|
|
Скачати 284.48 Kb.
|
|
2.4. Суть валюти. Класифікація валют Економічна діяльність господарюючих суб’єктів різних країн викликає потребу обміну валют одна на одну для здійснення відповідних розрахунків. Міжнародний рух товарів, послуг, капіталу, міграція робочої сили, туризм, співробітництво у науково технічній сфері спричиняють взаємні грошові вимоги та зобов’язання учасників міжнародних економічних відносин. Головна особливість торгівлі однієї відкритої економіки з іншою полягає у використанні іноземних валют в операціях між вітчизняними та іноземними резидентами на відміну від операцій між резидентами однієї країни, які здійснюються в одній національній валюті. Національна валюта – грошові знаки, що емітуються державою і є єдиним законним засобом платежу на території держави емітента. Іноземна валюта – це національна валюта, яка використовується в міжнародному обігу як засіб обігу, платежу та нагромадження. В Україні поняття національної та іноземної валюти, а також інша термінологія, яка стосується валютних відносин, визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Так, згідно з чинним законодавством, валюта України – це грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України. Відповідно іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або відносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. Якщо національна валютна система базується на національній валюті – грошовій одиниці країни, то світова валютна система – на одній чи декількох резервних валютах. Резервна (ключова) валюта – це особлива категорія конвертованої національної валюти провідної розвиненої країни, яка виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, служить базою визначення валютного паритету та валютного курсу для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсів валют країн-учасниць світової валютної системи. Зараз до резервних валют можна віднести: долар США, євро, єну Японії, фунт стерлінгів Англії та деякі ін. Об'єктивними передумовами перетворення національної валюти у резервну є провідна позиція країни-емітента у світовому виробництві, зовнішній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, розвинена банківська (і страхова) системи, ринок позичкових капіталів, валюта повинна вільно обмінюватися на інші грошові одиниці, без обмежень використовуватися для надання і погашення міжнародних кредитів і позик. Статус резервної валюти для країни дає низку переваг:
Поряд із резервною валютою формуються так звані міжнародні резервні активи – валютні активи держав (банків, ТНК), що становлять резерви міжнародних платіжних засобів. Міжнародні резервні активи включають: а) золото; різні міжнародні вимоги в іноземних валютах; б) депозити, скарбничі векселі, чеки, державні та муніципальні облігації, ринкові цінні папери. Країни-члени МВФ до міжнародних активів відносять авуари в СДР (авуари – грошові кошти банку в іноземній валюті, які знаходяться на його рахунках в закордонних банках, перш за все це кошти на кореспондентських рахунках), та резервну позицію в МВФ, а країни ЄС до резервних активів відносять свої авуари в євро, котрі заміщають частину належних цим країнам резервних активів у золоті та доларах США. Розподіл міжнародних резервних активів між країнами та групами країн залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій економіці і міжнародній торгівлі. Міжнародна лічильна (розрахункова) грошова одиниця (МЛГО) – це умовна грошова одиниця, яка створюється міжнародними економічними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показників і для використання як офіційного еталону в різних валютних вимірюваннях. Поступово беруть на себе функції грошей, зокрема, функцію платіжного засобу і нагромадження вартості в формі резервної валюти. Найбільш широкого застосування і визнання набула така МЛГО як СПЗ (SDR). У вересні 1967 р. на спеціальній сесії МВФ було створено СДР. Одиниця СДР прирівнювалася за вартістю до 0,888671 г чистого золота, тобто 1 СДР дорівнювала 1 долару. Однак девальвації долара призвели до створення у 1974 р. нової системи визначення курсу СДР на базі кошика валют 16 індустріальних держав. У 1978 р. були змінені складові кошика СДР у зв’язку із зменшенням або збільшенням частки окремих країн у світовому експорті. СДР є порівняно стабільною розрахунковою одиницею, що зменшує ризики від плаваючих валютних курсів. МВФ щоденно публікує курси валют відносно СДР. 2.5. Конвертованість валют Найпоширенішим в економічній літературі визначенням конвертованості валюти є здатність валюти певної країни вільно обмінюватись на валюти інших країн і міжнародні платіжні засоби за діючим курсом. Залежно від ступеня конвертованості валюти розрізняють валюти вільно конвертовані, частково конвертовані, неконвертовані. Вільно конвертованими валютами (ВКВ) є валюти країн, де немає жодних обмежень як на поточні комерційні операції, так і на операції, пов'язані з рухом капіталів, а також для всіх категорій вітчизняних (резидентів) й іноземних (нерезидентів) юридичних і фізичних осіб – власників цієї валюти. Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку іноземну валюту (долар США, євро, японська єна, канадський долар тощо). Частково конвертовані валюти (ЧKB) – це валюти тих країн, які відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. До них належать валюти більшості країн. Неконвертованими валютами (НКВ) є валюти, тих країн, які повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів. Це, як правило, валюти залежних і економічно слабо розвинених країн, які здебільшого прикріплені до валют колишніх метрополій. Конвертованість валюти – це особливий характер взаємозв’язку національного та світового господарства, що здійснюється через грошово-валютні канали:
Для безперешкодного здійснення повної конвертованості ринкова економіка має бути достатньо зрілою для активного протистояння іноземній конкуренції, повноправної участі у міжнародному поділі праці. Залежно від місцеперебування суб'єкта, розрізняють наступні види конвертованості: зовнішньою та внутрішньою. При зовнішній конвертованості повна свобода обміну зароблених у певній країні грошей для закордонних розрахунків надається лише іноземним фізичним і юридичним особам (нерезидентам), тоді як громадяни і юридичні особи цієї країни (резиденти) такою свободою не володіють. Світовий досвід показує, що перехід до конвертованості, як правило, розпочинається із зовнішньої конвертованості. Річ у тім, що саме зовнішня конвертованість стимулює активність іноземного капіталу, формує більш-менш стійкий міжнародний попит на валюту певної країни та зміцнює міжнародний престиж національної валюти. За режиму внутрішньої конвертованості свободою обміну національних грошей на іноземні валюти користуються лише резиденти. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринках тощо. Тому після її запровадження створюються необхідні умови для переходу до часткової та повної конвертованості. Отже, шлях до запровадження повної конвертованості національної валюти лежить від зовнішньої до внутрішньої, кожна з яких є особливою формою часткової конвертованості національної валюти. 2.6. Курс валюти. Купівельна спроможність валют. Паритет валют, його форми. Чинники, що впливають на формування валютного курсу Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн, колективних валютах чи міжнародних платіжних засобах. Ця економічна (вартісна) категорія притаманна товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком. Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне співвідношення відбувається у зовнішньоекономічній сфері. Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют, при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність валют, яка виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції. Необхідність встановлення валютного курсу визначається тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть виступати законним купівельним і платіжним засобом. У процесі реалізації міжнародних економічних відносин має місце порівняння двох видів цін – внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються на основі різних національних вартостей, то світові – на базі інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають у зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі міжнародного обміну співвідношення цін – це співвідношення національних грошових одиниць, їх купівельної спроможності. Купівельна спроможність (сила валюти) – це сума товарів та послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно з базовим періодом. До середини 70-х років ХХ століття ці зіставлення здійснювались шляхом порівняння вартостей на основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом був долар США. Нині перерахунок національних валютних показників у долари та інші валюти здійснюється на основі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Вони визначаються порівняно стабільним набором споживчих благ та їхньою питомою вагою в купівельному кошику. Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно до внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і вираховується, наприклад, доларова ціна фунта стерлінгів, євро, швейцарського франка, російського рубля тощо. Таким чином формується "натуральний" або "природний" курс валюти. Основні фактори, що визначають зміну обмінних курсів порівняно із паритетом купівельної спроможності поділяються на дві групи: кон’юнктурні (короткострокові) і структурні (довгострокові). Кон’юнктурні фактори впливають на динаміку обмінного курсу, виходячи із короткочасних змін ділової активності, не пов’язаних із зрушеннями у реальному секторі господарства. Дія кон’юнктурних факторів зумовлена переважно політичними обставинами. До них, зокрема, належать:
Структурні фактори відображають стан реального сектора економіки країни та участь країни у світовому господарстві, що позначається на рівні обмінного курсу національної валюти. До числа основних структурних факторів належать: 1. Рівень розвитку національної економіки і динаміка ВВП. Як правило, збільшення ВВП країни призводить до подорожчання національної валюти, а виробничий спад – навпаки, зумовлює її здешевлення. 2. Темпи інфляції в країні – це фактор, що визначає імовірність знецінення національної валюти в залежності від динаміки внутрішніх цін. Чим вища інфляція, тим нижча купівельна спроможність національних грошей, а відтак – нижчий обмінний курс. 3. Рівень відсоткових ставок – це фактор, що визначає спрямованість міжнародного руху капіталів і кредитів, притік або відтік яких безпосередньо позначається на динаміці обмінного курсу. 4. Стан платіжного балансу країни, що впливає на обмінний курс залежно від наявності активного чи пасивного сальдо, від якого залежить попит, відповідно, на національну та іноземну валюту. 5. Державне регулювання обмінного курсу – це фактор, котрий визначає масштаби втручання державних органів у діяльність суб’єктів валютних відносин, що впливає на зміну обмінного курсу. 6. Спекулятивні потоки капіталів – це фактор, що може вплинути на динаміку обмінного курсу в тому разі, якщо центральний банк намагається утримати його на противагу дії ринкових сил. 2.7. Котирування валют, їх види Іноземна валюта купується і продається на валютному ринку за ціною, яка називається її обмінним курсом. Визначення обмінних курсів валют офіційними державними органами (центральними банками чи іншими фінансовими установами) або на основі ринкових механізмів має назву котирування. Зовні обмінні курси виглядають як просте співвідношення – пропозиція однієї валюти на іншу. Тому розрізняють два протилежні методи котирування іноземних валют – пряме і непряме. Пряме котирування – визначає вартість одиниці іноземної валюти. Непряме (обернене) котирування – визначає вартість одиниці національної валюти. На сучасному міжнародному валютному ринку найпоширенішим є пряме котирування, оскільки більшість валют котируються щодо долара США (визначається кількість валюти, необхідна для придбання 1 дол. США). При котируванні валют встановлюється базова валюта та валюта котирування. Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти (як правило, це валюти головних промислово розвинутих країн). Валютою котирування є валюта, яка котирується до базової й виражає вартість останньої. 2.8. Державне регулювання валютних відносин З метою регулювання валютних відносин та валютних курсів, кожна країна здійснює формування та реалізацію валютної політики. Валютна політика – це сукупність організаційних та економічних заходів, спрямованих на регулювання державою валютних відносин. Механізм реалізації валютної політики являє собою комплекс заходів нормативного і регулятивного характеру, що здійснюється державними органами для впливу на суб‘єктів валютних відносин. Нормативні заходи передбачають реалізацію валютної політики через сукупність законодавчих і нормативних актів. Ці акти регулюють:
Регулятивні заходи утворюють сукупність економічних засобів впливу центрального банку на поведінку суб‘єктів ринку при здійсненні ними валютних операцій. Залежно від того, який рівень охоплює валютна політика – національний чи міжнародний, вона поділяється на два види:
Поточна валютна політика включає заходи щодо повсякденного оперативного регулювання валютного ринку країни. ЇЇ цілями є:
Основними формами реалізації поточної валютної політики є:
Довгострокова валютна політика являє собою сукупність механізмів щодо здійснення структурних заходів у міждержавних валютних відносинах. Основними її цілями є:
Основною формою реалізації довгострокової валютної політики є участь країни у міждержавних переговорах і угодах в рамках МВФ, Світового банку та регіональних міжнародних валютно-кредитних організацій. |
| 2. Валютні рахунки в системі міжнародних розрахунків Формування кореспондентських... Зв’язок міжнародних розрахунків з валютними операціями в банківській діяльності. (СРС №1) |
Питання Специфіка сучасних кредитних відносин На міждержавному рівні проблема в кредитуванні пов’язана із необхідністю покриття від’ємного сальдо міжнародних розрахунків |
| 7 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ Право міжнародних договорів (далі МД) це система норм і принципів, що регулюють відносини між державами й іншими суб’єктами МП з... |
План-конспект уроку Тема: Аналітичний облік розрахунків з працівниками Мета: навчити вести облік розрахунків з працівниками в програмі «1С: Бухгалтерия» |
| “Україна в системі сучасних міжнародних відносин” Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн і відсторонитися від міжнародних... |
ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ Національний банк України, поіменований в подальшому «БАНК», в особі директора Центру міждержавних розрахунків Національного банку... |
| 1. Принципи та рівні розвитку міжнародних економічних відносин Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних... |
1. Сфера діяльності МПрП його роль в організації міжнародних економічних,... МПрП – це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладнаних відносин з “іноземним елементом” |
| Регламентація вимог щодо утримання, ремонту, реконструкції і реставрації... Сфера впливу: власники, орендарі, керівники підприємств, установ, організацій, а також юридичні та фізичні особи |
Міжнародні проекти для учнів та вчителів іноземних мов Рада наглядає за британськими школами, що працюють на міжнародному рівні спільно з такими організаціями як Рада британських міжнародних... |