Українське ополчення 1812 року
|
|
Скачати 149.25 Kb.
|
|
Реферат на тему «Українське ополчення 1812 року» Виконав : Євтіхов Антон Євгенович Родився 30.05. 1996р. в місті Артемівську Донецької області Місце навчання - Артемівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа I-III ступенів № 11 ім. Артема - багатопрофільний ліцей »Артемівської міської ради Донецької області 10-В клас Учитель Чухлєбова Олена Анатоліївна Тел.. 0951783882, 0508281824 [email protected] с[email protected] Зміст Вступ…………………………………………………………………………………………………………………. 3 Українське ополчення 1812 року
Висновок ……………………………………………………………………………………………………….. 12 Література і джерела …………………………………………………………………………………….. 13 Додатки…………………………………………………………………………………………………………… 15 Вступ. Вітчизняна війна 1812 року була безсмертною епопеєю героїчної боротьби російського,українського,білоруського та інших народів країни проти чужеземних поневолювачів. Вона показала всьому світові, на які великі патріотичні подвиги здатні волелюбні народи країни в ім’я незалежності,честі і гідності своєї Батьківщини. Ця війна мала визвольний,справедливий характер. Найширші народні маси Росії піднялися тоді на боротьбу проти французьких загарбників, які намагалися перетворити нашу Росію у свою колонію,поневолити її народи. У своїх планах Наполеон значне місце приділяв Україні, яку він планував перетворити в осередок антиросійського руху. Він дивився на українські землі як на розмінну монету, якою збирався розплатитись зі своїми союзниками. Правобережжя він обіцяв віддати полякам, Волинь — австрійцям. Північне Причорномор'я з Кримом — Туреччині. Іншу територію України передбачалось поділити на воєнно-адміністративні області, під управлінням наполеонівських генералів, щоб забезпечити постачання матеріальними ресурсами наполеонівської армії. В Україні, як і в усій Російській імперії, спостерігався великий патріотичний підйом, формувалося ополчення і козацькі полки, в які добровільно записувались українські селяни, оскільки сподівались, що після перемоги над французами вони отримають волю. Основний тягар війни 1812 року ліг на плечі російського народу. Разом з росіянами проти французьких загарбників боролися українці і білоруси, литовці і грузини,башкири і татари. Активна участь всіх народів у епопеї 1812 року свідчила про те, що вони вважали захист російської держави своєю кровною справою. Саме всенародний характер цієї війни і визначив її кінцевий переможний результат. «12-й рік,розворушивши всю Росію з кінця в кінець,- писав В.Г Бєлінський,- розбудив її дрімаючи сили і відкрив в ній нові, доти невідомі джерела сил…підніс народну свідомість і народну гордість… 12-й рік завдав сильного удару по косніючій старовині».1 1.1. Створення українського ополчення. Ще до Початку кампанії 1812 року військове міністерство Росії, враховуючи неминучість рішучого зіткнення з Наполеоном і можливість наступу французьких військ на Україну, віддало наказ про спорудження лінії укріплень навколо Києва,про зміцнення і розширення Київської фортеці. У травні 1810 року на південь від Печерської фортеці розгорнулося будівництво Звірнецького укріплення. На фортечних роботах використовувались солдати резервних батальйонів. До осені 1811 року Київська фортеця була приведена в повну бойову готовність. У донесенні Олександру І від 9 вересня 1811 року П.І.Багратіон писав: «Під час проїзду через Київ я оглянув фортецю і арсенал,які знайшов в досить доброму стані».2 У квітні 1812 року в зв’язку з загостренням обстановки роботи по спорудженню укріплень навколо Києва були продовжені. Тепер до будівництва залучались селяни Київської губернії. Робітників мобілізували по рекрутській повинності з розрахунку одна людина до сотні. Всього передбачалось набрати 5500 чоловік. Будівництво укріплень ішло повільно: не вистачало транспортних засобів і будівельних матеріалів,вчасно не прибували робітники. Поміщики, які зобов’язані були виділяти своїх кріпаків і забезпечували їх продовольством, всіляко ухилялися від цього. Це привело до того,що спорудження укріплень не було завершено до початку війни. Не все було зроблено і в справі підготовки постачання військ 3-ї Західної і Дунайської армій. За планами воєнного відомства передбачалось в містах Луцьку, Острозі, Житомирі, Заславлі, Старокостянтинові створити так звані «магазини»- склади продовольства, фуражу, спорядження та ін., а у Києві і Сосниці- тилові бази. Протягом однієї весни 1812 року на території України було заготовлено 301 тисячу четвертей борошна, 21 тисячу четвертей крупи та 362 тисячі четвертей вівса. Крім того, Україна забезпечувала продовольством і фуражем Бобруйську і мозирську фортеці і «магазини», розташовані Дністра: у Жванці,Могильові,Ямполі, Дубосарах і Тирасполі. Сюди було завезено з українських губерній 90 тисяч четвертей борошна, 8,2 тисячі четвертей круп, 120 тисяч четвертей вівса. Проте заготовлені продукти у переважній більшості зберігались надзвичайно недбало. Тисячі пудів борошна,крупи і вівса були зсипані в селянські сараї, або просто знаходились під відкритим небом; охорона складів була організована погано. В одному з донесень військовому міністру П.І Багратіон писав: «Волинської,Київської і Подільської губернії запасні магазини майже всі надзвичайно розпорошені, а в іншому місці хліб складений по коморах і сараях, не захищених від вогню». За наказом Багратіона були посилені караули,поблизу магазинів збудовані вартові приміщення. Дбаючи про збереження запасів продовольства і фуражу, російське командування враховувало, що вони мали піти не тільки на постачання регулярної армії, але й кінного козачого війська, яке передбачалося створити на допомогу 3-й армії. 5 червня 1812 року на Україну був надісланий попередній наказ про формування в Київській та Кам’янець-Подільскій губерніях чотирьох кінних козачих полків «з людей до козачої служби гідних і здавна навиком і бажаннями до неї відомих»3. Кожний полк мав складатися з 1200 козаків, 38 офіцерів, 88 унтер-офіцерів і 17 сурмачів. 12 червня 1812 року був виданий наказ про створення загонів «лісової варти» в Київській, Волинській та Подільській губерніях. Ці загони передбачалося використати для несення караульної та конвойної служби. Але до початку воєнних дій формування козачого війська навіть не було розпочате. Дворянські збори, яким було доручене формування полків, займалися паперовою тяганиною. Поміщики не відпускали селян, бо побоювалися, що вступ до козачого війська звільнить останніх від кріпацької залежності і поміщицькі господарства втратять робочу силу. Часто-густо вони виділяли цілком непридатних до служби людей: хворих,старих або малолітніх. Були випадки, коли в козаки віддавали дітей. Так, після огляду 5-го Чернігівського козачого полку генерал-лейтенант Ертель писав адміралу Чичагову, що він залишив у мозирі 100 дітей віком 10-12 років, «щоб не були без користі жертвою ворога».4 Навіть загроза ворожої навали не змогла примусити поміщиків поступитися своїми вузько класовими егоїстичними інтересами. Навпаки, широкі маси українського народу в грізній для батьківщини час виявили високе розуміння свого патріотичного обов’язку. Вже в перші дні війни поряд із створення козачого війська населення України за прикладом російського народу приступило до організації народного ополчення. Проте кріпаччина надзвичайно утруднювала й гальмувала і цю важливу справу. Без особистого дозволу поміщика кріпак не міг піти в ополчення. А це,звичайно, сковувало народну ініціативу, не давало розгорнутися могутньому патріотичному рухові в усю його широчінь.
