ЗАХИСТУ ПРАВ

Кодекс України про
адміністративні правопорушення

(адміністративне законодавство України)
Кодекс України про адміністра­тивні правопорушення встанов­лює відповідальність за невико­нання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо ви­ховання дітей.

Так, ст. 184 визначає ад­міністративну відповідальність за невиконання батьками або особами, котрі їх замінюють, обов'язків щодо виховання ді­тей. Установлено, що ухилення батьків або осіб, які їх заміню­ють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання не­повнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох не­оподатковуваних мінімумів при­бутків громадян. За ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністратив­ного стягнення, може бути призна­чене стягнення у вигляді штрафу від двох до чотирьох неоподатко­вуваних мінімумів прибутків гро­мадян.

Крім того, значним кроком щодо посилення адміністратив­ної відповідальності за насильни­цькі дії є Закон України «Про вне­сення змін у Кодекс України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідаль­ності за здійснення насильства в родині або невиконання за­хисного припису» від 15 травня 2003 року, за яким зазначений Ко­декс доповнений статтею 173-2, що встановлює відповідальність за вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологіч­ного або економічного характеру (застосування фізичного насильс­тва, що не завдало фізичного болю й не спричинило тілесних ушкод­жень, погрози, образи чи переслі­дування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а також не­виконання захисного припису осо­бою, щодо якої він винесений.

Ст. 180 Кодексу про адміністра­тивні правопорушення встанов­лює, що доведення неповноліт­нього до стану сп'яніння бать­ками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими осо­бами тягне за собою накладення штрафу від шести до восьми не­оподатковуваних мінімумів до­ходів громадян.

Особливістю чинного зако­нодавства є те, що воно біль­шою мірою спрямоване на пока­рання винного в насиллі над ди­тиною, ніж на запобігання та­кому насиллю. Одним із чинників зазначеного є відносно впорядко­вана нормативно-правова база і, водночас, відсутність механізмів, обґрунтування конкретних кроків для реалізації права дитини бути захищеною, відповідних вмінь і навичок у спеціалістів, котрі опі­куються неповнолітніми.

Законодавство про освіту. Соціально-педагогічний патронаж як захист прав дітей

Ст. 59 Закону «Про освіту» встановлює відповідальність батьків та осіб, які їх заміню­ють, за розвиток дитини. Це оз­начає обов'язок виховувати дітей в сім'ї, однакову відповідальність кожного з батьків за виховання, навчання і розвиток дитини; обов'язок постійно дбати про фі­зичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здіб­ностей, поважати гідність дитини, виховувати почуття доброти, ми­лосердя, шанобливого ставлення до членів сім'ї, старших за віком, сприяти здобуттю дітьми освіти або забезпечувати повноцінну до­машню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу; ви­ховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

Злісне ухиляння батьків від ви­конання обов'язків щодо здобуття їхніми неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбав­лення батьківських прав (ст. 47).

Соціально-педагогічний патро­наж в системі освіти є складовою соціального супроводу у сфері ос­віти і виховання дітей, отже, спря­мований, згідно із Законом України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (ст.1), на створення соціальних умов для задоволення законних інтересів, свобод, реалі­зації права дитини на освіту в сис­темі освіти, на розвиток дитини і сприяє взаємодії закладів освіти, сім'ї і суспільства у вихованні ді­тей, їх адаптації до умов соціаль­ного середовища, забезпечує кон­сультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педа­гогічний патронаж здійснюється соціальним педагогом (ст. 22 За­кону України «Про освіту»).

Дитина має право особисто звернутися в органи опіки й піклу­вання, служби у справах непов­нолітніх, центри соціальних служб для молоді, інші уповноважені ор­гани по захисту своїх прав, сво­бод і законних інтересів. Розго­лошення або публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди за­конного представника дитини за­бороняється.

Захист прав дітей в системі освіти — обов'язок інспекторів з охорони прав дітей в район­них управліннях освіти та науки і громадських інспекторів з охо­рони прав дітей в загальноос­вітніх школах (як правило, вчи­телів цих шкіл). Однак ці посади є не в усіх районних управліннях освіти і науки, а серйозна, систе­матична копітка робота на громад­ських засадах інспекторів у шко­лах практично неможлива.

Відповідальність за життя і здоров'я дітей в школі несе ди­ректор. З 1 січня 2005 року вве­дена в штатний розклад загально­освітніх шкіл посада соціального педагога, фінансування якої від­сутнє. Але саме соціальний пе­дагог повинен виконувати ту ро­боту, яку виконували на громад­ських засадах шкільні інспектори з охорони прав дітей.

Проблемні питання

Як один соціальний педагог в загально-навчальному закладі може організувати роботу з дітьми трудових мігрантів? Що, крім кон­сультацій, він може запропону­вати? Як він адаптує дітей до со­ціального середовища? Тобто, як організувати реально соціально-педагогічний патронаж у системі освіти? З ким? Як довго?
Закон України

«Про соціальну роботу

з дітьми та молоддю»
Відповідно до Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» суб'єктом цієї роботи є центри соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді. Саме соціальна робота спрямована на створення соціальних умов для різнобічного розвитку дітей і молоді, захисту їх прав через надання соціальних послуг дітям, молоді, членам їх сі­мей. Слід відзначити, що соціальні послуги надаються на основі доб­ровільності їх прийняття клієнтом. Сферами соціальної роботи є ос­вітня, виховна, громадська, куль­турна, оздоровча, економічна. Усі послуги надаються в чотирьох ви­дах роботи: соціальному супроводі (складовою якого є патронаж), ре­абілітації, обслуговуванні, про­філактиці, що надає можливості для різноманітної підтримки і до­помоги дітям, молоді і сім'ям. Со­ціальні послуги у сфері соціаль­ної роботи поділяють на послуги: з працевлаштування, консульта­тивні, правові, соціально- медичні, психологічні, соціально-педаго­гічні, соціально-економічні, ін­формаційні, що в цілому створює соціальні умови для попередження трудової міграції, проблем дистан-тних сімей. Реально ж ЦСССДМ не можуть взяти цілком на себе по­долання негативних наслідків тру­дової міграції для дітей трудових мігрантів з причин обмеженості ресурсів і складності проблеми. Постає питання про підвищення рівня життя населення і взаємодію органів влади, установ у подоланні проблем і наслідків трудової міг­рації.

Органи опіки та піклування:

причини кризового стану

та напрями реформування
Суттєву роль у забезпеченні політики захисту прав дитини ма­ють відігравати в Україні органи опіки та піклування. Але на прак­тиці вони переживають тривалу кризу і не виконують тих повно­важень, які покладені на них від­повідно до законодавства України. Криза системи опіки та піклування обумовлена такими чинниками:

1. Відсутність до недавнього часу центрального органу, до ком­петенції якого належить методичне керівництво у сфері опіки та піклу­вання. Саме це обумовило те, що юридичні проблеми дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та форм їх виховання не включені до значної кількості законів, які регулюють соціаль­ний захист населення (податкове та бюджетне законодавство тощо). Таким чином, тих, хто долучається до долі дитини, багато, а відпові­дальних немає. Саме через між­відомчу роз'єднаність на район­ному або міському рівні частина дітей стає безпритульними і без­доглядними. Отже, за результати вжитих заходів, а саме вихід у до­росле життя дитини, з державних структур не відповідає ніхто, особ­ливо за адаптацію дитини до само­стійного життя, вирішення її жит­лових проблем.

2. Розмитість юридичного виз­начення поняття «органи опіки
та піклування» обумовило те, що на місцях відсутня співпраця від­ділів райдержадміністрації щодо вирішення долі конкретної дитини. Цю надзвичайно важливу роботу фактично виконує один працівник — інспектор з питань охорони дитинства. У половині територіально-адміністративних одиниць така посада взагалі ско­рочена. Фактично робота органів опіки та піклування підмінена роботою опікунських рад, які є гро­мадським формуванням і не можуть у повній мірі нести відпові­дальність за результати та ефективність роботи.

3. Відсутність нових правил опіки та піклування, які б врахо­вували нові соціальні явища та їх вплив на захист прав дитини, зумовлює невідрегульованість кон­кретних механізмів захисту прав
дитини. До компетенції цих служб належить повний обсяг соціаль-ного захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, запобігання сирітству ді­тей, вчасне влаштування дітей, по­долання дитячої безпритульності та бездоглядності дітей. Саме ці
структурні підрозділи відпові­дальні за створення у своєму ре­гіоні системи, за якої «потоки» дітей, які втратили сім'ю, зустрінуться за схемою «єдиного вікна» з потоками дорослих, які хочуть і можуть взяти на виховання у свої сім'ї таких дітей на всиновлення. Отже, всі ті громадяни, які опіку­ються дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, повинні звертатися до служб у справах дітей район­них та обласних державних ад­міністрацій.

Попередження соціального си­рітства, подолання бездоглядності та безпритульності дітей потребує проведення паспортизації сімей, де один або обоє батьків працю­ють за кордоном, з метою вияв­лення дітей, що залишилися в не­сприятливих умовах.
Безкоштовна правова допомога
Існуюче законодавство, яке за­хищає права людини та права дітей зокрема, ефективно діє лише тоді, коли його знають і коли особи, які потребують правової допомоги, можуть її отримати. Правова допо­мога здійснюється адвокатськими об'єднаннями або громадськими правозахисними організаціями. Адвокатські об'єднання існують практично в кожному районі, але, на жаль, не у всіх. Особливо це стосується сільської місцевості. Але ж послуги, які надаються ад­вокатами, — в дев'яноста відсо­тках випадків — платні. Тому го­ворити про доступність правової допомоги з боку адвокатів кож­ному пересічному громадянинові буде великим перебільшенням.

Якщо говорити про правозахисні організації, то вони надають допомогу безкоштовно. Але їх кількість та існуючі ресурси недо­статні для того, щоб надати допо­могу всім бажаючим. Окрім того, одиниці спеціалізуються на про­блемах захисту прав дітей, зок­рема на захисті дітей від експлу­атації їх праці. Тому законодавчі норми дуже часто залишаються невідомими та нереалізованими.

Для того, щоб виправити цю ситуацію, яка потребує терміно­вих та кардинальних змін для ре­алізації права громадян на правову допомогу, в Україні започаткована робота із створення системи на­дання безкоштовної правової до­помоги. За експертної підтримки Міжнародного фонду «Відрод­ження», Рада з координації ре­форми безоплатної правової допо­моги при Міністерстві юстиції Ук­раїни розробила Концепцію форму­вання системи безоплатної право­вої допомоги, яка була схвалена На­ціональною комісією із зміцнення демократії та утвердження верхо­венства права та схвалена Указом Президента України від 9 червня 2006 року №509/2006.

У вересні 2006 року в межах реалізації етапів формування сис­теми безоплатної правової допо­моги, передбачених Концепцією, розпочато діяльність першого пілотного проекту із надання безоп­латної правової допомоги у кримі­нальних справах у Харкові на базі Комінтернівського районного від­ділу УМВС України у Харківській області. Угода, укладена з УМВС у Харківській області, передбачає додаткові гарантії для затриманих осіб, зокрема, такі:

• 
  доступ до адвоката пілотного проекту до того, як затрима­ний буде допитаний працівником міліції;
  
• 
  можливість відмови від адво­ката лише в присутності адвоката;
  
• 
  повідомлення адвокатам проекту про всі випадки затри­мання осіб.
  

До пілотного проекту залу­чено п'ять адвокатів та один юрист, які можуть у будь-який день і час швидко та кваліфіко­вано надати правову допомогу затриманій особі. Таким чином, повною мірою реалізуються ви­моги ст. 5 Конвенції Ради Європи про захист прав людини та осно­воположних свобод щодо права на свободу та особисту недотор­каність у частині права на захист. 27 березня 2007 року підписанням угоди діяльність пілотного про­екту була розширена на Ленінсь­кий райвідділ УМВС у Харківській області. З лютого 2007 року такий самий проект реалізується у місті Біла Церква (Київська обл.). Угода про співпрацю в межах реалізації пілотного проекту з додатковими гарантіями для затриманих осіб та­кож була підписана з ГУ МВС Ук­раїни у Київській області. Третій пілотний проект з надання безоп­латної правової допомоги пла­нується реалізувати в одній із за­хідних областей України.

Це лише перші кроки. Отри­мати безкоштовну правову допо­могу поки-що можна лише в де­кількох регіонах країни. Але не­обхідно знати про цю систему, оскільки вона перебуває в стані розвитку та розширення можли­востей громадян України у реалі­зації цього права.

На завершення слід підкрес­лити, що соціальним педагогам, шкільним психологам, працівни­кам загальноосвітніх закладів для роботи з дітьми трудових мігран­тів слід неодмінно мати юридичні знання щодо захисту прав дітей, зокрема, відповідних положень та­ких міжнародних і національних законодавчих актів:

1. Міжнародне законодавство
Конвенція ООН про права ди­тини, особливо ст. 9.

2. Національне законодавство
Конституція України. Сімейний кодекс України:

• 
  відповідальність батьків за виховання дітей;
  
• 
  права дітей на спілкування з батьками;
  
• 
  основи позбавлення бать­ківських прав.
  

Закон України «Про охорону дитинства»:

• права дитини.
Кримінальний кодекс Ук­раїни:

• 
  відповідальність за злочини проти неповнолітніх;
  
• 
  відповідальність неповноліт­ніх за скоєння злочинів;
  
• 
  відповідальність батьків та осіб, які їх замінюють, за не­дбале ставлення до дітей.
  

Кодекс України про ад­міністративні правопорушення:

• відповідальність батьків за невиконання батьківських обов'язків.

Законодавство про освіту.

3. Механізми взаємодії держав­них структур та громадських організацій для роботи з дітьми тру­дових мігрантів, надання їм не­обхідної допомоги та захисту їх прав:

• 
  суб'єкти юридичного захисту та органи і служби місцевого само­врядування, їх повноваження;
  
• 
  механізми взаємодії органів місцевого самоврядування;
  
• 
  права та обов'язки учасни­ків педагогічного процесу (учні, батьки, вчителі);
  
• 
  порядок звернень громадян в органи державної влади;
  
• 
  знання основ соціального захисту населення (субсидії, пільги).
  

4. Закони України:

«Про звернення громади»;

«Про охорону дитинства»;

«Про освіту»;

«Про загальну середню ос­віту»;

«Про соціальну роботу з дітьми та молодцю»;

«Про соціальні послуги»;

«Про органи і служби у спра­вах неповнолітніх».

5. Нормативно-правові акти та інструкції

Спільний наказ Міністерс­тва України у справах сім'ї, мо­лоді та спорту, Міністерства охо­рони здоров'я України, Міністерс­тва освіти і науки України, Мініс­терства праці та соціальної полі­тики України, Міністерства транс­порту та зв'язку України, Мініс­терства внутрішніх справ України та Державного департаменту Ук­раїни з питань виконання покарань від 14.06.2006 «Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів соціаль­ної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах»;

Наказ МОН від 28.12.2006 р. № 865 «Про планування діяльності та ведення документації соціаль­них педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України».

Соціальним педагогам необ­хідно мати практичні навички з таких питань:

• 
  виявлення порушень прав дитини, їх причини;
  
• 
  налагодження загальної взає­модії щодо захисту та відновлення порушених прав;
  
• 
  доведення до відома про від­повідальність за дітей соціальне оточення.