Розробка уроку української літератури у 9 класі

2. Вступне слово учителя.

Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін... На «любовному небосхилі» Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір'я — всі знайдено, названо, видруковано. Чим зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до інтимного життя видатних людей? Хіба кохання — не випадковість? І хіба не мають рації лю­ди, які кажуть: «Яке кому діло до мого кохання?».

Ні, ці люди не мають рації. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.

ІV. Актуалізація опорних знань.

„Мікрофон”

• 
  Ким є для нас, українців, Тарас Шевченко?
  
• 
  Що означає поняття „інтимна лірика”?
  

V. Сприйняття і засвоєння знань.

1. Учитель: Міркування про кохання визначних людей особливо правомірні сто­совно Тараса Шевченка, який кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи в коханні жіночий ідеал, суго­лосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності, особистої і суспільної. Кохання Шевченка і його любовна лірика допоможе глибше розкрити нам сутність Поета.
(Виразне читання поезії

„Ми вкупочці колись росли”)

2. Бесіда: Зверніть увагу на час написання твору.

- Що це за період у житті поета?

- Кому міг присвятити її?

3. Розповідь про Оксану Коваленко (учениця).

Першим сильним почуттям Тараса було його дитя­че кохання до сусідської дівчини Оксани Коваленко. Історія знеславлення Оксани, скупі бра­тові слова про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Капітанші», «Слепой», «Наймички», «Катерини», пройшли через поеми й повісті Шевченка. І ми побачимо, як пізніше цей тип фа­тально буде подобатися Шевченкові в жінках, зму­шуючи його шукати в них ту, «справжню», — подру­гу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижала­ся йому Оксана.

4. Виразне читання поезії „Сонце заходить, гори чорніють”. Бесіда:

• 
  Чим викликана поява твору?
  
• 
  Які художні засоби вжито у поезії? Про що вони свідчать?
  

Звучить музичний запис вірша-пісні

„Зоре моя вечірняя”

5. 
   Виразне читання поезії „Нема гірше, як в неволі...”
   

Звернути увагу на посвяту. Хто це „Г.З.”?

6 . Слайд №3 „Моє ти диво чорнобриве”

а) Розповідь учня про стосунки між Ганною Закревською та Тарасом Шевченком.

Ганна Закревська - дружина поміщика села Березова Рудка на Пол­тавщині. Познайомився поет з нею влітку 1843 року й наприкінці того ж року намалював портрет.

Красива, розумна, високоосвічена. Його зачарувала ця жінка. У листах до друзів він називав її «Ганною вродливою». Пе­ребуваючи на засланні, він пише вірша:

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою свіжо-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі...

б) Учениця (у ролі Ганни Закревської)

Перед моїм портретом зупиня­ються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не зна­ють про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. На кожному іншому з портретів Шевченка, стилізованих за модою того ча­су, немає таких очей, нема такого трагічного, душев­ного життя очей, такого слізно-ніжного, промовисто­го погляду, як на моєму портреті. Мої очі тільки на перший погляд здаються чорними, але, якщо приди­витися, ви побачите, як старанно Шевченко витримав у них справжній їхній колір, сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі мої були синіми. Хоч синіх очей поет майже ніколи й ніде не оспіву­вав, бо улюбленими очима його поем були очі карі.

Тепер останнє свідчення, найвирішальніше — вірші Шевченка. Він не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання це зробив, як виняток, для Оксани Коваленко, та й то залишив крапки в її прізвищі, для Варвари Миколаївни Рєпніної, присвя­тивши їй «Тризну», і для маленької дівчинки Мар'яни. Лише на засланні Шевченко стає відвертішим у віршах, пише про своє кохання, про те, що «снилось-говорилось..,». Вірш «Якби зустріли­ся ми знову», всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схованій під двома літерами — Г.З. Отож, Ганні Закревській, тобто мені.

в) Учень виразно читає вірш „Якби зустрілися ми знову”

7. Слайд №4 „Це тихе сяйво над моєю долею”

а) Розповідь про Варвару Рєпніну.

Правнучка останнього гетьмана України добре знала своє родове коріння і пишалася українсь­ким походженням. Вона часто відвідувала Батурин — столицю українських гетьманів. А на той час Батурин був власністю Варвариного дядька Андрія Розумовського.

Коли ж звела доля Шевченка з Варварою?

Влітку 1843 року. Романтично описує княжна їх першу зустріч в Яготині. З літнього дощу з'я­вився перед Варварою, наче Провидіння. З цього часу ім'я Тараса Шевченка супроводжуватиме її до останніх днів життя.

Їх стосунки укладаються у слово «кохання», вона — чи не одна з перших — назвала його генієм.

Вона зробила його ідеальним у своїх думках, у своїй уяві. А він був живий, схильний захоплю­ватися, любив жартувати і залицятися до дівчат, гульнути у веселій парубоцькій компанії.

Княжна вважала своїм святим обов'язком нага­дувати поетові про його високе покли­кання. Шевченко був зворушений, роз­чулений, він сприймав княжну як дру­га, називав її своїм янголом-хоронителем.

Не судилося Т. Шевченку і княжні бути разом. Рідня, особливо мати, доклали зусиль, щоб розлучити їх. Княгині здавалося, що Шевченко, ко­лишній кріпак, не рівня її доньці Варварі.

Так княжна Рєпніна на все життя залишилася са­мотньою.

Після 10-річної розлуки (Шевченко перебуває на засланні) друзі поба­чилися в Москві у 1858 р. Шевченко і Щепкін відвідали Рєпніну. Десятиріччя проклало між ними прірву. Княжні здалося, що Шевченко вже зовсім згас.

Вона також постарішала, але час пошанував її зовнішність. До кінця своїх днів Рєпніна жила в Москві, в родинному будинку. Тут, у 1864 році княжну побачив її троюрідний внучатий племін­ник по матері граф С.Шереметьєв, який згодом написав про Варвару Миколаївну гарні спогади (за борги княжна продала будинок у Лефортово; жила, переїжджаючи з квартири на квартиру, займалася благодійництвом, хоча і не мала надлишків). Померла княжна Варвара у 1891 році. Похована на цвинтарі московського Олексіївського монас­тиря.
б) Учениця ( у ролі Варвари Рєпніної)

(читає вірш-посвяту)

Вернути б час, і я — Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму,

Як вірна подруга, прийшла...

Твоєю стала б я сестрою,

І в Придніпровський рідний край

Листи б од тебе одсилала,

Я берегла б твої пісні...

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.
8. Слайд №5 „Агата Ускова”

а) Розповідь учня.

Взимку 1854-1855 років йому знову зблиснуло ко­хання — і обірвалося. У Новопетрівську фортецю на зміну колишньому коменданту Маєвському приїхав новий, Іраклій Усков, з дружиною і дітьми. Перше, що зігріло Шевченкові душу, були діти. Поет щиро полюбив їх. Про його незвичайне вміння спілкувати­ся з дітьми, палку любов і ніжність до них є десятки зворушливих свідчень. Взагалі характер Шевченка не можна зрозуміти повністю, не знаючи його любові до дітей і старих.

б) Учень читає вірш Т.Шевченка „/ досі сниться: під горою...”
в) Учень продовжує розповідь про Т.Шевченка та Агату Ускову

Захоплення дітьми перейшло у схилян­ня перед їхньою матір'ю — Агатою. Ця жінка довго здавалася йому вищою досконалістю. Ось як вона згадувала про Т.Шевченка:

„Шевченко був у нас, як у рідній сім'ї, всі його ду­же любили. Надя тоді була ще маленькою. Бувало, візьме її на руки, сміється до неї ясною посмішкою. А Наталі біля нього всім серцем. Співала йому. Вона була улюбленицею Шевченка. Він вчив її ук­раїнських пісень.”

З часом тверезий розум Тараса Шевченка зрозумів, що він зайвий у цій щасливій сім'ї, але серце переконати було важче.
9. Слайд №5 „Моя ти любо! Усміхнись...”

а) Учитель: Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім'ю, дружину, дітей. Він постарів, хворий, змучений цингою. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка.

(Виразне читання поезії „Якби з ким сісти хліба з'їсти”)

б) Учениця розповідає про знайомство із Ликерою Полусмаковою.

Сум і відчай минають, з'являється нова надія одружитися зі своєю, з кріпачкою. Він зустрічає в домі поміщиць Карташевських дівчину-кріпачку Ликеру Полусмакову — і знову довірливо закохується. В Ликері він побачив свою Оксану, і з новою силою захотілося поету тихого сімейного щастя.

в) Виразне читання поезії „Ликері”

г) Учениця: Ликеру Тарас Григорович сприймає спо­чатку як селянську просту дівчину, життєво мудру й кмітливу.

Тургенєв, який бачив Ликеру у Карташевсь­ких, так описує дівчину: «Істота молода, свіжа, не дуже красива, але з чудовим білявим волос­сям і тією чи то гордовитою, чи то спокійною поставою...».

Ця постава і обдурила поета. Насправді ж Ликера мріяла про гроші, багатство, панське жит­тя. А ще їй хотілося «досадити панночкам Карта­шевським».

ґ) Учениця – Ликера (слайд №6)

Шевченко пропонував мені руку й серце. Казав, що купить хатинку, біленьку, гарненьку, із садочком. Я буду в ній справжньою господинею! Взимку поїду до Парижа або Петербурга. Я в дорогому вбранні, вся в коштовностях, наче справжня пані. І я заведу собі прислугу.

А взагалі, хіба ж би я за такого старого пішла, як­би не подарунки та не те, щоб бути панією?!

д) Учениця продовжує розповідь:

Поетові таке поняття про сімейне життя було абсолютно чужим і незрозумілим. Т. Шевченко не обіцяв такого життя корисливій дівчині, і вона йому грубо відмовила.

е) (Виразне читання вірша „Поставлю хату і кімнату”)

є) Учениця: Шевченко пережив своє останнє сва­тання так само бурхливо, як і роман з Усковою. Не пощастило йому одружитися, сьозами-водою розли­лося «святеє диво»... Ликера Полусмакова пізніше вийшла заміж за перукаря Яковлева, прогнала чо­ловіка, тримала якийсь час сама його заклад, а на старість оселилася в Каневі, часто ходила на могилу Шевченка.

ж) Інсценізація уривку із поеми О.Пухного „Ликера”: діалог між Ликерою і Тарасом.

Ликера ворушить губами, бачить Тараса. Він торкає плеча, як тоді, востаннє, багато літ назад.

Тарас:

— Годі, любо, мій єдиний друже.

Не йняли нам віри без хреста.

Там бо не калюжі — красні ружі,

В них твоя голівка золота.

В них моє кохання, що від Бога,

І твоя розпука й каяття.

І рушник весільний, і дорога

На Чернечу, крізь усе життя.

Красні ружі, ой, ці красні ружі,

І любистку ніжні пелюстки.

І раби, невольники недужі.

Що на нас сичать зоддалеки.

І недосвіт, той барвінок вмерлий.

Тую одинокість не зови.

Ой, Ликеро, зманлива химеро

Із чорнявим видугом брови.

Ти мене і кликала, й манила,

Сном щасливим ти мені була.

Ти самотній рай мій запалила

І старцям навіщось віддала.

Гілонько вишневої Вкраїни,

З барвами між стрічок у вінку.

Я тебе кохав ще у Раїмі,

Я тебе напитував таку.

Я тебе гукав із Кос-Аралу,

З Орська, Оренбурга, Островні.

Я — в Новопетрівських муштрувальнях...

Нащо ти злукавила мені?!

Нащо? У холоднім Петербурзі,

У оту жахку останню ніч, —

Стала ти калиною при лузі,

Що востаннє доторкнулась віч.

Ти закрила небо над очима.

Наді мною, як ота зоря.

Ти, Ликеро, ти — моя причинна.

Тополина з берега Дніпра.

Ти прийшла — чи так мені здалося?

Ти схилилась — свічечка в руці.

І війнули пахощі волосся,

І сльоза скотилась по щоці.

Ликера:

— Ми з тобою на Чернечій — разом:

Я ось тут — на тому світі ти.

Я тобі наречена, Тарасе,

Забери з собою і прости.

Тарас:

Там Харон і Стікс, і тиша раю.

Тут — Дніпро і небо, і земля.

Хай тебе, Ликеро, Бог прощає.

Хай прощає... і благословля.
з) Виразне читання поезії „Барвінок цвів і зеленів”

-Пояснення, чому барвінок в усній народній творчості вважається символом сімейного щастя ( у квітки 5 пелюсток – 5 засад людського щастя: краса, вірність, злагода, ніжність, незабутність).
10. Сповідь у коханні Шевченку

VІ. Підсумок.

1. Яку рису , притаманну Шевченкові, ви для себе відкрили, читаючи інтимну його лірику?

2. Значення інтимної лірики Т.Шевченка (поетична сповідь)

Поставить хату і кімнату,

Садок – райочок насадить,

І батьком, і коханим стати,

В раю земному мирно жить.
Та мрія залишилась мрією,

До дійсності і не дійшло

А долю мукою засіяла

Притулок в серці лиш знайшла.
Та не цвіла любов даремно,

Свої плоди вона дала:

На Україну – бідну, темну –

Красу і світло принесла
VІІ. Домашнє завдання: Інтимна лірика (поезія за вибором учня – напам’ять); відгук на інтимну лірику поета

Література

1. Браташевська О. „І прехорошою такою...” // Українська мова та література. - Число 46 (302), грудень 2002

2. Дарда В. Його кохана. – К.: 1984

Пухний О. Ликера. Драматична поема.// Мелодії джерел. – Черкаси, 2003.

3. Слоньовська О. Конспекти уроків з української літератури. Нове прочитання творів. 9 клас. – К.: 2000. – с.246 – 250

4. Чуб Д. Живий Шевченко. Біографічні та літературознавчі оповіді. – К.: 1994. – с. 23 – 41

5. Шевченко – художник. Живопис, графіка. Альбом. – К.:1986