-
Характеристика складових природно-ресурсного потенціалу: земельні, водні, лісові, мінеральні, рекреаційні ресурси
Мінеральні ресурси
Саме корисні копалини посідають особливе місце серед природних ресурсів.
Мінеральні ресурси - це сукупність рудних і нерудних (у тому числі паливних) корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил.
У промисловості України використовуються понад 80 різних видів мінеральної сировини. Тут розробляється близько 8 тис. родовищ корисних копалин. Найбільшими з них є родовища залізних, марганцевих та титаномагнієвих руд, сірки. Велике промислове значення мають також уранові, берилієві та поліметалеві руди рідкісних металів, істотні запаси будівельних матеріалів, каолінових і бентонітових глин, ртуті, калійної та кухонної солі, нафти, газу і багатьох інших видів мінеральних ресурсів.
В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А+В+С1. є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси у Донецькому (98% кам’яного вугілля України) і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля в Дніпропетровському басейні. Буре вугілля є також у Закарпатті і на Поділлі.
В Україні виявлено 307 родовищ нафти та газу, які зосереджені в трьох регіонах – Дніпровсько-Донецькому, Передкарпатському та Причорноморсько-Кримському.
Дніпровсько-Донецький район включає Прилуцьке і Леляківське родовище нафти у Чернігівській області. Рибальське і Качанівське – у Сумській області, Радченківське – у Полтавській області. Родовища газу є біля Юльєвки, Шебелинко і Кичівки у Харківській області, а також в Полтавській (Єфремівське, Манівське) Дніпропетровській та Сумській областях.
В Передкарпатті родовища нафти в Долині і Бориславі; родовища газу – в Дашаві і Калуші.
Найперспективнішим є Причорноморсько-Кримський район. Тут відкрито понад 20 родовищ. Родовища нафти і газу експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Дельфін; на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.
Початкові розвідані запаси нафти і газу становили 3,4 млрд. т. умовного палива. Ступень виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т. умовного палива ще не розвіданих запасів.
Сучасні потреби України у нафті становлять приблизно 40-50 млн. т., а власні родовища дають до 4 млн. т. на рік. Але за існуючими оцінками ресурсу нафти в Україні дозволяють збільшити її видобуток майже вдвічі. Вдвічі можна збільшити і видобуток газу – на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.
В Україні відомо понад 2,5 тис. родовищ торфу, а геологічні його запаси становлять 2,46 млрд. т. Переважно вони зосереджені у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.
Поклади горючих сланців оцінюються на 3,7 млрд. т. Відомі їх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської і в Хмельницькій областях, в Карпатах.
У структурі рудних ресурсів України домінують залізні та марганцева руди, основні родовища залізних руд зосереджені у Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському басейні.
Є в Україні родовища уранових руд, які розробляються в Кіровоградській області і виявлені в Побужжі, на Волині і в Дніпропетровській області.
Україна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т. (промислові запаси). Україна забезпечує 32% його світового видобутку, основні родовища – Нікопольське (Дніпропетровська обл.) і Великотокмацьке (Запорізька обл.).
Хромові руди відкриті у Побужжі Кіровоградської області (прогнозні запаси 2,6 млн. т.). Вони використовуються для виробництва нержавіючої сталі.
Україна має певні запаси руд кольорових металів. Основні поклади титану – в Житомирській, Київській та Черкаській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; алюмінієві руди – алуніти, боксити і нефеліни – в Черкаській і Дніпропетровській областях (боксити), на Закарпатті – алуніти, нефеліни – у Приазов’ї; запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у вінницькій, Кіровоградській і Дніпропетровській областях; ртуті – у Донбасі і Закарпатті. Унікальні родовища сировини для отримання рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов’ї. На південному березі Криму в районі згаслого вулкану Карадаг є розсипи самоцвітів: агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину, сердоліку. З 1978 р. Карадаг оголошено заповідником. У Волинській області розвідано відкрите родовище самородної міді.
Затрати капіталовкладень на освоєння цього родовища окупляться за 3,7 року. Опрацьована програма «Мідь України».
Розробку золоторудного родовища було свого часу розпочато в Закарпатті.
Родовища золота. В зв'язку з важким економічним становищем України, від'ємним сальдо платіжного балансу особливо важливими стають можливості виявлення в країні ресурсів золота, платини, алмазів, срібла, та інших цінних елементів.
Прагнення створити в Україні золотодобувну промисловість має свою історію. Наприкінці XIX ст. золота жила була відкрита в Донбасі, її почали розробляти, але вона скоро загубилася, і освоєння припинилося. Спроби знайти золото були відновлені у 1960-х роках. Виявлено, що золотоносна руда там є, але вміст золота незначний, добувати його економічно не вигідно. Після одержання Україною незалежності на глибині 550 м знайшли ту саму жилу, яка загубилася майже сто років тому. Встановлено, що на глибині 550—1200 м на окремих ділянках вміст золота в тонні руди становить 28 грамів, а срібла — 100 грамів. Цим доведено, що золото в Донбасі є, але до видобутку його ще далеко — потрібні великі кошти й час.
Зусиллями геологів в Україні відкрито ряд великих родовищ у золоторудних районах: Придніпровському, Кіровоградському, Закарпатському та Донецькому. Геологи дійшли висновку, що наявні запаси можуть забезпечити тривалу стабільну роботу майбутніх золотовидобувних підприємств. Була затверджена Урядом України спеціальна програма «Золото».
Особливої уваги заслуговує Кіровоградський район, який тепер називають «урановим Донбасом». Розвідники урану в роки виживання переключилися на пошук золота, розпочали буріння. Одна із проб виявилася обнадійливою — 2,5 кг на тонну руди (у світовій практиці видобуток іноді розпочинають, якщо тонна руди містить понад 2 грами золота). Кіровоградський золоторудний район — явище унікальне. Геологи прогнозують: до глибини 500 м у районі є 145 т золота, до глибини 1200 м — 300 т, а всього в золоторудному районі — 5000 т. Світова практика свідчить про те, що там, де є уран, мають бути золото і алмази. Пошук кіровоградських геологів уже подає надії на те, що на Кіровоградщині буде відкрито родовище алмазів.
У Закарпатському золоторудному районі геологами досліджено й підготовлено до експлуатації Мужіївське родовище. В останні роки зроблено перші спроби видобутку золота. Собівартість його виявилася дорогою.
Серед неметалевої сировини є велика група корисних копалин, що використовується у хімічній промисловості: кухонна сіль зосереджена у Донбасі, Карпатах, Криму; калійні солі – у Львівській (Стебник, Борислав) та Івано-Франківській (Калуш, Тростянець) областях; фосфорити є у Придністров’ї, у Сумській та Харківській областях; самородна сірка – на Прикарпатті; графіт – у Кіровоградській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях.
Україна багата на будівельну сировину. Базальти розробляються в Рівненській, Донецькій, Дніпропетровській, мармур – у Карпатах, Криму, у Київській і Житомирській областях. Багаті запаси бутового каменя, мурувального каменю, вапняків, крейди і мергелю, каолінів, бентонітів, скляних пісків і ін.
Слід зазначити, що Україна має великі можливості для експорту залізної руди, марганцю, титану, сірки, калійних солей та іншої сировини. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових корисних копалин і це дасть змогу збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази в 1,5-2 рази та скоротити імпорт сировини на 60-70% (без урахування вуглеводів).
Земельні ресурси
Земля як ресурс природи має багатоцільове значення: територіально-просторовий базис, головний засіб виробництва і предмет праці в сільському господарстві, джерело продовольства та ін.
Відповідно до властивостей (якостей) визначається народногосподарська цінність земель та вирізняються їх цільові категорії:
1 — землі сільськогосподарського призначення;
2 — землі житлової та громадської забудови;
3 — землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
4 — землі оздоровчого призначення;
5 — землі рекреаційного призначення;
6 — землі історико-культурного призначення;
7 — землі лісового фонду;
8 — землі водного фонду;
9 — землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони тощо.
Загальна земельна площа суші України становила 57939,8 тис.га; її сільськогосподарська освоєність - 72,2 %, розораність - 57,1 %; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь сягала 79,1 %.
Найвищу сільськогосподарську освоєність мають Запорізька (88,9 %), Кіровоградська (85,9 %) та Миколаївська (87,6 %) області. (найменша - Волинська -49%, Закарпатська - 36%, Івано-Франківська - 43%, Рівненська - 46%) (Сумська - 73%).
Сьогодні площа сільськогосподарських угідь на одного мешканця в середньому по Україні становить 0,85 га, а площа ріллі — всього 0,66 га.
Водні ресурси
Виступають джерелом промислового, сільськогосподарського і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього господарства та життєдіяльності населення.
Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод
В Україні налічується 63 119 річок, у тому числі:
- великих (площа водозабору більше 50 тис. км2) — 9;
- середніх (від 2 до 50 тис. км2) — 81;
- малих (менше 2 тис. км2) — 63 029.
Запаси підземних вод, не пов’язаних з поверхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використовується до 1,0 м3 морської води. Найвищий рівень водозабезпечення господарства і жителів – у західних і північних обл. України.
Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів – Донбас, Криворіжжя, Крим, південні області України.
Основним споживачами води є промисловість (електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господарство.
Для пом’якшення територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об’єм 55,0 км3), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено 29 тис. ставків, 7 крупних каналів тощо.
Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси – запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище рівня моря. Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44,7 млрд. кВт. рік.
Лісові ресурси
Відіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності людей. Свого часу ліси постачали єдиний відомий людині вид палива. Нині основним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості. Головним сировинним продуктом користування лісовими ресурсами виступає деревина тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно-паперової, лісохімічної промисловості, виготовлення різноманітних конструкційних матеріалів, палива тощо. Україна належить до країн з порівняно невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду сягає 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території становить усього 15,6%.
Найвищий рівень лісистості (43,2%) в Івано-Франківській області Карпатського району, а найнижчий (1,8 %) - у Запорізькій області Придніпров'я. Багатими на лісові ресурси є Карпатський економічний район і Полісся. Помітне промислове, а особливо охоронне значення мають лісові насадження Лісостепової зони. Наближеним до оптимального для України вважається показник лісистості на рівні 21-22 %, який дає можливість досягти збалансованості між лісосировинними запасами, екологічними вимогами та обсягами лісоспоживання.
Більше половини лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту складають експлуатаційні ліси сировинно-промислового призначення.
Природно-рекреаційні ресурси
Об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму.
Загальна площа потенційно рекреаційних територій займає 7,2 % території України (близько 4,4 млн. га), в тому числі природоохоронних земель 2,2 %. На базі природно-рекреаційних ресурсів розвиваються дві галузі соціальної сфери:
санаторно-лікувальна;
туристично-рекреаційна.
До складу природно-рекреаційних входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та культурно-пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території, однак найвищою є концентрація рекреаційних ресурсів у приморських областях України, а також у Карпатському економ. районі.
Значні запаси мінеральних вод розміщені у Вінницькій, Житомирській, Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Немирів), Полтавській (Миргород) областях.
В Україні є великі запаси лікувальних грязей: в Івано-Франківській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим.
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного значення та 13 курортів місцевого значення, понад 400 санаторіїв можуть приймати на лікування понад півмільйона відпочиваючих.
3. Ресурсозбереження як головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу
Задоволення зростаючих потреб населення в сировині та енергії в умовах обмеженості й вичерпності природних ресурсів полягає в раціональному використанні та ресурсозбереженні , яке досягається кількома шляхами. Ресурсозбереження забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.
Стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких:
- комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів;
Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Масштаби видобутку і переробки сировини і палива досягають таких розмірів, що навіть порівняно невеликий вміст тих чи інших компонентів відіграє велику економічну роль. Рівень комплексного використання сировини на даний час характеризує загальний рівень технічного прогресу.
Наприклад, у кольоровій металургії поряд з міддю вилучають цінні компоненти і на їх основі виробляють додатково 20 видів продукції. При цьому вартість міді набагато нижча ніж вартість компонентів.
Актуальним є комплексне використання сировини в електроенергетиці: в основному використовується низькосортне вугілля, при спалюванні якого щороку (з одної електростанції) утворюється золи (100 млн м3), яку щоб розмістити потрібно 150 га. (найбільш доцільно використовувати золу при виготовленні асфальтобетону).
- впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології;
- широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини;
- стабілізація земельного фонду; відновлення родючості землі;
- регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активні лісовідновлення;
- збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів.
Земельні ресурси
На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають:
- підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель;
- припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості;
- досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування;
- формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв’язання продовольчої проблеми.
Напрями вирішення цих проблем пов’язані з посиленням ролі держави в управлінні земельними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у економічний обіг.
Лісові ресурси
В умовах дефіциту деревини, обмежених можливостях збільшення її заготівлі в Україні та суттєвого зменшення завозу з Росії ресурсозбереження стає основним шляхом забезпечення потреби народного господарства в лісопродукції.
До основних напрямів ресурсозбереження слід віднести:
впровадження прогресивних технологій, що забезпечують скорочення періоду лісовирощування і підвищення продуктивності лісових насаджень;
спеціалізація і концентрація лісовирощування, розширення поквартально-блокової системи рубок лісу, спрямованих на скорочення затрат праці і коштів у лісовому господарстві;
поліпшення заготівлі деревини, збору і утилізації лісосічних відходів;
скорочення втрат продукції лісу за рахунок вилучення із процесу лісовирощування площі для будівництва об'єктів, не пов'язаних з веденням лісового господарства;
впровадження економічно ефективних і екологічно безпечних лісогосподарських заходів з охорони і захисту лісу.
Рівень переробки деревини залишається ще дуже низьким. Вихід продукції із загального обсягу деревини, що переробляється, становить близько 25—30 %. Остання маса іде у відходи. При цьому утворюється 38 — 40 % кускових відходів, 17—20 % — тирси і 8—12 % — стружки. Значні обсяги відходів утворюються і на лісозаготівлях.
Із відходів деревини виготовляються тріски для виробництва деревностружкових плит, клепка, паркетний фриз, тара, штахетник, сувеніри тощо. На їх базі розвинуте також лісохімічне виробництво. Із пневого осмолу виробляється смола, скипидар, вугілля; із кори берези — фармакопейний дьоготь, із хвої — вітамінне борошно, хлорофіло-каротинова паста і хвойний екстракт; із зелені дерева — вітамінне борошно. На технологічні цілі використовується також тирса, стружка, тонкомірна і низькосортна деревина від рубок догляду за лісом.
Подальше удосконалення використання лісосировинних ресурсів вимагає переходу всіх структурних підрозділів лісового комплексу на ресурсозберігаючі, маловідходні і безвідходні технології, оснащення їх сучасним обладнанням та розроблення і здійснення системи наукових, техніко-економічних і організаційно заходів, основними з яких є:
удосконалення нормативної бази відходів, поліпшення їх обліку;
поліпшення організації збирання відходів, які утворюються в колективних сільськогосподарських підприємствах, сфері послуг, інших організаційних структурах та передачі їх для переробки спеціалізованим підприємствам;
створення спеціалізованих пунктів з переробки відходів та поставки їх споживачам для виробництва деревних плит, целюлози;
оснащення опорних пунктів з переробки відходів необхідним технологічним обладнанням і транспортними засобами для їх підвезення, поставки споживачам;
розробка менш деревомістких конструктивних матеріалів;
Водні ресурси
За енергоспоживанням галузь є однією з найбільш енергомістких у країні. Річне споживання електроенергії становить більше 8 млрд кВт. год, що дорівнює виробництву електроенергії майже всім каскадом Дніпровських ГЕС.
За останні роки суттєво погіршилась якість води основних джерел централізованого водопостачання, що обумовлено незадовільною водогосподарською діяльністю, забрудненням річкового стоку і підземних водоносних горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами тощо.
Сьогодні в 260 населених пунктах України питна вода за окремими фізико-хімічними показниками (загальний вміст солей, жорсткість, залізо, аміак природного походження) не відповідає вимогам стандарту. У той же час через відсутність місцевих джерел близько 1200 населених пунктів в АР Крим і південних областях України частково чи повністю забезпечуються привізною питною водою.
Особливо несприятлива ситуація з якістю питної води склалась у Луганській, Донецькій, Хмельницькій, Запорізькій, Херсонській і ряді інших областей України, де близько 2 млн м3 води (14 % від загальної добової подачі) не відповідають вимогам стандарту.
До позитивних тенденцій слід віднести: зменшення частки безповоротного, в загальному обсязі використаної води, скорочення витрат питної води на виробничі потреби; збільшення частки морської, оборотної повторно використаної води в загальному обсязі використаної води на виробничі потреби.
Мінеральні ресурси
Зміст ресурсозбереження стосовно ресурсів надр полягає у найбільш повному і ефективному використанні розвіданих запасів корисних копалин. Досягається ця мета шляхом:
зменшення втрат у надрах у процесі видобування корисних копалин;
зменшення втрат корисних компонентів під час збагачення;
комплексного використання сировини з урахуванням як основних, так і супутніх компонентів;
максимального використання відходів видобування, збагачення та хіміко-металургійної переробки корисних копалин.
Резерви ресурсозбереження за зазначеними напрямами в Україні є дуже значними. Через використання недосконалих технологій видобування значна частина розвіданих корисних копалин втрачається в надрах. Так, частка видобутої нафти становить лише 35—40 %, хоча застосування інтенсивних технологій дозволяє підняти її до 60—65 %. У процесі шахтного видобування залізних руд втрати в надрах становлять до 10—15 % запасів, тоді як за кар'єрного видобутку вони знижуються до 3—4 %. Втрати вугілля становлять до 15—20 %, а кам'яної солі, калійних солей, гіпсу — до 50—66 %. Одним з найбільш дієвих заходів щодо зменшення втрат є застосування технологій із закладкою відпрацьованих ділянок надр самотвердіючими породними сумішами.
Масштаби ресурсокористування, сировинна орієнтація промисловості та використання недосконалих технологій призвели до утворення і накопичення в Україні значних об'ємів відходів, за якими вона не має собі рівних в Європі. Упродовж 1980—90-х рр. щорічне утворення твердих відходів становило 1,7—1,9 млрд т, з яких близько 90 % припадало на гірничопромислові — передусім розкривні породи та продукти збагачення корисних копалин. Протягом 1990-х рр. відповідні обсяги знизились до 600—700 млн т на рік, але стабілізація утворення відходів змінилася з 2000 р. тенденцією до нового підвищення.
В основних промислових регіонах обсяг накопичення відходів становить: у Донбасі — 7—7,5 млрд т, Криворіжжі — 6,5—7,0 млрд т, Прикарпатті — 2,5—3,0 млрд т, Львівсько-Волинському басейні — 1,2—1,3 млрд т, а в цілому по Україні за станом на початок XXI ст. може бути оцінена в 30 млрд т. Площа зайнятих ними земель досягла 180 тис. га.
Вирішення проблеми відходів має виходити з їх оцінки і як екологічно небезпечного чинника і як значного додаткового ресурсного джерела. Виконаними дослідженнями встановлено, що відходи у багатьох випадках є повноцінною сировиною не тільки для виробництва будівельних матеріалів, а й для отримання ряду дефіцитних металів і мінералів, а також як паливо. Вивчення потенціалу відходів як вторинних ресурсів для промисловості здійснюється в Україні за спеціальними державними програмами. Уже ведеться розробка ряду техногенних родовищ — титанових і марганцевих руд, скандію і галію, паливних ресурсів (зі складу відходів вуглезбагачення). Значними за наявними даними є подальші перспективи розширення утилізації відходів як важливого напряму ресурсозбереження в мінерально-сировинному комплексі.
Рекреаційні ресурси
Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають: у максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в обновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; зменшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.
Основні напрями використання природно-ресурсного потенціалу України є енергозбереження. Ресурсозбереження забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.
Стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду; відновлення родючості землі, регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активні лісовідновлення, збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів.
|