|
|
Скачати 288.31 Kb.
|
|
41.ОВІДВІЙ ЯК ЛІРИЧНИЙ ПОЕТ .На думку багатьох учених, Овідій (43р.до н.е. – бл.18р.н.е.) посідає серед античних поетів друге місце(після Гомера) за впливом на європейську культуру. Тарас Шевченко називав Овідія “найдосконалішим витвором всемогутнього творця Всесвіту”. До творів Овідія зверталися Г.Сковорода, І.Франко, Л.Українка. Овідій був улюбленим поетом Шекспіра. “Душа Овідія живе в Шекспірі” – говорили сучасники, маючи на увазі не лише сюжети, які використовував Шекспір, але й культ краси, властивий великому драматургові, як і Овідію. Чимало сторінок у Мольєра(який, до речі, ніколи не розлучався з книжками Овідія) та іспанського драматурга Лопе де Веги навіяно віршами Овідія. Особистість Овідія, його поезія привертали увагу гуманістів доби Відродження та художників-романтиків, Пушкіна, Пікассо, який у 1930 р.ілюстрував “Метаморфози”. Давньоримський поет Публій Овідій Назон виділявся серед письменників офіційного напряму в літературі того часу. Свій творчий шлях Овідій почав з любовної лірики. Проте в його творах оспівування особистих почуттів і переживань поступаються місцем опису любовних сцен і душевного стану героїв.Автор ще багато в чому залишається вірний елегійного традиції.Його перша збірка Любовні елегії має свою героїню (узагальнений жіночий образ), яку поет називає Коріна, на ім'я стародавньої поетеси. Разом з тим, володіючи унікальним поетичним талантом, він створює твори абсолютно нового типу. Тут немає піднесеного тону, який використовується іншими авторами при описі закоханості і страждання. У елегіях Овідія ми бачимо яскраві замальовки реальному житті, яким він надає відтінок грайливості та іронії. Описуючи щасливу зустріч з Коріна, поет малює обстановку спальні, фіксує час дня, докладно описує прекрасну зовнішність своєї коханої.Таким чином, автор говорить не про виникає почуття, а про обстановку навколо відбувається події. На противагу своїм попередникам, що зображує серйозне, глибоке почуття, він виступає лише жартівливим співаком любовної млості, як він сам називає себе.Ще однією особливістю Овідія є розвиток ним на протязі всього твору однієї теми, але в нескінченних варіаціях. Так, ціла елегія побудована у нього на обіграванні думки про те, що закоханий представляє собою воїна на службі у Амура. Висловлена в першому рядку, ця ідея потім розвивається в численних порівняннях. Маску закоханого поета Овідій остаточно відкидає в своєму наступному збірнику Послання героїнь, в якому представляє п'ятнадцять вигаданих поетичних листів міфічних героїнь своїм чоловікам. Теми Послань ... одноманітні - розлука, туга, самотність, борошна ревнощів, прохання про повернення, проте в описі цих почуттів Овідій проявляє виняткову майстерність, наділяючи яскравою індивідуальністю кожну зі своїх героїнь. Тут і скромна, терпляча Пенелопа, і згорає від пристрасті Федра, і готова без страху розлучитися з життям Дідона, і мстива Медея, і сентиментальна Енона. Всі вони зовсім по-різному переживають розлуку з коханими.У своїх наступних поемах Наука кохання і Ліки від кохання поет дає настанови в області любовних відносин. Римської елегії тих часів взагалі була властива претензія на повчальну роль в області любові. Овідій розвинув у своїх творах цю тенденцію, в той же час представивши легку пародію на неї. У двох перших частинах Науки любові він дає поради чоловікам, як залучити й утримати жінку. При цьому, пародіюючи відомі керівництва, він поступово подає науку знаходження предмета любові. 42.ІСТОРІОГРАФІЯ У Давній Елладі художня проза, що постала пізніше, ніж епос, лірика і драма, спочатку була пов’язана із творами істориків, філософів та промовами ораторів. Історіографія розвивалась за класичного періоду. Цьому періоду нових політичних утворень належать перші досліди прози історико-географічної та філософської, яка за своїм змістом тісно примикала до епічної поезії і народної міфології. Грецька історіографія почалася з перекладання в прозу поетичних переказів у порядку хронологічної послідовності і з запису пам'яток окремих міст і народів. Кадм, Діонісій, Гекатей Мілетський, Ксанф з Лідії, Харон з Лампсака, Гелланік з Мітіліні найдавнішими історичними письменниками. Представниками найдавнішої грецької філософії є Фалес, Анаксимен, Анаксимандр (див. давньогрецька філософія). Наприкінці першого періоду історії грецької літератури всі частини еллінського світу були охоплені політичним і розумовим рухом, а нагромадження багатств торгівлею і промислами та отримання з Єгипту папірусу — порівняно дешевого матеріалу — полегшували літературну продуктивність міських республік і сприяли їх розумовому зближення. Вельми характерними виразниками тієї епохи збудження і повсюдної напруженої діяльності були, так звані, «сім мудреців» (Біант, Хілон, Клеобул, Періандр, Піттак, Фалес, Солон) — розсіяні по різних містах практичні діячі та вчителі, які у віршованій, стислій формі пропонували уроки життєвої мудрості — гноми. Геродот написав лише 1 твір – “Історію”. Слово історія грецького походження і за значенням наближається до слова дослідження. Присвячена “Історія” греко-перській війні, подіям, що мали вирішальне значення для подальшого розвитку народів стародавнього світу. Історія, як наука, зобов’язана більше, ніж Геродоту, його молодшому сучасникові Фукідіду – авторові одного, незакінченого, твору про Пелопонеську війну. Легенди та історичні анекдоти не цікавили його (на відміну від Геродота). В його “Історії” відбиті лише 20 років Пелопонеської війни(дожив до кінця її, і хотів розказати про всю). 43. Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найбільш придатну для зрозумілого й аргументованого викладення думки. Риторика є однією з найдавніших наук, її виникнення припадає на античні часи. Вона була засобом захисту і звинувачення на судовому процесі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики — в Римі. Засвоєння риторики вважалося необхідною підготовкою в Стародавній Греції та Римі. Громадяни Давньої Греції могли самі себе захищати в суді, а щоб захист вийшов вдалим, вони зверталися до фахівців, чиїм ремеслом було складання промов. Ораторське мистецтво розвивалося й у Давньому Римі. Відомий давньогрецький оратор Арістотель розрізняв три способи переконання:
Найвидатнішим римським оратором був Цицерон, він досягнув високої майстерності у складанні й виголошенні промов, став автором трактатів про ораторське мистецтво. 44.РОЛЬ РИТОРИКИ В Греції 3-2 ст.до н.е. відбувається систематизація риторики, яка ділилася на 5 частин: інвенція – знаходження, систематизація промов і використовуваних в них доказів; диспозиція – поділ промови на вступ, викладення, розробку (докази свого погляду і відторгнення чужого) і заключна частина; Елокуція – словесне висловлювання, вчення про відбір слів, словопоєднанні, про тропи і риторичні фігури, за допомогою чого формулювався стиль промови; меморія – запам’ятовування; пронунціація – вимова. В Древній Рим риторика проникає у 1 ст.до н.е. Оригінальністю не відрізнялася. Велика кількість трактатів про ораторське мистецтво належить Цицерону. В римській риториці продовжувалися сперечання про азіанізм і аттицизм. Розробка матеріалів в римській риториці підкорювались трьом аспектам: docere – “вчити, повідомляти”, movere – “побуждати, пробуджувати пристрасть”, delectare – “розважати, приносити насолоду”. 45.Сократ як іст постать Сократ – давньогрецький філософ, не залишив жодного письмового джерела після себе. Вчення Сократа відоме здебільшого завдяки свідченням його послідовників, закрема, його найбільш видатного учня – Платона, який викладав ідеї вчителя в “Апології Сократа”. Втім в ній важко відрізнити історичного Сократа від Сократа, як фігуру, що пропагує платонівські ідеї. Платон представляє Сократа ідеальним втіленням людської сутності. Платон завжди зображав Сократа як м’якосердну людину, але в Апології – це певний своєї правоти борець. Він каже, що не зречеться своїх думок, навіть якщо доведеться вмерти не один, а багато разів. В Апології зображено захисну промову, яку проголосив Сократ в 399 р.до н.е. діалоги Платона - це своєрідні драматичні сцени, де співрозмовники, навчені в житті та філософії, ведуть розумний, живий і гострий діалектичний суперечка, відшукуючи відповідь на поставлене на початку розмови завдання . У промові Сократа перед афінської публікою в діалозі «Апологія» ми бачимо перед собою гордого, безкомпромісного громадянина, який здатний відстоювати свої інтереси та переконання, і пророкує справедливе покарання за свою смерть. Сократ не боїться йти проти суспільства, його законів, адже навіть ця, нехай невелика мова, сказана перед судом вже є показником того, що думає і яку позицію займає ця людина по відношенню до громадської думки. Він стоїть вище суспільства і розуміє, що будь-яке зло в кінці кінців буде покарано, саме це він і пророкує присутніх під час суду. Проповідує чисті і світлі ідеї буття, раціоналістичні і наближені до реального життя аспектами філософії. Постійно шукає істину, намагається пояснити своїм учням сутність буття, життя і смерті. Найбільш яскраво цей образ Сократа намальований Платоном в діалозі "Федон", коли Сократ разом з учнями намагається знайти і доводить безсмертя душі. Але незважаючи на ці відмінності, все-таки можна сказати, що в діалогах Платона перед читачами постає Сократ у образі великомученика-філософа, якого не розуміли багато сучасників, але який з гордістю виступив проти суспільства, за що і був згодом страчений. Вже одна невелика мова Сократа перед судом допомагає нам краще зрозуміти особистість цього мислителя. 46.ПОШУК ІСТИНИ У ЖИТТІ І ТВОРЧОСТІ ПЛАТОНА Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані. В цілому вони складаються у систему, до якої входять: вчення про буття, Бога, світ і його походження, душу, пізнання, моральність, суспільство. Філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно до цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Платон учив: не ідеї суть відображення матерії, а матерія є відображення ідей і вона ними породжується. На цій підставі стверджується, що філософія Платона є абсолютний ідеалізм, а сам Платон є його засновником. Головним звинуваченням на адресу ідеалізму взагалі є те, що філософи-ідеалісти не визнають існування зовнішнього світу поза і незалежно від людської свідомості. Платон поділив світ на ідеальний і матеріальний. Необхідність такого поділу полягає в тому, що в ідеальному світі людини можливо все, в тому числі і його власне самозбереження, тоді як в дійсному світі - майже нічого. Це геніальне відкриття Платона було початком вивчення інтелекту. Інтелект людини, за Платоном, спочатку має в собі всю можливу інформацію про себе, про земному світі і про Всесвіт. З цього приводу Платон сказав: "Душа знає все". Особливість інтелектуальної системи людини, таким чином, полягає в тому, що більша частина знань знаходиться поза свідомістю людини. таємниця філософії Платона полягає в тому, що він створив теорію загального як закону для одиничного і всякий розсудлива філософ може угледіти "щось позитивне в платонівської ідеї як закон впорядкування одиничного". Остаточний висновок: "... секрет тисячолітньої значимості Платона полягає не в буквальному змісті його філософії і проповідуваної їм моралі", а в неспокійному драматичному мовою - "ось у чому розгадка тайни ... значимості Платона". 47.АРІСТОТЕЛЬ І ПЛАТОН СІПІЛЬНЕ І РІЗНЕ У ВЧЕННІ Арістотель (384—322 до н. е.) —один з найавторитетніших мислителів давньої Еллади. У 17-літньому віці він прибуває до Афін і стає тут учнем Платона. Після навчання в його Академії Аристотель приймає запрошення македонського царя Філіппа II і стає вчителем царевича Александра, майбутнього великого полководця. Після вступу Александра на македонський престол Аристотель повертається до Афін, де засновує власну філософську (так звану «перипатетичну», від грецького слова «перипатос», яким називалася крита галерея, в якій відбувалися заняття) школу. Інша назва Аристотелевої школи — Лікей походить від сусідства школи з храмом Аполлона Лікейського. |
|
Канівська спеціалізована школа I-III ступенів №6 з поглибленим вивченням... Перший відомий у світі давньогрецький дорійський ліричний поет, який складав пісні для хору |
Жанр балади у творчості Т. Г. Шевченка Жанр балади в теорії літератури Сюжет розроблено докладніше, ніж у співомовці, образи-персонажі (їх тут два-три) дано повніше. У цьому відношенні балада наближається... |
|
Поет великих дум і почуттів Андрій Самійлович Малишко – видатний український поет, ім’я якого залишається одним з поетично-пісенних символів України |
Василь Симоненко народився на Яким постає ліричний герой Василя Симоненка (перерахуйте узагальнені риси)? |
|
Конспект уроку німецької мови та світової літератури з теми: «Генріх... «Генріх Гейне – німецький поет-романтик. Книга пісень” – видатне явище німецького романтизму» |
Контрольна робота з Історії зарубіжної літератури Наприклад, серед епічних творів найчастіше виділяють такі жанри (види): казка, байка, легенда, оповідання, новела, повість, роман,... |
|
Г. Гейне німецький поет-романтик. «Книга пісень» видатне явище німецького романтизму. Мета Тема. Г. Гейне німецький поет-романтик. «Книга пісень» видатне явище німецького романтизму |
Поет в політиці і політик в поезії Родина Сірків 16 |
|
27 серпня 1856 р., с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт 28 травня 1916... Якович Франко (27 серпня 1856 р., с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт – 28 травня 1916 р., Львів) – український письменник, поет, публіцист,... |
„ КРАСА” Тема. „ Під владою краси”. (Франческо Петрарка – державний діяч, філософ, поет. Лірична збірка „Книга пісень”) |