Лекція І
|
|
Скачати 0.99 Mb.
|
|
Періодизація історії української культури. 1. Культура прасловян. 2. Культура Київської Русі IX—XII ст. 3. Культурні процеси напередодні і в добу Козаччини. 4. Культура України XVII-XVIII ст. 5. Пробудження національної свідомості українського народу. 6. Відродження української культури в період національно-демократичної революції (1917-1920 pp.) 7. Культура України в період становлення радянської влади. 8. Українська культура у 30-ті роки ХІХ ст. 9. Культура України у роки великої вітчизняної війни 1940-1945 рр. 10. Культура повоєнного часу 1946-1985 рр. 11. Культура України в умовах кризи радянської системи. 12. Культура в часи перебудови та становлення незалежності України.
Територія нинішньої України була заселена ще у прадавні часи. Про це свідчать численні пам'ятки, що залишилися нам у спадок. Із проголошенням державної незалежності України активізувався інтерес до історичних коренів свого народу, його набутків, ролі й місця в загальноісторичному процесі. Тривалий час в історичній науці спостерігалося протиборство двох теорій походження українського народу — міграційної та автохтонної. Вони мали як своїх прихильників, так і опонентів. Численні розвідки О. Шахматова, О. Преснякова, В. Хвойки, В. Грекова, П. Третьякова, Б. Рибакова, В. Петрова дають підстави вважати автохтонну теорію максимально наближеною до істини. Про те, що народ на цій території жив і займався матеріальним виробництвом, свідчать численні писемні, лінгвістичні, археологічні, культурні пам'ятки, а також прямо та опосередковано історичні хроніки стародавніх авторів — Иордана, Прокопія Кесарійського, Маврикія Стратега, Нестора. Отже, на підставі аналізу пам'яток, джерел, історичних хронік та наукових розвідок можна визначити спільні ознаки на користь автохтонного походження українців. Назвемо головні з них: • спільний фізично-етнічний тип; • мовний фактор, грунтовно досліджений і вивчений мовознавцями, особливо топоніми (назва місцевості, регіона, міста, селища, гірського масиву, пустелі або будь-якої іншої частини поверхні Землі, тобто географічна назва) і гідроніми (географічна назва водоймища (річки, озера, ставка, моря, болота). Вид топоніма - (наприклад топоніми Криму свідчать про їхнє тюркське походження (Бахчисарай — «Палац-сад», Карадаг — «Чорна гора») або ж грецьке (Ай-Петрі — «Святий Петро»). Сама назваКриму (тюркськими мовами «Къырым») означає «рів». Походження гідронімів дає змогу з'ясувати, які народи жили на тій чи іншій території у минулому. Так, на території України є декілька гідронімів, що походять від давньоіранського (сарматського) кореня *danu-, що означає «вода, ріка»: Дніпро, Донець, Дон, Дністер та Дунай); • археологічні пам'ятки, які мають спільні риси, характерні лише для однієї території; • основні види господарської діяльності — землеробство і скотарство, що спостерігаються по всій історичній вертикалі; • мистецькі твори, зокрема кераміка, що мають характерні ознаки тільки певного географічного ареалу; • світоглядно-обрядова система, що сформувалась і функціонувала протягом тривалого часу у праслов'янських і слов'янських народів. Усе наведене дає можливість стверджувати, що на території України спостерігалися монолітна єдність культурних процесів, велика щільність населення, територіальне поширення культури. Сформувалася, збереглась і, попри всі негаразди, дійшла до нашого часу мова, її не знищили мігранти, як це трапилося в Європі у першій половині І тисячоліття н. е. Зміни і трансформації, які вносила кожна епоха зі своїми закономірностями розвитку історичних процесів, справляли вплив і на український народ. Але він зберіг свої особливості, мав своєрідні тенденції розвитку, що й прослідковується від найдавніших часів до сьогодення. Це дає підстави стверджувати: український народ — корінне населення України. Міграційна теорія - побудована на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з даною теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони рушили на південь у віслянський басейн, а пізніше — на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних.
Світосприймання слов'ян було досить своєрідним. Воно формувалося під впливом власної релігійної системи, соціального розвитку суспільства, зовнішніх зв'язків, військових походів. Світоглядна система узагальнила досвід, набутий власним родом, а також найкраще, що було у сусідів. Ігумен Данило, сучасник Володимира Мономаха, уклав періодизацію слов'янського язичництва та зробив спробу дати її системний виклад: 1. Культ "упирів" та "берегинь" — дуалістичний аналіз злих і добрих духів. 2. Культ землеробських богів "Рода" і "Рожаниць". У них уособлюється поєднання первинної форми матерії, "небесної" (Сварога) та "земної" (Рожаниць, матері-землі). 3. Культ Перуна, бога грому і блискавок, бога війни, покровителя воїнів та князів. Пантеон язичницьких богів формується на основі матеріалістичних уявлень, підкреслює зв'язок людини з навколишнім середовищем. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же Батько природи і Владика світу, волею якого утримується все і здійснюється управління долею всього і всіх. Друге місце посідали бог світла Сварог та його син Дажбог, Хоре, або Сонце, особливо шанований на Русі. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі. Різновидами Сварога були Яровіт, Руєвіт, Поревіт і Поренут. Вони уособлювали яр — весну, тобто ярість, мужність, молодість, свіжість — відновлення життя після зими. Чільне місце після Вседержителя посідав Перун; ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає "грім", із грецької — "вогонь". За віруваннями слов'ян, це був володар грому і блискавок. Вирази "Перун убив", "Перунова стріла" говорили про його необмежену силу. Дві сили йшли обіруч людини — Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший — пітьмою; перший будував, другий руйнував. Особливо вшановувалися жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від матері-землі, були дуже популярні у віруваннях і відбивали природну першість усього живого на Землі. Поряд із чоловічим Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Жива; зображення їх було символом продовження життя: немовля, повний колос, виноград або яблуко. Основний пантеон супроводжувала ціла низка божеств: Лель, Леля, Діванія, Дівонія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї. До речі, для слов'ян не характерним було принесення людей у жертву богам. Разом із віруванням в істот, які, на думку слов'ян, були максимально наближені до них самих, обожнювалися всілякі духи і сили природи: Сонця, Місяця, зірок, граду, повітря, вітру, води... Та особлива шана надавалася деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я і свято оберігалося всіма, вирубування заборонялося. Цього правила суворо дотримувались. Найсильніше вшановувався дуб, особливо старий,— символ міцності; ясен присвячувався Перуну; клен і липа — символи подружжя; береза — символ чистої матері-природи. Священними вважалися також птахи й тварини. Зокрема, зозуля — провісниця майбутнього; голуб — символ кохання; ластівка — доля людини; ворони — священні птахи; сова — символ смерті та пітьми. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва. Серед тварин священними вважалися віл і кінь, а серед комах. — бджола та сонечко. Асоціативний ряд зрозумілий і сьогодні. Слов'яни вірили не тільки у матеріалізовані уособлення божої суті, а й у присутність особливої сутності — душі, яка, в їх розумінні, продовжувала своє існування після смерті небіжчика і, залежно від його чеснот, ставала або рабом, або добрим духом дерева, птаха, відгукувалася добром на поклик людини чи набувала попереднього вигляду.
На початку 90-х років XIX ст. В. Хвойка висунув припущення, що слов'яни і неолітична людність середнього Подніпров'я — це один етнос. Сміливу гіпотезу він підкріпив археологічними розкопами поблизу с. Трипілля (нині Кагарлицький район Київської області), звідки, за місцем знахідок перших пам'яток, пішла назва "трипільська культура". За топологічними ознаками ця культура споріднена з культурами дунайського басейну, Балканського півострова, острівного східного Середземномор'я і Малої Азії. Це дає можливість підвести наукову базу для орієнтації і визначення ареалу її впливу на розвиток культур зазначених регіонів. Трипільська культура датується IV—III тисячоліттями до н. е. Характерними її особливостями є такі:
Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, отже, поселення налічувало близько 500—600 чоловік. На чолі такої родини стояла жінка, оскільки, як свідчать пам'ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу. Поряд із високою культурою землеробства спостерігаємо великий потяг до мистецьких студій, про що свідчать численні статуетки, виконані в реалістичній манері. Художній рівень їх досить високий, по них певною мірою можна простежити етнічний тип. Великого поширення дістало виготовлення керамічних виробів побутового призначення: мисок, горщиків, глечиків, декоративної кераміки та модельок жител. Характерна їх ознака — яскравий декоративний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби серед інших у сусідніх народів.   Питання для самостійної роботи: 1. Роль культурології в системі гуманітарного знання. 2. Що вивчає історія культури України? 3. Звідки походить український народ? 4. Особливості релігії та язичницьких вірувань слов'ян. 5. Особливості трипільської культури. Список рекомендованої літератури:
Лекція II. Концепції культури в історії філософії та науки. Культура Київської Русі IX—XII ст. План
Існує багато визначень культури. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя. Інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію, яка повинна обслуговувати сферу виробництва. Деякі культурологи вважають, що сьогодні існують понад 500 визначень культури. Це пояснюється багатогранністю феномена та широким вживанням терміна «культура» в конкретних дисциплінах. Термін «культура» у початковому його тлумаченні не позначав якогось особливого предмета, стану або змісту. Він був пов'язаний з уявленнями про дію, зусилля, спрямовані на дію чогось, і тому вживався з певним доповненням, позначаючих завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму тощо. Пізніше культуру стали розуміти як «людяність», що виділяє людину з природи, варварського стану. Культура стала мірою, що відрізняє римлянина від варвара, цивілізовану людину від дикуна, природне від неприродного (штучного). Незважаючи на різноманітність визначень культури, в них можна виділити синтезуюче ядро, що об'єднує різні точки зору. Таким ядром виступає слово «культура» (лат. cultura —- обробіток, вирощування, догляд). Первісне це стосувалось землеробської праці. В переносному значенні культура — це догляд, покращання, ушляхетнення тілесно-душевно-духовних нахилів та здібностей людини; відповідно існує культура тіла, душі і духовна культура (в цьому смислі Цицерон говорить уже про cultura animi) — культуру душі. Отже, культура — є сукупність матеріальних і духовних цінностей, які відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу, в ході історичного розвитку суспільства. Специфіка культури як якісної характеристики духовно-практичного освоєння людиною світу (зовнішнього та власного, внутрішнього) відбивається у тому, що вона (культура) свідчить, в якій мірі людина стала для себе та інших людиною, як вона відчуває та усвідомлює себе такою. Культура відповідно, в такій же мірі, як і праця, робить людину людиною. Але якщо праця — це єдина соціальна субстанція, що створює людину та розвиває її сутнісні сили, то культура є єдиною соціальною мірою, демонструючи, в якій мірі людина стала людиною. Інакше кажучи, культура є якісна характеристика розвитку суспільства. Американський філософ Мемфорд вважав, що культурна робота була для розвитку людини важливішою аніж фізична праця. Важливіше, аніж обробіток землі, було створення тотемних стовбів, молитвенних дощечок, ритуальних танців і пісень, виконання обрядів, тобто здійснення чисто людських дій, що формували душу людини. Аналіз сутності культури, її місця, ролі в суспільстві дозволяє виділити основні взаємопов'язані сторони, аспекти культури: 1. культура — народжене суспільством, властиве суспільству соціальне явище, що відбиває його якісну характеристику та збагачує духовне життя людини; 2. культура — процес творчої діяльності людини, спрямованої на пізнання оточуючого світу і самої людини у цьому світі, на отримання об'єктивної і достовірної інформації про світ, де головну роль грає наука і мистецтво; 3. культура покликана допомогти людині не тільки пізнати світ й саму себе, але й визначити своє місце в світі, світоглядні установки; 4. культура включає в себе сутність досягнутих людиною у процесі освоєння світу матеріальних і духовних цінностей, а також відповідних ціннісних орієнтацій людини в світі; 5. культура, створюючи необхідні для орієнтації людини у світі норми поведінки та оцінки, забезпечує регулювання соціальних відносин людей; 6. культура виступає як потужній фактор формування людських сутнісних сил, формування людини в людині, перетворення її природних захоплень, потреб, емоцій в справжні людські. Саме цьому полягає її гуманістичний зміст. Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'язане з філософськими концепціями історії Дж. Віко, І. Гердера і Г. Гегеля. Більшість культурологів сходяться на тому, що у розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних концепцій або парадигм як більш менш відрефлексованих теоретичних і методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження. |
Схожі:
|
ЛЕКЦІЯ 3 Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин |
Лекція 7 8 Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.) |
|
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)» Лекція Робота з фінансовими функціями. Створення, редагування і форматування графіків і діаграм (2 год.) |
Лекція Державна мова мова професійного спілкування Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації |
|
Лекція №1 Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.) |
Лекція Сутність та види податків. Податкова система і податкова політика 5 Лекція Організація податкової служби і податкової роботи. Система інформаційного забезпечення 11 |
|
ЛЕКЦІЯ 2 17 ЛЕКЦІЯ 31 ТЕМА 4 ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ 49 Вивчення дисципліни передбачає наявність знань з наступних дисциплін: «Теорія ймовірностей та математична статистика», «Теорія статистики»,... |
Лекція Інформатизація діяльності інформаційних установ Лекція Інформатизація діяльності інформаційних установ. Електронний документний фонд як модель управління інформаційними ресурсами.... |
|
Лекція: Інтерфейс Microsoft Word 2007: версія для друку і PDA Лекція... Описані способи роботи з елементами управління : кнопками, списками та ін. Показані можливості налаштування панелі швидкого доступу.... |
Лекція: Підготовка до друку і друк документу : версія для друку і... Показана робота з документом в режимі попереднього перегляду перед друком. Вивчаються можливості налаштування друку документу, у... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua