейшов до табору загальноросiйських реакцiйних сил, що проте лише ослабило його. На бiк Директорiї переходили вiйська гетьмана, до них приєднувалися повсталi селяни.

14 грудня 1918 р. Скоропадський зрiкся влади i разом з нiмецькими вiйськами виїхав до Берлiну. До Києва трiумфально в’їхала Директорiя. 26 грудня 1918 р. вона опублiковала свiй програмний документ – Декларацiю, в якiй проголошувала лiквiдацiю гетьманського режиму i вiдновлення незалежної Української Народної Республiки. Одним з основних положень Декларацiї була обiцянка експропрiювати державнi, церковнi та великi приватнi землеволодiння для їх перероздiлу серед селян. Директорiя також обiцяла вiдновити 8-годинний робочий день, установити «трудову владу», провести вибори до Трудового конгресу, якому й належатиме вища законодавча влада. Однак бiльшiсть цих обiцянок так i залишилися на паперi. Всереденi Директорiї точилася постiйна боротьба за владу мiж Винниченком i Петлюрою, мiж рiзними фракцiями, якi вiдрiзнялися у поглядах на державний устрiй України. Все це утруднювало практичну роботу нового уряду.

В основу розбудови влади було покладено трудовий принцип, у відповідності з яким влада на місцях повинна була належати трудовим радам робітників, селян та інтелігенції, без участі експлуататорських елементів. Проте виборчих прав були позбавлені й професори, адвокати, лікарі, вчителі середніх шкіл. Центральним органом управління повинен був стати трудовий конгрес – тимчасовий парламент з робітників, селян і трудової інтелігенції.

Через складність військово-політичної ситуації місцеві органи влади (трудові Ради, міськдуми, сільські сходи) діяли не всюди і не завжди. Поновлювалась автономія єврейської, польської та німецької громад.

Реальна влада на мiсцях належала командирам вiйськових частин – отаманам – Петлюрi, Балбачану, Коновальцю. В кiнцевому рахунку це призвело до фактичної диктатури головного отамана Симона Петлюри.

Становище Директорiї, якiй спочатку спiвчувало селянство, досить швидко змiнилося пiсля публiкацiї земельного закону 8 сiчня 1919 р. В законi декларувалась лiквiдацiя приватної власностi на землю, але земельна власнiсть iноземних помiщикiв оголошувалася недоторканою, її долю мав вирiшити спецiальний закон; недоторканими лишалися й 15-десятиннi господарства; не давалось вiдповiдi на головне питання: коли ж селянство одержить землю? Все це призвело до невдоволення Директорiєю селянства i виступу проти неї Виконавчого Комiтету Всеукраїнської ради селянських депутатiв («Спiлки»).

Фактично одночасно з падiнням гетьманату розпочався новий етап боротьби за владу в Українi мiж бiльшовиками i українськими нацiонально-демократичними силами в особi Директорiї. Наступ радянських вiйськ почався в груднi 1918 р., а вже 3 сiчня 1919 р. вони увiйшли в Харкiв. Радянська влада вдруге була встановлена в Українi. Директорiя не змогла знайти пiдтримки серед бiльшостi народу. Ставка лише на нацiональнi гасла знову нiчого не дала. Весною 1919 р., пiсля декiлькох вiйськових поразок, вона утримувала пiд своїм контролем невеличку територiю бiля Кам’янця-Подiльського. У квiтнi 1919 р. армiя Директорiї практично була розбита, а декiлька її з’єднань навiть перейшли на бiк бiльшовикiв. В травнi 1919 р. уряд УНР переїхав у Схiдну Галичину.

Таким чином, ще одна спроба відновити українську державність зазнала поразки. Директорія була слабкою в організаційному плані, не змогла, у силу об’єктивних причин, залучити на свій бік зовнішньо-політичний фактор, недостатньо враховувала соціальні аспекти і тому не стала реальною владою в Україні.
Розвал Австро-Угорської iмперiї спричинив боротьбу за її спадщину на Захiднiй Українi. На Схiдну Галичину претендувала як Польща, так i українцi, які намагалися збудувати тут свою державу. Це було особливiстю стану на захiдноукраїнських землях, де головними були питання державоутворення i нацiональнi, що вирiшувалися в боротьбi з iншою державою, а не соцiально-економiчнi, як на сходi України. По сутi, це було змагання мiж 3,5 млн. українцiв та 18 млн. полякiв.

18-19 жовтня 1918 р. парламентарi, керiвники полiтичних партiй, церковнi iєрархи Схiдної Галичини та Буковини утворили Українську Національну Раду, яка мала дiяти як представницький орган. Першою акцією керівництва ЗУНР стало перебазування до Львова легіону Українських січових стрільців з метою створення основи своїх збройних сил.

28 жовтня 1918 р. у Кракові було створено польську ліквідаційну комісію, яка мала перейняти владу в усій Галичині від Австрійської держави і оформити перехід її до Польщі. Офіційна передача влади була призначена на 1 листопада у Львові. За таких умов представники українського Військового комітету вирішили захопити владу збройним шляхом. 1 листопада Львів перейшов під контроль Національної ради. Але сили були нерівні, до того ж поляків підтримали представники Антанти. 21 листопада Львів було залишено.

9 листопада, пiсля того, як всi українськi партiї досягли угоди про формування уряду, було призначено тимчасову раду мiнiстрiв або Генеральний Секретарiат на чолi з Костем Левицьким. 13 листопада було офiцiйно проголошено нову державу – Захiдноукраїнську Народну Республiку (ЗУНР). В зв’язку iз захопленням поляками Львова столицю було перенесено у Станiслав.

ЗУНР займала територію 70 тис. км, близько 71% населення становили українці, 14% – євреї, загальна кількість населення складала – 4 млн.

22-26 листопада на пiдконтрольних українцям землях було проведено вибори до Української Народної Ради, куди входило 150 депутатiв. За нацiональним складом Рада була майже цiлком українською, оскiльки поляки, євреї та нiмцi з рiзних причин бойкотували вибори. Президентом республiки став голова Ради Євген Петрушевич. Швидко було створено досить ефективний адмiнiстративний апарат. Нацiональним меншостям надавалось 30% мiсць у майбутньому парламентi.

Гербом ЗУНР проголошувався золотий лев на синьому полі. Основним представником влади у повіті був повітовий комісар, якого призначав державний секретар внутрішніх справ. Він призначав у села і містечка громадських комісарів, якщо вони ще не були обрані населенням; де були обрані – затверджував кандидатури. В усіх повітах шляхом виборів слід було утворити повітові національні ради, а у громадах та містах громадські і міські ради. Вибори до них проводилися на засадах загального і рівного виборчого права.

У квітні 1919 р. було прийнято земельний закон. Він передбачав ліквідацію великого землеволодіння, але наділення землею планувалося здійснити після війни. Самовільне захоплення землі переслідувалось у кримінальному порядку.

Уряд монополізував продаж основних продуктів, а також сірників, цигарок, спирту. 4 квітня 1919 р. була введена в обіг своя валюта – гривні і карбованці. Затверджено державність української мови, обов’язковість її вживання в державних установах та громадських організаціях. Разом з тим національні меншини усно і письмово могли спілкуватися з державними органами рідною мовою.

Реформувалась освіта. Публічні школи оголошувались державними, а вчителі – державними службовцями. Українська мова стала основною в державних школах, проте національні меншини мали право на школу на рідній мові. Особлива увага приділялась вивченню української мови, математики, історії, географії України. Учителі державних шкіл складали присягу на вірність українській республіці.

22 сiчня 1919 р. у Києвi було проголошено Акт злуки, тобто об’єднання, соборностi України, за яким ЗУНР гарантувалася автономнiсть.

Керiвництву республiки вдалося створити майже стотисячну Галицьку армiю, яка в сiчнi-липнi 1919 р. вела боротьбу з польською армiєю. В кiнцевому рахунку Галицька армiя зазнала поразки i змушена була перейти на Схiдну Україну, де взяла участь у громадянськiй вiйнi.
Втративши всiляку надiю самостiйно вирiшити питання встановлення своєї влади, Петлюра пiшов на вимушений союз з Польщею. У квiтнi 1920 р. вiн уклав з поляками полiтичну та воєнну конвенцiю для боротьби проти бiльшовикiв. Польський уряд визнавав Директорiю верховною владою на Українi, Директорiя погоджувалася на вiдновлення кордонiв Польщi у межах 1772 р. Це була спроба шляхом тяжких поступок продовжити боротьбу за незалежну Україну в обмежених кордонах.

