|
|
Скачати 114.5 Kb.
|
|
Особливості та основні напрямки європейської філософії XX cm. XX ст. становить особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичайною динамікою всіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів соціальних змін. Досвід цього століття може вмістити в себе досвід цілих епох попередньої історії - настільки він є насиченим різноманітним змістом. У XX ст. кожна людина постає так чи інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим житгям, а певною мірою і життям усього людства. Людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що характеризує зміни в її становищі. Інший же засвідчує, навпаки, колосальне зростання можливостей окремої людини. Люди, прилучені до засобів масового знищення, несуть колосальну відповідальність за наслідки своїх дій; те ж саме можна сказати й про тих, хто пов'язаний із особливо небезпечним в екологічному плані виробництвом. Надзвичайно строкатим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси сьогодні до певної міри перемішалися, досить яскраво проявилася культурна багатоманітність людства. Особливості філософи XX ст: —змінилися та розширилися її змістові та предметні орієнтації; —їй властива колосальна різноманітність, насиченість напрямками, їх різновидами та варіантами; —вона розширює свій погляд на всю попередню філософію та актуалізує її; —відбулася досить радикальна переоцінка ідей, уявлень та цінностей, нарощувалась тенденція мінімалізму у філософії, тобто відмовлення від абсолютів; —вона постала не тільки інтегрованою у системи загальної (а не лише спеціальної) освіти, а й вийшла далеко за межі академічних аудиторій; —вона отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції, симпозіуми та семінари, діяльність філософських товариств; —почали поступово розмиватися грані між: філософськи ми працями та працями й жанрами з інших сфер інтелектуальної діяльності; —відчутно змінилася мова філософії: вона почала говорити зрозумілою кожній людині мовою. Третій етап розвитку позитивізму - неопозитивізм почався з 20-х років XX ст. й продовжується до теперішнього часу. Неопозитивізм часто називається на Заході аналітичною філософією. Неопозитивізм, уникаючи рішення кореневих філософських проблем, зосереджується на часткових логіко-методологічиих дослідженнях та на аналізі мови науки. Одним з найважливіших завдань цього напряму було чітке відділення науки від всіх інших, недостовірних видів знань. Це завдання у філософії XX ст. намагалися виконати представники так званого "логічного позитивізму" або неопозитивізму. Неопозитивісти вважали, що філософ повинен не стільки давати знання, скільки займатися терапевтичною діяльністю —усувати уявне знання. Історично перший та основний варіант неопозитивістської філософії - логічний позитивізм або логічний емпіризм (М. Шлік, Р. Карнап, Г. Райхенбах та ін.), відображав подальше посилення негативного характеру позитивістської концепції. Представники логічного позитивізму виходили із передумови, що предметом філософії не може бути теорія пізнання, оскільки її рішення змушені виходити на І світоглядну проблематику, а це обов'язково наштовхує філософське мислення на сферу "метафізичних" проблем. На їх погляд, філософія взагалі не має предмету дослідження, тому що вона не є змістовною наукою про якусь реальність, а становить рід діяльності, особливий спосіб теоретизування. Неопозитивізм тлумачив істину як епів-падіння висловлювань із безпосереднім досвідом людини. Слід погодитись із неопозитивізмом в тому, що процес мислення, процес пізнання стає доступним логічному дослідженню лише у мовній формі. Отже, неопозитивісти створили нові типи аналізу мови, що легко формуються. На цьому грунті і були утворені передумови формалізації величезної сфери гуманітарного знання. Традиції неопозитивізму розвивалися далі в межах так званої аналітичної філософії, яка існує і по сьогодні; на початку 70-х років XX ст. виникла течія, умовно названа постпозитивізмом. Представники постпозитивізму. вважаючи науку складним явищем, почали доводити, що вона історично розвивається, що на неї чинять впливи соціальна історія, культура, особистості вчених. Ще одним значним напрямком сайєнтизму став маркеизм-ленінізм, що був започаткований В. І. Леніним (Ульяновым) (1870 -1924). В. І. Ленін від К. Маркса взяв ідею про "грубий комунізм " або про "першу фазу комуністичного суспільства", яка "тільки що виходить якраз з капіталістичного суспільства" й яка "через це в усіх відношеннях, в економічному, моральному й розумовому, зберігає ще родимі плями старого суспільства, з надр якого воно вийшло". Ленін назвав цю фазу "соціалізмом ", тим самим визначив їїяк окрему фазу розвитку комуністичного суспільства. У XX ст. відбулось своєрідне переосмислення проблеми людини у філософії саме у плані намагання з'ясувати, що, власне, робить людину людиною. Сталося так, що основні течії антропологічного напряму сформувались у XX ст. Це: —феноменологія; —екзистенціалізм; —філософська антропологія; —персоналізм; ' —фрейдизм; —еофрейдизм. Екзистенціалізм формувався під суттєвим впливом іншої філософської теорії, яка виникла на початку XX ст. - феноменології Едмунда Гуссерля (1859-1938). Провідним філософським напрямом сучасності є екзистенціальна філософія (філософія існування). Сама її назва вже виражає основну програму екзистенціалізму -замінити класичну філософію суттєвостей філософією людського існування. Засновником філософії екзистенціалізму вважають німецького філософа М. Хайдеггера (1889 -1976), який у своїй книзі ''Буття і час" сформулював філософське вчення, центральним поняттям якого постала "екзистенція " -людське існування. Екзистенціалізм характеризується у вітчизняній літературі як філософське вираження глибоких потрясінь, яких зазнали західноєвропейська цивілізація у сучасну епоху. У покоління західної інтелігенції, що пережила Першу світову війну, оманну стабілізацію 20 - 30-х pp., прихід фашизму, гітлерівську окупацію, ця філософія викликала зацікавлення перш за все тому, що вона звернулася до проблеми критичних та кризових ситуацій, в які нерідко потрапляє людина в період жорстоких історичних випробувань. Екзистенціалізму навіть був приклеєний ярлик "філософії кризи ". Екзистенціалізм зосереджує свою увагу на духовній витримці людини перед обличчям ворожого їй світу. Його представники відмовляються перетворювати людину в інструмент, яким можна маніпулювати, в інструмент пізнання чи виробництва. Сартр у праці "Екзистенціалізм - це гуманізм " пояснював специфіку існування людини таким чином: при виготовленні речі людина попередньо формує її ідею. Ремісник, що виготовляє ніж, виходить з своїх уявлень про те, що таке ніж та який ніж зараз треба зробити: сутність тут передує існуванню речі. Принципово іншим чином є справа із людиною. Людське дитя народжується, тобто вже існує, але Жан_Шль Сартр йому ще треба набута людської сутності, стати людиною, тобто існування передує сутності. Людина отримує свою сутність вже існуючи - у цьому перший принцип екзистенціалізму. Ніяка зовнішня сила, ніхто, крім даного індивіда, не може здійснити за нього перетворення в людину. За Сартром, вільний вибір індивіда - це його доля, відповідальність і його трагедія. Інший французький філософ-екзистенціаліст й видатний письменник Альбер Камю (1913 - 1960) створив свій варіант філософського осмислення переживання людиною свого буття; його філософія змальовувала буття людини як "буття в абсурді", причиною якого поставала вся ситуація самовідчуття людиною сучасної цивілізації. Одним зі сучасних різновидів екзистенціалізму є герменевтика -теорія і практика тлумачення текстів. Термін "герменевтика" пов'язаний з іменем бога Гермеса - у давньогрецькій міфології посланця богів і тлумача їх волі. Основними представниками цього вчення є Г. Гадамер (1900), П. Риккерт (1913), Ю. Хабермас{ 1939). Розуміння герменевтики як життєво-практичної участі в історії Гадамер сприйняв від і Хайдеггера. Воно утворювалося, зокрема, на основі тлумачення розмови як досвіду. Досвід -це перш за все власний досвід, тобто дещо таке, завдяки чому змінюється не тільки предмет, а й сама людина, що його засвоює. Вищий тип герменевтичного досвіду характеризується відкритістю "Я" по відношенню до "Ти", тобто готовністю почути іншого. Так у розмову пластично вводиться моральне визнання, та розуміння виявляється формою не тільки пізнавальної, а й етичної дії. Герменевтика пробує сьогодні виступити методом об'єднання й упоряднення розгалужених і суперечних течій сучасної філософії. Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у XX ст. фрейдизм Його засновником був австрійський психіатр 3. Фрейд (1856 - 1939). Коли Фрейд став лікарем й занявся лікуванням хворих психічними розладами, він спочатку намагався пояснити їхні симптоми динамікою нервових процесів. Однак, чим більше він заглиблювався в цю сферу, тим гостріше відчував незадоволення. Ані в нейрофізіології, ані у пануючій тоді психології свідомості він не бачив засобів, що дозволяли пояснити причини патологічних змін у психіці своїх пацієнтів. У класичному фрейдизмі вважається, що за своєю будовою людська психіка нагадує айсберг: найбільша, прихована, але й найпотужніша частина - це несвідоме; за змістом це є прояви у людській психіці перших та найпотужніших інстинктів життя. Ці інстинкти сягають коренями ще в допсихічні процеси, тому вони несвідомі й не можуть мати у свідомості адекватного виявлення. Видима частина айсбергу складається із двох частин: —свідоме, тобто контрольоване станом бадьорої психіки; —понадсвідоме - те, що привнесене у людську свідомість культурними правилами та нормами соціального життя (совість). Свідоме є чимось другорядним щодо несвідомого. 3. Фрейд іменував його "сфероюЯ" або "Ego ". Несвідоме ж 3. Фрейд називав "сферою Воно " або "Id", оскільки його дія є безособовою, анонімною; а надевідоме - "Над~Я" або «Super-Ego». Несвідоме постає найпотужнішим та вирішальним чинником людської психіки з однієї простої причини: його зміст формувався мільярди років, у той час, як свідома частина психіки - лише кілька десятків років. За 3. Фрейдом відношення між Я та Воно можна порівняти з відношенням між вершником та його конем. Кінь дає рушійну силу, а вершник має право на визначення мети і напрямку руху свого коня до цієї мети. У зміст несвідомого входять перш за все дві найпотужніші інстинкти: —"лібідо " (або "ерос ") — сексуальний інстинкт; —"танатос " - інстинкт смерті й руйнування. Все живе повинне вмирати та народжуватись, тому воно водночас прагне до самопродукування та знищення вже наявного. Проте ці найперші інстинкти суперечать культурі, яка постає системою певних заборон ("табу"): інстинкти бажають того, що заборонено культурою та нормами соціального життя. Через це людське "Я" опиняється у ситуації "між молотом та ковадлом ": Вчення фрейдизму інколи називають психоаналізом. Отже, конфлікт, що виникає в людини, треба долати. 3. Фрейд розробив типологію подолання такого конфлікту (способів захисту). Релігійна філософія XX ст. Найбільш поширеною та авторитетною серед релігійних напрямів сучасної зарубіжної філософії постала філософська концепція неотомізму - оновленої філософії Томи Аквінського (з 1879 р. офіційна філософська доктрина католицької церкви). Засновником неотомізму вважається кардинал Дезіре Жозеф Мереfє (1851 -1926). Звичайно, що модернізація вчення Томи Аквінського була справою непростою. Між тим - ніхто не збирався воскресити минуле. Бо, безперечно, філософську систему XIII століття не можна внести такою, як вона є, у потік сучасних поглядів. Для того, щоб томізм був актуальним, його треба було привести у відповідність зі сучасною філософською думкою. Нині неотомізм поширений у всьому католицькому світі. Визнаними представниками неотомізму вважаються французькі філософи Ж. Марітен (1882 - 1973), Е. Жільсон (1884 - 1978), американський філософ Ю. Бохенськай (1902 - 1995) та ін. Центральним для неотомістів є проголошений Томою Аквінським принцип гармонії віри та розуму, релігії та науки. Неотомісти в першу чергу прагнуть подати реальний багатовіковий конфлікт між наукою та релігією як "трагічне непорозуміння"', яке виникло лише через суто "оеобистісні", "суб'єктивні" причини. Тобто заперечується об'єктивний грунт цього конфлікту. Філософія - міст, який повинен, на думку неотомістів, з'єднати науки з теологією. Якщо теологія сходить з небес на землю, то філософія від земного піднімається до божественного, й в кінці кінців прийде до тих же висновків, що й теологія. Серед філософських течій релігійного спрямування варто згадати теософію (О. Бла-вагпська, Р. Штайнвр), вчення "живої етики " (О. Реріх) та російську релігійну філософію (М. Бердяев, П. Флоренський), ідеї яких мали й мають неабиякий вплив і поширення. Теософія (з грец. Theos — "бог" та sophia — "мудрість ") - це сукупність вчень, іцо пропонують пояснення джерел та сенсу життя. Теософія включає в себе антропогенез та космогенез, тим самим вона розглядає єдність життя, матеріального та духовного, в категоріях еволюції, що підпорядковується якомусь абсолютному закону. Теософія спирається на наступні принципи: —Постулюється існування Першопричини, яка вічна, не виникає й не вмирає; ця Першопричина є абсолютним й незмінним пер-шопочатком, безкінечна реальність, усередині якої всяка її маніфестація володіє буттям. —Первісне Джерело відображається у тварному універеумі й тим самим стає маніфестацією Бога, або Логосом. —Універсум породжується безпричинною Першопричиною як космічна ідеація, з якої виникає спочатку діада, тобто опозиція духу та матерії, а потім тріада - дух, матерія та відношення між ними (свідомість). —Усередині маніфестованої свідомості, хоч й диференційовано, існують міріади окремих свідомостей, кожна з яких є Божественний Син, або Монада. —Космічна задача Монад складається в тому, щоб розгорнути вроджені сили свідомої божественності за допомогою усвідомлення обмежень та опанування більш глибокими шарами матерії в трьох матеріальних світах мінеральному, рослинному та тваринному. Теософія вчить, що існує еволюція рівня свідомості, яка паралельна еволюції форми, й що на людському рівні Монада може скоріше виконати свою задачу, тому що тут вона зустрічає розумне співробітництво. —Монада - безсмертний початок свідомості в людині, й потенційні сили цього початку поступово вивільняються в циклах реінкарнацій. —Реі нкарнація мислиться як впорядкована та періодична зміна вищим "Я" людини різних смертних "оболонок", в яких це "Я", що користується як інструментами розумом, емоціями та фізичним тілом, отримує можливість для розширення свого досвіду й подальшого росту. —Періодичне повернення людського духу у матеріальну форму зумовлюється кармою - законом дії та дії у відповідь, що забезпечує виконання принципу вищої справедливості у Всесвіті. У сучасній релігійній філософії значне місце посідає тейярдизм, названий за іменем його засновника П'єра Тейяра де Шардена (1881 - 1955). За релігійне інакомислення він був висланий з Франції. Але після смерті Тейяра з 60-х pp. його погляди широко використовуються. Жан-Поль Сартр (1905 - 1980) На відміну від М. Хайдеггера, який розглядав людину у фундаментальній єдності із буттям, французький екзистенціаліст Жан-Поль Сартр (1905 - 1980) зосередився лише на людині. Сартр у праці "Екзистенціалізм - це гуманізм " пояснював специфіку існування людини таким чином: при виготовленні речі людина попередньо формує її ідею. Ремісник, що виготовляє ніж, виходить з своїх уявлень про те, що таке ніж та який ніж зараз треба зробити: сутність тут передує існуванню речі. Принципово іншим чином є справа із людиною. Людське дитя народжується, тобто вже існує, але Жан_Шль Сартр йому ще треба набута людської сутності, стати людиною, тобто існування передує сутності. Людина отримує свою сутність вже існуючи - у цьому перший принцип екзистенціалізму. Ніяка зовнішня сила, ніхто, крім даного індивіда, не може здійснити за нього перетворення в людину. Розподіляючи екзистенціалізм на два основні напрямки - християнський (Р. Марсель, К. Ясперс) та атеїстичний (М Хайдеггер, А. Камю), Ж.-П.Сартр себе відносив до останнього. Твердження атеїстичних екзистенціалістів: бога немає, бог помер - не ті фрази, що повторюються за Ніцше, міркував Сартр, а вихідний пункт для розгортання найважливіших філософських тез та звернених до реальної людини морально-практичних висновків. Людина творить сама себе, отримує свою сутність вже існуючи -в цьому й міститься перший принцип екзистенціалізму, з якого витікають багато принципово важливих наслідків: немає заданої людської природи; жодна зовнішня сила, ніхто, крім даного індивіду, не може за нього перетворити його в людину. Й якраз він несе відповідальність, якщо його перетворення в людину так і не відбудеться. Отже, екзистенціальні філософи прищеплюють читачу здорову й дуже важливу ідею індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею самою та з іншими людьми. Людина- свого роду "проект", який живе, розгортається, реалізується або не реалізується, та процес отримання людської сутності індивідом триває все його життя, не втрачаючи гостроти, напруги, драматизму. За Сартром, вільний вибір індивіда - це його доля, відповідальність і його трагедія. Сартр виходив із ідеї феномену, із факту початкової наданості нам того, що врешті ми називаємо світом. Проте цей початковий феномен миттєво починає трансформуватися нашою свідомістю, бо саме вона його членує, визначає, ставить у певні відношення, тобто піддає певним запереченням. Вихідною властивістю людини, за Сартром, є свобода. Не існує сили, яка б змусила людину діяти тільки певним чином; у кінцевому підсумку, що б не відбувалося, людина сама обирає певний варіант дії у власному житті. Смерть Сартр оцінював негативно, як припинення вибору та свободи. Але він вважав її суттєвим чинником життя. |
| Основні напрямки підвищення ефективності інвестиційної діяльності Проаналізовано показники і методи визначення ефективності інвестицій та факторів, що впливають на її рівень. Запропоновано основні... |
Третя республіка у Франції. Мета: проаналізувати особливості економічного... Основні поняття і терміни: лихварство, Панамський скандал, «справа Дрейфуса», реваншизм |
| У вересні кожного року країни, що приєдналися до Європейської культурної... Дні Європейської Спадщини. Це спільна акція Ради Європи та Європейської комісії, покликана привернути увагу до культурної спадщини... |
2. Юридичні властивості конституції Функції конституції це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції. Основні... |
| Основні напрямки діяльності IT-комітету КМВ АФН (р) У на 2013 р |
Що таке філософія? Антична філософія: особливості, періодизація та значення для формування європейської культури |
| № Соціальна політика держави. Концепція соціального і гуманітарного... ... |
Становлення китайської філософії Греції. То було п'яте сторіччя до н е., яке увійшло в історію китайської філософії як «золоте сторіччя китайської філософії». Як... |
| Основні напрямки методичної і наукової роботи Використання ГІС у створенні і впровадженні територіальних геоінформаційних об'єктів |
Основні напрямки діяльності Ліги прочитано курс лекцій з історії України від найдавніших часів до сьогодення |