2.4. НС біологічного характеру
Біологічними називаються небезпеки, що походять від живих об'єктів, наслідком яких можуть бути надзвичайні ситуації біологічного характеру. Всі об'єкти живого світу можна умовно розділити на декілька царств: мікроорганізми, гриби, рослини, тварини, люди.
Деякі види мікроорганізмів є хвороботворними, або патогенними. Вони викликають хвороби рослин, тварин і людей. Широке розповсюдження заразливих хвороб тварин називається епізоотією, а рослин — епіфітотією, інфекційні захворювання людини називається епідемією або пандемією.
Бактерії. До бактерійних захворювань відносяться чума, туберкульоз, холера, проказа, дизентерія, менінгіт тощо.
Віруси — внутріклітинні паразити: розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їх ферментативний апарат і перемикають клітину на синтез зрілих вірусних частинок. Віруси на відміну від бактерій розмножуються лише в живих клітинах. Вірусними захворюваннями є віспа, сказ, грип, енцефаліт, кір, свинка, краснуха, гепатит тощо.
Рикетсії — дрібні хвороботворні бактерії, розмножуються в клітинах господаря (як і віруси). Викликають: висипний тиф, ку-лихоманку тощо. Ознаки захворювання: головний біль, слабкість, безсоння, біль у м'язах. Людина заражається від тварин.
Патогенні спірохети — збудники сифілісу, поворотного тифу, лептоспірозу та інших хвороб. Водяться у грунті, стоячих і стічних водах.
Актиноміцети поширені в грунті, водоймищах, повітрі. Деякі види , викликають такі хвороби як актиномікоз, туберкульоз, дифтерію тощо.
Доведено, що тривале кип'ятіння вбиває мікробів. Всі методи знищення мікробів під впливом високої температури мають загальну назву — стерилізація. Для уловлювання мікробів з рідин і газів застосовують спеціальні фільтри.
Мікроби, що харчуються відмерлими частинами організму називаються сапрофітами. Нападаючі на живі організми — паразити. Хвороботворні мікроби виділяють ферменти, які порушують нормальний стан людини.
Гриби. Мікози — хвороби людини і тварин, що викликаються паразитичними грибами (грибкові захворювання шкіри). Токсичні гриби викликають харчові отруєння людини і тварин (мікотоксикози). Отрута блідої поганки не руйнується при кип'ятінні і смаженні. Цей гриб є смертельною небезпекою для людини. Людина може отруїтися червоним мухомором, але смертельні результати рідкісні. Майже кожний їстівний гриб має свого неїстівного або отруйного двійника.
Небезпечним є гриб-паразит жита. Він росте на колосах жита. Містить широко відомий і небезпечний наркотик ЛСД. У людини викликає важке захворювання — «антонов вогонь».
Рослини
Чибилиха. Тубільці Південної Америки мастили свої стріли отрутою кураре. Його одержували з рослин сімейства логанієвих, що містять стрихнін. Потрапляючи в кров, стрихнін викликає параліч спинного мозку і смерть. Найвідоміший представник цього сімейства — чибилиха (блювотний горіх), що росте в тропіках.
Анчар. Росте в Південній Азії. Молочний сік його отруйний, але не смертельний.
Блекота. Плоди небезпечні. Вони містять алкалоїди, що викликають помутніння розуму.
Тютюн. В ньому міститься отруйний алкалоїд — нікотин.
Коноплі. Із смолянистих виділень конопель одержують небезпечні наркотики, відомі як гашиш, марихуана, анаша.
Мак. З соку маку одержують опіум. Зараз посів опійних сортів маку заборонений рішенням ООН.
Існує ряд садово-городніх рослин, які є отруйними або настільки токсичними, що викликають отруєння. Велика частина постраждалих від них — діти, чиї батьки не знають про це.
Дурман. Всі частини цієї рослини містять алкалоїд з наркотичним ефектом.
Рицина. Одне насіннячко цієї рослини викликає смертельне отруєння.
Олеандр. Гілля, листя, квіти цієї рослини містять смертельну отруту.
Беладонна (сонний дурман). Містить соланін — дуже отруйний навіть у невеликих кількостях.
Картопля. Окрім бульби, вся решта частин, особливо паростки отруйні через вміст в них соланіну.
Ревінь. Деякі частини цієї рослини містять щавлеву кислоту, яка може викликати порушення роботи нирок.
Бузина. Незрілі ягоди, гілля, листя викликає нудоту, блювоту, пронос.
Плюш, вовча ягода, лавр, рододендрон, азалія — частково отруйні.
Комахи
Скорпіони. Для дрібних тварин укол жала скорпіона смертельний. Для людини укол скорпіонячого жала дуже хворобливий (виникає жар, пухлина, озноб тощо), але життю не загрожує.
Павуки. Павук каракурт (чорна смерть), завдовжки трохи більше одного сантиметра, один з найнебезпечніших. Смертність від його укусів — близько 4%. Спеціальна протикаракуртова сироватка не завжди доступна. В польових умовах рекомендується відразу після укусу припікати ранку сірником - отрута павука при нагріванні руйнується. Інші небезпечні павуки (наприклад, тарантул) серйозної загрози для людини не представляють, хоча укус їх хворобливий.
Кліщі харчуються кров'ю крупних звірів і людини. «Хранителями» інфекції і переносниками кліщів можуть бути дикі звірі і птахи, а також деякі домашні тварини — кози, корови, вівці.
Кліщі можуть нападати на людину протягом всього весняно-літнього періоду, але особливо вони активні в травні-червні, проте останніми роками спостерігається контакт людини і кліща з ранньої весни до глибокої осені через високу активність кліщів. Протягом дня кліщі найбільш агресивні в період з 12 до 14 годин. Вечірньої пори їх активність знижується, а вночі вони взагалі не нападають на людину, зате в дощову погоду їх агресивність збільшується.
Частіше кліщі присмоктуються в області пахвинних западин, грудей, шиї, поясниці, голови (за вушними раковинами). Укуси кліща безболісні. Тривалість його кровоссання від чотирьох днів і більше, при цьому розміри кліща збільшуються у декілька разів.
Кліща, що присмоктався, не можна витягувати. Його головка залишиться в шкірі і викличе запалення, небезпечніше, ніж сам укус. Краще рясно змочити кліща спиртом або одеколоном і кліщ відпаде сам.
Головна шкода кліщів не в їхніх укусах, а в хворобах, що ними переносяться, наприклад, кліщовому енцефаліті. Надійним захистом від цієї хвороби є тільки щеплення. Смертність від кліщового енцефаліту досягає 10—30%. Вельми шкідливі крихітні коростяві кліщі, що викликають хворобу — коросту.
Мешканці моря
Медузи. Отрута деяких медуз, наприклад морської оси, що мешкає у водах поблизу Австралії смертельна для людини. її отрута миттєво паралізує серцевий м'яз. Отруйна також і чорноморська медуза корнерот, хоча і не смертельна.
Акули і скати. Налічується від 250 до 350 видів акул. Найбільш небезпечна велика біла акула, що має репутацію людоїда, а також мако — близька родичка білої акули. Нападає не тільки на плавців, але й атакує човни. Тигрова акула — найпоширеніша акула тропічних морів. З довжиною до 9 метрів і звичкою плавати на мілководді вона представляє серйозну небезпеку для плавців. Акула-молот — користується поганою славою хижака і людоїда.
Китова акула — найбільша риба в світі. її довжина досягає 12 метрів, а вага — 15 тонн. Але китова акула і гігантська акула, яка трохи поступається їй за розмірами — найбільш мирні з акул.
Ефективним колективним засобом захисту від акул виявилися сітки, що перегороджують доступ акулам до пляжів.
Скати. Для людини представляють небезпеку скати-хвостоколи.
Піраньї. Це невеликі, до 30 см в довжину, рибки, що живуть у річках і озерах Південної Америки. Піраньї нападають на все живе, що з'явилося в межах їх досяжності: крупних риб, домашніх і диких тварин, людини. Зграя піраній здатна в лічені хвилини обгризти бика, залишивши лише голий скелет.
Електричні риби. До них відносяться близько 30 видів електричних скатів, електричний вугор, електричний сом. Особливостями цих тварин є наявність у них електричних органів. Електричні органи — це видозмінені м'язи. Напруга електричних зарядів досягає 220 В, а у електричних угрів — навіть 600 В. Така напруга представляє небезпеку для людини.
Земноводні. У джунглях Південної Америки живе жаба кокої. Це маленька істота, що поміщається в чайній ложці, але її отрута в тисячі раз сильніша за ціа-ністий калій і в 35 разів сильніше за отруту середньоазіатської кобри. Отрути однієї жаби вистачило б для вбивства 1500 чоловік. Через шкіру вона не проникає, але будь-яка подряпина може привести до біди.
Плазуни. Отруйні ящірки — ядозуби, або хелодерми, володіють сильнодіючою отрутою, від якої швидко гинуть дрібні тварини. Біля третини укушених людей гинуть.
Змії. Лише невелика частина змій є отруйними. Укусити змія може тільки захищаючись. Отрута змії діє тільки при попаданні в кров.
Найбільш небезпечні для людини отруйні змії — морські змії (що мешкають у прибережних тропічних водах Індійського і Тихого океанів), аспіди (середньоазіатська кобра), ямноголові змії (щитомордник), гадюки (гюрза, піщана ефа, гадюка звичайна, степова гадюка, кавказька гадюка, носата гадюка).
За наданням першої допомоги постраждалому одразу ж після укусу повинен бути забезпечений повний спокій в горизонтальному положенні. Необхідно розкрити рану натисканням і в перші ж хвилини почати енергійне відсмоктування вмісту рани ротом, що дозволяє видалити від 20 до 50% введеної отрути. Відсмоктування проводять протягом 15 хв. (для того, хто надає першу допомогу, відсмоктування небезпечне). Після відсмоктування рану дезінфікують звичайним способом і накладають на неї стерильну пов'язку, яку в міру розвитку набряку періодично ослаблюють. Накладення джгута посилює про яви хвороби, часто веде до гангрени, підвищує летальність. Протипоказані розрізи, припікання, введення в область рани оцту, інших сильних окислювачів.
Доцільне рясне пиття, алкоголь протипоказаний. Потерпілого слід якомога швидше доставити на ношах до найближчого лікувального закладу.
Крокодили. Серед крокодилів виділяють 3 сімейства: алігаторів, справжніх крокодилів і гавіалів, які за певних умов можуть представляти небезпеку для туристів.
Ссавці (звірі)
Єдиними отрутоносними звірами на нашій планеті вважаються єхидни і качконоси.
Хижаки — леви, гієни, тигри, леопарди та інші за певних умов можуть представляти небезпеку для туристів.
2.5. НС екологічного характеру
Екологічні НС (лиха) — це забруднення біосфери, руйнування озонового шару, опустинювання, кислотні дощі тощо.
Прояви і класифікація. Під екологічними небезпеками розуміються небезпеки для життєдіяльності людини, що виникають опосередковано, унаслідок зміни системних параметрів навколишнього природного середовища. Такі небезпеки мають ряд специфічних рис, зв'язаних, по-перше, з причинами їх походження і, по-друге, з системними особливостями навколишнього середовища.
Екологічні небезпеки можна розподілити на природні, що виникають як результат стихійних явищ, і антропогенні, які є наслідком господарської діяльності людства.
Головна особливість екологічних небезпек полягає в тому, що вони загрожують людині не тільки напряму, але і побічно, через зміну навколишнього природного середовища і біосфери в цілому. Забруднення навколишнього середовища можуть впливати локально, на місці їх утворення, переноситися в інші регіони або виявлятися в глобальному масштабі.
Екологічна безпека життєдіяльності. Екологічна безпека трактується як складова частина загальної безпеки життєдіяльності. Вона повинна розглядатися на глобальному, регіональному і локальному рівнях. Забезпечення екологічної безпеки є пріоритетною проблемою кожної держави, як і забезпечення її військової і економічної безпеки.
Взаємодія техніки з природою. Стрімке зростання техніки в якісному і кількісному відношенні ознаменувало собою так званий період науково-технічної революції. У взаємодії суспільства і природи техніка грає, як правило, двояку роль. З одного боку, з її допомогою людина задовольняє багато своїх потреб, але з іншого — вона виявляється головною причиною змін, що відбуваються в природі (антропогенні зміни), які є небажаними для всіх мешканців біосфери.
Промислові підприємства змінюють майже всі компоненти природи (повітря, воду, грунт, рослинний і тваринний світ тощо). В біосферу (атмосфера, водойми і ґрунт) викидаються тверді промислові відходи, небезпечні стічні води, гази, різні за розмірами і хімічним складом аерозолі.
Атмосферні забруднення прискорюють руйнування будівельних матеріалів, гумових, металевих, тканинних і інших виробів. При відповідному складі і концентрації вони можуть стати причиною загибелі рослин і тварин. Найбільшого збитку ці складні за хімічним складом речовини завдають здоров'ю людей.
Зважений в повітрі пил адсорбує отруйні гази, утворює щільний токсичний туман (смог), який збільшує кількість опадів. Насичені сірчистими, азотними та іншими речовинами, ці опади утворюють агресивні кислоти. З цієї причини швидкість корозійного руйнування машин і устаткування у багато разів збільшується.
Виробничі стічні води підрозділяються на умовно чисті і брудні. Умовно чистими є води від охолоджування технологічного устаткування і апаратури.
Ці води охолоджуються в заводських ставках або градирнях, очищуються від масел і важких забруднених частинок і потім повертаються у виробництво при обмеженому додаванні чистої води. Брудні стічні води різняться не лише на різних підприємствах, але і на одному підприємстві від різних цехів і ділянок.
Промислові тверді відходи окрім класифікації за токсичністю підрозділяються на металеві, неметалеві і комбіновані. До неметалевих відходів відносять хімічно інертні (відвали порожньої породи, зола тощо) і хімічно активні (пластмаси, гума тощо), до комбінованих — промислове і будівельне сміття.
Енергетичні забруднення навколишнього середовища включають промислові теплові викиди, а також всі види випромінювань і полів.
Теплове забруднення біосфери властиве більшою чи меншою мірою всім видам підприємств і виявляється у вигляді конвективного або радіаційного теплообміну між нагрітими викидами або нагрітими технологічними установками і навколишнім середовищем, що приводить до локального підвищення температури атмосфери, води або грунту. Особливо небажана дія теплових викидів на водоймища, оскільки це порушує водний екологічний режим.
Забруднення ксенобіотиками. Одним з великих недоліків багатьох діючих технологій полягає в тому, що вони засновані на процесах і речовинах, що є чужими для біосфери. У результаті неминуче виникають екологічні небезпеки у вигляді вогнищ забруднення ксенобіотиками (від грецького ксенос — чужий): радіоактивними речовинами, пестицидами і продуктами їх неповного розкладу, важкими металами (свинцем, кадмієм, ртуттю, нікелем тощо), іншими біологічно активними елементами (фтором, ванадієм, берилієм тощо).
У даний час науці відомо більше 10 млн. органічних сполук. Близько 100 тис. з них використовуються досить широко, і більше тисячі додаються до їх списку щороку. Деякі з них відомі як небезпечні токсиканти, мутагени, он-когени тощо. При накладенні дія їх, як правило, посилюється. Забруднення розповсюджується на безліч біологічних видів і помешкань, так що стає неможливим прослідкувати численні екологічні наслідки їх використання. Необхідно мати на увазі, що, не дивлячись на деякі відмінності в чутливості і реакції різних видів живої природи на ксенобіотики, в основі механізмів життєдіяльності лежать одні і ті ж клітинні структури і біохімічні механізми.
У процесі господарської діяльності біосфера збагачується металами в природі, що знаходяться в стані розсіювання. Локально виникають значні концентрації металів, неможливі для природних геохімічних процесів. При цьому об'єднуються метали, що знаходяться в природних умовах завжди роздільно.
Вільний стан більшості металів не типовий для біосфери, але в результаті технологічної обробки більшість їх переводиться в геохімічно нестійку форму, звичайно біологічно активну. В такому стані метали розсіваються в біосфері в результаті тертя, корозії, розпилювання, іноді цілком свідомо для досягнення певної мети — боротьби з бур'янами, руйнівниками органічних матеріалів, для формування штучних дощових хмар тощо.
Надлишок таких речовин в біосфері несе загрозу украй не передбачуваних наслідків для всього живого на Землі.
Прояв дії ксенобіотиків завжди має запізнювання (лаг-період) і певну ієрар-хічність. Можна чітко розрізнити декілька рівнів реакції на ксенобіотики:
— біохімічна і фізіологічна реакції (негайно або після недовгого терміну дії — до декількох годин);
— анатомічні, морфологічні, біоритмічні і поведінкові відхилення (години — тижні);
— популяційні — динамічні і хорологічні зміни ( місяці-роки);
— ценотичні зміни (зміни складу, будови і функції біоценозів — роки-деся-тиліття);
— еволюційні наслідки (десятиліття-тисячоліття).
Якщо початкові симптоми важко діагностувати, то результат останніх з перерахованих змін важко прогнозувати. Особливо невизначені еволюційні наслідки, які до того ж є необоротними.
Довготривала екологічна небезпека ксенобіотиків полягає в тому, що вони з розсіяного стану концентруються в біомасі, включаючи ту, яка служить їжею людині.
Розрізняють два механізми концентрації. Перший заснований на тому, що організми вибірково поглинають речовини з оточуючого їх середовища, наприклад, рослини з повітря і ґрунтового розчину. Цей механізм порівняно швидко «спрацьовує» і піддається прогнозу. Другий заснований на концентрації речовин за харчовими ланцюгами. При цьому концентруються лише ті ксенобіотики, які при потраплянні до організму слабко виводяться з нього і поволі розкладаються в біохімічних процесах. Прикладами подібних речовин можуть бути довгоживучі (з великим періодом напіврозпаду) радіоактивні ізотопи, важкі елементи (ртуть, нікель, кадмій), деякі пестициди і продукти їх неповного розкладання (хлормістячі органічні речовини, зокрема ДДТ і його аналоги). Додатковою умовою є наявність великої кількості ланок в харчовому ланцюзі. На найбільшу небезпеку наражаються ті популяції, які замикають харчовий ланцюг, оскільки у багатьох випадках концентрація ксенобіотика (з розрахунку на біомасу) збільшується на порядок з просуванням на одну ланку. Хижі птахи, наприклад, замикають довгі (до 7—9 ланок) харчові ланцюги. Зникнення без видимих причин хижаків є індикатором метаболічних отрут в навколишньому середовищі, здатних до біоакумуляції. Цей механізм працює повільніше ніж перший, але він невідворотний.
Концентрація ксенобіотиків приводить до вимирання деяких популяцій, спрощення біоценозів з втратою їх стійкості, а в деяких випадках являє пряму небезпеку для людини. Доводиться збільшувати коефіцієнт безпеки в 104 раз по відношенню до норм, встановлених на основі уявлень про пасивне розбавлення ксенобіотиків.
Антропогенні забруднення є могутнім чинником еволюції видів і екосистем. Прикладом подібного впливу є той факт, що число стійких до інсектицидів видів комах, що завдають збитку здоров'ю і господарській діяльності людини, постійно зростає. Постійна боротьба з новими хворобами сільськогосподарських культур, домашніх тварин і, нарешті, людини ще більш драматична за своїми наслідками: вона відволікає все більше ресурсів і, як правило, не досягає остаточних цілей. Комахи — «шкідники» і збудники інфекційних хвороб за порівняно короткі терміни можуть адаптуватися до нових для них чинників. В той же час для птахів, тварин і людини навантаження ксенобіотиків дуже швидко зростає, щоб можна було сподіватися на аналогічні процеси адаптації. Тому механізм природного відбору, елімінація непристосованих особин, сприймається в цьому випадку як екологічна катастрофа. Таким чином, при всій невизначеності наслідків насичення біосфери ксенобіотиками один результат, безумовно, можна передбачити: втрата видів і зменшення біологічної різноманітності продовжуватиметься.
У масштабах геологічного часу зростання антропогенного навантаження на біосферу в даний час можна вважати початком катастрофи, аналогічної відзначеним неодноразово в палеонтологічному літописі. При цьому еволюційне значення минулих катастроф полягає і в тому, що вимирали сильно спеціалізовані види, а зберігалися універсальні, значно примітивніші, які в екологічних нішах, що звільнилися, бурхливо еволюціонували. Катастрофи тим самим сприяли появі прогресивних і універсальних за пристосованістю гілок органічного світу.
Таким чином, роль екологічних катастроф в еволюції неоднозначна, і цей факт необхідно враховувати при прогнозуванні довготривалих наслідків антропогенного впливу.
2.6. НС техногенного характеру
Техногенні НС — це вибухи, пожежі, аварії, обвалення будівель, раптовий вихід з ладу машин, механізмів і агрегатів з серйозними порушеннями виробничого процесу, вибухами, утворенням пожеж, радіоактивним, хімічним або біологічним зараженням великих територій, груповою загибеллю людей.
Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.
За розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються великими жертвами.
Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище зумовив розподіл їх за наступними видами:
— аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);
— аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;
— пожежі та вибухи;
— аварії на транспорті тощо.
Катастрофа — це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування. Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти, і їх розвиток ставить під загрозу існування усієї біосфери.
Пожежі — це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.
Вибухи. Вибухи — це пожежі, що виникають на об'єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини.
Дані офіційної статистики США щодо причин виникнення пожеж та вибухів:
— несправність електрообладнання — 23%;
— паління в неналежному місці — 18%;
— перегрів внаслідок тертя в несправних вузлах машин — 10%;
— перегрів горючих матеріалів — 8%;
— контакти з горючими поверхнями через несправність котлів, печей, димоходів — 7%;
— контакти з полум'ям, запалення від полум'я — 7%;
— запалення від часток, що горять, або іскри від установок та устаткування для спалювання — 5%;
— самозапалювання горючих матеріалів — 4%;
— запалювання матеріалів при різці та зварюванні металу — 4%.
Більше 63% пожеж у промисловості зумовлено помилками людей або їх некомпетентністю.
Механічні небезпеки створюються падаючими, рухомими та такими, що обертаються, об'єктами природного і штучного походження. В результаті дії механічних небезпек можливі тілесні ушкодження різної важкості. Механічні небезпеки поширені у всіх видах діяльності в туризмі всіх вікових груп: серед дітей, школярів, людей старшого віку в спортивних іграх, рекреаційній і розважальній діяльності.
Рекомендації щодо правил поведінки при пожежі. При пожежах треба остерігатися високої температури, задимленості і загазованості, вибухів, падіння дерев і будівель, провалів у прогорілому грунті. Небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м, а перед тим як увійти в палаюче приміщення, треба накритися з головою вологим простирадлом, плащем, шматком тканини тощо. Двері в задимлене приміщення треба відчиняти обережно, щоб запобігти спалаху полум'я від швидкого притоку свіжого повітря; а в дуже задимленому приміщенні треба плазувати. Для захисту від чадного газу треба дихати через вологу тканину.
Якщо на людині загорівся одяг, треба лягти на землю та збити полум'я, бігти не можна, це ще більше роздуває полум'я. Якщо на людині палає одяг, слід накинути на неї пальто, плащ, будь-яке простирадло і щільно притиснути. При гасінні пожежі слід використовувати воду, пісок, землю, простирадла та інші засоби. Виходити із зони пожежі треба проти вітру, тобто у тому напрямку, звідки дує вітер. При гасінні лісових пожеж слід використовувати гілля листяних дерев (берези, ліщини), лопати тощо. Гілками слід захльостувати край пожежі, за допомогою лопат засипати його грунтом.
2.7. Надзвичайні комбіновані ситуації
природно-техногенного характеру
У наш час практично будь-який катастрофічний процес (забруднення, селі, зсуви, пилові бурі та інші явища) має комбінований характер: техногенний негативний вплив поєднується з природними катаклізмами.
До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпеки. В багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру: порушення озонового шару, посилення парникового ефекту, кислотні дощі, забруднення Світового океану, зниження родючості грунтів, деградація лісів та ландшафтів, зменшення біологічного різноманіття.
Парниковий ефект. Концентрація вуглекислого газу за XX ст. зросла приблизно на 20%, що може призвести до потепління клімату. Якщо допустити збереження існуючих тенденцій, то до 2050 року концентрація вуглекислого газу в атмосфері подвоїться. Комп'ютерні моделі різних кліматичних параметрів показують, що це призведе до повсюдного потепління на 4,5—5,5°С. Таке потепління викличе танення льодовиків, що спричинить підйом рівня Світового океану на 2—3 м. Природні опади можуть скоротитися на 40%, літо стане більш спекотним, випаровування з поверхні Землі збільшиться, фунти пересохнуть.
Порушення озонового шару. За оцінками спеціалістів, озоновий шар суттєво зменшився за останні десятиріччя, а над полярними шапками виникли так звані озонові діри. Крім збільшення ризику ракових захворювань, зменшення озонового шару навіть на 1% може, за даними ООН, призвести до того, що 100 тисяч осіб осліпне від катаракти. Серйозну загрозу озоновому шару становлять хлорфторвуглеводні (фреони). Вони використовуються як холодоагенти в холодильниках, кондиціонерах повітря і теплових насосах.
Кислотні опади. На значних територіях промислово розвинених країн випадають опади, кислотність яких перевищує нормальну в 10—1000 разів. Хімічний аналіз кислотних опадів вказує на присутність сірчаної та азотної кислот, які утворюються внаслідок з'єднання оксидів сірки та азоту з парами води. Кислотні опади пов'язані насамперед з роботою вугільних електростанцій, транспорту і промислових підприємств. Коли середовище водних екосистем підкислене, практично всі організми швидко вимирають. Додаткові збитки виникають у зв'язку з тим, що кислотні опади, проходячи крізь грунт, здатні вимивати алюміній та важкі метали, які досить токсичні для тварин та рослин. Зокрема, алюміній викликає аномалії розвитку та загибель ембріонів риб.
Виникнення пустель. Внаслідок ерозії земля може втрачати родючий шар грунту доти, поки не перетвориться в пустелю, тобто відбувається її опустелювання. Страждає від ерозії ґрунт, не захищений рослинним покровом. Найважливішими причинами, які призводять до оголення ґрунту внаслідок ерозії та виникнення пустель, є: часта оранка; перевипас худоби; вирубка лісів; засолення ґрунтів внаслідок зрошення.
|