6 травня 1920 р. польсько-петлюрiвськi вiйська чисельнiстю 65 тис. чол. полякiв i 15 тис. українцiв оволодiли Києвом. Повернення польських панiв, до яких традицiйно неприязно ставились українськi селяни, остаточно пiдiрвало авторитет Петлюри. Знову ситуацiя рiзко змiнилася. В серпнi-вереснi Червона Армiя зробила спробу взяти Варшаву, але невдало, оскiльки на цей раз на захист своєї столицi i незалежностi пiднявся значний загал польського населення. В березнi 1921 р. було укладено мирний договiр мiж РСФРР i Польщею, за яким до Польщi вiдiйшли захiдноукраїнськi землi.

Пiсля розвалу Росiйської та Австро-Угорської iмперiй багатьом народам, навiть невеликим (естонцi, латишi та iн.) вдалося створити свою державнiсть, а 30-мiльйонному українському народу – не вдалося. Це пояснюється насамперед тим, що українцi не змогли зорганiзуватися як нацiя, їх керiвники припускалися прикрих помилок у соцiально-економiчнiй сферi (земельне питання та iн.), практичних справах. Нацiональна iдея не зустрiла широкої пiдтримки. Велике значення мав i зовнiшнiй фактор – пряме втручання в українськi справи Радянської Росiї. Національно-демократичним силам довелося воювати на два фронти: проти російських більшовиків і російських білогвардійців. Негативну роль відіграла міжпартійна і внутріпартійна боротьба, особисте суперництво серед керівників УНР. Бiльшовикам вдалося використати у своїх цiлях прагнення широких мас народу до нового життя, змiн, бiльш послiдовно i органiзовано здiйснювати свою полiтику. В результатi дiй певних чинникiв самостiйна Україна опинилася фактично без пiдтримки демократичних держав Захiдної Європи.
ПИТАННЯ ЗАКРІПЛНННЯ: 5 хв.
1.Коли розпочалась Українська революція 1917-1920р.р.

2.Як проходило становлення Української Народної держави республіки(УНР).

3.Причини поразки, та історичне значення Української

національно-демократичної революції.
ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ: 5 хв.

  • - вказати на питання , які вимагають підвищеної уваги;

  • - відповісти на запитання.


Склав:

Начальник 3–го караулу

ст. лейтенант вн. сл. О.А.Волков


Схожі:

ПЛАН КОНСПЕКТ для проведення занять з гуманітарної підготовки з особовим...
П’ятнадцять років тому в наше життя увійшло слово з гірким присмаком великої і нечуваної біди “Чорнобиль”
ПЛАН КОНСПЕКТ для проведення занять з гуманітарної підготовки з особовим...
Двадцять один рік тому в наше життя увійшло слово з гірким присмаком великої і нечуваної біди “Чорнобиль”
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять із гуманітарної підготовці з...
Тема №21: Інтеграційні процеси в Європейському Союзі і перспективи подальшого розширення ЄС
ПЛАН-КОНСПЕКТ на проведення занять з гуманітарної підготовки з особовим...
Новий уряд „з Божою допомогою, спираючись на інтелект, розум і працю народу, багатство української землі зможе побудувати Україну,...
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять із гуманітарної підготовці з...
НАВЧАЛЬНА МЕТА: Вивчити з о/с місце релігії в уявленнях людини та релігійну ситуацію в сучасній Україні
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять із психологічної підготовки з...
Темперамент поділяється на чотири типи : холеричний,сангвінічний, флегматичний, меланхолічний
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з психологічної підготовки з...
ЛІТЕРАТУРА: “Основи психології і педагогіки”, навчально-методичний посібник, Г. Я. Майборода, В. А. Кобко
План-конспект для проведення занять з тактичної підготовки з особовим...
Тема: №27. Організація та порядок проведення пожежно-рятувальних й інших невідкладних робіт у випадку виникнення НС техногенного...
ПЛАН-КОНСПЕКТ на проведення занять з тактичної підготовки з особовим складом 4-го караулу СДПЧ-1
ТЕМА ЗАНЯТТЯ: Тактика дій при ліквідації НС ( НП: пожеж в лісах, степах, збирання врожаю, допомоги людям на воді.)
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
МЕТА: вивчити з особовим складам чергових караулів Державні символи України, та їх походження
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка