ПЛАН-КОНСПЕКТ на проведення занять з гуманітарної підготовки з особовим складом 4-го караулу СДПЧ-25


Скачати 180.06 Kb.
НазваПЛАН-КОНСПЕКТ на проведення занять з гуманітарної підготовки з особовим складом 4-го караулу СДПЧ-25
Дата05.04.2013
Розмір180.06 Kb.
ТипПлан-конспект
bibl.com.ua > Право > План-конспект




„Затверджую”

Начальник СДПЧ-25

майор вн. служби

С.О. Каганець

ПЛАН-КОНСПЕКТ

на проведення занять з гуманітарної підготовки

з особовим складом 4-го караулу СДПЧ-25.

ТЕМА №2: Сучасна політична та соціально-економічна ситуація в Україні.

Програма дій Президента та Уряду щодо розбудови держави.


НАВЧАЛЬНА МЕТА: Вивчити програму діяльності Уряду.
ЧАС: 2 година (розповідь - бесіда)
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: навчальний клас
ЛІТЕРАТУРА: Програма дій Уряду та Президента щодо розбудови держави.
ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ:
1. Організаційний момент : 2хв:

– перевірка присутніх;

– оголошення теми і мети заняття.

2. Контроль знань : 3хв.

3. Викладення матеріалу теми: 75 хв.

ПИТАННЯ, ЯКІ ВИВЧАТИМУТЬСЯ:
1.Основні розділи програми діяльності КМ.

2.Вимоги програми.

3.Завдання програми.
Програма діяльності КМ України „ Назустріч людям” проголошує, що основним гаслом уряду є вільна людина у справедливій державі. Найвищі цінності – людський розвиток і гідність, духовність і свобода, рівність і солідарність, громадське суспільство та демократія, єдність і правова держава, взаємна повага і толерантність, справедливість і добро. Новий уряд „з Божою допомогою , спираючись на інтелект, розум і працю народу, багатство української землі зможе побудувати Україну, в яку ми віримо ”,- говориться у вступі до програми.

Після проголошення незалежності в Україні розгорнулися процеси переходу від тоталітарної системи до демократичної. Цей шлях проходить через формування правової держави і громадянського суспільства. Як засвідчує практика найскладнішим завданням виявилося утвердження правової системи. Адже у правовій державі верховенство законів означає, що не тільки громадянин, а й сама держава, її органи та посадові особи, що репрезентують законодавчу, виконавчу і судову влади, діють в установленому законом порядку. Важливим принципом правової держави є поділ влади, тому протягом десяти років в Україні розгортався процес становлення і взаємодії гілок влади.

Законодавча влада є найвища, тому що вона є виразником народного суверенітету і визначає правові масштаби, норми суспільного й державного життя, виражає їх у законах, верховенство яких і забезпечує провідну роль законодавчого органу. Представницькі органи формують виконавчу владу, яка , за Конституцією є підзвітною і підконтрольною. Головне завданням виконавчої влади – це реалізація законів, які приймає Верховна Рада. Протягом десятиріччя в Україні проводиться робота з метою домогтися, щоб судова влада була незалежною і діяла лише на підставі законів. Вона має вирішувати суперечності і запроваджувати правосуддя. Сьогодні найважливішим завданням державотворення є встановлення тісної співпраці і взаємодії між гілками влади та всіма структурами суспільства. Головна мета їх діяльності – забезпечити права та свободи людини – політичні, економічні, соціальні, культурні та інші, що гарантуються Конституцією країни та міжнародним законодавством.

У статті 36 Конституції зазначено, що громадяни мають право на свободу об’єднуватися у політичні і громадські організації для здійснення і захисту своїх інтересів. Але підкреслимо, що становлення політичних партій і громадських рухів в Україні відбувається за надзвичайно складних умов. Тривала економічна криза, крах попередніх суспільних ідеалів, які поділяла значна частина населення нашої держави, призводять до стрімкого зрос­тання соціальної напруженості в суспільстві, дискредитують в очах певної категорії громадян демократичні цінності. Як свід­чать проведені різними соціологічними службами дослідження суспільної думки, більшість населення є байдужою до політики і політиків. Нині в Україні склалася досить парадоксальна ситуа­ція, коли тільки зареєстрованих політичних партій налічується вже понад 116, але жодна з них не має достатнього впливу в за­гальнодержавному масштабі. Значна кількість зареєстрованих Міністерством юстиції політичних партій поки що не стали міц­ними організаціями, які б спромоглися виражати й захищати ін­тереси різних верств населення. Ці партії ще не здатні вести за собою маси, здобути сталу соціальну базу та справити помітний вплив на суспільство.

Сьогодні в Україні розгортається процес створення блоків, які мають взяти участь у наступних парламентських виборах. Можна сподіватися, що процес укрупнення партій значно посилиться перед, і, особливо після виборів. Як висновок підкреслимо, що роль політичних партій у період становлення держави має бути зваженою, а партійна боротьба носити цивілізований характер. За цих умов партії зможуть взяти відповідальність за суспільно-політичний розвиток країни.

Процес державотворення не може відбутися без формування громадянського суспільства, соціальним підґрунтям якого є су­спільство з динамічною соціальною структурою, яка весь час роз­вивається та вдосконалюється. Щодо духовного життя, характер­ною ознакою громадянського суспільства можна вважати висо­кий розвиток освіти, науки, мистецтва, індивідуальний вибір культурних цінностей. Культурно-політичний плюралізм сприяє реалізації різнопланових духовних інтересів людей і стає важли­вою умовою розвитку й удосконалення такого суспільства.

Україна прагне сформувати громадянське суспільство, головними ознаками якого є:

— динамічна соціальна структура суспільства, яка перебуває в постійному розвитку і є відокремленою від держави;

— ринкові економічні відносини, які формують демократичну політичну систему, де правова, демократична держава стає поро­дженням громадянського суспільства;

— забезпечення вільного виявлення, реалізації численних та різнобічних інтересів громадян;

— забезпечення сфери особистого, повсякденного життя лю­дей на відміну від держави як втілення умовного, формального життя;

— пріоритет громадянських прав особистості та її повага до державних законів;

— плюралізм ідей, поглядів, переконань, соціальних ініціатив тощо.

Отже, формування правової держави і громадянського суспільства - це взаємозалежні процеси. Як без громадянського суспільства не може бути правової демокра­тичної держави, так і без такої держави не може ефективно фун­кціонувати й динамічно розвиватися громадянське суспільство. Ось чому громадянське суспільство та демократична правова дер­жава нині стають двома складовими життя кожної окремої люди­ни і сучасного загально цивілізаційного розвитку суспільства.

Іншим напрямком державотворення є втілення ефективної економічної політики. За умов надзвичайно глибокої кризи в Україні особливого значення набуває такий напрямок економічної політики, як упра­вління економічними реформами. Глибоке реформування струк­тури державного управління, рішуче підвищення рівня керовано­сті всіма ланками економічного процесу — одне з найважли­віших завдань органів законодавчої та виконавчої влади.

Як засвідчує практика впровадження динамічних реформ успішно здійснюється під впливом міцної державної влади та чітко діючої системи соціально-еко­номічного управління (сучасного менеджменту). Держава ці про­цеси має ініціювати й підтримувати на макрорівні методами правового регулювання та контролю діяльності банківсько-фінан­сової системи, грошового й кредитного обігу, з допомогою стру­ктурних зрушень у економіці під впливом науково-технічного й суспільного прогресу, розробки та перевірки виконання тих чи інших загальнодержавних програм, формування раціональних управлінських структур тощо. Світовий досвід переконливо свід­чить, що вільні ринки, ринкова кон'юнктура, «шокова» монетарна політика самі по собі, без конкретних управлінських рішень і дій, організації відповідного інвестиційного процесу «знизу» і «звер­ху», не здатні забезпечити прогресивних економічних і соціаль­них перетворень.

Перед нашою країною стоїть завдання домогтися того, щоб господарювання здійснювалося на базі сучасної системи менеджменту, яка визначатиме тактику та стратегію процесу наукового управ­ління. Нині потрібно цьому навчити професіональних менеджерів та фахівців. Необхідно, щоб на законодавчих засадах у всіх господарських структурах, незалежно від форм власності, було налагоджено чітку систему обліку та звітності як основу прийняття та здійснення правильних управлінських рішень, планування й прогнозування розвитку, повної та своєчасної сплати податків і платежів. Сьогодні надзвичайно гостро це питання стоїть у сферах господарювання приватних та кооперативних фірм, підпри­ємств з обмеженою відповідальністю, де облік здебільшого або штучно заплутується, або навіть зовсім не ведеться, щоб уникну­ти сплати податків.

В цілому перед Україною стоїть головне завдання – втілити у життя ефективні політичні і економічні реформи, які мають забезпечити добробут людей, стати основою правової держави і громадянського суспільства та сприяти входженню країни до світової спільноти.

На шляху розбудови незалежної держави постає багато проблем, які потрібно вирішувати. Але до найскладніших можна віднести боротьбу із організованою злочинністю та корупцією, які підривають розвиток суспільства. Під впливом транснаціональних злочинних організацій в країні посилюється процес криміналізації, в основі якого лежить формування певної соціальної системи, заснованої на таємних протизаконних зв’язках представників державного апарату, політичної еліти і злочинного світу. Державотворення зустрічає потужний супротив з боку злочинних угруповань, що призводить до напруги і конфліктності. Ситуація ускладнюється тим, що політичне керівництво внаслідок об’єктивних і суб’єктивних умов протягом десятиріччя не змогло впровадити ефективні послідовні реформи і це призвело до того, що старі владні структури, законність і правопорядок були підірвані, а нові, що створилися, носять декларативний характер. За умов слабкої державної політики посилюються конфлікти, пов’язані із боротьбою за владу, багатство і соціальний престиж протизаконними методами. Як наслідок швидкими темпами зросли нові форми злочинності: рекет, вбивства на замовлення, торгівля людьми, наркобізнес тощо. Чітко проявилося зіткнення інтересів держави і організованої злочинності та усвідомлення ними своїх позицій. Характерним є те, що в умовах наявного кримінального середовища українська держава часто здає свої позиції і не здатна у повному об’ємі здійснювати свої функції - бути на сторожі суспільних інтересів.

Важливу роль у боротьбі з організованими злочинними групами відіграють різноманітні фактори, зокрема наявність ефективної державної політики та законодавчої бази, яку складає Закон України “Про організаційно – правові основи боротьби з організованою злочинністю”(1993р.), ЗУ “Про боротьбу з корупцією”(1995р.), Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю”(21.07.94р.), тощо. Державна програма передбачає розгортання боротьби з бандитизмом і злочинними угрупуваннями в економічній сфері; у фінансово – кредитній і банківській системах; зовнішньо – економічній сфері і міжнародною злочинністю. Для посилення практичної роботи було створено Координаційний комітет боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові та спеціальні підрозділи СБУ та МВС. Так, керуючись законами, Міжрегіональне Управління по боротьбі з організованою злочинністю постійно опрацьовує і здійснює спеціальні операції як, наприклад, “Лідер”, “Антикілер”, “Ринок”, “Мігрант” та інші з метою підриву економічного підґрунтя злочинних груп, виявлення корумпованих зв’язків в органах влади та управління.

Загалом на кінець 90 –х рр. В Україні діяло понад 200 стійких злочинних організованих угруповань (банд), із них близько 50 - ти, створених на етнічній основі. Ліквідація таких груп як “Вахи”, “Іси”, “Різвана”, ”Цирояна”, в’єтнамських, китайських та інших бандформувань засвідчили, що вони мають складну, глибоко законспіровану структуру.

Український дослідник А. Зелінський визначає три рівні організованої злочинності:

  • нижній базовий до якого включаються банди, рекет, зграї

  • середній (організація злочинного контролю на певній території, в регіоні)

  • вищий (спроби розповсюдити вплив на всю країну, встановити міжнародні зв`язки та прорватися до влади )

Отже, злочинні організації – це досить стійкі об’єднання, що характеризуються наявністю організатора (керівного ядра), ієрархічною структурою, розподілом ролей (функцій), жорсткою дисципліною, наявністю підрозділів (фінансового, інформаційного, групи кіллерів та корумпування посадових осіб).Особливостями крупних організацій є створення структури управління, яка не приймає безпосередньої участі у скоєнні злочину. Також є поширеною практика використання злочинних угруповань неповнолітніх.

Якщо ми звернемося до Матеріалів Х Конгресу ООН щодо боротьби із організованою злочинністю (Каїр, 1995р.), у яких визначаються всі наявні форми злочинної діяльності, то головні із них є присутніми в Україні: наркобізнес, торгівля зброєю і людьми, контрабанда автотранспорту, злочини у фінансово - економічній сфері, тероризм тощо.

Важливу роль у боротьбі із злочинними угрупованнями відіграє науково-технічне і практичне міжнародне співробітництво. Наприклад, дослідження корупції здійснюється у межах програми співробітництва між ОБСЄ та Генеральною прокуратурою України. Науково – практична робота, зокрема, розгортається за наступними напрямками:

  • проведення аналітичної роботи та узагальнення міжнародного досвіду практичної боротьби з корупцією під час проведення семінарів тощо

  • створення бази даних та інформаційної мережі для співробітництва

  • проведення аналізу попередження корупції, використання правової бази як на національному, так і міжнародному рівнях.

Досить широким і необхідним є співробітництво по лінії Інтерполу, Європолу та неурядових організацій як, наприклад, Європа 2000, національні кримінологічні асоціації тощо.

Для України актуальним є завдання проаналізувати позитивні і негативні, зовнішні і внутрішні фактори, які впливають на формування і здійснення державної політики боротьби із організованою злочинністю. Важливо виявити, за яких умов ця політика може набути ефективності і суспільство здолає негативні явища, а держава буде в змозі виконати своє головне призначення.

Вище ми зазначали, що на рубежі століть організована злочинність, міжнародний тероризм перетворилися на одну із глобальних проблем, яка потребує вирішення. У зв’язку із цим важливу роль мають відігравати дослідження соціально-економічних, політичних, організаційно-управлінських факторів, які визначально впливають на криміногенну ситуацію у різних країнах. Коротко проаналізуємо політичні фактори, які проявляються, як на міжнародному, так і національному рівнях. Ми звертаємо увагу на те, що певні процеси у політиці, навіть позитивні у стратегічному плані, прямо або опосередковано сприяють зростанню криміногенного потенціалу суспільств.

Для України актуальним є завдання опрацювати і здійснити політику боротьби із організованою злочинністю, тому важливо дослідити дію криміногенних факторів, серед яких можна виділити:

  • невизначеність стратегії, пріоритетів, ідеології перехідного періоду

  • імітація державотворення і процесу формування громадянського суспільства

  • дискредитації реальної демократії на практиці

  • політична слабкість еліт, відсутність реальної опозиції

  • високий рівень корумпованості владних структур різних рівнів

  • розростання впливу тіньової політики і економіки в суспільстві

  • посилення впливу політико - економічних кланів на владу з метою її приватизації і тиску на правоохоронні органи

  • політика боротьби із організованою злочинністю часто носить популістський характер і використовується з метою задовольнити владні амбіції

Отже, особливістю нашої країни є те, що політичні процеси перехідного етапу, окрім головного позитивного ефекту, мають серйозні побічні наслідки криміногенного характеру. Наприклад, слабкість концепції розбудови державності, непродуманість політики приватизації відкрили широкі можливості для зміцнення злочинних груп. Процес формування багатопартійності не виключив створення кишенькових партій, які обслуговують інтереси політико – економічних кланів. Конкуренція і політична боротьба часто виходить за межі етично – моральних норм і скочується до порушення законодавства. В духовній сфері також не відбулося закріплення нових демократичних цінностей, що привело до посилення психології злочинності і вседозволеності. Водночас суспільно – політична криза суспільства також, у значній мірі, сприяла зростанню організованої злочинності. За цих умов державна політика оздоровлення криміногенної ситуації має включати:

  • розширення наукових розробок у різних галузях з метою їх широкого використання у практичній роботі правоохоронців

  • створення нової комплексної концепції боротьби із організованою злочинністю та обґрунтування напрямків її здійснення

  • посилення роботи у напрямку формування сучасного законодавства, що дозволяє вести ефективну боротьбу із злочинністю

  • проведення технічного переоснащення правоохоронних органів та встановлення надійного соціального захисту їх працівників

  • опрацювання нових напрямків роботи серед населення та врахування широких можливостей участі громадськості.

Таким чином, впровадження ефективної державної політики розвитку усіх сфер суспільства, забезпечення законних прав і інтересів громадян є найголовнішим чинником протидії злочинним угрупованням.

3. Вихід України на історичний простір вимагає зміцнення власної державності, а також втілення миролюбної ефективної зовнішньої полі­тики. Молодій державі потрібно вирішити безліч питань, засвоїти "пра­вила гри" на світовій арені. Як ми знаємо, зовнішньополітична діяль­ність - це мистецтво втілення в життя державного інтересу. Кожна дер­жава опрацьовує свій курс і намагається його реалізувати. Так, українсь­кий парламент у липні 1993 р. схвалив "Основні напрямки зовнішньо­політичної політики України", в яких визначено національні інтереси й завдання держави в зовнішньополітичній сфері. До головних завдань можна віднести:

• роботу щодо утвердження і розвитку незалежної демократичної дер­жави;

• забезпечення стабільності міжнародного становища України;

• збереження територіальної цілісності й недоторканості кордонів, уста­новлення взаємовигідного співробітництва з усіма зацікавленими сто­ронами;

• входження національного господарства до міжнародної економічної системи й підвищення добробуту народу;

• захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном;

• створення умов для підтримання контактів із українською діаспорою, керуючись при цьому міжнародним правом;

• виступи на міжнародній арені в ролі надійного й передбачуваного партнера.

Засади української політики ґрунтуються на дотриманні загально визначених норм міжнародного права, статуту 00Н, Гельсінського за­ключного акту (1975 р.), Паризької хартії для нової Європи (1990 р.), інших документів ОБСЄ. Україна не висуває жодних територіальних претензій до інших країн і не визнає жодних територіальних претензій до себе. Вона не прагне стати світовою потугою. Її політика носить від­критий характер і здійснюється на основі принципів добровільності, взаємовигоди, рівноправності, взаємоповаги та невтручання у внутрішні справи інших країн.

Український зовнішньополітичний курс націлений на співробітниц­тво з усіма заінтересованими партнерами й прагне домогтися входження країни до європейських та світових структур.

Україна володіє цілим комплексом позитивних факторів, які спри­яють її укріпленню на міжнародній арені та в геополітичному просторі. Вона є великою європейською державою і її позиція активно впливає на регіональну безпеку та стабільність у Європі. Наша країна першою в історії людства добровільно відмовилася від тактичної і ядерної зброї та приєдналася до ДНЯЗ (договору про нерозповсюдження ядерної зброї). Україна дотримується міжнародних стандартів прав людини, націо­нальних меншостей і депортованих народів.

Отже, Україна має певний потенціал у сфері зовнішньої політики, але такі фактори, як млявий курс економічних реформ, непослідовність під час переходу до ринкової економіки та слабке кадрове забезпечення не сприя­ють утвердженню динамічної превентивної української дипломатії.

Практичне здійснення зовнішньої політики розгортається в трьох взаємозалежних площинах:

• по-перше, реалізація своїх інтересів шляхом посилення роботи в уря­дових і неурядових міжнародних організаціях та інтеграційних об'єд­наннях;

• по-друге, перенесення акцентів на прагматизм і ефективність у межах двостороннього співробітництва;

• по-третє, налагодження механізмів багатостороннього співробітницт­ва, що включають три, чотири й більше країн.

Україна бере активну участь у діяльності визнаних міжнародних організацій: 00Н, ОБСЄ, Рада Європи, Центральноєвропейська ініціа­тива, Чорноморське Економічне співробітництво (ЧЕС), СНД та інших.

У рамках 00Н українська дипломатія домоглася певної компенса­ції внаслідок введення ембарго проти колишньої Югославії в першій половині 90-х рр. Протягом останнього десятиліття українські миро­творчі підрозділи під егідою 00Н проявили себе як реальна сила, здатна зробити великий внесок у спільну боротьбу за мир і стабільність в Єв­ропі та інших регіонах, де виникають збройні конфлікти. Водночас Україна може посилити свою роль у миротворчих процесах як держава-посередник.

Після оголошення суверенітету Україна включилася в гельсінський процес, підписавши заключний акт наради по безпеці й співробітництву в Європі, Паризьку хартію для нової Європи. Так Україна стала 52 чле­ном ОБСЄ і включилася в її діяльність. Цей крок сприяв зближенню України з іншими євроструктурами. У вересні 1992 року Україна одер­жала статус "спеціально запрошеного гостя" у Раді Європи, що була створена в 1949 р. і об'єднує понад ЗО держав континенту, яких поєднує наявність демократичних режимів, а восени 1995 р. Україна стала пов­ноправним членом РЄ. У рамках Ради Європи розроблено й прийнято декілька десятків конвенцій та угод, які діють на теренах Європи й ма­ють юридичне контролюючий механізм.

Якщо діяльність РЄ носить гуманітарний характер, то важелі еко­номічного співробітництва знаходяться в руках Європейського Союзу, до складу якого (станом на 2000 рік) входять 15 розвинутих країн, а ці­лий ряд посткомуністичних країн прагне приєднатися до інтегративного товариства,

Наша країна також зацікавлена в прямих контактах з ЄС. Так, реа­лізовуючи зовнішньополітичний курс, МЗС України протягом певного часу проводило роботу щодо узгодження позицій ЄС і України, резуль­татом якої стало партнерство та співробітництво України і ЄС. Люксембургська тимчасова угода 1994 р. заклала нову політико-правову базу для рівноправних цивілізованих, взаємовигідних стосунків і містить сто статей і рад додатків. У вступі говориться, що країни ЄС визнають неза­лежність нашої держави, підтримують її суверенітет і територіальну цілісність. Угода закріплює широкі торгово-економічні зв'язки України з ЄС. Наша країна отримала можливість виходу своїх товарів на Євро­пейський простір, визначено принципи взаємоплатежів, питання митно­го регулювання. Через рік, у липні 1995 р. було підписано Постійну Угоду з ЄС, яка охопила 28 галузей, а в грудні 1995 р. було підписано Меморандум порозуміння.

Підкреслимо, що згідно з домовленостями, промисловий та сиро­винний потенціал країни віднині закладається в розрахунки Європейсь­кого виробництва, торгівлі та бізнесу. Рух України до поглиблення співпраці з ЄС можна вважати перспективним і вигідним для всіх сто­рін, тому що поступова інтеграція сприяє будівництву нової Європи й нових взаємовідносин.

З кожним роком поглиблюється участь в Європейських справах, але це ні в якій мірі не означає, що Україна послабила свій інтерес щодо співробітництва з посткомуністичними країнами, особливо в межах СНД. Вона є однією з засновниць Співдружності й розглядає її як між­народний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що до­повнює якісно нові двосторонні відносини між державами й сприяє ви­рішенню проблем, які виникли після розпаду Союзу. Керівництво України виступає за розвиток політичних та торговельно-економічних зв'язків між країнами СНД. Головними принципами взаємовідносин повинні стати принципи суверенного партнерства, рівноправності, взаємовигоди та невтручання. Українська позиція грунтується на тому, що співробітництво та взаємодопомога повинні сприяти входженню країн СНД в європейський і світовий політико-економічний простір, і немає потреби демонструвати замкненість і формувати своєрідний "есендівський простір" при домінації однієї країни.

Україна виступає проти творення наддержавних інститутів у межах СНД, які здатні перетворити її в федеративне або конфедеративне об'єд­нання, що базується на фальшивих ідеологічних засадах і не має реаль­ного політико-економічного підґрунтя.

Потрібно враховувати дію двох об'єктивних факторів, які зумов­люють необхідність м'яких форм інтеграції. З одного боку — наявність спільної технології, слабкий попит товарів на світовому ринку ба­гатьох видів продукції, постійний дефіцит валюти, координація еконо­мічної політики на зовнішніх ринках. З іншого боку, діють фактори, що стоять на перешкоді нормальним інтеграційним процесам, неоднорід­ність у політичній і економічній сфері, різноманітний рівень кризи й національного доходу на душу населення. На заваді зближення країн стоять імперські амбіції певних політичних кіл Росії та їх крайнє праві опоненти в інших країнах.

На початку вересня 1994 р. у Москві відбулася зустріч глав урядів країн СНД, на якій була опрацьована Угода про міждержавний економіч­ний комітет (МЕК). Але Україна, як і раніше, залишилася на позиціях асоційованого члена Співдружності. МЗС нашої країни зосередило ува­гу на створенні договірно-правової бази з державами СНД, яка відпові­дала б її національним інтересам і коригувалася з нормами й практикою міжнародного співробітництва. Десятки й десятки угод, підписаних в межах СНД, не діють або виконуються з порушеннями. Це можна пояснити як відсутністю механізму імплементації (забез­печення виконання) укладених угод на міжурядовому рівні, так і наяв­ності політичної волі.

Отже, Україна намагається проводити в межах СНД політико-економічну лінію, яка сприяла б утвердженню рівноправного співробітниц­тва на базі норм міжнародного права.

Для нашої країни важливою є участь у субрегіональних економічних об'єднаннях: Центральноєвропейській ініціативі (ЦЄІ), Чорноморському економічному співробітництві (ЧЕС), Карпатському єврорегіоні тощо.

ЦЄІ була створена Італією, Австрією, Угорщиною та Югославією у 1989 р. з метою сприяння підготовці країн до вступу в Євросоюз. Украї­на розвиває співробітництво з ЦЄІ з 1992 р. а з кінця 90-х рр. стала членом цієї організації.

Підкреслимо, що розвиток як багатостороннього, так і двостороннього співробітництва дасть змогу Україні стати повноправним партнером на світовій арені, увійти до європейських структур і проводити свій зовнішньополітичний курс у відповідності до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Як висновок підкреслимо, що державотворення є складним процесом який охоплює всі сфери суспільства: політику, економіку, духовну сферу та міжнародне становище. Протягом десяти років в Україні відбувається трансформація суспільства, є багато досягнень, але сьогодні час вимагає більш широкого залучення і координованості дій політичних і громадських сил. В цілому перед Україною стоїть головне завдання – втілити у життя ефективні політичні і економічні реформи, які мають забезпечити добробут людей, стати основою правової держави і громадянського суспільства та сприяти входженню країни до світової спільноти як повноправного партнера.

ПИТАННЯ ЗАКРІПЛНННЯ: 5 хв.
1.Основні розділи програми діяльності КМ.

2.Вимоги програми.

3.Завдання програми.
ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ: 5 хв.

  1. - вказати на питання , які вимагають підвищеної уваги;

  2. - відповісти на запитання.


Склав:

Начальник 4–го караулу

лейтенант вн. служби О.В. Чоков.

Схожі:

ПЛАН-КОНСПЕКТ на проведення занять з гуманітарної підготовки з особовим...
ТЕМА №12: Визвольна боротьба українського народу у 1917- 1920р: Центральна Рада, Гетьман, Директорія УНР,ЗУНР
ПЛАН КОНСПЕКТ для проведення занять з гуманітарної підготовки з особовим...
П’ятнадцять років тому в наше життя увійшло слово з гірким присмаком великої і нечуваної біди “Чорнобиль”
ПЛАН КОНСПЕКТ для проведення занять з гуманітарної підготовки з особовим...
Двадцять один рік тому в наше життя увійшло слово з гірким присмаком великої і нечуваної біди “Чорнобиль”
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять із гуманітарної підготовці з...
Тема №21: Інтеграційні процеси в Європейському Союзі і перспективи подальшого розширення ЄС
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять із гуманітарної підготовці з...
НАВЧАЛЬНА МЕТА: Вивчити з о/с місце релігії в уявленнях людини та релігійну ситуацію в сучасній Україні
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять із психологічної підготовки з...
Темперамент поділяється на чотири типи : холеричний,сангвінічний, флегматичний, меланхолічний
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з психологічної підготовки з...
ЛІТЕРАТУРА: “Основи психології і педагогіки”, навчально-методичний посібник, Г. Я. Майборода, В. А. Кобко
План-конспект для проведення занять з тактичної підготовки з особовим...
Тема: №27. Організація та порядок проведення пожежно-рятувальних й інших невідкладних робіт у випадку виникнення НС техногенного...
ПЛАН-КОНСПЕКТ на проведення занять з тактичної підготовки з особовим складом 4-го караулу СДПЧ-1
ТЕМА ЗАНЯТТЯ: Тактика дій при ліквідації НС ( НП: пожеж в лісах, степах, збирання врожаю, допомоги людям на воді.)
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
МЕТА: вивчити з особовим складам чергових караулів Державні символи України, та їх походження
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка