Склад Суду
У статті 20 Конвенції визначається кількість суддів Суду, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін Конвенції. Судді, які засідають у Суді у своїй особистій якості, повинні відповідати таким критеріям:
Судді повинні мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.
Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є «несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі». Усі питання, які виникають у зв’язку із застосуванням цього пункту, вирішуються Судом.
Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на шість років. Судді можуть бути переобрані.
Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалена іншими суддями більшістю у дві третини голосів (стаття 24).
Структура і юрисдикція Суду
Стаття 27 Конвенції передбачає створення в межах Суду трьох різних типів органів: комісій, палат і Великої палати.
Комісія, до складу якої входить три судді, може визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Кожна така ухвала є остаточною і особа, що звернулась із заявою, не може вимагати її перегляду.
В палатах, на другому рівні організаційної структури Суду, здійснюється більша частина його роботи. До складу палат входять сім суддів, включаючи й члена палати за посадою — суддю, якого було обрано від заінтересованої держави-учасниці, або особу, яка призначається для участі в засіданнях в разі відсутності такого судді.
Окрім створення комісій, про які йшлось вище, палата приймає ухвали щодо прийнятності та суті міждержавних і індивідуальних заяв, які не були визнані неприйнятними у комісіях. Як правило, палата приймає рішення щодо прийнятності окремо від рішення по суті.
Велика палата - третій рівень, на якому здійснюється робота Суду. До складу Великої палати входять сімнадцять суддів. Окрім члена Великої палати за посадою, який засідає на тих же умовах, що визначаються по відношенню до члена палати за посадою, пункт 3 статті 27 також зараховує до складу Великої палати Голову Суду, заступників Голови, голів палат та інших суддів, які визначаються відповідно до регламенту Суду.
Велика палата вповноважена розглядати лише ті справи, які були передані до неї і лише в трьох випадках. По-перше, відповідно до статті 30, палата може відмовитись від свої юрисдикції на користь Великої палати за таких обставин:
якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї
якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумісного з рішенням, постановленим Судом раніше
якщо жодна зі сторін у справі не заперечує проти цього.
Українські інститути захисту прав людини.
В Україні створено систему захисту прав людини як на рівні держави, так і на рівні громадянського суспільства, хоча діючий правозахисний механізм в державі потребує вдосконалення.
Серед багатьох форм визначених законом форм захисту прав людини і громадянина центральне місце в Україні посідають суди. Правосуддя в Україні здійснюється згідно Основного Закону держави - Конституції України. Застосовуючи міжнародно-правові стандарти, Україна розбудовує національну систему захисту прав і свобод людини. Суд - це орган держави, який здійснює правосуддя. Рішення суду з розглянутих справ, згідно з Конституцією, мають обов'язкову силу.
Для нашого законодавства цілком новим є державний інститут несудового захисту - це Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Правовий статус Уповноваженого Верховної Ради з прав людини України (омбудсмана), порядок призначення і звільнення з посади визначається Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" від 23 грудня 1997 року. 14 квітня 1998 року Верховна Рада України призначила на строк - п'ять років - першого в історії України Уповноваженого Верховної Ради з прав людини - Ніну Карпачову, а коли строк повноваження закінчився, парламент залишив Ніну Карпачову на повторний строк.
Головне завдання омбудсмана - здійснювати контроль за дотриманням державними органами прав і свобод людини та громадянина, ефективно захищати ці права у разі їх порушення.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" кожен має право без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини за адресою: Україна, м. Київ, вул. Грушевського, 5.
Права людини захищають не лише державні, а й недержавні громадські правозахисні організації. Вони здійснюють різні дії та заходи, спрямовані на захист прав людини, серед них:
- контролюють державні органи та збирають відомості про порушення прав людини;
- готують звіти щодо порушень прав людини і доводять їх до відома засобів масової інформації, широких кіл громадськості, державних органів та міжнародних організацій;
- організовують різні масові заходи з метою привернути увагу громадськості до фактів порушення прав людини;
- беруть участь у міжнародних конференціях та нарадах з прав людини.
(Всеукраїнська дитяча лінія, Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Державний центр соціальних служб для молоді, Національний фонд соціального захисту матерів і дітей "Україна-дітям", Міжнародна ліга прав дітей і молоді, Безкоштовна юридична допомога.
ЦІКАВА ІНФОРМАЦІЯ
Ч. 3 ст. 55 Конституції України 1996 р. закріпила право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за поновленням своїх порушених прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна.
Закріплення цієї норми в Основному Законі стало важливим кроком на шляху до розбудови ефективної правозахисної системи в Україні. Тим самим було визнано, що діяльність державних органів по забезпеченню прав людини на національному рівні може стати предметом контролю та оцінки з боку міжнародного співтовариства через відповідні міжнародні організації чи судові установи.
У результаті ратифікацією Україною 17 липня 1997 року Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року кожен громадянин України одержав право, у разі порушення Україною її конвенційних зобов'язань, безпосередньо звертатися з відповідною заявою до Європейського суду з прав людини - судового органу, створеного відповідно до положень цієї конвенції.
Стрімко зростає кількість звернень, які надходять від громадян України у зв'язку з порушенням їхніх прав та свобод. Україна в 2001 році, вперше за часи приєднання до конвенції (1997 рік), увійшла до п'ятірки країн (Італія, Росія, Польща, Франція, Україна), стосовно яких до Європейського суду з прав людини надійшла найбільша кількість звернень з приводу порушення конвенційних прав і свобод.
Незважаючи на велику кількість звернень, які надійшли з України на розгляд Європейського суду з прав людини протягом 2000 р. (1487 заяв) та 2001 р.(2058 заяв), прийнятними визнані лише дві.
Проведений Уповноваженим з прав людини попередній аналіз звернень громадян до Європейського суду з прав людини, дає підстави стверджувати, що найчастіше заявники звертаються у зв'язку з порушенням їхніх прав на належні умови тримання в пенітенціарних установах України, невиконання рішень національних судів, порушення права безперешкодно володіти своєю власністю, порушення права на вільні вибори.
Рішення у справі "Кайсин та інші проти України" стало першим рішенням по суті, яке було прийнято Європейським судом з прав людини щодо порушень прав громадян України. Воно стосується однієї з найболючіших проблем для України - невиконання судових рішень.
У справі "Кайсин та інші проти України" 13 колишніх шахтарів звернулися до Європейського суду із скаргою на невиконання рішення Червоноградського міського суду про виплату їм пенсій у зв'язку з інвалідністю.
Зазначені пенсії підлягали виплаті гірничодобувним комбінатом № 2 м. Червонограда Львівської області, на якому заявники попрацювали близько 12 років, отримавши в результаті роботи професійні захворювання, які призвели до різних ступенів інвалідності.
Рішення про стягнення з комбінату вищезазначених виплат було постановлено судом першої інстанції м. Червонограда у 1997 році. Водночас за станом на початок 2000 р. рішення суду так і залишалися невиконаними. Звернувшись до Євросуду, заявники стверджували, що через відсутність можливості виконання рішень, постановлених судом першої інстанції м. Червонограда, було порушено їхнє право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, а також, що невиконання зазначених рішень протягом двох років пояснюється бездіяльністю виконавчої служби, і вимагали справедливої компенсації.
Своєю ухвалою від 27 січня 2000 р. Європейський Суд визнав заяву Кайсина та інших прийнятною для подальшого розгляду, а 10 квітня 2001 р. Європейський Суд з прав людини ухвалив остаточне рішення у даній справі, яким було оформлено укладення мирової угоди між заявниками та урядом України. Відповідно до цієї угоди уряд України погодився виплатити кожному заявникові суми, що відповідають розмірам їхніх пенсій по інвалідності плюс фіксовану суму як компенсацію. Загальна сума виплат по цій справі сягнула 283 81, 91 грн.
На думку Уповноваженого з прав людини України, вже сам факт того, що європейський суд розглядає невиконання судового рішення як порушення ст. 6 Конвенції з прав людини, має стати попередження для України. Якщо найближчим часом у цій сфері не відбудуться якісні зміни на краще, Україну очікує лавина позовів до Євросуду, що зумовить значні матеріальні витрати для держави. Адже, крім заборгованих коштів, держава буде змушена компенсувати судові витрати і, ймовірно, моральну шкоду.
Права дитини
Кого можна вважати дитиною? Це особа, яка не досягла 18-річного віку (саме таке поняття закріплене в Конвенції прав дитини). Від цього загальноприйнятого підходу існує виняток: особа, яка не досягла повноліття, але разом з тим в зв'язку з деякими обставинами не може більше вважатися дитиною. Такими обставинами, наприклад, може бути одруження дівчини, яка не досягла 18-ти річного віку. З моменту укладання шлюбу вона не може більше розглядатись як дитина.
Права дитини є частиною тих же відносин, що і права людини, а це значить вертикальних: дитина - держава. Прикладом подібних взаємовідносин можуть бути: взаємозв’язки дитини з судом, вчителем, міліцією. Але до питань прав дитини не можуть відноситись питання взаємовідносин дітей з батьками або друзями!
Стаття 28 Конвенції про права дитини
2. Держави-учасниці приймають всі необхідні заходи для забезпечення того, щоб шкільна дисципліна підтримувалась за допомогою методів, які відображають повагу людської гідності дитини і згідно з сучасною Конвенцією.
Викладачу слід провести дискусію з учнями на тему вирішених правом способів покарання в школі. Конвенція говорить, що шкільна дисципліна може вводитись тільки способами, які захищають гідність учня. Запитуємо учнів, які покарання в школі можуть до них застосовуватись, а які види покарань, виходячи з гідності учня, абсолютно заборонені Конвенцією. До заборонених видів покарань Конвенція, наприклад відносить: побиття, словесні приниження, знущання або постановка учня в куток.
Говоримо про те, що права людини охоплюють також права дитини і кожне з прав людини також відноситься до дітей. Але крім цих прав, закріплених в документах з прав людини, діти мають деякі права, які гарантуються Конвенцією прав дитини тільки дітям.
1. Раїса і Ростислав стали щасливими батьками прекрасної дочки. Вони вирішили дати їй ім'я Весна. Представниця РАГСу, відмовила батькам в реєстрації дитини під таким ім'ям і сказала, щоб вони обрали яке-небудь "нормальне" ім'я. Засмучені батьки пішли, не зареєструвавши дитину, щоб ще раз подумати про ім'я. Чи було тут порушення прав дитини?
Стаття 7
1. Дитина реєструється одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і на набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх турботу.
Стаття 8
1. Держави-учасниці зобов'язані поважати право дитини на збереження своєї індивідуальності, включаючи, ім'я і сімейні зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
Відповідь: В принципі можна вважати, що відбулося порушення прав дитини. Батьки можуть обрати для нього будь-яке ім'я. Батьки повинні дотримуватися тільки однієї умову: щоб дане ними ім'я не було образливе для самої дитини. Як раз таким чином реалізується, в даному разі, право на індивідуальність дитини.
2. Батьки 12-ти річної Марії, вирішили на три роки виїхати за кордон. Про своє рішення вони сказали дочці. Дівчині таке рішення дуже не сподобалось - вона повинна була б залишити своїх друзів і школу, яких дуже любила. Але батьки не хотіли слухати аргументи Марії. Чи було в даному випадку порушення прав дитини?
Стаття 12
1. Держави-учасниці забезпечують дитині, яка здібна сформулювати свої особисті погляди, право вільно виявляти ці погляди з усіх питань, які торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з віком і зрілістю дитини.
Стаття 5
Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків (...) належним чином управляти і керувати дитиною в здійсненні ними визнаних діючою Конвенцією прав і робити це згідно з розвиваючими здібностями дитини.
Відповідь: В даному випадку порушення прав дитини не було. По-перше, батьки не можуть порушити права дитини (які розуміються як частина прав людини) - це може зробити тільки орган державної влади або її представник. Крім того, батьки мають право виховувати дитину згідно зі своїми переконаннями. Звісно вони повинні дати дитині можливість висловити свою думку, але рішення і так буде залежати тільки від батьків - з їх точки зору найкращого для дитини.
3. 14-ти річний Станіслав, близько до серця прийняв інформацію про право на свободу думки. Він вирішив нарешті сказати своїй вчительці з математики, що він про неї думає. Як вирішив, так і зробив. При цьому він використав нецензурні слова, принизливі для вчительки. Чи мав він на це право? Чи обмежена чим-небудь право на свободу думки?
Стаття 13
1. Дитина має право вільно висловлювати свою думку; це право включає свободу шукати, отримувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого виду, незалежно від розміру, в усній, письмовій або друкованій формі, в формі витворів мистецтва або за допомогою інших засобів за вибором дитини.
2. Здійснення цього права може підлягати деяким обмеженням, але цими обмеженнями можуть бути тільки ті обмеження, які передбачені законом і які необхідні:
a) для шанування прав і репутації інших осіб; або
b) для охорони державної безпеки або суспільної, або здоров'я, або моральності населення.
Відповідь: Звісно Станіслав не мав права принижувати свою вчительку. Свої права ми можемо використовувати, але не можемо порушувати права інших людей - не можна інших людей принижувати. Станіслав не тільки повів себе безкультурно, але також здійснив правопорушення, за яке може понести покарання. А крім того йому можуть знизити оцінку за поведінку.
4. Марина вирішила, що в її 14 років вона вже доросла і сама може обирати собі релігію. Вона вирішила стати буддисткою і разом з цим перейти на вегетаріанство, хоча релігія того і не потребувала. Батьки запротестували проти обох нововведень і примусили Марину ходити до церкви та їсти м'ясо. Чи були порушені права дитини?
|