18. Механізм соціалізації студентів
Соціалізація особистості – одне з перших питань, що постають у суспільстві у процесі підготовки молоді до трудового життя. Формування особистості – складний процес прилучення особистості до соціального буття, тобто її соціалізації. Соціалізація охоплює усі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому бути у повноправним членом суспільства. Соціалізація включає стихійні та спонтанні процесі, які впливають на формування особистості [1, с. 95].
Соціалізація – процес двохсторонній. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству й соціальним групам, до яких він належить, а, з іншого – активно залучається до системи соціальних зв’язків і набуває соціального досвіду. М.Б.Євтух та О.П.Сердюк зазначають, що мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити у суспільному потоці криз і революцій: екологічних, енергетичних, інформаційних, комп’ютерних тощо, оволодіти досвідом старших, осягнути своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення у суспільстві. У цей час людина прагне до самопізнання, самоосмислення, саморегуляції, самовдосконалення, самооцінювання й особливо самореалізації. [3, с. 55].
Процес соціалізації людини, її формування та розвиток, становлення як особистості відбувається у взаємодії з навколишнім середовищем, яке впливає різними соціальними чинниками. Усі чинники можна звести до трьох груп: 1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос), 2) мезочинники (етнокультурні умови й тип населення, в яких живе і розвивається людина, засоби масової інформації), 3) мікрочинники (сім’я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства однолітків), це середовище називають соціумом або мікросоціумом. Вони різною мірою безпосередньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції, змінюється і їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь та по-різному оцінюється їхній результат. Як відомо, незмінною залишається ідея залежності особи від довкілля в усі вікові періоди, особливо в дитинстві. Видатні педагоги відзначали, що п'ять перших років життя за рівнем соціального сприйняття дорівнюють усім наступним [2, с. 73-75].
Соціалізація індивіда відбувається у трьох основних сферах: діяльність, спілкування, самосвідомість. У сфері діяльності реалізується опанування та розширення видів праці, з якими пов'язана людина, її орієнтація в системі кожного виду діяльності, розуміння суті та сенсу. Як відомо, усі види діяльності включають процес мовлення. У сфері спілкування особистістю реалізується потреба у контакті з іншими суб'єктами. У сфері самосвідомості здійснюється формування образу власного “Я”, усвідомлення своєї соціальної належності, власних соціальних ролей, систем соціальної орієнтації і т.ін. [5, с. 129].
Складний і багатогранний процес соціалізації продовжується все життя людини, проходячи низку вікових етапів. Л.Міщик виділяє наступні з вказаних етапів: а) первинний; б) становлення соціальної зрілості; в) вибір професії; г) реалізація вибору у трудовій діяльності; д) післятрудовій [5, с. 129]. Необхідно підкреслити, що набуття соціальних якостей, необхідних для життя, є соціальним розвитком, соціалізацією особистості студента. Цей процес починається на етапі допрофесійної освіти, коли вибір напрямку професійного розвитку фактично ще не зроблений (навчання в загальноосвітній середній школі). У системі соціалізації особистості учня чи студента в процесі навчально-виховної діяльності особливе місце може зайняти робота з роз’яснення понять “співпорядкування”, “співвідносини”, які складаються між членами будь-якого об’єднання. І починати можна дуже просто: в рамках університетського педагогічного процесу можна відшукати реальні зв’язки між учасниками, щоб пояснити практичне й соціальне значення уміння дотримуватись норм, правил поведінки, реальної ігрової ситуації, щоб мати якомога кращий результат не тільки для себе, але й для групи людей, колективу, співтовариства, для бізнесової структури, для сім’ї, найближчого оточення [6, с. 78].
Процес соціалізації особистості здійснюється через певні механізми. Психологічні механізми соціалізації це – імітація та ідентифікація. Т.Парсон застосував ці поняття у соціологічній теорії соціальної дії. Вчений визначав імітацію як процес засвоєння елементів культури (особливих знань, умінь, образів) шляхом наслідування. Ідентифікація виражає відношення до соціального світу, прийняття цінностей [1, с. 96].
Соціально-психологічні механізми соціалізації студентів вищих навчальних закладів виявляються в процесі ідентифікації та інтеріоризації [3, с. 55]. Ідентифікація (від лат. Identificate – ототожнювати) – це процес ототожнення індивідом себе з іншими людьми, групою, осередком, який допомагає оволодівати різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, оволодівати соціальними ролями. Вирізняють три форми ідентифікації: 1) пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною особою. Ця форма домінує на початкових етапах соціалізації особистості; 2) самозалучення до певної номінальної соціальної групи (вікової, національної, фахової); 3) самозарахування ( з відчуттям належності до певної соціальної групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється під час спільної діяльності, насамперед у трудових осередках. Цей механізм діє на свідомих етапах розвитку особистості. Інтеріоризація суспільних ідеалів у молодіжному середовище пов'язана з пошуками реальних зразків для наслідування і з характером уявлень про шляхи реалізації ідеалів. Соціалізація, соціалізована людина мусить бути здатною протистояти несприятливим життєвим обставинам. “Повна” соціалізація, тобто розчинення в соціумі певної частини молоді, свідчить про відсутність тієї активності, яка дає змогу вибірково сприймати й оцінювати навколишню дійсність [3, с. 56].
19. Формування я-концепції студента
Однією з найважливіших функцій навчального процесу у вищому педагогічному навчальному закладі є розвиток студента – майбутнього вчителя як особистості. Щоб сповна реалізувати її, кожному учаснику педагогічного процесу слід чітко усвідомлювати механізми особистісного зростання студента та враховувати їх під час професійного навчання. Особливу увагу при цьому слід надавати формуванню позитивної „Я – концепції" студента як центрального утворення його особистості.Під „Я−концепцією" ми розуміємо „ціннісний, хоч і непозбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного „Я", який є у становкою людини стосовно себе.„Я−концепція" − важливий самоутворюючий компонент. Практика свідчить, що недооцінка ролі та особливостей „Я-концепції" студента призводить до суттєвих вад у його навчально−професійній діяльності, оскільки не забезпечується соціально−психологічні умови актуалізації творчого потенціалу студента, стимулювання його професійного становлення та особистісного зростання.
Під „Я-концепцією" майбутнього фахівця розуміється складна динамічна система уявлень студента про себе як особистість і суб'єкта навчально−професійної діяльності, яка містить у собі взаємопов'язані і взаємозумовлені компоненти:
„Образ −Я", що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної сціально−рольової позиції і настанов щодо себе;
„Ставлення −Я", яке визначається самооцінкою професійно−педагогічних здібностей і особистісних якостей і може викликати виявлення певних емоційно−ціннісних проявів;
„Вчинок −Я", спрямований на самовиявлення і самопрезентацію власного „Я", або прояв певної захисної дії, коли є „посягання" на цінність і цілісність сформованого уявлення про себе [14; 83].
„Я-концепція" забезпечує внутрішню узгодженість особистості, відносну стійкість її поведінки. Вона багато важить у професійному зростанні студента.Ці механізми реалізуються на фоні ментального простору, в якому відбувається життєдіяльність індивіда. ІЦей психологічний феномен розглядаємо у результативному й процесуальному аспектах, тобто як наслідок, і умову перебігу взаємин студента з викладачами. Вважаємо, що через механізм оптимізації міжособистісних взаємин у системі „студент-викладач" можна ефективно впливати на формування „Я-концепції" майбутнього вчителя у період його професійного навчання.
20. Формування професійної спрямованості студента
Профорієнтації приділяється багато уваги, але в той же час багато людей не вдоволені своєю професією. Так Головаха Е.І. пропонує для професійної орієнтації молоді такі практичні рекомендації [2]:
– професійна орієнтація не повинна обмежуватись професійною сферою, але завжди зосереджується на життєвих цілях молоді;
– для формування реалістичної життєвої перспективи потрібно знайомити юнаків та дівчат з конкретними прийомами вдалих і невдалих життєвих шляхів, пов’язаних з вибором тієї чи іншої професії;
– особливо важливими є знання майбутніх умов праці;
– для юнаків при виборі професії більш важливим є розмір заробітної плати, а для дівчат – сприятливі умови праці. Трудові професії, перш за все, подобаються молодим людям за змогу добитись самостійності і незалежності, а для тих, хто їх обирає, інколи майбутня заробітна плата має менше значення, ніж для тих, хто обирає розумову працю високої кваліфікації;
– незалежно від загального рівня знань, існує потреба у спеціальній професійній інформації;
– існує пряма залежність майбутніх професійних і життєвих досягнень від готовності молоді до самовіддачі у праці і самостійності в реалізації життєвих цілей;
– важливо враховувати не тільки раціональні моменти, пов’язані з визначенням життєвих цілей і планів, але і емоційні особливості особистості.
Потреба в безпеці та захисті також значно впливає на вибір професії. Період вибору професії для молодої людини – це період коли молоді люди намагаються розібратися та визначитись в своїх потребах, інтересах, здібностях, цінностях та можливостях. Зазвичай до 25 років молоді люди підбирають роботу, яка їм підходить. Найбільш важливими мотивами вибору їх професії є: практичні роздуми, батьківські установки, бажання реалізувати свої здібності, інтерес до професії, її престижність та орієнтація на систему цінностей особистості, яка є дуже динамічною з віком. Якщо вибрана професія співпадає з "Я-концепцією" особистості, то дана особистість добивається самоактуалізації. Професіональна "Я-концепція" – це уявлення особистості про себе, як про професіонала [3].
Ставлення до навчання, як до засобу досягнення мети, утворює стійкий рівень мотиваційно-цільової основи навчання – навчальну мотивацію. Вона складається з оцінки студентами різних аспектів навчального процесу, його змісту, форм і способів організації з точки зору їх особистих, індивідуальних потреб і цілей, які можуть співпадати або не співпадати чи співпадати частково з метою навчання. Сама структура навчальної мотивації багатозначна за змістом і формами. Студенти можуть краще або гірше навчатися, тому що хочуть або не хочуть: отримати професію (професійна мотивація); отримати нові знання та задоволення від самого процесу пізнання (пізнавальні мотиви); мати більш високу заробітну платню (прагматичні мотиви); принести користь суспільству (широкі соціальні мотиви); утвердити себе та зайняти в майбутньому певне місце в суспільстві в цілому та в найближчому соціальному оточенні (мотиви соціального та особистісного престижу) і т.д. Кожен з названих різновидів навчальної діяльності може займати в загальній структурі домінуюче або підпорядковане значення і тим самим визначати той чи інший рівень індивідуальних досягнень у навчанні, а разом з ними обумовлювати і ступінь наближення до кінцевої мети. Москалюк О.І. визначено, що найбільш дієвим є поєднання соціальних та пізнавальних мотивів навчання [4].
Формування у студентів навчальної мотивації також залежить від правильної сформованості педагогічних установок. Педагогічна установка – готовність студента до активної навчальної діяльності, що ґрунтується на потребі особистості в діяльності з оволодіння обраною професією й формується у навчальних ситуаціях. Педагогічна установка є тією основою, на якій формується професійна спрямованість студента на початковому етапі навчання у ВНЗ, оскільки вона [5]:
– визначає активне ставлення до навчальної діяльності й сприяє формуванню узагальнених стійких відношень – схильностей особистості до професійної діяльності;
– закріплює позитивне емоційне ставлення до професії в ході навчальної діяльності студентів;
– забезпечує стійку психологічну готовність до оволодіння професією і формує спрямованість студента на професію;
– є чинником активності особистості, що сприяє формуванню інтересу і схильності до професії;
– впливає через навчально-пізнавальну діяльність на весь процес формування професійних цінностей і переконань.
Майбутня професійна діяльність – це одна з найбільш значущих сфер буття людини. Саме в ній відбувається самоактуалізація людини як індивіда, особистості, неповторної індивідуальності. Основними функціями процесу професійної підготовки спеціалістів Н.Л. Коломінський вважає [6]:
– когнітивну (забезпечення належного рівня професійних знань, умінь, навичок, наукового і культурного світогляду);
– ціннісно-установчу (формування професійних установок: цільових, смислових, операційних);
– розвивальну (креативна): розвиток професійних здібностей, духовних потреб особистості;
– мотиваційну (стимулююча): стимулювання, формування, підтримка мотивів особистісного зростання, самоактуалізації через професію;
– морально-виховну (виховання моральних якостей, що відповідають вимогам суспільства та професійної специфіки фахівця).
Отже, професійне становлення особистості – важливий компонент загального процесу її розвитку. Саме тому однією з центральних проблем підготовки майбутніх фахівців є дослідження професійної спрямованості як визначальної характеристики спеціаліста, що дозволяє людині максимально виявити свої здібності й творчо опанувати професію. |