§ 5. СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА СВІДКІВ І ПОТЕРПІЛИХ
£_3 ід повідно до положень чинного процесуального законодавства «доказами у кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи».
Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами» (ст. 65 КПК України).
Показання свідків і потерпілих на досудовому слідстві і судовому розгляді є одним із важливих доказів у кримінальному процесі. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню у даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними (ст. 68 КПК України). Тому оцінка достовірності показань свідків є надзвичайно відповідальним завданням для повноти і об’єктивності розслідування.) о»
Показання очевидців, навіть психічно здорових осіб, інколи є недостатньо повноцінними і перебувають у протиріччі з дійсністю. Це може залежати від емоційного стану свідка чи потерпілого, властивостей пам’яті, механізмів сприйняття і відтворення інформації, індивідуальних особливостей особи, бажання чи небажання повідомити окремі факти. Для того, щоб бути повноцінним свідком, особа повинна мати збережені психічні функції, розуміти юридичний бік події і наслідки для обвинуваченого повідомлених нею відомостей.
Повноцінний свідок повинен правильно і точно сприймати події і явища, що ним спостерігалися, запам’ятовувати бачене і чуте і правильно давати про те показання, у тому числі неодноразово. Тобто, процесуальні права свідків і потерпілих можуть бути повністю реалізованими лише за умови достатньої психічної збереженості їхньої особи.
Але показання свідків інколи можуть бути неповноцінними. В одних випадках вони можуть бути неправдивими через недобросовісне ставлення свідка до виконання своїх цивільних обов’язків (у випадках неправдивих свідчень). В інших - свідок, навіть добросовісно ставлячись до своїх обов’язків, все ж таки дає показання, які - в протиріччі з дійсністю.
Добросовісна помилка свідків може бути обумовлена рядом обставин: суб’єктивним станом свідка (жах, розгубленість), помилками сприйняття, нездатністю запам’ятовувати і відтворювати бачене чи іншими причинами психічного характеру.
Відповідно до п. З ст. 69 КПК України «не можуть бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово- психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них».
Якщо в слідчого і суду виникає сумнів у психічному здоров’ї свідка і потерпілого, то, відповідно до ст. 76 КПК України, ці особи направляються на судово-пеихіатрич- ну експертизу для визначення психічного і фізичного стану.
Завдання експертів-психіатрів полягає в тому, щоб з’ясувати, чи не хворіють ці особи на будь-яке психічне захворювання і чи здатні вони правильно сприймати факти, свідками яких були, утримувати їх у пам’яті і відтворювати у своїх показаннях. При цьому об’єктом оцінки для експерта-пси- хіатра є клінічна характеристика психічного стану особи, яка дає показання, виявлення психопатологічних розладів, а не особливості і зміст, тим більше не достовірність її показань, оскільки це відноситься до компетенції суду, прокурора, слідчого чи особи, яка проводить дізнання, які оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин сгдеави в їх сукупності (ст. 67 КПК України).
(/І Свідком і потерпілим може бути особа з будь-якою формою психічної патології. Але практика свідчить, що найчастіше судово-психіатрична експертиза призначається відносно осіб, що страждають на розумову незрілість (олігофренію), ранні органічні ураження головного мозку, осіб, що отримали черепно-мозкову травму при кримінальній ситуації, і значно рідше відносно хворих на шизофренію. Експертний висновок набуває особливої актуальності, якщо мова йде про потерпілих з психічною патологією, які були єдиними очевидцями злочину.
Експертний висновок щодо осіб з психічною патологією повинен відображати здатність особи здійснювати процесуальні функції на різних етапах юридичної ситуації з урахуванням характеру розладу і його динаміки. Медичний критерій визначається поняттям «душевна хвороба», який охоплює всі форми психічної патології. Юридичний критерій визначається неможливістю потерпілих і свідків правильно сприймати обставини справи і давати про них правильні показання, розуміти характер і значення вчинених відносно потерпілого дій, чинити опір тощо.
Показання психічно хворого свідка можуть відбивати патологічні переживання, мати характер маревного тлумачення подій, навіть тих, які мали місце в реальній дійсності. У таких показаннях іноді трапляються перекручені відомості внаслідок порушення пам’яті, інтелекту і підвищеної сугестивності особи. Показання психічно хворих свідків можуть бути також проявами обмови і самообмови внаслідок психічних порушень.
Наявність порушень психіки не завжди виключає можливість допиту такої особи як свідка. Так, психічні розлади не виключають можливості хворих давати правильні показання, які хоча і не мають юридичної чинності доказу в справі, але в деяких випадках можуть дати цінний матеріал для проведення слідства і розкриття злочину.
У таких випадках допит потрібно проводити обережно, у вигляді бесіди з хворим, після консультації психіатра або в його присутності, а отримані фактичні дані не сприймати як докази і шукати їх підтвердження іншими даними у справі.
Таким чином, об’єктом судово-психіатричної експертизи повинні бути не показання свідків і їх достовірність, а сам свідок (чи потерпілий) і його здатність давати показання. Це повністю відповідає закону, який передбачає постановку перед експертом питань, які стосуються свідків, а не їх показань.
При психопатіях, в осіб з органічними ураженнями головного мозку без ознак недоумства, при епілепсії без значної зміни інтелекту, при шизофренії в стадії стійкої ремісії без явного дефекту, при незначному прояві дебільності хворі можуть виступати в якості свідків.
Відносно свідків, як правило, вирішується одне питання: чи може дана особа правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них правильні показання.
\ Відносно потерпілих коло питань, які вирішуються судово-психіатричною експертизою, є значно ширшим. Залежно від глибини ураження психіки правильність сприйняття різних обставин у потерпілих може бути різною. При глибокій дебільності, що межує з імбецильністю, потерпілі не здатні сприймати обставини справи і давати про них показання внаслідок глибокого розладу вольової сфери. Протилежний варіант являють собою хворі з інтелектуальним недорозвитком. Вони обмежені малим запасом знань, не проявляють емоційно-вольових розладів, але добре адаптовані у житті і можуть правильно сприймати обставини справи і давати про них правильні показання. Хворі з проміжними варіантами розладів можуть повністю сприймати обставини події та давати про неї показання, але не розуміють значення вчинених дій.у
При черепно-мозкових травмах, які супроводжуються порушенням свідомості і втратою пам’яті, якщо потерпілі перебувають у стаціонарах, -допит слід проводити після висновку психіатра або психоневролога про психічний стан хворого.
Через злочинні дії (розбійний напад, спроба згвалтування, згвалтування і т. ін.) може розвинутись хворобливий стан психіки (реактивний психоз, параноїд, галюциноз тощо). У таких випадках призначається комплексна судово- медична експертиза за участю психіатра для визначення тяжкості психічного розладу, його прогнозу і зв’язку зі злочинним актом.
Особливо складною буває експертиза за фактом самогубства потерпілого.
Складною також є судово-психіатрична експертиза безпорадного стану особи (переважно потерпілої у справі про зґвалтування), коли потерпіла в силу фізичного або психічного дефекту (фізичні вади, малолітній вік, розлад психічної діяльності або інший хворобливий або несвідомий стан і т. ін.) не могла розуміти характеру дій і значення того, що було вчинено з нею, не могла керувати своїми вчинками або чинити опір насильнику. До безпорадного стану слід віднести: сон, непритомність, сильне алкогольне чи інше сп'яніння, що викликається вживанням психоактивних речовин, гіпноз, слабоумство і психічна хвороба. Констатація безпорадного стану належить до компетенції органів розслідування і суду, а психіатр-експерт лише оцінює психічний стан потерпілого в момент кримінальної дії, тобто визначає можливість особи за її психічним станом розуміти характер і значення дій, які вчиняються щодо потерпілої, та чинити опір насильнику у певній кримінальній ситуації.
Експертна оцінка безпорадного стану потерпілих, що виник у результаті прийому алкоголю, відрізняється від оцінки алкогольного сп’яніння правопорушників. На безпорадний стан потерпілих вкачує загальмованість, пасивність, відчуженість, безтурботність, значні розлади орієнтації. Дуже важко відповісти, чи могла потерпіла при зґвалтуванні в стані сильного сп’яніння усвідомлювати дії обвинуваченого і чинити йому опір. При цьому не має значення, чи сама вона привела себе до стану сп’яніння, чи цс мало місце під натиском інших осіб. Такі фізичні ознаки сп’яніння, як виражені порушення ходи, мови, нудота, блювання, подальший сон, є об’єктивними ознаками отруєння алкоголем. Велике значення мають особливості поведінки потерпілої в цей час, які дозволяють оцінити її проступки як результат обумовленої інтоксикацією зміни орієнтації в оточуючому середовищі і оцінки подій, які відбувалися. Цими особливостями є: невластива потерпілій розгальмо- ваність, яка змінювалась апатією, безтурботністю, байдужим відношенням до дій, які проводились з нею, відсутність реакції на минуле, спроба приховати ознаки вчиненого статевого акту.
Таким чином, судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих будується на клінічній оцінці порушених і збережених психічних функцій особи, що дозволяє виносити виважені і вірогідні експертні висновки і тим самим сприяє захисту прав свідків і потерпілих з різними психічними розладами.
§ 6. ПСИХІАТРИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ
Психіатричне обстеження засуджених відповідно до пунктів 1,2 ст. 84 КК і ст. 408 КПК України призначається в тих випадках, коли засуджений захворів на психічну хворобу, що позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, або іншою тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання в місцях позбавлення волі. Як правило, психіатричне обстеження засуджених під час відбування покарання проводиться лікарськими комісіями місць позбавлення волі. Якщо в суду є сумніви щодо правильності й обґрунтованості висновку лікарської комісії, він призначає судово-психіатричну експертизу.
Сумніви в психічній неповноцінності засуджених виникають частіше за все у випадках тривалого і постійного порушення ними режиму утримання, невмотивованої відмови від роботи, незвичайної конфліктності, повторних необгрунтованих скарг і протестів та інших незвичайних вчинків (відчуженість, потайність, відмова від словесного контакту з оточуючими та ін.).
На вирішення судово-психіатричної експертизи виносять такі питання:
Чи виявляє дана особа психічне захворювання?
Якщо так, то яким є діагноз захворювання, які глибина, стійкість і прогноз психічних порушень?
Чи може даний засуджений знаходитись в місцях позбавлення волі?
Чи являє він небезпеку для оточуючих?
Чи підлягає він лікуванню в лікарні місць позбавлення волі або ж у зв’язку з глибиною і тяжкістю захворювання підлягає достроковому звільненню, або може бути переданий на піклування органів охорони здоров’я?
Психічні розлади у засуджених можуть впливати на можливість подальшого відбування покарання внаслідок недієздатності чи обмеженої дієздатності у виправно-трудовому відношенні. До таких, що виключають можливість відбувати покарання, відносять глибокі, стійкі психічні розлади з тривалим перебігом і несприятливим прогнозом, що позбавляють особу здатності правильно розуміти і виконувати вимоги чинних норм виправно-трудового законодавства. Такі засуджені підлягають звільненню судом від подальшого відбування покарання на підставі подання установи, яка відає відбуванням покарання, та відповідного висновку лікарської комісії, і суддя вправі застосувати до них примусові заходи медичного характеру (ст. 84 КК, ст. 408 5 КПК України).
Кбли особу, яка позбавлена волі за вироком суду, під час
відбуття покарання поміщено до лікарні в зв’язку з душевною хворобою, то час перебування засудженого в лікувальній установі зараховується в строк позбавлення волі (ст. 406 КПК України).
До хвороб, що перешкоджають відбуванню покарання в місцях позбавлення волі, віднесені: шизофренія, епілептичні психози і слабоумство, неоперабельні пухлпни головного і спинного мозку та ін.
У разі тимчасового розладу психічної діяльності (реактивні стани, декомпенсація при психопатіях тощо) лікування засуджених проводиться в психіатричних відділеннях і стаціонарах у лікарнях місць позбавлення волі.
Після проведення необхідних терапевтичних заходів і після одужання ці особи повертаються в місця позбавлення волі для подальшого відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 КК України, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання, а саме один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (п. 4 ст. 84 КК України).
У випадку вчинення засудженими в період покарання суспільно небезпечних діянь і виникнення сумнівів в їх психічному здоров’ї призначається судово-психіатрична
експертиза, перед якою ставлять питання як осудності, так і можливості відбування покарання. Рішення з цих питань можуть бути різними.
Якщо такий засуджений захворів хронічним психічним захворюванням, то його слід визнавати неосудним у відношенні інкримінованого йому діяння і виносити висновок про неможливість ним відбування покарання. У разі тимчасового розладу психічної діяльності в момент вчинення протиправного діяння засуджений визнається неосудним, але при цьому виноситься висновок про ііою можливість після одужання відбувати покарання гю попередній кримінальній справі. Заходи медичного характеру в першому випадку визначаються особливостями психічного стану і соціальною небезпекою хворого, у другому - рекомендується примусове лікування в психіатричній лікарні і суворим наглядом, а після одужання, поверненням у виправно-трудові установи для відбування покарання по першому злочину.
§ 7. СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі набуває всс більшого значення у зв’язку з постійним зростанням кількості справ цивільною судочинства. Цьому сприяють зміни в суспільному ладі та в майновому відношенні громадян.
У практиці судово-психіатричної експерти ш з вирішенням питання про дієздатність і недієздатність психічно хворих доводиться мати справу не так часто, як з вирішенням питання про осудність-нсосудність. Проте, цей вид судово- психіатричної експертизи має особливо важливе значення, оскільки він спрямований на захист конституційних прав і законних інтересів психічно хворих учасників цивільного процесу, що пов’язані із сімейними, трудовими, майновими правовідносинами, коли результат розгляду справи залежить від визнання чи невизнання особи здатною до адекватного волевиявлення і до здійснення міх чи інших соціальних функцій.
Правовий статус громадянина, як учасника цивільних відносин, визначається такими його властивостями, як правоздатність і дієздатність.
Правоздатність - цс здатність громадянина мати цивільні права та обов’язки, що визнається рівною мірою за всіма громадянами України. Правоздатність виникає в момент народження суб’єкта, зберігається протягом усього житія, незалежно від його можливості особисто здійснювати надані законом права, і припиняється зі смертю (ст. 9 ЦК України).
Зміст правоздатності громадян розкривається в ст. 10 ЦК України: «Громадяни можуть відповідно до закону мати майно в особистій власності, право користуватися житловими помешканнями й іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також мати інші майнові й особисті нсмайнові права».
Поняття правоздатності нерозривно пов’язане з поняттям дієздатності фомадян. Дієздатність обмежується віковим чинником (у повному обсязі вона настає з повноліттям, тобто після досягнення 18 років) і в якості обов’язкової передумови припускає «здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки» (ст. 11 ЦК України). Пов'язуючи виникнення дієздатності в повному обсязі з настанням повноліття, закон виходить з того, що до цього віку людина досягає психічної зрілості і набуває життєвого досвіду, які достатні, щоб правильно розуміти і регулювати свої поступки.
Таким чином, дієздатність як обов’язкова передумова припускає наявність у суб’єкта такого психічного стану, що забезпечує йому здатність розуміти значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки їх здійснення. Такі якості залежать не лише від віку, а й від сіану психіки особи. При різних хворобливих порушеннях психіки в особи, що досягла повноліття, може бути відсутня здатність розуміти значення своїх дій і керувати своєю поведінкою. В таких випадках виникає питання про неможливість громадянина здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов’язки.
Наявність психічного розладу, у ряді випадків виключає таку спроможність, що вказує на відсутність дієздатності. Це принципове положення і лежить в основі цивільного законодавства з питання про недієздатність.
Критерії недієздатності, якими керується суд і стосовно яких повинні давати висновки психіатри-експерти, сформульовані в ст. 16 ЦК України, де зазначається: «Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним. Над ним встановлюється опіка. В разі видужання або значного поліпшення здоров’я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності».
Таким чином, у понятті недієздатності, як і у формулі неосудності, наявні два критерії: медичний - наявність душевної хвороби або недоумства і юридичний - неможливість розуміти значення своїх дій або керувати ними.
Медичний критерій має два поняття. Душевна хвороба як узагальнене поняття об’єднує різноманітні за своєю клінічною картиною форми психічних захворювань. Симптоматика хворобливих психічних розладів може бути різною за своїм вираженням, глибиною і тяжкістю. Різними також є варіанти перебігу психічного захворювання. У ряді випадків відзначається уповільнений темп розвитку хвороби, при якому психічні зміни зростають поступово, тривалий час не впливають на здатність самостійно здійснювати свої цивільні права. В інших випадках має місце швидке формування стійких розладів особистості, які визначають порушення соціальної адаптації і неможливість самостійно здійснювати свої цивільні права.
Недоумство означає стан виразного, глибокого збіднення психічної діяльності, коли порушується соціальне функціонування особи як і при душевній хворобі.
Юридичний критерій - нездатність розуміти значення своїх дій або керувати ними - визначає глибину і тяжкість психічного розладу, який позбавляє хворого самостійно здійснювати свої цивільні права і обов’язки.
Для визнання особи недієздатною необхідна наявність і медичного, і юридичного критеріїв, який і визначає власне судово-психіатричну оцінку. Таким чином, установлення діагнозу психічного захворювання ще не є достатньою підставою для визнання особи недієздатною. Вирішальне значення в таких випадках належить ступеню і глибині психічних розладів, які визначають недієздатність психічно хворих, тобто юридичному критерію.
Особи, які визнані недієздатними, не втрачають своїх прав на володіння майном, на його спадкування за заповітом і т. ін„ але вступати в права спадкування, дарувати, заповідати, продавати вони можуть лише через посередника і за згодою опікуна. Визнання громадянина недієздатним здійснюється тільки судом.
Клопотатися перед судом про визнання психічно хворого недієздатним можуть члени його сім’ї, профспілкові й інші громадські організації, прокурор, органи опіки і піклування, психіатричні лікувальні заклади (ст. 256 ЦПК України). У заяві про визнання громадянина недієздатним повинні бути викладені обставини, що свідчать про наявність у нього психічного розладу, внаслідок якого громадянин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Справи цієї категорії розглядаються з обов’язковою участю прокурора і органу опіки і піклування. Виклик до судового засідання самого хворого визначається станом його здоров’я (ст. 259 ЦПК України). Суд за наявності достатніх даних про психічну хворобу чи слабоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово- психіатричну експертизу.
У виняткових випадках, коли психічно хворий ухиляється від експертизи, суд на своєму засіданні за участю психіатра і прокурора може винести ухвалу про примусове направлення хворого на судово-психіатричну експертизу (ст. 259 ЦПК України).
У випадку видужання або значного поліпшення психічного стану особи, яка раніше була визнана недієздатною, на підставі висновку судово-психіатричної експертизи дієздатність судом може бути поновлена і скасована опіка (ст. 16 ЦК України, ст. 260 ЦПК України). Справа про визнання особи дієздатною розглядається судом за заявою членів сім’ї хворого, опікуна або державних органів і громадських організацій (ст. 260 ЦГ1К України).
Законодавство не визнає обмеженої дієздатності психічно неповноцінних осіб, але водночас допускає можливість її обмеження у сфері майнових угод і розпоряджень для громадян, схильних до зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами і тих, які ставлять у зв’язку з цим свою сім’ю в тяжке матеріальне становище (ст. 15 ЦК України). На підставі рішення суду таким особам призначається піклувальник, без згоди якого вони не можуть укладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати зарплату, пенсію або інші види прибутків і розпоряджатися ними. Після припинення цими особами зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами суд скасовує обмеження дієздатності і встановлене піклування.
Поняття недієздатності і неосудності, їх різниця.
Поняття недієздатності й неосудності мають багато спільного, але ототожнювати їх не можна. Питання про неосудність виникає лише при вчиненні особою суспільно небезпечного діяння, яке передбачене кримінальним законом і має відношення тільки до конкретного вчинку суб’єкта. Якщо немає злочину, немає і потреби вирішувати питання про осудність, тобто питання про оцінку психічного стану особи завжди вирішується ретроспективно і лише відносно конкретного вчинку. У цивільному процесі також може бути вирішене питання про можливість розуміти значення своїх дій і керувати ними стосовно вчинків особи, що мали місце в минулому, наприклад, при складанні угоди. Але цим завдання судово-психіатричної експертизи не обмежується. В справах про визнання особи недієздатною, при вирішенні питання про можливість підтримувати шлюбні стосунки, брати участь у вихованні дітей, призначенні опіки виникає необхідність оцінки психічного стану особи у минулому, теперішньому і визначення прогнозу на майбутнє. В цивільному процесі питання про недієздатність може виникнути за відсутності позову, наприклад, при вирішенні питання про опіку.
У кримінальному процесі скспсрти-психіатри повинні дати конкретний висновок про осудність чи неосудність особи стосовно певного вчинку. У цивільному процесі експерти лише посилаються на юридичний критерій, зазначаючи, що особа не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, а питання про недієздатність вирішує суд.
Суттєво відрізняються і заходи медичного характеру, що застосовуються відносно неосудних і недієздатних. Відносно неосудних повинні даватись рекомендації про застосування примусових заходів медичного характеру залежно від психічного стану та характеру вчинених діянь. На відміну від цього, до осіб, які беруть участь у цивільному процесі, законом не передбачено застосування примусових заходів медичного характеру. Винятком можуть бути лише особи, які за своїм психічним станом становлять небезпеку для оточуючих. Госпіталізація таких хворих здійснюється за місцем їх проживання.
Наявність психічного захворювання з певним несприятливим прогнозом дає підстави передбачити недієздатність хворою у маіібушьому і його неосудність у разі вчинення суспільно небезпечною діяння. Тому недієздатність і неосудність найчастіше збігаються у осіб з хронічними психічними захворюваннями, що тягне за собою стійкі й виразні зміни психічної діяльності (шизофренія, старечий психоз, прогресивний параліч). Тимчасові психічні розлади передбачають дієздатність особи у майбутньому, хоча конкретні юридичні дії можуть бути визнані недійсними, ця ж особа стосовно конкретного суспільно небезпечного діяння може бути визнана неосудною.
Види судово-психіатричної експертизи в цивільному процесі практично такі ж, як і в кримінальному. Це може бути експертиза стаціонарна, амбулаторна, в суді, заочна і після смерті особи (посмертна).
Процедура проведення судово-психіатричної експертизи у цивільному процесі стаціонарно, амбулаторно чи в суді по суті не відрізняється від такої ж у кримінальному процесі.
Заочна судово-психіатрична експертиза проводиться у випадках, коли підекспсртний внаслідок тяжкого захворювання чи далекої відстані проживання не може прибути на експертизу. Інколи заочна експертиза може бути лише попереднім етапом обстеження хворого. Після ознайомлення з матеріалами цивільної справи експерт може запросити надання йому додаткових матеріалів. При недостатньому розумінні питання він може наполягати на особистому обстеженні особи, стосовно якої призначено судово-психіат- ричну експертизу. У складних випадках у разі тяжкого фізичного стану обстежуваного експерт може виїхати додому чи в лікарню до хворого.
Серед заочних судово-психіатричних експертиз найбільш складною є експертиза після смерті особи. Така експертиза призначається судом для вирішення питання про психічний стан особи на момент вчинення цивільно-правового акта. Найчастіше вона проводиться відносно осіб похилого і старечого віку при складанні ними заповіту, оформленні договору дарування, вступі до шлюбу тощо.
Складнощі цього виду експертизи обумовлені необхідністю оцінювати психічний стан особи ретроспективно, на підставі аналізу даних медичної документації, показань свідків, рідних, особистого листування хворого, характеристик за місцем проживання та іншої документації. Така оцінка може ускладнюватися необ’єктивністю свідків, особливо близьких родичів, упередженістю окремих осіб. Медична документація може стосуватись в основному фізичного стану хворого і залишати поза увагою окремі психологічні прояви. Нерідко в таких випадках призначаються комплексні судово-психіатричні експертизи із залученням терапевтів, онкологів, ендокринологів. При недостатності об’єктивних даних про особу експерт має право відмовитися від складання висновку.
Складаючи висновок про психічний стан учасників цивільного процесу експерт повинен враховувати характер цивільної справи, оскільки в кожному конкретному випадку цс пов’язано з вирішенням питань, що ставить перед ним суд. Залежно від характеру юридичного акта чи позову це може вимагати ретроспективної, актуальної чи прогностичної оцінки психічного стану підекспертного.
При проведенні посмертних судово-психіатричних експертиз для вирішення питання про психічний стан особи на момент складання заповіту чи договору дарування необхідно робити аналіз змісту цих документів. У таких випадках звертають увагу на логічність викладу, відповідність попередніх відносин з особою, об’єктивні життєві обставини, нсмотиво- ваність дій, навіюваність особи тощо. Для складання висновку письмові документи порівнюють з даними медичної документації, показаннями свідків та іншими матеріалами справи.
Необхідно пам’ятати, що експерт може оцінювати надані йому матеріали тільки з позицій своїх спеціальних знань. Експерт не має права розглядати питання правдивості чи хибності, достовірності чи нсдостовірності показань чи свідчень, які є в документах, які йому надаються.
Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі призначається найчастіше при розгляді таких справ:
Визнання хворого недієздатним. Найчастіше судово- психіатрична експертиза в цивільному процесі призначається для визначення психічного стану хворого за справами про визнання його недієздатним і необхідність установлення над ним опіки. Порушення справи у таких випадках проходить за клопотанням родичів, громадських організацій та інших заінтересованих осіб.
Позов про визнання угоди недійсною (договори ку- півлі-продажу, про обмін житлової площі, акти дарування, заповіти і т. ін.).
Так, у справах про визнання укладеної угоди недійсною необхідно правильно встановити психічний стан особи на момент укладання угоди, початок захворювання, його глибину і виразність. Якщо буде встановлено, що психічна хвороба виникла після укладання угоди, угоду буде визнано дійсною.
Позов про відшкодування заподіяної шкоди. Якщо шкода заподіяна недієздатним, він не відповідає за заподіяну ним шкоду. Відповідальність несс опікун або організація, яка була зобов’язана здійснювати за ним нагляд, і тільки коли доведено виникнення шкоди з їхньої вини.
Позов про визнання шлюбу недійсним, як укладений особою, визнаною у встановленому законом порядку душевнохворою або недоумкуватою.
При визнанні шлюбу недійсним важливо не лише встановити наявність у особи душевної хвороби, але й уточнити час її виникнення, тяжкість і глибину, відносно часу вступу до шлюбу, щоб відповісти на питання, чи міг підскспсртний на той час розуміти значення своїх дій або керувати ними.
Позов про розірвання шлюбу при хронічному психічному захворюванні або слабоумстві одного з подружжя. У таких випадках важливо встановити не тільки наявність психічного захворювання, але і прогноз перебігу даного захворювання на майбутнє. У справах цієї категорії експерт установлює, чи немає у підекспсртного таких психічних розладів, які можуть перешкоджати подальшому сумісному проживанню подружжя і забезпеченню сім’ї (наприклад, манії ревнощів).
Позов про виховання дітей, якщо один із батьків або обидва хворі на психічну хворобу.
Вирішуючи питання про можливість брати участь у вихованні дітей, експерти повинні визначити психічний стан особи не лише на час проведення експертизи, а і на майбутнє з урахуванням тих психічних розладів, прояви яких можуть становити небезпеку для дитини. Такими критеріями небезпеки для дитини слід вважати: наявність грубих психопатоподібних розладів, наполегливих спроб самогубства, маревних ідей ревнощів, переслідування, отруєння, впливу, що спрямовані на конкретних осіб з близького оточення - одного з подружжя, дітей, онуків та інших родичів.
Експертиза може бути призначена практично в будь- якій цивільній справі, коли виникає сумнів у психічній повноцінності позивача або відповідача, а також свідка.
Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі інколи призначається з метою визначення психічного стану свідків. У такому разі питання про дієздатність свідка не ставиться. Експерти зобов’язані дати лише висновок, чи може дана особа виступати свідком у суді і чи не позбавляє психічна хвороба можливості правильно сприймати факти, що мають значення для справи, і давати про них правильні свідчення.
|