Українське ополчення було двох видів - козаче і селянське. Першими почали комплектуватися кінні козачі полки в Київській і Кам’янець-Подільській губернії. Вже 28 червня по повітах київської губернії була розіслана «генеральна розкладка», вказані місця збору козаків. За кожним полком закріплялись по 4 повіти. Так, 1-й полк комплектувався в махновці з козаків Махновського, Сквирського, Липовецького та Радомишльського повітів , 2-й полк формувався в Білій Церкві, 3-й – в Умані, 4-й – у Кам’янці - Подільському. Створення українського козачого війська проходило досить швидкими темпами. Так, земські справники Сквирського та Черкаського повітів вже 29 липня рапортували київському цивільному губернаторові про те, що всі козаки відправлені на місця збору. В цілому комплектування козачих полків у Київські та Кам’янець – Подільській губерніях було закінчено протягом сорока днів. Ці губернії поставили 4800 козаків. На початку липня на ім'я генерал-губернатора Малоросії Я.І. Лобанова-Ростовського надійшов наказ російського уряду про формування козачих полків у Чернігівській та Полтавській губерніях. «Це формування,- говорилося в ньому, - може замінити Малоросії звичайний рекрутський набір, який в інших губерніях восени готується». До козачих полків зараховували, «не дивлячись ні на роки, ні на зріст, ні на незначні тілесні недоліки, але з єдиним врахуванням сил і здібності до служби цього роду». Енергійно підтримував рішення про формування козачих полків у Чернігівській та Полтавській губерніях П.І. Багратіон. В середині липня, незважаючи на важке становище своєї армії, Багратіон виїздив до Чернігова,де особисто інспектував хід комплектування українських полків. Наслідком його поїздки була записка на ім’я Олександра І , в якій він писав: «Малоросія з давніх-давен мала полки козачі, які обставинами і часом руйнувалися, а козаки, що служили, перетворені в селян. Служба цього роду військ завжди була корисною , а саме зараз користь від неї була б відчутна». П.І. Багратіон підкреслював, що до козачого війська будуть вступати з особливо великою охотою, якщо оголосити селянам, що «з вступом на службу козака він виключається з ревізького спис очного стану», тобто звільняється з кріпацтва. Велика увага приділялася в записці післявоєнному устрою українських козаків. Багратіон пропонував зберегти полки і наділити козаків землею в Таганрозькій губернії. Поїздка Багратіона до Чернігова значною мірою прискорила формування українських козачих полків. Протягом місяця було сформовано 9 полтавських і 6 чернігівських кінних козачих полків загальною чисельністю 18 тисяч чоловік. Ці полки не ввійшли до складу козачого війська, вони перебували на становищі ополченських і постачалися за рахунок громади. Велику роботу по формуванню козачих полків на Полтавщині провів відомий український письменник І.П. Котляревський. У містечку Горошині Хорольського повіту ним особисто був сформований 5-й козачий кінний полк. За своєю структурою українські козачі полки нічим не відрізнялись від кавалерійських частин регулярної російської армії того часу. Козачий полк налічував 1200 бійців, які складали два батальйони. У батальйоні було 4 ескадрони по 150 чоловік. Кожний полк мав свій полковий прапор. Командний склад комплектувався з відставних офіцерів і унтер-офіцерів, які раніше служили в регулярних військах. Офіцери козачих полків користувалися правами офіцерів уланських полків російської кінноти. Проте, незважаючи на цілий ряд пільг, дворяни всіляко ухилялись від служби, і офіцерів не вистачало. Так, в 4-му полтавському полку довгий час зовсім не було старших офіцерів, і батальйонами командували поручики. При сформуванні київських полків кожний з них мав всього по одному офіцеру і одному унтер-офіцеру, внаслідок чого командування було змушене призначити рядових козаків на посади унтер-офіцерів. В 6-му полку, наприклад, 121 рядовому козаку було присвоєно звання унтер офіцера.5 Великі труднощі виникли при озброєнні полків. Київський арсенал був здатний повністю забезпечити полки тільки піками і частково шаблями. На допомогу прийшло населення. Багато козаків приходили із своїми рушницями. По всій Україні проходив збір зброї. Все це дозволило непогано озброїти полки. Порох та набої видавалися з державних запасів. Всі зараховані до козачих полків забезпечувались повним комплектом обмундирування. Кожна губернія мала своє формене обмундирування. Для київських козаків були заготовлені «куртки сині з комірами по полках, шаровари сірі з випушкою по полках, портупеї з получушками, шинелі, шапки з витешкетами, ладунки та чемодани». Гроші на обмундирування козаків збирались по повітах з розрахунку по 1 карбованцю 50 копійок від ревізької душі. За рахунок козацьких товариств купувались верхові коні та все необхідне спорядження: сідла, уздечки, баклажки для води, сакви для фуражу, скребниці, щітки та нагайки. Верховий кінь обходився в середньому по 100 карбованців. Таким чином, козачі полки мали все необхідне для бойових дій,хоча вони були сформовані громадою, а не військовими організаціями. Проте їм не вистачало одного - достатньої військової підготовки. Полки розташовувались таборами в зручних місцях і розпочали навчання. Під керівництвом досвідчених козаків і унтер-офіцерів, надісланих в ополчення з кавалерійських частин, козаки вчилися рубати, колоти, вести прицільний вогонь, долати перешкоди, набували практичних навичок військової служби - як вести розвідку, як визначити близькість ворога, я к орієнтуватись по зорях та інші. З піками наперевіс носились ескадрони по полях, імітуючи атаку, перепливали ріки, продиралися через ліси та яри. За короткий строк козаки здобули непогану воєнну підготовку. Це стало можливим завдяки винятковій сумлінності і високій дисциплінованості ополченців. Усі командири полків відзначали старанність козаків. В одному з рапортів військовому міністру полковник Вітте підкреслював, що козаки «служать з ревністю надзвичайною». Успішному навчанню сприяли і традиції, які переходили з покоління в покоління, і звичка українського населення до військової служби. 6 липня російський уряд опублікував маніфест про створення «другої оборони» - земського ополчення. Ідея організації ополчення знайшла на Україні широку підтримку , хоч указ не поширювався на українські губернії. В перших рядах цього патріотичного руху виступало населення Чернігівського і Полтавської губерній. Вже наприкінці липня в ополчення цих губерній. Вже наприкінці липня в ополчення цих губерній вступили тисячі селян . Всього Чернігівщина виставила 26 059 ратників, Полтавщина – 16 123 ратники. «Ніякий рекрутський набір,- відзначав генерал-губернатор Малоросії,- ніколи не давав 42 182 чоловіка, як налічувало те ополчення». Багато козацьких громад виставляли більше людей, ніж належало. Наприклад, жителі Пирятина Полтавської губернії просили дозволу на поставку від 20 душ однієї людини, 4 від 100. Земський справник Остерського повіту Чернігівської губернії доносив Лобанову-Ростовському, що козаки «в захопленні почуттів» вирішили поставити від 212 душ населення на 14 чоловік замість 8. За офіціальними даними, кількість козаків, які бажали служити в козачих полках, « в п’ять разів перевищила найкращий рекрутський набір».6
Основний контингент земського ополчення становили поміщицькі і державні селяни. Чернігівське ополчення було пішим, у Полтавському налічувалось 6563 кінних козаки. Ополченці зводились в полки: кінні – за зразком козачих, піші налічували 1600-2000 чоловік. Полки поділялись на сотні, на чолі яких були так звані чиновники,тобто офіцери-дворяни. Начальником Чернігівського ополчення був призначений генерал-лейтенант М.В.Гудович, начальником Полтавського ополчення - генерал-майор П.І. Жевахов. Земське ополчення повністю утримувалося на громадські кошти. Ополченці були озброєні піками, шаблями, вилами, рогатинами, багнетами. Вогнестрільна зброя зустрічалася рідко. В обох ополченнях було 46 різнокаліберних гармат, які обслуговувались відставними артилеристами. На кожну гармату припадало по 50 набоїв. Ратники з’являлися на збірні пункти у власному одязі. Одноманітності форми не дотримувалися. До одягу пред’являли єдину вимогу: щоб він був міцним і відповідав порі року. Продовольство ополченським полкам постачали повіти, в яких вони були сформовані. Місячний запас продовольства знаходився в обозі полків. Крім того, тримісячний запас по кількості виставлених ратників був заготовлений у повітах. За неповними даними, озброєння, обмундирування і постачання українського ополчення кіньми, продовольством і фуражем коштувало громадам 1 026 800 карбованців. На платню офіцерам та ратникам було зібрано понад 500 тисяч карбованців. Земське ополчення спочатку створювалось і в інших українських губерніях. Але ентузіазм, з яким селяни, сподіваючись на звільнення від кріпаччини, вступали до ополчення, налякав царський уряд. Боячись озброєного народу більше, ніж французької армії, правляча верхівка скоротила число губерній, що «ополчалися», як в Росії, так і на Україні. Наприклад, на Київщині було створено п’ятитисячне ополчення, проте за наказом Олександра III всі його ратники були переведені в рекрути. Так зробив царський уряд і з ополченням Одеської, Херсонської, Слобідсько-Української та інших губерній. Це не могло не викликати активних протестів ополченців. Коли ратники Херсонського ополчення дізнались про розпуск їх формування, вони рішуче зажадали негайного відправлення на театр воєнних дій. Віце-губернатор Херсонської губернії 18 серпня доносив генерал-губернаторові Новоросії: «… 40 чоловік, не знімаючи мундирів, вчора, на мій подив ,з’явилися до мене… і з справжньою наполегливістю просили залишити їх козаками і в козацькому мундирі з тим, щоб вони були призначені в козачі полки».7 Всупереч розпорядження царського уряду населення України продовжувало формування ополченських частин. Успішно завершилось створення загонів «лісової варти» у Кам’янець-Подільській, Київській і Волинській губерніях. Всього з цих губерній на допомогу 3-й Західній армії було направлено 1064 козаки. Для оборони Києва жителі міста сформували на кінець липня кінний полк в 100 чоловік. Нарешті, слід визначити той факт, що армійські частини, які складали Бузьке військо і були укомплектовані в основному з українців, добровільно і за особистий рахунок спорядили три кінних полки і направили їх на охорону південних кордонів України. Включені пізніш до складу головних сил російської армії і до партизанських загонів Давидова і Сеславина, ці полки добре проявили себе в бойових діях проти ворога. Висновок. Отже, на боротьбу з французькою агресією Україна виставила близько 70 тисяч ратників і козаків, в тому числі понад 30 тисяч кінних. Таку армію захисників батьківщини можна було створити лише при найширшій участі народних мас. В ополчення вступали селяни «з задоволенням, охоче і без найменшого суму», добровільно йшли ремісники дрібні чиновники, студенти та представники інших верств населення. В заявах про зарахування до армії українські добровольці зазначали, що захист їх вітчизни – Росії – вони вважають своїм найпершим , найсвященнішим обов’язком . Студент Харківського університету Сіробаба -Яковлев у своїй заяві про прийом його до 3-го Полтавського козачого полку схвильовано писав: «Обов’язок і самий глас природи прищеплюють кожному любов до вітчизни. Я також син Росії, також люблю свою вітчизну». А ось лист жителя Херсонської губернії Кострубо-Корецького. «Не можу знести байдуже,- писав він,- що вороги розоряють найдорожчу вітчизну нашу, не можу згадати без сліз, що брати наші вмирають на полі брані, що сини російські пригноблюють ся лютими ворогами, а я сиджу тут бездіяльний, маючи сили душевні і м’язи міцні. Він просив направити його «Для захисту улюбленого міста Москви або в армію». Ополчення у своїй масі складалося з селян і козаків, воно створювалося народом і повинно по праву називатися народним. Виступ українського населення на боротьбу проти французьких загарбників диктувався не тільки бажанням допомогти російському народові у важкий для нього час, але й «реакцією національного почуття, яке Наполеон топтав ногами у всіх народів». Французькі війська несли на своїх багнетах нове соціальне і національне гноблення. Наполеон намагався перетворити Україну в колонію, зробити волелюбних українців рабами французького капіталу. А тому боротьба проти іноземних поневолювачів була для українського, як і для інших народів Росії, боротьбою за незалежність своєї рідної землі. Література і джерела.
Додатки  Обер-офіцер кінних полків Полтавського ополчення.  Спроби тилових частин французької армії прорватися на Україну крізь українське козацьке ополчення  Запис до козацького ополчення  Дії козацького ополчення при залишенні російськими військами Москви 1 Абалахін Б.С. Український народ у Вітчизняній війні 1812 року, К.: Держполітвидав СРСР, 1962. 2 См. там же 3 Український народ у Вітчизняній війні 1812 року: Збірник документів. – К., 1948. 4 Український народ у Вітчизняній війні 1812 року: Збірник документів. – К., 1948. 5 www.history.vn.ua 6 Абалахін Б.С. Український народ у Вітчизняній війні 1812 року, К.: Держполітвидав СРСР, 1962. 7 www.archives.gov.ua |
Схожі:
|
Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН). Засновано в березні 1993 року |
Тижня 5 Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН). Засновано в березні 1993 року |
|
Законодавство 4 Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН). Засновано в березні 1993 року |
Законодавство 7 Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН). Засновано в березні 1993 року |
|
Законодавча база Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН). Засновано в березні 1993 року |
ЛОТЕРЕЙНІ ЗАКОН Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН). Засновано в березні 1993 року |
|
Випуску: абор Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН). Засновано в березні 1993 року |
Випуску: хвороби хребта 8 Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН). Засновано в березні 1993 року |
|
Випуску: хвороби, що приходять із холодами 11 Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН). Засновано в березні 1993 року |
Випуску: Серце не любить літа 14 Українське незалежне інформаційне агентство новин (УНІАН). Засновано в березні 1993 року |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua