|
Скачати 4.17 Mb.
|
УДК 298 ББК 86.3 Рекомендовано до друку Вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол № 10 від 26 травня 2003 року) Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-2496 від 20 червня 2003 року). Нетрадиційні релігійні та містичні культи України: Навчальний посібник / В.М.Петрик, С.В.Сьомін та ін. За заг. ред. В.В.Остроухова - К., 2003. – 336 с. Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю.С.Вілков; доктор філософських наук, професор І.А.Бондарчук; кандидат філософських наук, старший науковий співробітник О.А.Штоквиш. У навчальному посібнику висвітлюються основні засади віровчення, культової та позакультової практики значної частини нетрадиційних релігійних та містичних об'єднань. Розглянуто діяльність релігійних та містичних культів як в Україні, так і поза її межами. Автори спираються на широке коло наукових, науково-популярних та релігійних видань. У додатку містяться програма спецкурсу з релігієзнавства “Новітні та нетрадиційні релігії і містичні рухи України” з методичними рекомендаціями впровадження його у навчальний процес. Посібник рекомендується Міністерством освіти і науки України для застосування у навчальному процесі при викладанні релігієзнавства у вищих навчальних закладах. Внесок авторів: В.М.Петрик - розділи 1, 2, 5-6, підрозділи 3.1-3.3, 4.2-4.4, додаток; С.В.Сьомін - підрозділи 2.5, 3.5-3.7; Є.В.Ліхтенштейн - розділ 7; В.В.Гринько - підрозділ 4.1., В.В.Остроухов - вступ, підрозділ - 3.4. © В.М.Петрик, В.С.Сьомін та ін., 2003 Зміст Вступ Розділ 1. Загальна характеристика новітніх і нетрадиційних культів 1.1. Класифікаційна характеристика 1.2. Характерні ознаки Розділ 2. Християнські групи 2.1. “Церква Ісуса Христа святих останніх днів” (мормони) 2.2. “Діти Бога” 2.3. “Церква Христа” 2.4. Харизмати… … 2.5. “Богородицька церква” (“Церква Божої Матері, що Преображається”)… Розділ 3. Культи східного типу 3.1. “Міжнародне товариство свідомості Крішни” 3.2. “АУМ сінрікьо” 3.3. Рух Ошо 3.4. “Трансцендентальна медитація” 3.5. Тантризм 3.6. Даосизм 3.7. Сахаджа йога Розділ 4. Синкретичні культи 4.1. “Біле Братство” (Велике Біле Братство).. 4.2. “Церква Єднання” (Церква Муна) 4.3. Бахаїзм 4.4. “Церква останнього заповіту” (Церква Вісcаріона) Розділ 5. Сатанинські секти 5.1. Еволюція вірувань у злих духів 5.2. Класифікація та загальна характеристика сатанізму 5.3. Розвиток сатанізму в світі 5.4. Аналіз сатанинського вчення Антона Шандора Ла Вея 5.5. Сатанізм в Україні Розділ 6. Наукологічні культи 6.1. “Церква Сайєнтології” 6.2. “Новий Акрополь” 6.3. Івановство Розділ 7. Езотеричні вчення 7.1. Теософія 7.2. Агні Йога 7.3. Магія 7.4. Вчення Олеся Бердника Бібліографія Додаток 1 Шляхи та механізми вдосконалення державно-церковних відносин в контексті захисту національної безпеки України (на прикладі новітніх релігійних об’єднань) Додаток 2 Програма навчального курсу з релігієзнавства:“Новітні та нетрадиційні релігії і містичні рухи України” Вступ Особливістю сучасної релігійної ситуації в Україні є те, що її формування релігійної мережі відбувається не лише за рахунок традиційних конфесій, але й новітніх та нетрадиційних для нашої країни релігійних і містичних рухів. Сьогодні на території України, крім традиційних (православ’я, католицизм, греко-католицизм, протестантські течії, іудаїзм, іслам) релігій, активно поширюються нові релігійні напрями. Деякі з них історично не успадковані нашим народом від попередніх поколінь, не притаманні його релігійній духовності, культурно, ментально не укорінені, проте популярні завдяки місіонерській діяльності проповідників з їхньої історичної батьківщини. Нетрадиційні релігійні і містичні об'єднання стали невід’ємним атрибутом українського сьогодення. Вони є складним релігійним та соціально-політичним феноменом. Ми можемо спостерігати як за зростанням їх кількості (див. схему 1), так і за ступенем впливу на різноманітні процеси в нашій державі. Наприклад, у 1992 році діяло 79 громад нетрадиційних релігійних і містичних течій, 1995 – 318, 1997 – 399, 2000 – 1034, 2001 – 1328, 2003 – 1617. Ставши фактом і фактором сучасного релігійного життя, нові релігійні та містичні об’єднання активно змінюють усталену релігійну карту світу, геополітичний баланс між певними релігіями. Вони, як правило, не знають географічних, державних, національних та культурних кордонів. Їх появу зумовлено змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Водночас новітні релігії стають результатом релігійної ініціативи деяких осіб, які на базі певної віросповідної традиції або синкретизмі кількох творять нове віровчення, культ, організацію. Розділ 1. Загальна характеристика новітніх і нетрадиційних культів 1.1. Класифікаційна характеристика Часто новітні релігійні течії та містичні групи у періодиці, релігійних, науково-популярних та наукових виданнях іменують по-різному: секти, новітні релігійно-містичні течії, квазірелігії, псевдорелігії, рухи «Нового віку» (New Age) тощо. Використовувати для неокультів таке визначення, як «секта», на нашу думку, дуже вузько, не конкретно і не зовсім науково. Секта (лат. secta — вчення, напрямок, від sequor — наслідую) — релігійна група (громада), яка відокремилася від пануючої церкви [86; 185]. Таке поняття, як «секта», рідко використовується у сучасній науковій лексиці (вживається переважно в журналістиці або богословській літературі). На наш погляд, тут доцільніше вживати визначення «культ», оскільки він є ширшим поняттям, ніж «секта». Культ (лат. — cultus) — схилення перед чимось, безмірне звеличення або обожнювання чогось або когось [55; 616]. Щоб уникнути понятійного зміщення, варто визначитись з термінологією дослідження. Релігійний або містичний новітній культ (далі — неокульт) — релігійна чи містична організація, що виникла у другій половині ХХ — на початку ХХІ століття. Переважна більшість нетрадиційних релігій та містичних груп є неокультами. Хоча ці поняття близькі за змістом, але не є синонімічними. Слід зауважити, що не всі нетрадиційні для України релігійні угруповання належать до неокультів. Деякі з них є давніми релігіями — це, наприклад, буддизм, даосизм, зороастризм та ін. Щоб уникнути понятійного зміщення, на наш погляд, варто дати визначення «нетрадиційного культу». Нетрадиційний релігійний або містичний культ (далі — нетрадиційний культ) — релігійна чи містична організація, культурно, ментально не укорінена в Україні, історично не успадкована нашим народом від попередніх поколінь, не притаманна його релігійній духовності. Існує значна кількість класифікацій новітніх та нетрадиційних культів [1], [7], [46], [67], [80], [107], [155—158], [161], [164], [172], [193—199], [201] та ін. На нашу думку, кожна з цих класифікацій викликає деякі запитання. Наприклад, в аналітичній записці «Проблеми неорелігій в контексті становлення демократичних державно-церковних відносин» [1] розглядаються тільки християнські та орієнталістські новітні релігійні напрями. У навчальному посібнику А. Чернія, А. Лахно «Релігієзнавство» новітні релігійні течії поділяються на: неохристиянські, релігійні громади, витоки яких походять від східних релігійних течій, течії язичницької основи [196; 185—186]. Внаслідок того, що у неоязичництві значне місце займають магія та інші езотеричні вчення, такі дослідники, як А.Колодний, П. Яроцький, М. Новиченко [107], [156], [164] та ін., відносять його до різновиду езотеричних об’єднань і не вважають окремим видом новітніх релігій, але язичники суттєво відрізняються від езотеричних груп, котрі взагалі важко назвати релігійними. Езотеричні групи функціонують переважно у вигляді курсів та гуртків духовного вдосконалення, філософських шкіл та груп спіритуального характеру. У навчальному посібнику А. Колодного, П. Яроцького «Історія релігії в Україні» [107], монографії С.Сьоміна «Міжнародні християнські організації та національна безпека України» [67], підручнику «Академічне релігієзнавство» за заг. ред. А. Колодного [156], статті Б. Парахонського, С. Сьоміна «Нетрадиційні релігійні культи як питання національної безпеки» [157] послідовників П. Іванова відносять до езотеричних груп. Хоча у вченні Іванова є певні елементи езотеризму, проте близько 90% послідовників цього руху не знайомі з езотеричними положеннями вчення «вчителя». У своїй поведінці більшість «івановців» керуються переважно раціональними приписами (загартування, обмеження у харчуванні та вживанні алкогольних напоїв, подолання негативних емоцій і думок про хвороби, єднання з природою та ін.), тому їх потрібно віднести до наукологічних культів. Б. Парахонський та С. Сьомін [67], [157] ототожнюють поняття «новітні релігії» та «нетрадиційні релігії», а до неохристиянських рухів відносять мормонів і «Свідків Єгови», які функціонують більше століття (першу громаду мормонів було засновано у 1830 році, а «Свідків Єгови» – у 1878 році). У значній кількості наукових праць [67], [156—157] та ін., а також книг представників православних церков [80], [172] та ін. стверджується, що сатанізм обов’язково передбачає служіння злу і особам, які його персоніфікують, але більшість сатанинських груп докорінно реформували ортодоксальні положення свого віровчення і не ототожнюють себе із силами зла. У курсах лекцій А. Радугіна «Введение в религиоведение» [161], Ю. Калініна, В. Лубського «Релігієзнавство» [194], підручнику Ю. Калініна, Є. Харьковщенко «Релігієзнавство» [193], книзі Є. Балагушкіна «Критика современных нетрадиционных религий» [195], навчальному посібнику «Релігієзнавство» [197] та статті М. Савєльєвої «Християнське і квазіхристиянське» [198] класифікація новітніх та нетрадиційних релігійних культів стисла і неповна. Наприклад, у курсі лекцій Радугіна і статті Савельєвої нетрадиційні релігії поділяються на неохристиянські, неоорієнталістські, сайєнтологічні та сатанинські [161; 252-253], [198; 58]. У курсі лекцій «Релігієзнавство» та підручнику з такою ж назвою неорелігії поділяються тільки на три групи: «варіанти християнства», «культи, що ведуть свій родовід зі Сходу» та «об’єднання, що займаються духовними справами, психотерапевтичними сеансами і процедурами, під які нерідко підводяться релігійні спекуляції» [193; 164], [194; 417]. У навчальному посібнику «Релігієзнавство» нові релігії поділяються на три групи: культи, що виникли на запозичених християнських ідеях, культи, що виникли на основі східних вірувань, культи, що практикують медитації, духовні вправи та психічні сеанси [197; 276]. Є. Балагушкін у книзі «Критика современных нетрадиционных религий (истоки, сущность, влияние на молодежь Запада)» теж виокремлює три групи новітніх та нетрадиційних культів, але критерієм поділу в його класифікації стає не сутність, а форма функціонування: безпосередньо релігійні (християнські та східні), окультно-містичні і квазірелігійні (містифіційована психотерапія) культи [195; 11—12]. Представники британського Інформаційного центру з культів (CIC) та Інформаційного центру з сімейної дії (FAIR) неокульти теж розрізняють за формальними ознаками. Згідно їх класифікації, вони поділяються тільки на релігійні та терапевтичні культи (останні також називають «культами самовдосконалення» та «консультуванням») [127; 34]. Д. Крисидес неокульти поділяє на пўять категорій за формою функціонування: нові релігійні організації, що виникли в межах 150-річного періоду і не належать до найбільших світових релігійних організацій («Церква Єднання», «Армія Ісуса», «Церква Сайєнтології» та ін.), духовні рухи, які не мають типової для релігії формальної організації (New Age, відьомство та язичництво), новаторські реформістські групи всередині існуючих релігійних організацій (різноманітні групи за інтересами — жіночі, молодіжні, музичні та ін.), групи за інтересами, пов’язані з духовністю (медитація, візуалізація, таро, кабала, челінг та ін.), рухи, що пропонують специфічні послуги (біоритми, нейролінгвістичне програмування та ін.) [127; 38]. До недоліків цієї класифікації можна віднести те, що: — «новітність» релігій пропонується розглядати у 150-річному періоді, під час якого виникла значна частина традиційних протестантських течій, котрі релігієзнавці не вважають неорелігіями; — язичники, які належать до другої категорії, можуть мати типову для релігії формальну організацію; — новаторські реформістські групи всередині релігійних організацій можуть не тільки перетворюватися в окремий незалежний культ, але і бути структурними підрозділами традиційних релігій, тому всіх їх без винятку не можна вважати неорелігійними; — вчення про біоритми, нейролінгвістичне програмування використовується не тільки представниками різних наукологічних та езотеричних культів, а й психологами та фізіологами, тому недоцільно відносити їх до окремої категорії неокультів; — медитація входить до культової практики багатьох східних релігій, зокрема давніх, і тому некоректно називати це явище новітнім. У статті «Новые религии как социокультурный и идеологический феномен» Є. Балагушкін розробив нову типологію новітніх релігій [7; 9—100]. Згідно із зазначеною типологією неорелігії поділяються на два типи: реформаційні та альтернативні релігії. Реформаційні релігії відтворюють найслабші модальності спіритуального оновлення світу: соціально-антропологічний перфекціоналізм та спіритуалізацію дійсності. Альтернативні релігії рішуче відмовляються від сучасної соціальної реальності та офіційних церков і поділяються на: спіритуальну трансформацію дійсності (аморфне богопошукове середовище, міленаристські секти та культи), вихід у сакральний світ (есхатологічна паніка, апокаліпcична катастрофа). Ця типологія відрізняється від інших класифікацій тим, що в її основу покладено соціокультурний принцип. До недоліків соціокультурної типології можна віднести методологічні суперечності – окрема релігійна течія може належати до різних груп. Наприклад, «Біле Братство», «Богородицький центр», «Церква Віссаріона», в яких вважається, що «Царство Боже вже відкрилося вузькому колові обраних, приклад яких повинно сприйняти все людство» [199; 16] можна віднести як до спіритуальної трансформації дійсності, так і до виходу в сакральний світ тому, що їм притаманна есхатологічна паніка. Другий недолік типологізації – її складність (може розглядатись тільки дуже вузьким колом фахівців). Наведемо ще класифікацію, розроблену Р. Уоллісом, – соціально-психологічну (спирається на веберівську класифікацію), в який враховується характер взаємодії релігійної групи з широким соціальним середовищем. Отже, виділяються три типи релігійних новацій, що «заперечують навколишній світ, приймають нормативні цілі й цінності, пристосовуються до навколишнього світу» [199; 17]. Ця класифікація не поділяє неокульти ні за сутністю, ні за формою, але її можуть використовувати релігієзнавці як додаткову. Суттєво відрізняється від інших класифікація нетрадиційних та новітніх культів за Т. Родзаком, згідно з якою визначаються такі групи: «1. Иудаистско-христианские пробуждения. Здесь 6 направлений: новые пятидесятники (секты и коммуны движения Иисуса) и другие. 2. Восточные религии: дзен, тибетский буддизм, тантризм, йога, суфизм, Ицзин, движение Харе Кришна, Трансцендентальная медитация, «Миссия божественного света», «Интегральная йога», ананда марга, культ Мехера Баба и другие; всего 29. 3. Эзотерические исследования: эзотерические группы (теософия, антропософия, группа Гурджиева и ряд других; эзотерические искания (каббализм, астрология, алхимия, магия и другие). Всего здесь 13 наименований. 4. Эупсихические терапии: юнгианская психиатрия, психосинтез, Арика, семинары Эрхарда, гуманистическая психология, трансперсональная психология и т. д., всего 13 наименований. 5. «Неземное исцеление»: терапия йогических поз, психофизическая хирургия, чтение ауры, гипнотерапия, гомеопатия, рефлексология и т. д., всего 18 названий. 6. Телесные терапии: сенсорное пробуждение, роллфинг, биоэнергетика, оргономия, восточные военно-спортивные системы, психотерапевтическая атлетика (по образцу института Изейлен), всего 13 названий. 7. Неопримитивизм и язычество: философская мифология (Юнг, Элиаде, Дж. Кемпбелл), колдовство и шаманизм (в интерпретации К. Кастаньеды), добровольный примитивизм в качестве образа жизни, всего 4 названия. 8. Органицизм: экологический мистицизм, культ природной пищи, макробиотика, биоритмика, всего 6 названий. 9. «Сумасбродная наука»: измененное состояние сознания, биологическая обратная связь, экстрасенсорные и парапсихические исследования, психоделические исследования, фотографический метод Кирлиана, психоэнергетические системы и т. д., всего 21 название. 10. Психо-спиритуальные и оккультные группы: «Прогресс», группа Эдганда Сойса, Ули Гелеса и т. д., всего 10 названий. 11. Психотроника: мистицизм средств массовой информации, манипуляция мозгом с помощью наркотиков и электричества и т. д., всего 3 названия. 12. Поп-культура: псевдонаучная фантастика, уфология (культ летающих тарелок и пришельцев) и т. д., всего 9 названий» [195; 13—14]. Т. Родзак вирізняє дванадцять груп, до яких належать 145 різних релігійних та містичних напрямів. Його класифікація новітніх та нетрадиційних культів привертає увагу своїм об’ємним змістом і докладністю. Однак вона, з одного боку, все одно є неповною, а з іншого – непомірно розширеною, бо нерідко групується за несуттєвими ознаками, до того ж не має єдиного критерію класифікації (одночасно використовуються різні критерії поділу – за сутністю, за формою існування та засобом популяризації). Наприклад, гомеопатія, рефлексологія, гіпноз, «терапія йогівських поз» використовуються сучасною медициною, і тому їх не треба ототожнювати з культами, але безумовно ці системи активно використовуються у практиці езотеричних і наукологічних рухів. «Псевдонаукова фантастика» є не самостійним неокультом, а тільки засобом її популяризації. Східні школи бойових мистецтв є або формою необуддистських чи інших орієнталістських культів, або, звільнившись від релігійно-містичних практик, стають звичайними спортивно-оздоровчими школами. Далеко не всі шанувальники робіт вчених Фромма, Еліаде, Юнга є представниками релігійного або містичного руху, але дослідження цих вчених неодноразово використовували засновники наукологічних та езотеричних культів для створення своїх віровчень. Маніпуляція за допомогою наркотичних речовин та електричного струму не має ніякого надприродного характеру і може розглядатись тільки як частина культової практики деяких релігійних та містичних груп. Водночас випадає з класифікації «Церква Єднання» тому, що містить у собі положення християнства та східних релігій. Немає місця в ній і «Церкві Сайєнтології» та деяким іншим неокультам. Н. Дудар та Л. Филипович [199; 19—21] класифікацію нових релігійних течій називають генетичною типологізацією, згідно з якою вони поділяються на шість типів: неохристиянство та навколохристиянство, неоорієнталізм, теософські та езотеричні общини, неоязичництво, сайєнтологія, психотерапевтичні течії. До недоліків цієї класифікації можна віднести використання не зовсім наукового визначення «навколохристиянство», неповноту (відсутність у ній сатанинських та синкретичних груп), а також її формування за несуттєвими ознаками. Наприклад, значну кількість світоглядних систем «психотерапевтичних течій» побудовано на неоорієнталізмі, а теософія є різновидом езотеричних вчень. Проект французького антикультового закону від 30 травня 2000 року містить таку класифікацію нетрадиційних та новітніх культів, де вирізняється 12 груп: релігії Нового віку, альтернативні, орієнталістські, синкретичні, євангелічні, псевдокатолицькі, апокаліпсичні, неоязичницькі, сатанинські, цілительські, окультні, психоаналітичні та уфологічні [158; 8—9]. Коментуючи проект цього правового акта, треба зауважити, що він має не стільки релігієзнавчий, скільки політичний характер тому, що основна його мета — захист традиційних національних цінностей та прав і свобод громадян Франції. Внаслідок цих причин виникають спірні питання щодо зазначеної класифікації. Наприклад, апокаліпсичними можуть бути різні культи, оскільки апокаліпсичні настрої можуть бути притаманні будь-якому культу. Доказом є те, що культи, діяльність котрих супроводжувалася злочинами через їх апокаліпсичну сутність, належали до різних груп: «Храм народів» – християнська група, «АУМ сінрікьо» – орієнталістська, «Біле Братство» – синкретична, а «Небесна брама» мала уфологічний характер і була різновидом наукологічної групи. «Псевдокатолицькі» та «євангельські» культи є, на наш погляд, різновидами християнських культів, «цілительські», «психоаналітичні» та «уфологічні» – наукологічних. Оригінальною, але не зовсім науковою є класифікація новітніх та нетрадиційних культів, яку запропонував О. Дворкін у книзі «Сектоведение. Тоталитарные секты: опыт системного исследования». Автор поділяє їх на шість груп: «секты-долгожители, поствоенная эклектика, псевдобуддистские секты, псевдоиндуистские секты, секты отечественного происхождения, культы «Новой Эры» [172; 5—6]. Недоліки цієї класифікації: по-перше, тенденційність — усі новітні та нетрадиційні культи вважаються тоталітарними, а по-друге, методологічна помилка — одночасне групування за двома різними ознаками (за часом створення і особливістю віровчення). Тому мормони та «Свідки Єгови», які складають першу групу, можуть належати і до шостої групи внаслідок свого християнського походження. Дворкін культами «Нової Ери» вважає реінкарнацію, шаманізм і астрологію [172; 6], але ці релігійні та містичні феномени існують вже багато століть. Привертає увагу ненаукова лексика автора: «псевдоиндуистские секты, псевдобуддистские секты» [172; 5-6]. У посібнику з релігієзнавства і сектознавства [80] спрощується класифікація новітніх та нетрадиційних культів, згідно з якою вони поділяються на західні, східні та змішані культи і секти. Взагалі до книг представників православних церков [80], [172] треба ставитися обережно. Вони хоча і претендують на науковість, але не мають авторитету у переважної більшості релігієзнавців і викликають багато питань внаслідок своєї тенденційності, обумовленої їх негативним ставленням до всіх без винятку новітніх та нетрадиційних культів. Наприклад, посібник Д. Степовика містить такі не зовсім наукові положення: вводиться термін «біляхристиянські утворення та групи» [80; 125], дається таке визначення культу: «це група людей, переконання яких засновані на уявленні про переваги певного лідера, що неминуче призводить до заперечення центральних доктрин християнства, як вони викладені в Біблії» [80; 125—126], стверджується, що секти відрізняються від культів «своєю замкненістю, скритністю, приховуванням своїх справжніх цілей» [80; 126]. Протестантські дослідники Д. Макдауелл та Д. Стюарт у книзі «Обманщики» поділяють культи на: «западные культы, восточные культы, культы Нового Времени, группы, стоящие на пороге перемен» [118; 224]. У зазначеній класифікації не знайшлося місця язичницьким, сатанинським та наукологічним культам, а наукологічна «Церква Сайєнтології» вважається східним культом. Найбільш вдалою, на наш погляд, є класифікація нетрадиційних релігій, яка міститься у підручнику «Релігієзнавство» за редакцією В. Лубського та В. Теремка. Згідно з цією класифікацією, вони поділяються на: неохристиянські течії, вірування на загальнохристиянській основі, релігії орієнталістського напряму, езотеричні об’єднання, неоязичництво, синкретичні релігії, сайєнтологічні рухи, сатанізм [46; 6]. Єдиний спірний момент зазначеної класифікації — відсутність розподілу новітніх і нетрадиційних культів на релігійні та містичні. У цьому зв’язку розглянемо, як розкриваються ними поняття та сутність релігії. Релігія передбачає не тільки наявність поняття про Бога і формування відповідної свідомості, але й культ, богослужіння і церковну ієрархію, а Бог є верховною надприродною сутністю, наділеною вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлює все, що відбувається в ньому [46; 17—18]. Спираючись на ці визначення, ми не можемо віднести до релігій такі новітні та нетрадиційні культи, як філософська школа «Новий Акрополь», різноманітні оздоровчо-містичні (івановство), деякі системи духовного вдосконалення (Сіморона, Кастаньєди та ін.), значну кількість уфологічних, спіритичних і магічних рухів. Аналізуючи розглянуті вище класифікації, можна зробити висновок, що немає єдиної думки з цього питання. На наш погляд, більшість з них має значне наукове та практичне значення, але потребує подальшого опрацювання і доповнення. Слід також зазначити, що недостатньо розробленим питанням у поданих класифікаціях залишилось їх розмежування за двома різними ознаками: формою функціонування і сутністю. Новітні та нетрадиційні культи можуть поділятися, на наш погляд, |
Її. Рецензенти: Малишева Н. Р Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-4721 від 10 листопада 2003 року ) |
КОНКУРЕНТНЕ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Й як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ^ (лист №14/18.... |
НАКА З АПН України (протокол №6 від 05. 06. 2003 р.) і затвердженої рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України №10/2-2 від 25.... |
НАКА З АПН України (протокол №6 від 05. 06. 2003 р.) і затвердженої рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України №10/2-2 від 25.... |
Підручник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-590 від 21 березня 2003року) |
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1224 від 10 липня 2003 р.) |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАКАЗ Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1095 "Деякі питання запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу... |
Навчально-методичний посібник Рекомендовано Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Лист №1/11-186 від 20 січня 2004 р.) |
Методичні рекомендації щодо удосконалення підготовки соціальних педагогів... ... |
Про організацію роботи з питань проставлення апостиля на офіційних... Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 року... |