Сценарій святкового концерту до міжнародного дня української мови
Учень1: Притулім до серця рідне слово,
Доглядаймо, мов своє дитя,
Наша рідна українська мова
Пробудилась знову до життя.
Наша мова, мова калинова
Солов’їно лине у піснях.
Тож її плекаймо у любові,
Зберігаймо у своїх серцях.
Рідна мова – це душа народу,
(Як без душі прожити нам?)
Бог її нам дав у нагороду,
Ми ж передамо її синам.
(пісня О.Каліщука «Калинова Україна» у виконанні хору)
Учень 2: Так довго сподівана, ждана година
Настала для рідного слова мого:
Не так як приборкана, смутна пташина,
Озветься воно із затишку свого;
Не так, - весняним жайворонком у полі
Вкраїнськая мова тепер залуна
І гомоном вільним по всьому роздоллі,
По всій Україні озветься вона.
(пісня у виконанні хору «України світлий день!»)
(на сцену виходять ведучі)
Ведучий 1: Доброго дня вам, шановні друзі! Ми раді вітати вас на святі рідної мови. Мова – це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.
Ведучий 2: Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.
Ведучий 1: Тож запрошуємо всіх вас на свято української мови, яка є живим корінням нашої вічно живої культури.
Ведучий 2: «Найбільше і найдорожче багатство у кожного народу – це його мова, ота багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» - писав Панас Мирний.
Ведучий 1: У світі існує понад 6 тисяч мов. Кожна мова неповторна. Як не існує веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства без барвистого вінка мов.
Учень 3
І мати молода, і сонцеюне,
І в неї на колінахнемовля.
В прозоромуповітрі, наче струни,
Гудінняоксамитногоджмеля.
Прислухаюсь — співаєколискову,
Не знати, чидитині, чисобі...
І матимолода, і юне Слово,
І яблуні у ранішнійжурбі.
Минулося. В минулеревнолину,
В той сад, кудинемаєвороття,
І тількипісню чую. Ту єдину,
Ту материнську, що на все життя.
Розумній дикі, малі й великі,
Уславлені й забуті — все пройшло,
Та не булонародівбез'язиких,
Іщенімихнародів не було!
Учень 4:
На вустах радіє колискова,
На руці дитина засина.
І рікою ллється рідна мова,
Вічна, мов Довженкова Десна.
І нема зими, хоч сніг лютує,
І нема гризоти – ой люлі,
Й Морозенко пензликом малює
Голубих лелеченьок на склі.
День змовкає, вікна – сині птиці –
Тріпотять обмерзлими крильми.
Ми дамо їм жита і пшениці,
Вбережем від хижої зими.
Щоб літали, сину мій, літали!
Як зіницю, пісню, берегли.
Щоб ні крук, ні чорнорота галич
Ні словечка вкрасти не змогли.
Ведучий 1: золота струна мови – символ таланту, краси і добробуту народу.
Ведучий 2: Вона піснею бринить у його душі, барвисто квітує на рушниках та килимах, дивує вигадливістю кольорових мініатюр на писанках, але найголосніше озивається в пісні.
Танець
Учень 5:
Мово моя українська –
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мені із кореня –
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована.
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кровю моєю змішана
І аж до скону залишена
В серці моїм. Ти звеш сюди
Добрих людей до бесіди.
Бесідо є моя щирая,
Всіх я до тебе запрошую.
Тільки у вас я вірую,
Люди мої хорошії!
Тільки для вас визбирую
Чисті, незапорошені,
Світлі слова, мов промені,
Неголосні, єдинії.
З вами в розмові, в гомоні
Чую себе людиною.
Ведучий 1: Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова – це показник існування нації. Поки існує мова – існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. Де б не проживали представники української діаспори: В Німеччині чи Австралії, Сполучених Штатах Америки чи в Канаді, - скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкривають українські школи, випускають українську пресу, передають із покоління в покоління рідну мову аби не загубився український родовід.
Ведучий 2: на весь світ стало відомим імя Петра Яцика, українського мецената з Канади, який започаткував проведення Міжнародного конкурсу знавців української мови, спрямованого на пропаганду та підтримку розвитку української мови.
Ведучий 1: І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, нам Богом даній землі, все ще зрікаємось мови наших пращурів, а значить і свого національного коріння.
Ведучий 2: Почуйте, друзі, крик згорьованої душі українських поетів, зойк їх зраненого серця, відчуйте їх болі у своїй душі – і згадайте, що ми українці, нащадки козацького роду, а не хохли без роду і племені.
Пісня «Поговоріть зі мною по-вкраїнськи»___________________________________
Ведучий 1: Ностальгія.. не дає вона спокою розкиданим по світах українцям, боляче їм за втраченою піснею, забутим рідним словом.
Ведучий 2: А на їх рідній Батьківщині, у колисці їхнього роду підрізають крила українському слову, зачиняють у клітку народну пісню. Віднедавна у вищих ешелонах влади заговорили про другу державну мову – російську.
Ведучий 1: Які слова страхітливі – дволикість, дворушництво, двозначність, двоєдушність! Двомовність – як роздвоєне жало!
Ведучий 2: Це суперечки не про мову,
Це дискутують в наші дні,
Чи треба всім обов’язково
Любити матір, а чи ні.
Учень
Я вам скажу, брати, при сяєві Оранти,
Що з двох державних мов – дорога в смерть одна;
Нас винищать раби – законні окупанти
Перевертень іде писать універсали
Чужою мовою – втішайся, брате мій,
Він прагне, щоб за те його пошанували,
Що двоязикий він, гнучкий, неначе змій.
Братерство, дружба, честь і рівність – ні до чого!
Потопче все й поб’є шовіністичний шал…
Востаннє я прошу і Пушкіна, й Толстого:
Прийдіть і вирвіть з рук двомовності кинджал.
Ведучий 1: Слова росли із грунту, мов жита,
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб, вона мені свята
І кров’ю предків тяжко пурпурова.
Ведучий 2: Чи є що святіше і прекрасніше як українська мова і пісня, яка пульсує милозвучно у серці сотнями нот? Чи є у світі куточок, де б не шанували і не захоплювалися її красою?
Учениця:
Якби я була навіть сивим евенком,
А юрта стояла в подільському житі,
Я б вивчила сонячну мову Шевченка, -
Бо як би змогла я тужити?
Якби та й німою росла між черкесів,
І мукою стали би власні кайдани,
Я б вивчила пісню вкраїнської Лесі, -
Бо як же загоїти рани?
Якби я глухою родилась в Молдові,
А вітер заніс мене в сині Карпати,
Почула би слово Каменярове, -
Бо як же скалу ту лупати?
Виконується пісня «Зоре моя вечірняя»____________________________________________
Ведучий 1: Мова – це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив!». Зречення рідної мови призводить до мовної деградації, до самознищення особистості.
Ведучий 2: Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у словянському морі.
Пісня «А на нашій Україні»
|