|
|
Скачати 0.65 Mb.
|
На мій погляд питання угод достатньо вивчен. Але через те, що деякі положення діючого цивільного кодексу застарілі, то визначення яке дає ст. 41 ЦК, а саме - угоди це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних чи прав обов'язків не є повним. На мою думку, більш точним є визначення угод, яке дають вчені, які визначають угоду як правомірне, тобто дозволене законом, а також хоча і не передбачене законом, але не суперечне йому дія громадян чи юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків.Також суперечним в науці цивільного права є питання щодо правомірності угод. Пануючою в літературі є думка, яка ототожнює її з законністю і вважають її необхідним елементом, без якого дія вже не вважається угодою. Але деякі вчені (Шахматов) не ототожнюють ці поняття, оскільки довелося б усі передбачені законом недійсні угоди вважати тільки правопорушеннями, хоча не викликає сумніву, що угоди, укладені, наприклад, під впливом сумлінної омани чи з порушенням запропонованої законом нотаріальної форми не є правопорушеннями.Для написання даної роботи був використаний широкий круг навчальної і наукової літератури. Нормативною базою були діючий Цивільний Кодекс, науково-практичний коментар до Цивільного Кодексу, проект Цивільного Кодексу, Закон України «Про товарну біржу» від 10.12.1991, Закон України “Про нотаріат” від 02. 03. 1993, Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28. 04. 1978 “Про судову практику по справах про визнання угод недійсними”; наукова праця Бородіна та Гнатенка “Цивільно-правові спори про угоди”. Для висвітлення теоретичного аспекту була використана учбова література таких авторів як В. Ф. Маслов, А. А. Пушкін, Красавчиков, В. А. Рясенцев, Ю. Х. Калмыков, В. А. Тархов, В. М. Самойленко, Боброва Д. В., Дзера О. В., Кузнєцова Н. С., Підопригора О. А., Заіка Ю. А., Бірюков І. А., Співак В. М.Виходячи з цілей и задач, курсова робота має наступну структуру: вступ; 3 розділи: 1 розділ поняття і види угод, який розділяється на підрозділи поняття и значення угод, види угод; 2 розділ засоби вираження волі в угодах і форма угод, який розділяється на підрозділи способи вираження волі в угодах і форма угод; 3 розділ недійсні угоди, який розділяється на підрозділи умови дійсності угод, поняття і види недійсних угод і наслідки визнання угод недійсними; закінчення і перелік використаних джерел і літератури.Розділ I Поняття і види угод1.1 Поняття і значення угодВ області цивільного права, що регулює різноманітні і динамічні відносини економічного обороту, цивільні права й обов'язки найчастіше виникають у результаті цілеспрямованих і правомірних дій громадян і організацій. Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних чи прав обов'язків1. Нормативне визначення угод, яке дано у ст. 41 ЦК, має вагоме практичне значення: воно визначає предмет, регулювання якого здійснюються нормами розділу 3 Цивільного кодексу, а також іншими правовими нормами, діючими відносно угод2. Угоди є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних правовідносин, тому вони займають особливе місце в системі юридичних фактів цивільного права. У юридичній літературі угодам присвячена безліч статей і монографій. З визначення поняття угоди насамперед виявляється, що наслідком здійснення угоди є встановлення, зміна або припинення цивільних правовідносин. Всі угоди є юридичними фактами, але при цьому вони володіють цілим рядом ознак, що відрізняють їхній від інших юридичних фактів3. По-перше, будучи діями фізичних і юридичних осіб, угоди виражають волю особи зовні. Воля – суб'єктивний елемент угоди, бажання її зробити. Вона формується під впливом різних обставин, найважливіші з який визначаються матеріальними і духовними потребами. Люди усвідомлюють виниклі в них потреби і прагнуть їх задовольнити, прибігаючи до засобів, у тому числі і до угод. Однак для здійснення угоди тільки волі, одного бажання особи недостатньо. Необхідно, щоб його воля, його бажання здійснити угоду стала відомою іншим особам, тобто воля повинна знайти об'єктивний зовнішній вираз. Це досягається за допомогою волевиявлення — об'єктивного елемента угоди. Волевиявлення виступає як спосіб доведення волі однієї особи до відомості інших осіб. Наприклад, мало одного бажання, однієї волі особи продати будинок, що належить йому на праві особистої власності. Якщо особа про таке бажання нікому ніяким чином не повідомить, то до ніякої угоди не виникає. Невиявлена воля, що не може бути сприйнята, не буде угодою. Вираз волі особи зовні, при якому вона стає доступною сприйняттю інших осіб і може породити юридичні наслідки, називається в цивільному праві волевиявленням, тобто об'єктивована зовні воля людей, їхні вольові акти. Цією своєю ознакою вони відрізняються від юридичних фактів - подій, настання чи ненастання яких не залежить від волі людини. Волевиявлення — найважливіший елемент кожної угоди. Юридичні наслідки зв'язуються, як правило, з волевиявленням, завдяки чому досягається необхідна ясність і стійкість угод. Коли волевиявлення сторін угоди не відповідають їх волі, така угода визнається такою, що не відбулася, і сторони, якщо бажають, можуть виразити свою волю заново. Якщо ж волевиявлення лише одного з учасників угоди не відповідає його справжній волі, то допускається заперечування угоди; волевиявлення тоді не приймається до уваги, а враховується справжня воля особи. По-друге, угода - це не просто дія (волевиявлення), а дія, спрямована на досягнення визначеного результату - установлення, зміна або припинення цивільних правовідносин. Особа (як фізична, так і юридична), що здійснює угоду, своєю волею визначає настання цього правового результату. Цією своєю ознакою, угоди відрізняються від юридичних фактів - вчинків, що також спричиняють установлення, зміну або припинення цивільних правовідносин, але цей правовий результат настає безпосередньо в силу закону. Між волею особи і формою вираження цієї волі не повинно бути протиріч тому якщо угода укладена під впливом обману чи омани, вона може бути визнана недійсною. Для здійснення деяких угод недостатньо наявності волі і простого волевиявлення. Необхідна ще передача майна чи грошей речей. Тому вжитий у законі (ст. 41 ЦК) термін «дії» підлягає розширювальному тлумаченню стосовно тих угод, де б «дії» охоплювали і волевиявлення й іншу юридичну дію, наприклад передачу майна, без чого угода не може бути виконаною4 . Одного волевиявлення недостатньо і для здійснення угод по збереженню майна (ч. 1ст. 422 ЦК) і займу (ч. 3 ст. 269 ЦК) необхідна ще передача майна чи грошей. Важливо, як вірно вказується в літературі, не змішувати правовий результат, до якого прагнуть особи, що укладають угоду, і ціль угоди - намір осіб досягти цього результату. Саме намір досягти передбаченого угодою правового результату є ознакою й елементом угоди. Сам же правовий результат перебуває за межами угоди, не є її елементом і є лише наслідком, викликаним угодою5 . По-третє, угоди - це завжди дії, вчинені фізичними, юридичними особами і державою як суб'єктами цивільного права. Особи, які здійснюють угоду повинні володіти необхідною право- та дієздатністю. Так договір про здачу жилого приміщення у піднаймання, укладений неповнолітнім без згоди попечителя може бути визнаний у судовому порядку недійсним. Ще угоди необхідно відрізняти і від таких дій, як акти компетентних державних органів, що хоча і породжують цивільні правовідносини, але самі по собі представляють владні акти, видавані в межах компетенції цих органів - суб'єктів адміністративного права. Будучи адресованими конкретним виконавцям, вони створюють між ними цивільні правовідносини незалежно від їхнього бажання вступити в ці правовідносини. За допомогою же угод правовідносини завжди встановлюються з волі й ініціативі їхніх учасників. По-четверте, угода - це завжди дія правомірна, вчинена для досягнення дозволених законом цілей (придбання майна шляхом купівлі-продажу, міни; здача житлового приміщення у піднаймання і т. і.). Це відрізняє угоду від таких юридичних фактів, як правопорушення - делікт. Так розпорядження спільною власністю можливо тільки зі згоди усіх її власників, тому дії одного з них про розпорядження спільною власністю без згоди інших власників порушує закон, і угода не викликає тих наслідків, заради яких вона укладена. Правда, пануючою в літературі є думка, що ототожнює правомірність угоди з її законністю, тобто з відповідністю її вимогам закону щодо форми, суб'єктного складу, змісту і т.д. Правомірність, що розуміється в цьому значенні, розглядається як необхідний елемент, істотна ознака угоди, без якої дія не може вважатися угодою. На думку Красавчикова, по зазначеній ознаці угода відмежовується від усіх тих юридичних дій, що не відповідають закону, порушують його, хоча, можливо, за своєю зовнішньою формою вони і виглядають як угоди6 . Представляється, що це не те поняття правомірності, яким повинна характеризуватися угода як дія, що займає в загальній системі юридичних фактів особливе місце. Відповідність чи невідповідність угоди закону - це питання про оцінку угоди, про її припустимість чи неприпустимість. Тому дане поняття правомірності не є ознакою (елементом) угоди. У противному випадку довелося б усі передбачені законом недійсні угоди вважати тільки правопорушеннями, хоча не викликає сумніву, що угоди, укладені, наприклад, під впливом сумлінної омани чи з порушенням запропонованої законом нотаріальної форми не є правопорушеннями7. Однак, як це буде показано далі, визнання деяких з угод недійсними не виключає іноді і кваліфікації їх як правопорушення. Тут важливо підкреслити: правомірність угоди як її характерна ознака означає тільки те, що дії громадян і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, є дозволеними, визнаються нормальним засобом прояву їхньої цивільної дієздатності. Таким чином, з огляду на все сказане, можна дати наступне визначення угоди. Угодою називається правомірне, тобто дозволене законом, а також хоча і не передбачене законом, але не суперечне йому дія громадян чи юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків. У проекті цивільного кодексу є нова стаття, якої немає в чинному кодексі. Це Стаття 193. Поняття і види угод 1. Угодою визнається дія особи, що спрямована на придбання, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків. 2. Угоди можуть бути однобічними і дву- чи багатобічними (договори). Однобічною угодою є дія однієї сторони. Однобічна угода може створювати обов'язки тільки для особи, що її здійснила. 3. До правовідносин, що виникли в результаті однобічних угод, застосовуються загальні правила про зобов'язання і договори, якщо це не суперечить законам і іншим правовим чи актам суті однобічної угоди8. Угоди мають велике значення у народногосподарському житті країни. Побудова ринкової економіки обумовлює посилення і розширення сфери застосування угод, в тому числі договорів. Товарно-грошовий характер відносин економічного обігу виявляється в тому, що реалізація товарів здійснюється тільки в результаті досягнутої угоди між товаровиробником і споживачем. Саме договір як різновид угоди є такою згодою. В межах цієї згоди інтерес однієї сторони задовольняється лише шляхом задоволення інтересу іншої сторони. Бажання однієї особи продати відповідний товар, а іншої — його купити породжує спільний інтерес сторін в укладенні договору і його належному виконанні. Через договір здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням. За допомогою договору є можливість насичити ринок необхідними товарами. Шляхом укладання договору громадяни на свій розсуд витрачають грошові кошти для придбання товарів з метою задоволення своїх майнових і немайнових інтересів. Значна роль угод у повсякденному житті громадян: користування комунальним транспортом, послугами аптек, приватних або акціонерних лікувальних закладів, одержання майна напрокат, відвідування видовищних установ (різних виставок, кіно, цирків тощо). В цих і подібних випадках укладаються відповідні угоди. Щодо юридичних осіб (господарські товариства, виробничі кооперативи і т.п.), то їх діяльність неможлива без угод. Законодавство, що регулює різні угоди, розглядається у відповідних розділах особливої частини цивільного права. Уданій темі висвітлюються лише загальні положення про угоди, зосереджені у ст.ст.41-61 ЦК України. |
| Конституційне право України Конституційно-правові відносини: поняття, види, суб’єкти, об’єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення |
Курсова робота Розірвання (припинення) трудового договору ПЛАНКУРСОВО Ї РОБОТИ Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення, їх класифікація |
| Питання з навчальної дисципліни „Трудове право ” Підстави припинення трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу |
Законодавство Конституційно-правові відносини: поняття, суб’єкти та об’єкти конституційно-правових відносин, підстави виникнення та припинення |
| ПЛАН Вступ Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення, їх класифікація Розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця за підставами, що не грунтуються на винних діях працівника |
Класифікації договорів у класичному римському праві Договір (contractus) – це угода (узгоджене вираження волі) двох або більше сторін, спрямована на досягнення певного правового результату,... |
| Зміст трудового договору Зміст Вступ Розділ III. Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення |
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА України. Цей порядок складається з виробництва по розгляду і рішенню справ по спорах, котрі виникають з цивільних, сімейних, трудових... |
| ЗМІНИ до ГАЛУЗЕВОЇ УГОДИ Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2011 – 2013 роки (далі –Галузева угода на 2011 – 2013 роки), реєстровий... |
Наказ ДПС України від „22. 11. 2012 №1047/479 Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття,... |