Екогеографія України Гавриленко О. П

Скачати 6.91 Mb.

Назва	Екогеографія України Гавриленко О. П
Сторінка	5/57
Дата	12.04.2013
Розмір	6.91 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Географія > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 57

1.3. Сучасна екологічна політика України

Екологічна політика України визначена за "Основними напрямами державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затвердженими Верховною Радою України у 1998 р. Цей документ передбачає довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем в Україні на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях.

Нагальним завданням політики у сфері охорони довкілля є проведення інституційної реформи державної системи охорони довкілля та використання природних ресурсів; упровадження механізмів та інструментів екологічної політики, реалізація пріоритетних національних і державних програм з метою створення умов для сталого збалансованого розвитку держави; створення державної системи регулювання екологічної безпеки як неодмінної складової національної безпеки України. У цій галузі визначено конкретні пріоритетні завдання:

— удосконалення економічних механізмів охорони природи та природокористування з метою формування умов для концентрації фінансових ресурсів та їх цільового використання, щоб фінансувати невідкладні екологічні заходи загальнодержавного і регіонального значення;

— суттєве підвищення ефективності застосування мінерально-сировинної бази та інших природних ресурсів;

— створення державної системи моніторингу довкілля та управління використанням природних ресурсів;

— забезпечення безпеки функціонування АЕС;

— реалізація екологічних програм, спрямованих на поліпшення якості повітря, води, розвиток заповідної справи та створення цілісної екомережі, запровадження і дотримання принципів екологічно збалансованого розвитку;

— упровадження нових правових інструментів з метою розширення можливостей участі громадськості у розв'язанні природоохоронних проблем.

Головне завдання Концепції сталого розвитку України — це забезпечення можливостей інтеграції екологічної політики у стратегію соціально-економічних реформ. Нагадаємо" що Концепцію сталого екологічно безпечного розвитку прийняло світове співтовариство на конференції ООН із питань розвитку та охорони природного середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992). її основною метою є забезпечення збалансованого вирішення соціально-екологічних питань, збереження природного середовища і природно-ресурсного потенціалу в майбутньому. У першому принципі Декларації Ріо про навколишнє середовище та розвиток зазначено: "Люди є центром сталого розвитку. Вони мають право на здорове життя у гармонії з природою". Сутність сталого розвитку полягає в задоволенні потреб сьогодення без обмеження інтересів майбутніх поколінь,

В Україні здійснюються роботи щодо створення єдиної державної системи використання і відтворення природних ресурсів, спрямовані насамперед на розвиток системи ведення кадастрів природних ресурсів" удосконалення нормативно-правового забезпечення дозвільно-ліцензійної діяльності природокористування. Незважаючи на ускладнення, що виникли під час створення об'єктів природно-заповідного фонду у зв'язку з проведенням земельної реформи, площі територій природно-заповідного фонду продовжують збільшуватися.

Також триває удосконалення законодавчої бази у сфері екологічної безпеки та поводження з відходами. Основна мета екологічної політики України — гарантування екологічної безпеки життєдіяльності громадян України; впровадження належних матеріальних, процедурних, інституцій них та інших необхідних заходів щодо її регулювання та встановлення організаційно-юридичних умов для реалізації і захисту права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля. До сучасних стратегічних пріоритетів сталого розвитку України в екологічній сфері належать:

— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

— поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну р. Дніпро" та якості питної води;

— стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

— будівництво нових і реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

— запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану;

— формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

— збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи.

Головними соціальними пріоритетами екологічної політики України у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи є:

— екологічне поліпшення стану забруднених радіонуклідами територій;

— розробка механізмів відновлення господарської діяльності на цих ділянках;

— забезпечення відповідних робіт у зоні відчуження;

— забезпечення екологічної безпеки атомної станції, діяльність якої припинено, і, зокрема, об'єкта "укриття";

— очистка ставка-охолоджувача від радіоактивного забруднення, надійний захист водних артерій від забруднення радіонуклідами;

— працевлаштування звільнених працівників ЧАЕС та ін. За рішенням Європейської економічної комісії ООН про

проведення Всеєвропейської конференції міністрів "Довкілля для Європи" у м. Києві (2003 p.), Україну визначено у співтоваристві держав Європи як координатора європейського екологічного процесу.

1.3.1. Ядерна та радіаційна безпека України

Жива природа і люди піддаються дії іонізуючого опромінення, зумовленого як природним, так і техногенно підсиленим радіаційним фоном. Важливий чинник, що формує природний радіаційній фон, — космічне опромінення. Його інтенсивність збільшується з географічною широтою і висотою місцевості. Наприклад, на висоті 6100 м це опромінювання в 10—20 разів більше, ніж на рівні моря. Космічні промені затримує шар озону в стратосфері на висоті 21—29 км. У разі його порушення зростає радіаційний фон на Землі.

Значну частину природної радіації створюють ізотопи урану, торію, продуктів їх розпаду і калію-40, які є в ґрунті, гірських породах. їхня концентрація залежить від типу гірської породи. Найбільш радіоактивні магматичні породи (граніти), менше — осадові породи (пісковики, вапняки). Природна радіоактивність води і повітря зумовлена здебільшого вмістом радію та продукту його розпаду — газу радону. Радон не має смаку й запаху, важчий за повітря; велика концентрація радону в підземних водах, куди він потрапляє з ґрунту гірських порід. Підземні води з високим вмістом радону використовуються в медицині. У повітря радон потрапляє шляхом виділення з поверхні земної кори і кам'яних будівель, а також під час спалювання кам'яного вугілля та природного газу. Оскільки цей газ важчий, ніж повітря, то може накопичуватися у непровітрюваних підвальних приміщеннях (там його концентрація у 8 разів більша, ніж в атмосфері).

За величинами опромінення радоном (3,8 м3в/рік) Україна належить до країн з високими його рівнями. У зв'язку з цим у проектах будівництва, особливо житлових будинків, лікарень, дитячих дошкільних закладів та шкіл, пропонується передбачати проведення різноманітних протирадіаційних заходів.

Поведінка радіонуклідів у ґрунті і надходження їх у рослини залежать насамперед від властивостей ґрунту: механічного складу, кислотності, вмісту гумусу та іншого, а вже потім — від біологічних особливостей видів рослин. Наприклад, основу ґрунтового покриву Полісся становлять дерново-підзолисті ґрунти, в заболочених місцях — торф'яні й оторфовані, що характеризуються невисоким вмістом гумусу, високою кислотністю і піщаним механічним складом. Унаслідок цього цезій-137 і стронцій-90 в умовах Полісся мають значні можливості для міграції (переміщення) по шару ґрунту і вбирання корінням рослин. Причому потрапляння стронцію-90 у рослини з ґрунту в 10 разів більше, ніж цезію-137. На ділянках, які інтенсивно затоплюються (заплави річок, низинні болотисті місця), швидкість міграції ізотопів цезію може бути такою, як стронцію. Вертикальна міграція радіонуклідів відбувається повільно, залежно від механічного складу, водного режиму та господарської діяльності, й становить 0,2—1,6 см/рік^*29. Зрозуміло, чим легший за механічним складом ґрунт, більше зволожений, тим більша швидкість руху радіоактивних частинок.

*29: {Барановський В А. Екологічний атлас України. — К.: Географіка, 2000. — С. 24.}

Як свідчать дослідження, основна кількість радіонуклідів (понад 98 % ) зосереджена в нижній частині лісової підстилки і верхньому 10-сантиметровому шарі ґрунту. Проте залишки радіоактивного цезію знаходять і на глибині 40—50 см. Є деякі відмінності в накопиченні радіоактивних елементів лісовою підстилкою листяних і хвойних порід дерев. Під листяними породами дерев унаслідок швидкого розкладу і мінералізації опаду частка цезію-137 у лісовій підстилці нині менша, ніж під хвойними породами, де опад і мохи розкладаються повільніше. Таке значне накопичення радіонуклідів у хвої пояснюється тривалим періодом її перебування на дереві порівняно з листом. Окрім того, хвойні дерева радіочутливіші, ніж листяні (наприклад, "рудий ліс" у Прип'яті).

Є дані, що в родючіших ґрунтах концентрація радіонуклідів більша (у чорноземних вища, ніж у торф'яних, солончакових) і вміст природних радіонуклідів у ґрунтах збільшується з півночі на південь. Глинисті ґрунти ліпше утримують радіоізотопи, ніж піщані. Вміст радіоактивних частинок у ґрунті впливає на рівень радіоактивності будівельних матеріалів (камінь, щебінь, гравій, пісок). Добуті в місцевостях (кар'єрах) із високим фоновим рівнем, вони мають такий самий рівень іонізації.

Людство постійно жило і розвивалося в умовах дії природного радіаційного фону. Середня сумарна індивідуальна ефективна його доза для жителів України становить 4,86 м3в/рік. Цей рівень подібний до середнього значення по світу. Проте Україна має регіональні відмінності, пов'язані з природними аномаліями, зокрема: виходи на поверхню земної кори кристалічних порід (наприклад, Вінницька, Житомирська, Черкаська області), залягання уранових родовищ близько від поверхні землі (Дніпропетровська, Кіровоградська області). У таких місцевостях рівень опромінення трохи вищий, ніж середній. Вважається, що дози опромінення, зумовлені природним радіаційним фоном, не шкідливі для людини, оскільки протягом тривалого часу вона адаптувалася до нього. Наприклад, зазначені регіони мають багату флору й фауну, там здавна живуть люди. Під час багаторічних досліджень не виявили жодних відхилень у стані й життєдіяльності рослин, тварин, людини. Тривалість життя, рівні вроджених вад, захворювання лейкозами, раком та іншими хворобами у жителів цих регіонів не відрізняються від тих показників, де нижчий природний радіоактивний фон. Це гірські райони, в яких фон підвищений як за рахунок більшої інтенсивності космічного випромінювання, так і у зв'язку з великим вмістом природних радіоактивних елементів у гірських породах (граніти, базальти).

Радіоактивність води дуже коливається залежно від походження і складу вод. Природна радіоактивність підвищується зі збільшенням солоності води. Це зрозуміло, адже саме мінеральні домішки, розчинені у воді, є основними носіями радіоактивних елементів. Концентрація радіонуклідів у річковій та озерній водах значно менша. Коливання зумовлені характером і радіоактивністю гірських порід дна водойм, особливо у витоках. Радіоактивність водопровідних вод відповідно ще нижча, а амплітуда коливання — менша.

Стосовно техногенно підсиленого радіаційного фону, то в останні десятиліття збільшилася його частина в загальному радіаційному опроміненні людини. Це, наприклад, опромінення медичними рентгенорадіологічними процедурами, глобальне випадіння радіонуклідів від випробувань ядерної зброї та аварійне опромінення, зумовлене вибухом ядерного реактора на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Усе це, за винятком медичних рентгенорадіологічних процедур, бере участь у формуванні радіоекологічної ситуації на певній території.

За Законом України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 p. № 40/95-ВР, встановлюється пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища за всіх видів діяльності у сфері використання ядерної енергії. Застосування ядерної енергії охоплює велику кількість і широкий спектр об'єктів, зокрема ядерні установки, до яких належать:

— чотири діючі АЕС, де перебувають в експлуатації 15 енергоблоків загальною потужністю понад 14 тис. МВт;

— дослідницькі ядерні реактори в науковому центрі "Інститут ядерних досліджень" НАН України й Севастопольському інституті ядерної енергетики та промисловості;

— сховища відпрацьованого ядерного палива на Запорізькій і Чорнобильській АБС;

— об'єкт "укриття";

— об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами (сховища та понад 3700 підприємств, установ і організацій, які використовують радіоактивні речовини та радіоізотопні прилади у виробничій, науковій та медичній діяльності);

— підприємства, що здійснюють перевезення радіоактивних матеріалів на території України.

У районах розміщення АЕС оцінювання їх впливу на довкілля проводиться на основі аналізу газоаерозольних викидів в атмосферу з вентиляційних труб енергоблоків та скидання у водойми, а також за результатами радіаційного моніторингу навколишнього середовища. Законодавством України встановлено спеціальні дозові межі опромінення, за якими мінімізується радіаційний вплив АБС на населення. Ці межі є базовими для визначення контрольного рівня допустимих скидів і викидів для кожної АЕС.

Для більшості АЕС України викиди з вентиляційних труб не перевищують значень контрольних рівнів. Виняток становить лише Чорнобильська АЕС, де значення фактичних викидів усіх груп радіонуклідів у кілька разів перевищують встановлені контрольні рівні, а також викиди довгоживучих радіонуклідів на південноукраїнській АЕС. Особлива увага приділяється питанням підвищення рівня радіаційної безпеки під час проведення робіт на об'єкті "укриття", які вирішуються в рамках "Плану здійснення заходів на об'єкті "укриття". Вміст радіонуклідів у повітрі приземного шару атмосфери, підземних і поверхневих водах територій розташування АЕС трохи менший, ніж їх припустимі значення, затверджені у постанові "Про введення в дію державних гігієнічних нормативів "Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)" від 12 січня 1997 р.

Підприємства урановидобувної та уранопереробної промисловості також негативно впливають на стан довкілля в Україні. Внаслідок видобування та переробки урану утворюється велика кількість радіоактивних відходів — відвали шахтних порід, шахтні води, скиди і викиди, що забруднюють повітря. Для навколишнього середовища і населення основну небезпеку становлять хвостосховища. Вони розташовані на площі 542 га, в них містяться радіоактивні речовини, загальна кількість яких становить майже 65,5 млн т.

Міністерство палива й енергетики України розробило програми, спрямовані на покращення радіаційного стану підприємств і районів їх розташування, а саме:

— ліквідація, перепрофілювання, консервація уранових об'єктів Східного гірничо-збагачувального комбінату та Придніпровського хімічного заводу, що припинили основну діяльність;

— зменшення шкідливого впливу діючих уранових об'єктів на довкілля;

— радіаційний моніторинг уранових об'єктів;

— інформування громадськості з питань моніторингу. Радіоактивні відходи (РАВ) утворюються не тільки на АЕС.

Спеціалізовану діяльність, пов'язану з РАВ, що утворюються у процесі використання джерел іонізаційного випромінювання в господарстві (медичні заклади, підприємства, установи, організації), виконує УкрДО "Радон", до складу якого входять шість державних міжобласних спеціалізованих комбінатів: Київський, Донецький, Одеський, Харківський, Дніпропетровський, Львівський. Його головні завдання полягають у збиранні та зберіганні РАВ і зведенні до мінімуму ймовірності негативного впливу на довкілля тих РАВ, які є на комбінатах, та тих, що тимчасово тут зберігаються.

1.3.2. Стан і проблеми зони відчуження ЧАЕС

Україна — це епіцентр найбільшої у світі за всю історію людства ядерної техногенної катастрофи, яка відбулася на четвертому блоці Чорнобильської АЕС. У результаті викиду в атмосферу великої кількості радіонуклідів відбулося забруднення навколишнього середовища (повітря, ґрунтів, природних вод, рослинного і тваринного світів), стійке довготривале радіоактивне забруднення територій радіонуклідами цезію, стронцію та плутонію. Внаслідок катастрофи продукти радіоактивного розпаду забруднили 4,6 млн га сільгоспугідь (у тому числі 3.1 млн га ріллі) і 4,4 млн га лісів. Державні органи були змушені вивести з обігу 280 тис. га сільгоспугідь і 157 тис. га лісів. Восени 1991 р. у зв'язку зі створенням Міністерства з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи остаточно затверджено концептуальні положення щодо безпечного ведення сільськогосподарського виробництва і лісового господарства, за якими передбачається одержання чистої продукції. У землеробстві та рослинництві прийнято курс на агромеліоративні заходи: переорювання і вапнування пасовищ, унесення більших доз мінеральних добрив, створення шляхом дезактивації "чистих пасовищ".

Радіоактивному забрудненню радіоізотопами цезію-137 із щільністю випадінь більше 37 кБк/км² піддалося понад 43 тис. км² земель (майже 7 % території країни), близько 1.2 млн га сільськогосподарських угідь та 1,1 млн га лісів (до 12 % від їх загальної площі). Забруднення охопило 73 райони 12 областей. До радіоактивно забруднених територій, за національним законодавством, належить 2293 населені пункти. Територія України, радіоактивно забруднена внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на такі зони:

— зона відчуження — територія, з якої здійснено евакуацію населення в 1986 p.;

— зона безумовного (обов'язкового) відселення — територія, де відбулося інтенсивне забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 555кБк/км²та вище, або стронцію від 111кБк/км² та більш, або плутонію від 3,7 кБк/км² та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

— зона гарантованого добровільного відселення — територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 185 до 555кБк/км², або стронцію від 5,5 до 111 кБк/км², або плутонію від 0,37 до 3,7кБк/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона отримувала у доаварійний період;

— зона посиленого радіоекологічного контролю — територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 37 до 185 кБк/км², або стронцію від 0,74 до 5,55 кБк/км², або плутонію від 0,185 до 0,37 кБк/км² за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перебільшує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Чорнобильська зона відчуження — частина України, забруднена радіонуклідами внаслідок Чорнобильської катастрофи. Ці землі вилучено з народногосподарського обігу. Зона має особливу форму управління, яке здійснює адміністрація зони. Площа зони становить 2044 км2, на ній розташовано два міста (Прип'ять і Чорнобиль) та 74 села. Сільська та міська забудови займають 4—5 % площі, промислові споруди та шляхи — 5, ліси — майже 45, залужені поля — близько 30, луки — 10 %, 8 % території заболочено, 2 % займає акваторія Київського водосховища. У зв'язку з можливим виносом радіонуклідів за межі зони, розвиток природних процесів у її ландшафтах становить потенційну небезпеку для усієї країни. Відповідно до Концепції Чорнобильської зони відчуження на території України було проведено зонування території зони за виробничим принципом з урахуванням видів діяльності в її різних частинах, нерівномірності забруднення, розміщення виробництв та елементів інфраструктури, а саме:

— ближня зона охоплює територію, розташовану в межах 5 км радіуса навколо ЧАЕС. Проведення радіаційно небезпечних робіт здійснюється за програмами, погодженими з органами Державного санітарного нагляду;

— дальня зона охоплює територію в межах 5—ЗО км навколо об'єкта "укриття". Роботи тут виконуються за щомісячними планами-графіками; здійснюється регулярний радіаційний і дозиметричний контроль;

— осельна зона — частина міської території м. Чорнобиль, на якій розташовані гуртожитки, об'єкти громадського харчування і торгівлі, соціально-культурного та медико-санітарного призначення;

— зона спеціального режиму охоплює територію вахтового селища Зелений Мис;

— відокремлені ділянки зони відчуження — території населених пунктів, жителі яких були евакуйовані.

Радіаційний моніторинг зони відчуження здійснює Державне спеціалізоване науково-виробниче підприємство "Чорнобильський радіоекологічний центр", що є структурним підрозділом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Забруднення територій у зв'язку з Чорнобильською катастрофою дуже неоднорідне, часто навіть у межах окремого населеного пункту. Забруднені території розрізняються типами ґрунтів, етнічними, господарськими, соціальними аспектами життєдіяльності людей, які на них проживають. Загалом це зумовило дуже складні особливості формування доз опромінення (рис. 1.6).

Опромінилися від викиду радіоактивних речовин мільйони осіб. Наприклад, в Україні 3,4 млн осіб постраждали внаслідок катастрофи. Згідно з оцінками різних фахівців, найбільш очікувані дози опромінення, що накопичуватимуться протягом 70 років (з 1986 до 2065 p.), людей, які проживають на найзабрудненіших територіях, становитимуть майже 160 мЗв. У період 1996—2056 рр. очікувані дози опромінення населення, яке мешкає в районах зі щільністю забруднення 185—555 кБк/м2, складуть близько 5-20 мЗв. Разом із тим, у місцевостях, де коефіцієнти переходу радіонуклідів із ґрунтів у рослинність особливо високі, тільки внутрішнє опромінення населення може перевищити 50 мЗв за 70 років.

Для значної частини населення, яке проживає на радіоактивно забрудненій території, за весь післяаварійний період вже реалізовано майже 90 % дози за все життя (70 років проживання на забруднених територіях). Нині та протягом наступних 10—20 років основним дозоутворювальним радіонуклідом є й буде цезій-137, що формує майже 90 % всієї дози опромінення. Територіальний розподіл щільності забрудненості цим радіоелементом зображено на рис. 1.6 за такою шкалою оцінювання: дуже низька (менше 0,1 кі/км2), підвищена (0,1—0,3), низька (0,3—1,0), середня (1,0—5,0), висока (5,0— 15,0), дуже висока (15,0—40,0), надзвичайно висока (понад 40,0 кі/км2).

За 20 років після катастрофи внаслідок природних процесів та протирадіаційних заходів, які застосовуються, радіаційна ситуація на забрудненій території України поліпшилася. Проте у зв'язку з великими періодами напіврозпаду радіоактивні речовини зберігатимуться в навколишньому середовищі упродовж багатьох десятиліть. Тому ще декілька поколінь людей піддаватимуться хронічному опроміненню іонізуючою радіацією в малих дозах.

Уряд України, уряди країн "Великої вісімки" та Комісія Європейського Співтовариства виробили спільний підхід до розробки і реалізації Всеохоплюючої програми для підтримки рішення України щодо закриття Чорнобильської АЕС. Програма ґрунтується на таких принципах:

— дружні відносини між Україною та членами "Великої сімки";

— принципова залежність між реформами в енергетичному секторі та досягненням цілей економічної й соціальної реформи в Україні;

— підтримка рішення щодо закриття Чорнобильської АЕС та розроблення довгострокової стратегії для енергетичного сектору України, з урахуванням раціональних економічних, фінансових і природоохоронних критеріїв, що спричинить створення ефективного, сталого, орієнтованого на ринок енергетичного сектору, який відповідатиме потребам України;

— необхідність постійного підвищення рівня ядерної безпеки в усьому світі а урахуванням принципів, визначених у Міжнародній конвенції з ядерної безпеки, а також, у зв'язку з цим, визнання суттєвої ролі, що відіграє незалежний національний орган регулювання з ядерної безпеки;

— потреба мобілізувати фінансові ресурси міжнародного співтовариства та внутрішні джерела з метою підтримки рішення України закрити Чорнобильську АЕС;

— забезпечення широкомасштабного співробітництва з боку українських учасників у всіх проектах, пов'язаних із всеохоплюючою програмою;

http://pidruchniki.com.ua/imag/ecolog/gav_eg/image009.jpg

— визначення того факту, що дострокове закриття Чорнобильської АЕС матиме негативні економічні та соціальні наслідки для України і водночас сприятиме надходженню міжнародних фінансових ресурсів та підвищенню національних стандартів ядерної безпеки;

— визнання того, що відповідальність за ядерну безпеку покладається виключно на державу, яка експлуатує атомні електростанції, і що потрібно мати ефективне законодавство, котре передбачатиме відповідальність за ядерну шкоду, згідно з прийнятими міжнародними нормами;

— бажання підвищити ефективність виробництва і використання електроенергії;

— значущість спільного зобов'язання вжити всіх необхідних заходів з метою виведення ЧАЕС із експлуатації в найменший строк.

У грудні 1990 р. на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН прийнято резолюцію про міжнародне співробітництво у справі пом'якшення і подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. На її виконання в рамках ООН було створено комітет і робочу групу відповідної спрямованості, а заступника Генерального секретаря ООН призначено координатором із питань Чорнобиля. У травні 1993 р. у Мінську сформовано чотиристоронній координаційний комітет (до його складу увійшли керівники "чорнобильських" відомств трьох країн), який очолив заступник Генерального секретаря ООН.

З 90-х років XX ст. до справи щодо подолання наслідків катастрофи залучилися країни Європи. У 1995 р. в Україні здійснювалося майже 50 проектів і програм, у фінансуванні яких брали участь міжнародні організації й окремі країни. Це, насамперед, Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГATE), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Програма ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Європейська Комісія, інвестори зі США, Німеччини, Швейцарії, Швеції, Канади, Японії. Наприклад, ЮНЕСКО ініціювала та фінансово підтримала створення у Славутичі, Бородянці та Іванкові центрів соціально-психологічної реабілітації населення, яке потерпіло від аварії.

На першому енергоблоці Рівненської атомної електростанції (РАЕС) впроваджена безпечна діагностика реакторів і парогенераторів за допомогою центрального маніпулятора німецької фірми "Сіменс", що відповідає світовим стандартам. Установки цієї серії уведені в дію на РАЕС у рамках міжурядової угоди України і Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Вони використовуються у ФРН, США, ПАР, Швеції, Фінляндії, Угорщині й Словаччині. На західноукраїнському ядерному об'єкті створено сервісний центр автоматизованих дистанційних систем контролю, який обслуговуватиме також Південноукраїнську та Хмельницьку АЕС.

На Чорнобильській атомній електростанції неодноразово працювала група експертів МАГ ATE. Метою візитів була інспекція першого, другого і третього блоків, а також сховища опроміненого ядерного палива (СОЯП-1). Окрім звичайної інспекції, яка полягає в обслуговуванні систем контролю і спостереженні МАГАТЕ, інспектори спільно з фахівцями й керівниками Чорнобильської АЕС працюють над проектом установки мобільної системи, що контролюватиме переміщення ОЯП зі станції на СОЯП-2. Проект установлення устаткування, що буде узятий під гарантію МАГАТЕ, розробляється і фінансується разом із Лос-Аламоською і Сандійською національними лабораторіями (США).

Отже, на основі викладеного вище можна зробити такі висновки:

— загалом у зоні відчуження спостерігається незначне покращення радіаційного стану, що зумовлено фіксацією радіоактивних речовин верхніми шарами ґрунту;

— вміст радіонуклідів у повітрі приземного шару атмосфери зони не перевищує значень установлених для зони відчуження ЧАЕС контрольних концентрацій;

— питна вода на промислових підприємствах і в населених пунктах, розташованих у зоні відчуження та зоні безумовного відселення, перебуває у межах норми;

— головними джерелами радіоактивного забруднення довкілля е ставок-охолоджувач ЧАЕС, а також пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів;

— простежується суттєве зменшення виносу радіоактивних речовин із зони відчуження в акваторію Київського водосховища.

Отже, видобування і переробка уранових руд, атомна енергетика і промисловість та інші джерела радіації в країні — потенційні чинники ядерної й радіаційної небезпеки в Україні. Незважаючи на це, зазначимо, що внаслідок передбачуваних загальнонаціональних державних заходів з метою зменшення радіоактивного забруднення радіоекологічна ситуація поступово поліпшується, а радіаційні ризики для населення зменшуються.

1.3.3. Екологічна безпека оборонної діяльності

На території України є значна кількість об'єктів військової діяльності: військові бази, містечка, арсенали, склади боєприпасів, сховища паливно-мастильних матеріалів і ракетного палива, авіаційні та загальновійськові полігони, танкодроми, звалища і поховання небезпечних відходів, а також колишні шахтні пускові установки, зокрема, радіоактивні. Більшість цих об'єктів створює реальну і потенційну небезпеку для населення і довкілля, забруднює навколишнє середовище хімічними речовинами, зокрема важкими металами, підвищує радіаційний фон, що зумовлює деградацію природних комплексів.

Зважаючи на актуальність таких проблем, Міністерство оборони (Міноборони) України разом із Міністерством екології та природних ресурсів розробили Програму реабілітації територій, забруднених у результаті військової діяльності, на 2002—2015pp., яка була затверджена урядовою постановою у липні 2001 р. Мета цього документа — здійснення комплексу заходів з відновлення територій, забруднених унаслідок військової діяльності, і повернення їх до фонду загального землекористування. З метою запобігання надзвичайним ситуаціям Міноборони склало перелік потенційно небезпечних об'єктів і розробило План заходів і робіт щодо запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру на потенційно небезпечних об'єктах.

На сьогодні екологічний стан об'єктів зберігання стратегічного й оперативного боєзапасу залишається незадовільним у зв'язку з такими основними причинами:

— перевантаження в 1,4 рази порівняно зі встановленими нормами, внаслідок чого частина боєзапасу залишається не обвалованою, незахищеною від впливу атмосферних факторів;

— недостатня захищеність об'єктів військової діяльності від блискавки, що становить 88 %;

— брак у багатьох випадках земляних валів навколо місць зберігання ракет і боєприпасів — 57 %;

— погана забезпеченість пожежним обладнанням і засобами пожежогасіння — 68 %.

Ще за часів Радянського Союзу на території України розміщувалося понад 3 тис. військових баз різної величини та різного ступеня секретності. Були такі бази, на території яких проживали десятки тисяч людей. У контексті конверсії залишаються нерозв'язаними багато гострих і складних екологічних проблем, актуальних майже для всіх колишніх військових баз, розташованих на території України. Специфіка військової діяльності та військового відомства така, що потребує засекречення. Отже, про те, як функціонували військові бази, ніхто не знав. А от відповідні наслідки після залишення цих територій військовими трапляються майже повсюди.

Наприклад, у с. Нові Білокоровичі Житомирської області на сьогодні проживає понад 3 тис. осіб, серед них і діти, і літні люди. Однак крім того, що це чорнобильська зона, тут є ще й такі екологічні проблеми: на військовій базі зберігалися невідомі хімічні сполуки, вивезені з Німеччини, власне, понад 200 двохсотлітрових бочок із речовиною синього кольору невідомого походження і невідомого складу. Тільки недавно спільними зусиллями вдалося ці бочки вивезти.

У плані роботи Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи є пункт "Вплив діяльності військових об'єктів на природне навколишнє середовище". Щоправда, терміни виконання його вже минули у зв'язку з тим, що надається надто суперечлива інформація про військові об'єкти. Отже, хто має відповідати за ці військові об'єкти? Усі об'єкти, які нині звільняються за програмою конверсії, — це об'єкти колишньої Радянської армії. її правонаступником є Збройні сили України, але у військових бракує коштів на обслуговування діючих військових об'єктів, не кажучи вже про об'єкти, які припиняють діяльність. Тим часом в управлінні екології Міноборони працює 4—5 службовців, котрі займаються питаннями екології всіх об'єктів Збройних сил України, в тому числі звільнених, також цю структуру передано до Генерального штабу, що ще більш ускладнює її роботу.

Відповідно до законодавства всі об'єкти, які передають Збройні сили іншому користувачеві, мають реабілітуватися, їм потрібно скласти паспорт із зазначенням потенційних джерел забруднення. На жаль, на сьогодні про реабілітацію цих об'єктів взагалі не йдеться (окрім дуже рідкісних випадків), здебільшого вони не мають і екологічного паспорта. Нині найбільшу небезпеку становлять шахтно-пускові установки, склади ракетного палива. Програма ліквідації ракетного палива затверджена Кабінетом Міністрів України досить давно, однак її виконання є незадовільним. Це складна проблема. Кількість об'єктів, які можуть бути передані (військові забруднені полігони, військові аеродроми, порти, забруднені внаслідок діяльності російського Чорноморського флоту, склади боєприпасів тощо), становить майже 2000.

У районах розташування складів і баз паливно-мастильних матеріалів Збройних сил України склалася напружена ситуація, зумовлена масштабним забрудненням довкілля нафтопродуктами. У такому стані, наприклад, перебуває Олександрійський парк, розташований поблизу військової частини на житловому масиві Гайок у Білій Церкві (кидаєш сірник на землю — вона горить; керосину стільки, що на землі його можна черпати). Така гостра, надзвичайно складна проблема, негативно впливає як на екологічну ситуацію, так і на економіку, а насамперед на стан здоров'я населення.

У зв'язку з невирішеністю організаційних питань і браком фінансування не здійснюється екологічний моніторинг забруднених територій, призупинено очисні роботи, що негативно впливає на безпеку життєдіяльності населення. Збройні сили України на сьогодні використовують 1780 км каналізаційних мереж, 250 каналізаційних насосних станцій, 163 комплекси очисних споруд, із яких понад 40 % застарілі, основне та допоміжне обладнання перебуває в аварійному стані та не забезпечує нормативне очищення стоків.

Багато екологічних проблем є також у Військово-морських силах України. Кораблі й судна Військово-морських сил будувалися за державними стандартами без урахування сучасних екологічних нормативів і не обладнувалися системами очищення та знезараження господарсько-побутових і зливних вод. Нині це джерело постійного забруднення водних об'єктів.

Отже, зробимо деякі висновки. На сьогодні сутність геоекології трактується значно ширше, ніж у свій час запропонував автор терміна К. Тролль. Існує багато різних тлумачень змісту цієї науки. Якщо дотримуватися географічного підходу до сучасних екологічних проблем України, то найбільш наближеною до них є, на нашу думку, інтерпретація науки геоекології як комплексної природничої географії, що охоплює абіотичний та біоекологічний підходи, в ній досліджуються геоекосистеми (ландшафти) в їх просторово-часовій диференціації, вирішуються природно-географічні завдання оптимізації довкілля людини.

До об'єкта досліджень цієї науки належать не лише природні, а й антропогенні ландшафти, чітко визначається мета досліджень, яка полягає, як вже зазначалося, в оптимізації природокористування. Регулювання екологічних ситуацій у певних межах досягається за допомогою дій та заходів технологічного, правового, організаційного, економічного, науково-інформаційного, архітектурно-планувального, ландшафтномеліоративного та освітньо-виховного характеру, а також шляхом раціональної територіальної організації господарської діяльності на основі міжнародного співробітництва.

Серед найважливіших екологічних проблем в Україні особливо вирізняються: виснаження родовищ, зменшення різноманітності та погіршення якості мінерально-сировинних ресурсів; зміна структури й складу ґрунтово-земельних ресурсів, зменшення родючості ґрунтів унаслідок нераціонального землеробства; активізація негативних фізико-географічних процесів; забруднення та зменшення запасів поверхневих і підземних вод; забруднення атмосферного повітря й зміна його хімічного складу; порушення функціонування і зменшення біопродуктивності ландшафтів; зменшення різноманітності рослинного й тваринного світів тощо.

Перераховані проблеми — вияв наслідків суспільно-природної взаємодії, тому їх потрібно розглядати як важливі фактори формування екоситуації на території України. За специфікою територіальної структури виробництва визначилися регіони, в яких така ситуація є надзвичайно складною у зв'язку з забрудненням або порушенням усіх компонентів. До територій із найскладнішою екоситуацією належать зона, радіаційно забруднена внаслідок аварії на ЧАЕС, а також Донбас, Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон, курортно-рекреаційні зони в Криму і на північному узбережжі Чорного та Азовського морів, Придністров'я. У значній частині регіонів України особливо гострою є проблема забруднення атмосферного повітря і природних вод, а також порушення земель під час гірничих розробок, що спричинює повну деградацію ландшафтів (Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ). Навколо міст, особливо великих, формуються ареали інтенсивного забруднення навколишнього природного середовища.

Слід зауважити, що основні причини погіршення сучасної екологічної ситуації в межах України полягають у попередньому екстенсивному використанні всіх видів природних ресурсів, концентруванні на невеликих площах значної кількості потужних промислових комплексів, проведенні меліоративних робіт без належних обґрунтувань та ефективних технологій, бракові об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх рівнів, високій частці ресурсо- та енергоємних технологій, браці ефективних законів щодо охорони природного середовища та дійового державного контролю за їх виконанням, а також об'єктивної інформації про екологічний стан довкілля і причини його погіршення.

У зв'язку з цим сучасні стратегічні пріоритети сталого розвитку України в екологічній сфері визначаються гарантуванням екологічної безпеки ядерних об'єктів, поліпшенням екологічного стану водних об'єктів, поліпшенням екологічного стану в містах і промислових центрах, будівництвом нових і реконструкцією діючих потужностей очисних каналізаційних споруд, екологізацією технологій у виробничій діяльності, а також збереженням біологічного та ландшафтного різноманіття, розвитком природно-заповідної справи.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність геоекології в сучасному розумінні?

2. Чому, на ваш погляд, є велика кількість тлумачень терміна "геоекологія"?

3. У чому полягає головна мета досліджень геоекології?

4. Які три основні групи елементів входять до складу геоекосистем?

5. Розкрийте сутність поняття екологічної ситуації.

6. За яких обставин виникають надзвичайні екологічні ситуації?

7. Від яких факторів залежить екологічний ризик?

8. Які ви знаєте заходи щодо захисту від несприятливих явищ?

9. Охарактеризуйте найголовніші екологічні проблеми в сучасній Україні.

10. Які основні причини зумовлюють погіршення екологічної ситуації в межах України?

11. Назвіть головні пріоритети сучасної екологічної політики України.

Рекомендована література

1. Барановський В А. Екологічний атлас України. — К.: Географіка, 2000. — 42 с.

2. Бачинский Г.А. Геоэкология как область соприкосновения географии и социоэкологии // Изв. Всесоюз. геогр. о-ва. — 1989. — Т. 121. — Вып . 1. — С. 31—39.

3. Бережной А.В. Эволюция внешней комплексной оболочки Земли и глобальные геоэкологические проблемы современного этапа ее развития // Вестн. Воронеж, ун-та. — Сер. Геология. —1999. — № 7. — С. 209—216.

4. Боков ВА., Лущик А.В. Основы экологической безопасности: Учеб. пособие. — Симферополь: СОНАТ, 1998. — 224 с.

5. Большой энциклопедический словарь. — М., 1991. — Т . 1. — 732 с; Т. 2. —720с.

6. Бочаров BJI. Новое в справочной экологической литературе // Вестн. Воронеж, ун-та. — Сер. Геология. — 2003. — № 1. — С. 195—196.

7. Бочаров ВЛ. Геоэкология как наука: структурирование и тезаурус, современное состояние и перспективы развития // Вестн. Воронеж, ун-та. Сер. Геология. — 2004. — № 2. — С. 166—171.

8. Брылев Д.Б. Экология и природопользование: Краткий англо-рус. справ. — Волгоград, 1994. — 78 с.

9. Гавриленко ОЛ. Основи екології та безпека життєдіяльності: Навч, посіб. — К.: Ніка-Центр, 2004. — 456 с.

10. Гимадеев М.М., Ермаков БМ. Словарь терминов, понятий и определений по охране природы, рациональному использованию и воспроизводству природных ресурсов. — Казань, 1991. —396 с.

11. Голубев Г.Л., Геоэкология. — М., 1999. — 337 с.

12. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології: Підручник. — К.: Либідь, 1993. — 224 с.

13. Дедю И.Л. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1990 . — 406 с.

14. Исаченко AT. Экологизированная география от Геродота до наших дней // Изв. Рус. геогр. о-ва. — 1994. — Т. 126. — Вып. 2. — С. 26—34.

15. Коган Б.И. Инженерная экология: Энцикл. слов. справ. Новосибирск, 1995. — 98 с.

16. Круглов I.C. Геоекологія: Одна назва для різних наук? // Фіз. географія і геоморфологія. — 2003. — Вип. 45. — С. 18—25.

17. Круглов І.С. Геоекологія та географія // Наук. зап. Терноп. держ. пед. ун-ту. — Сер. "Географія". — 2004. — № 2, Ч. 1. —С. 49—55.

18. Осипов В.И. Геоэкология: понятия, задачи, приоритеты // Геоэкология. — 1997. — № 1. — С. 3—11.

19. Геймере Н.Ф. Природопользование: Слов. справ. — М.: Мысль, 1990.— 637 с.

20. Геймере Н.Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Журн. "Россия молодая", 1994. 367 с.

21. Сочава В.Б. Введение в учение о геосистемах. — Новосибирск, 1978. — 319 с.

22. Теория и методология экологической геологии / Под ред. В.Т. Трофимова — М., 1997. — 368 с.

23. Тимашев И.Е. Геоэкологический русско-английский словарь-справочник. — М., 1999. — 168 с.

24. Топчиев А.Г. Геоэкология: Географические основы природопользования. — Одесса: Астропринт, 1996 — 392 с.

25. Тролль К. Ландшафтная экология (геоэкология) и биогеоценология: Терминологическое исследование // Изв. АН СССР. — Сер. География. — 1972. — № 3. — С. 114—120.

26. Трофимов В.Т., Зилинг Д.Г. Теоретико-методологические основы экологической геологии. — СПб., 2000. — 68 с.

27. Трофимов В.Т., Зилинг Д.Г. Экологическая геология. — М.,2002. — 415 с.

28. Хрусталев Ю.П. Эколого-географический словарь. — Батайск, 2000 . — 198 с.

29. Ясаманов НА. Основы геоэкологии: Учеб. пособие. — М.: Изд. центр "Академия", 2003. — 352 с.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 57

Схожі:

Екогеографія України Гавриленко О. П Кожний розділ устаткований контрольними запитаннями, завданнями і списком рекомендованої літератури. У кінці книги подається глосарій....	Програма навчальної дисципліни «Регіональна економіка» Донецьк 2012 Робоча програма навчальної дисципліни «Регіональна економіка» (для студентів спеціальностей 030501, 030506, 030508, 030509 обліково-фінансового...
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах,...	ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ Відповідно до статті 93 Конституції України в порядку законодавчої ініціативи вносимо на розгляд Верховної Ради України проект Закону...
НАСТАНОВА Конституції України, Закону України “Про правові засади цивільного захисту”, інших законів України, нормативних актів Президента...	Законодавство Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України...
НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ В порядку законодавчої ініціативи, відповідно до ст. 93 Конституції України, вносимо проект Закону України „Про внесення змін до...	ПОЛОЖЕНН Я про Вищу атестаційну комісію України Вища атестаційна комісія України (ВАК України) є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проекту наказу Мінагрополітики України "Про... Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового...	Закон України "Про здійснення державних закупівель" (зі змінами)... Рахунковою палатою України, Міністерством внутрішніх справ України, Національним банком України, Головним контрольно-ревізійним управлінням...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання