О-66 Історія держави і права зарубіжних країн


Скачати 2.32 Mb.
Назва О-66 Історія держави і права зарубіжних країн
Сторінка 3/23
Дата 13.06.2013
Розмір 2.32 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

2.3. Джерела, зміст і основні риси права Стародавнього Єгипту

Основним джерелом права в Стародавньому Єгипті був звичай, що поступово, в інтересах соціальної верхівки суспільства, перетворю­ється на звичаєве право. З розвитком держави більш активною стає нормо-творча діяльність фараонів, які видавали закони та розробляли збірники права. Зокрема, відомі своєрідні кодекси Сеті (XIV ст. до Р. X.), Бокхоріса (VIII ст. до Р. X.) та ін. Значну увагу право приділяло регулюванню відносин, пов'язаних із власністю. Основними об'єктами власності були: земля, раби, сільськогосподарські тварини й інвентар. Правовий статус земельних володінь був різним (державні, храмові, приватні, общинні). Фараон від свого імені надавав землі в безстрокове користування храмам, знаті, сільським общинам. Земля надавалася на умовах виконан­ня певних обов'язків (будівництво храмів, пірамід, палаців, каналів, сплати ренти тощо). Найбільшими були храмові та царські господарства. Земля храмів і царських вельмож могла продаватися, даруватися, переходити у спадок. Общинні землі такого статусу не мали.

Зобов'язальне право передбачало різні види договорів: купівлі-продажу, позики, майнового й особистого найму, поклажі, доручен­ня, оренди та ін. Особливо поширеним був договір купівлі-продажу. Продаватися могли різноманітні товари, зокрема землі та раби. Однак під час продажу землі необхідно було дотримуватися певних вимог: договір укладавсь у присутності свідків, імена яких, як і ціна, фіксувалися в особливому документі, де записувався й текст клятви, що проголошувалася при укладанні договору. Договір позики укладав­ся під відсотки, що були досить високими. Забезпечення цього виду договору гарантувалося заставою сім'ї, родичів або навіть мумії батьків боржника.

Шлюб оформлювався договором між чоловіком і дружиною в письмовій формі. Необхідними атрибутами шлюбної угоди був по­дарунок нареченого сім'ї нареченої перед шлюбом. Майно дружини вважалося приданим і залишалося її власністю, але в разі потреби вона могла його передати в сім'ю. Жінка мала досить широку право­здатність (могла особисто укладати угоди, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством тощо). Розлучен­ня було вільним, але якщо воно відбувалося з ініціативи чоловіка, то все його майно переходило до старшого сина (майорат), який по­винен був розділити його між дітьми.

У тогочасному кримінальному праві виділяли кілька груп злочинів: державного характеру (змова, заколот, розголошення державної таємниці); проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа); проти власності (крадіжка, грабіж, знищення

19

чужого майна); військові (за перехід воїнів на бік ворога, порушення військової дисципліни); проти релігії (порушення правил релігійних культів, чаклунство, виготовлення різноманітного зілля та напоїв для чарів); проти сім'ї (подружня зрада дружини, статеві зносини з близь­кими родичами) й інші (наприклад, відступ від установлених правил лікування, винахід нового танцю чи складання нової пісні та ін.).

Покарання в Єгипті були суворими, їхньою основною метою було залякування. Дуже широко застосовувалася смертна кара, що здійснювалася через спалення чи посадження на палю. Високо­поставленим особам, засудженим до страти, надавалася можливість покінчити життя самогубством. Іноді страта замінювалася рабством. Тілесні покарання поділялися на болісні (побиття батогом, палицями) та калічницькі (відрізання рук, вух, носа, язика, кастрація тощо). Карали також важкими примусовими роботами (каторгою), тюрем­ним ув'язненням. Практикувалися грошові штрафи (скажімо, за крадіж­ку храмового майна — у розмірі сторазової вартості вкраденого), ганебні покарання (виставляння біля ганебного стовпа), перетворення вільної людини на залежного працівника та ін.

ТЕМА З

Держава та право Стародавнього Вавилона

3.1. Виникнення й основні етапи розвитку Стародавнього Вавилона

Вавилонська держава виникла на початку II тис. до Р. X. в Азійському межиріччі Тигра та Євфрату в Месопотамії. Назву отримала від голов­ного м. Вавилон (поблизу нинішнього м. Хілли в Іраку). На цій території спочатку розташовувалися невеличкі міста-держави, в яких ще довго зберігалися пережитки родоплемінної організації. Перші правителі невеличкого Вавилонського царства здійснювали обережну політику. Вони укладали союзи із сильними сусідніми державами - Ларсою, Ісіном, Марі — і при цьому доволі точно обирали найвигіднішого партнера. Перші п'ять вавилонських царів змогли значно розширити власні володіння, але рівня своїх союзників не досягай. Ситуація змінюється за шостого царя Вавилона - Хаммурапі, котрий був одним із найвідоміших політиків стародавнього світу. Він правив Вавилоном у 1792-1750 рр. до Р. X. Зійшовши на трон невеликого царства, Хаммурапі закінчив свої дні повелителем величезної за тогочасними 20

мірками держави, котра охоплювала основну частину Межиріччя. Проіснувала держава до 539 р. до Р. X., коли була завойована іранським царем Кіром і втратила свою незалежність.

Історія Стародавнього Вавилона поділяється на чотири основні періоди:

  1. Старо-Вавилонське царство (1894-1518 рр. до Р. X.);

  2. Касситський період (1518-1204 рр. до Р. X.);

  3. період політичного ослаблення (1204-626 рр. до Р. X.);

  4. Ново-Вавилонське царство (626-539 рр. до Р. X.).

3.2. Суспільний лад і правове становище населення Стародавнього Вавилона

Суспільство поділялося на дві групи - вільнихДперебували під охороною закону) та рабів (як і худоба, вважалися майном та ними цілком розпоряджався господар).

Вільні люди, незалежно від свого економічного становища, поділялися на дві групи, що різнилися правами. Одні були повно­правними "синами мужа" (авілум), а другі — "підпорядковані" (мушкену). Останні були власниками та частково навіть рабовласни­ками, але обмежувались у своїх правах. Серед учених поки що немає єдиної думки про те, який критерій було покладено в основу поділу вільних людей. Одні вважають, що мушкену були напіввільними пролетаріями, інші — що вони були етнічною групою (шумерами), ще інші - що це були люди, котрі перебували на царській службі та втратили зв'язок з общиною, деякі - що це були простолюдини, а не привілейовані верстви суспільства.

Нижчий прошарок суспільства утворювали раби. Джерелами рабства були: військовий полон, боргове рабство, продаж батьками в рабство дітей, віддання в рабство злочинців. До рабів ставилися як до худоби: їх таврували, відрубували їм вуха, карали на розсуд господа­ря (аж до смертної кари), приносили в жертву, примушували робити найтяжчу роботу. Раби не мали права виступати свідками в суді, їх могли продати, закласти тощо. Раби поділялися на царських, храмових, приватних. Отже, в Стародавньому Вавилоні існувало рабовласницьке суспільство, хоча рабство й не мало класичного характеру.

3.3. Державний лад Вавилона

За формою правління Стародавній Вавилон був монархією за типом східної теократії, що характеризувалася необмеженою владою божественного правителя. На чолі всього державного механізму був лугаль, або патесі-лугаль. У його руках зосереджувалась уся влада, йому належали всі найвищі державні повноваження.

21

Правитель очолював державний апарат, був верховним воєначальни­ком і найвищим суддею. Особа правителя обожнювалася. Царська влада мала деспотичний характер, і цар міг втручатися в усі відносини між підданими, навіть у їхнє особисте життя.

У розпорядженні правителя перебував розгалужений апарат управління з великою кількістю посадовців. Центром управління був палац правителя. Не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб правителя. Тож у руках одних і тих же урядовців зосереджувалось управління як країною загалом, так і палацом. Довіреною особою та першим помічником правителя був дворецький, котрого у Вавилоні називали "нубанда". Зазвичай, це був найближчий родич правителя. У його руках зосереджувались усі важелі управління державою. Нубанда керував великим штатом урядовців і слуг, управляв царськими маєтками, іригацій­ними спорудами, фінансами, господарськими роботами. За повноважен­ням після нубанди йшли інші вищі сановники: скарбник, начальник царської гвардії та охорони, радники царя, воєначальники. Всі вони були не тільки царськими придворними урядовцями, але й вищими службовими особами в державі. Містами управляли намісники царя. На місцях управління здійснювали органи общинного самовряду­вання, що наділилися адміністративними, судовими та фінансовими повноваженнями. За здійснення своїх повноважень посадовців наділяли землею, що могла передаватись у спадок.

Збройні сили формували з добірних частин, які охороняли правителя й ополчення. Царська охорона формувалася з професійних воїнів (редум, баїрум), які за свою службу отримували в користування майно "ілку". Таким майном (полем, садом, будинком) воїн володів і користувався, але не мав права його продати чи обміняти. Для управ­ління військами створювався спеціальний апарат, який очолював сам правитель. Були також звичайні воєначальники, начальники коліс­ниць, піших воїнів, кінноти на верблюдах тощо. Серед військових посадовців розрізняли начальників певних загонів, молодших воє­начальників, командирів сотень, десятків, п'ятірок.

Суд не був відокремлений від адміністрації. Верховним суддею був правитель, який сам міг розглядати будь-яку справу, а також скарги на рішення решти суддів. Значні судові повноваження мав нубанд і представники місцевої адміністрації. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Існували жрецькі та храмові суди. В епоху Хаммурапі виникають професійні судді, котрих призначав правитель. Вони здійснювали судочинство колегіально—по три, чотири, вісім суддів. Судді мали помічників, які готували справи до слухання й були по­радниками суддів. Оскарженню підлягали лише рішення місцевих судів. 22

3.4. Реформи Хаммурапі

За правління Вавилоном Хаммурапі (1792-1750 рр. до Р. X.) від­бувається значне піднесення держави. Швидко розвиваються товарно-грошові відносини, приватні рабовласницькі господарства, централі­зується держава та зміцнюється царська влада, розвивається право. Ці досягнення значною мірою були зумовлені тими реформами, котрі здійснив цей правитель.

Економічна реформа:

  • заборона продавати землі общинників;

  • скасування стягнення податків із селян зерном, маслом, вовною
    та запровадження податку сріблом;

  • обмеження лихварства (до 20 % сріблом);

  • обмеження терміну боргової кабали трьома роками;




  • скасування накопичених у країні боргів (кілька разів).
    Адміністративна реформа:

  • упорядкування й удосконалення центрального апарату;

— створення відомств, серед яких провідне місце посіли військове, фінансове та відомства громадських робіт;

  • поділ усієї країни на області, якими почали керувати царські
    чиновники;

  • на чолі міст поставлено призначених царем керівників, котрі
    забезпечували збір податків, мобілізацію населення на громадські
    роботи, в ополчення та ін.

Судова реформа:

  • обмеження судових функцій храмів і общин;

  • передання основних судових функцій посадовим особам
    на місцях;

  • запровадження у містах, так званих, царських судів, які діяли
    колегіально.

Релігійна реформа:

  • культ єдиного бога - Мардука;

  • царську владу проголошено божественною, тому вона встановлює
    згоду між людьми.

3.5. Загальна характеристика Законів Хаммурапі: історія віднайдення пам'ятки, структура, принципи

Закони Хаммурапі були укладені близько 1760 р. до Р. X. Причина­ми їх появи були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави; бажання закріпити в них суспільний лад; прагнення залагодити гострі соціальні суперечності, що на той час виникли в суспільстві. Текст Законів Хаммурапі був знайдений французьким

23

ученимЖ.-Ж. де Морганом (1857-1924) у 1901 р. під час розкопок на місці столиці стародавнього Елама—м. Сузи (неподалік від Перської протоки), куди він, очевидно, був вивезений еламитянами як воєнний трофей. Закони були вирізьблені архаїчним клинописом на чорному базальтовому стовпі, заввишки 2,25 м. Сьогодні цей стовп зберігається в Луврі (м. Париж). Текст Законів складається з прологу, 282 статей (нумерацію статей введено дослідниками) і епілогу. У структурі Законів прослідковується певна система. Хоча клинописне право не знало поділу на "цивільне", "кримінальне" тощо, статті згруповані тематично: 1-5 присвячені процесуальним нормам, 6—126 —майно­вим відносинам, 127—195 — шлюбно-сімейному праву, 196-214 — покаранням за тілесні ушкодження, 215-282 - операціям з рухомим майном, пов'язаними з ним порушеннями та таксами оплати праці. У Законах Хаммурапі яскраво відображені основні риси старо­давнього примітивного права:

  • юридичне закріплення станового поділу суспільства, нерівності
    людей і рабовласництва;

  • казуїстичність (кожна норма регулює конкретні правовідносини,
    а загальних норм немає);

  • наявність великої кількості прогалин у праві;

  • порівняно низький рівень розвитку юридичної техніки (багато
    норм сформульовано нечітко чи суперечливо);

  • зв'язок з релігією (релігійні клятви, ордалії впливають на доволі
    багато законів);

  • переважання кримінально-правових норм над цивільно-право­
    вими, жорстокий і примітивний характер покарань.

У юридичній літературі Закони Хаммурапі одні дослідники розглядають як збірник чинного на той час права, інші -як юридичний трактат, який відображає картину ідеальної справедливості, деякі -як звіт царя Хаммурапі перед Богом про свою діяльність та ін. Із них найбільш обгрунтованою, очевидно, є перша зі згаданих думок позиція. Власне закони справили значний уплив на формування пізніших пам'яток права Стародавньої Передньої Азії.

3.6. Право власності та зобов'язальне право в Законах Хаммурапі

Закони Хаммурапі не містять загального поняття права власності. Та їхній зміст свідчить про те, що існували й охоронялися правом різні форми права власності, зокрема: царська, храмова, общинна, приватна. Об'єктами права власності могли бути: земля, сад, дім, раби й інше майно. Особливий правовий режим був у, так званого, майна

24

"і/Іку". Таке майно (поле, сад, будинок) надавав цар своїм воїнам ш умов їхньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном "ілку", але не мав права його продати, обміняти, заповідати, оплачу-нати ним борги, використати як викуп з полону тощо. Згідно із Законами X аммурапі, якщо хтось купив поле, сад, дім, волів, овець, подарованих рсдуму, баїруму (тобто воїну) царем, то така купівля вважалася недійсною, продане майно повертається назад воїну, а покупець втрачає заплачене за нього срібло (статті 35-37).

Значна увага приділялася власності на раба. Людина, що вивела Іа міську браму чужого раба чи сховала раба-втікача, засуджувалася до страти (ст. 15). Цирульникові, що видалив рабу тавро, відрізали пальці (ст. 226). За заподіяння шкоди рабові належало сплатити половину, а за вбивство - повну його вартість (ст. 199).

Багато статей (статті 232,241,244,247,254,259 та ін.) присвячені ніхисту приватної власності. Посиленими санкціями захищалася царська власність (статті 6,8 тощо).

Оскільки в Стародавньому Вавилоні існував інтенсивний цивільний обіг, то в Законах Хаммурапі було багато норм, які регулювали зобов'язальні відносини, їхній зміст свідчить І Іро те, що існувало дві основні підстави для виникнення зобов'язань— укладання договору та завдання шкоди. Закони врегульовували І акі види договорів: купівлі-продажу, оренди, позики, міни, найму, поклажі, доручення, перевезення та ін. Усі угоди поділялися на дві групи:

  1. пов'язані з відчуженням речі (купівля-продаж, дарування,
    спадок тощо), які вимагали обов'язкового дотримування певних
    І Іравил (письмова форма, клятва, свідчення свідків тощо);

  1. без відчуження речі.

Збірник Законів містив також ознаки неякісних угод, зокрема, суперечливість їх закону, укладання шляхом обману, шантажу, насилля чи з особами, що мають обмежену дієздатність і право-Ідатність, п'яницями.

Основним засобом забезпечення виконання договірних юбов'язань був заклад, суть якого полягала в тому, що кредитор у разі невиконання договору міг задовольнити свої вимоги за рахунок І.І кладеної речі. Предметом закладу могли бути: золото, срібло, зерно, оудівлі, раби тощо.

Значна кількість постанов Законів Хаммурапі стосується порядку Іа доволення майнових претензій унаслідок завдання шкоди (стат-ІІ53 -60 та ін.).

25
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401...
Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни „ Історія держави і права...
Робоча навчальна програма з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”. / Укладач: проф. Скрипникова Л. В
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ ТА
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН»
Історія держави та права зарубіжних країн”(ч. 1)
Процес в Стародавньому Римі: досудові стосунки сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії
Евтушенко С. Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий...
Самостійна робота з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» охоплює три основні напрямки
Історія держави і права зарубіжних країн Навчально-методичний посібник Одеса
Рекомендовано рішенням ученої ради економіко-правового факультету ОНУ імені І. І. Мечникова
1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн
Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних...
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн...
Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення...
Закони царя Хаммурапі видатна пам’ятка права Стародавнього Сходу
Підготовка до семінарського заняття є однією з форм самостійної роботи студентів. У ході вивчення курсу „Історія держави і права...
Дьяконов И. М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер
Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти]....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка