3. Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава
ЯРОСЛАВ ОСМОМИСЛ (1130 роки - п. 1.10.1187)-князь галицький (1153-1187). Син Володимирка Володаровича (див. Володимирко). Названий у “Слові о полку Ігоревім” Осмомислом, тобто мудрим, розумним (той, хто має “вісім мислів”).
На початку свого правління змушений обороняти Галицьке князівство від нападів київського князя Ізяслава Мстиславича і свого племінника Івана Ростиславича Берладника.
Прагнучи зміцнення князівської влади, Я.О. боровся проти боярської опозиції, яка намагалася втрутитись в управління державою і навіть у родинні справи князя. У 1172 внаслідок цього конфлікту частина бояр разом з дружиною Я.О. княгинею Ольгою, дочкою Юрія Долгорукого, залишила Галичину.
За правління Я.О. Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами і Дністром, пониззям Дунаю.
Брав участь у боротьбі за Київ.
Спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців.
Уклав союзницькі договори з Угорщиною і Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою. У 1167 союзницькі відносини з Угорщиною Я.О. зміцнив завдяки шлюбу своєї дочки з угорським королем Стефаном III.
За правління Я.О. у Галицькому князівстві збудовано і укріплено багато міст, а 1153-57 у Галичі споруджено Успенський собор. У “Слові о полку Ігоревім” згадується про могутність Галицького князівства за Я.О., який “підпер гори Угорські своїми військами” і “зачинив ворота Дунаю”.
РОМАН МСТИСЛАВИЧ (н. бл. 1152-п. 19.6. 1205) - галицько-волинський князь (1199-1205), видатний український державний діяч і полководець. Був князем новгородським (1168-70), Володимир-волинським (1170-87, з 1188), галицьким (1188, з 1199). Син великого князя київського Мстислава Ізяславича та Агнеси, доньки польського князя Болеслава III Кривоустого.
У 1168-69 правив у Новгородському князівстві. Після смерті Мстислава Ізяславича волинські землі були поділені між його синами: P.M. одержав Володимир-Волинський, Всеволод-Белз, Святослав - Червен, Володимир - Берестя. Невдовзі, завдяки своїм особистим якостям, P.M. вдалося добитися домінуючого впливу в усіх волинських землях. Після смерті Ярослава Осмомисла P.M. передав Володимир-Волинське князівство своєму братові Всеволоду, а сам включився в боротьбу за Галицький князівський престол.
У 1188 P.M. вдалося оволодіти Галичем, але невдовзі був змушений під натиском військ угорського короля Бели III залишити галицькі землі. З допомогою Ростислава Рюриковича повернув собі Володимир-Волинське князівство. Від свого тестя, великого князя Київського Рюрика Ростиславича, у володіння одержав ряд міст по річці Рось. У 1195-96 приєднав до Волині Болохівську волость (землі у верхів'ях рік Південний Буг та Случ).
Після смерті у 1198 останнього з роду Ростиславичів Володимира Ярославича P.M. у 1199 вдалося встановити свою владу в Галичі і об'єднати Волинські й Галицькі землі в єдину Галицько-Волинську державу.
Намагаючись зміцнити князівську владу, вів гостру боротьбу з боярством. Вигнав з галицьких земель впливовий боярський рід Кормильчичів.
У своїй діяльності опирався на волинське боярство та городян. У 1202 здійснив похід на київське князівство і оволодів Києвом (протягом 4.5.1203-19.6.1205 фактично був великим князем київським).
P.M. ініціював проведення реформ т. зв. доброго порядку, які мали зупинити процес розпаду Київської держави на дрібні удільні князівства. Однак через опір ін. князів пропозиції P.M. не були реалізовані.
P.M. прославився як полководець, відзначався особистою хоробрістю. Організував ряд походів проти ятвягів, а в 1201-02 та 1203-04 очолив два великих походи проти половців.
Вів активну зовнішню політику. Підтримував контакти з Тевтонським орденом, з ним рахувалися правителі Візантії, Угорщини та ін. держав. Римський папа Інокентій III запропонував P.M. королівську корону за умови прийняття ним католицтва. P.M. був активним учасником князівських міжусобиць у Польщі. У 1190 разом з братом Всеволодом допоміг князеві Казимиру II Справедливому утвердитися в Кракові. Під час міжусобної війни у 1195 P.M. був поранений у битві під Муравою.
Загинув 19.6.1205 у сутичці неподалік від міста Завихвост (тепер м. Завихост, Польща). Похований у Володимирі-Волинському (за ін. даними-у Галичі). Оцінюючи діяльність P.M., польський хроніст 13 ст. писав: “За короткий час він так піднявся, що правив над усіма землями і князями Русі”, а давньоруський літописець назвав засновника Галицько-Волинської держави “самодержцем всієї Русі”, “царем в Руській землі”, “великим князем”.
ДАНИЛО РОМАНОВИЧ ГАЛИЦЬКИЙ (бл. 1201-1264) - волинський та галицький князь, король - з 1253. Син засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Мстиславовича. Після смерті батька (1205) був проголошений князем у Галичині, але під час міжусобної війни змушений разом з матір'ю та братом Васильком Романовичем перебувати у Польщі та Угорщині.
Бл. 1213 Д.Р.Г. знову на короткий час був визнаний боярами князем галицьким. Разом з загоном дружинників брав участь у поході проти боярина-узурпатора Володислава Кормильчича. Згодом спільно з братом одержав в управління міста Тихомль та Перемишль, а з 1215 -Володимир-Волинський. У 1219 здійснив похід проти поляків і повернув до Волині Берестя та Забужжя. Д.Р.Г, прагнув зосередити в руках Романовичів усі волинські землі, що йому вдалося зробити у 1234.
Спільно з іншими руськими князями взяв участь у битві на Калці (1223), під час якої був поранений. Вів довготривалу боротьбу за Галицьке князівство, яке остаточно здобув у 1238.
У 1239 поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою тисяцького Дмитра Єйковича, який очолив оборону міста від орд хана Батия у грудні 1240. Приділяв значну увагу зміцненню західних кордонів Галицько-Волинської держави.
У 1238 розгромив німецьких рицарів, очолюваних магістром Бруно, які захопили м.Дорогичин.
У 1243-44 здійснив походи на Польщу, в ході яких підкорив Люблінську землю.
Успішною для Д.Р.Г. була і війна з Угорщиною. 17.8.1245 об'єднані дружини Романовичів завдали поразки під Ярославом військам угорських та польських загарбників і загонам бунтівних галицьких бояр.
Напруженими були відносини Д.Р.Г. з монголо-татарами, які після спустошення Батиєм Галицько-Волинського князівства, прагнули встановити тут своє панування. Наприкінці 1245 Д.Р.Г. здійснив поїздку до столиці Золотої Орди м.Сарай, де зустрівся з ханом Батиєм і, завдяки своїм дипломатичним здібностям добився підтвердження своїх прав на князювання у Галичині та Волині. Після повернення готувався до подальшої боротьби з татарами. Для цього прагнув створити широку коаліцію володарів європейських держав: Апостольського Престолу, Тевтонського ордену, Угорщини, Польщі, Литви. Однак ці спроби завершилися невдало. Розпочав воєнні дїї самостійно. У 1254-55 вів війну з загонами татарського темника Куремси, яка закінчилась приєднанням до Галицько-Волинської держави земель по р.Случ, Тетерів та Південний Буг. Однак у 1259 татарський хан Бурундай змусив Д.Р.Г визнати зверхність Золотої Орди і зруйнувати міські укріплення.
Активною була дипломатична діяльність Д.Р.Г. 31247 він встановив мирні відносини з Польщею. У цьому ж році уклав договір про дружбу з Угорщиною, який був довершений шлюбом його сина Льва Даниловича з принцесою Констанцією. Впродовж І пол. 50-х років 13 ст. брав участь у боротьбі за австрійські володіння, які хотів закріпити за своїм сином Романом. Напруженими були відносини Д.Р.Г. з литовськими племенами. У 1254-55 було підкорене одне з них - ятвяги. Тоді ж було укладено договір з Тевтонським орденом.
Д.Р.Г, сподіваючись одержати від країн Західної Європи необхідну допомогу проти ординців, погодився на укладення церковної унїї з Римським Престолом, прийняв від папи Інокентія IV королівську корону. Коронація відбулася у 1253 в м.Дорогичині. Але сподівання на одержання допомоги не справдилися і згодом зв'язки з Римом були розірвані.
Д.Р.Г проявив себе як здібний державний діяч. Реформував військо та державний апарат Галицько-Волинської держави, приборкав бунтівне галицьке боярство. Особливої уваги надавав розбудові міст. Заснував Холм(бл. 1237), Львів (1256) та ін. Переніс столицю держави з зруйнованого татарами Галича до Холма, де і був похований після смерті у 1264.
ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ (бл. 1228 -бл. 1301)-галицько-волинський князь, син Данила Романовича Галицького. В 1247 (за ін. дан., 1251-52) Л.Д. для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV - Констанцією.
В 1252 допомагав батькові воювати з монголо-татарськими ордами на чолі з Куремсою. Після смерті Данила Галицького (1264) успадкував Перемишльське князівство і Львів (ім'ям Л. названо місто), а після смерті брата Шварна Даниловича (бл. 1269) - Перемиське, Холмське, Волзьке, Дорогочинське князівства і Галич. В 1272 переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова. Підтримував жваві дипломатичні зв'язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Після смерті краківського князя Болеслава Соромливого (1279) Л.Д. в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава Мазовєцького (сина сетри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лєшком Чорним.
Приєднав до Галицько-Волинського князівства частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280) і Люблінську землю (бл. 1292).
ЮРІЙ І ЛЬВОВИЧ [24.2.1252; за ін. дан. 1257 - 24.4.1308; за ін. дан. 1315] - галицько-волинський князь (1301-1308, можливо 1315). Син Лева І Даниловича та Констанції, дочки угорського короля Бели IV. У 1269-1301 правив на Холмщині, був князем белзьким. У 1282 одружився з дочкою тверського князя Ярослава Ярославича. В 1287 одружився вдруге з дочкою куявського князя (Польща) Казимира Конрадовича, Після смерті батька об'єднав усі землі Галицько-Волинської держави під своєю владою. Переніс столицю до Володимира-Волинського. За правління Ю.І Л. Польща захопила Люблінську землю (1302), а Угорщина - частину Закарпаття. Проте внутрішнє становище князівства в цей період було стабільним, що сприяло швидкому економічному розвитку. В 1303 Ю. І Л. домігся утворення Галицької митрополії, до складу якої увійшли: Галицька, Володимирсь-ка, Перемиська, Луцька, Холмська, Турівська єпархії. У 1312-13 угорські феодали висували Ю.І Л. претендентом на угорський престол. Ю.І Л., бажаючи підкреслити могутність Галицько-Волинської держави і наслідуючи свого діда Данила Романовича Галицького, прийняв титул “короля Русі”.
ЮРІЙ II БОЛЕСЛАВ Тройденович (бп. 1306-7.4.1340)-галицько-волинський князь (1323-40). Син мазовецького князя Тройдена II і Марії, дочки Юрія І Львовича. Будучи католиком, прийняв православну віру й ім'я Юрій. Намагаючись протистояти експансії Польщі й Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом і Литвою. Робив спробу повернути Люблінщину, яку в 1303 захопила Польша. Ю.ІІ Б. був одружений з донькою Великого князя Литовського Гедиміна. Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, в якій спирався на міщан. Ю.ІІ Б. підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво. Ці заходи Ю.ІІ Б. підривали значення місцевої аристократії. У 1340 бояри організували проти Ю.ІІ Б. змову і отруїли його у Володимирі. Невдовзі після смерті Ю.ІІ Б., останнього представника династії Романовичів, Галицько-Волинське князівство перестало існувати як незалежна держава.
4. Політичний устрій, соціально-економічний, культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави у ІХ-ХІV ст.
НЕСТОР (бл. 1055 - бл. 1113) - видатний український письменник і літописець. У 1074-78 -ченець, ієродиякон Києво-Печерського монастиря. В “Читанні про життя і згублення... Бориса і Гліба” Н. закликав князів боротись за єдність українських земель. Н. - автор твору “Житіє Феодосія, ігумена Печорського” (бл.1091). На думку М. Грушевського, І. Крип'якевича, Д. Дорошенка Н. був автором і упорядником “Повісті минулих літ” (бл. 1113-14). Помер і похований в Києво-Печерському монастирі.
АЛІМПІЙ (Аліпій, Олімпій) ПЕЧЕРСЬКИЙ (бл. 1050-17.8.1114) - київський мозаїст і живописець, монах Києво-Печерського монастиря. Навчався у візантійських майстрів. За даними Києво-Печерського Патерика з 1084 брав участь у розписі Успенського собору у Києво-Печерській лаврі. Існує припущення, що А. виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (зруйнований у 1934). Малював ікони, які до наших часів не збереглися.
5. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав
Володимир Ольгердович (1331 - 1398) - Князь Київський (1362-1394 рр.), князь Копильський (1395 — після 1398 рр.).
Перший Київський князь (1362-1394) із династії Гедиміновичів, син Великого князя Литовського Ольгерда. Охрещений матір'ю за православним обрядом, вихований на слов'янських звичаях і традиціях, він не був сприйнятий в Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. В нечисленних документах, що збереглися з тих часів, Володимир Ольгердович іменує себе "З Божої ласки князь Київський".
Як володар Київського князівства провадив самостійну політику, карбував власну монету. Виступив проти політики обмеження удільних князів і, програвши війну з Вітовтом, мусив уступити Київське князівство. Вигнаний з Києва Вітовтом, отримавши замість нього Копил. В останнє підписався під миром Вітовта з Орденом у 1398 р. Його старший син Олелько Володимирович займав Київський престол у 1440-1455 рр. А середній син Іван Володимирович став засновником роду Більських.
Деякі дослідники припускають, що Володимир був у залежності від татарського хана. Дане твердження виникло у звязку з присутністю на його монетах татарських символів. Проте, це не "тамга" символ татарської державної влади, а "плетінка" символ успіху.
Згідно пом'яника перед смертю став ченцем.
СВИДРИГАЙЛО (Швидригайло; православне ім'я - Лев; р. н. невід. - 1452) - великий князь литовський (1430-32). Син Ольгерда Гедиміновича, молодший брат Ягайла. У 1386 разом із Ягайлом охрестився за католицьким обрядом, узявши ім'я Болеслав. У 1400-02 -князь подільський, перед 1408 - князь брянський. У 1408 на чолі групи сіверських і верховських князів та бояр перебрався до Московщини. У 1409 покинув московську службу й повернувся до Литви, де був схоплений і ув'язнений у Кременці. У 1418 звільнений князем Дашком Острозьким. У 1419 отримав у володіння Чернігів, Новгород-Сіверський і Трубчевськ.
Після смерті Вітовта (1430) С. проголошений великим князем литовським. У 1430 польські війська розбили загони намісників С. і захопили Західне Поділля. У 1431 виступив проти Ягайла, який влітку здобув Кам'янець, Володимир і взяв в облогу Луцьк. Воєнні дії між військами С. і Ягайла завершилися укладенням дворічного перемир'я.
У 1432 внаслідок змови литовських і польських панів на чолі з Сигізмундом Кейстутовичем С. усунено з великокнязівського престолу. Вів тривалу боротьбу з Сигізмундом за владу в Великому князівстві Литовському, в якій його підтримували українські князі (відмовилися визнати верховенство Сигізмунда і, за твердженням літописця, посадили С. на “велике княжіння Руське”). Втім, ця боротьба не була суто національною, оскільки серед прихильників С. було чимало литовських князів і панів. У 1435 війська С. зазнали поразки від полків Сигізмунда у битві на р. Святій (Свента) під Вількомиром (1.9.1435). Невдовзі на боці С. залишилось тільки Східне Поділля.
С. покинув Литву й повернувся лише після смерті Сигізмунда (1440), отримавши у володіння Волинь і зберігши титул великого князя. Помер у Луцьку.
Острозький Костянтин Іванович (1460 —1530) — волинський князь (батько Острозького Костянтина-Василя), староста брацлавський, звенигородський і вінницький (з 1497), великий гетьман литовський (1497—1500, 1507—1530), маршалок волинський і староста луцький (з 1499), каштелян віленський (1513-1522), каштелян троцький (1522-1530). Він брав участь в успішних кампаніях проти татар і Московської Держави. За його перемогу біля Очакова проти сил Махмет-Гірея він був нагороджений званням Великого Гетьмана Литовського з 10 серпня 1497. Він був першою людиною, яка одержала це звання.
В битві над Ведрошею 14 липня 1500 литовсько-польське військо під керивництвом Костянтина Острозького зазнало поразкі від московського війська. Князь був полонений. В 1506 році Василь III змусив Костянтина Острозького підписати присягу на вірність. Отримавши свободу руху йому вдалось втекти до Литви в 1507.
Сигізмунд I Старий повернув князеві чин Великого Гетьмана Литовського в 1507. 1508 року під Слуцьком і 1512 року під Вишневцем князь розгромив кримських татар.
1513 року почалась нова війна з московитами. 8 вересня 1514 року в битві під Оршою військо Костянтина Острозького розбило московське військо воєвод Івана Челядніна та Михайла Голиці.
2 серпня 1519 відбулася битва під Сокалєм, де татари завдали поразки війську Костянтина Острозького. У 1527 році на Київщині військо Костянтина Острозького перемогло кримських татар.
Князь був православним та вживав руську мову. Помер 11 вересня 1530 в Турові, похоронено в Києво-Печерській лаврі.
ДРОГОБИЧ ЮРІЙ (Дробицький Георгій; Котермак Юрій, син Доната; бл. 1450 – 4.2.1494) -український вчений 15 ст., доктор філософії (з 1478) і медицини (з 1482). Н. в м.Дрогобичі. Навчався у Краківському ун-ті (з 1468 або 1469), де йому в 1470 було присвоєно ступінь бакалавра, а в 1473 - магістра. Викладав медицину, філософію і астрономію в Булонському ун-ті, в 1481-82 -ректор цього навчального закладу. В 1487 (за іншими даними -1488) - професор Краківського ун-ту. В 1483 в Римі вийшла книга Д. “Прогностичні судження...” - перший друкований твір українця, виданий за кордоном.
|