УДК 811.161.2:81’42
Г 74
Ірина ГОЦИНЕЦЬ
НЕГАТИВНИЙ АКСІОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ
НОМІНАЦІЇ ЗОНА У ПОЕЗІЇ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТЕМАТИКИ
У статті розглянуто типи актуалізації, лексичну валентність і контекстні асоціативно-семантичні зв’язки номінації “зона” в поетичних творах чорнобильської тематики. Схарактеризовано функціонально-семантичну динаміку компонентів цієї асоціативно-семантичної групи – реалізацій певного концептуального значення в конкретному поетичному тексті. Досліджено словесно-образні структури цієї групи й простежено розширення в її рамах семантичного змісту слів “зона”, “чорнобильська зона”, “зона відчуження”, “німа зона”.
Ключові слова: асоціативно-семантична група (АСГ), синонімі-зація, валентність, контрастування, образний ряд, асоціативно-образні утворення, контекст.
Постановка проблеми. Під упливом потужного соціального чинника (техногенна катастрофа на Чорнобильській атомній електро-станції) в українській літературі оформився окремий тип поетичного дискурсу, який окреслюють означенням
чорнобильський. Номінація
Чорнобиль стала однією з ключових у сучасній національно-мовній практиці. Її концептуалізація, наповнення метафоричним, символічним, ціннісним змістом відбулися в контекстах різних типів свідомості – побутової, художньої, наукової, тут вона набула статусу світоглядно-ментального знака.
Внутрішня форма й семантико-асоціативний потенціал цієї номінації дали змогу виявити корпус семантично підпорядкованих їй
© Гоцинець Ірина, 2014
слів і словосполучень, простежити (і в поетичних текстах також) їхні парадигматичні й синтагматичні зв’язки та стратифікувати їх на кілька визначальних сегментів, найвагомішим серед яких уважаємо асоціативно-семантичну групу “зона”.
Аналіз основних досліджень і публікацій. Асоціативність – одна з категорійних ознак поетичної семантики. Її теоретичні засади обґрунтовано в працях Ш. Баллі, О.О. Потебні, В.В. Виноградова, Б.А. Ларіна. Суттєвий внесок у їх розбудову й поглиблення зробили українські дослідники І.Є. Грицютенко, З.Т. Франко, В.В. Русавський, С.Я. Єрмоленко, В.А. Чабаненко, Л.О. Ставицька, Л.О. Пустовіт, М.І. Голянич, О.О. Селіванова та ін. Сьогодні дослідження текстових художніх парадигм все частіше здійснюють із акцентом на цій ознаці поетичної семантики (М.І. Голянич [4], С.П. Бибик [2], Н.С. Дужик [7], Ж.В. Марфіна [9], Р.І. Стефурак [11], В.А. Капась [8] та ін.). На перехресті теорії асоціативності й досліджень польової структури художнього тексту актуалізувалися поняття
асоціативно-образного й
асоціативно-семантичного полів. В україністиці, за винятком поодиноких студій Л.Т. Масенко [10], Т.І. Гундорової [6], Г.М. Сюти [12,13], З.А. Безверхої [1], досі не було спеціальних праць із аналізу структурно-семантичних, функціонально-стилістичних, а також асоціативних зв’язків номінації
Чорнобиль, передусім із акцентом на стрижневій щодо неї однослівній номінації
зона.
Мета статті – простежити типи актуалізації, лексичну валентність і контекстні зв’язки номінації
зона в поетичних творах чорнобильської тематики.
В активний мовний обіг слово
“зона” увійшло після вибуху на Чорнобильській АЕС; цей екстралінгвальний чинник спричинив зміну його семантичної структури. Уже з кінця 80-х рр. ХХ ст. зафіксоване в СУМ первинне значення лексеми
зона (“1. Певний простір, район, територія, що характеризуються спільними ознаками” [14, 684]) помітно перифразувалося в публіцистичній і художній мовній практиці, стилістично поступившись новому, сьогодні вже кодифіко-ваному ЛСВ “Територія відчуження із забороною проживання людей, що виникла внаслідок екологічної чи технологічної катастрофи” [3, 382].
У мові чорнобильської поезії номінативний ряд офіційної назви території відчуження формують вислови, перейняті з офіційно-ділової й публіцистичної практики. Здебільшого це двочленні іменниково-прикметникові сполуки, у яких означення конкретизує певні параметричні ознаки номінованого явища –
чорнобильська зона, тридцятикілометрова зона, ближня зона тощо. Пор.:
Здалось нічого не змінилось зовні – Травневі знов зіниці у вишень/ А тридцяти-кілометрова зона/ Окреслена так чітко, як мішень [8, 91];
Б’є струм – незримі концетричні кола/ пульс Землі./ Межа напруги – тридцяти-кілометрова зона [11, 109];
Сьогодні ми працюєм в “ближній зоні” [13, 5]. Винятковість позначуваної реалії маркує означення
особлива:
Війська хімзахисту пішли вперед./ Диктує ритм ця особлива зона [8, 14 – 15].
Експресивний зміст номінації
зона, його одновекторну негативну аксіологію реалізує асоціативно-семантичний ряд
Чорнобиль – зона – мертвий, тиша, не-життя. Пор.:
“Зона Чорнобиль” – там мертва земля,/ Мертві оселі, діброви,/ Мертві багаті родючі поля,/ Стихла там пісня і слово [14];
Німий Чорнобиль – справжня мертва зона./ Єдине мертве місто на землі [2, 1]. Окрім епітета
мертвий, оцінність образу
зона й контекстів загалом можуть підтримувати означення
німий та асоціативно підпорядковані їй пенітенціарні деталі
колючий дріт, тюрма.
У реальному житті утворення тридцятикілометрової зони відчуження було пов’язане з евакуацією
населення з радіоактивно забрудненої території. У чорнобильському словнику книжного слова
евакуація немає, зате як носій цього значення вживається дієслівна сполука
виселяти із зони. Пор.:
– Чого це Ви, бабо, з людьми не поїхали?/ Коли виселяли із зони село? [6, 57].
Семантичний обсяг поняття “евакуація” розвиває антропоцентрич-ний мотив “поведінка людини в умовах примусового виселення з зони радіоактивного забруднення”. Він метафорично розгалужений на два напрямки –
прощання з рідною хатою та
самовільне повернення в зону.
Мовно-психологічні образи
прощання людей із рідною хатою – це своєрідні поетичні голосіння. Їх зміст і експресивність створюють ряди типових мовних формул із опорою на семантику ампліфікованих дієслів
прощай, прости, пробач. Пор.:
Домівко, прощавай! І, може, назавжди./ Прости, пробач, прощай, моя білява Прип’ять!/ Безжурного життя минулись поїзди./ А кочове життя, гляди, чийсь дух укріпить [8, 9].
Стилістична актуальність другого мотиву –
самовільне повернення в зону – зумовлена історично достовірними численними фактами повернення людей на радіоактивно забруднену територію. У текстах його виразниками стають дієслівні сполуки
рветься у зону, тікає в зону, до хати вернула, вернулась на своє дворище тощо:
Баба Христина, звісно, не має рації./ Рветься у зону, що ти їй не кажи! [8, 14];
Туди, де цвинтар... Де родилась,/ Де батько – мати, де рідня.../ Тікає в зону... Хата снилась.../ Її вертають... Так щодня [9, 2];
До хати вернула. І в хаті заснула./ І снився найстарший їй син попервах [6, 58]. Такі контексти – це аксіологізовані внутрішньотекстові протиставлення за шкалою “свій” // “чужий”; природно, отже, що їх експресивний розвиток здійснюється за рахунок контрастування. Так, у мовостилі С. Йовенко образ
рідна хата має ситуативний – публіцистичне перейменування
забруднена оселя: Була вона з забруднених осель [8, 12].
Репрезентантом позитивно маркованого полюсу аксіологічної опозиції “свій” // “чужий” є образ
рідна хата. Із ним пов’язаний наступний етап семантичного поглиблення АОР
зона –
евакуація – рідна хата. Це екзистенційно-психологічна оцінка покинутого житла в епітетній сполуці
осиротіла хата:
Стоять осиротілі хати,/ Ніхто по вулиці не йде.../ Зозулі не хочеться кувати [9, 2].
До цієї ж групи епітетів із домінантною семою ‘покинутий, залишений напризволяще’ зараховуємо образ
осліплена хата, Пор.:
Чому це зозулі німіють?/ І мруть на папері рядки.../ Осліплені хати сивіють/ Чорніють вишневі садки [9, 2]. Антропоморфізована в епітеті
осліплена ознака “темні або вибиті вікна” – складник загального образу покинутості, запустіння (пор.
зозулі німіють, чорніють вишневі садки).
Лексично мовний образ зони структурують сегменти “місто”, “село”, “поле”, “природа”. Останній тематично стратифікується на ЛТГ “назви природних просторових об’єктів” (
поле, ліс, сад), “назви дерев, кущів і рослин” (
вишні, сосна, калина, рута, ромашка), “назви тварин, птахів і комах” (
коні, коти, лелека, бджола). Складники цих системних угруповань лексики вступають у складні семантичні зв’язки й зазнають визначеної чільною номінацією
зона негативної аксіологізації.
У широкому контексті чорнобильської поезії стилістично актуальними, функціонально навантаженими означеннями до просто-рових модифікаторів зони (іменника
світ, назв відчужених населених пунктів) є прикметники з семою ‘відсутність ознак життя’ –
безлюдний,
порожній. Пор.:
плине над світом порожнім/ дротами напруга триструмна [16];
Порожні чорнобильські села/ Волають в німі небеса [9, 2];
В Прип’яті порожній Соловей-Розбійник,/ Як вибійник ночі, сам-один живе./ Він не мрець-покійник і не чародійник,/ Він живе, і тьохкає, і за душу рве [6, 58];
Земля древлян – то Прип’ять – смерті лоно/ безлюдне місце на пекельнім тлі [2, 1]. Інтенсифікація закладеної в епітетах негативної оцінки чорнобильського простору додатково здійснюється за рахунок систематичних перетинів із АСМ “смерть” (
мертвий, мрець-покійник, смерті лоно тощо).
Багатовекторний перетин вербальних, зорових, слухових асоціацій, пов’язаних із безлюдністю зони, виявляється в ампліфікації лексем і тропів із базовою семантичною ознакою ‘відсутність ознак життя’:
І ніч прийшла в порожню зону./ Закуталися в темінь Терехи [5, 360];
Ваше село веселе нині, мов пустка голе,/ пил замітає, й відлуння тишу ляка [8, 14];
Вже ні садка, ні навіть хати,/ хрущі пропали, не гудуть./ Нема села... І тільки мати/ Ладна торбину: знов у путь [9, 2].
Загальну картину такого запустіння візуально конкретизують образи пограбованих осель, бур’янів, здичавілих тварин:
Лугом бродять здичавілі коні/ Ліг туман. Чорнобиля не видно./ Горобці цвірінькають у зоні/ Та ворона каркає обридно [9, 2];
Стривожують ледь здичавілих коней,/ і душі випасають в самоті/ про скрині пограбовані, ікони/ про речі не коштовні й золоті [7, 91].
Асоціативно-семантичне поглиблення мотиву “зона – мертвий простір” забезпечують образи з нульовим рівнем виявлення
звукової семантики. Найрізноманітнішими є стилістична та граматична форми їх текстової реалізації, тоді як сема ‘безлюдність’ та негативна оцінність виконують роль об’єднавчого чинника. Пор.:
Те поле приспала тиша/ Тривожна, як в дні чуми [3, 85];
І тиша у домі, у кожнім,/ немовби не дім це, а трумна [16];
На чорнобильських подвір’ях/ Обпалить душу чуйна тиша [10];
Поніміли села і причали/ Де стояв реактор-саркофаг,–/ Ті, що атом з Прип’яттю вінчали/ Криводушно каються в гріхах [3, 82]. У наведених ілюстраціях взаємонакладаються конкретно-чуттєві (слухові) й психологічні асоціації, створюючи загальний мінорний настрій поезії.
Фотографічно-документальний образ зони досягається вживанням синонімічного ряду прислівникових характеристик із семою ‘безлюдність’, пор.:
Пустельно скрізь, і голо, й одиноко/ Єдиний лиш дозиметричний пост/ Своєю новизною ріже око [5, 360];
Прибився до берега Прип’яті/ ковчег заповіту, –/ І нікому з нього вийти,/ і нікому в нього зайти:/ порожньо в тому ковчезі/ й пустельно довкола [12, 5].
Для окреслення мовного портрета зони поети максимально активно використовують прийом текстового контрастування. На семантичній неспівмірності, неконтактності вибудувані, зокрема, віршові фрагменти, у яких протиставляються:
буяння природи – мертвий простір: Тепер він (Чорнобиль) мертво у садах біліє (біліє – “цвітуть сади”) [5, 358]; Так тепло – земля як рута/ Буяють сади й ліси,/ А в полі життя не чути,/ Не видно його краси [3, 85];
буяння природи – смерть людини: Що ж так само тече і нуртує Дніпро/ І так само в саду зацвітає калина/ Вчора вмер мій хороший товариш Дмитро/ А сьогодні померла сусідка Галина [9, 2].
Отже, у мовообразі
чорнобильської зони як території відчуження перетинаються статичні й динамічні зорові, слухові, психологічні асоціації. У текстах вони зазвичай зумовлюють вибудовування експресивних словесно-образних комплексів із властивою чорно-бильській поезії негативною оцінністю зображуваного.
Висновки. Здійснене дослідження дає підстави стверджувати, що АСГ “зона” є репрезентативним, асоціативно розгалуженим та смислово насиченим сегментом поетичних творів про Чорнобиль. Розглянуті семантичні типи й контекстуальні умови метафоризації номінації
зона та її найближчих асоціатів
– зона відчуження, мертва зона, німий Чорнобиль – детерміновані стандартизованими типами асоціації, закріпленими у мовній свідомості й життєвому досвіді українців стосовно позначуваних ними денотатів. Цим пояснюємо негативний аксіологічний зміст відповідних образів.
Перспективи подальших досліджень убачаємо в аналізі мікротеми “обмежений, режимний простір”, що репрезентує асоціативно-образний розвиток у чорнобильській поезії стрижневої номінації
зона, у вивченні відповідного сегмента поетичного словника, який формують пенітенціарно конотовані слова й вислови.