ЛЕКЦІЯ ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДІ. ПЛАН


НазваЛЕКЦІЯ ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДІ. ПЛАН
Сторінка1/3
Дата08.04.2013
Розмір0.51 Mb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Історія > Лекція
  1   2   3
ЛЕКЦІЯ 7.

ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДІ.

ПЛАН

  1. Поняття та значення гри у житті людини.

  2. Сутність та завдання гри, її функції.

  3. Класифікація ігор: характеристика та особливості ігор за віком, за часом, за місцем дії, за змістом, за інтелектуальним та фізичним навантаженням.

  4. Методика проведення рольових ігор


Поняття та значення гри у житті дитини.

Феномен гри протягом усієї історії людства притягував до себе увагу видатних мислителів, філософів, соціологів, психологів, педагогів. Кожному етапу історії життя людства притаманне своє бачення своєрідного впливу ігрової діяльності та становлення й формування людини як особистості. Теорія гри має свою давню історію.

Зарубіжні філософи, психологи, педагоги надавали грі та ігровій діяльності великого значення. Учені підкреслювальне розвивальне та виховне значення гри, відмічали її можливості в пізнанні людини самої себе, показували вплив на розвиток творчої особистості в процесі ігрової взаємодії, акцентували увагу на значенні гри в процесі пізнання людиною своїх здібностей.

Гра – серцевина дозвілля. Гра як величезний пласт культури різноманітить і збагачує дозвілля людей, відтворюючи цілісність буття людини. Видатний нідерландський мислитель ХV ст. Йохан Хьойзінга стверджує, що поняття «людина граюча» виражає таку ж істотну функцію, як «людина творець».

Давньогрецькі філософи в працях, які присвячували людині та її місцю у світі, розглядали ігрову діяльність як один з особливих видів суспільної практики, що відтворюють норми людського життя й діяльності, забезпечують пізнання та засвоєння предметної та соціальної дійсності, а також інтелектуального й морального розвитку особистості.

Аристотель високо цінував ігри за те, що вони дають людям можливість розважитися, відпочити. У грі він бачив джерело, яке сприяє душевній рівновазі, створює гармонію душі й тіла.

Згідно з Платоном почуття гармонії й ритму дані людині богами для отримання задоволення. Тому людина знаходить задоволення в ігровій діяльності й завдяки їй пізнає властивості своєї природи.

Те, що процес пізнання нерозривно пов’язаний з практичною діяльністю, розкривав у своїх педагогічних трактатах і Дж. Локк, який також підкреслював значення гри в житті людини: „Для дітей ігри та розваги так само необхідні, як праця та їжа”.

Видатні педагоги минулого, як і філософи свого часу, надавали особливого значення грі як діяльності приємній, яка без примусу навчає й формує особистість. Так, великий чеський педагог Я.А. Коменський вимагав від вихователів уникати догматизму у вихованні, розвивати в учнів потребу в самопізнанні та самовихованні, рекомендував у цьому процесі всі види людської діяльності, у тому числі й гру.

Німецький педагог Ф. Фребель одним з перших класифікував гру як педагогічне явище: ігри окремих дітей і ігри для гурту; ігри корисні й витончені, наповнені внутрішнім смислом. Гра є природною діяльністю дитини, і дорослі повинні докласти максимум зусиль для її правильної організації.

Із зарубіжних учених одним з перших, хто приступив до створення теорії гри, був К. Грос. Згідно з його теорією гра слугує школою підготовки організму до життєвих іспитів. Свою теорію гри як катарсис (душевне очищення) Грос доповнив під впливом ідей З. Фройда. Приводом до гри, яка очищає душу, є внутрішнє пробудження організму за рахунок внутрішніх сил та внутрішньої енергії дитини.

М. Монтессорі завдання виховання бачила у створенні таких умов, які відповідають потребам дитини, допомагають виявити її запити та сприяють її самовихованню й самоосвіті. Для дітей найбільш значущою діяльністю, яка допомагає розкриттю особистості, є гра. Монтессорі дає науково розроблену систему матеріалу для дитячих занять, запропонувала систему ігрових вправ.

Виходячи з вищевикладеного, ігрову діяльність можна назвати діяльністю синтетичною, тому що вона охоплює й царину розуму, і сферу почуттів дитини. Гра є потребою зростаючого організму дитини, її особистих, інтелектуальних зусиль. Гра для дітей – життя, у якому процес самовиховання активний та результативний.

У грі вільно та природно проявляється головна, тобто ігрова діяльність дитини, через яку вона усвідомлює та вивчає навколишній світ. У грі вона отримує широкі можливості для виявлення особистісної творчості, особистої активності, демонстрації своїх потенційних можливостей. Тільки гра надає дитині свободу дій та вибору, у ній вона не зазнає психічного закріпачення. Гра надає дитині можливість ненасильного та повного розвитку її природних сил та готує її до життя.

Специфіку педагогічного керівництва іграми дітей розкривав у своїх працях Я. Корчак. Кожна дитина – це особливий світ, і пізнати його зможе тільки той, хто розділяє з дитиною її прикрості та хвилювання, її радощі та успіхи. Дитина повинна відчувати сильні руки, чути биття серця близької їй людини, яка завжди поруч, завжди пояснить та зрозуміє, завжди допоможе та зможе надати „можливість знайти себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті”.

Центральним моментом у теорії ігри є рольова позиція дитини. Американський соціолог М. Мід, психолог Джордж Мід розробили узагальнену модель „самості”, тобто процесу формування дитиною свого „Я”. На думку Дж. Мід, гра виникає як гра, якщо дитина в ігровій дії має можливість створити „Я”–реальне і „Я”–умовне.

Дитина бере на себе ігрову роль і з її допомогою отримує можливість повніше усвідомити власне „Я” в процесі взаємодії з іншими людьми, обміну символами, де визнається здатність людини приймати роль іншої людини як партнера у спілкуванні.

У праці американського психолога Р. Дреджера „Основи особистості” розкривається рольова позиція дитини в грі як очікувана поведінка, що належить до визначеної соціальної структури. Узявши на себе будь-яку ігрову роль, дитина виступає як самостійний автор ролі, здатний її творчо розвинути, дофантазувати стосовно свого досвіду, знань, умінь, вражень; як лідер, що виходить у грі на перший план; як ініціатор і організатор, здатний запропонувати нову ідею, розподілити інші ролі; як версифікатор та активний виконавець, який може подавати пропозиції (версії), добре виконувати правила гри; як спостерігач, що задовольняється роллю глядача, бере участь у грі лише опосередковано; як бунтар, це конфліктна дитина, яка постійно з чим-небудь незгодна („дух протиріччя”).

У цих різних ролях „образ-Я” розуміється як ставлення людини до себе.

Таким чином, термін „гра” – поняття багатомірне – це діяльність і пізнання, розваги і творчість, наслідування і спілкування, відпочинок і тренінг. У грі людина одночасно відображає своє ставлення до довкілля і в той же час отримує інформацію про себе від інших людей або атрибутів ігрової діяльності.

Є три способи пояснення гри, зазначає дослідник психології гри Е. Грос. Це теорія відпочинку, теорія надлишку сил і теорія вправи або самовиховання.

Вітчизняні психологи й педагоги також  приділяли велику увагу грі й підкреслювали значну її роль у процесі виховання дитини як особистості. У своїх працях К.Д. Ушинський звертає увагу на значення гри в розвитку морально-вольових сторін особистості, визначає діагностичний і прогностичний характер ігор, піднімає питання про озброєння педагогічних кадрів теорією і практикою ігрової діяльності. „У грі дитина живе, і сліди цього життя глибоко залишаються в неї, ніж сліди дійсного життя, у яке вона не може поки що ввійти через складнощі її явищ та інтересів”, „... у грі дитина випробовує свої сили й самостійно розпоряджається своїми створеннями”.

К.Д. Ушинський стверджував, що в грі діти шукають не тільки насолодження, але й прагнуть до самоствердження через цікаве й важливе для них заняття. У грі дитина прагне жити, відчувати та діяти. Гра – вид діяльності, який надає дитині ключі до розуміння свого „Я”, а також є першим етапом до здійснення індивідуального підходу до виховання дитини.

Видатний педагог А.С. Макаренко надає великого значення виховним функціям гри, яка є школою підготовки до життя, роботи. Гра надає дитині можливість нестандартно поводити себе в умовно-реальній ситуації. У грі дитина активно виявляє особистісне ставлення до того, що відбувається, навчається вільно відстоювати свою точку зору. Ціннісний початок гри заключається не тільки в тому, що в ній дитина виступає в ролі творця й найбільш повно розкриває свої потенціальні здібності, але й ігрова діяльність сприяє збереженню фізичного й психічного здоров’я гравців. Найбільшого ефекту у вихованні особистості можна досягти під час ігрової взаємодії. Елементи рольової гри були присутні в усіх справах колонії ім. М. Горького, комуни ім. Ф. Дзержинського: ребусники, ігри-імпровізації, ігри-атракціони тощо.

Високу оцінку системі роботи А.С. Макаренка, де ігри складають один з головних елементів, дав В. Терський: «У захопленні іграми в нас виникла велика спільна робота наукового характеру, дуже глибока й дуже широка. Це стало ґрунтовною роботою з плануванням, проектами, точним записом результатів використовування кожної гри і з постійною творчістю».

В.О. Сухомлинський разом зі своїми колегами-вчителями надавав багато уваги не тільки устаткуванню навчальних кабінетів, майстерень, створенню великої пришкільної ділянки з садом, городом, виноградниками, пасікою, але й спортивним та ігровим майданчиками. Побудували майданчик атракціонів, оформили в школі кімнату казок, а на шкільному дворі і в околицях школи різні казкові і ігрові «куточки» – «Смарагдове царство», «Печеру відкриттів», «Країну Ліліпутію». Біля школи було три голуб’ятні, вишикувалася «Алея поколінь» – за традицією цієї школи кожний першокласник садив тут дерево і ростив його до останнього дня навчання, багато хто відвідує «свої» дерева й до цього дня.

У школі Сухомлинського щорічно проводилася безліч найрізноманітніших конкурсів, оглядів, олімпіад, фестивалів, змагань, у тому числі й з технічної творчості. Кожний учень, який брав участь у них, за 10 років своїми руками будував до 50 різних моделей і технічних пристроїв – від паперових кораблів і вертушек до моделей космічних кораблів і електромобілів.

Військові ігри регулярно проводяться в школі Сухомлинського. «Ніде так не розкривається моральна сутність особистості. Ніде так людина не заявляє голосно товаришам про свою душевну сутність, як у військовій грі, та ще в напруженій фізичній праці, де байдужість або лінь одного роблять неможливим успіх усього колективу», – писав В.О.  Сухомлинський.

В.О. Сухомлинський, ставлячи великі вимоги до педагога, одним з основних його умінь вважав уміння проникнути в духовний світ дитини: «Десь у найпотаємнішому куточку серця в кожної дитини своя струна, вона звучить на свій лад, і щоб серце озвалося на моє слово, потрібно самому  настроїтися на тон цієї струни». Допомогти зробити це без вольової дії на особистість дитини можна тільки завдяки грі. Гра – «це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що запалює вогник допитливості».

Про вплив гри на особистість дитини в процесі виховання й навчання неодноразово писала А.П. Усова: «У грі формуються всі сторони душі людської, її розум, її серце і воля, і якщо говорять, що ігри передбачають майбутній характер і майбутню долю дитини, то це правильно у двоякому значенні: не тільки в грі висловлюються схильності дитини й відносна  сила її душі, але сама гра має великий вплив на формування дитячих здібностей, а отже, і на її майбутню долю».

Про значення гри в житті особистості писав Д.Б. Ельконін. Він визначає гру як «діяльність, у якій створюються соціальні взаємини між людьми поза умов безпосередньої утилітарної діяльності.

Відомі чотири рівні розвитку дитячих ігор, які визначив Д.Б. Ельконін.

Перший рівень – це ігрові дії дитини, які відтворюють поведінку дорослих і спрямовані на іншу людину, тобто ігри, які передбачають найбільш просту форму людського спілкування.

Другий рівень – ігрові дії, які послідовно відновлюють систему діяльності дорослих з початку й до кінця.

Третій рівень пов’язаний з виділенням у грі певної ролі дорослого та її виконанням.

Четвертий рівень передбачає здібність гнучко змінювати тактику поведінки й переходити від однієї ролі до іншої в межах розвитку сюжету однієї й тієї ж гри, контролюючи не тільки свою, але й чужу рольову поведінку, розігруючи в грі цілісну сюжетно-рольову виставу

Д.Б. Ельконін прийшов до висновку, що в дітей на першому етапі в іграх прослідковується лише вивчення предметної їх діяльності, другий етап відображає систему взаємин між людьми, третій етап – передбачає підпорядкування гравця правилам суспільної поведінки та суспільних взаємин між людьми.

Учений для визначення змісту поняття про рольові ігри використовує не уявлення про ролі, а уявлення про соціальні відносини, так що в результаті рольова гра визначається не шляхом вказівки ролей, а шляхом вказівки соціальних відносин, у які вступають гравці, приймаючи на себе виконання тих або інших ролей.

Л.С. Виготський виділяє й парадокси гри:

1. Дитина діє по лінії якнайменшого опору (одержує задоволення), але навчається діяти по лінії найбільшого опору. Гра – школа волі.

2. Звичайно дитина випробовує й переживає підкорення правилу в ситуації відмови від того, що їй хочеться, а в грі підкорення правилу є шлях до максимального задоволення. Гра дає дитині нову форму бажання, тобто співвідносить бажання з роллю в грі та її правилами. У грі можливі вищі досягнення дитини, які завтра стануть її реальним рівнем, її мораллю.

60-і роки завдяки І.П. Іванову та іншим сподвижникам комунарської методики були відзначені сплеском творчих ігор. Розробивши теорію конструювання творчих справ, визначивши принцип чергування творчих доручень у дитячих колективах, педагог тим самим дав дітям прекрасну можливість у пізнанні своїх творчих сил, інтелектуальних організаторських можливостей. Комунарська методика, або, як її ще називають, «педагогіка співпраці», має багато послідовників (О.С. Газман, В.А.  Караковський, С.Д.  Поляков та ін.).

Дослідник ігрової діяльності школярів С.А. Шмаков справедливо стверджує, що «гра – найважливіша універсальна сфера «самозвеличення» дитини, у якій відбуваються могутні процеси «само»: самонатхнення, самоперевірки, самопізнання, самовизначення, самовираження й самореабілітації».

Гра, на думку вченого, є «сукупністю способів взаємодії дитини зі світом пізнання й відкриття», а також «знаходження свого місця в ньому».

У своїх працях С.А. Шмаков виділив низку положень, які відображають сутність феномена гри:

1. Гра – багатогранне поняття. Воно означає заняття, відпочинок, розвагу, забаву, змагання, вправу, тренінг, дозвілля, у процесі яких виховні вимоги дорослих до дітей стають їх вимогами до самим себе, отже, активним засобом виховання й самовиховання. Вона виступає з самостійним видом діяльності дітей різних віків, принципів і способів їх розвивальної життєдіяльності, методом пізнання дитини й методом організації її життя та неігрової діяльності.

2. Ігри дітей є найвільніша, природна форма вияву їх діяльності, у якій усвідомлюється, вивчається навколишній світ, відкривається широкий простір для вияву свого «Я», особистої творчості, активності, самопізнання, самовираження.

3. Гра, володіючи синтетичною властивістю, вбирає в себе сторони інших видів діяльності, виступає в житті дитини багатогранним явищем. Вона – перший ступінь діяльності дитини-дошкільника, початкова школа його поведінки, нормативна й нормальна діяльність молодших школярів, підлітків і юнацтва, свої цілі по мірі дорослішання учнів.

4. Гра є потреба дитини, що змінює: її психіку, інтелект, біологічну фундацію. Вона – специфічний, чисто дитячий світ життя дитини. Гра є практика розвитку.

5. Гра – шлях пошуку дитиною себе в колективах співтоваришів, вихід на соціальний досвід, культуру минулого, теперішнього часу й майбутнього, повторення соціальної практики, доступної розумінню.

6. Гра – свобода саморозкриття, саморозвитку з опорою на підсвідомість, розум і творчість. Продукт її – насолода її процесом, кінцевий результат – розвиток реалізовуваних у ній здібностей.

7. Гра – головна сфера спілкування дітей. У ній розв'язуються проблеми міжособистісних взаємин, сумісності, партнерства, дружби, товариства. У грі пізнається й отримується соціальний досвід стосунків людей. Гра соціальна за своєю природою й безпосередньому насиченню, будучи відображеною моделлю поведінки, вияву й розвитку складних самоорганізуючих систем і практикою творчих рішень, переваг, виборів вільної поведінки дитини, сферою неповторної людської активності.

Механізм саморозкриття дитини в грі більш глибоко розкривається у О.С. Газмана, який відзначає, що гра завжди виступає одночасно як би у двох вимірюваннях: у теперішньому часі й майбутньому. «З одного боку, вона дарує миттєву радість, служить задоволенню реальних потреб дитини, з іншого – завжди направлена в майбутнє, оскільки в ній або моделюються які-небудь життєві ситуації, або закріплюються властивості, якості, стани, уміння, навички, здібності, необхідні особистості дитини для виконання нею соціальних, професійних, творчих функцій, а також фізичного загартовування організму, що розвивається» .

Природа створила дитячі ігри для всебічної підготовки до життя, вона пов'язана з усіма іншими видами діяльності людини. Гра виступає як специфічна дитяча форма пізнання, праці, спілкування, спорту, мистецтва тощо. Звідси стає очевидним, що розуміння сутності гри для дітей шкільного віку й можливість побудови теорії педагогічного управління ігровими процесами пов'язане з необхідністю цілісного погляду на гру як на складну систему, що інтегрує в собі три взаємозв'язані структури: гру – стан, гру – спілкування, гру – діяльність.

Існують різні види класифікацій дитячої гри. Зокрема, з погляду соціальної педагогіки виділяють три сторони гри: суверенність, характерна для раннього дитинства й молодшого шкільного віку; експериментальність як простір перевірки накопичуваного соціального досвіду, властива дітям 9–12 років; і перший ступінь пізнання, що відбувається в підлітковому віці.

Класифікація Ю.Н. Кумоткіна і Р.І. Сухобської не зачіпає внутрішніх процесів ігрової діяльності, вони пропонують визначити типи ігор, керуючись трьома основними параметрами:

  • Ступенем складності гри (кількість учасників, час, необхідний для її проведення, складністю поставлених перед дитиною завдань).

  • Ступенем проблемності вирішуваного завдання.

  • Ступенем використовування імпровізації в процесі ігрової діяльності.

Найважливішими з психолого-педагогічної точки зору для школярів є такі положення:

    • гра пом'якшує тягар наслідків помилок і невдач (дає відчуття радості, задоволення, упевненості в собі і своїх силах);

    • у грі слабо виражений зв'язок між засобами й метою, вона дає простір для фантазії й варіативності (у ході гри можна міняти цілі відповідно до нових засобів або міняти засоби стосовно нових цілей);

    • гра розвивається за певним сценарієм, вона рідко буває хаотичною й випадковою;

    • гра проектує дитину на сприйняття зовнішнього світу, і вона ж є трансформацією навколишнього світу;

    • гра сприяє залученню людини до цінностей культури й відображає певні ідеали й культурні цінності, що існують у суспільстві;

    • гра – це свого роду соціалізація, у процесі якої відбувається формування життєвої позиції;

    • колективна гра виконує й психотерапевтичну функцію, тобто сприяє пристосовуванню до умов соціального життя надалі;

    • гра – це засіб для розумового, етичного, фізичного, естетичного розвитку особистості;

    • у грі розвиток пізнавальних здібностей значною мірою визначається можливістю використовування монологічного й діалогічного мовлення.

Таким чином, у теоретичних роботах вітчизняних і зарубіжних психологів і педагогів, присвячених питанням походження й психології гри, ігрова діяльність розглядається як необхідний етап у розвитку кожного індивіда на всіх етапах становлення його як особистості.
Сутність та завдання гри, її функції.

Філософи стверджують, що «гра – це особлива форма дитячого життя, вироблена або створена суспільством для управління розвитком дітей; у цьому плані вона є особливе педагогічне творіння, хоча творцем її були не окремі  люди, а суспільство в цілому, а сам процес виникнення й розвитку гри був «масовим» … процесом, у якому природно-історична закономірність «пробивалася» через різноманітну свідому діяльність окремих людей»

У теоретичній літературі гра розглядається як:

1) особливе ставлення особистості до навколишнього світу;

2) особлива діяльність дитини, яка змінюється й розгортається як її суб'єктивна діяльність;

3) соціально заданий дитині й засвоєний нею вид діяльності (або ставлення до світу);

4) особливий зміст засвоєння;

5) діяльність, у ході якої відбувається розвиток психіки дитини;

6) соціально-педагогічна форма організації дитячого життя, «дитячого суспільства».

Гра – породження діяльності, за допомогою якої людина перетворить дійсність, змінює світ. У грі вперше формується й виявляється потреба дитини впливати на світ, стати суб'єктом, «господарем» своєї діяльності.

Сутність гри полягає в тому, що в ній важливий не стільки результат, скільки сам процес, процес переживань, пов'язаних з ігровими діями. Хоча ситуації, що програються дитиною, уявлені, але відчуття, що переживаються нею, реальні.

Ця специфічна особливість гри несе в собі великі виховні можливості, оскільки, управляючи змістом гри, включаючи в сюжет гри певні ролі, педагог може тим самим програмувати певні позитивні відчуття дітей, які граються. По-перше, важливий сам досвід переживання позитивних відчуттів для людини; по-друге, через переживання тільки й можна  виховати позитивне ставлення до діяльності. Гра має велику нагоду сформувати позитивне ставлення й до неігрової діяльності.

Педагогічний потенціал гри полягає в тому, що вона створює умови для творчого самовираження дитини, а творчість є щонайпотужнішим засобом її розвитку.

Грі властиві такі соціально-психологічні й педагогічні функції:

  • орієнтаційна – створення уявної ситуації, яка б орієнтувала дитину на певні норми поведінки в житті суспільства, на придбання якихось навичок і вмінь, а так само духовних цінностей;

  • коректуюча – функція, яка вносить зміни у свідомість дитини щодо її поведінки, де дитина в грі намагається зробити стрибок над рівнем своєї звичайної поведінки;

  • заміщаюча – коли властивості речі зберігаються, але значення їх перекидається, тобто центральним моментом стає думка; у грі дитина оперує значеннями слів, що заміщають річ;

  • розвивальна – коли в грі у дітей ефективно розвиваються всі психічні процеси (пам'ять, сприйняття, мислення, увага, сенсорні якості – орієнтування в просторі та часі у властивостях предметів, розвиток мовлення);

  • терапевтична – що застосовується для корекції різних відхилень у поведінці дітей (непристосованості, агресивності, замкнутості).

Соціально-психологічні й педагогічні функції гри є провідною ланкою в процесі формування особистості.
Педагогічні функції ігрової діяльності продиктовані стратегічним завданням перетворити групу учнів у єдиний діяльнісний організм:

  • досягнення результату діяльності;

  • проживання соціально-ціннісного ставлення;

  • вияв і самоутвердження індивідуальності.

Педагог повинен виконати професійні операції з реалізації функцій:

Функція 1

Функція 2

Функція 3

  • визначити мету

  • розподілити ролі

  • дати інструкцію

  • обмежити час і обсяг гри

  • елементи романтики, змагальності

  • виявити мотив

  • указати на соціальне значення

  • окреслити якість

  • покласти відповідальність за ділянку гри

  • орієнтувати на красу виконання

  • розкрити особливе значення

  • проекціювати вплив на майбутнє життя

  • запропонувати вільний вибір

  • підкреслити значення кожного в загальній грі

  • провести рефлексію

  • дякувати кожному
  1   2   3

Схожі:

9. Психологія діяльності Зміст понять «дії», «діяльність», «мотиви...
Поняття про діяльність. Структура діяльності людини. Уміння. Навички. Звички. Дії, діяльність. Основні види діяльності. Професійні...
Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності
Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про авторське право і суміжні права", "Про науково-технічну інформацію", "Про наукову...
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття з психологічної підготовки
Зміст понять «діяльність», «функції діяльності», «фактори діяльності працівників МНС»
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття із рядовим та молодшим начальницьким складом
Зміст понять «діяльність», «функції діяльності», «фактори діяльності працівників МНС»
План-конспект для проведення семінарського заняття в системі службової...
Тема : Документи, що регламентують оперативно-службову діяльність пожежної охорони.”
Виховання поваги до мови, культурно-нац і ональних ц і нностей України...
Виховання поваги до мови, культурно-національних цінностей України в позакласній діяльності вчителя словесника
Тема 19. Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності та реклами Метою
«торговельна діяльність на організованому ринку», «торговельна діяльність на неорганізованому ринку», «агентська діяльність», «реклама»...
ЗЕД в системі категорій міжнародної економіки
Під зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) розуміють діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів...
Лекція ДЕЯКІ ПОПЕРЕДНІ ВІДОМОСТІ З МЕТРОЛОГІЇ, МАТЕМАТИКИ І ФІЗИКИ
У побуті і виробничій діяльності швидкість обертального руху, наприклад, колінчастих валів двигунів, прийнято визначати у обертах...
Лекція 7 8
Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка