 Колінковецький навчально-виховний комплекс
Реферат на тему :
Виконав :
учень 8-Б класу
Гончарук Іван
2008 р.
|
|
|
|
|
Микола Лисенко
|
|
(10.03.1842 - 06.10.1912)
План
Вступ
Біографія Миколи Лисенка.
Творчий шлях Миколи Лисенка як композитора, піаніста і педагога.
Вступ
Микола Лисенко - великий український композитор, основоположник української класичної музики, засновник національно-музичної творчої школи. Піаніст і педагог, хоровий диригент і громадський діяч - і все це в одній людині. Його значення для української музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він вперше спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на основі глибокого і всебічного вивчення народного життя і народної творчості. У Миколи Віталійовича в серці жила музика, сповнена дівочої зажури, козацьких веселощів, степового вітру й голосу бандури.
Ще в пору дитинства після мандрівок маленького Миколки на край села, де луки пахли ромашкою і ніжною конюшиною, вигравали коники-скрипалі, різні мотиви звучали в голові хлопчика. Він сідав за рояль і з-під його пальців виринала примхлива за ритмічним малюнком та ніжна, як подих весни, мелодія.
Маестро віддавав іскру своєї геніальності публіці задарма. Концерти майже ніколи не приносили прибутку. Та що там. «Багатія з мене однаково не вийде, зате слово й пісня народні житимуть на сцені...» Кошти, зібрані на вечорі, присвяченому пам'яті Кобзаря, ідуть на упорядкування могили поета в Каневі. 375 карбованців, залишок після сплати за приміщення, орендованого для постановки «Різдвяної ночі», були відправлені до Самари голодуючим.
Перед Миколою Лисенком, як перед першим видатним українським композитором, стояло велике завдання: закласти міцну основу професійної української музики, створити національну музичну школу й відвоювати місце українській музиці у світовій культурі. Для здійснення цього завдання він віддав усі свої сили. Недарма прожив життя, недарма творив для свого народу. Пройде час, і нащадки заспівають його пісень і зрозуміють біль і радощі, якими жив і надихався митець.
Біографія Миколи Лисенка.
Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської області. Батько, Віталій Романович Лисенко, офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, з передовими поглядами на розвиток суспільства, глибоко знав і любив літературу, народну творчість. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Навчалася вона в петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат. Аристократичне виховання наклало свій відбиток на все подальше життя Ольги Єреміївни, вигранивши її характер та світогляд. Розмовляла вона виключно французькою мовою, в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка б не мала навіть натяку на щось народне, українське. Село Гриньки належало двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, поміщикові М.Булюбашу, у якого вона виховувалася. Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю.
Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М.Старицький, над М.Лисенком "...зіткнулись два цілком протилежних і навіть ворожих впливи з одного боку - французька мова, манери і аристократична манірність (мати й гувернантка), з другого боку - українська мова... пестощі і зайва простота манер. Перша сторона переслідувала не тільки простонародне слово, але навіть і російське, забороняючи всякі зносини з "пейзанами", а друга, навпаки, заохочувала всяку простоту, зацікавлювала розум і фантазію дитини казками народними та піснями, а вечорами відпускала весь полк служниць для забав з паничем звичайно, забави ці полягали в різноманітних народних іграх. Протести матері тут були безсилими, і вперта наполегливість і сльози дитини, які енергійно підтримувала обожнююча свого внука бабуся (М.В.Булюбаш), переважали протести, тим більше, що і батько став на сторону тітки". У такому середовищі, серед таких людей і виростав майбутній композитор. Але саме народна стихія, культура і побут народжували у серці малого Миколи невгасиму любов до рідної пісні, мови, мистецтва.
У 1852 році хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчившись усього декілька місяців, переходить до іншого - пансіону француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та навчанні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях, так і в старанності. Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На той час туди приїжджав з Полтавської гімназії і Михайло Старицький, троюрідний брат М.Лисенка. Це товаришування зіграло свою благодатну роль у подальшому житті обох велетів нашої культури.
Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї Харківської гімназії. У 1859 році Микола Віталійович вступає на природничий факультет Харківського університету. Провчившись у ньому всього один рік, він разом з батьками перебирається до Києва. Навчання в університеті, який він успішно закінчив у 1865 році, М.Лисенко вдало поєднував з заняттями музикою, яка все більше і більше захоплювала його. У цей же час він багато пише, притому звертається не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів. Подорожуючи, композитор ніколи не втрачав нагоди записати завершені зразки пісень до спеціального нотного зошита, з яким ніколи не розлучався.
Творчий шлях Миколи Лисенка, як композитора, піаніста і педагога.
Основи музичної грамоти Миколі викладала мама, Ольга Єреміївна Лисенко, яка була досить непоганою піаністкою. А далі перед юнаком пролягли шляхи до Києва, Харкова, Лейпцизької консерваторії, консерваторії у Петербурзі (клас Римського-Корсакова). І де б не навчався, де б не виступав з концертами - скрізь звертався до народнопісенних традицій, у них черпав силу, прагнення виходити на сцену й дарувати людям своє натхнення.
Як піаніст Микола Лисенко написав чимало творів для фортепіано, широко використавши народну мелодику, ритм й образи народної пісні. Перед ним же, як перед українським композитором, постало завдання створити музичний репертуар для вітчизняного театру. Першим таким твором була п'єса «Чорноморці», лібрето до якої написав троюрідний брат і найближчий друг Миколи Віталійовича Михайло Старицький.
Слідом за «Чорноморцями» Лисенко береться до роботи над «Наталкою Полтавкою». Ця перлина української сцени здобула велику популярність ще за життя композитора. Вона постійно була в репертуарі Заньковецької, Садовського, Саксаганського.
Геній митця не дрімав ні хвилини. Микола Лисенко розумів, що потрібна справжня опера. Але де взяти гарний сюжет, «щоб народна пісня природно вливалась у нього і була б невід'ємною частиною образів»?
- А що коли б взятися за «Ніч перед різдвом» по Гоголю? - запропонував Старицький. Думка припала обом до душі.
День, коли «Різдвяна ніч» була поставлена на сцені міського театру в Києві, мабуть, видався найщасливішим у житті маестро. Оплески не вщухали, захопленню не було кінця. Після смерті Миколи Лисенка Олена Пчілка згадувала: «І тепер, через багато літ, навіть десятиліть, здається мені, що навряд швидко хтось побачить і почує таку мистецьку річ, як була та «Різдвяна ніч»... Дійсно, то була річ хороша напрочуд!..»
На сюжети Гоголя Микола Віталійович напише ще опери «Тарас Бульба», «Утоплена». Твори цього геніального письменника стануть головним джерелом музично-драматичної творчості композитора. Для романсової ж вокальної творчості основним матеріалом були поеми безсмертного Шевченка. «Музика до «Кобзаря» займала в мистецькій діяльності Лисенка одне з перших місць.
Музика не тільки вабила М.Лисенка, а й поступово заповнювала все його життя. Йому праглося більших і ґрунтовніших знань, хотілося вдосконалювати виконавську майстерність. З 1867 по 1869 рік він навчається у Лейпцігській консерваторії, а з 1874 по 1876 рік - у Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М.Римського-Корсакова. Повернувшись до Києва, Микола Віталійович, з властивими йому енергією і запалом, поринає у творчість, не забуваючи при тому педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність.
На українському народному ґрунті М.Лисенко творить високохудожні композиції на шевченківську тематику, народні опери "Різдвяна ніч" і "Утоплена", оперу-сатиру "Енеїда", монументальну народну музичну драму "Тарас Бульба". Починаючи з 1869 року Микола Віталійович продовжував невтомно виступати у концертних програмах. У 1904 році М.Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року - ім. М.В.Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів. Разом з О.Кошицем організував у 1905 році музично-хорове товариство "Київський Боян", головою якого був до кінця життя. М.Лисенко був засновником і головою ради правління "Українського клубу" (1908 - 1911 рр.).
Повністю віддаючи сили справі усього свого життя, композитор, проте, завжди знаходив час для своїх дітей, з виховною метою писав для них музичні твори. На вулиці Рейтарській, у будинку Лисенків, часто звучав сміх, лунали веселі мотиви, відбувалися казкові дійства. Ролі виконували діти Миколи Віталійовича й діти його знайомих та друзів. Їм дуже полюбилися опери «»Коза-Дереза», «Зима і Весна», «Пан Коцький».
У творчості Лисенко покладався на свої сили та на Божу допомогу. Після дворічного навчання в Лейпцигу писав батькам: «Треба ж що-небудь із себе в житті влаштувати... хіба музикальним педагогом, та якщо бог вкаже і виявить, що є талант, то писати...»
Серед огрому творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: "Різдвяна ніч" (1873 р.), "Утоплена" (1883 р.), "Тарас Бульба" (1890 р.), "Наталка Полтавка" (1889 р.), "Енеїда" (1910 р.),"Ноктюрн" (1912 р.), дитячі опери "Коза-Дереза" (1888 р.), "Пан Коцький" (1891 р.), "Зима й Весна" (1892 р.). Микола Віталійович Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів "Кобзаря" Т.Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості.
У 1911 році, коли композитор, через рабські умови, відмовився відмічати 50 річчя смерті Тараса Шевченка у Києві,на нього ополчилися не тільки Трепов із Новицьким, а й сам Столипін, тобто вся російська влада. За пропозицією гуртка «Кобзар» концерти Лисенко переніс у Москву. Після цього композитора і членів старійшин Українського клубу притягли до кримінальної відповідальності «за антидержавну діяльність». Це серйозне обвинувачення було сфабриковане владою, яка вирішила покарати непокірного націоналіста. Адже Микола Віталійович Лисенко був символом і совістю українців. Процес мав бути гучним і показовим, щоб іншим не кортіло. Хвилювання призвели до сумних наслідків...
Композитор помер від інфаркту. Микола Віталійович збирався на заняття до своєї школи. Відчув себе погано. Повернувся, приліг на ліжко, і через 20 хвилин його не стало. Діти кинулися до Старицьких і Косачів, але вже нічого не можна було змінити. За переказами, останніми словами Миколи Віталійовича було прохання покликати Олександра Кошиця, свого учня і соратника. За спогадами Ольги Петрівни Косач, у композитора був подив на обличчі. Схоже, смерть стала для нього також несподіваною і непрошеною «гостею».
Коли ховали композитора, з ним прийшли попрощатися тисячі людей, які прибули з усіх регіонів України. За спогадами Олександра Антоновича Кошиця, Лисенка відспівували у Володимирському соборі, тільки хор, який ішов попереду траурної процесії, складався з 1200 чоловік. Коли вони співали, то було чути в центрі Києва. Труну до Байкового кладовища пронесли на руках.
|
|
|