|
|
Скачати 2.78 Mb.
|
| § 3. Органи управління сільськогосподарських підприємств корпоративного типу Особливості управління сільськогосподарських підприємств корпоративного типу випливають із того, що кількість учасників цих утворень може становити декілька тисяч. Учасники господарських товариств мають право брати участь в управлінні справами підприємства, але ступінь їх впливу на прийняття рішення залежить від розміру (долі) вкладу того чи іншого учасника в майно товариства. Загальні засади управління сільськогосподарськими підприємствами корпоративного типу закріплені в законі України «Про господарські товариства», а особливості окремих господарських товариств — у локальних нормативних актах — установчих документах: положенні про загальні збори акціонерів, регламенті проведення загальних зборів, положеннях про правління, про ревізійну комісію тощо. У господарських товариствах ( акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю) зазначеним законом передбачена система органів управління. Вищим органом управління є загальні збори акціонерів або збори учасників. До компетенції вищого органу належать: - визначення основних напрямків розвитку товариства; — внесення змін та доповнень до установчих документів товариства; — формування органів управління товариства; - прийняття та затвердження локальних нормативних актів; - прийняття рішення про ліквідацію товариства та створення ліквідаційної комісії; - вирішення інших важливих питань. Загальні збори акціонерів або збори учасників формують виконавчий орган товариства. Таким органом може бути правління акціонерного товариства на чолі з головою правління; дирекція на чолі з генеральним директором; директор як одноособовий орган. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності підприємства, крім тих, які згідно з чинним законодавством віднесені до компетенції вищого органу управління. Ревізійна комісія створюється для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу господарського товариства. Компетенція контрольного органу закріплюється в спеціальному положенні, що регламентує порядок проведення перевірки діяльності підприємства або окремих його структурних підрозділів. За результатами перевірок ревізійна комісія може вимагати скликання (або ставити перед виконавчим органом питання про скликання — в товаристві з обмеженою відповідальністю і товаристві з додатковою відповідальністю) позачергових загальних зборів акціонерів або учасників. У повних та командитних господарських товариствах управління справами здійснюється за спрощеною системою. Справи таких товариств ведуть всі його учасники за взаємною згодою або ведення справ доручається одному (кільком) із них (ст. 68 Закону України «Про господарські товариства»). В останньому випадку видається довіреність, яка підписується рештою учасників. Вкладники командитних товариств не беруть участі в управлінні справами своїх підприємств, за винятком виконання окремих дій від імені товариства, якщо на це є спеціальне доручення товариства (ст. 79 закону України «Про господарські товариства»). Частина сільськогосподарських товариств має у своєму складі майно держави. Державні корпоративні права — це акції, частки у статутному фонді господарських товариств, які належать державі. Такі компанії є вже недержавними, але держава через уповноважені органи має право брати участь в управлінні їх діяльністю, вирішувати найбільш важливі питання їх функціонування. У разі володіння державою контрольним пакетом акцій тих чи інших сільськогосподарських підприємств можна говорити про повний контроль з боку держави за діяльністю такого товариства. Для управління державними корпоративними правами створена система органів управління, яка включає декілька рівнів: Президент України, Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна, спеціальний орган по управлінню державними корпоративними правами, органи виконавчої влади, спеціально уповноважені особи. § 4. Органи управління в державних сільськогосподарських підприємствах Загальні принципи управління держаним сільськогосподарським підприємством закріплені в законі України «Про підприємства в Україні». Керівництво підприємством здійснюється відповідно до його статуту, який затверджується органами державного Управління сільським господарством. При цьому має бути поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої права шляхом затвердження статуту державного підприємства і призначення його керівника. Керівником укладається контракт, в якому визначаються права, строки найму, обов'язки і відповідальність, умови виплати заробітної плати і т. ін. Керівник несе повну відповідальність за стан справ на підприємстві, самостійно вирішує всі питання його діяльності. Законодавче закріпленим є правило про те, що власник майна (держава) не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства. Підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати. Керівник підприємства звільняє з посади своїх заступників, керівників і фахівців апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм тощо). Керівник підприємства укладає з трудовим колективом колективний договір (закони України «Про підприємства в Україні», «Про колективні договори та угоди»). Цим договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу і адміністрації підприємства. Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання колективного договору. Трудовий колектив (всі працюючі, з якими укладено трудовий договір) бере участь в управлінні державним сільськогосподарським підприємством. Виконуючи управлінські повноваження, трудовий колектив має такі права: - розглядати разом із засновником зміни і доповнення до статуту підприємства; — разом із засновником визначати умови найму керівника підприємства; — брати участь у вирішенні питань про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства; - разом із власником вирішувати питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств. Повноваження трудового колективу реалізується загальними зборами або конференцією та їх виборним органом — радою трудового колективу. Розділ XIII. Правове положення сільськогосподарських кооперативів § 1.Поняття та основні ознаки сільськогосподарських кооперативів Міжнародний кооперативний альянс (МКА) у своєму Статуті 1966 року закріпив визначення кооперативу. Згідно з ним будь-яка асоціація осіб або товариств буде визнана кооперативом за умови, якщо вона ставить за мету покращання економічного й соціального становища своїх членів шляхом використання підприємства, заснованого на взаємодопомозі. У сучасній вітчизняній юридичній літературі поняття «кооператив» визначається як самостійне, самоврядівне об'єднання громадян, які на основі добровільності, відкритості членства і взаємодопомоги з додержанням кооперативних принципів об'єднуються для спільної господарської чи іншої статутної діяльності з метою поліпшення свого економічного і соціального стану (для споживчих та обслуговуючих кооперативів) або отримання прибутку (для виробничих кооперативів), об'єднуючи для цього частку свого майна (майновий пай) чи землі (земельний пай). Аналіз ознак сільськогосподарського кооперативу дає підстави погодитися з визначенням такого поняття. Переважна більшість дослідників, говорячи про основні ознаки сільськогосподарського підприємства, кооперативу, називають передусім використання землі як основного засобу виробництва, ведення сільськогосподарської діяльності, його розташування в сільській місцевості, а також задоволення потреб переважно сільського населення, наявність внутрішньогосподарських відносин, участь у кооперативній діяльності без нанесення збитку власному господарству. Таким чином, ознакою сільськогосподарського кооперативу є ведення сільськогосподарської діяльності. Під сільськогосподарською діяльністю звичайно розуміють діяльність, пов'язану із сільським господарством, виробництвом сільськогосподарської продукції та сировини. Але зараз поняття «сільськогосподарська діяльність» стало ширшим; вона включає як виробництво, переробку, так і збут продукції. Отже, до сільськогосподарського кооперативу можна віднести кооператив, який займається виробництвом, переробкою, реалізацією (збутом) сільськогосподарської продукції та (або) обслуговуванням сільськогосподарського виробництва. Наведені міркування дозволяють зробити висновок, що сільськогосподарський кооператив — це добровільне об'єднання осіб на підставі членства для спільного ведення сільськогосподарської діяльності, засноване на принципах рівноправності членів, обов'язкової їх участі в діяльності такого об'єднання, використання майна, що створене, як правило, за рахунок внесків членів і належить об'єднанню на праві власності для задоволення матеріальних та інших потреб його членів. Законодавчого визначення сільськогосподарського кооперативу не існувало в Україні до 1997 року - до прийняття Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Однак, хоч як це парадоксально, незважаючи на вдосконалення правового регулювання сільськогосподарської кооперації в Україні з прийняттям названого Закону, зміст визначення сільськогосподарського кооперативу викликав серед правників хвилю дискусій, оскільки вона не була беззаперечною. Через це законодавче поняття сільськогосподарського кооперативу було викладено в 2000 році в новій редакції. Але й воно не відбиває всіх сутнісних ознак кооперативної організації (наприклад, не вказана мета об'єднання осіб у сільськогосподарський кооператив, не закріплено принципи рівноправності членів, демократичності управління й обов'язкової участі членів у його діяльності). § 2. Види кооперативів. Принципи їх діяльності. Кооперативні підприємства та об'єднання Сільськогосподарські кооперативи слід класифікувати й систематизувати за окремими ознаками. В основі такої класифікації кооперативів лежить їх розподілення на дві великі групи (типи) - виробничі і споживчі. До виробничих кооперативів належать усі види кооперативів незалежно від сфери діяльності, основна мета яких - отримання доходу (прибутку). У цих кооперативах об'єднується труд і майно їх членів, а всі види виробничо-господарської діяльності виконуються спільно, колективно. На відміну від них споживчі кооперативи створюються для задоволення споживчих інтересів своїх членів. Поряд з цими основними типами кооперативів (виробничими та споживчими) існують і кооперативи змішаного типу, їх називають по-різному — змішані, проміжні, універсальні, інтегральні, багатопрофільні тощо. В умовах відродження кооперативного руху в Україні набувають актуальності підстави поділу кооперативів на види за такими ознаками: рід діяльності; предмет діяльності; спосіб утворення; рівень усуспільнення майна; правовий режим земель; функціональна спрямованість; територія діяльності; ступінь включення в господарський обіг; участь у різних фазах суспільного виробництва; підстави об'єднання; підгалузева ознака; конкретно-родова ознака; соціальний склад; сфера діяльності; мета діяльності й об'єкти власності; вид продукції, що виробляється; місце в організаційно-господарській структурі; рівень спеціалізації; джерела забезпечення матеріальними ресурсами тощо. Поділ кооперативів, які здійснюють діяльність у сфері сільського господарства, на види закріплений і в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію». Відповідно до цілей, завдань та характеру діяльності вони поділяються на два види - виробничі й обслуговуючі. У згадуваному Законі закріплено, що сільськогосподарський виробничий кооператив - це «юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва». Таким чином, серед ознак сільськогосподарського виробничого кооперативу можна назвати специфічний вид діяльності — виробництво сільськогосподарської продукції, обов'язкову трудову участь членів у його діяльності, а звідси — й участь у ньому лише фізичних осіб. У нормах Закону міститься положення про те, що виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Як відомо, поняття та принципи підприємництва закріплені в Законі України «Про підприємництво». Саме отримання прибутку, а не доходу є однією з конститутивних ознак підприємницької діяльності. Та й сама по собі господарська діяльність є ширшою за підприємницьку, бо включає ще й низку організаційно-управлінських моментів. Що стосується сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, то це «кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності». Саме так і говориться у ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Оскільки діяльність таких кооперативів спрямована на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації, на надання комплексу послуг, пов'язаних із виробництвом, переробкою та збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва й рибальства, то й їх членами передусім повинні бути виробники сільськогосподарської продукції. Серед ознак такого кооперативу можна назвати: особливий вид діяльності (обслуговування сільськогосподарського виробництва, переважно його членів); безпосередня участь товаровиробників сільськогосподарської продукції (як юридичних, так і фізичних осіб); обов'язкова участь у господарській діяльності. Залежно від виду діяльності обслуговуючі кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші, тобто цей приблизний перелік не є вичерпним: можливе існування й інших видів таких кооперативів. Основні напрямки діяльності цих підвидів обслуговуючих кооперативів закріплено в Законі «Про сільськогосподарську кооперацію». Що стосується принципів кооперативної діяльності, то вони закріплені в ст. З Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» , відповідно до якої до них належать: добровільність членства фізичних і юридичних осіб в кооперативі і безперешкодний вихід з нього; обов'язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу; обов'язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу; відкритість і доступність членів для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає користуватися послугами цього кооперативу та в разі потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах, встановлених статутом кооперативу; демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом «один член кооперативу — один голос»; розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу; контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом кооперативу. Слід зазначити, що наведені принципи діяльності кооперативів відповідають загальновизнаним кооперативним принципам, встановленим Міжнародним кооперативним альянсом. Відповідно до положень чинного законодавства України кооперативи можуть створювати кооперативні об'єднання та підприємства. Об'єднання кооперативів створюються на добровільних засадах для здійснення будь-якої не забороненої законодавством діяльності за галузевою або територіальною ознакою. Об'єднання мають статус юридичної особи, створюються на тих самих умовах, що й кооперативи. Об'єднання не мають права втручатися в господарську діяльність засновників, не відповідають за зобов'язання членів об'єднання, а члени об'єднання не відповідають за зобов'язання об'єднання, якщо інше не передбачено статутом. Реєстрація об'єднань здійснюється в тому ж порядку, що і реєстрація кооперативів. Можуть створюватися такі види об'єднань: об'єднання, що створюються кооперативами на підставі договорів; об'єднання, що створюються на засадах членства з делегуванням їм кооперативами Централізованих функцій з питань господарської діяльності, управління і контролю; об'єднання, що створюються на засадах членства, з делегованими функціями господарської діяльності і управління; змішані об'єднання, що здійснюють господарські й управлінські функції частково на засадах членства і делегованих повноважень, а частково на договірних засадах; кооперативи кооперативів. Кооперативи, що увійшли до об'єднання, зберігають статус юридичної особи та повну господарську самостійність і можуть добровільно вийти з них за рішенням загальних зборів членів кооперативу. Формування органів управління об'єднань, утворення і поповнення майнових фондів здійснюється в порядку, передбаченому установчими документами. Для виконання статутних завдань кооперативи і їх об'єднання можуть створювати підприємства різних видів та організаційно-правових форм. Такі підприємства функціонують відповідно до їх статутів, затверджених кооперативами (об'єднаннями)-засновниками. Принципи діяльності таких підприємств встановлено ст. 27 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» та Законом України «Про підприємства в Україні». |
|
М. Тодики доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
БЕХРУЗ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ПІДРУЧНИК Рекомендовано Міністерством... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
|
ІСТОРІЯ, ЗАВДАННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
|
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Посібник розраховано на студентів вищих навчальних закладів, аспірантів,... Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист №14/18. 2-1413 від 21. 06. 2005 р.) |
|
Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1224 від 10 липня 2003 р.) |
|
Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
П. С. Дудик Комунікативно- стилістичні якості мовлення Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |