|
|
Скачати 3.18 Mb.
|
3.5. Дальший розвиток статевої та подружньої етики3.5.1. Онтологічно-сакраментальна парадигма (середньовіччя) Починаючи з VІІІ століття в Церкві особливу увагу починають приділяти звершенню подружжя і його канонічній вазі (дійсності). Це мало вплив на розуміння сутности подружжя, конститутивного елементу нерозривности подружжя та моменту його фактичного виникнення. В цьому контексті на особливу увагу заслуговує дискусія між Паризькою та Болонською школами. Паризька школа (наприклад, Петро Ломбард) приймала позицію, що конститутивний елемент подружжя – це подружня згода (прихильником такої думки був вже св. Августин, який підкреслював, що подружжя може існувати і без тілесного зв’язку, на основі самої лише згоди, як подружжя Пресвятої Діви Марії та Св. Йосифа). Отож, бачимо, що середньовіччя наново відкриває римське право, що його виразив Ульпініян: „Nuptias non concubitus sed consensus (vel affectus) facit”111. Болонська школа (наприклад, Роландо Бардінеллі) висловлювала думку про подружнє єднання як момент початку подружжя. Власне, в середньовіччі співіснують ці дві позиції: „matrimoniо (solo) rato” i „matrimonio rato e consumato”. Закінчив дискусію Бардінеллі: ставши папою (Олександр ІІІ): він визнає подружню згоду вирішальним фактором для укладення подружжя і водночас визнає можливість розірвати не доповнений статевим актом союз силою диспензи112. Середньовіччя (зокрема ХІІІ сторіччя) становить важливий етап у розвитку богослов’я подружжя. У цей період формується ідея сакраментальности подружжя. Дискусія охоплює питання природи цього таїнства, матерії, форми та служителя. Таїнство подружжя є дієвим знаком благодаті. Ломбард і Бонавентура вважали, що благодать цього таїнства лікує пожадливість, яка є спокусою до невірности і гріха. Проте подальші дослідження, зокрема Альберта Великого й Томи Аквінського, приводили до твердження, що подружжя генерує благодать, яка робить людей здатними до вчинення добра: in ordine ad bonum113. Ствердження сакраментальности подружжя є важливим моральним пунктом. Саме в середньовіччі юридично-моральні аспекти нерозривности подружжя та інші етичні аспекти подружнього життя отримують нову орієнтацію. Назагал подружня мораль дуже ригористична і сувора. Багато богословів цього часу вважали гріхом здійснення подружнього акту. Сферу тілесних стосунків вважали принизливою і такою, в якій людина легко допускається гріха. Тому в цій ділянці існувало багато обмежень і заборон. Реакцією на ці течії було богослов’я Альберта Великого й Томи Аквінського, які представляють статеві подружні стосунки в позитивному світлі. Альберт Великий підкреслював природність і цнотливість сексуальности, подружніх стосунків і насолоди, яка супроводжує виконання природних функцій. Подружній акт є добрим і необхідним, і, крім наміру дітородження, в ньому наявне також сакраментальне значення114. Тома Аквінський поділяв позитивний погляд на сексуальність. Він відкидає теорію про моральну недосконалість подружнього єднання. Відкидає також і тезу, що розмноження через статеве єднання є наслідком гріха Адама і Єви115. Питання статевої моралі св. Тома розглядає в контексті чесноти поміркованости. Тома Аквінський підкреслює два важливі аспекти подружнього життя: 1) приязнь (maxima amicitia) і 2) cуспільне благо (officium civilitatis), а отже, вагомість подружжя не лише в індивідуальному, але й суспільному аспектах. Упродовж віків для вираження сутности подружжя використовували вчення про блага св. Августина (fides, proles, sacramentum). Згодом „категорію благ” доповнили „категорією цілей” подружжя. Саме в середньовіччі починають говорити про три цілі подружжя: дітородження і виховання дітей, remedio concupiscentiae (лік від пожадливости) і сакраментальне значення. Саме таке пояснення цілей знаходимо в Томи Аквінського. На перше місце в єрархії цілей подружжя він ставить плідність і виховання дітей. Цій меті, з огляду на вищість спільного блага, підпорядковується все інше. Це не означало нехтування партнерством у подружжі чи любов’ю його членів. Взаємна любов подругів зводиться до допоміжного чинника, який полегшує співжиття і гарантує тривалість сімейного середовища, необхідного до виховання дітей116. Отож бачимо, що на цьому етапі подружжя стає по-особливому „церковною” дійсністю, і то з двох причин: з юридичного погляду, а також з погляду літургійного звершення. Відсутнє ще, правда, накладення юридичної формули для стверження важности подружжя: це буде випрацювано щойно після Тридентського собору. У складний період схоластики, а також у наступний період до складу понять про статевість входить ще один важливий чинник. Тоді в суспільстві виникає потреба започаткувати університети та розвивати науки. Оскільки для науки бракувало відповідних джерел, вчені зверталися до заново відкритої грецької філософії і грецьких природничих наук. Плоди, які з цього виникали, сьогодні нас просто дивують. Наприклад, зі старогрецької біології запозичено погляд, що в чоловічій спермі міститься людський зародок. Послідовно вважали, що мастурбація є вбивством людини в першій стадії життя і ставили її на рівні з абортами. Не меншим порушенням вважалися також поцілунки чи еротичні жести серед осіб, які не були пов’язані подружжям. Коли на початку XVII сторіччя моральне богослов’я відокремилося від інших богословських наук, як реакція на загальний занепад звичаїв, розвивається ригористична система. Тоді домінує переконання, що стосовно шостої заповіді існують тільки важкі порушення. Статеве співжиття в подружжі виправдовували три мотиви: „подружній обов’язок”, що випливає з подружнього контракту, народження дітей та „небезпека нестриманості”. На основі цих трьох мотивів богослови базували моральність статевого акту. У деяких випадках були тенденції виправдовувати статевий акт єдиним мотивом – народженням дітей. 3.5.2. Юридично-моральна парадигма (Тридентський Собор) Суттєва еволюція в поглядах на подружжя відбулася починаючи з другої половини XV століття. Тоді з’являються нові ідеї, які не лише суперечать досягненням схоластичного богослов’я, а взагалі заперечують християнську традицію. Авторами цих поглядів були гуманісти, а згодом представники Реформації. Спочатку М. Лютер перебував під впливом Августинового вчення про подружжя, а Й. Кальвін був близьким до вчення середньовічних авторів. Однак згодом вони відкидають сакраментальність подружжя і вважають, що воно має світський характер. Христос – як вони твердили – не створив подружжя, відповідно воно не належить до порядку благодаті, а до порядку природи. Погляди реформаторів спонукали до чіткого оформлення католицької доктрини на тему подружжя. Тридентський Собор (1545–1563) мав з цього огляду велике значення. Важливим плодом Собору був декрет Tametsi (11.11.1563), в якому представлено канонічну форму служіння подружжя. Подружжя вважали „установою віри”, і через це воно підлягало церковному регулюванню. Тридентський Собор наголошує на необхідності „юридичної форми” для законности подружжя. Разом з такою вимогою ставала недійсною практика таємних одружень, поширена в середньовіччі117. Вчення Собору важливе, коли йдеться про пояснення юридично-канонічних аспектів подружжя, що супроводжувало розвиток богословської думки про подружжя. Досить згадати такі твердження: подружжя є таїнством в прямому і правдивому значенні, оскільки дає благодать, яку означає; Христова благодать зміцнює і освячує союз чоловіка та жінки і допомагає виконувати відповідні для їхнього стану обов’язки; властивістю подружжя є його моногамний характер; Церква має право формулювати перешкоди щодо одруження, і всі подружні справи належать до компетенції церковних трибуналів; важно укладене подружжя є нерозривним; факт перелюбу не розриває подружжя; духовні особи не мають права одружуватися, якщо ж одружаться – їхній шлюб недійсний; стан дівицтва „заради Божого Царства” є вищим за стан подружжя118. 3.5.3. Нові часи і нові виклики Після Тридентського Собору, в нові часи активізувалися процеси секуляризації подружжя. Подружжя визнано світською інституцією, це швидко довело до підпорядкування подружжя світським структурам. Процес десакралізації подружжя був інтенсивним, зокрема, за цісаря Йосифа ІІ (1781-1784) та в період Французької революції (1789), наслідком якої був Кодекс Наполеона 1804 року. У Кодексі сказано про світський характер подружжя, про цивільні шлюби, допустимість розлучень та про розгляд подружніх справ у світських судах. Кодекс Наполеона був зразком для правних рішень в інших країнах Європи ХІХ ст. (Італія, Португалія, Іспанія). На стан подружжя та сім’ї впливали також розвиток лібералізму, соціяльних питань, поширення капіталізму, а також матеріялістично-марксистські ідеї. Ця ситуація була новим великим викликом для Церкви. Не можна відкидати чи заперечувати праці моралістів кількох століть, попри те певні справи сьогодні треба наново обміркувати. У новому сприйнятті питань статі – як постулюють богослови – треба покласти край негативним і мінімалістичним зразкам. У статевій етиці не можна обмежитися тільки висловленням моральної оцінки для гріхів супроти 6 і 9 заповідей. Треба переглянути підхід до питань статі, подивитися на них з позитивного боку, побороти мислення на взірець “про ці справи краще не говорити”. Це не означає, що маємо потурати нечистоті і її наслідкам. Просто треба бачити цю проблематику в повному обсязі119. Як ми побачили, в минулому були тенденції суворо ставитися до всього, що пов’язане зі статтю, від ХІІ до початку ХХ сторіччя в Католицькій Церкві панувала, хоча менше ніж у протестантів, незгідна з духом Євангелія лжесором’язливість (прудерія). Це допомагає зрозуміти, чому з половини ХХ сторіччя ситуація радикально змінюється – як реакція на мовчання про „ці справи” або на заборони „у цій сфері”. На такий перебіг подій мали вплив також відкриття у сфері медицини, які у важливих моментах коригували античні й середньовічні поняття про статевість. Велике значення мало відкриття, що в зачатті однакову участь беруть як чоловік, так і жінка120. Також важили нові відкриття з психології і психоаналізу про значення статевости для розвитку людської особи, про небезпеку спихання на маргінес свого життя статевого потягу тощо. Таке широке бачення проблематики статевости і подружжя вчення Церкви подає, починаючи з кінця ХІХ ст. Оскільки ми часто покликатимемося на це вчення, обговорюючи детально конкретні теми, тут обмежимося лише до короткого аналізу основних документів. |
| 2. Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль Метою етики Емпірична, або описова етика. Нормативна етика як зведення вимог, теорія морального виховання, або педагогічна етика, Професійна... |
КУРСОВА РОБОТА Транспортні договори, їх система та правове регулювання ЗМІСТ Вступ Вступ с. 3-5 |
| RETRO 2012 < 11 — 16. 06. 12 < U У такий спосіб, базовим критерієм визначення чи є відношення між знаками інтерсеміотичними є відмінність знаків за їх субстанцією... |
МЕТАФІЗИКА АБСУРДУ ТА ЕТИКА ТРАГІЧНОГО СТОЇЦИЗМУ Його стійкий гуманізм, вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну у своєму результаті битву проти нищівних і потворних віянь... |
| МЕТАФІЗИКА АБСУРДУ ТА ЕТИКА ТРАГІЧНОГО СТОЇЦИЗМУ Його стійкий гуманізм, вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну у своєму результаті битву проти нищівних і потворних віянь... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з особовим складом СДПЧ-1 по... ТЕМА Етика,як вчення про мораль. Категорії етики. Службова етика та культура поведінки працівників МНС |
| Лозовий В. О., Петришин О. В. Професійна етика юриста ТЕМА: Конфлікт інтересів на публічній службі. Поняття та зміст конфлікту інтересів |
Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,... |
| 1. Поняття і зміст трудового договору Вступ |
Зміст трудового договору Зміст Вступ Розділ III. Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення |