|
|
Скачати 2.78 Mb.
|
| § 3. Права та обов'язки сільгосппідприємств у будівництві об'єктів культурно-побутового і спортивно-оздоровчого призначення Чільне місце в комплексі заходів, спрямованих на розвиток соціальної сфери села і його відродження, належить створенню для жителів сільської місцевості культурно-побутових, спортивно-оздоровчих та інших умов. Указом Президента України «Про основні засади розвитку соціальної сфери села» передбачено: — зміцнення матеріально-технічної бази клубів, бібліотек, музеїв, закладів фізичної культури і спорту, поліпшення комплектування їх обладнанням, інвентарем, літературою, кіно- і відеопродукцією; — забезпечення реалізації державних і регіональних програм збереження пам'яток історії та культури; — надання пріоритету в роботі закладів культури на селі, питанням відродження національної культури, звичаїв, традицій та обрядів, розвитку народних ремесел; - впровадження дійової системи фізкультурної просвіти сільського населення, що сприяла б формуванню традицій здорового способу життя, престижу здоров'я сільських мешканців, залученню їх до активних занять фізичними вправами; - забезпечення відповідного рівня обслуговування сільського населення засобами фізичної культури і спорту; - впровадження на селі ефективних форм фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням регіональних і місцевих особливостей, традицій, умов праці та дефіциту вільного часу сільських мешканців, специфіки їх життєдіяльності; — сприяння створенню та діяльності на селі первинних осередків фізкультурно-спортивних товариств і т. ін. Спорудження об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення відповідно до ч. 1, ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» здійснюється місцевими радами і місцевими державними адміністраціями за рахунок державного і місцевого бюджетів. Господарства (підприємства, сільськогосподарські кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші суб'єкти господарської діяльності незалежно від форм власності не позбавлені права також за рахунок власних коштів і накопичень здійснювати будівництво вищевказаних об'єктів. Спорудження будинків культури, бібліотек, спортзалів, спортивних шкіл, профілакторіїв, будинків відпочинку, дитячих ясел і садків та інших об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати і шляхом об'єднання на договірній основі коштів з місцевими радами та місцевими державними адміністраціями. Забезпечення сільського населення об'єктами культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення може здійснюватись і благодійними фондами та організаціями і установами ( в тому числі і міжнародними), а також промисловими підприємствами, які безпосередньо не пов'язані з сільськогосподарським та агропромисловим комплексом. Промислові підприємства, відповідно до ст. 7 Закону «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу», в цих випадках забезпечуються матеріалами централізовано і не оподатковуються. Також не оподатковуються прибутки будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, енергетичних, газових і водорозподільчих систем, тваринницьких приміщень інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку і інших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального стану села. Ці заходи передбачаються чинним законодавством з метою заохочення і залучення цих підприємств до участі в розбудові села та його відродженні. Життєво необхідним є вирішення питань у сфері медичного обслуговування сільських жителів, а також торгівлі, зокрема забезпечення рівних з містом умов постачання населення промисловими і продовольчими товарами, побутового обслуговування, забезпечення електроенергією на пільгових умовах, що передбачено ст.12 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу». Проте практика свідчить, що виконання цього закону здійснюється не належним чином. Виходячи з цього, Президент Указом «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села», з метою пожвавлення цього процесу, передбачив такі заходи, як: - наближення закладів торгівлі та побутового обслуговування до місць проживання сільського населення, розширення їх мережі; - запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського розселення в різних регіонах; — широкого використання пересувних форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів, поштового, телефонного зв'язку, інших комунікацій; — збільшення кількості приймально-заготівельних пунктів сільськогосподарської продукції; - відновлення підприємств, які надають санітарно-гігієнічні послуги (лазні, перукарні, пральні), послуги з ремонту одягу і взуття, побутової техніки тощо. § 4. Організаційно-правове забезпечення підготовки фахівців необхідних професій для агропромислового комплексу Вихідною ланкою розвитку соціальної сфери села, його відродження й розбудови є організаційно-правове забезпечення підготовки фахівців необхідних професій для АПК. Відомо, що аграрна та земельна реформа належать до визначальних у державотворенні України, гарантуванні її продовольчої безпеки, а тому роль надійного кадрового забезпечення висококваліфікованими фахівцями сільського господарства переоцінити неможливо. Очевидним є також те, що відсутність належної правової бази щодо кадрового забезпечення висококваліфікованими фахівцями сільськогосподарського виробництва негативно впливає на цей процес. Проте не можна сказати, що ця проблема взагалі законодавством не врегульована. Так, тим же Законом «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» (ст. 22) регламентовано, що до всіх вищих навчальних закладів (університетів, інститутів), коледжів, технікумів і т. ін. встановлюється квота прийому сільської молоді, яка є обов'язковою до виконання. Порядок і умови квотування встановлюються Урядом. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів для виробничої і соціальної сфери села в державних навчальних закладах здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів, а також на підставі договорів про оплату навчання між навчальними закладами та підприємствами, організаціями. Цим же Законом передбачений порядок перепідготовки і підвищення кваліфікації працівниками сільського господарства. Зокрема, передбачається, що перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів є обов'язковими і проводяться періодично в строки, визначені державними органами. Виходячи з позицій вищевказаного Закону, з метою подальшого розвитку його положень і втілення в життя Президент України в ст. 1 Указу «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села» передбачає пріоритетність запровадження нових форм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців для виробництва та соціальної сфери села, створення належної матеріально-технічної бази для навчальних закладів, які готують таких фахівців, а також розробку і реалізацію сучасних програм перепідготовки та професійного навчання незайнятого населення. Розділ IX. Договірні відносини в сільському господарстві § 1. Договір — основна форма регулювання товарно-грошових відносин в агропромисловому комплексі У сучасних умовах розвитку ринкових відносин у сільському господарстві договірна форма економічних зв'язків між учасниками АПК набуває особливої актуальності. Договір в АПК — природний спосіб оформлення товарно-грошових відносин, притаманних ринковій економіці. Товарно-грошові відносини потребують узгодженого регулювання, яким і є договір, не обтяжений надмірно державним втручанням. Договір виступає правовою формою регулювання економічних відносин усіх без винятку аграрних підприємців. Така правова форма застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників аграрної продукції у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами. Договірну правосуб'єктність підприємств визначають як закони України, інші нормативно-правові акти, так і статути підприємств, у яких обов'язково передбачаються завдання, предмет і види господарської діяльності, а також правомочності щодо укладення договорів. Договірні зобов'язання, притаманні сільському господарству, можна підрозділити на такі види: - по реалізації продукції, вирощеної аграрними товаровиробниками; — по матеріально-технічному забезпеченню сільськогосподарських підприємств; — по фінансово-кредитному забезпеченню господарської діяльності аграрних товаровиробників; - по впровадженню наукових розробок у сільськогосподарське виробництво; - по енергетичному забезпеченню виробництва сільськогосподарської продукції; — по проведенню зрошувальних робіт з метою підвищення родючості земельних угідь; — по рекламуванню продукції аграрних товаровиробників; — по підготовці і підвищенню кваліфікації фахівців сільськогосподарського виробництва та інші. Сучасне аграрне виробництво потребує відповідного виробничо-технічного і технологічного обслуговування, що здійснюється як самими господарствами, так і з використанням послуг спеціалізованих підприємств (організацій). Господарські відносини, що виникають при цьому, юридичне оформляються шляхом укладення відповідних договорів. До них належать договори між виробниками сільськогосподарської продукції і підприємствами сільгоспхімії про забезпечення агрохімічного обслуговування, а також ремонтно-технічними підприємствами про ремонт сільськогосподарської техніки, технічне обслуговування тваринницьких ферм, птахофабрик (цехів), теплиць і т. ін. Сюди належать і договори щодо автотранспортного обслуговування виробників сільськогосподарської продукції, договори з будівельними підприємствами, зокрема концерну «Украгропромбуд» та ін. § 2. Договори у сфері матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників Основною правовою формою, яка опосередковує відносини щодо матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, є договір на поставку продукції виробничо-технічного призначення. Зміст і порядок укладення цього договору мають відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема: Господарського процесуального кодексу України, Указів Президента України від 7 листопада 1994 року. «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; від 4 жовтня 1994 року «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України»; а також Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 року, тощо. У договорі поставки повинно зазначатися: — найменування, кількість, номенклатура продукції, якщо є необхідність, то і комплекти машин, устаткування, державний стандарт або технічні умови, які повинні бути зареєстровані в органі Держстандарту; — якість і комплектність продукції; - термін дії договору; — ціна продукції, порядок, форми взаєморозрахунків (розрахунки за зовнішньоекономічним контрактом мають здійснюватися відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торговельної палати); - умови постачання, які здійснюються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС) Міжнародної торговельної палати; — терміни повернення тари багаторазового використання; — реквізити сторін (банківські, поштові); — за міжнародним контрактом — арбітражні застереження та інші реквізити; — інші умови. Договір поставки вважається укладеним і набуває чинності з дня його підписання сторонами. У випадках невідповідності договору Уніфікованим правилам зовнішньоекономічні договори (контракти) щодо поставки у встановленому порядку визнаються недійсними. Важливою правовою формою, що юридичне опосередковує матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств, є договір на організацію поставки споживачам продукції виробничо-технічного призначення в порядку оптової торгівлі. Істотними умовами цього договору є кількість та найменування продукції, її комплектність та якість, ціна, порядок та умови транспортування. Сторонами можуть бути визначені також загальні умови розрахунків, упаковки, порядку прийомки тощо. В договорі також можуть бути визначені спеціальні умови, притаманні спеціальним видам та типам договорів. При цьому умови цих договорів повинні відповідати Правилам ІНКОТЕРМС. Прийняте до виконання постачальником замовлення на поставку продукції в порядку оптової торгівлі має силу договору. Поставка продукції матеріально-технічного призначення може здійснюватись і за прямими довгостроковими договорами. В них детально визначаються ціни, термін, порядок поставки і розрахунків, співробітництво сторін по забезпеченню довгострокових зв'язків, вщповщність вимогам щодо якості, комплектності продукції із зазначенням виду нормативно-технічних документів (ГОСТ, ТУ, інші документи, їх номери та індекси), додаткові умови та заключні положення договору. Слід звернути увагу на те, що кількість і детальний асортимент продукції передбачаються сторонами в щорічно погоджуваних специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Специфікацію покупець має передати постачальникові в термін, що зазначений у договорі. § 3. Договори у сфері технічного сервісу сільськогосподарських підприємств Нормальне виробниче функціонування аграрних товаровиробників можливе за умови якісного та своєчасного виробничо-технічного агросервісу. Такі послуги здійснюють державні, кооперативні та приватні агросервісні підприємства, а також окремі підприємці за договором підряду. Залежно від мети та предмета договору обслуговування поділяється на такі види: виробничо-технічне, агрохімічне, гідромеліоративне тощо. Серед них найважливіше місце посідають договори щодо виробничо-технічного обслуговування аграрних товаровиробників районними ремонтно-технічними підприємствами (РТП), машинно-тракторними станціями (МТС). Цими договорами передбачається виконання таких робіт: — ремонт тракторів, комбайнів, автомобілів, інших сільськогосподарських машин, двигунів, агрегатів, вузлів та устаткування; — технічне обслуговування машинно-тракторного парку, автомобілів, устаткування тваринницьких ферм, птахоферм, теплиць та ін.; - спеціалізовані механізовані роботи; - монтажні, спеціальні будівельні та пусконалагоджувальні роботи; - перевезення вантажів транспортними засобами виконавця; — підготовка і перепідготовка механізаторських та інших кадрів. Залежно від потреби ці види робіт можуть бути як самостійними, так і комплексними предметами договору у сфері виробничо-технічного агросервісу. У договорі визначається обсяг ремонту (кількість машин, агрегатів), його види, календарні терміни здачі в ремонт технічних засобів і його закінчення, загальна вартість цих послуг. Виконавець зобов'язується виконувати необхідні роботи у визначений термін, ремонтує машини, агрегати згідно зі стандартами і технічними умовами. Вони повинні гарантувати безвідмовну роботу машин і агрегатів протягом часу, встановленого технічними умовами. Аграрники беруть зобов'язання підготувати машини та агрегати до ремонту за діючими технічними умовами і, як правило, своїми силами і за свій рахунок доставити їх в агросервісні підприємства або інший пункт ремонту, передбачений договором. В обумовлений договором термін замовники після одержання повідомлення повинні прийняти відремонтовані машини і агрегати, оплатити вартість ремонту і вивезти відремонтовану техніку. Після капітального ремонту тракторів, автомобілів, комбайнів, складного обладнання, двигунів виконавець передає замовнику заповнений паспорт (формуляр) і гарантійний талон; після ремонту інших вузлів і агрегатів, машин і нескладного устаткування — лише гарантійний талон. При виявленні невідповідності відремонтованих машин або агрегатів стандартам або технічним умовам виконавець забезпечує термінове усунення недоліків за власні кошти. Технічне обслуговування може здійснюватися згідно з договором по технічному обслуговуванню машинно-тракторного парку, устаткування тваринницьких ферм, птахоферм. Відповідно до умов цього договору виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити якісне і своєчасне технічне обслуговування машин і устаткування відповідно до стандартів, технічних умов, правил та інструкцій, а також здійснити своєчасне усунення несправності машин у процесі їх експлуатації. Роботи здійснюються як у майстерні виконавця, так і безпосередньо в сільськогосподарському виробництві. За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань сторони несуть майнову відповідальність. Так, у разі несвоєчасного надання виконавцю приміщення для виконання ним робіт, яке призведе до простою техніки виконавця, замовник відшкодовує йому збитки, виходячи з фіксованої (планової) вартості машино-дня. Замовник звільняється від такої відповідальності в разі винної поведінки самого виконавця (несвоєчасного повідомлення замовника про необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт, надання необхідної техніки і т. ін.). У цих відносинах діє загальний принцип майнової відповідальності. Сторона, яка порушила зобов'язання, відшкодовує іншій стороні заподіяні їй збитки в повному обсязі, враховуючи й неодержані доходи. Відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання зобов'язань за договором. За договором по ремонту і технічному обслуговуванню внутрішньогосподарських меліоративних мереж виконавець зобов'язаний виконувати весь комплекс робіт у строки, передбачені проектно-кошторисною документацією та графіком. Він бере на себе зобов'язання проводити очищення водоканалів та інших меліоративних мереж, здійснювати їх ремонт, пусконалагоджувальні роботи і профілактичне обслуговування гідроспоруд, насосних станцій та свердловин вертикального дренажу з додержанням ТУ, норм і правил тощо. Замовник зобов'язаний повідомити виконавця про готовність площ для проведення робіт по ремонту і технічному обслуговуванню, надавати виконавцеві ці площі в терміни, обумовлені графіком, здійснювати контроль за виконанням робіт, приймати і оплачувати виконані роботи. |
|
М. Тодики доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
БЕХРУЗ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ПІДРУЧНИК Рекомендовано Міністерством... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
|
ІСТОРІЯ, ЗАВДАННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
|
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Посібник розраховано на студентів вищих навчальних закладів, аспірантів,... Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист №14/18. 2-1413 від 21. 06. 2005 р.) |
|
Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1224 від 10 липня 2003 р.) |
|
Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
П. С. Дудик Комунікативно- стилістичні якості мовлення Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |