Уроку. Економічне обґрунтування проекту

Тема уроку. Економічне обґрунтування проекту

Мета уроку: Засвоєння знань про сутність та етапи економічного аналізу проекту; формування вмінь визначати собівартість та ціну; здійснювати економічне обгрунтування проекту. Розвивати економічне мислення, увагу. Виховувати допитливість та наполегливість.

Обладнання: папір, калькулятор. Тип уроку: комбінований.

ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ І. Організаційна частина (2 хв)

II. Актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів (5 хв)

VI. Практична робота (19 хв) VII. Підсумок уроку (3 хв)

Структура уроку

• 
  Перевірка присутніх.
  
• 
  Призначення чергових.
  
  2. 
     Актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів
     
     1. 
        Визначте етапи розробки навчального дизайн-проекту.
        
     2. 
        Яких вимог слід дотримуватися під час добору матеріалів до ди- зайн-проекту?
        
  3. 
     Мотивація навчально-трудової діяльності
     

Перед виготовленням запланованого виробу необхідно з'ясувати, чи є даний проект економічно вигідним, чи є потреба в заміні окремих конструктивних елементів, технології виготовлення виробу в цілому, використаних матеріалів тощо. Щоб з'ясувати ці питання, проводять експертизу проекту.

Учитель записує на дошці тему уроку, повідомляє навчальну мету та визначає такі завдання уроку:

• 
  розкрити сутність економічного обгрунтування;
  
• 
  визначити етапи економічного обгрунтування проекту;
  
• 
  навчитися здійснювати обгрунтування проекту.
  

V. Вивчення нового матеріалу

План вивчення:

1. 
   Сутність економічних понять.
   
2. 
   Завдання економічного обґрунтування проекту.
   
3. 
   Процедура оцінки вартості виробництва проекту.
   
4. 
   Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту. Частково питання експертизи ми розглядали в попередньому
   

розділі, коли йшлося про основи дизайну в створенні виробу. Насправді, експертиза виробу нерозривно пов'язана з економікою виробництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється тим, що виріб має багато характеристик, не лише з точки зору дизайнера, а й технолога, інженера, соціолога, маркетолога. їх необхідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після випуску виробу в серійне виробництво. Однак провідною в експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного виробництва.

В основу розвитку людського суспільства покладене матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

• 
  праця людини;
  
• 
  предмети праці;
  
• 
  засоби праці.
  

Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою й одночасно змінюють власну природу.

Предмети праці — це речі (об'єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці. Предмети праці бувають двох видів:

• 
  дані самою природою (наприклад деревина);
  
• 
  ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або сировиною.
  

Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці.

Виробничі сили — це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи матеріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності суспільної праці.

До структури виробничих сил належать:

• 
  людина (головна виробнича сила);
  
• 
  засоби праці;
  
• 
  предмети праці (засоби виробництва);
  
• 
  сили природи, які використовуються людьми;
  
• 
  форми і методи організації виробництва;
  
• 
  наука;
  
• 
  інформація.
  

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої — до системи суспільних, перш за все, економічних відносин, у складі яких виділяють техніко-економічні, організа- ційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі відносини.

Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку виробничих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою є і відношення власності. Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності у всіх сферах суспільного відтворення.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.

Економічна система — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами, є:

• 
  виробничі сили;
  
• 
  техніко-економічні відносини;
  
• 
  організаційно-економічні відносини;
  
• 
  виробничі відносини, чи відношення до власності;
  
• 
  господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.
  

Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

При плануванні, обліку й аналізі витрати класифікуються за ознаками і поділяються:

• 
  за місцем виникнення — на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;
  
• 
  за видами продукції, робіт, послуг — на витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;
  
• 
  за видами витрат — на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;
  
• 
  за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та непрямі;
  
• 
  за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;
  
• 
  за календарними періодами — на поточні та одноразові. Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об'єднує дві частини вартості — вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту,
  

Вартість використаних засобів виробництва об'єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари тощо) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Вартість необхідного продукту являє собою сукупність витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.

Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробництва.

Третя частина вартості — додатковий продукт суспільства — використовується для розширення виробництва, виплат та безплатних послуг із суспільних фондів споживання. Таким чином, собівартість є основою вартості. Собівартість продукції визначається індивідуальними затратами праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) — затратами суспільно необхідної праці.

Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рівня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдосконалення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• 
  прямі матеріальні витрати;
  
• 
  прямі витрати на оплату праці;
  
• 
  інші прямі витрати;
  
• 
  загальновиробничі витрати.
  

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.

Серед економічних категорій, що використовуються в ринковому механізмі господарювання, є ціна.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Ціна виступає важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.

Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподільчій, урівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збереження доходності підприємства.

За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділяються на відпускні, оптові та роздрібні.

Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.

Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.

Ціни відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові.

Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виробництва, пільгові.

Завдання економічного обґрунтування проекту. Після обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципова можливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при виготовленні виробу; визначення собівартості виробу, що виготовляється; величини запланованого прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня рентабельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності постановки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.

На цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:

• 
  яким має бути розмір коштів для здійснення випуску першої продукції;
  
• 
  чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так, то чи буде він достатнім для повернення грошей;
  
• 
  через який термін будуть повернуті гроші;
  
• 
  наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспективами і конкуренцією буде прогнозований ринок нової продукції;
  
• 
  якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;
  
• 
  яким є обсяг випуску продукції на ринок;
  
• 
  скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.
  

У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначити дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна продукція.

Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ціною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов'язані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аиалогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів.


РОЗРАХУНОК ВИТРАТ МАТЕРІАЛІВ
Процедура оцінки вартості виробництва проекту. Економічне оцінювання об'єкта й процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у такій послідовності: • визначити витрати матеріалів (М ) за табл. 11.1:


Таблиця 11.1

Матеріал	Вартість одиниці вимірювання, грн	Витрати матеріалів	Вартість витрат, грн
		Разом

• 
  визначити вартість витрат на електроенергію Щ_е) під час роботи:
  

Е = Рхі,

деЕ — спожита електроенергія (кВт/год); Р — потужність споживача електроенергії (Вт); і — тривалість роботи споживача електроенергії (год);

Ц_е = 0,25хЕ,

де Ц_е — вартість спожитої електроенергії;

0,25 — вартість тарифу на електроенергію (грн/кВт);

• 
  здійснити розрахунок оплати праці (Р_оп) на підставі, що оплата працівника 3-го розряду здійснюється погодинно:
  

^Роп = *рд ^{х 500} грн/міс/(8 год/рд X 22 рд),

де і_рд — тривалість виконання робіт з виготовлення виробу (год);

• 
  визначити величину податку на заробітну плату (0_7|), який складає 15 % від заробітної плати
  

О_п = 0,15,

• 
  визначити амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання за табл. 11.2
  

Таблиця 11.2

АМОРТИЗАЦІЙНІ ВІДРАХУВАННЯ НА ІНСТРУМЕНТИ ТА ОБЛАДНАННЯ

Інструменти і обладнання	Вартість, грн	Час зносу обладнання, грн	Амортизаційні відрахування, грн

А_об=0,1хВ/М,

де А_об — величина амортизаційних відрахувань на 1 робочу зміну (6 год), (грн);

0,1 — коефіцієнт, що враховує 10 % від собівартості обладнання; В — вартість обладнання, (грн); N — час зносу обладнання в днях;

• 
  визначити загальну собівартість виготовлення виробу:
  

С = М +Ц +Р +А , + О ,

з ^е оп об п'

• 
  визначити величину прибутку (П) внаслідок реалізації виробу в межах 10-25 % від собівартості виробу:
  

Л = (0,1-0,25)хС,

• 
  визначити договірну ціну (Дц) реалізації виробу:
  

Дц ^{= С+П}>

• 
  визначити рентабельність проектованого виробу:
  

Р = (Л/Д_ч)х100%. Загальний підхід полягає у створенні електронної таблиці в комп'ютерному табличному редакторі, яка дасть можливість досліджувати вплив ключових параметрів на вартість проекту, починаючи з простої моделі та поступово її ускладнюючи. Це дослідження рекомендується проводити в такому порядку:

• 
  визначити вартість елементів виробництва;
  
• 
  створити електронну таблицю для визначення вартості виготовлення продукції;
  
• 
  розрахувати розмір усіх витрат на комерціалізацію проекту;
  
• 
  доповнити електронну таблицю відсутніми витратами по проекту;
  
• 
  дослідити чутливість вартості проекту до ключових параметрів. Слід пам'ятати, що за допомогою сучасного програмного забезпечення легко розробити доволі складні моделі, здатні давати конкретний результат навіть за суперечливих даних. Майстерність полягає в тому, щоб дати реалістичні оцінки й виявити області невизначеності.
  

Основними джерелами даних можуть бути:

• 
  відомості про аналогічні вироби. Зібрана по крихтах інформація може стосуватися матеріалів, компонентів, вузлів, дизайну, характеристик продуктивності;
  
• 
  виробники та постачальники обладнання, які, зазвичай, із готовністю надають інформацію про його ціни й робочі характеристики. Іноді така інформація доступна через рекламні матеріали та Інтернет-сторінки компаній; • компанії, що постачають матеріали й обладнання, є природнім джерелом інформації про склад, специфікацію, ціни, знижки тощо. Коли вимоги до матеріалів не відповідають зазначеним даним у прайс-листах, постачальники часто можуть надати розцінки або надійні калькуляції на ці матеріали. Загалом, підхід до оцінки собівартості виробництва проекту можна здійснити шляхом послідовних дій:
  

1. 
   Скласти виробничу схему проекту, позначивши на ній зв'язки між етапами.
   
2. 
   Для кожного етапу перерахувати всі чинники, які можуть вплинути на вартість. Вирішити, що відомо, а про що потрібно довідатися з інших джерел.
   
3. 
   Там, де можливо, потрібно знайти інформацію про вартість, зробити обґрунтоване припущення, переконатися, що не вводите себе в оману, недооцінюючи реальну вартість.
   
4. 
   Створити комп'ютерну великомасштабну таблицю (наприклад, в Місгозо^і Ехсеї, щоб змоделювати виробничу схему та витрати) Переконайтеся, що вона дає розумні відповіді.
   
5. 
   Якщо собівартість трохи вища або дуже близька до очікуваної ціни продажу, то це є підставою для продовження роботи.
   
6. 
   Якщо вартість набагато нижча за очікувану ціну продажу, можливо щось не враховано або недооцінено. Необхідно повторно перевірити розрахунки.
   
7. 
   Продовжити аналіз виробничої схеми, ускладнюючи її відповідно до збільшення знань про процес. Там, де можливо, варто замінити оцінки реальними даними.
   

Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту.

Раціональне та економне витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання матеріалів існує відповідна система техніко-економічних показників.

Джерела показують, за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують, як саме, за допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів : ^ зниження ваги виробів; ^ зменшення питомої витрати матеріалів; ^ скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів; ^ використання відходів та побічних продуктів; ^ утилізації вторинних ресурсів;

^ заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

^ первинна обробка та збагачення сировини; ^ комплексна переробка сировини; ^ застосування ресурсно-зберігаючої техніки; ^ запровадження маловідходної та безвідходної технології.

^ удосконалення матеріальних нормативів;

^ поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;

^ упорядкування системи ціноутворення; ^ застосування дійової системи економічного стимулювання. Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити:

комплексній переробці сировини — це процес промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи;

вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві;

відходи виробництва — залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом);

відходи споживання — виробничого споживання (брухт, гума, тара); побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).

VI. Практична робота

Економічне оцінювання проекту

Обладнання та матеріали: проектно-технологічна документація, комп'ютер, доступ до мережі Інтернет.

Завдання. Пошук інформації в тематичних каталогах та пошукових машинах за допомогою ключових слів.

1. 
   Вступний інструктаж Послідовність виконання роботи
   
   1. 
      Відберіть проекти для проведення економічної оцінки.
      
   2. 
      Визначте вартість матеріалів.
      
   3. 
      Визначте вартість спожитої електроенергії.
      
   4. 
      Здійсніть розрахунок оплати праці, визначте величину податку на заробітну плату.
      
   5. 
      Визначте амортизаційні відрахування та обладнання під час виготовлення проекту.
      
   6. 
      Визначте загальну собівартість виготовлення виробу, очікуваний прибуток, ціну, рентабельність.
      
   7. 
      Підведіть підсумки проведеного аналізу.
      
2. 
   Поточний інструктаж
   

• слідкувати за дотримуванням вимог, що ставляться перед учнями;

• 
  допомагати учням у разі потреби;
  
• 
  звернути увагу учнів на типові помилки та хиби під час виконання практичної роботи;
  
• 
  відзначати правильність навчальних дій учнів. 6.3. Заключний інструктаж
  

Зробити підсумок практичної роботи, мотивувати його.

VII. Підсумок уроку

1. 
   Рефлексія (усвідомлення набутих знань, виконаної роботи)
   
   1. 
      Що нового ви дізналися на уроці?
      
   2. 
      Чи можна скористатись отриманими знаннями у повсякденному житті? Де і за яких умов це може бути?
      
2. 
   Заключна частина:
   

• 
  виставлення оцінок за роботу на уроці;
  
• 
  домашнє завдання: вивчити параграф 11, виконати завдання практичної роботи.