Т еліга Олена Іванівна (дiвоче прізвище Шовгенова або Шовгенів), (1907 - 22 лютого 1942), відома поетеса, літературний критик, діяч української культури, народилася в iнтелiгентнiй напiвбiлоруськiй — напiвукраїнськiй родині. Мати її була дочкою православного священика. Батько — Іван Опанасович — знаним фахівцем, гiдротехнiком-практиком, працював на головних водних артеріях: Москви-рiки, Волзі, Клязьмі, Сіверському Донці, був одним із авторів проекту зрошення 500-т тис. десятин Голодного Степу поблизу Ташкента.
3 1918 року родина мешкає у Києві. Змалечку вабила Олену природа міста, його сади та парки. Цвiтiння дерев зачаровувало дівчину i можливо саме природа пробудила у неї поетичну уяву. Зазначимо, що i молодший із синів Івана Опанасовича став російським поетом. У Києві Олена вчить у жiночiй гiмназiї Дучинської українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Вона вивчає й такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, iсторiя, арифметика, географія, чистопис, малювання та креслення. Ми віднайшли оцінки юної Олени тих років. Треба сказати, що вчилася вона посередньо. Незабаром влада згортає приватну освіту, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах. Є вiдомостi, що Олена потрапляє саме до такої.
...1921 року починається голод. Іван Опанасович розуміє, що тим, хто вiдвiдував рiзнi країни, під час пошуків шпигунів та iмперiалiстичних агентів буде несолодко… Обирає для себе Чехію i зникає з Києва. Архiвнi матеріали свідчать, що навесні 1925 року мати Олени з дочкою та сином Сергієм вирушили з міста до Подебрада у Чехію, де на той час ректором Української господарської академії був її чоловік. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує iсторико-фiлологiчне вiддiлення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом, з яким i піде на розстріл — з Михайлом Телiгою. Саме тоді після гучного весілля вона i стає Оленою Телiгою. В Чехії відбувається її становлення як поетки, публiциста-лiтературознавця.
Коли почалася Друга світова війна, Олена Телiга жила у Польщі, з 1929-го, коли у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки. Є вiдомостi, що їй доводилося працювати з музичними номерами у нічних кабаре i навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів. Проте, якесь нездоланне тяжіння до Києва жило в її душі постійно. «Трагічний» Київ чекав її i вона не сподіваючись, що на неї чатує небезпека, вирушила разом iз Уласом Самчуком i кількома друзями до міста своєї юності.
В грудні 1939 р. в Кракові Олена Теліга запізналася з Олегом Ольжичем (Кандибою) і тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де вони тісно співпрацювали в культурно-освітній референтурі. - Галина Шиманьска
22 жовтня 1941 р. на автомашині через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом i щемить її серце поблизу КПI i тих місць, які вона колись залишила.
У Києві Олена Телiга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно - Кудрявськiй вулиці, видає тижневик літератури i мистецтва — «Литаври».
У своєму останньому листі з нашого міста вона напише: «…ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі бiлi i замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом i вітрами відчувається вже яскраве сонце i зелена весна».
Зі слів очевидців дізнаємось, що жила О.Телiга в Києві «в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсі. Вікна з усіх кімнат виходили на подвір’я. Господинею була похилого віку бабуся… На двох стінах — суцiльнi картини, портрети й ікони. Дуже багато словників — українських, російських, чеських…»
У київський період серед найближчих співробітників О.Ольжича та О.Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, Михайло Теліга. - Галина Шиманьска
Після арешту редакції «Українського слова» О. Телiга не брала до уваги постанов німецької влади. Ігнорувала вказівки нiмцiв зухвало i принципово. На що сподівалася вона? «Литаври» заборонили. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка. Але вона знала на що іде, тікати не збиралася. У приватній розмові з М.Михалевичем вперто підкреслила: «Ще раз із Києва на емiграцiю не поїду ! Не можу…»
Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов i її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
У київському гестапо О. Телiга перебувала у камері №34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою обмовились кількома фразами.
На сiрiм гестапiвськiм мурi залишила вона свій останній автограф: вгорі намальовано тризуб i напис - «Тут сиділа i звідси йде на розстріл Олена Телiга».
За даними iсторикiв, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патрiотку було розстріляно у Бабиному Яру разом з чоловіком та соратниками.
Сергій КАРАМАШ. За публiкацiями в газетi "Київ Шевченківський", серпень 1997 р.
Твори
Поворот
“Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…”
Літо
“Я руці, що била, — не пробачу…”
Вірність
Без назви
1933 — 1939
“Гострi очі розкриті в морок…”
“Махнуть рукою! Розiллять вино..”
Напередодні
“Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…”
Безсмертне
Неповторне свято
Чоловікові
Вечірня пісня
Мужчинам
“Моя душа й по темнім трунку…”
Життя
Лист
Сучасникам
Засудженим
Танго
Весняне
Відповідь
Подорожній
Радість
Чужа весна
Сонний день
Пломінний день
“Не треба слів. Хай буде тільки діло…”
“Ніч була розбурхана та тьмяна…”
|