|
|
Скачати 444.51 Kb.
|
|
“ З А Т В Е Р Д Ж У Ю “ Начальник С Д П Ч - 3 майор вн.сл. О.І.Корчинський “ ” 200 р. ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом караулу по ФУНКЦІОНАЛЬНІЙ підготовці. ТЕМА: Історія пожежної охорони. МЕТА: Вивчити тему з особовим складом. ЧАС: 1 година. МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: учбовий склад. ЛІТЕРАТУРА: матеріали ВПБ. ХІД ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ
-перевіряю особовий склад по списку; -оголошую тему та мету заняття.
-викладення матеріалу. I. ГЕОГРАФІЧНА, ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ОБЛАСТІ. Археологічні знахідки свідчать про те, що біля 15 тисяч років тому в степовому Причорномор'ї жили люди (пізній палеоліт). Вони полювали, збирали молюсків, їли корені рослин. З ростом народонаселення в епоху мезоліту територія заселення збільшилася. Залишки мезолітичних стоянок зустрічаються у Баштанському, Вознесенському, Врадієвському, Новоодеському, Казанківському, Снігурівському районах. Територія Миколаївщини входила в зону поширення однієї з самих давніх у Європі землевласницької буго-дністровської археологічної культури. На території області в різний час жили, співіснуючи або змінюючи один одного, носії декількох археологічних культур. У IV-III тисячоріччях до н.е. північно-західну частину області населяли землеробські племена трипільської культури, що займали в той час широкі простори Подніпров'я і Подністров'я. У III тисячоріччі до н.е. із сходу просунулися скотарські племена ямной культури. До VIII в. до н.е. у Причорномор'ї, як і в Подніпров'ї, залізо одержало широке поширення. Причорноморські степи, що населяли в цей період, звуться в письмових джерелах кімерійцями. Кінні воїни кімерійців мали на озброєнні не тільки бронзове, але і залізну зброю. У VII в. до н.е. скотарські племена скіфів, що прийшли зі сходу, витіснили кімерійців і поширили свою владу не тільки на степове Причорномор'я, але і на лісостепове Подніпров'я. Березанський, Миколаївський, Жовтневий і особливо Очаківський райони, вже в середині I тис. до н.е. почали засиляти переселенці з Греції. Перше відоме грецьке поселення на північно-західному узбережжі Чорного моря засноване в VII в. до н.е. на острові Березань, а в VI в. до н.е. на правому березі Бугського лиману виникло грецьке місто-держава, рабовласницька республіка Ольвія, що стала одним з найбільш значних економічних, торгівельних і культурних центрів Північного Причорномор'я. У причорноморських степах, у т.ч. і на території Миколаївської області, у перших сторіччях н.е. з'являється велика група поселень із змішаним скіфо-сарматським, греко-скіфо-сарматським населенням. Вони розташовувалися уздовж нижнього плину рік Південний Буг і Інгул, переважно на території теперішніх Березанського, Жовтневого, Миколаївського, Очаківського, Снігурівського районів. Північно-західна і північна частини області, що прилягають до лісостепу, головним чином Арбузинський, Баштанський, Березнігуватський, Доманівський, Кривоозерський, Новобугський, Первомайський райони, у II-VI в.н.е. були заселені раннєслов”янськими племенами. Окремі групи раннєслов”янских племен антів просувалися в степ у південному напрямку увздовж Південного Бугу і Інгулу і досягли чорноморського узбережжя. Наприкінці IV в. н.е. в Північне Причорномор'я вторглося значне об'єднання кочових племен тюркського походження, основу якого складали гуни. Наприкінці V в. після розпаду гунського об'єднання в Північному Причорномор'ї посилюється політична активність слов’янських племен. Східні слов'яни цілком колонізували узбережжя Чорного моря між Дніпром і Нижнім Дунаєм. Після утворення в IX в. могутньої раннєфеодальної східнослов”янської держави – Київської Русі, на території Миколаївщини виникли її форпости в боротьбі за торгівельні шляхи, що ведуть до Чорного моря. На однім із шляхів, іменованому "із варяг у греки", знаходився й острів Св.Еферия (острів Березань). Аж до початку XIII в. південноукраїнські степи піддавалися навалі половців. Даючи відбиття їхній навалі, південноросійські князі неодноразово чинили походи на половецькі кочовища. У середині XIII в. Північне Причорномор'я захопили монголо-татарські загарбники, що прирекли місцеве населення на жорстоке ярмо. У 1362 році князь Ольгерд біля Синіх Вод розгромив війська монголо-татар. Один з його послідовників, князь Вітовт, розширив межі князівства до узбережжя Чорного моря. Відродилося осідле життя, поновились колишні поселення, виникли нові. Під владою Литви наш край знаходився до середини XV ст. і в результаті тривалої боротьби в 1569 році відповідно до Люблинської унії його землі відійшли до речі Посполитої (Польщі). Частина області протягом XVI - першої половини XVIII ст. була заселена татарами і контролювалася ногайською, кримською і турецькою адміністраціями. Інша частина території входила до складу Запорізької Січі. Запорізькі і прибуські козаки вели жорстоку боротьбу з татаро-турецькими військами, час від часу з'являючись під стінами Очакова - у той час турецька фортеця. Перший похід українських козаків під Очаків відбувся ще в 1490 р. Особливо успішно діяли козаки в 1541 р., коли їм удалося зруйнувати частину фортеці і порт. У бою загинули Санджакбей і багато турецьких воїнів. Возз'єднання України з Росією у 1654 р. створило сприятливі умови для стримування турецько-татарської агресії і наступного переходу російського війська й українського козацтва до звільнення території Північного Причорномор'я. Після заключення в 1686 р. "Вічного світу" між Росією і Речю Посполитой під юрисдикцію російського уряду фактично перейшли і землі запорізьких козаків, у т.ч. і північно-східні райони сучасної Миколаївської області від річки Синюхи до верхів'я річки Інгульця. У середині XVIII в. велика частина території сучасної області була слабко заселеним степом. Через безперервні татарські набіги постійне населення тут не могло міцно осісти. Лише в 60-ті роки XVIII в. на півночі Очаківського району українці і молдавани заснували селища ("ханські слободи"), населення яких сплачувало данину кримському хану. Складною і виснажливою була боротьба з турецько-татарськими загарбниками і в XVIII в. У результаті заключення Кючук-Кайнарджийского миру частина території теперішньої Миколаївщини - землі між Дніпром і Південним Бугом - увійшли до складу Росії. Населення тут склало до 1774 р. уже більш 12 тис. чоловік. Серйозним іспитом для населення Північного Причорномор'я явилася російсько-турецька війна 1787-1791 р., що зажадала мобілізації величезних людських і економічних ресурсів. З звільненням від турецького ярма Північного Причорномор'я з'явилися передумови до створення Чорноморського флоту. Для охорони нових меж були потрібні як сухопутні війська, так і кораблі. Тому в 1788 році в усті р.Інгул князь Г.А.Потьомкін вирішив почати будівництво корабельні, що по розташуванню була б зручніше Херсонської. 21 липня 1788 року з цього приводу він віддає розпорядження: " N 534 - Ордер Пану полковнику Фалєєву. “Наказую Вам заготовити на Інгулі елінг для побудови по випробуваному малюнку двох кораблів п”ятидесятишестигарматних". У перших числах серпня 1788 року він і корабельний майстер з Херсона І.С.Афанасьєв побували в гирлі Інгулу. Розбивку місця під будівництво елінгів і кузні при них виконав інженер-підпоручик І.В.Соколов. Про виконання завдання Фалєєв доповів Потьомкіну 23 серпня 1788 року. З цього дня бере початок історія суднобудівного заводу ім.61 комунара. У вересні 1789 року Г.А.Потьомкін видав ордер на честь перемоги над турками під Очаковом і на честь святого Миколи, покровителя моряків, іменувати побудовану верф і забудову поселення - містом МИКОЛАЄВОМ. Через рік у листопаді 1790 року були призначені міська влада - магістрат і поліцейська служба, що на початковому етапі поряд із своїми прямими обов'язками займалася питаннями організації і забезпечення пожежної безпеки й охорони споруджуємих об'єктів і житла. Із зростанням забудови міста росло і його населення. Якщо в 1792 р. у Миколаєві мешкало 10 тис. чоловік, то в 1892 р. число жителів зросло до 15762. По чисельності населення Миколаїв був одним із найбільших міст півдня країни. Крім суднобудування жителі займалися ремеслом, торгівлею, землеробством. Перший час Миколаїв був не тільки військовим, але і торговим містом-портом, через який купці вивозили за межу хліб й інші товари. Після переходу в Миколаїв із Херсона в 1795 р. органів керування Чорноморським флотом місто стало розвиватися винятково як військовий порт і центр суднобудування. Вся влада в Миколаєві була зосереджена в руках головного командира Чорноморського флоту і портів, в обов'язку якого з 1805 р. входили функції Миколаївського і Севастопольського військового губернатора. У місті працювали значні флотоводці і військові діячі Ф.Ф.Ушаков, М.П.Лазарєв, В.А.Корнілов, П.С.Нахімов, Г.І.Бутаков, Ф.Ф.Беллінсгаузен. У Миколаєві народився видатний діяч морського флоту С.О.Макаров. Після скасування в 1861 р. кріпосного права, що сприяло розвитку капіталізму в Росії, а в 1871 р. - обмежувальних статей Паризського мирного договору, почався швидкий економічний ріст Миколаєва. Близькість міста до Донбасу і Криворіжжя створювали сприятливі умови для розвитку промисловості і торгівлі. У 1890 р. у місті нараховувалося 191 підприємство, більшість яких дрібні. Вони виробляли продукцію на суму понад 35 млн.руб. На суднобудівних підприємствах були зайняті 2704 з 3500 робітників. Промисловість Миколаївщини усе більш спеціалізувалася на обробці металу, машинобудуванні. З 90-х років у значний промисловий центр перетворюється Миколаїв. Тут зосереджувалися суднобудівні верфі, завод "Наваль", заводи сільськогосподарського машинобудування. До кінця XIX в. у Миколаєві діяло 17 заводів. Важким тягарем на плечі миколаївців лягла перша світова війна. Робочий день на підприємствах досягав 15-16 часів, погіршилося положення селянства. Посівні площі в 1916 р. скоротилися майже на 13 відсотків. Боротьба за владу Рад особливо активізувалася після I Всеукраїнського з'їзду Рад (1917), що провозгласив Україну республікою Рад. На початку січня 1918 р. на виборах нового складу Миколаївської Ради перемогли більшовики. Протягом січня і лютого 1918 р. Радянська влада зміцнилася у всіх населених пунктах теперішньої області. Після звільнення від денікінців у січні 1920 р. рішенням Всеукраїнського ревкома Херсонська губернія була розділена на Одеську і Херсонську з центром у Миколаєві. У грудні 1920 р. Херсонська губернія перейменована в Миколаївську. Тут у той час мешкало 1419238 жителів. (У тодішню Миколаївську губернію входила тільки південна частина теперішньої області, у північній - 36 волостей Первомайського і Вознесенського повітів відносилися до Одеської губернії). На території, що нині займає область, у 1920 р. мешкало понад 833 тис.чоловік, у т.ч. у Миколаєві - 108196, Очакові - 5744 чоловік. У жовтні 1922 р. Миколаївська й Одеська губернії були об'єднані в Одеську. У березні 1923 р. у ній утворені шість округів, у т.ч. Миколаївський, що у 1925 р. став самостійною адміністративною одиницею. Інші частини теперішньої області входили в Одеський, Первомайський округи. До 1932 р. промисловість Миколаєва перевищила довоєнний (1913 р.) рівень виробництва продукції в 3,8 разу. Питома вага суднобудування Миколаєва складала 30 відсотків загальносоюзного. Заводи Чорноморський і ім.61 комунара, що стали базою будівництва великих нафтовозів, за роки першої п'ятирічки дали флоту країни найбільші нафтовози того часу "Эмбанефть", "Майкоп", "Баку", "Спілка гірників СРСР", "Моссовет". Напередодні Великої Вітчизняної війни в області діяли 40 підприємств союзного і республіканського, 111 - місцевого значення, де було зайнято 50 тис.чоловік. Промисловість Миколаївщини виробляла понад тисячу видів продукції (морські суди, плавучі доки, грейдери, вагонетки, насоси, верхній одяг, трикотаж, взуття тощо). Корінні зміни відбувалися в сільському господарстві, у всіх сферах життя села. Віроломний напад німецько-фашистських загарбників на СРСР перервало мирну працю миколаївців. З перших днів війни в області здійснювалася програма мобілізації всіх сил народу на боротьбу проти фашистських загарбників. Навесні 1944 р. після завершення Криворіжсько-Нікопольської операції війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р.Я.Маліновського розгорнули наступ. 28 березня війська 5-й ударної, 6-й і 28-й армій оволоділи обласним центром. До 4 квітня 1944 р. область була цілком очищена від фашистських військ. Після закінчення Великої Вітчизняної війни трудівники міст і сіл області прикладали великі зусилля, щоб успішно виконати завдання четвертої п'ятирічки. У 1946 р. тут діяло 40 підприємств союзного і республіканського підпорядкування, 97 підприємств місцевої промисловості, 89 кустарно-промислових артілей, 23 будівельні організації. Виконання плану першої повоєнної п'ятирічки сприяло створенню бази для наступного розвитку економіки і культури. I I. ЗАГАЛЬНА ПОЖЕЖНО-ЕКОНОМІЧНА ДОВІДКА. На півдні України, у басейні нижнього плину ріки Південний Буг, на площі понад 24600 кв.км. (4,1% всієї території держави) розташована Миколаївська область. На півночі вона межує із Кіровоградською, на сході і північному сході з Дніпропетровською, на заході з Одеською, на південному сході з Херсонською областями. На півдні її територію займає декілька сот кілометрів берегової лінії Чорного моря і його Лиманів-Дніпро-Бугзького, Березанського, Тілігульського і Бугзького. ЇЇ протяжність із півночі на південь складає 225 км, із заходу на схід – 210 км. По області протікає біля 30 річок (Інгул, Південний Буг, Інгулець тощо). Територія являє собою рівнину, що поступово знижується з півночі на південь до Чорного моря, висотою 20-40 метрів над рівнем світового океану. Гирло рік Інгул і Південний Буг з'єднуються в точці, де розташований обласний центр - місто Миколаїв, який вони і обмивають з усіх боків. Населення більше 1,32 млн. чоловік (2,5% жителів країни), яке мешкає у 8 містах, 20 селищах міського типу та 982 сільських населених пунктах. У сільській місцевості проживає до 480 тис. чоловік, у місті і селищах – 770 тис. чоловік. У протипожежному відношенні область має складну пожежно-економічну характеристику, а по хімічній небезпеці відноситься до 1-й категорії. У 19-ти сільських районах області організовано 1557 сільгосппідприємств різних форм власності, 22 елеватора і хлібоприймальних підприємства, середньою ємністю по 100 тис.тон, 16 комбікормових заводів, 12 нафтобаз і нафтосховищ із загальною ємністю 253,3 тис.тон; 5 залізничних станцій, де можуть скупчуватися небезпечні вантажі; 10 складів вибухових речовин; Софіївське, Щербанівське і Жовтневе водоймища; Миколаївська газонаповнювальна станція з підземним резервуарним парком ємкістю 648 тон зрідженого газу метан і пропан-бутан. У землях Веселинівського, Миколаївського, Жовтневого, Снігурівського, Березнігуватського, Баштансього і Казанківського районів області прокладена траса аміакопровода з компресорними станціями і роздавальними пунктами. Протяжність аміакопровода складає 160 км, продуктивність 340 тон/год. Засувки автоматичні, установлені через кожні 5-6 км. Діаметр труб 855 мм, тиск 82 атмосфери. У одному кілометрі трубопровода знаходиться 56 тон рідкого аміаку. При аварії можливий викид аміаку в атмосферу до 500 тон. Радіус зони зараження складе 21 км, у тому числі зі смертельною дозою 9 км, де в 79-ти населених пунктах мешкає 59000 чоловік. На території Арбузинського району розміщений Південно-Український енергетичний комплекс та місто супутник Південноукраїнськ. Його планована проектна потужність 6 млн.кВт/год. При аварії можливе радіоактивне зараження в радіусі до 15 км, орієнтований радіоактивний фон складе 1,4 Р/год. Слід по вітру поширюється на глибину до 40 км і ширину 7 км, рівень радіації складе 1.4 мл/год. У 40-км зоні знаходиться 196 населених пунктів із населенням більш 300000 чоловік. У межах Миколаївської області є 74 підприємства, в технології яких обертаються і зберігаються СДЯР, у тому числі: хлору - 30,5 тон, аміаку - 428,4 тонни, хлорпікрину 42,0 тони, кислот - 78,5 тонн, перхлоретилену - 60,0 тон. З усіх хімічно-безпечних об'єктів області, 51 об'єкт віднесений до III ступеня і 23 до IV ступеня небезпеки. Найбільше небезпечними об'єктами є: Інгулецькі очисні спорудження (хлор - 50 тон), склад ОР (хлорпікрін - 40 тон), Миколаївський м'ясокомбінат (аміак - 66 тон), міськмолококомбінат (аміак - 42 тони). Нині на Миколаївщині - 1050 підприємств. Крім цього, 6 тис. 860 малих підприємств. 26,5 тисяч чоловік працює в середньому бізнесі і 53 тисячі в малому. Питома вага машинобудівної і металообробної промисловості в загальному обсязі виробництва становить 47,5%. Основним її напрямком є суднобудування. На легку промисловість припадає 11,6%, промисловість будівельних матеріалів - 5,5, харчову – 30%. Створено нові галузі промисловості - атомна та кольорова металургія. На Миколаївському глиноземному заводі уперше застосовані нові технологічні рішення по витягу глинозему з бокситів, очищення розчинів, прокалювання глинозему в печах киплячого прошарку. Центром суднобудівної промисловості півдня країни як і раніше є місто Миколаїв. Побудовані в Миколаєві китобійні бази, сухогрузні суди, рибальські траулери, плавучі холодильні комбінати-рефрижератори, нафторудовози і контейнеровози, які своїми якостями не поступаються кращим закордонним зразкам. Широкий розвиток тут отримало важке і дорожнє машинобудування, швейна, харчова, поліграфічна й інші галузі промисловості, будівельна індустрія. Великим попитом користується продукція багатьох промислових підприємств Первомайська. Тут випускалися суднові дизелі і дизель-генератори, молочні, м'ясні й овочеві консерви, швейні вироби і будматеріали. У Вознесенську діють шкіряне об'єднання “Возко” і м'ясокомбінат, швейна фабрика, інструментальний, винний, хлібний заводи. Очаків відомий у всій країні як рибопромислове місто. Його досвідчений рибоконсервний комбінат використовує рибу, яку виловлюють у Чорному й Азовському морях, у Дніпро-Бузькому лимані 12 рибоколгоспів Миколаївщини. Можливі окремі значні пожежі на об'єктах суднобудівної промисловості, морському і річковому портах, вузлових залізничних станціях і т.д. Значних лісових масивів на території області немає. Масові пожежі можливі в хлібних масивах, при дозріванні зернових культур. Наявність на території області розвитої промисловості, великого господарства транспортних комунікацій, хімічних і пожежонебезпечних об'єктів, АЕС, створює реальну погрозу виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. IІI. ІСТОРІЯ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ ОБЛАСТІ. 21 липня 1788р. за наказом генерал-губернатора Новоросійського краю Потьомкіна в гирлі Інгула було закладено верф. А ще через рік, 27 серпня (7 вересня) 1789р., він же наказав назвати її містом Миколаїв на честь здобуття російськими військами турецької фортеці Очаків. Через рік у листопаді 1790р. була призначена міська влада - магістрат та поліцейська служба, яка можливо, але це не є офіційно зареєстрованим фактом, займалась також й питаннями забезпечення пожежної безпеки. Пожежі на території нині розташованої Миколаївської області з давнини були однією з найбільших бід, ведучих за собою великі збитки. Згідно архівних даних, у 1845 році в м. Миколаєві була пожежа, яка знищила цілий ряд так званих "ценных лавок" на Привізній площі. Пожежі, які траплялися в ті часи "штовхали" до створення пожежних команд. В 1849 році в м. Миколаєві засновується перша місцева пожежна команда. 31 жовтня 1849 року Миколаївська міська Дума розглянула рапорт "гласного сей думы Макара Воронина", який доповідав про використання грошей, виділених йому на купівлю пожежного майна для першої команди. По стану на серпень 1862 року за архівними даними пожежна команда м. Миколаєва складалась з 45 чоловік: брандмейстера, унтербрандмейстера та 43 рядових, які набирались "из неспособных нижних чинов 2 разряда при Херсонском гарнизонном батальоне стоящих". Команда утримувалась за рахунок коштів міста та "кроме получаемого от города содержания и обмундирования не получает больше ничего". На озброєнні команди було: брандсбойтів зі шлангами - 4; дрог 2; гайок - 6; роздвижний трап - 1. Розміщувалась вона "в устроенном в полиции пожарном сарае", до речі - давно негідному. По узгодженню з Миколаївською міською Думою Військовим Губернатором на 2413 крб. був виписаний та доставлений з Москви новий інструмент. Ось якою була перша пожежна команда Миколаєва. З 29 вересня 1898 року в Миколаєві почало існувати міське пожежне товариство "с целью тушения пожаров и вообще противодействия пожарным бедствиям", як доповідав його Голова Даценко государю. Ось скупі рядки зведень про пожежі минулих років в м. Миколаєві. "6 серпня 1881 року о 9-й годині ранку згорів до основи одноповерховий дім. Нещасних випадків з людьми не було. Причина - необережне поводження з вогнем. Пожежа почалася з відхожого місця, що знаходилося близь дому". "14 вересня 1881 року о 5-й годині ранку згорів весь дах, ворота, вікна, слюсарний та інший інструмент у збиральному відділенні майстерень, а також частина даху та декілька вікон у ковальському відділенні. Можлива причина - розрив лампи у стінному фонарі усередині збирального відділення майстерень, звідки й почалася пожежа. Робляться спроби покращення пожежного діла: в 1906 році поліцмейстер пише листа Градоначальнику щодо обладнання сигнальної телефонної будки для більш швидкого повідомлення про пожежі та вирішування питання про безперешкодний проїзд через смугу залізної дороги, тому що при слідуванні на пожежу 26 квітня залізнодорожний сторож відмовився пропустити пожежний обоз, аргументуючи це тим, що їде потяг, хоча можна було проїхати до його наближення. У 1903 році до штату пожежної команди входили брандмейстер, його помічник, троє трубників, 23 топорника, 18 кучерів та 35 коней. Проведений 6 вересня 1907 року огляд обзору Миколаївської пожежної команди показав: “1. Дерев'яні ходи на залізних осях: багорний, під бочками, машинний, лінейний - непогані, але немає запасних колес. 2. Складана драбина незручної системи. 3. Машини 2 та 1 Адміральської частини - одна машина N 2 може ще працювати, якщо зробити капітальний ремонт, а N 1 - негідна та потребує заміни новою. 4. Заборні рукава треба замінити новими. 5. Куртки для топорників усі стали негідними, а також й пояси потребують заміни. 6. Коней негідних - 2." Таким був стан пожежної команди м. Миколаєва на початку XIX сторіччя. Про діяльність пожежної охорони м. Миколаєва після революції розповідала газета "Красный Николаев". Так, вона повідомляла у жовтні 1923 року: "Принимая во внимание блестящее состояние Николаевской пожарной команды и ее героическую работу во время пожара элеватора, конференция (Всеукраинская пожарная команда) единогласно постановила занести на Красную доску Николаевскую пожарную команду и ее руководителя т.Свижинского." 20 листопада 1923 року газета констатувала: "В воскресенье в 10 час. 30 мин. вечера возник пожар на Никольской улице в помещении бывшего кинематографа "Экспресс". Огонь возник между дверьми помещений, где были сложены солома и старые вещи. Как выяснилось, этот уголок облюбовали беспризорные, которые занимались здесь курением. Неудачно брошенный окурок воспламенил солому. Огонь быстро начал распространяться, но прибывшей частью пожарной команды был немедленно ликвидирован". І таких повідомлень було багато. Покращували пожежні й свій побут. "За період літнього ремонтного сезону, в частинах міської пожежної команди зроблено багато. Відремонтовані казармені приміщення, покрашені поли, вікна, двері та ін. Пожежні забезпечені теплою казармою. Постільні речі замінені. Ми зробили й ремонт дому під квартири для сімейних пожежних робітничого району. В цілому робота проведена велика та поперед всього направлена до боку покращення побуту пожежного" (газета "Красный Николаев" від 26.10.24р.). Приділяли увагу й організації пожежної охорони у сільській місцевості, про що свідчить Постанова Миколаївської міської Ради від 16.12.33р. про заснування у 7 радгоспах, розташованих поблизу міста, пожежних депо. Велика Вітчизняна війна довела до руйнування пожежну охорону. Начальник УНКВС Миколаївської області полковник держбезпеки Хоруженко в травні 1944 року в доповідному листі констатував: німецькі бандити під час втечі зруйнували промислову та міську пожежну охорону м. Миколаєва та м.Очаківа. Однак, одразу після визволення області від фашистських загарбників починається відновлення пожежної охорони. Створюються три пожежних команди. 21.05.44р. виконком Миколаївської обласної Ради депутатів приймає Постанову про укріплення пожежної охорони в Миколаївській області... Після війни пройшло 2-3 роки і наша країна в основному залікувала свої рани. Повсюдно в містах і селах області, на промислових підприємствах і в колгоспах, радгоспах, МТС створюються протипожежні формування, що разом із пожежними розгортали пожежно-профілактичну роботу. У 1947 році очолив відділ пожежної охорони не маючи спеціального підготування, але з великим життєвим досвідом, який отримав під час війни в пожежній охороні блокадного Ленінграда - майор Павло Семенович Армашов. У 1949 році в місті Миколаєві починає діяльність добровільне пожежне товариство, що очолював Левинсон Г.І. Важкий і виснажливий для здоров'я, незручний для сім'ї як у системі МВС, так і у відділі пожежної охорони був розпорядок дня. Працювали по 10-15 годин. Після перерви на обід, продовження роботи з 18 до 24 години. Робочий день тривав 11 годин у добу і так щодня. У нічний час на базі Цукорзбуту в 1949 році відбулася пожежа. Гасіння прийшлося вести у важких погодних умовах, при високій температурі, задимленні. Люди сусідніх будинків не залишилися до цього байдужими, розтягували цукор, заважаючи пожежним вести боротьбу з вогнем. Збиток від пожежі склав більш ста тисяч рублів. Причина пожежі - підпал і винний одержав по заслугах. Велика і кропітка праця адміністрації суднобудівних заводів, відділу пожежної охорони УВС увінчалася успіхом. Міністерство суднобудівної промисловості прийняло рішення на суднобудівних заводах імені Носенко і 61 комунара організувати воєнізовані пожежні команди, і було це в 1949 році. Еволюцію пожежної техніки можна показати на пожежній команді Заводського району міста Миколаєва, що організована в 1937 році, де на озброєнні був пожежний автомобіль ГАЗ-АА з насосом ПН-1200. У січні 1945 року воєнізована пожежна команда одержує автомобіль ПМГ-1 на шасі ГАЗ-АА з насосом Д-20. У 1953 році - пожежний автомобіль ПМЗ-9 із насосом ПН-25«А» і в 1963 році ПМЗ-53А. У травні 1951 року заступника начальника ВПО Левкова перевели в іншу область із підвищенням, а на його посаду прибув старший технік-лейтенант Швець Данила Семенович, що працював в УПО республіки у відділі служби. Влітку 1952 року сили природи розбурхали, змусили похвилюватися багатьох жителів міста Миколаєва, особливо частину населення, що мешкала в житлових будинках вулиць: Цивільна, Інженерна, Мала Морська, Садова і Московська. На місто обрушилася тропічна злива. Потужні потоки води текли у бік вулиці Цивільної. Залита водою територія, виробничі і складські будівлі заводу «Дормашина», магазини, будинки дитячих садів і яслей, підвали і квартири житлових будинків. У сутичку зі стихією природи включилися пожежні, міліція, військові, цивільне населення. Високу організованість, почуття боргу проявив особовий склад пожежної охорони і міліції, військовослужбовці по евакуації дітей, стариків, жінок із затоплюваних будинків. Особовий склад, вільний від чергування, без команди прибув до місця служби і включився в роботу з евакуації людей, рятуванню майна. Цілодобово на відкачці води працювали пожежні машини. Для надання допомоги прибули пожежні машини з Одеси і Херсона. Тоді за сміливі, активні й ініціативні дії по рятуванню людей і майна начальник відділення служби Чеверко Ф.Е., оперативні чергові Латишев П.Д. і Цукарев І.С. були нагороджені знаком «Кращому робітнику пожежної охорони...» і стали першими в області кавалерами цього знака. Осінню 1953 року, коли пішов на пенсію начальник ВПО УВС підполковник П.С. Армашов відділ пожежної охорони очолив Данила Семенович Швець. ГУПО МВС СРСР на посаду заступника начальника відділу надіслало інженера-капітана Прокуратова Василя Олександровича. У 1956 році до керівництва пожежним товариством приступив Герой Радянського Союзу Кривокоритов Павло Тимофійович. Це високе звання він одержав за подвиг у січні 1945 року при звільненні Латвії. ДПТ стало авторитетною і шановною організацією, надійним помічником пожежної охорони в справі зберігання народного добра від вогню. Пожежні Миколаївщини завжди знаходилися в самій гущавині народного життя. Куди їх тільки не кидав службовий борг. На Касперовській нафтобазі Новоодеського району через халатність і порушення технологічної дисципліни при перекачуванні нафтопродукту в резервуар відбувся викид бензину в обвалування резервуарного парку. Створилася складна і пожежовибухонебезпечна обстановка. Через несправність в обвалуванні бензин розлився в прилягаючі до нафтобази очерет, скований льодом. Найменша необережність із вогнем, випадково кинутий сірник, висічена іскра, паління погрожували вибухом і пожежею з трагічними наслідками. На нафтобазі склалася екстремальна ситуація. У цих умовах цілодобово чергували з міста Миколаєва дві пожежні машини на чолі з робітником відділу. Разом з відділенням міліції забезпечувалося найсуворіше дотримання протипожежного режиму. Про аварію на нафтобазі через радіо, попереджувальні аншлаги було проінформоване населення, суворо контролювалося прямування автотранспорту. У умовах надзвичайних обставин нафтобаза знаходилася більш тижня. Аналогічна аварія, але в менших розмірах, була і на міській нафтобазі. З 1957 року пожежні Миколаївщини змагалися з пожежними Херсонської області. 22 січня 1963 року представники Миколаївської області в складі: заступника начальника відділу В.А.Прокуратова, П.Д.Латишева, Н.Б.Синиці і І.І.Дуднікова виїхали в місто Херсон, щоб обмінятися досвідом роботи, побувати в пожежних командах, районах, подивитися як вирішуються питання пожежної безпеки, утримується пожежна техніка і підвести результати виконання соціалістичних зобов'язань за 1962 рік. Розв'язавши організаційні питання вони збиралися виїхати в міста Борислав і Нова Каховка. Як раптом роздався сигнал пожежної тривоги. Пожежа в підвалі 5-ти поверхового житлового будинку. Проходить час, осередок вогню не виявлений, сильне задимлення, висока температура, йде евакуація з першого поверху: людей, газових балонів, телевізорів і навіть холодильників. По всьому очевидно пожежна охорона міста Херсона не може виявити осередок пожежі і ліквідувати його. Керівництво УВС звернулося за допомогою до пожежних Миколаєва. Незважаючи на несприятливі погодні умови, оперативно до місця пожежі прибуло відділення пожежних СДПЧ-1 на чолі з начальником варти Барибіним І.П. і командиром відділення Антиповим І.Я. Включились у кисневі апарати в умовах задимленості, високої температури ліквідували пожежу. Заслужили подяку від керівництва УВС Херсонської області і жителів будинку. Наказом по УВС Миколаївської області № 24 від 9 лютого 1963 року особовому складу відділення СДПЧ-1 оголошені подяка і видана грошова премія. У серпні 1963 року надійшов наказ МВС СРСР про створення в місті загону. За наказом це звучало так: «Загін воєнізованої пожежної охорони МВС УРСР по охороні міста Миколаєва». Загону підпорядковувалися всі пожежні частини міста: СДПЧ-1 - Латишев П.Д., Кобилянський Н.Д., Огреніч В.І., СДПЧ-2 - Шематюк Т.І., СДПЧ-3 - Бурлаченко І.Н., СДПЧ-5 - Савельєв П.А. і СДПЧ-6 - Дьяченко В.П. На об'єктах і в пожежних частинах вирішували питання: пожежної профілактики, служби, підготовки і пожежогасіння, політико-виховної роботи, організації фізкультурно-масових і оздоровчих заходів. Доморослими засобами пристосовували техніку народного господарства для гасіння пожеж, особливо в резервуарах із горючою рідиною, судах і підвалах. У листопаді 1964 року був переобладнаний цементовоз і в СДПЧ-3 ввели на озброєння автомобіль хімічного гасіння АХП-6 із телескопічним підіймачем системи «Трофимова». Пожежні частини суднобудівних заводів, де начальниками були Савельєв П.А. і Д”яченко В.П., при активній участі заступника начальника загону ВПО Коротченко П.К. організували виготовлення генераторів високократної піни - ГВП-600. Пізніше на заводі імені 61 комунара виготовили і гребінку до пінопідйомнику «Трофимова» для одночасної роботи декількох ГВП-600. Гарнізонні навчання по застосуванню високократної піни через ГВП-600, АХП-6 проведені: на міській нафтобазі, складах пальних рідин суднобудівних заводів, ЮТЗ «Зоря», військового гарнізону. Тренувальні заняття знадобилися при пожежі на міській нафтобазі 7 липня 1967 року. У той день ніщо не передвіщало біди. У клубі СДПЧ-1 від начскладу приймалися заліки по службовій підготовці і підводилися підсумки навчання. О 16 годині 58 хвилині пролунав сигнал пожежної тривоги і відразу телефонний дзвоник з повідомленням: на нафтобазі вибух і пожежа. На нафтобазу виїхали оперативний черговий Чебаков А.Д., начальник СДПЧ-3 Бурлаченко І.К. і заступник Коротченко П.К., начальник загону І.І.Дудніков. Біля резервуару РВС-3000 горіла суха трава і навіть земля від викинутого при вибуху дизпалива. Поруч з резервуаром два трупи обгорілих людей. На кожній із ділянок були призначені відповідальні особи: розставляв автомашини на водопостачання - оперативний черговий Чебанов А.Д. і начальник варти СДПЧ-3 Таранцов Н.В., охолодження - начальник СДПЧ-5 Савельєв П.А., підготування пінної атаки - начальник СДПЧ-3 Бурлаченко І.К. У сутичку з вогнем кинулися пожежні, вони ліквідували осередки горіння біля резервуарів, прибрали трупи, а до сусіднього резервуару прокладали рукава і почалося інтенсивне охолодження водою, і так по всьому периметру. Осторонь від резервуару, що горить, встановив оперативну машину і розгорнув роботу штаб пожежогасіння, що очолив Коротченко П.К. Незабаром на нафтобазу прибув начальник ВПО УВС Швець Д.С., його заступник Прокуратов В.А. і старший інспектор Масляний Н.К. Квапливо йде робота. Пожежні навколо резервуару грузнуть у бруді, зазнаючи впливу високої температури. Інтенсивно, не жаліючи себе, здоров'я, тягнучи інших працює по установці пінопідйомника Масляний Н.К. і з ним група курсантів-стажерів. Перша спроба встановити пінопідйомника і подати піну виявилася невдалою. Справа в тому, що при вибуху частину даху зірвало і вона занурилася в резервуар. Змістилися у бік і все таки встановили пінопідйомник. Почалася пінна атака з пінопідйомника в резервуар, що горить. У 18 годин 30 хвилин осередок пожежі в резервуарі дизельного пального був ліквідований. Порушення правил техніки безпеки і пожежної безпеки при електрозварюванні на даху резервуара обійшлося ціною двох людських життів. Рішенням Облвиконкому особовому складу - учасникам гасіння пожежі оголошена подяка. Командир відділення СДПЧ-1 В.С.Іващенко за сміливість і енергійні дії при гасінні пожежі нагороджений медаллю «За відвагу на пожежі». Але це вже була не перша така нагорода отримана в області. Першим, хто в Миколаївській області нагороджений медаллю «За відвагу на пожежі», затвердженої Указом Президії Верховної Ради СРСР 29 листопада 1957 року, був вчитель Краснополянської школи Кривоозерського району Петро Павлович Балинський. А відбулося це так. Балинський П.П. прибіг гасити пожежу, що виникла в сараї колгоспника Сабулевского. А де ж діти?! - запитували один у одного колгоспники. І Петро Балинський знайшов їх у сараї. Налякані тим, що трапилося,, п'ятилітня Ліда, трирічний Володя і першокласниця Валя стояли серед вогню, боючись шевельнутися. Петро Павлович виніс їх на повітря і разом з односільчанами почав викидати майно з будинку, що зайнявся. Шість сміливців, що рятували добро колгоспника Сабулевського, виявилися у вогненній каблучці. Вчитель і тут не розгубився. Він допоміг вибратися усім через вікно на вулицю, коли сам підхопився на підвіконня, сили залишили його. Очнувся Петро Павлович у районній лікарні. Хіба можна забути пожежу на рефрижераторі «Костянтин Ольшанський». На судні при пожежі була висока температура і задимленість, складність розвідки у визначенні осередку пожежі. Пожежні в кисневих масках з'являлися і знову зникали в димі і полум'ї, поки не ліквідували пожежу. Вогненної стихії пожежні протипоставили майстерність, мужність і вірні рішення в ході ліквідації пожежі. Особливо сміло і рішуче, зі знанням справи при гасінні пожежі на рефрижераторі діяли начальник СДПЧ-6 В.П.Дьяченко і командир відділення Матейко І.М. Високо були оцінені дії на пожежі Івана Михейовича Матейко і він нагороджений медаллю «За відвагу на пожежі». З районних пожежних інспекторів гарним фаховим підготуванням, організаторськими спроможностями, умінням у рішенні питань пожежної безпеки виділявся лейтенант В.І.Попков. Він у числі перших в області роботу сполучав із навчанням у вищій інженерній пожежно-технічній школі в місті Москва. І це не залишилося непоміченим. Назначається на роботу у відділ пожежної охорони. Просування по службі, як і звання не затримувалися. Старший інспектор, заступник начальника відділу, а у 1973 році очолив і відділ пожежної охорони УВС Миколаївської області. З 1988 року працює заступником начальника пожежної охорони Української ССР. З 1994 до 1996 років Віктор Іванович очолив Головне УПО МВС України, отримав звання генерал-майора вн.сл. Серед офіцерів гарнізону у кращу сторону організацією служби, знанням пожежної справи, умінням навчати і виховувати особовий склад виділялися О.І.Погромський, П.І.Сало, М.К.Масляний. Згодом вони мужніли, набиралися знань, досвіду, розкрилися і їхні організаторські спроможності. Вони стали керівниками пожежної охорони Миколаївської області. Полковник вн.сл. Погромський О.І. - начальник ВПО УВС з 1988 по 1997 рік, полковник вн.сл. Сало П.І. його заступник, відав питаннями пожежно-профілактичної роботи, а полковник вн.сл. Масляний М.К., заступник з питань служби. НАЧАЛЬНИКИ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 1944-1945 – Лагно Федір Прокопович, начальник ВПО НКВС Миколаївській області 1945-1954 – Армашов Павло Семенович (3.03.1902 – 11.1962), начальник ВПО УМВС Миколаївській області, підполковник. 1954-1969 - Швець Данило Семенович (15.10.1913) начальник відділу пожежної охорони УВС Миколаївського облвиконкому, полковник. 1969-1973 – Дьяченко Василь Павлович, начальник відділу пожежної охорони УВС Миколаївського облвиконкому, підполковник (2.01.1929). 1973-1988 – Попков Віктор Іванович, начальник відділу пожежної охорони УВС Миколаївського облвиконкому, полковник (6.11.1941). 1988-1997 - Погромський Олександр Іванович (1.09.1944), начальник відділу пожежної охорони УВС Миколаївського облвиконкому, полковник.
В 1997 році на посади керівників пожежної охорони області було назначено нове покоління офіцерів пожежної охорони. Начальником УДПО МВС став полковник вн.сл. Поступальський М.І., його заступником по питанням пожежно-профілактичної роботи полковник вн.сл. А.С.Іноземцев, по службі полковник вн.сл. А.В.Кір”янов. Завдяки їм пожежна охорона Миколаївщини увійшла в ХХІ століття з багатьма результатами роботи. Збудовані нові пожежні депо, десятиповерховий житловий будинок й багато інших споруд, покращали показники. Середньорічна кількість пожеж практично не збільшується. Саме головне, що немає росту кількості загиблих на пожежах, великих пожеж, а також пожеж хліба в період збирання зернових.
Збірна команда ВПО УВС брала участь у республіканських змаганнях по пожежно-прикладному спорті, де займала невисокі місця. Спортивні показники поліпшилися, коли на службу в пожежну охорону через некомплект особового складу стали приймати студентів, що мають гарну спортивну підготовку. Вони заслуговують, щоб назвати їхні імена: Гловатий С.Н., Бойко Н.Ф., Подопригора Н.І., Подоляк Ю.І., Тихомиров А.І. й інші. Поліпшився розвиток пожежно-прикладного спорту, коли в 1964 році на службу в СДПЧ-1 надійшов С.М.Гловатий. Скромна, працьовита людина і різнобічний спортсмен став організатором пожежно-прикладного спорту і тренером збірної команди. Особисто високі результати показував по штурмовці, 100-метровій смузі з перешкодами і був незамінний на четвертому етапі пожежної естафети - гасіння пожежі горючої рідини в протвині. У республіканських змаганнях у шістдесяті роки виступали у другій групі. У 1965 і 1968 роках на першість УкрРади «Динамо» з пожежно-прикладного спорту збірна команда Миколаївської облради «Динамо» зайняла третє і друге місце. Це був явний успіх. Збірна команда області по пожежно-прикладному спорту увійшла в число кращих на Україні. Спортсмен Шерстюк Олександр Миколайович входив у збірну команду України і СРСР, одержав у 1981 році звання майстра спорту міжнародного класу. Ветерани пожежної охорони перших післявоєнних років віддавали всі сили і знання для боротьби з вогнем, передавали свій багатий досвід іншим, озброювали пожежних майстерністю і безстрашністю у боротьбі з вогнем. До цих по праву передовиків відносяться: начальник ВПО УВС П.С.Армашов, начальники відділень К.К.Железнов, Ф.Е.Черевко, А.М.Маліновський, начальник СДПЧ-2. А.К.Тютюник, начальник інспекції держпожнагляду Заводського району І.В.Трофимишин, оперативні чергові І.С.Цукарев, А.Д.Чебаков, старший інспектор СДПЧ-3 П.Г.Кобилянський, начальники варт СДПЧ-2 І.Г.Шаталюк, СДПЧ-3 Стасюк і інші. Всі вони були вірними синами Батьківщини, безмежно відданими пожежній справі і назавжди залишаться в наших серцях. Велику допомогу у вихованні молодого поповнення надають ветерани пожежної охорони, з якими встановлені тісні зв'язки. В управлінні та підрозділах діють ветерани, які ведуть велику та корисну роботу - передають свій багатий досвід молодим співробітникам. Вони радіють успіхам і переживають за невдачі й прорахунки в службі, якій віддали не один рік, залишившись вірними своєму покликанню. В першу чергу, це Сало П.І., Шульмін С.І., Дудніков І.І., Бондаренко Д.В., Щвець Д.С., Шевченко А.І., Петраков Н.Т. та багато інших. В ці роки складаються певні традиції. Одна з них зростання пожежних династій, бо приходять в пожежну охорону люди не байдужі, а які багато чули й бачили про пожежну охорону. Всіх не перелічиш, але деякі можна назвати - це династії Кір'янових, Чудновцевих, Круліковських, Багнюків та інші. Продовжують працювати в управлінні державної пожежної охорони та підрозділах працівники, а дехто вже на заслуженому відпочинку, які чесно виконали обов'язок по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а це біля 180 працівників. Ряд працівників за проявлений героїзм нагороджені медалями "За отвагу на пожаре" - В.М.Грішан, О.О.Гусєв, М.М.Чайка, С.В.Політаєв, І.Ф.Сатура та інші. IV. СУЧАСНИЙ СТАН ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ. Сучасна Миколаївщина - це корабельний, аграрний, енергетичний край, а також місце відпочинку сотень людей на базах та в санаторіях, розташованих на березі Чорного моря. Охороняє всі ці об'єкти і житловий сектор від пожеж гарнізон пожежної охорони, який складає 33 підрозділи, з них по охороні об’єктів – 5, у т.ч. загін ДПО у місті Південноукраїнськ по охороні міста та Південноукраїнської АЕС. В цих підрозділах служать 1824 осіб, з них:
Приводимо приклади декількох найскладніших пожеж, які трапилися в області за останні роки незалежності. |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття по функціональній підготовці зі... Тема Положення про проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу органів та підрозділів цивільного... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття по функціональній підготовці з особовим... ТЕМА: 14 Організаційний устрій та порядок функціонування цивільного захисту країни |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з особовим складом 1-го караулу... Література: методичні рекомендациї по попередженню випадкив самогубства серед особового складу |
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття по медичній підготовці з особовим... ТЕМА: 1 Електротравма. Ураження блискавкою. Променева хвороба. Діагностика та надання першої медичної допомоги |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття по функціональній підготовці з особовим... Навчальна мета: Довести вимоги Положення про територіальний устрій до особового складу |
План-конспект на проведення семінарського заняття по медичній підготовці... Навчальна мета: Навчити о\с караулу наданню першої медичної допомоги потерпілим при ДТП |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ на проведення заняття по медичній підготовці з особовим... ТЕМА №4 «Медичне оснащення аварійно-рятувального, пожежно-рятувального підрозділу» |
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття по функціональній підготовці з особовим складом ДПЧ-21 ... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення семінарського заняття по функціональній... Процес підготовки проекту Основного Закону почався після проголошення державного суверенітету України |
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення занятть по рятувальній підготовці з особовим складом 4-го караулу Навчальна мета: вивчення з особовим складом основних видів аварій, їх стисла характеристика |