Хлібові вклонімося
Мета. Прищеплювати учням бережливе ставлення до хліба;
виховувати повагу до людей праці;
ознайомлювати учнів із минулим свого народу, звичаями нашого краю.
Обладнання. Колоски пшениці, коровай, вишиті рушники, вироби з тіста, сніп, калина. Сцена, оформлена під українську хату.
(На фоні повільної народної музики)
Ведучий 1. Візьму я в руки хліб духмяний,
Він незвичайний, він святий,
Ввібрав і пісню, й працю в себе,
і сонця промінь золотий.
Цей хліб рум'яний на столі.
Йому до ніг вклонитись треба,
Він — скарб найбільший на землі,
Життя щоденного потреба.
Ведучий 2. В народі ж хліб, як матір поважають,
Ця шана з плином часу не зника,
І дорогих гостей завжди стрічають
З хлібиною в барвистих рушниках.
Так хай же щедро наливає соком
І колоситься золотистий сніп,
І хай же родить більше з кожним роком
Його величність — годувальник хліб!
(На сцену виходять дівчата в українському вбранні з короваєм на рушнику)
Дівчина 1. Хлібом-сіллю Вас стрічаєм
За українським звичаєм,
Світ тримає вічний слід,
Що лишають батько й дід.
Нас всіх гріє рідна хата,
Мак у полі й чиста м'ята,
Рід наш красний тут цвіте,
Наче сонце молоде.
Дівчина 2. Український звичай
Мов калиновий гай,
Мов рушник на стіні
І обруч на столі,
Кожну мить пам'ятай,
Ти весь вік пам'ятай,
Роду свого звичай,
Український звичай.
Дівчина 3. Не розгубим хліб і свята,
Що любов'ю розпочаті,
До небес їх піднесем,
І навіки збережем.
Ведучий 1. Доброго дня, любі друзі, дорогі гості ! Ми раді вас бачити і вітати на нашому святі.
Сьогодні ми будемо возвеличувати хліб, у який стільки вкладено праці і поту, мудрості і сили, досвіду і терпіння. Чи знаєте ви, як пахне життя ? Давайте на мить відчуємо цей запах... Це запах хліба. Його неповторний, ні з чим не зрівняний дух робить хліб живим, невід'ємною частиною кожної людини.
Читець 1. Пахне хліб, як пахне хліб!
Любов'ю трударів і радістю земною,
І сонцем, що всміхається весною,
І щастям наших неповторних діб, -
Духмяно пахне хліб!
Ведучий 2. Теплий хліб, виплеканий невтомними руками трударя, таїть у собі тепло його серця. Усе, що він має доброго, чистого, щедрого, уміщується у маленькій зернині, вирощеній на золотій ниві.
Читець 2. Чи знаєш ти, чим пахне хліб,
коли весною кілька діб
Гуркоче трактор над рікою ?
Хліб пахне працею людською.
Чи знаєш ти, чим хліб запах,
Коли жнивують у степах
Твої батьки в гарячу пору?
Він пахне щастям хлібозбору.
Чим пахне хліб, чи знаєш ти,
Як повезуть твої брати
Зерном наповнені машини?
Хліб пахне соками зернини.
Чи знаєш ти, чим хліб землі
Пахтить на вашому столі
Весною, влітку і зимою ?
Хліб пахне радістю людською.
Ведучий1. Здавна хлібові надавали круглої форми, ототожнюючи його зі сонцем. Якщо у домі пахне хлібом — тут злагода та щастя. Якщо в державі колосяться хлібні поля — тут мир і достаток. Хліб — це честь, хліб — це сила, могутність держави. Хліб — це святиня. Хліб — це майбутнє.
У всі віки хліб був обов'язковим атрибутом, що супроводжував найважливіші події в житті людини. Коли народжувалась дитина і йшли її хрестити, неодмінно клали в колиску срібний карбованець і хлібину — на здоров'я і достаток.
Коли дитина йшла на навчання до дяка, батько ніс пучок різок, горщик каші та хлібину — на розум, силу та здоров'я.
Ведучий 2. На весіллі молодих зустрічали хлібом-сіллю і молоде подружжя схиляло голови перед хлібом, цілувало його, приймаючи благословення.
На тому місці, де мали ставити хату, сіяли пшеницю. Якщо вона добре сходила, це означало, що місце добре, чисте і хату можна будувати.
У нову хату входили тільки з паляницею. Вважалося великою невихованістю і неприязню до господарів оселі зайти без хліба. Принести хліб- означало щире побажання достатку, здоров'я та добра.
'Випікання хліба потребувало неабиякої майстерності. Добрі господині славилися на все село.
х запрошували на випікання короваю для молодих чи пасок Великодня. Ї зрозуміло, коли в сім'ю входила невістка, свекруха насамперед перевіряла, як вона вміє пекти хліб.
( уривок з повісті Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»)
Кайдашиха Мелашко! Час діжу місити. Чуєш ?
( Мелашка бере діжу, просіває муку, доливає води, починає місити. Кайдашиха біля печі глузливо на неї дивиться)
Кайдашиха Лавріне! Підстав своїй жінці стільчика, бач, не дістане
руками й до половини діжі
( Лаврін підставляє стільчика. Місить далі)
Кайдашиха Лавріне! Втри жінці піт з лоба, а то ще в діжу покапає ( сердито) ( Лаврін обтирає жінці піт з лоба)
Кайдашиха Лавріне! Утри лиш носа своїй жінці. Он, бач, дядьки з носа
виглядають ( кепкуючи з невістки)
( Лаврін мовчки глянув на матір. У хату заходить Кайдаш)
Кайдаш Чого ви тут собачитесь. Давайте вже обідати ( глянув на діжу)
Та у вас і хліб ще не печений!
Кайдашиха Опізнилась. Чому так не опізнитись, коли понабирали в хату
невісток з Заладинців. Коли з Довбишами не могла увинутись,
а з Балашами й поготів... Он бабляється з діжею, із самого ранку,
неначе дитина пічки копає
( підійшла до діжі, подивилась. До невістки)
Геть вилазь з діжі, бо сьогодні не будемо обідати!
( помила руки, обтерлась рушником, почала мішати тісто)
Кайдашиха ( до Мелашки) Чого ти стоїш, ніби сьогодні привезена?
Он зосталось тісто на руках на цілий хліб. Пообшкрібай ножем
тісто в діжу та порайся коло печі.
( Мелашка почала мити руки)
Чого ти там бабляєшся ? Мий хутчій руки, бо прийде батько
вдруге до хати, то він нам поб'є спину!
( Мелашка затріпала руками.Почала наставляти на стіл,
Кайдашиха саджати хліб. Зайшов Кайдаш)
Кайдаш Якого ви недовірка вдвох робите, що в вас і досі обід не готовий?!
Піди, Мелашко, до Мотрі та позич хліба на обід
( Меланка збирається йти)
Кайдашиха ( хапається за рогач)
Не йди до Мотрі позичати хліба, бо ноги рогачем поперебиваю!
В неї снігу зимою не дістанеш ( голос за-за сцени)
Мотря Як тільки котра з вас ступить на мій поріг, то я вам обом
поперебиваю ноги оцією кочергою! Сплять до обіду та ще мене
й судять: судіть вже Мелашку, а мене не чіпайте.
( Кайдаш плюнув, вийшов з хати, за ним Лаврін. За столом
тихо плакала невістка, а Кайдашиха, як осавула, стояла серед
хати)
Ведучий1. В усі часи майже всі свята були пов'язані з хлібом, і не тільки як найпотрібнішим продуктом харчування — навколо нього розгорталося справжнє дійство. На Різдво обов'язково пекли пироги з капустою і маком, пампушки, дрібні пиріжки — різаники, якими частували дітей, готували кутю з товченої пшениці, вносили сніп жита - «злото, щоб увесь рік ми жили багато».
На Великдень у красному куті виставляли високі паски, прикрашені гілочками свяченої верби і свічками. Навколо пасок- барвисті крашанки та писанки. Якщо в хаті була дівка на виданні, клали їй паски на голову і казали: «Аби у людей була велична, як наша пшенична».
На Трійцю обов'язково на великих листках пекли з доброго тіста пироги із солодкою літньою начинкою — мазури. Пиріг ставили посередині столу і прикрашали м'ятою, квітами, пахучим зіллям.
На свято Андрія влаштовували вечорниці, на яких основним дійством було кусання калини. Калита — великий корж із білого борошна. Печуть калиту дівчата, тісто місяць по черзі. Тісто солодке, з медом, зверху калиту оздоблюють сухими вишнями. Посередині — дірка, через яку протягують червону стрічку і підвішують. Її дістане тільки той, хто високо підстрибне. Біля калити стає вартовий - «Пан Калитинський». Це жартівник, який смішить хлопців, що намагаються відкусити шматок. Хто розсміється втрачає право кусати калиту. За це його «Пан Калитинський» маже його чорною сажею.
З часом виникло багато народних повір'їв про хліб, своєрідних законів, переступити які вважалося гріхом.
Ведучий 2. Випікали хліб у суботу. І дивились, якщо хліб гарно вдається — буде удача цілий тиждень, глевкий — на сльози, підгорить — на смуток, потріскається — чекай новин. Турбота про випічку хліба лежала на господині. У день, коли спеціально для хлібів розпалювали піч, вона трималася суворо і зосереджено, від неї не чули звичних жартів. Ще б пак! Адже якість хліба — це жіноча честь і авторитет. Селяни були впевнені, що тямущій майстрині під силу було з житнього борошна спекти пшеничний хліб. І, звичайно, господині не хотілося почути, наприклад, таке: «Місила — бодай трясця трусила, пекла — бодай катових рук не втекла!», «Ох, і спекла наша Луця, що не їсть і цюця».
Ведучий 1. Із хати жоден гість без хліба не йшов, скибочку відкраювали на дорогу «на померлі душі».
По тому, який виходив весільний коровай, передбачали долю нової сім'ї. Тому пекти коровай просили людину добру і вмілу.
Так само пізнавали долю народженої дитини по хрестинному калачу.
Якщо першу хлібину з нового урожаю не подаруєш людям- обсядуть злидні.
Зі столу ніколи не прибирали хліб, який лежав на вишитому рушнику, щоб нечиста сила не потрапила в хату, щоб не перевівся достаток.
Де б ви не накривали на стіл , яких би страв не наготували, всі старання будуть марні, якщо забудете про хліб.
Найдобріші ласощі з часом набридають. Хліб — ніколи.
Ведучий 2. Який же подати? Чорний? Білий? А він буває різний: житній, пшеничний, питльований, подовий, ризький, бородинський... У всякого хліба свій смак, своя форма : паляниця, калач, буханець, батон (показує на хлібні вироби з виставки).
У Білорусії випікають плетенки, в Україні — паляниці, у Молдові — яєчний хліб, в Естонії — валгалські булки, у Латвії — світку — мейзе.
У Чехії люблять хліб моравський, рогалики солоні, у Польщі — хліб сандомирський і закопанський, у Німеччині — хліб із тмином або анісом.
Є хліб буденний, є святковий: пряники, бублики, сушки, сухарики, здоба з маком та корицею, кренделі. Але всякий хліб веде свій родовід від круглого як сонце коржа. Коржі й нині печуть і дуже люблять, особливо малеча. А хто не любить пиріжки?
(Українська народна пісня «Із сиром пироги»)
Ведучий 1. Важка праця хлібороба. Це недоспані ночі, напружені дні, висушене сонцем обличчя і мокра від поту сорочка. І сьогодні ми запросили в гості хліборобів, простих людей з добрим серцем і золотими руками.
(Надається слово гостям, представникам місцевого хлібзаводу)
Читець 1. Спасибі, люди, що зростили хліб,
Що доглядали всі зернятка й сходи,
Що у холодні ранки і спекотні дні
Важкої ви не кидали роботи.
Спасибі, люди, що зростили хліб,
За те, що доглядали кожну ниву,
За руки, що їх вкрили мозолі,
За кожну грудочку, потом политу.
Спасибі, люди, що зростили хліб,
Що на столі у нас свіжа хлібина,
І пряники, і булки, і торти -
Все, за що б раділа Україна.
За ночі недоспані, ваші вихідні.
За вашу працю, безкорисливу і щиру,
Дай, Боже, людям, що дарують хліб,
Багатства, радості, і злагоди, і миру.
Інсценізація
Хлопчик. Нам дали завдання в школі:
написати твір,
яка з усіх професій
важлива — перевір!
Сказала мені мама,
що лікар головна,
бабуся, що учитель,
а тато — сталевар.
Утрутився в розмову
і мій найстарший брат:
«Робота рятувальника -
важливіша, ще б пак!»
Ой, що ж мені робити?
І як вчинити тут?
Чий з усіх тут названих
Найважливіший труд?
Піду я до учительки,
що поряд нас живе,
і розпитаю в неї
про вчительство усе!
Добридень вам, учителько!
Учителька — Добридень і тобі!
Хлопчик — Чи не могли б, шановна,
допомогти мені?
Я чув, що ваша праця -
найвища за усі,
що ви в життя путівку
надаєте усім:
і сталеварам, й льотчикам,
ученим, столярам,
поетам і художникам,
артистам, морякам...
Учителька — Ой, ні, моя дитино!
Усе це, звісно,так,
Але є труд важливіший -
дарує він життя...
Хлопчик — Я зрозумів, спасибі,
Ц ж лікар, я згадав,
та все ж таки у нього
я дещо б запитав.
- Здрастуйте, о лікарю!
Ви, кажуть, чарівник:
даруєте життя ви...
Лікар — До цього я вже звик,
бо стільки років праці
професії віддав,
щоб кожен той, хто хворий,
Не раз щастя пізнав.
Хлопчик — То ж, значить,
ваша праця є головною? Так?
Лікар - Це, бач, на погляд перший,
тобі скаже усяк,
та, хлопчику мій любий,
важлива разів в сто
робота чоловіка,
що висіва зерно,
хто в спеку і у зливу
пшеницю і овес -
ростить на радість й втіху
врожай на рід наш весь.
Хлопчик — Це ж хлібороб! Спасибі
вам, лікарю, бувайте!
Лікар — Ходи здоров, хлопчино!
Хлопчик — Тепер подумать дайте.
То ж що виходить, друзі?
Ростити хліб почесно?
Учитель - Звичайно, мої любі,
скажу усім я чесно.
Хліб — це наша сила,
здоров’я і краса,
уміння, мрії крила,
достаток і знання!
Лікар — Хліб — це наша радість,
сучасність, майбуття,
Хліб — наша невмирущість.
Хліб — це саме життя!
Хлопчик - Твір в мене вийде класний -
Це точно знаю я,
А ще ростити колос -
професія моя!
Ведучий 2.
Друже! Хто б ти не був і ким би ти не став, ти ніколи не зможеш обійтися без хліба.
Живи так, щоб твій хліб був завжди справедливий і чесний, стався до нього так, щоб і для твоїх дітей, і правнуків він назавжди лишився прекрасним дивом, витвором рук людських. Запам'ятай і скажи всім: у хлібі — душа твоєї землі, долі багатьох людей, їхня невтомна праця.
Не топчи хліба, не кидай недоїденим, не гордуй ним.
Ведучий 1. Зайшовши до хати, возрадуйся йому. Віддай шану тим, хто зростив його, зібрав і змолотив, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце паляниці.
Хай завжди хліб, совість наша, буде в хаті, лежатиме, прикрашений вишитим рушником, свіжий і святий. Хай найпершою молитвою буде хвала хлібові, прохання, що він завжди був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовить народ, коли черствіє хліб, то й черствіють душі.
Ведучий 2. Пам'ятай: за хліб платять життям. Шматок хліба, поділений навпіл, робить людей друзями.
Головним твоїм годувальником завжди був твій народ. Намагайся віддячити йому за хліб усім добром, на яке тільки здатен. Про людину можна судити з того, як вона цінує хліб: тільки сильний духом вдячний за хліб. Будь же вдячним, друже!
Читець 2.
Хліб священний лежить на столі -
Запашний і рум’яний, високий.
Знають добре старі і малі,
Що то рук хліборобських неспокій.
Хліб священний лежить на столі,
В нього запах жнив’яного літа.
Хай завжди буде хліб на столі
І, як сонце, сіяє над світом.
|