|
|
Скачати 2.23 Mb.
|
3.2. Цивільне правопорушення як підстава адміністративної відповідальності с Статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" поряд з іншими порушеннями передбачена відповідальність господарюючих суб'єктів сфери торгівле громадського харчування і послуг, у тому числі громадян-підприємців за порушення умов договору між .споживачем і продавцем (виконавцем) на виконання роботи, надання послуги у розмірі ста відсотків вартості роботи, послуги. З визначення адміністративного правопорушення, наведеного в статті 9 КУпАП випливає, що об'єктом правопорушення виступають державний .або громадський порядок, власність, права І свободи громадян та встановлений порядок управління. Очевидно те, що об'єкт зазначеного вище порушення не має відношення до державного або громадського порядку, власності або встановленого порядку управління. Залишаються лише права І свободи громадян- Статтею 42 Конституції України встановлено, що держава захищає права споживачів. Оскільки ця стаття міститься в розділі Конституції, який має назву "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", логічним буде твердження, що права споживачів відносяться до прав громадянина. Права споживачів закріплені в статті 3 Закону України "Про захист прав споживачів" І до н.их, зокрема, відносяться: — право на державний захист своїх прав; — пряво на гарантований рівень споживання; —— право на належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного т.з інших видів обслуговування; — право на безпеку товарів (робіт, послуг); — право на необхідну, доступну та достовірну Інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг); — право на відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, по'слугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством; — право на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; — право на об'єднання в громадські організації споживачів. v Окрім цього, статтею 15 цього ж закону закріплені права споживача в разі порушення виконавцем умов договору про виконання робіт і надання послуг. До таких прав можна віднести: — право відмовитися від договору про виконання робіт І надання послуг; — право вим:агати відшкодування збитків; — право вимагати усунення недоліків чи відшкодування витрат, яких він зазнав при усуненні своїми засобами недоліків роботи, або відповідного зменшення винагороди за роботу (послугу). Як видно з наведеного вище переліку прав споживачів, порушення умов договору не посягає на права споживачів, за винятком тих випадків, коли порушення умов договору стосується якості робіт і послуг. В Інших випадках, наприклад, коли виконавець порушує терміни виконання робіт або надання послуг, встановлені в договорі, порушення умов договору не буде адміністративним правопорушенням, оскільки за об'єктом посягання не може бути віднесено до них. З теорії цивільного права відомо, що договір є різновидом цивільно-правових угод І виступає підставою виникнення зобов'язань10. У свою чергу, порушення саме зобов'язань стороною цивільно-правового договору є характерною ознакою цивільного правопорушення І на це вказується багатьма дослідниками. Так, залежно від характеру цивільно-правового порушення можна розрізнити договірні та позадоговірні правопорушення. Перші пов'язані з порушенням зобов'язань стороною цивільно-правового договору, другі — з недотриманням або невиконанням вимог цивільно-правових норм11. Невиконання договірних зобов'язань відносить до цивільних правопорушень і О.Е-Лейст. Даючи визначення цивільному правопорушенню, він зазначає, що "цивільні правопорушення (делікти) — завдання неправомірними діями шкоди особистості або майну громадянина, а також завдання шкоди організації, укладання протизаконної угоди, невиконання договірних зобов'язань, порушення права власності, авторських або винахідницьких прав та інших цивільних прав"12. Ще одним аргументом на користь визнання цивільного правопорушення можливою підставою адміністративної відповідальності є форма протиправної поведінки, яка має місце у випадку, що розглядається. Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виразилась у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров'ю чи майну Іншої особи тощо'3. Згідно з вимогами статті 151 Цивільного кодексу України, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. ПротиправнІсть поведінки боржника або кредитора в зобов'язанні полягає в порушенні зобов'язання14. Порушення умов договору якраз І є порушенням зобов'язання- Тобто в даному випадку поведінка виконавця протиправна в цивільно-правовому розумінні. Розглянутий вище приклад не поодинокий. У п.З статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" зазначено, що за прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку в розмірі 50 відсотків вартості недопостав-лених (незакладених) матеріальних цінностей. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється на підставі державних контрактів (договорів). Згідно з п.4 статті 8 зазначеного закону центральний орган ^виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, укладає або доручає підприємствам, установам і організаціям, що належать до сфери його управління, укладення державних контрактів (договорів) на поставку матеріальних цінностей до державного резерву- Зазначені контракти (договори) є цивільно-правовими і є підставою виникнення зобов'язань щодо поставки матеріальних цінностей до державного резерву. Прострочення поставки або недопоставка будуть якраз розглядатися як порушення зобов'язань. Отже, зазначене вище порушення також є цивільним. Навіть санкція, яка застосовується за це порушення, є цивільно-правовою І має назву "неустойка". Але відповідальність за це порушення буде адміністративною, оскільки згідно зі статтею 15 цього ж Закону фінансові санкції, передбачені пунктами 2-5, 7-15 статті 14, застосовуються за рішенням центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, тобто органом адміністративної юрисдикції, і до того ж, у безспірному порядку. При цьому слід зазначити, що в літературі висловлювалася думка, що законна неустойка часто набуває вигляду адміністративного штрафу15. Власне факт встановлення адміністративної відповідальності за цивільні правопорушення не є чимось незвичним. Це — лише додаткове підтвердження того, що адміністративне правопорушення не є виключною підставою адміністративної відповідальності. В окремих випадках закон допускає навіть притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення злочину- Так, згідно зі статтею 51 Кримінального кодексу України (1961 р.) особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не являє великої суспільної небезпеки, може бути звільнено від кримінальної відповідальності. якщо буде визнано, що її виправлення І перевиховання можливе без застосування кримінального покарання. В цьому разі відповідно до законодавства України може бути прийнято рішення Про притягнення особи до адміністративної відповідальності. В новому Кримінальному кодексі України (2001 р.) аналогічної статті немає, але за рахунок розширення кола діянь, за які може бути застосовано таке покарання, як штраф, арешт, обмеження волі. в да ному випадку за своїми параметрами покарання за злочин наблизилося до адміністративного стягнення. Якщо в наведеному прикладі критерієм для визначення того, що особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, необхідно притягувати не до кримінальної відповідальності, а до адміністративної, слугує невелика суспільна небезпека діяння, то для притягнення до адміністративної відповідальності замість цивільної цивільне правопорушення має бути більш суспільне шкідливим. Встановлюючи адміністративну відповідальність за цивільні правопорушення, держава тим самим вказує на особливу важливість окремих цивільно-правових відносин, що підлягають правовій охороні. Точніше було б сказати, що відбувається притягнення до адміністративної відповідальності не замість цивільної, а разом з нею. В даному випадку адміністративна відповідальність не виключає цивільної. Однак підстава при цьому буде одна, а різними — тільки стягнення та порядок Їх застосування. 3.3. Цільова обумовленість різноманітності підстав адміністративної відповідальності та вдосконалення їх законодавчого регулювання Як було встановлено, підставам адміністративної відповідальності властива певна різноманітність. Всі адміністративні делікти за особливостями зовнішнього прояву — динамічні або статичні, можна поділити на дві групи: протиправні діяння і протиправні стани. В рамках протиправних діянь слід виділити діяння з прямою про-типравнІстю (адміністративні правопорушення) і діяння з похідною протиправністю (цивільні правопорушення). У першому випадку основою протиправності є порушення вимог нормативно-правових актів, у другому — порушення умов цивільно-правових угод. Оскільки окремі елементи складу адміністративних правопорушень для фізичних і юридичних осіб мають певні відмінності, адміністративні правопорушення слід поділити на адміністративні правопорушення фізичних осіб І адміністративні правопорушення юридичних осіб. У свою чергу, в рамках адміністративних правопорушень юридичних осіб за особливостями об'єктивної сторони можна виділити такі різновиди адміністративного правопорушення, як об'єктивно винне діяння, складне правопорушення, правопорушення з виділеним суб'єктом і комплексне правопорушення, які були розглянуті вище16. Пропонована класифікація спрямована на подальшу деталізацію і уточнення правової регламентації інституту адміністративної відповідальності фізичних І юридичних осіб на засадах Концепції рефор- .ми адміністративного права України та реально існуючої практики функціонування адміністративно-деліктних відносин, але в ході дослідження підстав адміністративної відповідальності виникає логічне запит.ання: чим обумовлена різноманітність цих підстав і насамперед — для суб'єктів підприємницької діяльності? На нашу думку, відповідь на це запитання слід шукати через визначення цілей адміністративної відповідальності для кожного різновиду підстав. Ціль свідчить про соціальну необхідність юридичної відповідальності, ЇЇ призначення в правовій системі. Юридична відповідальність незале.'жно від її виду переслідує дві глобальні цілі: захист правопорядку і виховання громадян в дусі поваги до права. Ціль конкретизується у функціях юридичної відповідальності, серед яких найчастіше виділяють такі. 1) Репресивно-каральна. Вона свідчить про те, що юридична відповідальність, по-лерше — це акт відплати держави по відношенню до правопорушника; по-друге — засіб, що попереджає нові правопорушення. 2) Попереджувально-виховна, або превентивна, функція тісно пов'язана з реп'ресивно-каральною. Вона покликана забезпечити формування в адресатів права мотивів, що спонукають додержуватись законів, поважати права і законні Інтереси Інших осіб. 3) Право відновлювальна, або компенсаційна, функція притаманна ма.йновій відповідальності. Стягнення заподіяної шкоди з правопорушника компенсує збитки потерпілої сторони, відновлює її майнові права17. Ці положення загальної' теорії права виражають цілі та функції юридичної відповідальності в загальному вигляді. Щодо адміністративної відповідальності, то тут є деякі особливості. Як зазначалося раніше, адміністративна відповідальність тісно пов'язана з управлінською діяльністю органів виконавчої влади і реалізується переважно при здійснені такої функції державного управління, як контроль. Сутність контрольної діяльності полягає в тому, що суб'єкт управління (державні контролюючі органи) здійснює перевірку того, як об'єкт управління виконує приписи, викладені в нормативно-правових актах. Головною метою контрольної діяльності є блокування відхилень поведінки об'єкта управління від правил. визначених нормами права, а у випадку їх порушення — приведення у відповідність з* ними. В даному випадку і регулятивні і охоронні начала знаходять свій прояв у адміністративній відповідальності. Сутність відповідальності полягає в тому, що вона є засобом приведення поведінки суб'єкта підприємницької діяльності у відповідність з вимогами правових норм. Свій зовнішній вираз відповідальність знаходить у заходах державного примусу, які застосовуються до порушника. Останнім часом погляди на адміністративну відповідальність як на елемент механізму державного управління стають все більш поширеними серед учених-адміністративістів. Зокрема, О.Ф.Андрійко відзначає: "Основною метою реалізації результатів контролю у сфері державного управління не є застосування каральних засобів, яким є юридична відповідальність. Це — вимушений захід, який слід розцінювати як об'єктивну необхідність, зумовлену наявністю правопорушення. Тому відповідальність як наслідок контролю є вимушеним заходом впливу і застосовується за умови, коли вичерпані всі інші заходи впли- "18 ву . Така позиція вже знайшла підтвердження і в законодавчій практиці. Так, наприклад, відповідно до статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, до яких відносяться: 1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій: 2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо; 4) видати розпорядження щодо: а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; д) заборони надавати банкові кредити; е) накладення штрафів на: керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банків відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але в розмірі, не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду; є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього закону або нормативно-правових актів Національного банку України; ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади в разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог цього закону або нормативно-правових актів Національного банку України; з) реорганізації банку; й) призначення тимчасової адміністрації. У разі порушення цього закону чи нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів або доходів, І настанні ознак неплатоспроможності банку Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього закону. Зі змісту наведеної статті видно, що заходи адміністративної відповідальності, якими можна вважати накладення штрафів на керівників банків та самі банки і відкликання ліцензії, є частиною, до того ж — невеликою, заходів впливу на порушників. Інші заходи впливу — це заходи адміністративного попередження або адміністративного припинення. Аналогічна ситуація простежується І в Законі України "Про захист економічної конкуренції", який уже в найближчому майбутньому прийде на зміну Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Зокрема, статтею 48 згаданого закону передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: — визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; — припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; ,, — зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління ,та контролю; — визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; — примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; — накладення штрафу; — блокування цінних паперів; — усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції; — скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно зі статтею 19 цього закону; — оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної Інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням Інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк І спосіб, визначені цим рішенням або законодавством; Серед зазначених у наведеній статті заходів впливу до заходів відповідальності відповідно до статей розділу VIII Закону України "Про захист економічної конкуренції" відносяться лише штраф І примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку. Уважний аналіз норм, якими встановлюється адміністративна відповідальність суб*єктів підприємницької діяльності, свідчить про те, що репресивно-каральна функція не зовсім властива для цього виду відповідальності- Як зазначав Б-М.Лазарев, "В адміністративному праві немає понять "покарання" І "кара", І цим підкреслюється якісна відмінність санкцій за злочини і за адміністративні правопорушення"19. У статті 23 КУпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співіснування, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами- Тобто метою адміністративної відповідальності є виховання правопорушника, а також — превенція правопорушень- Це положення цілком справедливе для фізичних осіб. Відносно них адміністративні стягнення дійсно здатні вирішувати завдання превенціЇ порушень законності через створення негативних наслідків для людини, різноманітних заходів морального, матеріального, а іноді — і фізичного характеру. Це зумовлюється здатністю людини переживати ці негативні наслідки, пропускати Їх через власну психіку, робити відповідні висновки з цього І власними зусиллями волі коригувати свою поведінку. банків відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але в розмірі, не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду; |
|
Монографії (з 2008 р.) Гайдук С.Є. Бестіарій епохи романтизму: сутність символічної парадигми. Монографія. – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 160 с. 10 др ар |
Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія Аги У., Кэмерон Г., Олт Ф., Уилкокс Д. Самое главное в PR. – Спб.: Питер,2004. – 708 с |
|
МОНОГРАФІЯ Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного... |
Монографія може бути корисною науковцям, спеціалістам-практикам,... ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ |
|
ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:... |
Розроблено на підставі ДСТУ 3008-95 «Документи. Звіти у сфері науки... Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах... |
|
Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія... За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого. — К.: КНЕУ, 2005. — 358 с |