НЕМИРІВСЬКЕ СКІФСЬКЕ ГОРОДИЩЕ
Місто Немирів оточує мальовнича місцина, яка з давніх часів приваблювала до себе людей. Мабуть, тому тут досить густо розташовані палеолітичні, неолітичні поселення, трипільські та древньоруські стоянки. Стоянки ще періоду неоліту (нового кам'яного віку) VI—V тисячоліття до нашої ери знаходимо на Побужжі біля сіл Гвоздів, Сокілець, Остапковець та ін. Але головною та унікальною перлиною нашого краю є скіфське городище VII—V ст. до н.е., розташоване біля міста на схилі плато, яке є одним із найбільших городищ на території України. Немирівські вали. Від них віє вічною мудрістю й такою сивою давниною, що тебе мимоволі посідають не менш сиві думки: „Яка ж сила стояла за тими людьми, котрі без досконалої техніки чи навіть звичайних лопат змогли нагорнути ті вали? Скільки десятиліть тривала ця робота? Чи захистили ці „мури” своїх творців?”
Стоячи на вершині такого вічного насипу, думаєш лише про одне, щоб бодай на годину потрапити у ті прадавні часи та хоч одним оком побачити крихітку живого існування тієї давності. Три тисячоліття ті вали мовчазним тулубом лежать розпростертими по периметру на чотири з половиною кілометри. Їх ширина — 32 метри; висота ще й досі становить близько 9 метрів, і лише можна собі уявити, скільки тієї висоти пішло в землю, осіло під невблаганним плином часу. За деякими даними, первинна висота валів становила понад 30 метрів. У вали були вкопані у два ряди п’ятиметрові колоди, заточені доверху.
Палац і парк Марії Щербатової, м. Немирів
В 1894 - 1917 внучка Болеслава Потоцького Марія Щербатова перебудувала старий палац. Марія збільшила також парк закладений ще за часів колишнього власника Вінцентія Потоцького, який за її часів налічував площу 85 гек.
В Немирівському палаці знаходилися багато речей з Тульчинського палацу, які перевіз сюди Болеслав Потоцький. В палаці знаходилися численні родині портрети, серед яких були портрет Анни Могили -- дружини Станіслава Ревери Потоцького.
В 1880 році старий палац Потоцьких був розібраний і на його місці через п'ять років за проектом Е.Крамаржа почав зводитись новий. За легендою, ідеєю для будівлі цього палацу слугував візит до Англії, де княгині Щербатової сподобався один з англійських заміських палаців. Немирівський палац будувався дуже довго – з 1894 по 1917. З приводу авторства проекту палацу єдиної думки немає – вказуються або пара архітекторів Г.Гринера і Е.Крамаржа, або чеський архітектор Іржи Стибрал (його підпис мають креслення палацу). Швидше за все архітектори просто змінювались в зв’язку з довгим періодом будівництва палацу. Деякі речі зі старого батькового палацу були перенесені у новий — наприклад великий камін з білого мармуру з каріатидами, два мармурових медальйона.
Запрошенним бельгійським парковим архітектором Ван Геєртом значно переплановується парк (85 гектарів), який отримує регулярне планування і впорядковується каскад паркових озер.
Музей «Літературна Немирівщина», м. Немирів
Поштовхом до створення музею стало встановлення у Немирові пам'ятника М. Некрасову. Завідуючий райвідділом культури М. Шпортун звернувся до всіх мешканців Немирова, працівників та учнів міста за підтримкою. За два з половиною роки в мальовничому куточку Немирова виріс музей "Літературна Немирівщина", який урочисто було відкрито напередодні Дня Перемоги - 8 травня 1991 р.
Колекція музею нараховує майже 700 предметів. Щорічна загальна кількість відвідувачів - понад 6 000 осіб.
Основу музейної колекції складають предмети, що розкривають життя та творчість М. Некрасова, Марко Вовчок, Г. Мачтета, літераторів - уродженців Немирівщини, письменників, які перебували на Поділлі та інших видатних земляків.
На базі музею створено літературно-мистецький клуб "Сузір'я", засідання якого, як правило, присвячуються визначним датам з історії української літератури.
Перший зал музею присвячено геніальному російському поету Миколі Олексійовичу Некрасову, уродженцю міста.
Другий зал присвячений Г. Мачтету, російському письменнику-демократу, колишньому учню Немирівської гімназії, класику української літератури Марко Вовчок, письменникам З. Тулуб, М. Трублаїні, а також видатному українському композитору М. Леонтовичу.
В третьому залі розміщено матеріали про письменників: М. Луківа, Г. Усача, А. Гудиму, В. Кузьменка, І. Волошенюка, О. Шеренгового, А. Колісніченка, А. Янченка, К. Лазаренка та художника Г. Малакова.
Картинна галерея «санаторій Авангард», м. Немирів
У світ живопису запрошує картинна галерея «Авангард». Окрасою галереї є портрет княгині Марії Щербатової, а вишукані пейзажі природи Подільської землі, чудові морські пейзажі та зображення самого парку, дивують відвідувачів точністю ліній та виконавською майстерністю художників.
Всього картинна галерея нараховує 400 полотен, виконаних у різній техніці.
Музей воїна-інтернаціоналіста П. Козоріза, с. Медвежа
Шкільний музей – гордість школи і усього району. Музей воїна – інтернаціоналіста П.Козоріза –результат колосальних зусиль педагогічного, учнівського та батьківського колективу – став, як це і було задумано, одним із самих соціально – значущих центрів села.
Комплекс Немирівської гімназії (1838), м. Немирів
Чоловіча гімназія явила собою цегляний двоповерховий будинок в дусі практичної казенної архітектури пізнього класицизму. Побудована на місці старого палацу Станіслава та Софії Потоцьких, так як старий будинок дворянського повітового училища став тісним.
Побудована архітектором, професором механіки та архітектури Київського університету св. Володимира Францем Івановичем Мєховичем (1783-1852), який виконував обов’язки архітектора Київського учбового корпусу, куди входила і Подільська губернія на замовлення Болеслава Потоцького. З побудовою нового приміщення Болеслав Потоцький домігся, щоб цей заклад одержав офіційну назву Немирівської чоловічої гімназії.
Тому 1838 рік став відліком для історії новоствореного закладу, який скоро став відомим на все Поділля.
Миколаївський монастир (XIX ст.), Свято-Троїцька церква (1876-1887), м. Немирів
 
В 1720-х роках по «милости пана дедичного пана воеводы Киевского Йосифа Потоцького» (власником Немирівських земель став у 1700 році) під Немировом будується чоловічий монастир (1783 році перетворено на жіночий) та храм Успіня Богородиці (Успенський храм). У тім же,1783 році за кошти Вінцентія Потоцького (сина Йосифа Потоцького) відновлюється монастир і Успенський храм та будується тут же новий Миколаївський храм.
Після поразки Польщі в російсько-польській війні 1792 року, відбувся другий, так званий «поділ Польщі», за яким у 1793 році Немирів у складі Брацлавщини був приєднаний до Російської імперії. Після приєднання Брацлавщини до Росії відбулось примусове «возз’єднання» уніатів із православ’ям. Немирівський жіночий монастир, що не мав ні засобів до існування, ні підтримки, прийшов до руїни. Саме тому у 1796 році Брацлавська консисторія вирішила перевести черниць у Вінницький Благовіщенський жіночий монастир. Проте не всі черниці погодились перейти у Вінницю.
Ті, що залишились, звернулися по допомогу до власника Немирова. У 1797 році Вінцентій Потоцький видав жіночому монастирю едикцію на право користування землею на 25 днів пахоти одним конем, сінокосом на 10 косарів, лісом на 22 морги, ставом та будівлями. Після такої матеріальної підтримки Наказом Святішого Синоду у 1798 році Немирівських монастир був затверджений із зачисленням його до ІІІ класу. У 1800 році ігуменею монастиря була призначена монахиня Єнафа. Вона отримала у спадок зовсім зруйноване монастирське господарство. Ігуменія Єнафа побудувала нові дерев’яні келії, деякі господарські будівлі і відновила церкви – Успенську та Миколаївську.
Дерево кохання (кін. XX ст), м. Немирів
Росте у Немирівському парку. За переказами дерево кохання посадив празький садівник Франтішек Томайєр, автограф якого зберігся на архівному плані парку, складеному
у 1900 році.
Калітанська криниця, с. Джуринці
За 1,5 км від села в сторону ст. Криштопівка, в мальовничій місцевості й знаходиться ця дивовижна та унікальна криниця з цілющою водою, яка лікує майже всі хвороби. З одного боку її оточує ліс, а з другого колоситься врожаєм поле. Уздовж лісу, коло кринички протікає річечка, яка колись була повноводою й у ній водилось багато риби. З покоління в покоління тут переказують ось таку історію. У давнину на цій місцевості було засноване село Джуринці, а в селі на пагорбу пан Калітанський за свій кошт збудував церкву. Якось по тому, на десяту п’ятницю після Пасхи люди прийшли до церкви на службу Божу. Коли усі зайшли у церкву і почалась служба, церква, різко здригнувшись, почала швидко осідати під землю. Люди, що були на той момент у церкві всі загинули, а натомість утворилось джерело з цілющою водою. За словами старожилів ця трагічна подія не вигадка. Одне тільки, що не збереглось у пам’яті людей – це дата події.
Як з’ясувалось згодом, ця місцина і в дійсності є загадковою та унікальною. Ось яке пояснення цьому всьому дає наука. За словами вчених вся причина криється в розміщенні горизонтів залягання ґрунтових вод, а, вірніше, в даному випадку, в їхньому переміщенні. Як відомо, усі пласти підземних вод є стабільними, нерухомими. А тут такий разючий виняток «із правил». Джуринецький горизонт ґрунтових вод виявився «мандруючим». На сьогодні вчені визначили зміну руху ґрунтових вод. Через кожні 360 років вони піднімаються до поверхні ґрунту, утворюючи трясовину та наповнюючи річечку водою. Потім цикл змінюється і ґрунтові води опускаються на глибину. А разом з тим висихає трясовина і вода у річечці. Отже, в ті часи, коли будувалась церква, трясовини не було, була тверда суха місцевість. Але з роками джерела підземних вод зробили свою справу – утворили під ґрунтом фундаменту церкви трясовину, в якій під натиском великої ваги і провалилась церква і люди, які були в ній.
Ймовірно, що по циклах руху ґрунтових вод, можна буде визначити трагічну дату зникнення церкви. Хочеться знати думку фахівців. Нащадки тих подій побудували на тім місці криничку і назвали її іменем пана Калітанського. З тих пір і до сьогодення до чудотворної криниці на десяту п’ятницю після Пасхи з різних усюдів сходяться люди та з’їжджаються церковні служителі, навіть із Києва.
Могила-мавзолей рабина Натана Штернгарца, смт Брацлав
Знаходиться в смт. Брацлаві на старому єврейському кладовищі, що на Замковій горі.
Хасидизм – етноконфесійний напрям іудаїзму, характеризується ортодоксальністю. Виник у 1730-х роках серед єврейського населення Волині і Польщі. Засновником був Ізраїль Бешт (1700-1760). Згідно з хасидизмом людина посідає особливе місце у світі і протягом свого життя має наполегливо служити Богові – сумлінно виконувати всі релігійні приписи, вирізнятися благочестивою поведінкою.
Особливе місце в хасидизмі – роль цадиків (проповідників), яких вважають святими чудотворцями і які є головними радниками хасидів у всіх життєвих справах. Захоронення цадиків (в Україні їх близько 30) є місцями поклоніння хасидів. Зазнавши певних модернізацій, хасидизм зберігає чимало прихильників як в Ізраїлі, так і в інших країнах світу. Течія Брацлавських хасидів зародилася в Брацлаві. Саме сюди у 1802 році приїхав правнук Ізраїля Бешти рабин Нахман, уродженець іншого історичного подільського містечка Меджибожа. Знали його як великого проповідника, автора численних притч і казок, а також – зцілювача людей. Він певною мірою «ревізував» вчення прадіда, внаслідок чого певний час переслідувався хасидськими цадиками. Довгий час жив у селі Медведівка.
Згодом, за настановою одного старця, посланця святої землі, перебрався у Брацлав. Особисте життя у Брацлаві склалось украй важко: втратив дружину і двох синів, будинок і все майно під час пожежі. У Брацлаві він прожив по 1810 рік. Тут рабин здобув найвищу ступінь святості та ім’я Нахман Брацлавський, творив чудеса зцілення та оздоровлення людей. Опісля впродовж кількох років мандрував Поділлям. Серйозно захворівши, вирішив залишити цей світ в Умані (нині Черкащина). Там він і похоронений. |