ПЛАН ВСТУП Розділ I. ПОНЯТТЯ НОТАРІАТУ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ ТА ЗАКОРДОННИХ КРАЇНАХ Поняття нотаріату, історія розвитку нотаріату в Україні


НазваПЛАН ВСТУП Розділ I. ПОНЯТТЯ НОТАРІАТУ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ ТА ЗАКОРДОННИХ КРАЇНАХ Поняття нотаріату, історія розвитку нотаріату в Україні
Сторінка1/41
Дата14.03.2013
Розмір5.76 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41
В.М. Бесчастний

О.В. Філонов

В.М. Субботін

С.М. Пашков

А.М. Титов

І.В. Кременовська


Нотаріат в Україні

(навчальний посібник)

за ред. В.М. Бесчастного

Київ – 2010
ПЛАН
ВСТУП

Розділ I. ПОНЯТТЯ НОТАРІАТУ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ ТА ЗАКОРДОННИХ КРАЇНАХ

1.1. Поняття нотаріату, історія розвитку нотаріату в Україні.

1.2. Історія розвитку нотаріату в закордонних країнах.

1.3. Законодавство України про нотаріат.

Розділ II. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ПОРЯДОК УСТАНОВИ ПОСАДИ НОТАРІУСА

2.1. Особи, що мають право робити нотаріальні дії, порядок призначення на посаду нотаріуса.

2.2. Одержання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, присяга нотаріуса. Анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

2.3. Правовий статус нотаріуса в Україні: повноваження, права, обов’язки.

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ

ДІЯЛЬНОСТІ НОТАРІУСА. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НОТАРІУСА

3.1. Таємниця нотаріальних дій.

3.2. Гарантії нотаріальної діяльності.

3.3. Фінансове забезпечення діяльності нотаріуса. Оплата нотаріальних дій і інших послуг, які надають нотаріуси.

3.4. Відповідальність нотаріусів. Контроль за діяльністю нотаріусів.

РОЗДІЛ ІV. НОТАРІАЛЬНЕ ДІЛОВОДСТВО.

ФОРМИ НОТАРІАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ

4.1. Діловодство в нотаріальній конторі: поняття і зміст.

4.2. Форми реєстрів. Реєстрація нотаріальних дій.

4.3.Посвідчувальні написи і форми свідоцтв: порядок заповнення.

4.4. Місце і порядок здійснення нотаріальних дій.

4.5. Вимоги до документів, необхідних для здійснення нотаріальних дій.

4.6. Відмова у вчиненні нотаріальних дій. Оскарження нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні.

Розділ V. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ

5.1. Правила встановлення особистості та перевірки правоздатності осіб, що звернулися до нотаріуса.

5.2. Правила вчинення нотаріальних дій із залученням представників та свідків.

5.3. Порядок відкладання та призупинення вчинення нотаріальних дій, відмови у вчиненні нотаріальних дій.

5.4. Порядок оскарження нотаріальних дій та відмови від вчинення нотаріальної дії.

Розділ VI. ПОСВІДЧЕННЯ УГОД, ДОВІРЕНОСТЕЙ ТА ЗАПОВІТІВ

6.1. Правочини, що підлягають нотаріальному посвідченню, загальні правила посвідчення правочинів.

6.2. Порядок скасування, зміни та розірвання посвідчених правочинів.

6.3. Правила вчинення та нотаріального посвідчення довіреностей.

6.4. Правила стосовно форми та порядку вчинення та посвідчення заповітів.

6.5. Порядок зміни та скасування заповіту. Недійсність заповітів. Єдиний реєстр заповітів.

Розділ VII. МІСЦЕ ТА ЧАС ВІДКРИТТЯ СПАДЩИНИ В ДІЯЛЬНОСТІ НОТАРІУСА

7.1. Подача заяви про прийняття спадщини або про відмову від неї.

7.2. Визначення кола спадкоємців, повідомлення спадкоємців про спадщину, що відкрилася.

7.3. Місце та порядок видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

7.4. Постанови про відмову в подачі заяви та видачі свідоцтва про право власності.

7.5. Держмито, передбачене законом при видачі свідоцтва про право на спадщину.

Розділ VIII. ОХОРОННІ НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ

8.1. Прийняття заходів щодо охорони спадкового майна.

8.2. Накладання заборони на відчуження житлового будинку.

8.3. Прийняття нотаріусом документів на зберігання.

8.4. Прийняття у депозит грошових сум и цінних паперів.

Розділ IX. ЗАСВІДЧЕННЯ БЕЗСПІРНИХ ФАКТІВ ТА БЕЗСПІРНОГО ПРАВА У НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ

9.1. Засвідчення вірності копій документів.

9.2. Встановлення особи громадянина, що звертається за вчиненням нотаріальної дії.

9.3. Посвідчення безспірних фактів.

Розділ Х. ЗДІЙСНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ СТОСОВНО ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН

10.1. Правоздатність і дієздатність іноземців.

10.2. Встановлення відносно іноземців юридичних фактів.

10.3. Легалізація документів та апостиль.

Додатки

ВСТУП
Фундаментальне реформування відносин власності та інших майнових відносин з’явилося об’єктивним фактором сучасного піднесення ролі та значимості інституту нотаріату. Нові принципи організації нотаріальної діяльності, закладені в Законі України «Про нотаріат», не тільки вирішили організаційні проблеми стосовно нотаріального забезпечення суб’єктів цивільно-правових відносин, але й дозволили державі практично зняти із себе більшість організаційних питань і матеріальних витрат у цій сфері. За весь період існування нотаріат, що діє на принципово інших основах, перетерпів корінні зміни не тільки в кількісному, але й у якісному відношенні. Серед них: ріст рівня самосвідомості в нотаріальному співтоваристві та відповідальності перед всіма суб’єктами цивільно-правових відносин; ріст професіоналізму нотаріусів; збільшення нотаріальних контор, які в більшості випадків значно краще по своєму матеріально-технічному оснащенню, чим державні нотаріальні контори; більш швидке обслуговування громадян і організацій і багато чого іншого.

Головна мета нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень. Для її досягнення виконуються такі завдання.

Перше завдання – захист і охорона власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення несплати чеків. Виконання цього завдання буде ефективним, якщо воно реалізуватиметься відповідно до процесуальних норм, установлених Законом України "Про нотаріат", який гарантує захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій при вчиненні нотаріальних дій. Порушення цих процесуальних норм веде до недійсності нотаріального акту.

Друге завдання – дії, що їх вчиняють нотаріальні органи, забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які пов'язані з їхнім буттям, існуванням, діяльністю, бо стосуються їхніх майнових прав та гарантування подальшої реалізації інших суттєвих прав громадян.

Отож, підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує і третє завдання - запобігає можливим правопорушенням.

Третє завдання – запобігання правопорушенням виконується також через правові консультації, роз’яснення наслідків вчинення нотаріальної дії.

Виходячи з завдань, що їх виконують нотаріальні органи, можна зробити висновок, що сутність нотаріальної діяльності полягає в посвідченні та підтвердженні певних прав і фактів, у юридичному закріпленні цивільних прав із метою запобігання можливим порушенням або є засобом захисту вже порушених прав.

Станом на серпень 2007 р. в Україні, за даними Мін’юсту, діють 821 державна нотаріальна контора, а також 565 приватних нотаріальних контор та понад 3 тисячі приватних нотаріусів.

Суттєвою проблемою на сьогодні є і невідповідність деяких норм законодавства про нотаріат та інших цивільно-правових норм. Встановлення якісно нових критеріїв визначення професійного рівня осіб, які мають намір провадити нотаріальну діяльність, є основою для зрушення існуючої системи, запровадження нових критеріїв та правил.

Приватні нотаріуси мають бути зрівняні з державними в повноваженнях по вчиненню нотаріальних дій з підвищенням вимог і контролю щодо їх діяльності. Норми щодо цього пропонуються законопроектом „Про внесення змін до Закону України „Про нотаріат”, схваленим на засіданні Уряду 22 серпня 2007 року. Нова редакція закону про нотаріат має вирішувати не лише проблеми нотаріусів, але й гарантувати доступність нотаріальних послуг для всіх верств населення.

Створити збалансований, професійний закон про нотаріат можливо тільки за умови активного залучення до роботи над ним практикуючих нотаріусів.

Реформування нотаріату є одним з пріоритетних завдань. Стратегія розвитку нотаріату передбачає удосконалення порядку допуску до нотаріальної професії, покращення доступу громадян до нотаріальних послуг, а також усунення умов для зловживань та корупційних проявів в системі нотаріату.

Слід підвищити вимоги до кваліфікаційного рівня бажаючих стати нотаріусом. Для цього громадянин України повинен мати вищу юридичну освіту і пройти стажування протягом двох років (а не 6 місяців як нині) у державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, скласти кваліфікаційний іспит та одержати свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Має бути підвищений і захист майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі заподіяння шкоди незаконними діями або недбалістю приватного нотаріуса. Пропонується також, щоб приватні нотаріуси мали іменні гербові печатки єдиного зразка, затвердженого Мін’юстом. Міністерство також встановлюватиме вимоги щодо облаштування приватних нотаріальних контор для належного рівня обслуговування громадян, забезпечення конфіденційності нотаріальних дій, якісної підготовки та схоронності документів.

Існує нагальна необхідність створення самоврядної професійної організації нотаріусів, передачі їй частини функцій Мін’юсту, зокрема, внесення змін до системи доступу до професії нотаріуса, починаючи від стажування і закінчуючи складанням іспитів, а також забезпечення так званого «внутрішнього» контролю за роботою нотаріусів.

Все це приводить до висновку, що в сучасних умовах питання реформи нотаріату не стало менш актуальним, і широке коло теоретичних і практичних проблем організації і функціонування нотаріату в Україні вимагає негайного вирішення. Зокрема, має бути розглянуте питання узгодження національного законодавства про нотаріат з принципами, визнаними в Міжнародному союзі латинського нотаріату, який об’єднує більше 70-ти країн світу.

Таким чином, сучасний розвиток нормативно-правового регулювання діяльності нотаріату в Україні спрямований на зміцнення гарантій нотаріальної діяльності, встановлення ефективного позасудового забезпечення охорони та захисту законних прав та інтересів громадян, установ, підприємств, організацій, територіальних громад та держави. Цього буде досягнуто за рахунок системного врегулювання на законодавчому рівні правовідносин між нотаріусом та іншими суб’єктами: юридичними та фізичними особами, державою.
Розділ I. ПОНЯТТЯ НОТАРІАТУ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ ТА ЗАКОРДОННИХ КРАЇНАХ
1.1. Поняття нотаріату, історія розвитку нотаріату в Україні.

1.2. Історія розвитку нотаріату в закордонних країнах.

1.3. Законодавство України про нотаріат.
1.1. Поняття нотаріату, історія розвитку нотаріату в Україні
Важливу роль у здійсненні правозахисної й правоохоронної функції в системі правоохоронних органів країни грає нотаріат України.

Саме слово «Нотаріат» веде своє походження від латинського notarius, що значить «переписувач, секретар». У сучасній правовій науці термін «нотаріат» багатозначний і використається в декількох значеннях:

1) він позначає систему органів і посадових осіб, які на основі чинного законодавства здійснюють нотаріальні дії в інтересах громадян, організацій (юридичних осіб), а також іноземців і осіб без громадянства;

2) галузь законодавства, нормами якої регулюється нотаріальна діяльність. Вона також зветься нотаріального процесу;

3) спеціальна юридична навчальна дисципліна, предметом вивчення якої, є розгляду питань дотичні організації й регулювання нотаріального виробництва й діяльності його учасників у нотаріальній сфері.

Фундаментальне реформування відносин власності й інших майнових відносин з’явилося об’єктивним фактором сучасного виділення ролі й значимості інституту нотаріату. Нові принципи організації нотаріальної діяльності, закладені в законі України «Про нотаріат» не тільки вирішили організаційні проблеми щодо нотаріального забезпечення суб’єктів цивільно-правових відносин, але дозволили державі практично Про нотаріат”, нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нормативні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Здійснення нотаріальних дій в Україні покладають на нотаріусів, що працюють у державних нотаріальних конторах, державних архівах (державні нотаріуси) або ті, що займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Документи, оформлені державними й частками нотаріусами, мають однакову юридичну чинність.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії відбуваються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Здійснення нотаріальних дій за кордоном покладають на консульські установи України, а у випадках передбаченим чинним законодавством, – на дипломатичні представництва України.

Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року, а також інші законодавчі акти України.

Законодавство регламентуючу діяльність нотаріату в Україні зачіпає суспільні відносини, які виникають між нотаріальними органами й особами, які звертаються до них за здійсненням нотаріальних дій.

Система нотаріального процесуального права містить у собі дві основні частини – загальну та особливу. І, якщо загальна частина торкається питань у першу чергу організаційно-теоретичного плану (поняття нотаріату і його функції, принципи нотаріального процесуального права, організація нотаріальних органів їхня компетенція й т.д.), те особлива частина розкриває конкретні питання, що ставляться безпосередньо до порядку здійснення окремо взятих тих або інших видів нотаріальних дій, а також використання законодавства закордонних держав і джерел міжнародного права.

Інститут нотаріату є важливою ланкою в правовій системі держави. Нотаріат здійснює захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Такий захист здійснюється за допомогою здійснення нотаріусами нотаріальних дій від імені держави.

Основне завдання нотаріуса – у попередженні й скороченні кола юридичних суперечок по всіляких підставах. Нотаріуси, роблячи нотаріальні дії, сприяють зміцненню законності й правопорядку в суспільстві створюють основу для стабільного розвитку цивільно-правових відносин, забезпечують захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, попереджають правопорушення.

Законом передбачено як обов’язкове нотаріальне посвідчення прав і дій, так і факультативне. Багато з людей прибігають до послуг нотаріусів навіть у ситуаціях, коли це не є обов’язковим. Це пояснюється тим, що нотаріальний акт має цілий ряд переваг:

– нотаріально оформлений акт надає захист від імені держави;

– нотаріальний акт привселюдно зізнається й має підвищену доказувальну силу;

– в офіційних інстанціях заперечувати такий акт проблематично;

– до здійснення нотаріальних дій нотаріус зобов’язаний роз’яснити права та обов’язки сторін, поінформувати їх про юридичні наслідки;

– нотаріальний акт повинен у повному обсязі відповідати чинному законодавству.

Таким чином, нотаріус забезпечує безсторонню кваліфіковану юридичну допомогу, належне оформлення та закріплення прав, у результаті чого права й інтереси стають захищеними, а правовідносини – передбачуваними.

Нотаріуси роблять такі види нотаріальних дій:

– засвідчують угоди, у тому числі доручення, заповіти, договори (купівлі-продажу, міни, застави спонукуваного й нерухомого майна, інші види договорів);

– видають свідоцтва про право власності на спадкоємне майно;

– вживають заходів до охорони спадкоємного майна;

– видають свідоцтва про право власності на частку в спільній майно чоловіка й жінки;

– накладають і знімають заборона відчуження майна;

– свідчать вірність копій документів і виписок з них;

– свідчать дійсність підпису на документах;

– свідчать вірність перекладу документів з однієї мови на іншій;

– засвідчують факт знаходження громадянина в живі;

– засвідчують факт знаходження громадянина в певнім місці;

– засвідчують тотожність громадянина з особою, зображеною на фотографії;

– засвідчують час пред’явлення документів;

– передають заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

– приймають у депозит грошові торби й цінні папери;

– приймають на зберігання документи;

– забезпечують доказу;

– роблять інші нотаріальні дії, які передбачені законодавчими актами й т.д.

Становлення й розвиток нотаріату в Україні мають довгу історію. Сама потреба в нотаріаті як особливої функції й нотаріусах як носіях цієї функції (незалежно від їхньої назви в конкретний історичний період) виникла й збільшувалася в міру розвитку торговельного обороту, необхідності посвідчення різних юридично значимих обставин у цій сфері. Так, вже в 12 столітті складанням приватно-правових юридичних актів і документів займалися дяки та піддячі. У XIII ст. дяків стали називати писарями. Спочатку це були особи вільної професії потім вони представляли первісний склад приказів, що виникли у XV ст.

Основна діяльність дяків так само, як їх найближчих помічників (піддячих), полягала в тому, що вони відали усією письмовою частиною тієї урядової установи, при якій перебували: складання грамот, їх редакція та викладання на письмі, підписання грамот, видача прохачам оригіналів, копій і довідок. Вони ж відали нотаріальними функціями приказів, переданими їм у XVI ст. Одночасно з приказними дяками в XVI ст. з’являється специфічна категорія майданних піддячих, в обов’язок яких входило складання письмових актів у містах на майданах. Саме із цієї групи переписувачів і розвився згодом нотаріат. У Москві в XVII ст. на Івановій площі в кремлі розташовувалася головна контора майданних подъячных, де оформлялися різні письмові акти. Акти писалися завжди від першої особи, при цьому з XV в. В актах став указуватися його укладач – конкретний переписувач – і присутні при складанні письмового акту свідки. Майданні подъячные поєднувалися в артілі із взаємною круговою порукою. Відповідно до Соборного укладення 1649 р. царя Олексія Михайловича Романова всяка «міцність» обов’язково повинна була закінчуватися підписом особи, її що дає. При цьому було розмежування повноважень між майданними подъячными, складовими письмові акти, і наказами (державними установами), які фіксували в спеціальних книгах купчі фортеці. Тільки після цього міцності пред’являлися в Друкований наказ, де до них додавалася державна печатка.

Ряд певних змін у складанні письмових актів і порядку додання їм законної чинності був внесений при Петрі I і Катерині II.

Говорячи про історію розвитку нотаріату в нашій країні необхідно відзначити, що історія розвитку нотаріату в Російській Імперії багато в чому збігається з історією розвитку нотаріату в Україні тому що більша частина України протягом довгого періоду часу був складовою частиною Російської Імперії.

Уперше поняття властиво нотаріуса з’явилося в 1729 р., коли у вексельному уставі вперше була згадана посада публічного нотаріуса. В 1781 р. з’явилася по виданим у той період правовим актам нотаріуси для торговельних угод, а в 1831 р. – біржові нотаріуси. Радикальна реформа нотаріату в Російській Імперії була здійснена 14 квітня 1866 р., коли було прийнято «Положення про нотаріальну частину». Дане положення регламентувало порядок нотаріальної діяльності до жовтневих подій 1917 р. Дане положення регулювало питання дотичного порядку призначення на посаду нотаріуса, його компетенції, повноваження й відповідальність, порядок здійснення окремих нотаріальних дій і т.д.

Кількість нотаріусів визначало міністерство юстиції Росії за узгодженням з міністерствами фінансів і внутрішніх справ. Відповідно до положення про нотаріальну частину, нотаріуси значилися на державній службі без права займати яку-небудь іншу державну або суспільну посаду. Сфера юрисдикції нотаріуса поширювалася тільки на округ окружного суду, у відомстві якого він складався.

Акти, зроблені нотаріусами за межами округу, чинності нотаріального акту не мали. Нотаріуси були зобов’язані виконувати свої посадові обов’язки у відношенні всіх осіб, що звернулися до них, незалежно від місця їхнього проживання. По закінченню кожного року роботи нотаріуси здавали всі документи в місцевий нотаріальний архів, що вівся старшим нотаріусом.

Посада нотаріуса надавалася бажаючої після проходження ними співбесіди з комісією, що складалася з голови окружного суду, прокурора й старшого нотаріуса. Співбесіда укладалася в перевірці вміння правильно становити акти, знань нотаріального діловодства, знання законів, необхідних для роботи нотаріуса. Нотаріуси призначалися й звільнялися з посади старшим головою судової палати по поданню голови окружного суду. Крім того, кандидат повинен був внести певну заставу в окружний суд. Із цієї застави задовольнялися стягнення за посадою й частками борги нотаріуса.

Посада нотаріуса могли займати тільки російські піддані, повнолітні, не зганьблені судом або суспільним вироком, що не займають ні який інший посади.

Нотаріуси розглядалися як державні що служать, однак вони не одержували оплати від держави, а їхня діяльність забезпечувалася за рахунок стягнення плати з боку осіб, які звернулися за здійсненням нотаріальних дій. Плата стягувалася за добровільною згодою осіб, що звернулися за послугою, а якщо такої угоди не було, то по особливій таксі, що встановлювало міністерство юстиції за узгодженням з міністерствами фінансів і внутрішніх справ. Правда, вимога плати понад таксу вважалося вимаганням, тому угода повинне було бути обов’язково добровільним. Крім того, нотаріуси стягували казенні мита й збори з актів, які відразу зараховувалися в бюджет.

Ніж інтенсивніше працював нотаріус, тим більше доходу він одержував. Однак навіть при особистій зацікавленості в збільшенні числа угод нотаріус не міг собі дозволити робити будь-які нотаріальні дії, оскільки будь-яка угода забезпечувалася його заставою. Якщо на покриття стягнення застава була витрачена повністю або частково, нотаріус тимчасово відсторонявся від посади до поповнення застави. У випадку ж не заповнення застави протягом шести місяців нотаріус звільнявся з посади. Скарги на нотаріусів подавалися у двох тижневий строк окружному суду й самому нотаріусові. Останній зобов’язаний був протягом тижня представити в суд свої пояснення. Нагляд за діяльністю нотаріусів і стягнення з них за недогляд і зловживання в роботі здійснювався окружними судами.

Слід зазначити, що нотаріальна система Росії до 1917 р. практично нічим не відрізнялася від нотаріату більшості європейських держав. Нотаріальні документи, складені російськими нотаріусами, приймалися у всіх закордонних країнах.

У радянський період вільний нотаріат докорінно змінив свій правовий статус. Його роль стала незначної. Скасування приватної власності на землю, на засоби виробництва на житло прищепили до того, що нотаріат у цей період історії нашої країни виявився на задворках юриспруденції. Це в першу чергу пов’язане з тим, що цивільний оборот у той час був не розвинений, економіка регулювалася переважно адміністративно-командними методами, не існувало приватної власності, у чинність чого компетенція нотаріату була досить вузькою. Основний обсяг роботи містив у собі посвідчення копій, доручень, оформлення спадкоємних прав. Угоди між громадянами укладалися вкрай рідко, в основному тільки по купівлі-продажу й іншим формам відчуження житлових будинків. Все вищесказане приводило до того, що нотаріус не був зацікавлений у кінцевих результатах своєї роботи, що приводило часом до порушення прав громадян і інших недоліків. Однак необхідно відзначити й той факт, що в цілому нотаріат радянського періоду виконував поставлені перед ним завдання того часу, функціонував як цілком керована частина державного апарата в рамках сформованої адміністративної системи. Крім того, необхідно підкреслити, що колишні державні нотаріуси того періоду склали кістяк сучасного позабюджетного нотаріату.

Після знаходження Україною незалежності, у результаті переходу до ринкових відносин стало цілком очевидно, що державний нотаріат не готовий до роботи в нових умовах він цілком відповідав вимогам радянського періоду, і зовсім не відповідав вимогам ринкових відносин – захисту прав на володіння майном, гарантії їхнього відновлення у випадку заподіяння збитку. І стало ясно, що в нових соціально-економічних умовах просто необхідне реформування, як законодавчої бази, так і інституту нотаріату.

В Україні, чия правова система заснована на кодифікованому законодавстві, нотаріат є основним із правових інститутів, що фундаментально забезпечує баланс публічних і приватних інтересів на правовому рівні, єдність і адекватність правового змісту і юридичної форми договору або іншого юридично значимої дії.

Нотаріат, що функціонує на границі приватної й публічної сфер, будучи власне кажучи похідним перш і другого, має унікальну дуалістичну природу, у чинність якої нотаріус виступає з одного боку, як уповноважений представник держави, а з іншого боку, як представник вільної професії (незалежний юридичний консультант клієнтів). Даная особливість дає оптимальну правову можливість сполучати публічний і приватний інтерес у правозастосовному процесі.

У європейській правовій доктрині нотаріат розглядається як інститут так називаного «попереджувального» (превентивного) правосуддя по цивільних справах у межах безперечної цивільної юрисдикції, що надає нотаріальному акту або іншому чиненому нотаріусом дії особливу доказову чинність, а в окремих випадках – чинність виконавчого документа.

Нотаріат є одним з эффективнейших способів здійснення з боку держави необхідного контролю й адекватного реагування на реальний розвиток цивільно-правових відносин, нотаріат є одним із провідних правових інститутів у правових системах більшості демократичних держав і України зокрема.

Унікальність інституту вільного нотаріату (нотаріат латинського типу), його корисність, а також економічність для суспільства укладається в тім, що нотаріат дозволяє забезпечувати правоохоронні функції, законність і правомірність юридичних дій учасників цивільного обороту за рахунок їх самих, без яких-небудь витрат з боку держави. Мало того вільний нотаріат дозволяє державі успешнее здійснювати не тільки правоохоронні, але також і судебно-юрисдикционные, фіскальні функції.

Викладені основні факти переконливо доводять, що присутність інституту нотаріату в правовій системі України носить не суб’єктивний, а об’єктивний характер. Нотаріат у незалежній Україні зайняв гідне місце в системі правоохоронних органів держави. І надалі процесі розвитку нашої державності, ринкових відносин, поява нових форм власності безпосередньо зростає й роль, значення інституту нотаріату в Україні, тому що від якості роботи нотаріату залежить правильне функціонування цивільного обороту в господарюванні, ефективність захисту прав і законних інтересів громадян України, організацій, юридичних осіб, а також іноземців і осіб без громадянства.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

Схожі:

Виступ в о. начальника відділу нотаріату Кухарика Євгена Івановича...
Організація роботи установ нотаріату, перевірка їх діяльності і вжиття заходів до її поліпшення, здійснення контролю за виконанням...
Функціонування приватного нотаріату в Україні
Зокрема, серед інших гостро на сьогодні постало питання функціонування приватного нотаріату в країні, який не просто опинився у скрутному...
Виступ в о. начальника відділу нотаріату Кухарика Євгена Івановича
Робота відділу нотаріату Головного управління юстиції у Волинській області у І півріччі 2012 року була спрямована на забезпечення...
ЗАТВЕРДЖУЮ
Директор Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу
ЗАТВЕРДЖУЮ
Директор Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу
ЗАТВЕРДЖУЮ Начальник Головного управління юстиції у Волинській області
Директор Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Затвердити Графік участі працівників відділу нотаріату Головного управління юстиції у Волинській області в гарячій телефонній лінії...
Тема: Історія розвитку стрічкової вишивки
Мета: Надати загальне поняття про історію розвитку стрічкової вишивки. Ознайомити учнів з матеріалами та обладнанням для стрічкової...
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень"
Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це...
План-конспект уроку №21 ТЕМА. Історія виникнення та розвиток глобальної...
МЕТА: сформувати в учнів основні поняття мережі Інтернет, основні етапи історії розвитку Інтернет,її можливості
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка