О-66 Історія держави і права зарубіжних країн

Скачати 2.32 Mb.

Назва	О-66 Історія держави і права зарубіжних країн
Сторінка	5/23
Дата	13.06.2013
Розмір	2.32 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 23

Характерною особливістю Законів Ману, як і всього стародавнього права, є відсутність загальних правових понять. Однак вони, поряд з казуїстичними нормами, містять майже сучасні за викладом поняття крадіжки, пограбування та необхідної оборони. Норми достатньо чітко згруповано за предметом правового регулювання, що свідчить про високий рівень загальної та політико-правової культури староіндійських кодифікаторів.

4.6. Основні риси права Стародавньої Індії Право власності. Закони Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівлю, дарування, спадкування, знахідку, здобич, оплату за виконану роботу, позику під відсотки. Важливе значення при цьому мала система варн. Якщо перший, третій і четвертий способи поширювалися на всі варни, то п'ятий тільки на кшатріїв, шостий і сьомий тільки на вайшіїв, а другий був привілеєм лише брахманів. За формою виділяли власність: общинну, державну, приватну.

Зобов'язальне право. Староіндійському праву були відомі різні види договорів: купівлі-продажу, дарування, обміну, перевезення, оренди, зберігання тощо. Договір мав укладатися в присутності свідків. Недійсною вважалася угода, укладена з нетверезим, малолітнім, душевнохворим або із застосуванням насильства 32

й обману. Особливості мало й укладання певного типу договору. Наприклад, при продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і тільки після них можливість купити землю отримували всі охочі. Ціну землі визначали 40 сусідів. Якщо внаслідок "змагання" покупців було запропоновано більшу ціну, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни. При укладанні договору позики розмір стягуваних відсотків залежав від варни боржника. Кредиторові закон дозволяв у будь-який спосіб (хитрістю, насильством) змушувати боржника сплачувати борг. Якщо боржник не мав можливості своєчасно сплатити борг, наслідки також залежали від того, до якої з варн він належав (боржник рівної чи нижчої варни, ніж кредитор, повинен був відробити борг, вищої—мав право сплачувати борг поступово). Засобами забезпечення договору були застава та поручительство третьої особи.

Шлюбно-сімейне право. Основна форма шлюбу — моногамія. Та з розвитком суспільства виникають відхилення від цієї основної форми, що проявлялися, приміром, у багатоженстві. Заможні прошарки суспільства могли мати декілька дружин, а правителі — навіть гареми. Старшинство дружин визначалося порядком тих варн, до яких вони належали. Шлюби, зазвичай, укладалися всередині варн. При укладанні шлюбу до уваги брали, передовсім, не думку тих, хто одружувався, а волю батьків. Наречений сплачував за дівчину гроші чи давав її батькам подарунок (бика та корову). Жінка повністю підпорядковувалася чоловікові. У дитинстві вона повинна була підкорятися батькові, в молодості — чоловікові, після смерті останнього — синам. Розлучення могло здійснюватися тільки з ініціативи чоловіка. Згідно із Законами Ману, "якщо дружина не народить дітей, можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими - на десятому, якщо народжує тільки дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо - негайно." Після смерті свого чоловіка вдова не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка. Вона могла вдруге вийти заміж лише за брата свого чоловіка.

Спадкове право. Спадкування здійснювалося тільки за законом. Спадкова частка дітей залежала від належності їхньої матері до певної варни. Так, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки отримував чотири частки, син кшатрійки - три частки тощо.

Злочини та покарання. Закони Ману під злочином розуміють протиправне діяння та розрізняють такі його види: державні злочини (змова, заколот, розкриття державної таємниці, перехід на бік ворога); злочини посадовців (лихварство й торгівля коштом царської скарбниці, крадіжка товару, що належав цареві та ін.); проти особи (вбивство,

_, _м„и/, ЗЛОЧИНИ ПрОТИ Сі

-д^/жня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами).

Характерною рисою покарань була іх жорстокість, а основною їхньою метою - залякування. Представники вищих варн несли меншу відповідальність за правопорушення, ніж нижчих. Застосовувалися такі види

покарань: смертна кара (спалювання, утеплення, поса лж-рч"»

розрізання ня на/-"

заподіяння тілесних ушкоджень, образа); злочини проти власності
(крадіжка, грабіж, знищення чужого майна); проти системи вари
(наприклад, шудра видавав себе за брахмана); злочини проти сім'ї
(подружня зрада дружини, статеві зносини з бїиш-к-и.-

Хап**—

удеиІПІЛ І'ЛКІвиОІА

„.„_НІпа кара (спалювання, утеплення, посадження на палю,

розрізання на частини тощо); калічницькі (відрубування ноги, руки; відрізування носа, вуха); навернення в рабство; конфіскація майна; заслання; виключення з варни; грошовий штраф. Практикувалося таврування злочинців (на лоб убивці розпеченим залізом ставили тавро із зображенням тіла без голови, грабіжникові—із зображенням собаки).

ТЕМА 5

Держава та право Стародавнього Китаю

5.1. Виникнення й періодизація історії Стародавнього Китаю

Назву країни, котру сьогодні називають Китаєм, запозичено в народів Середньої Азії, що застосовували цю назву щодо одного з народів, який панував у X—XIII століттях у північних районах Китаю. Пізніше вона була поширена на всю країну. Самі китайці цю назву раніше не вживали, а називалися то Чжун Го (Середнє царство), то Чжун Хуа (Середина, що процвітає), то за прізвищем династій. Це позначення з деякими змінами перейшло в західноєвропейську географічну номенклатуру. Звідси походять німецька назва Хіна, французьке Шін, англійське Чайна. Основні періоди в історії Стародавнього Китаю мають традиційні назви за прізвищем династій і царств: Шан (Інь), Чжоу, Цінь, Хань.

Як свідчать археологічні дані, Китай був заселений ще в кам'яному віці. У період енеоліту та переходу до бронзового віку (II тис. до Р. X.) у Китаї починають виникати союзи племен. Одне з найбільших, що сформувалося в провінціїХенань, отримало назву Шан. З переселенням у долину Хуанхе це плем'я стало називатися Інь. Старійшини Шань-Інь із племінних вождів перетворилися на одноособових правителів. Серед підданих утверджувалося про них уявлення як про "синів Неба". Це був ключовий моменту виникненні держави на Центральній рівнині, як здавна називалася долина Хуанхе.

-•> л

Держава Шан-Інь, проіснувавши з 1766 р. до 1122 р. до Р. X.,

міді Іала під владу племені чжау, правителі якого правили з 1122 р. до 247 р. /Іо Р. X. і називали себе втоми - царями. Першим з них був У-ван -''І І.Ір-вош". Він роздавав соратникам землі й титули: "гун" (герцог), "хоу" (к І шь), "бо"(граф), "цзи" (барон), "нань" (баронет). Під натиском сусідніх миемен і власної родової знаті Чжоузьке царство розпалося на уділи. І ІеІЇ період (770-403 рр. до Р. X.) мешканці Серединного царства стали м; пі тати "Порою Весни й осені". Правителі уділів воювали одинз одним І .І і! сусідами - іншоплемінниками, яких вважали дикими.

I Іа зміну "Весні й осені" прийшло лихоліття царств-ворогів,
нкс продовжувалося майже два століття - 403—221 рр. до Р. X.
І Ісреможцем у війні стало царство Цінь. Підкоривши всі шість
11.11 Іств супротивників, правитель Цінь, тринадцятилітній Чжен-ван,
проголосив себе "хуанді"(владикою, імператором) і став іменува-
І мої нладика Цінь Шіхуанді— перший імператор Цінь. На підвладних
и-млях він ліквідував владу удільних правителів. Уся країна була
І >< > Іділена на 36 областей, а ті, своєю чергою, на повіти.

I1 ісля смерті першого хуанді (210р. до Р. X.) розгорілися міжусобиці.
І Ігреможцем у боротьбі за владу став сільський староста Лю Бан.
v '07 р. до Р. X. він скинув з престолу останнього представника
шімастії Цінь і започаткував нову династію, що отримала назву
І її |ІмІої (Ранньої), чи Західної династії Хань (206 р. до Р. X. -25 р.).

V 25 р. до влади приходить Лю Сю, який перебрав титул царя 1. 11 н >ю Іав початок Східної, чи Пізньої, Ханьськоїдинастії(25-220 рр.). (' х іщ Іою вона називалася тому, що столиця була перенесена із заходу (м Чапань) на схід (ум. Лоян).

І Іостійні війни, міжусобиці землевласників і чиновників, селянські

I тстапня призвели до падіння СхідноїХаньської династії та розпаду
її І лйськоїдержави на три самостійних царства: Вей (зі столицею

м. Лоян), У (зі столицею в м. Цзянькан) та Шу (зі столицею м ' ІсІ Іду). Настав період Трьохцарствування, що тривав від 220 р.

I1 'КО р. та супроводжувався міжусобицями.

.'».2. Суспільний лад Стародавнього Китаю

< 'успільний лад стародавнього Китаю був рабовласницьким.

І ІпІ сік-нмя чітко поділялося на дві великі групи-вільних і рабів.

НІлІ.ие населення було неоднорідним. Воно поділялося на пршіпейо-
,І,Іп,' населення (правителі, воєначальники, спадкова аристократія,
мірі сІиці, лихварі) й общинників—землеробів, які називалися "чжун",
"чиї упжснь" (натовп, масалюдей). Останні, фактично, були державно-
Іи Ік • їм м їм й. Привілейоване населення (знать) жило не тільки за рахунок
І ІІуатації рабів, але й селян-общинників.

35

Раби - це було невільницьке населення. До нього ставились як до худоби, примушували виконувати найтяжчу роботу.

З часом рабовласництво набувало все більш жорстокого характеру, що спричиняло багато виступів рабів. Найвищого розвитку рабовласництво досягає в період правління Цінь Шіхуанди.

5.3. Організація державної влади в Стародавньому Китаї

Увесь механізм державної влади в Китаї очолював правитель -ван, — який був одночасно верховним воєначальником, верховним жерцем і організатором господарства. Спочатку його влада була частково обмеженою, позаяк при вирішенні важливих питань він мав зважати на думку старійшин, які очолювали певні територіальні общини, та на збори общинників. Не існувало чіткого порядку престоло-успадкування. Владу міг успадкувати брат, племінник, син. Відтак, влада правителя посилюється та стає абсолютною. Він проголошується "сином Неба", верховним власником землі, трон передається в спадок від батька до сина. Царі роздають своїм наближеним значні земельні наділи та привілеї.

Вану підпорядковувався розгалужений і громіздкий державний апарат з великою кількістю урядовців, в основу якого було покладено дворову систему управління, центр якої— палац правителя. Не існувало розмежувань між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб царя. І перше, і друге здійснювали одні й ті ж особи.

Першим і найближчим помічником вана, котрий очолював усіх чиновників та виконував різноманітні доручення правителя, був дворецький - сян. Крім нього, були ще три головні радники вана — тайбао, тайші й тайфу. Безпосереднє управління здійснювали вищі посадовці. Після утворення централізованої імперії Цінь найближчим помічником імператора стає перший радник — ченсян. Важливу роль відігравали тайвей (командував усіма збройними силами), шаофу (відав збиранням податків), "начальник великих складів" (відповідав за зберігання зібраного в населення зерна), тінвей (відав питаннями суду та покарань). Увесь апарат державного управління перебував під постійним контролем одного з вищих посадовців -юйші дафу та його помічників. Аналіз різнобічної діяльності чиновників і посадових осіб дає змогу виділити в апараті управління певну систему - трьох головних відомств: фінансового, військового, громадських (публічних) робіт. Адміністративно-територіальне Китай було поділено на області, а ті - на повіти. Начальники областей і повітів призначалися зі столиці та в будь-який момент могли бути

36

усунуті за наказом хуанди. Нижчими адміністративними органами були органи общинного самоврядування - общинні збори на чолі зі старостою. Міста мали власну систему управління. Для кожного міста призначався з центру головний управляючий усіма справами. Були й міські ради, що складалися з колегій.

5.4. Реформи Шан Яна

Шан Ян (390—338 р. до Р. X.) був головним радником цінського правителя Сяо Гуну. У 359-348 рр. до Р. X. він здійснив низку реформ, які відіграли значну роль у подоланні роздробленості та посиленні центральної влади. Унаслідок цих реформ уперше в історії Китаю узаконювалося право приватної власності на землю, офіційно дозволялася купівля-продаж земельних ділянок, стимулювалося землеробство (ті, хто виробляв багато зерна, звільнялися від виконання державної трудової повинності), обмежувалося вільне ремісництво й торгівля, частина ремісників і дрібних торговців була перетворена на державних рабів, аристократів було позбавлено права спадкування адміністративних посад, запроваджувалася кругова порука з метою дотримання громадського порядку, заборонялася кровна помста, запроваджувалося правило доносів за злочини - за це нагорода, а хто не донесе чи переховає злочинця — зазнає смертної кари, земля була переділена залежно від кількості членів сім'ї, запроваджувались єдині міри та ін.

Після об'єднання Китаю з царством Цінь в 221 р. до Р. X. багато перетворень Шан Яна було поширено на всю країну. Перетворення Шан .Яна спричинили незадоволеність спадкової аристократії, за наполяганням якої його було страчено.

5.5. Судова система Стародавнього Китаю

Суд не був відокремлений від адміністрації. Верховним суддею був ван. Він міг особисто розглядати будь-яку справу, а також скарги на рішення інших судів. Значними судовими повноваженнями був наділений сян. До складу центрального апарату також належав спеціальний чиновник - сикоу, котрий відав питаннями суду та покарань. Надалі функції цього чиновника перейшли до тінвея та двох його помічників. Спеціальна посадова особа відповідала за розшук злочинців. Нижчою ланкою судової системи були повітові адміністрації, що розглядали тільки цивільні справи. Існували також жрецькі та храмові суди, що судили самих жерців і залежне населення, яке проживало на храмових землях.

Судовий процес мав обвинувально-змагальний характер і розпочинався за ініціативою потерпілого. Сторони зобов'язані були

37

особисто з'являтися в суд. Доказами в суді були: показання свідків, письмові документи, ордалії, особисте зізнання. Згодом з'являються елементи розшукового процесу. З цією метою використовувалися спеціальні агенти.

5.6. Основні риси права Стародавнього Китаю

У шанський період провідну роль відігравали етичні норми. Правові норми в цей час ще не відокремилися від релігійно-етичних. Тогочасні норми регулювали переважно внутрішньосімейні відносини та ставлення суспільства до правителя. Що ж стосується законів, то вважається, що перші з них з'являються в VII ст. до Р. X. Відомий бронзовий триножник— Огляд законів (536 р. до Р. X.), який містить перелік покарань за протиправні дії. УIV ст. до Р. X. сановник царства Вей, котрого звали Лі Куй, підготував "Книгу законів царства Вей" - Фацзін, що складалася з таких глав: законів про крадіїв, розбійників, ув'язнення, піймання злочинця, знаряддя тортур. До джерел права того періоду належать також конкретні розпорядження правителів і судові прецеденти.

Право Стародавнього Китаю знало інститут власності, що об'єднував сукупність норм, які регулювали право володіння, користування та розпоряджання землею, рабами й іншим майном. Власність могла бути державною, общинною та приватною. Остання спочатку виникає на рухоме майно, згодом на рабів і лише в VI ст. до Р. X. на землю.

Зобов'язальне право передбачало різні види договорів (купівлі-продажу, дарування, міни, позики, оренди та ін.), виконання яких гарантувалося різними засобами. Приміром, боржники за отриману позику змушені були віддавати в заставу своїх синів. Таких заручників можна було використовувати на будь-яких роботах. Якщо протягом певного часу (зазвичай, трьох років) вони не були викуплені, то ставали рабами. Кредитор мав також право всиновити такого боргового раба чи оженити на своїй доньці.

У шлюбно-сімейному праві домінувала моногамія, але практикувалося й багатоженство, при якому головною дружиною вважалася перша дружина. Саме її старший син вважався першим спадкоємцем. Коли синів не було, право спадкування переходило до інших родичів померлого, і тільки за їх відсутності спадкоємницею ставала дружина. Заборонявся шлюб між: близькими родичами та вільних з рабами. Шлюбна угода укладалася між нареченим і нареченою чи між їхніми сім'ями.

Злочин у Китаї називався "низькість", злочинець - "низька людина", а злочинна дія — "проявом злочинної волі". Правові норми містили перелік дій, що вважалися злочинними, поняття організатора та співучасника злочину, обставин, які обтяжують вину, рецидиву.

38

»• цивільне населення поділялося на чотири класи. За основу тяго земельний ценз, тобто прибуток, одержуваний
цтаксіамедімни — особи, що одержували від землі не имів (один медам - 52,5 літра) сільськогосподарської І повинні були служити у важко озброєній піхоті, одержували не менше за 300 медимів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 23

Схожі:

Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....	РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни „ Історія держави і права... Робоча навчальна програма з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”. / Укладач: проф. Скрипникова Л. В
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ ТА РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН»	Історія держави та права зарубіжних країн”(ч. 1) Процес в Стародавньому Римі: досудові стосунки сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії
Евтушенко С. Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий... Самостійна робота з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» охоплює три основні напрямки	Історія держави і права зарубіжних країн Навчально-методичний посібник Одеса Рекомендовано рішенням ученої ради економіко-правового факультету ОНУ імені І. І. Мечникова
1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних...	1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн... Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення...
Закони царя Хаммурапі видатна пам’ятка права Стародавнього Сходу Підготовка до семінарського заняття є однією з форм самостійної роботи студентів. У ході вивчення курсу „Історія держави і права...	Дьяконов И. М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти]....

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання