Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка


Скачати 5.79 Mb.
Назва Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка
Сторінка 8/52
Дата 17.03.2013
Розмір 5.79 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Психологія > Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   52

4.5.1. Соціалізація та інтерналізація

Особистість людини формується шляхом соціалізації та інтер-налізації. Соціалізація це засвоєння індивідом суспільно вироблених норм та правил поведінки. Ці норми і правила зафіксовано у філософських і етичних поглядах, творах літератури і мистецтва, кодексах законів, традиціях, суспільній думці тощо. В різних культурах і в різні історичні епохи їхній зміст може зміню­ватися, і першочерговим завданням особистості є їх засвоєння.

Виділяють три головні стадії соціалізації:

S дотрудову, яка охоплює ранню соціалізацію (період дитинст­ва) і стадію навчання (весь період навчання: починаючи зі школи і завершуючи вищим навчальним закладом). Інститутами соціалізації на цій стадії є сім'я, дошкільні дитячі установи, школа і вищі навчальні заклади. Важливим інститутом соціалізації у ран­ньому дитинстві є батьківська сім'я. Сучасна сім'я, однак, вже не виконує тієї ролі, на яку претендувала ще 100 років тому. На це вплинув розвиток системи дошкільного виховання дітей, а також зміна структури самої сім'ї: зменшення її стабільності, зростання зайнятості жінки, послаблення ролі батька. Сім'ї стають неповни-

55

Розділ II

Персонологія


ми і малодітними. В підлітковому і юнацькому віці на процес соціалізації починають суттєво впливати групи ровесників. Цей вплив стає набагато вагомішим від впливу батьків і педагогів;

S трудову, яка охоплює весь період трудової діяльності люди­ни. Інститут соціалізації — трудовий колектив;

S післятрудову, яка охопляє пенсійний вік. Інститут соціалі­зації — громадські організації, членами яких є пенсіонери.

Надзвичайно важливими інститутами соціалізації людини є та­кож церква і засоби масової інформації, насамперед, телебачення. Людині недостатньо лише знати, як себе поводити у тому чи іншому оточенні, бо нові потреби і мотиви виникають не у процесі засвоєння знань, а через їхні переживання. Лише пережиті мотиви стають реально діючими. Якщо засвоєні норми і правила пере­творюються у власні ціннісні орієнтації людини, відбувається їхня інтерналізація. В результаті у людини змінюються потреби і мотиви, з'являються нові інтереси, формуються нові цінності. Соціалізація та інтерналізація особистості тривають протягом усь­ого життя.

4.5.2. Психологічна зрілість особистості Особистість людини формується різнобічно. Поруч з біоло­гічним дозріванням індивіда відбувається становлення соціальних і психологічних якостей людини. У буль-якої людини можна виділити її біологічний, соціальний та психологічний вік. Біологічний вік (абсолютний, календарний, паспортний, хроно­логічний) — це період часу, який минув від народження людини до моменту визначення віку. Соціальний вік це співвідношення соціальних параметрів конкретного індивіда з нормативними по­казниками цього параметра для конкретного біологічного віку. Соціальний вік визначає ступінь соціальної зрілості індивіда. Так, для дорослої людини нормою соціальної поведінки має бути ро­зуміння основних правил спілкування, проте, якщо ці правила у дорослому віці ще не засвоєні, то соціальний вік такого індивіда знаходиться, можливо, на рівні підлітка. Психологічний вік — це співідношення психологічних параметрів конкретного індивіда з нормативними показниками цього параметра. Він визначає ступінь психологічної зрілості конкретного індивіда: його пізна­вальної, емоційної, вольової та особистішої сфер. Наприклад, об-

56

сяг пам'яті дорослої психічно і фізично здорової людини має ста­новити 7±2 одиниці. Якщо людина у цьому віці може запам'ятати лише чотири одиниці інформації (наприклад, чотири слова чи цифри), можна зробити висновок про недостатню зрілість її пізна­вальної сфери.

Психологічно зріла особистість характеризується такими особ­ливостями:

S широкі межі власного «Я», тобто люди можуть подивитися на себе «з боку». Вони беруть активну участь у сімейних і громадсь­ких справах, мають свої «хоббі», цікавляться політикою і релігією;

S здатність до теплих соціальних стосунків: дружньої інтим­ності та співчуття. Вони демонструють щиру любов до сім'ї і друзів, терпимі до чужих думок і цінностей;

S прийняття себе такими, якими вони є. Вони мають позитив­не уявлення про самих себе, терпляче ставляться як до власних не­доліків, так і недоліків інших людей. Уміють керувати власними емоційними станами;

S реалістичне сприймання світу, досвід і певний рівень домагань. Вони сприймають речі такими, якими вони є, а не такими, якими вони хотіли б їх бачити. В них достатньо досвіду і сил, щоб мати справу з реальністю. Такі люди мають належну кваліфікацію у своїй сфері діяльності і прагнуть досягнути особисто значимі й ре­алістичні цілі;

S здатність до самопізнання і наявність почуття гумору. Пси­хологічно зріла особистість має чіткі уявлення про свої сильні і слабкі сторони. У цьому допомагає почуття гумору, яке дає змогу бачити і приймати абсурдні аспекти життєвих ситуацій, посміяти­ся над собою, не втрачаючи поваги до себе;

S цілісна життєва філософія. Вони спримають цілісну картину світу, тому що не пропускають значиме у власному житті. В їхній системі цінностей є головна ціль, навколо якої вибудовується все їхнє життя.

Біологічний, соціальний і психологічний вік кожної окремої людини можуть не збігатися, бо різні психічні функції розвива­ються нерівномірно. Вона може відчувати себе, наприклад, біологічно і психологічно зрілою, проте у соціальній сфері може відставати.

57

Розділ II

Персонологія


4.5.3. Сенситивні та критичні періоди розвитку особистості

Як зазначалось вище, особистість людини розвивається нерівномірно у часі. На одних вікових етапах одні психічні проце­си чи властивості прискорюють свій темп, інші — уповільнюють. Крім того, одні й ті самі процеси чи властивості в одному віці роз­виваються надзвичайно швидко, а інші — значно повільніше. На­приклад, у 7-11 років особливо інтенсивно розвивається пам'ять дитини, а такі процеси як уява чи увага — значно повільніше; в 11-15 років прискорено розвивається абстрактне мислення, роз­виток же пам'яті, уваги та інших психічних процесів дещо уповільнюється. Така нерівномірність пов'язана з сенситивними і критичними періодами розвитку.

Сенситивні періоди це такі періоди онтогенезу, упродовж яких організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої дійсності. Це періоди оптимальних строків роз­витку певної психічної функції. Наприклад, для розвитку мовлен­ня такий період триває від 1 до 3 років, рухових навичок — від 7 до 11 років, математичних здібностей — від 14 до 15 років, чутливості до подразників — близько 25 років тощо. Якщо відповідну психічну функцію починають засвоювати занадто рано чи з запізненням, то її розвиток відбувається недостатньо ефективно.

Критичні періоди є найменш сприятливими періодами психічного розвитку людини, коли знижується темп просу­вання, з'являються конфлікти з оточенням, людина стає «важкою». Такі періоди можуть бути пов'язані з кризами особис­тості, сімейними та віковими кризами тощо. Спільним у всіх віко­вих кризах є зміна ставлення людини до середовища, яка виникає у зв'язку з появою нових потреб та мотивів поведінки. Перебудова потреб та мотивів, переоцінка цінностей роблять кризу внутріш­ньо детермінованою.

У психології описано дві великі та чотири малі вікові кризи. До великих належать кризи трьох і 13-ти років. До малих — кризи но­вонародженого (0 — 1 місяць), першого, сьомого і 16-ти років. Напевно, можна говорити і про кризу середини життя (40-45 ро­ків). Однак, симптоматика цієї кризи ще недостатньо вивчена.

58

4.6. Захисні механізми особистості

Для збереження самоповаги, а також для усунення внутрішньо­го дискомфорту і переживань, що загрожують «Я-образу», існує особлива регулятивна система, яка функціонує на рівні несвідомо­го. Це — механізми психічного захисту. Вони мають дві характери­стики: 1) діють на несвідомому рівні і тому є засобами самообду-рювання; 2) заперечують або спотворюють реальність, щоб зроби­ти тривогу менш загрозливою для індивідуума.

До захисних механізмів особистості належать: витіснення, проекція, ідентифікація, заперечення, раціоналізація, реактивне утворення, регресія, заміщення, ізоляція, сублімація. Людина пе­реважно застосовує не один, а різні захисні механізми.

Одним із головних і первинних механізмів є витіснення, яке по­лягає у забуванні неприємних для нас подій, думок, переживань. У результаті людина перестає усвідомлювати внутрішні конфлікти, а також не пам'ятає травматичних подій минулого. Найчастіше витісняється те, що вона заподіяла іншим чи собі; те, що зробили інші, вона може пам'ятати добре. Так, якщо студент на іспиті списував, і викладач поставив за це незадовільну оцінку, вже наступного дня студент може не пам'ятати, чому має «2». Витіснені імпульси, однак, не втрачають своєї активності у несві­домій сфері і постають у вигляді сновидінь, жартів, обмовок тощо.

За своєю значимістю наступним механізмом є проекція — приписування власних соціально небажаних почуттів, бажань, прагнень іншим. Провина за свої недоліки або невдачі покла­дається на когось або на щось. Наприклад, студент, який отримав незадовільну оцінку на іспиті, пояснює це тим, що професор був надто прискіпливим до нього або погано пояснив цю тему на лекції. Проекція пояснює виникнення різноманітних соціальних стереотипів і установок.

Ідентифікація — це приписування собі рис інших людей. У цьо­му випадку, зрозуміло, приписуються лише позитивні якості. Так, студент, який потрапив у дуже «сильну» академічну групу, почи­нає себе вважати обізнаним у предметах, які вивчають.

У разі заперечення людина відмовляється визнавати, що відбу­лась неприємна або конфліктна ситуація. Часто заперечення

59

Розділ II

Персонологія


пов'язане з «втечею» у фантазії. Наприклад, студент, почувши, що він не склав заліку, вважає, що професор помилився і сплутав йо­го з кимось іншим. Цей механізм характерний для маленьких дітей і людей старшого віку зі зниженим інтелектом.

Раціоналізація — це логічне пояснення людиною таких вчинків і бажань, які засуджує суспільство. Цей механізм побудований або на хибній аргументації, або на спробі обезцінювання недоступного об'єкта. Наприклад, якщо дівчина не відповідає хлопцеві взаємністю, він починає себе переконувати, що вона зовсім несим­патична, до того ж нецікава у спілкуванні.

Реактивне утворення стає механізмом психічного захисту тоді, коли людина демонструє дії, протилежні її справжнім переживан­ням. Спочатку неприйнятний імпульс придушується, а далі прояв­ляється зовсім протилежний. Наприклад, людина, яка поширює чутки, може всім говорити, як вона не любить, коли хтось їх поши­рює.

Під час регресії людина повертається до більш ранніх форм поведінки. Дорослий починає себе поводити як молода людина, мо­лода людина — як дитина. Переважно людина повертається до того віку, коли вона почувала себе найбезпечніше. Наприклад, доросла людина може насупитися і не розмовляти, або відмовитись їсти.

Заміщення є перенесенням дій із недоступного об'єкта на до­ступний. Наприклад, студент, який поконфліктував із викладачем, переносить своє роздратування на однокурсників або батьків. Заміщення часто виявляється у підвищеній дратівливості людини: незначні провокації з боку батьків спричинюють спалахи гніву «потерпілого» студента. Іноді заміщення спрямоване проти само­го себе, і людина почуває себе пригніченою, засуджує кожен свій

учинок.

Ізоляція — це блокування неприємних спогадів, переживань, їх недопуск до повного усвідомлення. Наприклад, студент забороняє сам собі думати про те, як минулої сесії «завалив» екзамен. Цем механізм може з часом спричинити роздвоєння особистості, наяв­ність в людини двох «Я».

Під час сублімації психотравмуюча ситуація змінюється настільки, що її можна виразити через соціально принятні думки і дії. Психічна енергія спрямовується в інше русло: мистецтво, на-

60

уку, громадську діяльність тощо. На думку 3. Фройда, сублімація є основним поштовхом для великих досягнень у науці, техніці, культурі. Наприклад, людина, яка переживає велике особисте го­ре, починає писати вірші або конструює новий прилад. Цей ме­ханізм розглядають як єдину конструктивну стратегію поведінки в ситуації психологічного дискомфорту.

Кожен раз, коли починають діяти захисні механізми, індивіду­ум використовує психічну енергію, в результаті чого обмежується гнучкість і сила «Я» людини. Дія захисних механізмів є доведен­ням слабкості особистості, того, що вона з чимось не справилась. Надмірне їхнє використання небажане для людини. Питання про визволення від механізмів захисту стало вагомою частиною само-актуалізації особистості А. Маслоу.

4.7. Самоактуалізація особистості

Незважаючи на всі життєві труднощі, люди прагнуть знайти своє місце в житті, максимально себе реалізувати. Тенденцію особис­тості до саморозвитку за допомогою взаємодії з об'єктивною дійсністю, використання своїх талантів і можливостей нази­вають самоактугалізацією. Сутність її полягає у здатності люди­ни розвинути себе, свої можливості, таланти, стати такою, якою во­на покликана бути. Процес самоактуалізації неперервний і потребує від особи постійних зусиль. Його кінцевою метою є віднайдення та­кого способу мислення і форм поведінки, які б могли розкрити осо­бу у всій повноті її можливостей. Актуалізуватися — значить става­ти реальним, існувавти кожну мить, а не лише в потенціалі.

Поняття самоактуалізації зазвичай розробляють у гуманіс­тичній психології. А. Маслоу вважав, що людина задовольняє свої потреби у самоактуалізації лише на 10 %, однак менше 1 % стають самоактуалізованими особистостями. Це пояснюється тим, що ба­гато людей просто не бачать свого потенціалу або мають страх пе­ред успіхом. На заваді стають також несприятливі соціальні та культурні чинники, а також потреба у безпеці. Процес росту потре­бує постійної готовності до ризику і помилок, а це збільшує страх і тривогу людини. Тому люди схильні зберігати свої звички і до­тримуватися стереотипів у поведінці. Реалізація ж наших потреб у самоактуалізації потребує відкритості новим ідеям і досвіду.

61

Розділ II

Персонологія


А. Маслоу описує вісім способів досягнення самоактуалізації: повністю віддаватися своїм переживанням, щоб розкрити свою сутність; відмовитися від загальноприйнятої поведінки; не боятися робити вибір; бути чесним і брати на себе відповідальність; бути гото­вим не подобатися іншим; прагнути виконувати свою справу доскона­ло; бути готовим до екстазу; не приховувати своєї справжної сутності. Психолог-гуманіст описує такі характеристики самоактуалізо-ваної людини;

S Ефективне сприйняття реальності. Вони більш об'єктивні і менш емоційні у сприйманні світу і не дозволяють надіям і стра­хам впливати на свою оцінку. Дійсність бачать такою, якою вона є, а не такою, якою їм би хотілось її бачити. Вони толерантніші до суперечностей і невизначеності, ніж більшість людей. Вони не бояться проблем і сумнівів.

S Прийняття себе, інших, природи. Вони приймають себе такими, якими вони є (це стосується як фізіологічної природи, так і психо­логічних якостей). Не є надмірно критичними до своїх недоліків, не обтяжені надмірним почуттям провини, сорому чи тривоги. Основні біологічні процеси організму (наприклад, вагітність, старіння) вва­жаються нормальним явищем і не спричинюють страждання. Вони переносять слабкості інших і не бояться їхньої сили.

S Безпосередність, простота, природність. У їхній поведінці відсутня штучність і бажання справити враження. Вони можуть бути терпимими до різноманітних недоречностей, однак, коли вимагає ситуація, стають непримиримими навіть під загрозою засудження з боку оточуючих.

S Центрованість на проблемі. Самоактуалізовані особистості не є зосереджені на своєму «Я», а на задачах і обов'язках, які вва­жають метою свого життя. Вони живуть, щоб працювати, а не пра­цюють, щоби жити. Вони цікавляться філософією та етикою і вміють відрізнити головне від другорядного у житті.

S Незалежність: потреба в усамітненні. Вони відчувають необхідність у недоторканості свого внутрішнього життя і самот­ності. Цю незалежність не завжди розуміють і приймають інші. Тому оточуючі їх можуть вважати байдужими, некомунікабельни­ми, високомірними і холодними. Однак, насправді вони є самодо­статніми людьми, які мають власний погляд на ситуацію.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   52

Схожі:

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Львівський національний університет імені Івана Франка
Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького та юридичному факультеті Львівського національного університету...
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський...
Прийом абітурієнтів, які мають диплом бакалавра (спеціаліста) для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за спеціальністю...
1. Наука як об’єкт філософського пізнання
Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с
Три ВНЗ Львівщини : Львівський державний університет фізичної культури...
Підведені підсумки XXVII літньої Всесвітньої універсіади, яка проходила з 6 по 17 липня 2013 року в російському місті Казані та Х1...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ...
Шановна Пані секретар Дрогобицької міської ради, в о міського голови міста Дрогобича
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний...
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ...
Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка