Звертання Пушкіна у своїй творчості до Горацию й Державіна


Скачати 38.62 Kb.
НазваЗвертання Пушкіна у своїй творчості до Горацию й Державіна
Дата24.03.2013
Розмір38.62 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
Звертання Пушкіна у своїй творчості до Горацию й Державіна

Але була ще одна, більше істотна причина звертання Пушкіна до Горацию й Державіна. Гораций, як і багато хто його сучасники, був переконаний, що інші держави можуть, подібно давньоєгипетському, зникати з особи землі, але тільки Рим - вічна; імперія римська, її державні встановлення, що панує релігія, римське мовлення не зникнуть ніколи. Тому й вічність своєї поезії він порівнював з існуванням Рима:
Немає! не весь я вмру,- частина мене краща

Уникне похорону; славою вечною

Буду я зростати, у храм Капитолия

Жрець сходить поки з дівою безмолвною.

Державін зробив ту ж помилку. Російська держава- саме таке, якої воно було при ньому, самодержавне держава - він уважав вічним і незмінним; в інтересах і потребах держави, як він думав, вьи ражались головні й вищі інтереси всього народу й кожної окремої людини. Тому користь, принесена державі, була, на його думку, абсолютною мірою всіх людських достоїнств і справ, включаючи й достоїнства поета. Він був переконаний, що такий погляд на російську самодержавну державу розділяють і вічно будуть розділяти всі живучі в Росії люди; слов’яни й інші «народи неис-четни» будуть пам’ятати про нього насамперед тому, що він перший «дерзнув» «про чесноти Фелици виголосити…» «і істину царям з посмішкою говорити». В основі пушкінського «Пам’ятника» лежать думки й переконання, діаметрально протилежні державинским. Це розходження чітко виражене вже в першому чотиривірші:
Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний,

До нього не заросте народна стежка,

Піднісся вище він главою непокірливої

Олександрійського стовпа

Спочатку - про конкретну деталь. Відомо, що Олександрійським стовпом тут названа колона, установлена в Петербурзі на Палацовій площі на згадку Олександра I.
Микола I і його оточення всіма способами намагалися роздути посмертну славу Олександрові I: його величали переможцем Наполеона, благодійником російського народу, миротворцем та ін. та ін. Але ідеологи нового царювання, марнуючи хвали покійному паную, не забували і його спадкоємця- Миколи I; створення колони вони представляли як знак його вірності «великому» справі Олександра. Цієї подвійної мети було підпорядковано й урочисте відкриття колони. Пушкіна на цьому пишному святі не було. 28 листопада 1834 року він зробив у своєму «Щоденнику» наступний запис: «Я нічого не записував протягом трьох місяців. Я був у відсутності - виїхав з Петербурга за 5 днів до відкриття Александровской колони, щоб не бути присутнім при церемонії разом з камер-юнкерами - моїми товаришами…» Пушкін недвозначно засудив не тільки Олександра - мстивого гонителя своєї молодості,- але й Миколи; останнього навіть подвійно: він був головним розпорядником витівки по ввічненню пам’яті «плішивого чепуруна» і він же «запроторив» великого поета «у камерпажи».
Цей осуд відбите й в «Пам’ятнику». Александровская колона представлена тут як символ двох царювань. Але пам’ятник, споруджений поетом,- це адже теж символ, символ поетичної творчості, духовного творення. Ці два символи, як і в оді Горация, зіставлений: подвиг поета вище, ніж всі «подвиги» царів; але в Пушкіна вони й прямо протипоставлені: у пам’ятнику поета, тобто в тих найважливіших властивостях його поезії, завдяки яким його ім’я ввійде у вдячну пам’ять народу й навічно збережеться в ній, є властивість непокори верховним володарям Росії. Ці значеннєві співвідношення доповнені й розвинені в четвертій строфі «Пам’ятника»:
И довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я Волю

И милість до занепалого призивався

Пушкін, зрозуміло, розумів, що вірш, у якому Александровская колона представлена як символ зла, цензор (а їм міг виявитися й Микола I, що, як відомо, ще в 1826 році сам себе призначив цензором великого поета) не дозволить друкувати; тому він злегка видозмінив її назву - «Олександрійського» замість, допустимо, «Александровского»,- для того щоб «найвищий» цензор міг подумати, начебто мова йде про колону в єгипетському місті Олександрії, спорудженої, як прийнято було вважати, на могилі Олександра Македонського. Але ця відволікаюча подробиця не могла приспати підозрілості цензора: йому, як і будь-якому тодішньому росіянинові читачеві, при читанні четвертого рядка вірша естественнее було згадати Росію, а не далекий Єгипет, легше уявити собі недавно відкритий у Петербурзі пам’ятник росіянинові паную, чим досить згадува рідко навіть у спеціальній історичній літературі колону на пустельної
окраїні Олександрії. Що ж стосується «посилань» на Горация й Державіна, те вже одне вірне розуміння змісту четвертого вірша відразу ж розкривало їхнє захисно-декоративне значення. Приблизно так повинен був міркувати Жуковський, перш ніж наважитися на переробки, що пристосували вірш Пушкіна до вимог цензури. У четвертому вірші він слово «Олександрійського» замінив словом «Наполеонова», а п’ятнадцятий вірш «Що в моє жорстоке століття восславил я волю» викреслив майже цілком і замість нього вписав іншої - власного твору, після чого четверта строфа «Пам’ятника» придбала такий вид:
И довго буду тим народу я люб’язний,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що принадністю живий віршів я був корисний

И милість до занепалого призивався

На перший погляд може здатися, що ці переробки не так вуж і значні: із двадцяти віршів переінакшено три, причому в одному з них - у тринадцятому - змінений тільки порядок слів. Але зміст вірша від цих замін і перестановок стало зовсім іншим
Доданий Жуковським образ Наполеонова стовпа витиснув з першої строфи її справжнє соціальне й эстетическое значення. У серпні 1836 року, коли був написаний «Пам’ятник», завойовницькі ідеї Наполеона й у самій Франції мали не так вуж багато прихильників, а про безпосередню їхню небезпеку для Росії не могло бути й мовлення
И вже зовсім невпізнанним став зміст четвертої строфи «Пам’ятника»: «принадність живаючи віршів» ні з «почуттями добрими», ні із закликами «милості до занепалих» ні явно ні приховано не співвідноситься

Схожі:

План-конспект уроку української мови в 5 класі Тема
Мета: поглибити поняття про звертання, формувати вміння визначати звертання (поширені й непоширені; риторичні) в реченнях, правильно...
Урок-екскурсія Тема. Екскурсія пушкінськими місцями
Мета: здійснити заочну екскурсію місцями, де жив і творив великий поет, ознайомити учнів з основними фактами життя і творчості О....
Завдання до семінарських занять зі світової літератури по роману...
Завдання до семінарських занять зі світової літератури по роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» (9 клас)
І варіант Початковий та середній рівень
Указати героя, про якого не згадується у вступі до поеми О. Пушкіна «Руслан і Людмила»
Керівництво та педагогічний колектив ЦПР та ДТ перебуває у творчому...
...
Урок за баладою О. С. Пушкіна
Тема: Олександр Сергійович Пушкін. Поетизація давньоруської минувшини в баладі «Пісня про віщого Олега»
Гнатюка, «рідно пахне» у своїй хаті ?
Що,на думку Івана Гнатюка, «рідно пахне» у своїй хаті ? (1 б.) а)хліб б) рушник в) дим
Дидактичний матеріал до теми «Речення зі звертаннями»
Спишіть речення, розставляючи розділові знаки при звертаннях. Назвіть звертання, визначте, які з них поширені
ОРІЄНТОВНІ ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ
Поняття педагогічної творчості. Педагогіка творчості як галузь педагогічної науки, об’єкт вивчення, завдання
ПРАВА
Методичні матеріали до вступних випробувань на навчання за програмою магістра та спеціаліста зi спеціалъності 03040101, 03040101...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка