Вища освіта в Україні» НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 3атверджено Міністерством освіти i науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів Київ «Каравела» 2008
|
|
Скачати 6.55 Mb.
|
|
науки І   сторія економічноїдумки Історія народного господарства Р ис 1.1.1. Взаємозв'язок національної економікиз іншими економічними науками Економіка особливих форм економічних відносин та організацій розглядає певні аспекти протікання економічних явищ i процесів на мікро-, макро-, мезо- та супермакроекономічному рівнях: рух, акумуляція та розподіл фінансових ресурсів, етапи життєвого циклу суб’єктів господарювання, вироблених благ, можливості реалізації проектів господарюючих суб’єктів, управлінські аспекти економічної діяльності, екологічні проблеми як наслідок господарської діяльності та шляхи їх подолання тощо. Блок інформаційно-аналітичних економічних наук досліджує загальні принципи управління економікою шляхом вироблення кількісних ха- рактеристик та співвідношень між економічними явищами та процесами, взаємозв'язки між економічними величинами на основі застосування математичних моделей i статистичних методів обробки економічної інформації. Історико-економічні науки досліджують проблеми розвитку самої еко- номічної науки у ретроспективі, накопичують знання про основні етапи її розвитку та економік окремих держав, а також аналізують перспективи та подальші шляхи їх еволюції. Конкретно-економічні науки займаються дослідженням питань перебігу економічних процесів i явищ на мікро-, мезо- та макрорівнях національної економіки, а також розробляють теоретико-методологічні та практичні ре- комендації щодо шляхів раціоналізації та оптимізації їх розвитку. Отримані на їх базі знання покладаються в основу державної економічної політики, слугують базою для формування державних програм, проектів тощо. Національна економіка входить до блоку конкретно-економічних наук. Вона розглядає ті ж проблеми, враховуючи специфіку господарського житгя окремо взятої країни у динаміці її історичного, економічного, соціокультурного розвитку та у діалектичній єдності загальнонаукової теорії i реальних процесів її прояву чи відхилення від неї. Національна економіка відображає загальні підходи до визначення стратегічних напрямків сталого розвитку держави, досліджує конкретні особливості, недоліки та переваги її економічного стану, а з урахуванням інтеграційних та глобалізаційних процесів - також можливості та місце національної економіки у структурі світогосподарських зв’язків. Будь-яка держава прагне вирішувати питання власної економічної не- залежності та стабільного економічного розвитку. Саме їх торкається на- ціональна економіка як наукова дисципліна та навчальний курс. Вона системно, враховуючи конкретно-історичні особливості розвитку, досліджує господарську систему суспільства: організаційно-функціонanьні, економіко-географічні фактори формування та функціонування господарського комплексу держави, визначає особливості економічного потенціалу національної економіки, чинники її економічного розвитку та механізми управління i регулювання економіки, а також можливості дослідження її реального та можливого (бажаного) стану. 3 урахуванням усіх вказаних особливостей розвитку національної економіки курс „національна економіка" торкається проблем входження економіки певної країни у систему світогосподарських зв'язків та створення умов її економічної безпеки в умовах глобалізації світового ринку. Національна економіка тісно пов'язана з економічною політикою та стратегією держави. Так, якщо перша покликана проаналізувати, про- слідкувати та систематизувати знання про тенденції, особливості та прі- оритети розвитку господарської системи країни, то остання представляє собою цілеспрямовану систему заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну i споживання благ. Економічна політика має за наукову основу „національну економіку" i покликана відображати інтереси суспільства, всіх його соціальних груп i направлена на укріплення національної економіки як явища соціально-економічної реальності. Курс націонaльної економіки, враховуючи специфіку для даної галузі знань задач, виробляє власні методологічні принципи та засоби їх дослідження і вирішення. До таких принципів відносяться: 1. ІІринцип системності - дослідження національної економіки як ці- лісного господарського комплексу, який складається зі взаємопов'яза- них підсистем, елементів цих підсистем, ієрархічних рівнів та постій- них взаємозв'язків між ними.
Кожна наука має арсенал засобів для дослідження власного предмету. Він становить методологію даної науки - сукупність методів пізнання явищ i процесів об’єктивної реальності, категорій та закономірностей їх розвитку. Національна економіка використовує для дослідження свого предмету загальнонаукові та спеціальні методи. До загальнонаукових методів курсу національна економіка можна віднести: системний метод, методи аналізу i синтезу, індукції та дедукції, наукової абстракції, поєднання логічного та історичного. Спеціальні методи національної економіки представляють собою су- купність засобів та заходів, підходів i шляхів вивчення предмету науки, які використовуються i в інших сферах наукового знання. Це такі методи, як: економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експеримент, анкетування, позитивний i нормативний економічний аналіз. Курс „національна економіка" розглядає свій предмет через призму економічного розвитку економічної системи України з позицій виділення загальних тенденцій еволюції економічних систем та особливостей власне вітчизняної практики господарювання. Цей курс може слугувати основою для формування стратегії національного збалансованого та стійкого соціально-економічного розвитку з урахуванням особливостей вітчизняного ринку, легітимності взаємовідносин між ринком i державою, економічного устрою, історичних, соціальних та геополітичних особливостей українського суспільства, наявного економічного потенціалу, темпів i пропорцій відтворення, інституційних засад економічного буття тощо. Ефективність національної економіки об’єктивно залежить від рівня розвитку продуктивних сил i виробничих відносин, інститутів та мотивацій усіх членів суспільства та їх груп, структури господарюючих суб’єктів та принципів бізнес-поведінки. Саме принципи та мотиви поведінки господарюючих суб’єктів, певних соціальних груп, прошарків та окремих особистостей лежать в основі реальної господарської діяльності. В Україні відбувається ломка стереотипів командно-адміністративної системи та принципів господарювання. Суб’єкти економіки стають на шлях ринкових перетворень, і, відповідно, повинні змінитись принципи ведення економічної діяльності, узгодження взаємоінтересів різних їх груп, цілі діяльності i способи їх досягнення, система мотивацій підприємницької діяльності. Невід’ємною складовою нормального функціонування національної економіки є її ресурсний потенціал. До нього входять як традиційні економічні ресурси (праця, земля, капітал), так i нові, що характеризують перехід до інформаційної (постіндустріальної, нової, економіки знань) економіки - новітня техніка i технологія, інформація, знання, наука. Їх обґрунтоване раціональне та оптимальне поєднання з природними ресурсами є основою сталого економічного зростання сучасних економічних систем. Україна має досить потужний економічний потенціал, проте його структура та темпи розвитку значно відстають від тих самих показників розвинених економік. Це Пол’язано з дією ряду об’єктивних та суб’єктивних чинників. До об'єктивних слід віднести те, що в умовах командно-адміністративної радянської системи українська економіка була структурною частиною загальносоюзного потенціалу як неподільного, єдиного народногосподарського комплексу, що підпорядковувався загальним закономірностям та принципам розвитку. До суб’єктивних слід віднести недостатню увагу держави до відновлення та нарощення економічного потенціалу національної економіки на інноваційній основі, а також до обраного курсу трансформації планово-командної системи. Це призвело до того, що після розпаду СРСР вітчизняна наука, техніка i технологія, людський ресурс, природні ресурси втратили зв'язки з іншими елементами системи економічного потенціалу. Процес відтворення та становлення економічного потенціалу України в єдиний комплекс став довготривалим і витратним, потребує зусиль нації у формуванні стратегії та програм їх комплексного оптимального поєднання та використання, управління ними для підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної економіки на світовому ринку; здійснення переходу до нового типу економічного зростання, який ґрунтується на принципово нових формах поєднання науки з виробництвом, створенні нових елементів продуктивних сил, якісно новому рівні використання особистісного чинника виробництва у відповідності з загальноцивілізаційними тенденціями розвитку сучасних змішаних економік розвинених держав. Досить актуальними для сучасних національних економік є питання екологічної безпеки та охорони довкілля, оскільки природні ресурси посідають значне місце у структурі народного господарства країни. Зокрема, надійне забезпечення суспільства сировиною, енергією, продовольством; збереження довкілля; освоєння ресурсів Світового океану, дослідження космічного простору, переробка відходів тощо. Загальний економічний закон зростання потреб та зростання чисельності суспільства вимагають залучення все більше i більше природних ресурсів, пошуку оптимальних механізмів управління ними та їх розподілу. Отже, загострюється суперечність між потребами людей та можливостями природи задовольнити їх на даному рівні розвитку продуктивних сил цивілізації. Глобальні проблеми у сучасному світі носять глобальний характер, проте лише за умов, коли кожна країна буде вносити свій вклад у їх подолання, буде досягнуто балансу інтересів між природою i суспільством у світовому масштабі. Основою будь-якої національної економіки є її соціально-економічна система, що характеризується співвідношенням економічних та неекономічних методів i форм управління i регулювання господарського комплексу держави. Іншими словами, в основі саморозвитку економіки лежать конкретні способи та форми прояву господарського механізму, оскільки основними об’єктами його впливу є потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, груп, спільнот, прошарків, суспільне виробництво, окремі його сфери, галузі народного господарства, окремі сфери суспільного відтворення, підсистеми та елементи економічної системи суспільства, продуктивні сили, техніко-економічні, соціально-економічні та організаційно-економічні відносини, підприємства, організації та установи, тобто національна економіка в цілому. Економічна наука та практика господарювання визначає два основні типи господарського механізму: ринкове саморегулювання та державне регулювання i управління економікою. Проте в силу постійного розвитку та ускладнення економічних відносин, продуктивних сил та економічних відносин вони зазнали значних змін i були доповненні соціальним контролем з боку суспільства (ЗМІ, релігій- ні, соціальні, культурні, політичні організації тощо) та крупного бізнесу в особі сучасних корпорацій та надфірмових утворень. Усі вони у своїй сукупності становлять єдину систему механізмів регулюючого впливу на національну економіку країни. В Україні переважає адміністративне (державне) регулювання економічного буття, проте ринкові та позаринкові механізми регулювання i управління економікою хоч i повільно, проте розвиваються i доводять свою ефективність поряд з державним втручанням в господарські процеси. Їх поєднання у структyрі господарського механізму України в кінцевому результаті має привести до формування єдиної комплексної стабільної i оптимальної системи регулювання національної економіки. Стратегічний розвиток національної економіки, її стале економічне зростання не можливе без використання наукового програмування, моде- лювання та прогнозування. Вони дозволяють у формалізованій та аналітичній формах визначати причини змін економічних явищ i процесів, закономірності цих змін, їх наслідки, можливості та втрати від них, а також прогнозувати економічні процеси. Їх висновки та рекомендації покладаються в основу загальнонаціональної стратегії та програм розвитку держави. В Україні використовуються принципи планування та прогнозування, що залишились ще з часів командної системи управління народним господарством. Проте у сучасних умовах змінюється сам їх характер, внутрішній зміст та зовнішні форми прояву. Індикативне планування на відміну від централізованого планування разом з прогнозуванням виконує в основному функцію перспективної соціально-економічної орієнтації, у ньому беруть участь не лише державні органи влади, а й малий i середній бізнес, корпоративні структури, громадські організації та міжнародні економічні інститути. При цьому повсякденна оперативна діяльність суб’єктів націонaльної економіки забезпечується через механізми ринку. Сучасні національні господарства в умовах посилення глобалізаційних та інтеграційних зв'язків є вплетеними у систему економічних відносин світової господарської системи через участь у міжнаціональному поділі праці, спеціалізації та кооперації, міжнародну торгівлю тощо. Ринкові правила гри, що діють на міжнаціональному економічному просторі вимагають від національних економік забезпечення належного внутрішнього соціально-економічного розвитку та дотримання міжнародних стандартів у сфері економіки. Саме тому будь-яка національна економіка з метою забезпечення конкурентного становища на світовому ринку повинна прагнути до підвищення внутрішніх стандартів економічного розвитку та їх підняття до міжнародного рівня. За часів СРСР Україна перебувала у відокремленому від світового господарства середовищі i реалізовувала вузькоспеціалізовані вектори зовнішньоекономічного співробітництва. Зі здобуттям незалежності наша країна значно розширила коло взаємозв'язків з іншими країнами світу, різко зріс ступінь відкритості національної економіки. За досить короткий період часу Україна була вимушена формувати умови забезпечення внутрішньої та зовнішньої конкурентоспроможності національних товаровиробників. Було реалізовано ряд важливих перетворень, які заклали підґрунтя для формування системи забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на міжнаціональному ринку, проте реалізація цих завдань має ряд недоліків i прорахунків, що й до цього часу не дають можливості провадити в країні чітку зовнішньоекономічну політику. Так, за останні роки за розрахунками Всесвітнього економічного форуму Україна не залишає 56-го місця серед 58 країн за індексом „поточної конкурентоспроможності" i 57-го місця серед 59 країн за індексом „динамічної конкурентоспроможності". За індексами „інституційної якості" Кауфмана-Крея — Зойдо-Лобатона та Ведера Україна має середній показник „-5,8" („-6,4 за індексом Ведера") в той час, як для розвинених країн від має середнє значення 12,6 i загальні межі від — 25 до + 25. Неабияке значення для збереження власної економічної самостійності в умовах глобалізації має вироблення національної стратегії та програм економічної безпеки національної економіки. Національна безпека держави — це такий стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечується гарантований захист національних інтересів, гармонійний, соціально орієнтований розвиток країни, достатній економічний та оборонний потенціал за найнесприятливіших варіантів розвитку внутрішніх та зовнішніх економічних процесів. Вона є не просто однією з найважливіших складових системи державних інтересів, а й виступає вирішальною умовою додержання та реалізації інтересів усіх членів даного суспільства. На основі цих національних інтересів органи державної влади та соціальні структури розробляють цілі та програми внутрішньої та зовнішньої державної політики. У вітчизняній системі економічної безпеки держави й до цього часу існує ряд суперечностей, що носять як об'єктивний, так i суб’єктивний характер: суперечності між ринковими відносинами i залишками командної системи господарювання; суперечності реструктуризації i трансформації господарюючих суб’єктів; суперечності у сфері управління та регулювання економічних процесів i явищ; зовнішньоекономічної політики; суперечності у визначенні векторів розвитку національної економіки. За індикаторами ЄБРР щодо структурної перебудови національних економік (переважно у сфері приватизації, формування фондового ринку, збереження принципів вільної конкуренції та недопущення монополізму, розвиток банківської сфери та ін.) та визначення їх статусу Україна у 2000 р. мала 2,4 при шкалі від 1 (централізована планова економіка) до + 4 (розвинута ринкова економіка), в той час як в Угорщині цей показник дорівнював 3,7, в Естонії та Польщі — 3,5, Чеській Республіці — 3,4. Проте це не означає, що окреслені питання не можуть i не повинні ви- рішуватись. Лише їх подолання, зведення до мінімуму дасть можливість Україні залишатись економічно незалежною державою i не стати сировинним придатком для економічно розвинених держав, оскільки за більшістю міжнародних рейтингових оцінок та інших показників в умовах надстрімких інтеграційних та глобалізаційних змін у всіх сферах життєдіяльності суспільства Україна скоріше тяжіє до країн третього світу, аніж до розвинених, ринкових економік за показниками економічного розвитку. Саме тому ці питання включаються у предметне поле дисципліни та навчального курсу „національна економіка". |
Схожі:
|
М. Тодики доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
БЕХРУЗ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ПІДРУЧНИК Рекомендовано Міністерством... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
|
Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
|
ІСТОРІЯ, ЗАВДАННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
|
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
КОНДОР 2006 Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих навчальних закладів |
|
Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. Підручник... Підручник підготовлений викладачами кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого |
П. С. Дудик Комунікативно- стилістичні якості мовлення Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua