|
|
Скачати 176.99 Kb.
|
|
Вивчення теорії літератури у школі Сковорода Наталія У сучасному вітчизняному літературознавстві утвердилася думка, що теорія літератури (від грец. як спостереження, дослідження) вивчає сутність, зміст і форму художньої літератури, її специфіку та функції. Предметом теорії літератури є аналіз конкретних літературних явищ, поділ літератури на роди, види і жанри. Теорія досліджує літературний процес, зміну напрямів і течій, особливості стилю окремого письменника й літературної доби, наприклад, епохи класицизму чи бароко, а також закономірності розвитку мови художньої літератури, основи та особливості віршування тощо. Теоретико-літературні відомості є невід'ємною частиною шкільного курсу української літератури, підпорядковані завданням вивчення художніх творів, сприяють осягненню мистецтва слова як естетичного феномена. Засвоєння знань із теорії літератури дає змогу учням усвідомити сутність художніх явищ, повніше сприйняти духовний досвід людства і збагнути провідні сенси життя. Застосування теоретико-літературних знань допомагає учням сформувати аналітичні вміння й виробити певні ціннісні орієнтації. У процесі вивчення і внаслідок засвоєння літературознавчих понять і термінів реалізується принцип науковості викладання української літератури в загальноосвітній школі, об’єктивується пояснення учнями художніх явищ і процесів [10, c. 145]. Сучасний етап розвитку освіти вимагає формування літературної компетенції у школярів. Школа повинна не тільки залучити до читання, сформувати навички читання, читацький інтерес. Основні завдання школяра на сучасному етапі літературної освіти – вміти проникнути у природу художнього твору та образу, розуміти особливості та функції поетичного слова, його естетичний вплив, навчитися читати осмислено. Вивчення теорії літератури на уроках української літератури починається вже з п’ятого класу. Воно сприяє глибшому розумінню художніх текстів, дає розуміння того, як створюється художній образ, які прийоми застосовує письменник задля естетичного впливу на читача тощо. Звичайно, шкільний курс не може вмістити всі літературознавчі поняття (їх налічується приблизно 1400). Крім того, не слід перетворювати урок на тлумачення та заучування цих термінів. Але вчитель повинен зробити все для того, щоб знання з теорії літератури стали інструментом для розуміння та аналізу того чи іншого твору. Кожен учитель по-своєму підходить до вивчення літературознавчих термінів та понять, бо повинен дати той мінімум, який закладено в програмі. Так, у 5-му класі діти повинні засвоїти 32 питання з теорії літератури, 24 – у 6-му класі, 21 – у 7-му класі, 13 – у 8-му, 13 – у 9-му класі тощо. Теорія літератури розкривається в загальноосвітній школі за навчальними програмами, в яких названа тричі:
Наприклад, у 5-у класі тема «В. Королів-Старий. «Потерчата», «Хуха-Моховинка», розрахована на два уроки, передбачає:
Ставши складовою частиною навчальної програми, теоретико-літературний матеріал (за підрахунками О. Бандури, - це «понад сто п’ятдесят теоретичних понять різної складності й об’ємності») розташовується за історико-літературним принципом структурування навчального матеріалу, який здійснюється в кожному класі відповідно до вікових особливостей і пізнавальних можливостей школярів. Вивчаються фольклорні твори – і подаються відомості про міф та легенду, казку, прислів’я та приказки; твори про історичне минуле народу – і поняття про літопис; українська радянська література – і поняття про соцреалізм тощо. У 6-у класі – засвоюються поняття про головного та другорядних героїв літературного твору; у 7-у – про ліричного героя (поглиблено); у старших класах – романтичний характер у творі, образи-архетипи й т. д [1, c. 11-26]. Формування певного літературознавчого поняття в учнів відбувається поступово, задовго до того, коли вони познайомляться з його теоретичним визначенням. Наприклад, програма передбачає засвоєння поняття композиції твору у сьомому класі. Проте це аж ніяк не означає, що у попередніх класах зовсім не зверталася увага на побудову твору. У п'ятому класі учні за програмою вивчали, що таке портрет і пейзаж, їхню роль у творі, розглядали побудову народних казок; а в наступних класах знайомилися зі способами викладу (розповідь, опис, діалог), прийомами зображення героя в епічному творі (портрет, показ вчинків, авторська характеристика), групуванням персонажів і т.д. Таким чином, процес формування поняття "композиція твору" пов'язувався з великою попередньою роботою. Розгляд композиції твору є необхідним елементом його аналізу у старших класах [8, c.336-338]. Для викладу теоретичних відомостей на уроках української літератури варто розглянути загальні методичні принципи, якими слід керуватися під час вивчення теоретико-літературних понять. Принцип науковості полягає у відповідності тлумачення понять теорії літератури, що вивчаються у школі, сучасному рівню літературознавчої науки. Принцип наступності. Шкільна програма побудована таким чином, що поняття з теорії літератури вивчаються протягом усього курсу "Українська література" з 5 по 11 клас. Вчитель має враховувати ті знання, які учні вже мають, й відштовхуватися від них, вводячи нові поняття. Деякі поняття поглиблюються, уточнюються, деякі дають можливість узагальнити те, що вже вивчалося раніше. Принцип доступності. Нерідко словесники пропонують школярам визначення теоретичних понять, узяті безпосередньо із літературознавчих словників-довідників. З наукового погляду тут все правильно, однак не забуваймо, що літературознавчі видання розраховані на дослідників літератури, а не учнів. Тому вчитель має певною мірою адаптувати подані в довідковій літературі поняття, щоб вони стали їм зрозумілими. Принцип співвідношення понять з теорії літератури з літературними творами, явищами, спадщиною митців, твори яких вивчаються. До введення нових понять на уроках української літератури можна прямувати двома шляхами: 1) дати визначення нового поняття, а потім показати спосіб його виявлення на літературних прикладах з матеріалу, що вивчається; 2) на підставі вивчення літературних творів, явищ узагальнити знання учнів, подавши нове теоретико-літературне поняття. Одначе, хоч який би шлях обрав учитель, завжди лишається актуальним принцип співвідношення цих понять з літературою, яка розглядається на уроці. Теоретичні поняття не мають бути відокремлені від художнього тексту, літературних явищ. Механічне їх уведення, без осмислення на основі літературного матеріалу, призводить лише до втрати інтересу учнів до питань теорії літератури. А вивчення теоретичних понять можна зробити надзвичайно цікавим. Скажімо, вчитель після визначення певного поняття може запропонувати учням знайти у художньому тексті, що вивчається, приклади, які ілюструють дане поняття. Можна організувати також гру "Теоретичне лото", коли учасникам роздаються картки з назвами термінів, а вони мають співвіднести їх з уривками з художніх текстів тощо. Принцип опори на культурологічний контекст. Вивчення української літератури передбачає врахування розвитку світової культури, адже літературу неможливо відокремити від загальних культурних процесів і філософської думки. Більшість літературознавчих понять так чи інакше пов'язані з історією культури і стосуються мистецьких явищ також (наприклад, романтизм, бароко, класицизм, гротеск, поліфонізм, символізм тощо). Принцип багатозначності. Уже йшлося про те, що літературознавчі поняття, як правило, багатозначні, тому один і той самий термін може вказувати на різні явища (як-от: бароко — доба, літературно-мистецький напрям і стиль; модернізм — літературно-мистецький напрям і сукупність різноманітних явищ у мистецтві кінця XIX — початку XX ст. тощо). Принцип історизму. Кожне з теоретико-літературних понять має свою історію. Врахування історичності літературознавчих понять допоможе вчителеві сформувати в учнів цілісне уявлення і про літературний процес, його динаміку. Принцип типологічних взаємозв'язків української та зарубіжної літератур. Більшість теоретичних понять, що вивчаються в курсі української літератури, представлені і в курсі зарубіжної літератури. Тому, щоб учні краще усвідомили місце української літератури у світовому літературному процесі, варто під час вивчення цих понять звертатися до творів і явищ зарубіжної літератури. Так учні зможуть отримати цілісне уявлення про літературу і світовий літературний процес [4, c. 15-18]. Досвідчені вчителі-практики знають, яку велику роль відіграє у вивченні понять з теорії літератури словничок літературознавчих термінів. Його учні починають укладати разом з учителем ще з 5 класу і до кінця шкільного навчання. Словнички літературознавчих термінів мають бути на партах на кожному уроці і періодично поповнюватися, щоб учні зверталися до них у разі потреби. Доцільно організувати у класі групу "теоретиків літератури", які допомагатимуть учителеві на уроці пояснювати теоретико-літературні поняття, використовуючи при цьому опорні схеми і таблиці, проводити літературні ігри з метою їх вивчення тощо. "Теоретики літератури" щоразу можуть змінюватися. Такий прийом рольової гри сприятиме активізації інтересу учнів до термінів з теорії літератури. Опанування учнями теоретико-літературних понять — одна з важливих ланок літературної освіти. Без цього неможливе свідоме вивчення предмета. У зв'язку з цим доцільно також визначити рівні опанування учнями теоретичних понять. Ці рівні вчитель має враховувати під час оцінювання та мотивації оцінок школярів, а також укладання завдань для тематичної атестації. Методисти (М. Кудряшов, О. Бандура) радять відводити окремі уроки для вивчення теорії літератури, або їх частини, залежно від обсягу і складності засвоюваних понять. О. Бандура обґрунтовує системно-структурний спосіб викладу теоретичних понять, який передбачає три ступеня систематизації відповідних знань учнів:
О. Бандура вказує на три етапи формування теоретико-літературних понять:
Окреслюється своєрідна формула пізнання теоретичного поняття: від спостереження за літературним матеріалом і накопичення читацьких вражень – до літературознавчих понять і термінів, пов’язаних із конкретним твором, і далі: до усвідомлення їх загальнолітературного змісту і значення. Є.Пасічник зауважує, що осмислення теоретичних понять відбувається раніше, ніж ознайомлення учнів з їхніми назвами – термінами. Розповідаючи про події,змальовані в художньому творі, учні готуються згодом свідомо пояснити сюжет твору; характеризуючи описи з тексту, інші поза сюжетні його елементи, вони наближаються до сприйняття в подальшому поняття композиції і т. д. П’ятикласники ознайомлюються з поняттями мови дійових осіб (І.Франко. «Фарбований Лис»), опису (портрета) зовнішності казкових істот (В. Королів-Старий. «Хуха-Моховинка»), образу ліричного героя (поезії Богдана-Ігора Антонича); у 6-у класі учні, спираючись на вивчені деталі поняття, пояснюють повнішу сутність образу головного героя літературного твору та його другорядних персонажів (В. Винниченко. «Федько-халамидник»). У наступних класах засвоєння термінів і понять, пов’язаних із розумінням образу персонажа, перестає бути метою навчання і перетворюється на засіб опрацювання нових виучуваних творів, яким дедалі вільно оперують школярі. О. Бандура зауважує, що засвоєння теоретико-літературних понять можна вважати достатнім тоді, коли учень уміє практично застосовувати свої знання на різному навчальному рівні. Застерігаючи від поверхового сприйняття теоретичних знань, не підкріплених конкретикою практичного розбору, Г. Токмань вказує на можливу відстань між словом-терміном і поняттям, яке це слово називає [11, c. 216-218]. Ефективним засобом вивчення теоретико-літературних знань методисти вважають вправи, «мета застосування яких – ширше ілюструвати виучуване теоретичне поняття, допомогти учням повніше осягти сутність відповідного літературного явища, становити внутрішні зв’язки однорідних понять, застосовувати свої знання на практиці, виробляти вміння ними користуватися» [6, c. 115-121]. Наприклад, у 8-у класі, де учні одержують поняття про силабо-тонічне віршування (на матеріалі поезій Т. Шевченка), доцільно систематично звертатись до практичного визначення рими, стопи, віршованого розміру різних поетичних творів. Корисними будуть п’ятихвилинки діагностики ритмомелодики ліричних творів, вивчених у попередніх класах, пояснення її ідейно-художнього значення у конкретному тексті. Оскільки теоретичні знання забезпечують наповнення досвіду читачів-учнів термінами і поняттями, зумовлюють науковість уроку літератури, то зростають вимоги до організації та проведення їх розумової діяльності. Є. Пасічник зауважує: «Учні засвоюють теоретико-літературні поняття, виконують різні мислитель ні операції, що сприяють розвитку в них розумових сил і можливостей, оволодівають різними способами і прийомами аналізу художнього твору. Треба визнати, що подібна робота в школі ще не завжди відзначається високим інтелектуальним рівнем» [3, c. 4-8]. Рушійними силами художнього пізнання, наголошує вчений, виступають проблемні методи, пошукові завдання, що створюють необхідні розумові труднощі у навчанні, надають йому певної новизни й мають активізуючи значення. Зважаючи на те, що у навчальних завданнях закладені певні алгоритми розумових дій, можна передбачити і варіативність цих завдань, що, однак, не виключає їх однотипності [7, c. 96-111]. Йдеться про можливості технологізованого навчання на уроках літератури, компонентами якого є типи навчальних завдань та алгоритми їх успішного розв’язання. Наприклад, засвоєння часткових теоретичних знань учнів основної школи про образ-персонаж буде успішнішим, якщо вчитель орієнтується на типи вмінь його аналізу та відповідну їм систему навчальних завдань. Засвоєнню теоретичних знань сприяє і літературна гра, що зацікавлює учнів і пожвавлює навчання, унаочнює абстрактні поняття й матеріалізує розумові дії, допомагає запам’ятовуванню термінів та усвідомленню понять, сприяє їх узагальненню та систематизації. Г. Токмань називає кросворди, вікторини, пропонує і нетрадиційні форми: «Поле чудес», «Що? Де? Коли? », «Брейн-ринг» [11, c. 230-236]. Значний інтерес викликає пропонована методистом технологія засвоєння понять і закономірностей літературного процесу, зокрема вивчення літературних напрямів. Г. Токмань називає основні складники знань, що характеризують кожен напрям у літературі:
Структурування змісту засвоюваних теоретичних знань у цьому випадку дає змогу не лише дібрати необхідний фактичний матеріал, а й розробити відповідну структуру навчальних завдань, що забезпечує системне вивчення кожного компонента знань на цю тему й осмислення загальних ознак літературного напряму. Важлива роль у набутті знань з теорії літератури належить самостійній роботі учнів. Найелементарнішим видом такої роботи є завдання відшукати в тексті твору певні художні засоби і пояснити їхню роль в реалізації творчого задуму митця. Важчими для учнів є завдання, що вимагають зіставлень літературних явищ, виділення спільного і відмінного (індивідуального) в цих явищах, теоретичних доведень, обґрунтувань (наприклад: що є спільного і відмінного у комедії, трагедії і драмі?; довести, що твір Т.Шевченка «Катерина» є ліро-епічною поемою; чому байку «Вовк та Ягня» Л.Глібова слід віднести до епічних, а не ліричних творів?). У процесі вивчення елементів теорії літератури можливі різноманітні види роботи, спрямовані на розвиток творчого мислення, уяви. Наприклад, з'ясовуючи віршові розміри, учитель дає завдання учням, які мають літературні нахили, скласти вірш на запропоновану тему і визначити його розмір. Звичайно, не можна розраховувати на те, що учнівські твори обов'язково відзначатимуться високою якістю. Але практикувати подібні види роботи потрібно. Складання віршів розвиває у дітей уміння проникати в специфіку художньої творчості. Можливий і такий вид роботи, як практична реалізація теоретичних знань у письмових творах учнів. Знайомлячи учнів з кращими зразками фольклору. в яких зустрічається багато образів-символів, учитель може дати, завдання підготувати твір-мініатюру, де тополя чи калина виступали б символом рідної землі. Формуючи поняття про портрет, можна запропонувати учням написати роботу на тему «Портрет моєї мами», «Портрет мого товариша». «Портрет мого знайомого». У систематизації теоретико-літературних понять важлива роль належить графічним таблицям з теорії літератури, які показують взаємозв'язок між окремими поняттями, окреслюють їх місце у загальній системі понять. Наприклад, графічна таблиця про роди і жанри літературних творів дає учням чітке уявлення, у якому співвідношенні між собою є епічні, ліричні та драматичні твори, які види й підвиди художніх творів включає кожен з цих родів. Графічні таблиці вчителі широко використовують на уроках як роздавальний матеріал. Перед учнями можна, наприклад, ставити такі завдання: на основі таблиці визначити спільне і відмінне в тих чи інших поняттях, обгрунтувати, чому те чи інше поняття включають у певну групу понять, на основі вивченого матеріалу скласти колективно чи самостійно в класі або вдома графічну таблицю понять, сполучити окремі таблиці у зведену або на основі зведеної накреслити окрему таблицю [9, c. 1-47]. Надлишок теоретичних знань може зашкодити, як і їх нестача. У цій роботі треба дотримуватися простих правил:
Одним із сучасних цікавих методів вивчення теорії літератури у школі є ейдетика (розробка Уткіної Л. А. ) - метод запам’ятовування окремих термінів та понять на пальцях. Це полегшує засвоєння, а у подальшому й відтворення знань з теорії літератури. Прикладом може слугувати вивчення понять гіпербола та літота: мізинець - літота, тобто зменшення ознак предмета та явища, а великий палець – гіпербола, тобто перебільшення. (Аналогічно – анафора, епіфора, поняття родів літератури – три пальці) [10]. Засвоєння теоретико-літературних знань у середніх класах здебільшого є підрядним до вивчення твору й зумовлюється його образним складом. Так, поняття про казку поглиблюється під час вивчення в 5-у класі літературної казки О. Сенкевич «Малий Віз»; про ліричний твір і строфу шестикласники довідуються під час вивчення лірики Т. Шевченка і т. д. Акцент у старшій школі робиться на загальних поняттях і закономірностях, що стосуються літературного процесу загалом. Наприклад, опрацювання роману В. Підмогильного «Місто» наближає старшокласників до поняття екзистенціалізму – закономірного явища художнього відображення; до одного літературного напряму відносять вони творчість І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, вирізняючи особливості індивідуального стилю кожного з них тощо. Методисти вказують на три рівні або групи теоретико-літературних понять:
Аналіз змісту теоретичних знань із літератури показує, що їх другий рівень переважає в основній школі, тоді як перший і третій – у старшій. Це означає, що у навчання актуалізуються відповідно індуктивний і дедуктивний методи художнього пізнання. Опанувавши поняття часткового характеру, школярі дійдуть на їх основі до загальних понять і закономірностей художнього творення і пізнання. Важливо навчити школярів «бачити» й визначати у тексті виучуваного твору прийоми творення – образотворчі засоби, компоненти художньої форми. В. Марко стверджує, що «…ключ до таїни художнього слова й літературного твору в цілому можна знайти лише на перехресті знання теоретичних основ аналізу феномена словесного мистецтва і вміння бачити всю дивовижну конкретику й неповторну оригінальність кожного складника змісту і форми твору» [7, c. 124]. Так, наприкінці другого уроку вивчення у 5-у класі літературної казки І. Нечуя-Левицького «Запорожці» учні зосередяться на картинах природи, змальованих письменником, поглиблять свої відомості про порівняння, метафори й художнє перебільшення (гіперболу). Особливу увагу слід звернути на засвоєння поняття про літературний пейзаж, як того вимагає навчальна програма [12, c. 3-4]. П’ятикласники мають не лише прочитати про нього довідку, що в підручнику, а й записати назву терміна і визначення цього поняття у зошит: їм варто рекомендувати вести літературознавчий словничок. У шкільному навчальному кабінеті літератури мають бути в достатній кількості й наукові літературознавчі словники-довідники, що використовуються учнями як посібники. Для глибшого засвоєння поняття про пейзаж п’ятикласникам доцільно дати орієнтовну основу дій ( відкрийте підручник на сторінці…, знайдіть і прочитайте довідку…, запам’ятайте..). Засвоєння учнями поняття про пейзаж під час аналізу твору допоможе їм не лише звернути увагу на опис природи, запам’ятати його, а й усвідомити його художню роль у творі загалом, зазнати на собі його ідейно-естетичного впливу. О. Бандура переконує: «…розкриття сутності теоретико-літературних понять у тісному зв’язку з аналізом художніх творів і фактів літературного процесу, на їх матеріалі – єдино правильний шлях вивчення цих понять» [6, c. 120]. У подальшому, в роботі над іншими творами цчні повинні активно застосовувати нові літературознавчі терміни і поняття. Вони поступово звільняються від «наївного реалізму» в сприйнятті художніх картин, у кожній із них намагаються помічати не лише зображене, а й виражене, наближаючись до розуміння виконавського завдання письменника та оцінюючи рівень його художнього виконання. Коли учні навчаться визначати в прочитаному прийоми творення персонажа, вони зможуть доказово пояснити його риси характеру. Наочні посібники: таблиці, схеми, карти й т. ін. відіграють важливу роль у засвоєнні теоретичних знань із літератури, матеріалізуючи такий спосіб розумові дії школярів. На уроках літератури в 11 класі, вивчаючи елементи теорії літератури, сьогоднішній учитель має говорити не про елементи стилю, системи віршування, образність, жанри літератури, напрямки літератури, партійність, народність, класовість тощо, як це було у 80-х роках ХХ ст., а про досить складний матеріал вузівського рівня складності – імпресіонізм, неоромантизм, модернізм, потік свідомості, постмодернізм тощо. Цей матеріал був і залишається найскладнішим для сучасного вчительського загалу. У процесі опанування понять з теорії літератури на вчителя чекають дві проблеми. Перша — суто літературознавча. Більшість літературознавчих понять по-різному трактуються у словниках і довідниках, немає їх усталених визначень, певних характеристик. Звідси чимало нарікань учителів на стан нашої літературознавчої науки. Мовляв, що ж то за науковці, якщо вони не можуть дати навіть точного визначення термінів. Друга проблема — суто методична. Як зробити, щоб вивчення цих понять стало органічним у структурі уроку? Як зробити їх зрозумілими для учнів? Як спонукати їх не просто визубрювати ті чи ті визначення, а глибоко розуміти їх, застосовувати набуті знання на практиці? Як пояснити поняття з теорії літератури доступною й зрозумілою для школярів мовою? Усі ці питання кожен з учителів щодня вирішує самостійно. А крім них, існують і загальнопедагогічні питання, і специфічні підходи щодо вивчення теоретичних понять у курсі "Українська література" [2, c. 44-50]. Таким чином, оволодіваючи арсеналом теоретико-літературних відомостей і привчаючись самостійно пояснювати за їх допомогою прочитане, учень зростає як кваліфікований, компетентний читач, який вільно сприймає завдання вчителя, пов’язані з аналізом твору, реалізується у власній художній творчості. У формуванні теоретико-літературних понять повинна бути чітка, добре продумана наукова система роботи вчителя-словесника, яка забезпечить успішне оволодіння аналізом художнього твору учнями, сприйняття художнього твору на належному рівні, реалізацію мети вивчення української літератури, зазначеної у чинній Програмі. Використана література:
|
|
Хомін Наталія Михайлівна вчитель української мови та літератури ЗОШ... Хомін Наталія Михайлівна вчитель української мови та літератури ЗОШ І-ІІІ ст с. Павлівка |
ОРІЄНТОВНИЙ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ КОНСПЕКТУВАННЯ З КУРСУ Барабаш Ю. Я. «Знаю человека…». Григорий Сковорода: Поэзия. Философия. Жизнь. – М., 1989 |
|
Розширити відомості з сфери літератури, науки, мистецтва країни,мова якої вивчається Наявність спеціалізованого рівня в середній школі, обумовлена більш внутрішньою мотивацією учнів щодо вивчення предмету, дає можливість... |
Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін... ... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний... Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",... |
Проблеми аналізу художнього твору на уроках світової літератури в школі Як зазначається у пояснювальній записці до програми із світової літератури, основна мета предмета – «залучити школярів до скарбниці... |
|
Формування читацької культури учнів Метою вивчення курсу зарубіжної літератури в загальноосвітній школі є формування широкої читацької компетенції у школярів, яка базується... |
Санжарівська Наталія Володимирівна Директор, учителька української мови та літератури вищої категорії, Старший учитель ОЗОШ Іллічівської міської ради |
|
Предмет і метод економічної теорії Основною метою вивчення економічної теорії є формування системи знань про економічні відносини як суспільну форму виробництва, проблеми... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми теорії та практики фінансів” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”.... |