|
|
Скачати 152.27 Kb.
|
| 26 ВАРІАНТ 1. Травестія як форма засвоєння культурної традиції.Травесті́я (від італійської travestire — перевдягати) — один із різновидів бурлескної, гумористичної поезії, в якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.Найоригінальніший приклад травестії, що став подією не лише в українській літературі була «Енеїда» Івана Котляревського, в основу якої покладена героїчна поема Верґілія, героїв якої (з богами включно) Іван Котляревський перевдягнув в український національний одяг і гумористично зобразив на тлі українського національного побуту 18 століття. Твір І. Котляревського «Енеїда», який, з'явившись друком 1798 року (до того тривалий час поширювався у списках), справив справжній фурор серед читачів. Жанрово це поема, але настільки самобутня та оригінальна, що дістала окрему назву на рівні жанрових різновидів. «Енеїда» традиційно вважається травестійно-бурлескною поемою. Відомий вчений і культурний діяч М. Ломоносов створив так звану «теорію штилів», у якій розробив класифікацію літературних жанрів за стилями. Були і «високі» жанри, і «низькі». Ломоносов докладно описує, про що і як слід писати в кожному зі стилів, в жодному разі не змішуючи відповідні теми, проблематику та прийоми. Але І. Котляревський своїм твором вказав на умовність будь-якого розподілу. І вказав він на це саме бурлеском. Бурлеск як літературний прийом — це описування серйозний тем та проблем зумисне веселим, часом навіть вульгарним стилем. Навіщо це потрібно? Я довго розмірковував над цим питанням: дійсно, навіщо говорити про серйозні речі несерйозно? Але потім я зрозумів! Читаючи «Енеїду», ми сміємось, із зацікавленням спостерігаємо за пригодами Енея, радіємо та сумуємо, посмішка рідко сходить з наших облич — настільки дотепно пише письменник. Але закривши прочитану книгу, ми замислюємось над дуже серйозними речами! Ми розмірковуємо і про соціальний лад суспільства, про нерівність в ньому, про вічні та минущі цінності, про кохання та справжню дружбу, про історію взагалі та історичну долю нашого народу, про красу мови та її невичерпне багатство... Ці питання інакше, як філософськими, і не назвеш. Але уявімо на хвилинку, що І. Котляревський виклав би свої міркування щодо усіх цих проблем у якомусь науковому трактаті, сухою книжною мовою, ще й — не дай Боже — зробивши цю книгу відверто моралізаторською. Хіба тоді ми б звернули увагу на неї? Виходить, така, на перший погляд, розважальна форма «Енеїди» є найбільш ефектнішою формою для того, щоб звернути увагу читача на чи не найбільш серйозні питання людського життя. І при цьому І це так цікаво, так захоплююче! Мені здається, така геніальна художня знахідка І. Котляревського варта захоплення та поваги! Травестія є другою прикметною рисою твору Котляревського. Читаючи поему, ми дізнаємося про Енея, античних богів та царів, їхні вчинки та характери. Виходить, ця поема про античну історію? Аж зовсім ні! Цей твір про український народ. Саме такий парадокс і називається травестією. Тобто письменник «переодягає» персонажів однієї епохи та країни в одяг і характери зовсім іншого народу та історичного часу. Тож, читаючи про троянців, ми насправді дізнаємось про життя наших пращурів, бачимо народний характер та народну душу в кожному рядку, а часто — і між рядками. «Енеїда» І. Котляревського за жанровим різновидом є бурлескно-травестійною поемою, але тільки прочитавши твір, я зрозумів, що це не сухий літературознавчий термін, а прекрасна творча знахідка письменника, яка допомагає поєднати захоплюючий сюжет, європейську літературну традицію із глибоким повчальним змістом твору, філософськими проблемами, українським народним життям та прекрасною мовою, зацікавивши читача. 2. Розстріляне відродження. Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису,музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (М. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр.Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати будь-яку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. В своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин.Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (Іван Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, Микола Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.Представники інтелігенції що належать до «розстріляного відродження» : Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, худжники-бойчукісти, Лесь Курбас, Леонід Чернов, Олександр Богомазов, Гнат Михайличенко, Максима Рильського, Павла Тичини,Володимира Сосюри, Івана Кочерги, У тридцяті роки була також знищена і велика кількість діячів культури старшого покоління, які стали відомими ще до радянської влади, і таким чином належать до покоління діячів початку ХХ століття, а не 1920-30-тих років. Це Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич та інші. Проте завдяки політиці українізації вони активно включились в процеси з розбудови української літератури, культури, науки, що відбувались в УСРР, дехто з них задля цього повернулись з еміграції, як Микола Вороний, або спеціально переїхав з українських країв під владою Польщі якАнтін Крушельницький з родиною. 3. Молодіжна і професійна субкультури. Молодіжна субкультура являється одним з багатьох видів субкультур. Молодь створює свій жаргонний язик, моду, музику та моральний клімат. Особливості цієї субкультури пояснюються, з одного боку - надлишком життєвої енергії, а з іншого - відсутністю у більшості молодих людей економічної та соціальної самостійності. І тому для такої людини спосіб знаходження свого місця у молодіжному угрупуванні є способом самоствердження та самореалізації себе в суспільстві. Одним з проявів молодіжної субкультури являється тотальне захоплення естрадною музикою, яка нараховує безліч стилів та працюючих в них виконавців. Серед естрадної творчості минулого та сучасності кожна людина може знайти для себе ту музику, яка більш всього відповідає її естетичним потребам. Провідні стилі сучасної естрадної музики: Поп-музика - у сучасному розумінні це галузь легкої розважальної музики, найбільш загальними ознаками якої являються простота сприймання, демократичність, тяжіння до актуальності проблематики у віршованих текстах пісень, стандартизованість музично-поетичної мови. В області поп-музики працюють безліч західних, російських та українських виконавців. Рок-музика сформувалась у Великобританії та США на рубежі 50-60 рр. ХХ століття. Великого значення набула у творчості груп “Бітлз”, “Ролінг Стоунз” та інших. Її важливими ознаками являються: опора на блюзові композиційні структури та звукоряди, короткі поспівки, гіпертрофія метроритму (з акцентом на парних долях такту), застосування електричного та електронного утворення та підсилення звуку, підвищена експресія вокального та інструментального інтонування. Рок-музика представляє собою складний конгломерат течій, що відрізняються за музичними та немузичними ознакамиРеп (англ. жаргонне, rap - стрекотіти) - специфічний вокально-виконавчий стиль поп-музики та рок-музики, що виник у афро-американській вокальній музиці та із скоромовки диск-жокеїв. Представляє собою сольну чи групову ритмізовану речитацію (яка інтонується або не інтонується) чи промовляння текстів пісень (чи відокремлених строф). Хіп-хоп - вільний стиль сучасної естрадної музики. Хіп-хоп культура на Україні та в Росії не відрізняються від американської та європейської. Вона включає в себе брейк-данс (сучасний танцювальний стиль), музику , графіті, екстрім-спорт та моду. Музика цього стилю включає в себе елементи багатьох інших напрямків Вплив молодіжної субкультури являється наслідком посиленого насадження цієї культури з тим, щоб догодити людям, які мають з цього комерційну вигоду. У складній економічній, соціальній, та культурній ситуації сьогодення дітей потрібно виховувати на кращих зразках національної та світової культури, щоб зробити їх високодуховними громадянами своєї країни. У вивченні соціокультурних відмінностей з самого початку намітився парадоксальний перекісі не подоланий ще до цих пір: маргінальні середовища і виникають на їх основі так звані "аномічні"субкультури виявилися набагато більше вивчені, ніж "номічного", що залишаються в галузі соціальної норми. До числа останніх належать і субкультури, що формуються за професійною або корпоративного ознакою, хоча в останні роки вони викликають дедалі більший інтерес, перш за все, через зростання міжнародних контактів у галузі бізнесу, політики, освіти і необхідності враховувати міжкультурні відмінності у функціонуванні відповідних інститутів у різних суспільствах. снування такого роду субкультур довгий час не уявлялося очевидним, оскільки професіонали сприймалися як носії домінуючою культурної моделі, а то і її персоніфіковане втілення. Термін "субкультура" виник спочатку для позначення відхиляються від цієї моделі маргінальних, периферійних форм, сприймалися як низова пласткультури, підстильний її домінуючу модель і придушений нею.У міру накопичення польових матеріалів по конкретних професійним традиціям, стає все більш очевидним, що вони не вписуються в ту схему опису субкультур, яка сформувалася на основі аналізу маргінальних або периферійних середовищ. Іншими виявилися неформальні відносини, норми звичаєвого права, форми ритуальної поведінки, повсякденних практик, символіка, а також жанрова структура та основні мотиви існують у професійному середовищі "фольклорних" текстів. Дослідження професійних традицій проводилося якісними методами. З точки зору їх соціальної прагматики - ролі у конструюванні статусу професіонала: впливу на його репутацію, самосвідомість і поведінка в різних типових ситуаціях. Таким чиномелементи професійних традицій (їх знакових систем) розглядаються як засобу культурного конструювання соціальної реальності. З цієї точки зору весь комплекс професійних традицій розпадається на дві групи: пов'язані з відносинам "професіонал - об'єкт діяльності" і "професіонал - спільнота". Логіка професійних субкультур - це логіка влади: її досягнення, утримання і здійснення. Звідси характерні для багатьох професійних традицій елітизм, культивування відчуттяобраності, мотиви містичного одкровення та езотеричного знання. Субкультура професіоналів фіксує у своїй символіці, міфології і звичайному праві механізми здійснення влади, а також її фіксації, легітимації, сакралізації, монополізації, трансляції в рамках конкретного соціального інституту. З точки зору конструювання відносин влади, найбільш значущими є ті аспекти професійних традицій, які визначають відносини "професіонал - об'єкт діяльності".Конструювання сфери діяльності починається з символічного поділу її суб'єкта та об'єкта. Конструювання статусу професіонала припускає позначення дистанції, що розділяє його і об'єкт його діяльності. Це розділення підтримується, зокрема, професійними традиціями. У більшості професійних середовищ існують більш або менш явно виражені табу на самоідентифікацію з об'єктом (клієнтом). У хірургів відомо повір'я, що краще не оперувати своїх колег-лікарів, а також близьких людей (родичів і знайомих): кажуть, у цих випадках більше небезпека лікарських помилок та ускладнень.В учительській середовищі проблемної вважається ситуація, коли діти вчителя навчаються в тому класі, де він викладає. Характерні розповіді про вчителя, який відноситься до власної дитини, навчається у його класі, підкреслено неупереджено, часом навіть занижуючи йому оцінки. Таке ставлення вважається нормативним і означає, що статус професіонала витісняє і заміщає батьківський. Таким чином, професійна субкультура перешкоджає ідентифікації вчителя з учнем - навіть якщо це його син, родинний зв'язок між ними не повинна ніяк позначатися. У дискурсі вчителів важливим є поняття дистанції, яку повинен підтримувати вчитель між собою і учнями.Останнім часом у суспільстві виникає все більший інтерес до вивчення професійних субкультур. Крім загальних причин, це пояснюється ще і розвитком міжнаціональних і міжкультурних комунікацій у сфері ділового спілкування. Таким чином, роль професійних субкультур в суспільстві величезна, а необхідність їх серйозного вивчення очевидна. |
|
Пізнавально-виховний потенціал історико-культурної спадщини Черкащини У зв’язку з цим, одним із провідних завдань, які стоять перед нашим суспільством, є створення власної ефективної системи національної... |
1 Слово «культура» походить від латинських слів colo, colere (щось... Причорномор’я, а ще з іншого – лісостеп приблизно на широті Київщини. Взяті разом, ці природні ландшафти визначали і зміни в культурному... |
|
ВИХОВНА ГОДИНА «ПРО КУЛЬТУРУ ПОВЕДІНКИ» Мета: повторити і закріпити відомі правила поведінки, вивчити ще невідомі правила, показати красу культурної поведінки і непривабливість... |
ВИХОВНА ГОДИНА «ПРО КУЛЬТУРУ ПОВЕДІНКИ» Мета: повторити і закріпити відомі правила поведінки, вивчити ще невідомі правила, показати красу культурної поведінки і непривабливість... |
|
Народні традиції, свята та обряди у рідному краї Дорогі друзі! Всі ми з вами добре знаємо, що традиції і звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному,... |
Урок як основна форма процесу навчання в школі Особливості засвоєння навчального матеріалу учнями з різною успішністю. Труднощі які виникають під час навчання у сучасного учня |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ” Начальник ПДПЧ-36 Жовтневого РВ ГУ МНС в Миколаївській... Тема: 17. Історія, традиції та призначення підрозділів МНС України. Дорожити та примножувати славні традиції свого підрозділу – обов’язок... |
ЗАТВЕРДЖУЮ” Начальник ПДПЧ-36 Жовтневого РВ ГУ МНС в Миколаївській... Тема: 17. Історія, традиції та призначення підрозділів МНС України. Дорожити та примножувати славні традиції свого підрозділу – обов’язок... |
|
Урок засвоєння нових знань. ХІД УРОКУ І. Організаційний момент >ІІ.... Франсіско Гойя; розвивати зацікавленість мистецтвом, спостережливість, інтерес до світової культурної спадщини, естетичні смаки,... |
“НОВОРІЧНІ ЗВИЧАЇ ТА ТРАДИЦІЇ В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ” Мета: поглибити знання про новорічні звичаї та традиції народів світу, розвивати творчі здібності учнів, уяву і фантазію, формувати... |