Т. Г. Шевченка як громадянина, митця й людину; за допомогою


Скачати 212.5 Kb.
НазваТ. Г. Шевченка як громадянина, митця й людину; за допомогою
Дата04.01.2014
Розмір212.5 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Музика > Документи
Тема. Вечір до 2000 - річчя від дня народження Т.Г.Шевченка "Кобзарева

струна не вмира"

Мета: узагальнити, доповнити, конкретизувати знання учнів про

Т.Г.Шевченка як громадянина, митця й людину; за допомогою

художніх творів розкрити полум’яну любов автора до України, його

мрії про нову, вільну Україну, віру в перемогу волі, правди,

справедливості, сприяти виробленню в учнів навичок виразного

читання, виховувати любов до батьківщини, стійкість, мужність,

наполегливість, непримиренне ставлення до соціального гноблення,

гартувати волю до боротьби.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, український рушник, маленький стіл,

свічка у підсвічнику, книга, перо, книжкова виставка «Спадщина

Т.Г.Шевченка».

Вислови про Шевченка

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вільній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом.

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине...

От де, люди, наша слава,

Слава України!

Звучать позивні «Реве та стогне Дніпр широкий...»

Велетню духу, лицарю могутньої творчої сили, співцеві волі народної Тарасу

Григоровичу Шевченку присвячується.

(закритий занавіс, 2 ведучі перед сценою)

ІВ Шевченко - це буря!

Шевченко -це гнів!

Огненного серця удари,

Як блискавка в небі,

Як жайвора спів,

Зорі золотої пожари...

2В Це - сонце, що сяє з-під хмар, як з-під вій,

Розпечений клекіт металу...

Мільйонами став він у пісні своїй

І їхньою пісня ця стала.

1В У серці народу, в народних вустах

Їй жити й життя прославляти.

Садів аромати і шаблі розмах -

Це слово Шевченка крилате.

2В Віддав він народу всі сили в борні

За долю його соколину

І, сповнений віри у сонячні дні,

Він кликав любить Україну.
Звучить “Пісня про Великого Кобзаря”
1В. Кобзарева струна не вмира!

В його пісні - розборкані крила.

Його пісня до схилів Дніпра

У безсмертя шляхи проложила.

2В. Й щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

(Відкривається сцена. На сцену виходять два читці)
Село - і серце відпочине!

Село на нашій Україні,

Неначе писанка...
Село...

О, скільки уст його кляло

Устами гнівного поета.
О сльози матерів убогих,

Пролиті в латаний рукав

На роздоріжжях і дорогах!
Але й конаючи, село

Не умирало та росло.

Над ним ширяла пісня чиста,

Як біле чайчине крило.

Разом. Сльоза горіла промениста

В тобі,занедбане село.
(У глибині сцени застигли 4 картини: Малий Тарас і мати, Оксана і Шевченко, юнак Шевченко, старий Шевченко. Звучить “Июнь” 1 частина Чайковського)

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

(Оживає 1 картина - малий Тарас і мати)

Мати. Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово - і нагай

Над головою люто свисне,

І так усюди - з краю в край –

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі, діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?
(Цілує дітей в голівку, починає помалу відходити. Діти дивляться їй вслід).

На сцені залишається Тарас.)

Тарас: Там матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині... А ми

Розлізлися межи людьми

Мов мишенята...
(Звучить «Стоїть гора високая»)

(Також іде на своє місце і завмирає)
(Оживає друга картина - Тарас і Оксана. Оксана у віночку.)

Тарас. Ти у вінку - найкраща за всіх панянок на світі. Я тобі ще й чобітки справлю з срібними підківками.

Оксана. Срібними?

Тарас. І золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана. Ще ні в кого таких не було.

Тарас. А в тебе будуть.

Оксана. За що ж справимо?

Тарас. Одіб’ємось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю - ти йдеш.

Оксана. Я без тебе - нікуди.

Тарас. А як до пана покличуть?

Оксана. Не піду! Хоч, убий не піду.

Тарас. І я не віддам тебе нікому.

Оксана. А коли що - рішу сокирою!

Тарас. А я втечу до тебе звідки завгодно.

Оксана. А як закують? Не діждуся - мій вінок до тебе припливе.

Тарас. Оксанко, не кажи цього. Може, й річки туди не буде.

Оксана. Докотиться через гори, байраки, долини.

Тарас. Дай-то бог, Оксаночко!

(Беруться за руки, розходяться, простягаючи руки один до одного. Оксана поволі відходить. Тарас залишається сам.)

На фоні музики (звучить «Чи ми ще зійдемося знову»)
Тарас. Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись,

Та вже не сходились ніколи...

Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

(Опустивши голову йде на своє місце, завмирає).
(Оживає третя картина - молодий Шевченко) Він сидить за столом, горить свічка, лежить папір, гусяче перо. Пише і вголос говорить:
Тарас: Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами.

Нащо стали на папері

Сумними рядками?

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як билину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?

(Чується стук. З усіх сторін підходять до Шевченка, стають кругом нього Музи.)

Боже милий! Чи сниться, чи наяву це бачу. Хто ви?

1 Муза. Ми - твої думи!

2 Муза. Ми - твої музи!

3 Муза. Адже кликав нас до себе?

4 Муза. Ось ми і прийшли!

Тарас. І справді, мої думи. А я й не пізнав.

Хоч ви мене розрадите в тому, що згадав.

1 Муза. Знаєм, знаєм...
(Тарас встає, іде вглиб сцени, Музи за ним. Заходить Варвара Рєпніна, сідає за стіл пише, потім задумується. Звучить “Октябрь” Чайковського)
У княжім домі панночка бліда

Жар серця нишком в вірші вилива.

Листок долоньки свічку затуляє.

Про що вона? Чого їй так болить

Далекий хтось, «хто під ружжом гуляє»?

2 Муза. Їй, панночці б, - та суджений панич!

Зітхання соловейка у альтанці...

У княжім домі, в домі Рєпніних

Невже нікого, вартого в обранці?

(Варвара зітхає, думає, потім скорботно молиться)

Варвара. Нащо тобі за стіни кам’яні

По вікнах тюрем лячно заглядати?

До бога правди криком день при дні

За Україну в’ярмлену волати?

3 Муза. Молилася... При свічці... При сльозі...

4 Муза. При сонці й місяці. При серця світлі

(Музи повільно відступають, Варвара запишається)

Варвара. Шевченко зайняв місце у моєму серці. Я часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама творити добро для нього... Побачивши раз великим, я хотіла, щоб великим він був завжди, хотіла бачити його незмінно святим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівнянного таланту. Я бажала, щоб усе це робилось через мене.

(Устає із-за столу, підходить. На фоні музики звучать слова.)

Вернути б час, і я - Варвара,

Сумна, задумана княжна.

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму,

Як вірна подруга, прийшла...

Твоєю стала б я сестрою,

І в Придніпровський рідний край

Листи б до тебе присилала

Я б берегла твої пісні...

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.

(Варвара трохи відходить, наперед виходить Тарас)
Тарас. Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б,

А може б, потім нагадала,

А я зрадів би ,моє диво!

Моя ти доле, чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що неправдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми -водою розлилось

Колишнєє святеє диво!
(Наперед виходять Музи. Оживає четверта картина - старий Тарас. Варвара і молодий Тарас уже завмерли на своєму місці. Звучить “Мелодія №3 Шопена)
1 Муза. Ех, старість, старість!

Як же рано до нього вкралася вона!

2 Муза. Ще не знайшов свою кохану

А вже на скронях сивина.

3 Муза. Нема кому привітати,

Ні з ким пожуритись,

Треба було б молодому,

Треба одружитись.

4 Муза. Минулися молодії

Веселії літа.

Нема з ким остиглого

Серденька нагріти.

1 Муза. Нема кому зустрінути, затопити хату,

Нема кому води тіі каліці подати.

2 Муза. Залишилися лиш думи

Та й більше нічого

Порожнеча, пустка, втома...

І смерть... Боже, Боже...
(Звучить пісня “Думи мої”)
Тарас: (звертається до Муз)

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині.

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині...

Думи мої, думи мої!

Квіти мої, діти!

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну попідтинню сиротами,

А я - тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще й, може, славу...

Привітай же, моя ненько!

Моя Україно!

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину!
(Останні 4 рядки Шевченко говорить стоячи, Музи ідуть наперед, завмирають. Сцена закривається. Виходять ведучі.)
1 Ведуча. Орися ж ти, моя ниво, долом та горою!

Та засійся, чорна ниво, волею ясною!

2 Ведуча. Орися ж ти, розвернися, полем розстелися!

Та посійся добрим житом, долею полийся!

1 Ведуча. Розвернися ж на всі боки, ниво-десятино!

Та посійся не словами, а розумом, ниво!

2 Ведуча. У світовій ліриці немає митця, який з такою любов’ю і

таким сумом оспівав жінку-матір, сестру, кохану, дружину.

1 Ведуча. Для Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що

запікся в його серці. Кріпацька неволя - це доля рідної матері,

доля голубок-сестер,трагічна доля його першої трепетної любові-

Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що «німі на

панщину ідуть».

2 Ведуча. Шевченко гнівно виступив проти жіночого безправ’я. Він

ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання

поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них

цілому світові.

1 Ведуча. Катерина, Оксана, Марина,

Божевільна від горя Сова.

І задума, як темна хмарина,

На високе чоло наплива.

2 Ведуча. Ой поете, великий пророче!

Скільки сил ти віддав у житті,

Захищаючи долю жіночу,

І завжди в самоті, в самоті.
(Відкривається завіса. На сцені краєвид озера та верби. З’являються 2 музи.)

1 Муза. ... Під горою, біля того гаю,

Щось чорніє над водою, щось біле блукає...

(З’являється дівчина з розпущеним довгим волоссям. Одягнена в довгу білу сорочку, боса. Йде дуже повільно.)

2 Муза. Так ворожка поробила,

Щоб менше скучала,

Щоб, бач, ходя опівночі,

Спала й виглядала

Козаченька молодого,

Що торік покинув.

Обіщався вернутися

Та, мабуть, і згинув!

(Дівчина сідає. Звучить “1 симфонія “Чайковського)

З Муза. Вона все ходить, з уст ні пари.

Широкий Дніпр не гомонить...

Аж гульк - з Дніпра повиринали

Малії діти, сміючись...
(Причинна встає, роздивляється, а в цей час вибігають русалоньки, одягнені в зелену одежу, танцюють танець.)

1 русалка. Ходімо гріться!

2 русалка. Зійшов же місяць!

3 русалка. Місяченьку! Наш голубонько! Ходи до нас вечеряти!

4 русалка. Он щось ходить! Он під дубом щось там робить!

5 русалка. Ух, ух! Солом’яний дух!

6 русалка. Мене мати породила, нехрещену положила!

(Русалки кружляють навколо дівчини, тягнуть її за собою, зникають, Зникають і Музи. Виходять ведучі.)

1 ведуча. Природа чарівна... Навколо розкіш, краса. А молодість

загублена. Життя втрачено... Хто ж винен? Русалки? Ні!

Автор використав цей фантастичний мотив з усної поезії, щоб

правдивіше відобразити горе дівчини-сироти.

2 ведуча: Приниження людської гідності... Безсердечність,

жорстокість... Байдужість до чужого горя... І поет співчуває сироті.

У ліричному відступі він реально змальовує її образ. Ось де

вболівання над сирітською долею! (Виходить)
(Вечір. Запис хуртовини. На сцені - Музи. Звучить “Симфонія соль-мінор” Чайковського)

1 Муза. Реве та стогне хуртовина, котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля, дала сльозам волю...

Утомилась завірюха, де-де позіхає;

Ще б плакала Катерина та сліз більш немає.

( Входить Катерина з дитиною на руках. Звучить музика.)

Катерина: Ходім, сину, смеркається...

Чи пустять нас в хату?

А не пустять, то й надворі

Будем ночувати.

Під хатою заночуєм,

Сину мій, Іване!

Де ж ти будеш ночувати,

Як мене не стане?

З собаками ,мій синочку,

Кохайся надворі...

(Повільно йде)

1 Муза: Бреде у латаній свитині

Чи покритка, а чи вдова

Щось тихо промовля дитині,

У сповиточку зігріва...

(Звучить “Угрюмий край”)

Катерина. Не плач, сину, моє лихо,

Що буде, те й буде...

Піду дальше - більш ходила

А, може, й зустріну...

Оддам тебе, мій синочку,

А сама загину.

( Повільно йде і виходить)

1 Муза: Іде по розбитім шляху

З дитям на руках Катерина...

Де щастя, де долю знайде?

Чи їй ще далеко до цілі?

І б’ються жорстокі вітри

У очі її занімілі.

(Звучить музика. Виходять ведучі)
1В: Тема жіночої долі чи не вперше зазвучала у славнозвісній «Катерині». Топчуть у болото найсвітлішу красу пани й паничі, «раби з кокардою на лобі». Ці «злії люди» осквернили найсвятіше, що є в світі: матір, материнство.

2В: Починаючи з «Катерини» і закінчуючи «Марією», «Неофітами», проходить у Шевченка наскрізною темою мотив ображеного, оганьбленого материнства. І мало є в світі поетів, які з такою силою ненависті й гніву таврували б усяке насильство й гноблення, усіх насильників, гнобителів на землі, як Тарас Шевченко.
(Звучить “Вальс до-дієз мінор В. Давидовича)

Виходить Лілея: За що мене, як росла я,

Люди не любили?

За що мене, як виросла,

Молодою вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту?

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Лілея. Я була дитина,

Я гралася, забавлялась,

А мати все в’яла.

Та нашого злого пана

Кляла - проклинала

Та й умерла...

А мене пан взяв догодувати.

Я виросла, викохалась

У білих палатах.

Я й не знала, що байстря я,

І його дитина.

Пан поїхав десь далеко.

А мене покинув.

І прокляли його люди,

Будинок спалили...

А мене, не знаю за що,

Убити - не вбили,

Тільки мої довгі коси

Остригли, накрили

Острижену ганчіркою

Молодого, короткого

Не дали дожити Люди віку,

Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині
1 Муза. Зимою люди...боже мій!

В хату не пустили.

А весною, мов на диво,

На неї дивились.

2 Муза. А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю снігоцвітом

І процвітати

Стала в гаї, і в теплиці,

І в білих палатах

1 Ведучий. Мотив сирітства переплітається з мотивом туги за молодими

втраченими літами. Тяжка доля сироти. Пан все зробить, що

забажає.

2Ведучий. Біди, поневіряння, знущання, навкруги лиш злий глум та

ненависть. Нема кому пожалітись, нема кому розрадити, нема

об кого обпертись. Сирота, мов той човен у морі.

3 Муза. Ще на Україні веселі

І вольнії пишались села

Тоді, як праведно жили

Старий козак і діток двоє.

2 Муза. Так коло полудня, в неділю

Та на зелених ще святках

Під хатою в сорочці білій

Сидів собі старий козак.

Батько. Ярино! А де Степан?

Ярина. А он під тином,

Неначе вкопаний стоїть.

Батько. А я й не бачу! А йди, сину, послухай вісти, сідай лишень.

(Заходить Степан, сідає)

Батько. Як убили твого батька Івана в Шляхетчині, то ти ще був

маленьким, Степане...

Степан. То я не син,

Я чужий вам?!

Батько: Та не чужий, стривай лишень,

От умерла й мати таки твоя, а я й кажу

Покійній Марині,

Моїй жінці: «А що, - кажу, -

Возьмем за дитину?

Тебе б оце. «Добре», - каже...

Ми та й спарували

З Яриночкою докупи...

А тепер осталось -

Ось що робить. Ти на літі,

І Ярина зріє...

Як ти скажеш?

Степан. Я не знаю, бо я думав теє.

Батько. Що Ярина сестра тобі?

А воно не теє...

Воно просто, любітеся,

Та й з богом до шлюбу.

А поки що, треба буде

І на чужі люде

Подивитись, як там живуть...

Іди ти в Січ...

То побачиш світа.
(Батько виходить. Степан зажурений сідає, заходить Ярина)

Ярина. Братику, Степане, що в тебе болить?

Степан. Я не брат тобі, Ярино!

Я завтра покину тебе й батька,

На чужині де-небудь загину,..

А ти мене не згадаєш,

Забудеш, Ярино, свого брата...

Ярина. Схаменися! Я не сестра? Хто ж оце я?

О боже мій, світе,

Що тут діять?

Степан. О Ярино...

Я тілько поїду од вас завтра.. .а приїду,

На той рік приїду

Вже не братом, з Запорожжя,

А за рушниками!

Чи подаси?

Ярина. Та цур тобі з тими старостами!

З Муза. А тим часом запорозьку зброю виніс батько із комори.
(Входить батько з шаблею)

Батько.Послужи, моя ти зброє,

Молодій ще силі!

Послужи йому так щиро,

Як мені служила!

(Цілує шаблю, передає Степану, той кланяється, цілує також, прикріплює)

Не барися, мій синочку,

Швидше повертайся!

4 муза. У неділю, мов сироти,

Під хатою сіли.

Сидять собі та сумують...

(Звучить музика. Входить сліпий Кобзар. Ярина приглядається, впізнає, кидається до Степана. Звучить пісня "0й Морозе, Морозенку”

Ярина. Степаночку, моє серце,

Де ж це барився?

Тату! Тату! Ідіть сюди,

Ідіть подивіться!

Батько. (підходить, придивляється)

Сину мій ти безталанний,

Моя ти дитино!

Де ти в світі погибаєш,

Сину мій єдиний?

Степан. Ні, не треба, мій таточку,

Не треба, Ярино, -

Подивіться я загинув,

Навіки загинув!

За що ж свої молодії

Ти літа погубиш за калікою?

А я піду в Запорожжя, там я не загину.

Ярина. Оставайся, Степаночку!

Коли не хоч братись,

То так будем. Я сестрою,

А ти будеш братом.

І дітьми йому обоє, батькові старому.

Не йди од нас, Степаночку, не кидай нас знову.

Не покинеш?

Степан. Ні, Ярино!

1 муза. І Степан остався

І не було того дива,

Може, споконвіку,

Щоб щаслива була жінка

З сліпим чоловіком.

2 муза .Отже сталось таке диво!

Год, другий минає,

Як побрались, а дивіться

В купочці гуляють по садочку.

1Ведучий. Вічна на світі - лиш любов. І нехай ти побитий злою долею, нехай ти навіть став калікою, та життя для тебе продовжується, якщо маєш вірне і ніжне, чисте і віддане кохання.

1Ведучий. Бо лише воно дає душі наснагу і прагнення творити добро. Щастя людське - саме в ній, в любові, утверджує Шевченко своєю поемою «Сліпий».

(Звучить музика. На сцену виходять всі учасники та герої)

Де вабить зір верхів’я тополині

На Канівському березі Дніпра,

Там височить святиня України –

Оспівана Тарасова гора.
Лани широкополі там і кручі,

І поряд-наче писанка село.

Отут йому вже вік реве ревучий,

Води в Дніпрі чимало вже спливло.
На землю, кров’ю ворога политу;

Свободи сонця дивляться з висот.

І пам’ятник із бронзи і граніту

Тобі поставив вдячний твій народ.
Твої пісні нас кликали до бою,

До перемог вели нас за собою.

Ми огненну поезію твою

Взяли собі в життя за світлу зброю.
Живи, поете в бронзі і граніті,

Живи, поете, в пам’яті людській

Живи в піснях, живи у заповіті

У слові праведнім, у славі віковій.

Звучить пісня у виконанні Т Петренка «Україна»

Схожі:

УРОК-КОНКУРС «До тебе ми, Кобзарю, ідемо»
Т. Г. Шевченка, розвивати зв’язне мовлення, акторські здібності старшокласників; виховувати любов і пошану до мови, до поезії полум’яного...
Розробка уроку української літератури у 9 класі
...
Леся Українка. «Давня казка» Ідея вільної творчості, вільнолюбства...
З`ясувати погляди поетеси на призначення мистецтва і митця; розглянути проблему морального вибору людини та розуміння нею життєвих...
Про недопустимість доказів та їх усунення з процесу Категория: Правовой ликбез
Конституцією прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це...
Лекція вчителя. Сторінками життя та творчості митця Життєві випробування...
Т. Манн – німецький письменник, його світоглядні та естетичні позиції. Ранній роман «Будденброки», його реалістичний характер та...
МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА Т. Г. ШЕВЧЕНКА
Мета: ознайомити учнів з мистецькою спадщиною великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка, визначити її пізнавальний,...
Питання на іспит з конституційного права
Система конституційних прав і свобод людини і громадянина. Основні способи закріплення прав і свобод людини та громадянина
Урок №37 Тема. В. Шевчук. Життя і творчість митця. Особливості світобачення,...
...
РОЛЬ ВЧИТЕЛЯ У ПРОЦЕСІ ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА НІДЕРЛАНДІВ
Сучасна школа має на меті підготувати молодих людей до життя у відкритому, демократичному, полікультурному, гуманному суспільстві....
Уроку. Чому Шевченка називають генієм, пророком, мислителем?
Т. Г. Шевченка; розкрити красу і неперевершеність ранніх балад Т. Шевченка; розвивати допитливість учнів, уміння зіставляти факти,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка