Історія Культури


Скачати 4.64 Mb.
Назва Історія Культури
Сторінка 2/19
Дата 14.03.2013
Розмір 4.64 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Культура > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19





Первісна культура — одна з най­важливіших і найцікавіших тем у курсі. Вона започаткувала ту гаму граней матеріальної і духовної культури, які в наступні епохи лише шліфувалися і поглиблювалися цивілізацією. Вивчення витоків і першо­основ розвитку цивілізації заслуговує надзвичайної уваги та серйоз­ної роботи не лише як цікавий предмет, а й як спосіб розуміння сучас­ного розвитку української і зарубіжної культури.

2.1. Становлення первісного суспільства

та початкові стадії зародження і розвитку

культури в епоху палеоліту

Першою формою людського співжиття було первісне суспільство. За найновішими даними, воно виникло на Землі понад 2 млн років тому й існувало в окремих районах до 5—4 тис. років до н. е. Вся епоха виникнення і розвитку первісного ладу поділяється на два періоди. На першому, який умовно називають «дикістю», людина поступово виділи­лася з тваринного світу, почала привласнювати готові продукти природи, створювала перші знаряддя праці, добувала вогонь. Тут виникли зарод­ки виробничих відносин, які в своєму розвитку пройшли дві стадії (епо­хи): привласнюючого і відтворюючого господарства. У цей період заро­джуються такі форми людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво, традиції тощо.

Нові матеріали археологічних експедицій в Україні та інших країнах світу постійно вносять корективи в хронологію первісного ладу. Так, ще зовсім недавно вважалося, що найдавніша людина на Землі — австралопітек — з'явилася 2 млн років тому, як про це свідчили нау­кові дані розкопок 60—80-х років XX ст. в Південне-Східній і Східній Африці в Олдувайській ущелині (Танзанія), проведені доктором Л. Лікі та його послідовниками. Проте у 1994 р. зарубіжні археологи, проводя­чи розкопки в Африці та Азії, знайшли кістки австралопітека і за будо­вою його черепа дійшли висновку, що ця перша людина жила не 2 млн років тому, а 3—4 млн років тому. Отже, за цим сенсаційним відкриттям зарубіжних учених-істориків, напевне, послідує уточнення всієї пе­ріодизації первісного ладу. Взагалі зазначимо, що періодизація історії первісного суспільства — це складна й остаточно не розв'язана нау­кова проблема.

Щодо часу появи найдавніших людей на території сучасної Укра­їни, то спочатку історична наука стверджувала, що це сталося в період раннього палеоліту — 300—200 тис. років тому. Підтвердженням цьому є матеріали палеолітичної стоянки, яка існувала 200 тис. років тому поблизу с. Аука-Врублівець (Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, на Дністрі). Проте нещодавно українські архе­ологи в одній із експедицій на -Закарпатті знайшли кам'яні знаряддя праці, виготовлені людиною, які датуються значно раніше — мільйон років тому. Це на сьогодні найстаріша пам'ятка в Європі палеолітично­го періоду. З огляду на наведені факти можна зробити такий незапе­речний висновок, що територія України була заселена першими людь­ми ще в праісторичну добу. Як свідчить археологія, антропогенез в Україні відбувався, напевне, відповідно до тих самих стадій розвитку людини, що й в інших регіонах Землі. На зміну найдавнішій людині — архантропу (пітекантропу), відомій під назвою «людина прямоходяча», яка з'явилась близько 2 млн років тому, прийшла людина типу палеоан-тропа (неандертальця), що сталося 150—100 тис. років тому. Близько 40 тис. років тому палеоантроп поступився місцем людині сучасного фізичного типу — «людині розумній», яку назвали кроманьйонцем.

Відповідні зміни відбулися і в організації первісного ладу. Пер­шою формою суспільно-економічних відносин було «первісне люд­ське стадо» — умовна назва первісного людського колективу, що безпосередньо прийшов на зміну зоологічному об'єднанню най­ближчих тваринних предків людини. Період існування первісного людського стада — це час становлення людини сучасного антро­пологічного типу, який збігається з епохою формування людського суспільства. Найдавніші люди займалися в основному збираль­ництвом і мисливством, застосовуючи перші знаряддя праці — гострі сколи з гальки, відщепи, ручні рубила з кременю, гостроконеч­ники та ін.

Велику роль у житті архантропів відігравав вогонь. Він обігрівав людей, використовувався для приготування їжі і під час полювання. Прак­тично на всіх стоянках первісних людей в Україні знайдено сліди вог­нищ.

Основою виробничих відносин первісного ладу була суспільна вла­сність на засоби виробництва, яка існувала в нерозвиненому вигляді.

Фактично вона була общинною, груповою власністю. Для того періоду характерні колективна праця і найпростіша кооперація, що грунтувалися не на поділі праці, а на об'єднанні зусиль колективу людей при добуванні засобів для життя. За цих умов праця окремої особи виступала як сус­пільна. Слід зазначити, що основна мета її полягала не в задоволенні потреб окремих членів общини, а в забезпеченні умов існування общини в цілому. Відсутність додаткового продукту не створювала матеріаль­них умов для експлуатації людини людиною.

З розвитком матеріальної культури, зростанням колективної праці зароджувались основи духовної культури, зокрема мислення, мова, релігія, ідеологічні уявлення, елементи мистецтва і магії.

У добу палеоліту вдосконалюються знаряддя праці і вся господарська діяльність людини. На зміну загостреному каменю та дрючку приходять дерев'яний спис і списометалка — попередник лука, що підвищило ефективність полювання. Поширюються знаряддя з кістки, в тому числі голки, що свідчить про появу шитого одягу з шкіри звірів. Значного розповсюдження набуло будівництво житла — землянок. Поява жит­ла і шитого одягу дала змогу людині розширити території свого розсе­лення на Землі. Стоянки людей пізнього палеоліту відкриті археолога­ми практично на всій території України. Причому такі з них, як Мізин-ська на Десні, Кирилівська, Межирічська, Гінцівська, як зазначає О. Знойко, не мали аналогів в Європі. Підтверджується це численни­ми матеріалізованими пам'ятками духовної культури палеоліту. Важ­ливе місце з-поміж них належить похованням. Вони вперше з'явилися в різних районах світу, в тому числі й на території України. Всі палео­літичні поховання, здійснені в місцях проживання людей, у межах жител і поселень виступають як своєрідне жертвоприношення, що повинно було забезпечити спокійне життя їхнім родичам на тому світі, а не як поховальний обряд, що виник пізніше.

Духовне піднесення палеолітичної людини позначилося на її мистецтві. З цієї точки зору цікавим є твердження М. Чмихова* про те, що найдавнішим предметом із елементами графіки є частина ребра бика, знайденого у Франції. На ньому зображені довгі глибокі паралельні лінії, пересічені короткими паралельними лініями, що утворюють в місцях перетину начебто кути, зигзаги з прямокутними зубцями. В Україні перші зразки мистецтва з'явилися приблизно в цю саму епоху. Із стоянок Молодове І (Чернівецька обл.) і Пронятин (Тернопільська обл.) походять кістки тварин, прикрашені прокресленими лініями. На мамонтовій лопатці з Молодового І в центрі зображено тварину, а по боках — різні прямі і криві лінії. Предмети з пізньопалеолітичного мистецтва відомі на території Євразії і Малої Азії. Чимало їх виявлено й в Україні. Так, розпис червоною вохрою зберігся на лопатці та двох щелепах мамонта (Мізин) і на черепі мамонта (Ме­жиріч), прокреслені композиції — на мамонтових бивнях (Межиріч, Кирилівська стоянка в Києві, Гінці), різні риски та ямки, розташовані в певному порядку на виробах із кістки, рогу, каменю. На Мізинській стоянці знайдено кістяні пластинки з орнаментом (меандр, кути, «ялинки»), а також два браслети: один зроблено у вигляді широкої пластинки, вирізаної з мамонтового бивня та орнаментованої зигзагом і меандром, інший — із п'яти дужок-пластинок, укритих рядами різьбле­них похилених ліній, що утворюють шеврони.

На згаданих палеолітичних стоянках в Україні виявлено також кістяні стату­етки жінки, тварин, прикрашені геометричним орнаментом. Жіночі статуетки по­в'язують із культом прародительки, інші — з мисливською магією.

Первісне мистецтво було тісно пов'язане з магічними обрядами, що справля­лися у культових приміщеннях або святилищах — рукотворних або природних, до яких, на думку відомих археологів В. Даниленка і М. Чмихова, відносять Кам'яну Могилу поблизу Мелітополя. Гроти Кам'яної Могили, починаючи з піз­нього палеоліту, використовувалися як приміщення для релігійних обрядів.

Закономірно постає запитання: як ці гроти були оформлені для проведення релігійних обрядів? Один з дослідників пам'яток Кам'яної Могили М. Чмихов підкреслює, що всі гроти розмальовані зображеннями тварин великих розмірів — турів, мамонтів. Ці настінні малюнки пофарбовані і займають великі площі. Біль­шість зображень тварин оточена рядами вертикальних насічок, округлими ямка­ми, крапками, що імітують рани від списів. Отже, виходячи із сюжетів цих зобра­жень, можна стверджувати, що вони пов'язані з мисливською магією.

Аналогічний сюжет має композиція зображених тварин у Печері Чаклуна, яка входить до пам'яток Кам'яної Могили. Відмінність лише в тому, що серед зо­бражень мамонтів, биків, печерних левів, носорогів трапляються образи людей (переважно жінок), часто в масках з рогами і шкурах. І тут сюжет малюнку свідчить про виконання зображеними образами якогось магічного обряду.

На думку дослідників, діапазон ритуальних зображень і предметів зі стоянок пізнього палеоліту, відкритих у різних районах Землі, в тому числі й в Україні, досить широкий і свідчить про зародження уявлень перших людей про природу й людське суспільство. Переконливим свід­ченням цього є тотемні символи австралійських аборигенів та близьких їм за розвитком народів, у яких поширеними тотемними символами були видовжені пласкі камені, галька або шматки дерева. Ці культові предмети часто покривали орнаментом і натирали жиром. Орнамент являв собою реалістичні або схематичні (у вигляді концентричних кіл, спіралей, ліній, крапок, ямок) зображення тотемічних пращурів, змій, риб, черепах, птахів, тварин, рослин. Тотемічні символи під час обрядів використовувались по-різному: їх тримали в руках, клали на землю, встром­ляли в землю спеціально загостреним кінцем, обертали над головою за допомогою шнура. І коли останні під час обертання починали «гудіти» або «хурчати», це означало, що тотемний символ — чуринг допоможе людині чи небіжчику, бо тотем є найвищим символом єднання людини, суспільства і природи, а також минулого та сучасного.

Ще кілька цікавих моментів про тотемічні символи: одні з них були призначені для виконання деяких обрядів, інші вважалися універсальни­ми, їх зберігали в спеціальному сховищі, в яке стороннім, невтаємниче-ним і жінкам заборонялося входити під загрозою смерті. Верховним охоронцем тотемних символів був старійшина тотемних груп. Крім колективних чуринг були й особисті, які дорослий чоловік завжди три­мав при собі.

В Україні, на думку вчених, тотемними символами були ритуальні предмети зі стоянок пізнього палеоліту (Мізин, Кам'яна Могила, Кос­тенки І та ін.) у вигляді статуеток жінки, пташки. Найдавнішими симво­лами тотемів-жінок виступали, на наш погляд, численні жіночі, тотемів-чоловіків — поодинокі чоловічі статуетки, тотемів-тварин — анімаліс­тичні зображення.

Пізніше склалися уявлення про тотеми-птахів, плазунів, земноводних, а також тотемів-яєць й ікринок. Такими тотемами були рибоподібна плитка з Кам'яної Могили, яка мала риси жіночої фігури, і два яйцепо­дібних предмети з бивня мамонта, що закінчувалися гострими шипами (Костенки І). Крім того, палеолітична людність України почала вико­ристовувати тотеми-«гуділки» на зразок відповідного символу австра­лійських аборигенів, які були поширені по всій території Євразії від Атлантичного до Тихого океану.

Для того щоб картина духовності палеолітичної людності була пов­нішою, слід сказати про зародження музичної культури. На думку вітчизняних і зарубіжних дослідників, у добу палеоліту почали з'являтися перші музичні інструменти. Зазначимо, що в усіх народів світу вони були ідентичними. Про це свідчать їх зразки, знайдені в багатьох кра­їнах, у тому числі й в Україні. Наприклад, на палеолітичній стоянці При­дністров'я знайдено чотири флейти, одна з яких мала дуже складну на той час конструкцію: на її роговому корпусі лишилися сліди шести отворів, за допомогою яких можна було відтворювати цілу гаму звуків. За свідченням дослідника Мізинської стоянки С. Бібікова, частину кісток мамонта використовували як перші ударні інструменти (гомілка, лопатка, тазова кістка, нижня щелепа тощо).

З огляду на зазначене можна зробити висновок, що культура люд­ності в палеолітичну добу, зразки мистецтва, музики, вірувань на терито­рії України, як і в інших районах Землі, зароджувались у період пізнього палеоліту. Найвищим досягненням палеолітичної людини в духовній сфері можна вважати тотемічні символи, уявлення та зародження обря­дів, які не виходили за межі мисливської магії.
2.2. Основні аспекти розвитку культури в епоху неоліту

Людність епох мезоліту, неоліту — бронзи значною мірою зберегла духовні здобутки попередньої епохи і розвинула культуру далі.

Приблизно до 12 тис. років до н. е. палеоліт в Україні переходить епоху мезоліту. Найсуттєвішим здобутком епохи мезоліту було винай-дення лука і стріли, що поліпшило якість полювання та дало змогу створювати запаси їжі. Мисливство стало провідною галуззю госпо- дарства. Лук і стріли використовувалися при індивідуальному й облав­ному полюванні. На Волині і Прикарпатті полювали головним чином на північних оленів, а в степовій зоні України — на биків-турів, диких і коней, свиней та інших тварин. Значно вдосконалилася техніка вигото- влення кам'яних знарядь праці, що зробило їх більш спеціалізованими. Крім того, був зроблений крок до скотарства. Людина приручила со- баку — першу домашню тварину. В різних регіонах Землі було одомаш- нено свиню, вівцю, козу, корову, як про це свідчать археологічні матері­али, знайдені на численних мезолітичних стоянках, в Україні та інших країнах світу.

Найцікавіші з них Журавська стоянка на Чернігівщині, Кирилівська

Києві, Гребеники на Одещині, Фатьма-Коба і Мурзак-Коба в Криму.

Прикарпатті і Подністров'ї також виділяються кілька культурних

мезолітичних типів, зокрема Кунін, Вороців-Старуня, Камениця-Баранне,

вивчення яких щойно розпочалося.

У цю епоху формуються деякі особливості різних культур, що слід розцінювати як прояви палеоетнографічних рис окремих етнічних спіль­ностей. У мезоліті палеоетнографічні відмінності між окремими етніч­ними спільностями визначаються контрастніше. В цей час поряд із подальшим розвитком продуктивних сил відбуваються і значні демогра­фічні зміни, збільшується чисельність населення. Невеликі родові колек­тиви палеолітичної епохи швидко розростаються, сегментуються, роз­селюючись на нові території, освоюючи їх і зберігаючи свою мову, звичаї, культуру. Процес етногенетичного розвитку в мезоліті охопив усю те­риторію України, як і інші райони Землі, сприятливі для життя людей. На думку вітчизняних і зарубіжних істориків, у мезоліті відбуваються суттєві зміни і в суспільній організації людей, яка набула вищої форми цієї організації — племінної. З появою племен завершується трива­лий процес формування родоплемінного ладу, що грунтувався на об­щинній власності на засоби виробництва і зрівняльному розподілі про­дуктів серед членів роду племені. Тому його й називають первісним, або докласовим, суспільством.

Розквіт родоплемінного ладу припадає на добу неоліту, який почався в Україні приблизно 7 тис. років тому, оскільки сприятливі екологія, клімат і родючі землі створювали ідеальні умови для розвитку господар­ства.

Велике значення для розвитку продуктивних сил первісного суспіль­ства мало зародження землеробства і тваринництва, що сприяло ви­никненню суспільного поділу праці.

Перший великий суспільний поділ праці — виділення пастуших племен — значно підвищив продуктивність праці і створив можливості для виробництва додаткового продукту й розвитку обміну.

Другий великий суспільний поділ праці — виділення ремесла — сприяв подальшому вдосконаленню та підвищенню її продуктивності. Нові знаряддя праці (мотика, плуг) були розраховані не на колективне, а на індивідуальне використання. Почали використовувати індивідуальну працю, на основі якої поступово виникли приватна власність і приватне господарство, що зумовило майнову нерівність і експлуатацію. Першою формою експлуатації була експлуатація рабів, яких брали у полон під час міжплемінних сутичок, війн. Згодом, у зв'язку із зростанням майно­вої нерівності, на рабів почали перетворювати не лише полонених, а й своїх сородичів, які потрапляли в боргову залежність.

Утвердження родоплемінного ладу сприяло розвиткові не лише ма­теріальної культури, а й духовного життя первісної людини. Значних успіхів було досягнуто в розвитку мислення, мови, мистецтва, основ прикладних знань та елементів ідеологічних уявлень.

У становленні людини, генезі суспільної організації, розвитку культури важливу роль відіграли мислення і мова. Цілком очевидно, що мислення й мова — дві сторони того самого процесу в становленні людини, про­цесу походження й розвитку трудової діяльності, виробництва й оволо­діння людиною силами природи. Неправильно було б ставити запитан­ня, що виникло раніше в історії найдавнішого людства — думка чи слово, яке виражає її.

Мислення й мова виникли одночасно, адже цілком зрозуміло, що свідомо виготовлені найпростіші знаряддя праці ознаменували виник­нення найпростіших уявлень, а вони, в свою чергу, мали передаватися або від одного члена колективу іншому або як сума набутого досвіду переходити до наступного покоління. Отже, поряд з появою найпрості­ших уявлень виникла й найпростіша форма передавання інформації — звукові сигнали.

Основою для виникнення таких звукових сигналів стали звукові сигнали гоміноїдів — безпосередніх предків людини. У сучасних лю­диноподібних мавп запас їх досить великий і становить, наприклад, у шимпанзе більш як 20 різних звуків, що виражають емоції і стан організму. Напевне, ці звукові сигнали та життєві шуми стали тією базою, на якій розвинулася звукова мова. Зрозуміло, що лексичний запас її збільшувався з розвитком і поглибленням трудової діяльності людини.

Мислення і звукова мова зробили значний внесок у становленні людини в період «неолітичної революції». Ймовірно саме з цього часу почали формуватись мовні системи, які мало чим відрізняються від існуючих нині. Згодом з перетворенням мов племен на мови народностей та з розкладом первісного суспільства почали складатися мовні сім'ї, тобто сукупності мов із типовою граматичною будовою й основним словниковим фондом, що походить із спільних коренів.

Уже наприкінці первісного суспільства існували найбільші мовні сім'ї. Зокрема в Північній та Східній Африці, у Передній Азії визначилася семіто-хамітська сім'я. На північ від неї склалась кавказька мовна сім'я, у Центральній, а згодом і південній Африці — мовна сім'я банту.

У Південній Азії склались мовні сім'ї дравідів, мунда і мон-кхмір, а в Південне -.Східній Азії та Океанії — австро-незійська (малайсько-полінезійська) сім'я. У Східній Азії сформувалась китайсько-тібетська сім'я, Центральній Азії — алтайська мовна сім'я, Південно-Західному Сибіру — мови уральської (фінно-угро-самодійської) сім'ї. Між Балтій­ським морем і Середньою Азією виникла найбільша у світі індоєвропейська мовна сім'я, до якої належать сучасні слов'янські, балтійські, германські, кельтські, романські, іранські, індоарійські, а також вірменська, грецька й албанська мови.

Питання про виникнення мистецтва дуже складне. Існують теорії, які зводять мистецтво до побічних результатів релігійної практики, ху­дожнього інстинкту, потреби в розвагах тощо. На думку багатьох до­слідників, переважає теорія, згідно з якою мистецтво, так само як мис­лення й мова, прикладні знання, з'явилося в зв'язку з трудовою діяль­ністю людини. Відображаючи досвід людського колективу, мистецтво в естетично опосередкованій формі сприяло його емоційному узагальнен­ню, процесу передавання нащадкам. Цим пояснюється і реалістичність первісної графіки, фольклору, скульптури, музики, танцю.

Образотворче мистецтво родоплемінної общини, як свідчать архе­ологічні пам'ятки, — це кругла скульптура і рельєф. З'являються графіч­ні зображення тварин, рідше рослин і людей. Наскельні малюнки з великою експресією та реалістичністю зображують тварин і людей, ми­сливські та військові сцени, релігійні сюжети, танці. Зароджується пісен­не, танцювальне й інструментальне мистецтво. Зазначимо, що музичні інструменти виникли рано. Це ударні пристрої з двох кісток, дрючків, натягнутої шкіри, найпростіші щипкові інструменти, прототипом яких, мабуть, були тятива лука, різні сурми, сопілки, гудочки тощо. Одним з найдавніших видів мистецтва були танці. Первісні люди танцювали колективно, дуже образно відтворюючи сцени полювання, рибальства, воєнних дій, статевих стосунків, поклоніння силам природи та ін. З розвитком мислення і мови починає зароджуватися усна народна твор­чість у формі переказів, казок, оповідань про походження людини, світу, про явища природи.

У первісних людей формувалися також деякі практичні знання з медицини, фармакології, токсикології, які давали їм можливість лікувати переломи, вивихи, рани, нариви, отруйні укуси. Крім того, первісні люди закладають елементи знань лічби, вимірювання відстаней, обліку часу. Так, спочатку було три—п'ять позначень числових понять. Великі від­стані вимірювали днями шляху, менші — польотом стріли або списа, ще менші — довжиною різних частин людського тіла: ступні, ліктя, пальця. Звідси назви мір довжини, що збереглися в багатьох мовах: україн­ській — лікоть, англійській — фут і дюйм тощо. Час довго обчислю­вали лише порівняно великими відрізками, пов'язаними з положенням небесних тіл або з природно-господарськими сезонами.

Отже, бачимо нерозривність процесу формування матеріальної і ду­ховної культури первісного суспільства. В останній від самого початку існували і розвивалися, хоч й незначні, зародки раціонального світогля­ду. Цілком зрозуміло, що у людей родової общини інтелект був значно вищим, ніж у людей праобщини, і вони могли пояснити багато з того, за чим спостерігали, але багато було незрозумілого і таємничого, що зму­шувало їх відчувати своє безсилля. Тому поряд з раціональним світо­глядом виникає релігія у таких своїх первісних формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.

Тотемізм — це віра в існування тісного зв'язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом — певним видом тварин, інколи рослин. Рід носив ім'я свого тотему, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним.,предків, мають з ним кровну спорідненість. Тотемові не поклонялися. Його вважали «батьком», «старшим братом», який допо­магає людям цього роду. Люди повинні свій тотем оберігати. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв'язку роду з його природним середовищем. Історія походження тотемізму ще не до­сліджена. На думку вчених, тотемістичні вірування були започатковані ранньородовим суспільством з привласнюючим характером господарства. Кожний рід мав свій тотемістичний центр, з яким були пов'язані легенди, спогади про предків, їхні вірування, з допомогою яких було можливо продовжити життя.

Фетишизм — це віра в надприродні можливості неживих предме­тів, які нібито здатні допомагати людині. Фетишем могли бути камінь, дерево, окремі знаряддя праці, спеціально виготовлений культовий пред­мет (талісман). Раціональне світосприйняття первісної людини пород­жувало у неї віру, Що ці предмети, як і їхнє зображення, здатні задовольни­ти всі її прагнення. Так формувалося фетишистське ставлення людини до навколишніх предметів і малюнків.

Магія — віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, явища природи. Не маючи достатнього інтелекту, не розуміючи змісту і взаємозв язку явищ природи, первісні люди вважа­ли, що за допомогою особливих слів та дій можна вилікувати її, викли­кати дощ, вітер, провести вдале полювання, рибалку. Зазначимо, що магію залежно від призначення поділяли на кілька видів: виробничу, шкідливу, охоронну, статеву, воєнну, лікувальну.

Анімізм — віра в існування надприродних істот, що містяться в будь-яких тілах (душах) або діють самостійно (духи). Анімістичні віру­вання у первісних людей були дуже поширеними. Вони вважали всю природу одухотвореною. Первісні люди були переконані, що вони склада­ються з двох частин — тіла і душі, яка перебуває в усіх частинах тіла, а також, що душа має здатність покидати тіло, наприклад під час сну. Са­ме тому був звичай не будити сплячу людину.

Зауважимо, що охарактеризовані види релігійних вірувань були до­ступними для всіх у здійсненні їх ритуалів. Проте з розвитком вірувань й ускладнення релігійних ритуалів, що потребували певних знань і до­свіду, їх виконували винятково старійшини роду або певні люди — чаклуни, шамани, лами.

Найбільшого розвитку матеріальна і духовна культура в умо­вах первісного ладу досягла в період неоліту. Саме в цей час поліп­шилась техніка виготовлення знарядь праці з каменю. Усі вони оброблялися способами шліфування і полірування, а також пиляння і свердлування, що давало змогу людині з більшим успіхом, ніж раніше, надавати каменю необхідної форми. Найефективнішим знаряддям праці для неоліту, що суттєво полегшувало працю людини з вирубування лісових ділянок для землеробства, заготівель будівельного матеріалу, спорудження житла, човнів тощо, була сокира. Однією з найвизначні­ших рис неоліту, притаманною всім культурам, було виробництво кера­мічного посуду. Кераміка стала новим штучним продуктом для вигото­влення знарядь праці. А це, в свою чергу, викликало до життя новий комплекс уявлень у духовній культурі. Форма й орнамент посуду різних культур відбили 300 антропоморфних персонажів, рослинних та косміч­них символів. Численні приклади доводять: посуд став одним із найваж­ливіших символів Сонця, неба, Всесвіту. Кераміку виготовляли спеці­ально призначені люди в певні дні року, що супроводжувалося спеціаль­ними обрядами. Покровителями господарства часто вважали основних богів, а гончарі користувалися великою повагою.

Новим видом господарства стало прядіння. Воно спонукало до винайдення першого колеса (яке, можливо, було прообразом колеса в транспорті) — прясла, що слугувало за маховичок і важок для верете­на. Разом із прядінням виникло і ткацтво, внаслідок чого було створено ще один штучний продукт — тканину. З появою ткацтва в Північному Причорномор'ї з'явився й перший ткацький верстат. Виникнення цих нових виробництв (прядіння, ткацтва, землеробства, скотарства) зумовило появу уявлень про нитку долі та пов'язаних з нею божественних ткаль-мойр, чи парок, про нитку як основу Всесвіту, про тканину як Всесвіт.

Значно розвинувся в неоліті водний і наземний транспорт. Човни із стовбурів дерева стали звичайним явищем. Так, на території Украї­ни — на Південному Бузі та на Осколі — виявлено два човни цього часу. Як наземний транспорт використовували сані, волокуші, в які, можливо, запрягали биків. Саме з цієї епохи худоба стає не лише джерелом добування м'яса, кісток, рогу, вовни, а й тягловою силою.

Найважливішою рисою неоліту вважають утвердження різних галузей відтворюючого господарства. Йдеться про поширення зем­леробства й тваринництва. Ці два величезних досягнення первісної економіки часто називають «неолітичною революцією». В духовній культурі це відбилося в поширенні уявлень, пов'язаних з культом тва­ринної та людської народжуваності. Такими символами родючості були статуетки жінок і тварин (Трипільська культура, Кам'яна Могила та ін.). Поширення відтворюючого господарства було зумовлене по­глибленням кризи привласнюючого господарства. Однак відтворююче господарство існувало лише в південних та частині західних племен України і відігравало допоміжну роль. Пояснюється це нерівномірністю розвитку різних культур та локальною своєрідністю їх на різних тери­торіях (що мало місце ще в палеоліті). Археологічні культури цієї епохи виявлено в Європі, Азії, на Близькому Сході. Найбільш ранні неолітичні культури ввропи з'явилися в VI—V тис. до н. е. На Бал­канах це культури Старчево-Криш-Кереш, Боян, у Подунав'ї, Цен­тральній Європі та Прикарпатті — Дунайська культура з лінійно-стрічковою керамікою.

Прискореними темпами неолітична культура розвивалася на Близькому Сході. Саме там виникли землеробство і скотарство. У V тис. до н. е. (ранній неоліт) на Близькому Сході почали виготовляти знаряддя праці з міді. На початку III тис. до н. е. у Дворіччі із цегли-сирцю будували не лише житло, а й громадські споруди, палаци, храми, зрошувальні системи. Крім того, було винайдено гончарний круг і коліс­ний транспорт.

У V—VI тис. до н. е. землеробські племена розвиненого неоліту населяли також Єгипет. Обробка каменю ретушшю досягає тут непе-ревершеної майстерності. З'являється вишукана кераміка з чудовим кольоровим розписом. Масово виробляються з міді різноманітні зручні у використанні знаряддя праці.

Європа в епоху неоліту розвивалася під впливом Близького Сходу і Єгипту, звідки, певно, до Європи потрапили багато видів культурних рослин, ряд свійських тварин. Розвиток математичних знань зумовив появу перших лічильних пристроїв — спочатку в'язки соломи або куп­ки камінців, потім шнурів з вузликами чи нанизаними на них черепаш­ками. Зародження географічних знань привело до створення перших карт — позначення маршрутів, нанесених на кору дерева або шкіру. В неоліті набула розвитку піктографія, за допомогою якої робили різні записи.

В образотворчому мистецтві неолітичних племен поширюється де­коративний напрям, тобто прикрашення вжиткових речей (посуду, одя­гу, зброї тощо) художнім розписом, вишивкою, різьбою. Наприклад, кераміку, яку в ранньому неоліті нічим не прикрашали, в пізньому неоліті лісової смуги України почали оздоблювати орнаментом.

У V тис. до н. е. на південному сході Європи виникла велика куль­турно-історична область землеробсько-скотарських племен, яка про­стяглася до території сучасної України. Тут існувала землеробська культура із своєрідною керамікою, прикрашеною лінійно-стрічковим ор­наментом, в силу чого ця культура одержала назву — культура лінійно-стрічкової кераміки. В основі господарства племен цієї культури, лежало вирощування ячменю, пшениці, гороху, бобів, льону на невелич­ких ділянках, які обробляли мотикою. Причому ці ділянки обробляли доти, поки вони давали врожай, а як тільки ті переставали родити, то люди переселялися на нове місце. Тварин тримали мало.

Близькою за типом господарства до культури лінійно-стрічкової кераміки була поширена в Україні Трипільська культура (назву дано за першим місцем її виявлення біля с. Трипілля поблизу Києва), яка була відкрита ще наприкінці XIX ст. В. Хвойкою. На сьогодні в межах України та Молдови відомі сотні трипільських поселень.

Трипільські племена займали величезний простір Східної Європи від Сло­бідської України до Словаччини і Румунії, від Чернігівщини до Чорного моря і Балканського півострова. Трипільське селище складалося з десятків будинків, розміщених по колу. Свої будинки — одно- або двоповерхові — трипільці споруджували з глини на дерев'яному каркасі. Вони мали прямокутну форму розміром від 20 до 150 м2. Будинки мали округлі вікна, двосхилий дах, піч з лежанкою, комору, жертовник і місце для роботи. Шасад у приміщенні фарбували у жовтий або червоний колір. Забудову поселень здійснювали по колу, із загоном для худоби в центрі (Володимирівка). На поселенні Майданецьке (Черкащина) площею 300—400 га будинки стояли десятьма концентричними колами, розді­леними радіальними вулицями; зафіксовано близько 2 тис. жител. Такі самі поселення-гіганти, що їх умовно називають «протомістами», знайдено й поблизу сіл Доброводи й Талянки (Черкаська обл.). В мистецтві вживали улюблені червоні й чорні фарби. Трипільці мали культи (бугая, кози, гадюки) і язичницькі обряди. У килимарстві, гончарстві, вишиванках, писанках використовували геоме­тричні та рослинні орнаменти, які були поширені в неолітичну епоху в Україні. Одним з найкращих проявів матеріального та культурного розвитку трипільців було їхнє керамічне виробництво. Посуд поділяли на дві великі групи: кухонний та столовий. Кухонний (простий за формами) виготовляли з глини з домішкою товчених черепків або черепашки; орнамент складався з окремих наліпів на ший­ці. Столовий — більш вишуканий — з відмуленої глини. Типи — найрізномапітніші: горщики, миски, глечики, накривки та ін. Орнамент переважно спірально-меандровий. Серед орнаментальних схем трапляються зображення тварин і лю­дей.

Значного розвитку у трипільців набула пластика. Вони виліплювали з глини жіночі статуетки, фігурки тварин, моделі жител тощо. Разом із керамікою ці чудові вироби образотворчого мистецтва є яскравою етнографічною ознакою трипіль­ської спільноти.

Знаряддя праці виготовляли в основному з каменю, кістки, рогу. Металевих виробів було ще мало. Проте вони свідчать, що трипільці займалися куванням міді, імпортованої з Близького Сходу, а згодом — ливарством її та срібла. Важливо зазначити, що господарство трипільських племен було високорозвине-ним. Його основою були землеробство й скотарство. Трипільці вирощували пше­ницю, ячмінь, овес, розводили велику та дрібну рогату худобу, коней, свиней. Крім того, займалися полюванням та рибальством.

Могутня Трипільська культура мала широкі зв'язки з культурами Малої Азії, Східної Європи, Кавказу і особливо з найпоширенішою і найвпливовішою тоді Егейською, або Кріто-Мікенською, культурою, яка постала близько 6000 років до н. е. в басейні Середземного моря. Егейська культура, як перша європейська і разом з тим світова, мала значний вплив на Трипільську, про що свідчить схожість у господарстві, житлобудуванні, побуті, кераміці, віруванні тощо. Отже, територія України ще за часів неоліту була поєднана з могутньою культурою, яка була не відокремленою, а пов'язаною з іншими культурами Європи, Західної Азії і яка входить як ланка до того ланцюга, що пов'язує в єдине ціле тодішній культурний світ.

В антропологічному плані, як свідчать багато дослідників Трипільської куль­тури, серед носіїв її переважав середземноморський тип вузьколицих людей. У північних районах території, зайнятої трипільцями, серед останніх зустрічають­ся також європеоїди, близькі до місцевого дніпро-донецького населення Подні­пров'я.

Враховуючи зміст, роль і значення Трипільської культури в історії України і світу, вважаємо, що український народ є безпосереднім і зако­номірним спадкоємцем культурного надбання трипільців, оскільки вони є прямими предками українців, як переконливо стверджував В. Хвой-ко. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожит-ною людністю Пра-України, про що яскраво засвідчило урочисте від­значення 100-річчя відкриття Трипільської культури. Цілий ряд еле­ментів Трипільської культури — система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, побут, приготування страв, одяг, характер орнаментальних мотивів розмальованої кераміки, весільна й поховальна обрядовість, вірування тощо — стали органічною належні­стю культури українського народу.

Саме з часів неоліту бере свій початок міфологія. Яскравим її прикладом є міфи про священний шлюб, репрезентовані, зокрема, широко знаними міфами про шлюби Зевса з богинями. Він обрав ці шлюби у вигляді змія, дракона, бика. В Україні ці сюжети втілені в трипільських жіночих статуетках — або обвитих тілом змія-дракона, або таких, що сидять на бикоподібних крісельцях. Знайдені такі композиції, що зобра­жують у символічній формі і шлюби, в Малій Азії (Чатал-Гуюк) і Подунав'ї (Вінча). Символіка священного шлюбу була практично все­осяжною. У давніх індоєвропейців і семітів обряд цього шлюбу викону­вався представниками вищої знаті на початку астрономічної весни й символізував відродження Всесвіту та часу в акті єднання неба й Землі, Сонця й Місяця. Ідея такого шлюбу збереглася до наших днів у фоль­клорі слов'ян та інших етнічних груп. Але найкраще її зафіксовано у /священному шлюбі (непорочному зачатті) діви Марії на Благовіщення, яке вважається днем весняного рівнодення, та в народженні (відповідно до терміну) Ісуса Христа саме на Різдво в день зимового сонцесто­яння.

Отже, можемо зробити висновок, що матеріальна і духовна культура індоєвропейців, і в тому числі предків українців, на землях України в епоху неоліту розвивалася відповідно до нової соціально-економічної ситуації, позначеної розвитком землеробства і звідси поступовим пере­ходом племен до осідлого способу життя. Підвищення культури землеробства спричинило розвиток ремесел, що, в свою чергу, сприяло розвою ужиткового мистецтва. В цей же час вперше з'явилися зразки усної народної творчості. Таким чином, культура неоліту стала вагомим періодом становлення східноєвропейської культури.

2.3. Культура доби розпаду первісного суспільства

Продовжуючи вивчення змісту і рівня розвитку культури первісного суспільства, охарактеризуємо її в добу розпаду первісного ладу. Насам­перед підкреслимо, що активні економічні й соціальні процеси епохи роз­паду первісного ладу сприяли подальшому розвиткові культури, розши­ренню знань.

Розвиток землеробства потребував точного визначення по­чатку польових робіт, а це, в свою чергу, зумовило упорядкування календаря та вдосконалення системи астрономічних знань.

Перші календарі були сидеричними (від лат. sideris, sidus — небесне тіло, зоря), тобто грунтувалися на зміні фаз Місяця. Саме з того часу в багатьох сучасних мовах (наприклад, в українській, англійській) збере­глися поняття «місяць» — небесне тіло і назва календарної одиниці, англійської moon — небесне тіло і month — календарна одиниця.

Поряд із сидеричним календарем виникли сонячні. Сонячний календар на 11 діб довший від сидеричного, бо останній складався приблизно з 29,5 доби. Потреба узгодження цих календарів стимулювала розвиток математичних знань. Розвиток скотарства потребував обліку поголів'я худоби, обміну — обчислення міри вартості. Потреба оперування вели­кими числами і розвиток абстрактних уявлень привели до встановлення числових розрядів і системи числення, в основу яких було покладено принцип лічби на пальцях. Зародження приватного землеволодіння зумовило диференціацію математичних знань, а саме появу основ геоме­трії. Створення укріплень і таких транспортних засобів, як віз, вітриль­ний корабль, сприяли розвиткові не лише математики, а й механіки.

З початком виплавки рудних металів зародилися основи хімії і металознавства. Сухопутні і морські походи, пов'язані з грабіж­ницькими війнами, сприяли розвитку астрономії, географії і кар­тографії.

Полінезійці під час своїх тривалих морських походів користувалися картами з паличок і камінців, які зображали острови, морські шляхи, на-прдмки течій і вітрів. Певною мірою війна відігравала свою роль у розвитку хірургії, якій під силу були операції, не лише пов'язані з ампута­цією кінцівок або трепанацією черепа, а й складніші — пластичні, які відомі давнім індіанцям і народу майя. Цікаво зазначити, що первісна медицина емпірично прийшла до практики примітивних запобіжних щеплень ослабленої форми інфекційних хвороб, які спалахували внаслі­док збільшення кількості населення і розвитку скотарства.

Суспільствознавчі знання розвивалися значно повільніше. Тут, як і раніше, панували тісно пов'язані з релігією міфологічні уявлення про природу всіх основних явищ господарського, громадського й ідеологіч­ного життя. Пояснюється це тим, що населення доби розпаду первісно­го суспільства значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епохи. Свідченням цьому є пам'ятники і зображення Кам'яної Могили, зокрема коні, людські ступні, стилізовані гарби (волокуші) із запряжени­ми до них биками.

На цей час припадає зародження правових знань, які також не­від'ємні від релігійних уявлень. Про це яскраво свідчить первісний суд, в якому вирішальну роль відігравали не обставини справи, а «зна­мення згори». Щоб з'явилось знамення, звинуваченим пропонували по­єдинок або «божий суд», ордалії (від лат. ordalia — суд) — випробу­вання клятвою, освяченою їжею, отрутою, зануренням у воду із зав'язани­ми руками тощо. Вважали, що винний загине, а невинний залишиться живий і здоровий. Слід зауважити, що поряд з поєдинком та ордаліями почали практикувати, наприклад, у ряді племен Західної Африки раціо­нальні методи дізнання — огляд місця злочину, пошук і ознайомлення зі свідками і речовими доказами.

В умовах розпаду первісного ладу розвинулися нові форми мистец­тва.

Будівництво оборонних споруд і розрахованих на віки, нерідко складних за своєю конструкцією, поховальних споруд поклало по-чашок монументальній кам'яній архітектурі. Найдавнішими ката­комбами (оригінальними підземними поховальними камерами) можна вважати галавські катакомби в Північній Месопотамії. Варіантом ка­такомб були підземні частини багатьох єгипетських мастаб і пірамід, у тому числі й найдавнішої — Джосерової, а також гробниці із спускними шахтами в усатівських курганах. Цікаво, що мастаби стали кам'яною стилізацією земляного могильного насипу, подібного до насипу кургану, а піраміди — багатократним повтором мастабу. Причому всі ці похо­вальні споруди споріднені між собою. Найдавніші мастаби й кургани з'явилися одночасно — в мідному віці, яким у Єгипті був час Раннього царства, а перші піраміди — у Давньому царстві в епоху бронзи.

Відокремлення ремесла від землеробства супроводилося розкві­том ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювали ювелірні вироби, коштовну зброю, посуд, одяг. У зв'язку з цим поширилась торевтика, тобто художнє карбування, вибивання, тис­нення металевих виробів, а також застосування емалі, інкрустація кош­товним камінням, перламутром тощо. Розквіт художньої обробки ме­талу знайшов своє відображення у відомих скіфських й сарматських виробах, прикрашених реалістичними або умовними зображеннями лю­дей, тварин, рослин.

Досить специфічною формою мистецтва в цю добу був героїч­ний епос, розквіту якого сприяли грабіжницькі й оборонні війни. Тут доречно згадати давньовавилонське сказання про легендарного Гільга-меша та епічний розділ П'ятикнижжя. Іліада й Одіссея, Едда, Ірланд­ські саги, Рамаяна, Калевала, Бедуїнські перекази про Антафу й Нартські сказання — ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в добу розпаду первісного ладу, донесли до нас згадки про тривалі війни, гароїчні подвиги, багату здобич та її поділ. В усну народну творчість почали проникати класові тенденції: заохочувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли їх благородне походження, воєнні подвиги, заслуги, багатство.

Розпад первісного суспільства зумовив появу нових форм релігії, які відповідали новим умовам життя. З переходом до патріархату утвердився культ чоловічих предків — покровителів. А з поширенням землеробства й скотарства утвердилися сільськогосподарські культи родючості з їхніми еротичними обрядами і людськими жертвами, що символізували передавання землі статевої потенції людини, і широко відомими образами духів, які вмирають і воскресають. Звідси значною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осіріс вавилонський Думузу, грецький Діоніс, фінікійський Адоніс і, нарешті, Ісус Христос.

Посилення племінної організації й утворення союзів племен утвер-дили культ племінних покровителів, вождів, героїв, в образах яких пере- і пліталися риси духів, що уособлювали явища природи. Особливі форми | релігії становили культи страхітливих духів таємних спілок, культ пле- і мінних вождів.
Цей культ у багатьох народів Океанії, Африки, Південної Азії доходив до прямої сакралізації (від. лат. sacralis — священний) вла­ди й особи вождя. В особі вождя вбачали носія добробуту племені, здатного впливати на явища природи, забезпечувати добрий урожай, військовий успіх. Вожді залишалися об'єктом культу й після смерті: вважалося, що вони стають впливовими духами, які допомагають своїм нащадкам й наступникам. Проте бувало й так, що вождя, який не виправдав сподівань племені, розвінчували й скидали, а в деяких наро­дів Африки навіть існував звичай ритуального умертвіння старого во­ждя, який нібито втрачав свою священну силу. Усі ці види релігії з'єд­нувалися й перепліталися між собою, зумовлюючи політеїстичне шану­вання одночасно сімейно-родових і племінних покровителів, аграрних і космічних духів, страхітливих духів таємних спілок і оточених ореолом святості вождів. Виникла ієрархія об'єктів культу — від звичайних духів до кількох особливо могутніх божеств.

З розвитком релігії виділялася особлива група служителів культу. Якщо раніше здатність впливати на сили природи мали всі або значна кількість членів роду, а старійшини виконували релігійні функції лише як представники роду, то цією здатністю почали наділяти певних осіб, вважаючи, що вони мають сильних пр'едків-покровителів і володіють таємними знаннями тощо. Такі особи ставали професійними служите­лями культу — жерцями. Звичайно вони монополізували не лише релігійні функції, а й деякі позитивні знання: судочинство, тлумачення звичаїв племені. Переважно їхню ієрархію очолював вождь, який був головним жерцем, в інших жерці створювали власну еліту, що змагалася із світською владою. Проте в усіх випадках жерці використовували своє становище для особистого збагачення, змикалися з суспільною верхівкою і перетворювали релігію в засіб залякування родових общин­ників.

Значним здобутком духовної культури в добу розпаду первіс­ного ладу був початок виділення професійної розумової праці. При­чому цей процес поділу розумової і фізичної праці охопив усю куль­турну сферу.

Формується верства професіоналів з осіб, зайнятих організаційно-управлінською діяльністю, вождів, жерців, воєначальників, а згодом — співаків, оповідачів, постановників театралізованих міфологічних вистав, знахарів, знавців звичаїв, майстрів ужиткового мистецтва тощо. Утри­мувались професіонали общиною і правлячою верхівкою. Остання по­чала використовувати різні види духовної творчості для зміцнення своєї влади над общинниками. Слід зазначити, що виділення професійної розумової праці й утворення найдавнішої інтелігенції, як й інші види спеціалізації, значно сприяли розвиткові і збагаченню духовної культу­ри первісного ладу.

Одним з найрельефніших досягнень духовної культури первісно­го суспільства, що суттєво відокремлювало його від класових ци­вілізацій, було створення упорядкованої писемності. Це було досяг­нуто поступово, у міру перетворення піктографії — «передписемності», що передавала лише загальний зміст повідомлення, на ідеографічне або логографічне письмо, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або, як у сучасних ребусах, повнозначні склади їх.

Таким було найдавніше письмо шумерів, єгиптян, еламітів, крітян, китайців, майя та інших народів, назване ієрогліфічним. Пізніше з ідео­графічного письма виникли розвинені складові й буквено-звукові «алфа­вітні» системи писемності, які конвергентно поширились по всьому світу, в тому числі й в Україні. Ідеографія збереглася лише в Китаї.

Отже, можна зробити висновки:

І. Духовна культура в добу розпаду первісного ладу розвивалась адекватно тим економічним і соціальним процесам, які відбувалися в світі, в тому числі й в Україні, готуючи фундамент для подальших етапів розвитку людства і особливо в епоху ранньокласових суспільств;

II. Матеріальна та духовна культура людства, в тому числі україн­ська, зароджувалась і розвивалась із своїх першооснов, які сформувалися в первісному суспільстві і були планетарними;

III. Українська духовна культура з початку свого зародження стала складовою і невід'ємною частиною у світовій духовній культурі. Розви­ваючись як своєрідна і неповторна, зазнаючи впливу інших культур (наприклад, культури Стародавнього Сходу і античної культури) і від­повідно впливаючи на них, українська культура підійшла до нових часів свого розвитку з великими здобутками.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ...
Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,...
Питання до іспиту з курсу «Історія української культури»
Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури
Питання до іспиту «Історія української культури»

Для підготовки до іспиту з навчальної дисципліни «Історія української культури»

Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році
України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,...
Тема 1 Особливості української ментальності
Предмет, завдання, об’єкт, основні проблеми, що вивчає курс «Історія української культури»
Курс «Історія української культури» є нормативною дисципліною бакалаврської...
Курс «Історія української культури» є нормативною дисципліною бакалаврської підготовки й вивчається протягом одного семестру першого...
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ДЛЯ ІСПИТУ
Умови культурного розвитку українських земель в складі Великого Князівства Литовського (сер. XIV сер. XVI ст.)
1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні...
Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших ча­сів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,...
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України
Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти і науки України та...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка