Оподаткування доходів страховика, отриманих від інших видів діяльності
Джерелами інших (відмінних від страхування) доходів страховика є:
фінансова діяльність, пов'язана з розміщенням страхових резервів та управлінням ними;
сумісна діяльність страховиків;
позареалізаційна діяльність
Прибуток страховика, отриманий від інших видів діяльності, оподатковується на загальних засадах за ставкою 3 %.
Оподаткування страховиків-нерезидентів
Ст. 13.6 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено оподаткування доходів нерезидентів, отриманих у формі страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків, зокрема страхування ризиків життя на території України та ризиків резидентів за межами України, за ставкою 15% у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.
Якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені названим вище законом, застосовуються норми міжнародного договору. Тому при розгляді питання оподаткування доходів, які отримують нерезиденти з джерелом походження в Україні, мають бути враховані положення угоди про уникнення подвійного оподаткування, укладеної Україною з країною, де нерезидент має постійне місце перебування. Серед країн, з якими Україна уклала міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування, - Велика Британія, Польща, Білорусь, Угорщина, Молдова, Швеція, ФРН, Канада, Словаччина, Данія, Норвегія, Естонія, Вірменія, Казахстан, Нідерланди, Болгарія, Румунія, Литва, Узбекистан, Фінляндія. Крім того, згідно зі ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України", чинні договори СРСР з такими країнами: Австралія, Бельгія, Індія, Іспанія, Італія, Кіпр, Малайзія, Монголія, СІНА, Франція, Чехія, Швейцарія та Японія.
Резиденти-страховики, котрі утримують і перераховують до відповідного бюджету податок на доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових платежів від перестрахування ризиків з території України, зобов'язані надати в державний податковий орган за своїм місцем проживання звіт про утримання і внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів (щодо кожного нерезидента окремо) згідно з Порядком надання звітів про утримання і внесення в бюджет податку на доходи нерезидентів, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 р. № 28.
Такий режим оподаткування страхової діяльності був виправданим для періоду становлення страхового ринку.
Наразі страховий сектор економіки стоїть на порозі переходу на загальну систему оподаткування прибутку замість теперішнього оподаткування зібраних страхових премій за ставкою 3 %. Цей перехід вітають страховики класичного страхування. Водночас йому чиниться опір, причому не страховиками, а страхувальниками: юридичні особи - великі промислові підприємства, ФПГ, які укладають фіктивні страхові договори, відносять страхові платежі на валові витрати, уникаючи тим самим сплати 25-відсоткового податку на прибуток з цих сум. Така ситуація спричинила шквал перевірок страхових організацій з боку податкової служби. Це підриває авторитет інституту страхування, створює напругу на страховому ринку України. Президент України видав указ, яким доручив уряду готувати переведення страхового сектору на загальну систему оподаткування, хоча цим змінам і досі чиниться опір.
Тема 7
Особисте страхування.
Лекція 1. Страхування життя
1. Зміст і види страхування життя.
2. Змішане страхування життя.
3. Стан та перспективи розвитку страхування життя в Україні.
1. Зміст і види страхування життя.
Історично первинною формою особового страхування вважається страхування життя на випадок смерті застрахованої особи. З часом коло видів страхування життя розширилось. Наразі страхування життя включає:
страхування на дожиття застрахованої особи до зазначеного в договорі віку з одноразовою виплатою капіталу;
страхування життя на випадок смерті;
змішане страхування життя;
страхування дітей до вступу до шлюбу;
страхування життя з виплатою ануїтету;
довгострокове страхування життя працівників підприємств" установ за рахунок коштів роботодавців;
страхування життя позичальника кредиту та ін.
Страхування життя (life Assurance) у класичному розумінні передбачає захист майнових інтересів на випадок смерті застрахованого.
Страховою подією при страхуванні життя є смерть застрахованої особи.
Головною особливістю цього виду страхування є те, що людське життя не має вартісної (грошової) оцінки. Це означає, що за цим видом страхування неможливо визначити величину збитку, зумовленого настанням страхового випадку. Саме ця обставина зумовлює інші особливості.
По-перше, у страхуванні життя беруть участь чотири суб'єкти - страховик, страхувальник, застрахована особа та вигодонабувач.
Страховиком у цій галузі страхування може бути виключно страхова компанія, яка має ліцензію на здійснення страхування життя* Страховик, що здійснює страхування життя, зобов'язаний мати статутний капітал в обсязі 1,5 млн євро.
Закон України "Про страхування" регламентує нормативний запас платоспроможностістраховика, що здійснює страхування життя, який на будь-яку дату визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05 (ст. 30). Цим Законом визначається порядок формування, розміщення та використання резервів зі страхування життя. Для забезпечення страхових зобов'язань зі страхування життя страховики формують резерви за рахунок надходження страхових платежів та інвестування коштів сформованих резервів за цим видом страхування.
Страхувальником за цим видом страхування може бути юридична чи фізична особа, яка вступила в страхові відносини зі страховиком, сплачує страхові внески та претендує на страхові виплати за страховими подіями.
Застрахований - особа, що бере участь в особовому страхуванні, чиє життя (здоров'я чи (і) працездатність) виступає об'єктом страхового захисту. Якщо застрахований сам сплачує страхові внески, то він водночас є і страхувальником. Подекуди ці суб'єкти можуть не збігатися. Наприклад, за страхування дітей страхувальниками є батьки, а застрахованими - діти.
Вигодонабувач (Beneficiary) - особа, на користь якої підписано страховий договір. Вигодонабувач визначається страхувальником або застрахованим на випадок посмертного отримувача страхової суми. Якщо така особа не вказана, то вигодо-набувачами можуть бути спадкоємці за законом.
По-друге, неможливість визначити в грошовому вимірі втрати, пов'язані з життям, зумовлюєсвоєрідний підхід щодо визначення страхової суми та страхового тарифу (премії, внеску).
Страхова сума (Sum Insured) - грошова сума, визначена законом чи договором страхування, яка лежить в основі визначення розміру страхової премії (внеску) та розміру страхової виплати.
В особовому страхуванні страхова сума визначається на кожного застрахованого окремо з урахуванням інтересів та можливостей обох сторін (страхувальника і страховика).
Страховик, як правило, встановлює мінімальну межу страхової суми, нижче від якої обслуговування договору зі страхування життя буде збитковим. Страховик може виступити і верхнім обмежувачем страхової суми, якщо вірогідність того, що страхувальник встигне сплатити визначену ним досить значну суму, мала.
Щодо страхувальника, то обрана ним страхова сума визначається насамперед його платоспроможністю (рівнем доходу) та бажанням відкладати споживання цього доходу на тривалий час.
По-третє, договори зі страхування життя довгострокові. І хоч українське законодавство не встановлює мінімальні строки договорів зі страхування життя, методика формування резервів (1997 р.) зазначає, що ці договори підписуються на строк не менше ніж три роки. Договори можуть діяти значно довше: 10, 16, 20, 30, 40 років. Чим триваліший договір, тим більша частка в резерві від інвестування коштів.
По-четверте, з попередньої особливості випливає, що страхування життя виконує як захисну, так ізаощаджу вальну функцію, зміст якої полягає в прибутковому, але низькоризиковому розміщенні тимчасово вільних грошових засобів.
Для того щоб визначити вірогідність настання смерті застрахованого протягом дії довгострокового договору зі страхування життя, необхідно скористатись таблицями смертності, які показують відсоток смертності в різні вікові періоди. Ці таблиці існують для всього населення країни. їх мають і страхові компанії. Оскільки страхуванням життя охоплюється не все населення, точнішими є таблиці смертності, які ведуться страховиками.
Підписуючи довгостроковий договір зі страхування життя, звісно, страховик не знає, скільки років проживе конкретний страхувальник (застрахований). Але вірогідність того, що відомий відсоток застрахованих у кожній віковій категорії не доживе до закінчення строку дії договору досить точно відображають таблиці, які страховик використовує для розрахунку страхових платежів. Чим вища смертність у віковій ланці, тим вищі страхові тарифи.
Страховий тариф (Insurance Tariff) - це ставка страхової премії з одиниці страхової суми.
Змішане страхування життя.
Одним із найпопулярніших видів особистого страхування є змішане страхування життя. Змішане страхування життя дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування на випадок дожиття і на випадок смерті. Отже, змішане страхування життя поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку - дожиття до певної дати або події, а з іншого - смерть. Проте фактично присутній лише один ризик: людина або доживе до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, який укладає договір змішаного страхування життя, не тільки забезпечує, й створює накопичення. Він має впевненість у І-ї тому, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.
Як правило, у змішаному страхуванні життя страхувальник, який сплачує внески, і застрахований є однією й тією самою особою. Умовами договору страхування може передбачатися відповідальність страховика і при настанні нещасного випадку із застрахованою особою. Але йдеться не про факт нещасного випадку, а про його наслідки, які призвели до постійної втрати загальної працездатності. За тимчасову втрату працездатності (наприклад, пов'язану з легким пораненням, опіками) страхова компанія страхової суми не виплачує.
Постійна втрата працездатності виявляється, як правило, після трьох місяців від дня нещасного випадку, який її спричинив. Це може бути виражене, наприклад, у тривалому порушенні функцій пошкодженого органу. Отже, втрата працездатності, яка мала місце протягом трьох місяців і в цих межах відновлена, не вважається постійною.
Включення до відповідальності страховика відповідальності за наслідки нещасних випадків сприяє збільшенню тарифних ставок.
Договори змішаного страхування життя довгострокові і можуть укладатися на різні за тривалістю строки. Наприклад, в Україні, як показує практика, договори змішаного страхування життя можуть укладатися на строк 3, 5, 10, 15 і 20 років. При цьому враховується вік застрахованого. Він встановлюється від 16 років. Водночас страхова компанія може встановити і менший початковий вік вступу у страхування. У Росії при укладанні договору страхування життя з умовою виплати страхової ренти пропонується встановлювати його не менше як 14 років.
Умови страхування обмежують і максимальний вік для укладання договору страхування. Це обмеження також обумовлюється страховою компанією, яка встановлює, що договір змішаного страхування життя може бути укладений страхувальником, перш ніж як йому виповниться 72 роки. Разом із обмеженням мінімальних і максимальних вікових меж прийому на страхування чітко встановлюється і вік застрахованого на час закінчення дії договору страхування. Враховуючи, що мінімальний строк, на який укладаються договори страхування життя в Україні, може становити 3 роки, страхувальник, вік якого є максимальним за умовами страхової компанії, може укласти договір лише на 3 роки. Скажімо, якщо за умовами страхування максимальний вік застрахованого при укладанні договору становить 72 роки, встановлюється, що на момент закінчення договору страхування йому не повинно бути більш як 75 років.
При укладанні договору страхування важливе значення має і стан здоров'я страхувальника, оскільки договори страхування, як правило, не укладаються з непрацюючими інвалідами І групи. Можуть бути передбачені й інші обмеження (стосовно інвалідів II групи, хворих онкологічними, хронічними захворюваннями або на СПІД).
Для укладання договору страхування особа, яка має намір застрахуватися, подає в страхову компанію заяву встановленої форми. Стра-
хувальникові надається право визначити особу (осіб), яка має право одержати страхову суму, якщо застрахований помер. Крім того, призначена страхувальником особа може бути ним замінена іншою до часу настання страхового випадку.
Страхова сума встановлюється при укладанні договору страхування страхувальником, але страхова компанія може обмежити його можливості встановленням мінімальної страхової суми. Страхувальникові може бути надано право під час дії договору страхування за згодою страховика зменшити або збільшити розмір страхової суми. При цьому в договір страхування вносяться зміни.
Страховий внесок, який має бути сплачений страхувальником страховій компанії, залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від строку страхування і його варіанта (якщо страхова компанія пропонує страхувальникові можливість вибору), віку страхувальника, і має бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно готівкою або безготівкове.
Дія договору страхування починається з того дня, коли страхувальник сплатив страховій компанії перший (одноразовий) внесок готівкою працівникові страхової компанії або з дня надходження внеску на рахунок страхової компанії в установі банку. У разі, якщо до строку, установленого в договорі страхування, страховий внесок (повністю або у визначеній частці) не буде сплачений (не буде сплачений повністю), договір страхування вважається недійсним і страхові внески, які надійшли, повертаються страхувальникові.
Факт укладання договору страхування засвідчується страховим полісом (свідоцтвом). У страховому полісі вказуються строк дії договору страхування, початок і закінчення дії договору, страхова сума, розмір страхового внеску, а також особа (особи), яка в разі смерті застрахованого має право одержати страхову суму.
За умовами договору страхування страхувальникові надається право достроково припинити договір страхування. У цьому разі страхувальник одержує викупну суму, яка залежить від розміру сплачених страхових внесків і строку дії договору страхування з урахуванням інвестиційного доходу. Водночас страхувальникові надається можливість поновити договір страхування, якщо викупна сума не була йому виплачена і договір страхування ще не закінчився.
При дожитті застрахованого до закінчення дії договору страхування страхова компанія виплачує йому обумовлену в договорі страхову суму. Виплати, які були пов'язані із наслідками нещасних випадків під час дії договору, не впливають на її розмір.
Якщо протягом дії договору застрахований помер, це також тягне за собою обов'язок страховика виплатити обумовлену в договорі суму. Але страхова компанія не несе відповідальності з виплати страхової суми, якщо смерть застрахованої особи сталася протягом перших 6 місяців дії договору від злоякісних пухлин або сердцево-судинного за-
хворювання. Страхова компанія не несе відповідальності і в тому випадку, коли смерть застрахованої особи є наслідком скоєння умисного злочину або пов'язана із керуванням самохідним засобом, який має двигун внутрішнього згоряння чи електродвигун, катером або моторним човном у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, самогубства. У цьому випадку виплачується не страхова, а викупна сума, яка залежить від фактично сплаченого внесками періоду страхування на день смерті застрахованого.
Якщо договором страхування встановлено відповідальність страховика при пошкодженні організму страхувальником внаслідок нещасного випадку, то виплата при цьому становить частину страхової суми, яка залежить від ступеня втрати здоров'я. Відсоток утрати здоров'я визначається за спеціальною таблицею, яка розробляється страховою компанією. Для підтвердження факту нещасного випадку і визначення його наслідків страхувальник має подати до страхової компанії довідку лікувальної установи. Повна страхова сума виплачується за 100 %-вої втрати загальної працездатності від нещасного випадку.
При дожитті до закінчення строку страхування або при втраті здоров'я одержувачем страхової суми є застрахована особа або за її дорученням, оформленим у нотаріальному порядку, інша особа.
У випадках, коли застрахований помер до одержання страхової суми за дожиттям, або у зв'язку із втратою здоров'я, страхова сума виплачується призначеній ним особі чи спадкоємцям, якщо вони не причетні до його смерті.
Умовами договору змішаного страхування життя може бути передбачене і право страхувальника на одержання позики в розмірі, що не перевищує викупної суми, яка обчислюється на підставі резерву, сформованого для виконання страховиком зобов'язань з виплати у зв'язку із страховим випадком дожиття застрахованого до закінчення строку страхування, на момент видачі позики. В цьому разі визначається період, з якого така позика може бути видана, наприклад після одного року від початку дії договору страхування).
Для одержання страхової суми страхувальник має подати до страхової компанії заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату останнього внеску, якщо він був сплачений готівкою. Крім того, відповідно до конкретного страхового випадку необхідно подати й інші документи.
У разі настання смерті страхувальника користонабувач або спадкоємець має подати до страхової компанії копію свідоцтва про смерть страхувальника, посвідчення своєї особи або свідоцтво про спадщину. Виплата страхової суми здійснюється на основі заяви страхувальника (користонабувача, спадкоємця) і страхового акта у строки, визначені згідно з укладеним договором страхування, готівкою, поштовим переказом, чеком на одержання суми в банку, перерахуванням у вклад на ім'я одержувача.
3. Стан та перспективи розвитку страхування життя в Україні.
Україна, здобувши незалежність, пройшла досить цікавий складний та суперечливий шлях розвитку особового страхування в цілому та страхування життя зокрема.
Історія передбачає наступність розвитку, не зважаючи на розриви, що відбуваються в суспільному житті народів. Незалежна Україна кінця XX ст. вийшла з лона СРСР. Тому стисло схарактеризуємо стан розвитку особового страхування до отримання Україною статусу незалежної держави.
Станом на 2 січня 1992 р. загальна сума проіндексованих за 17 553 783 договорами довгострокового страхування життя становила 7784,5 млн грн, у тому числі за видами страхування:
змішане страхування життя - 3200,4 млн грн;
страхування дітей - 2135,7 млн грн;
страхування до шлюбу - 2317,5 млн грн;
страхування додаткової пенсії - 44,1 млн грн. Практика Держстраху СРСР ґрунтувалась на тому, що
страхові внески були однією зі статей надходження до державного бюджету СРСР. У зв'язку з лібералізацією цін виник дефіцит державного бюджету, що постійно зростав, який покривався також за рахунок страхових резервів. Із України в союзний бюджет було вилучено 59 % загального обсягу страхових резервів1.
Інфляційне знецінення страхових внесків, використання урядом страхових резервів не за їх функціональним призначенням, відплив страхових резервів з України до Москви унеможливили виконання Укрдержстрахом своїх зобов'язань перед страхувальниками (застрахованими), що суттєво підірвало довіру до інституту страхування.
На початку 90-х років XX ст. в Україні долається монополія держави на здійснення страхового захисту. В цей період у країні виникає величезна кількість страхових компаній, що здійснюють особове страхування. Станом на 1 січня 1995 р, було зареєстровано 655 страхових організацій, з яких на здійснення особового страхування отримали ліцензії: 581 - на страхування життя; 597 - на страхування від нещасних випадків; 424 - на медичне страхування. В цей час страхове законодавство України ще не відокремлювало страхування життя від інших, відмінних від нього, видів страхування. Із кількісної структури страхових компаній, що займались особовим страхуванням, видно, що найменш привабливим для страховиків було медичне страхування.
У цей період на ринку особового страхування чітко простежуються такі тенденції:
1. Зростає частка ринкових короткострокових видів страхування.
Короткострокові угоди невигідні страховику, оскільки не дають можливості акумулювати грошові засоби з метою їх подальшого інвестування та отримання інвестиційного прибутку.
Ці угоди невигідні для страхувальника в кінцевому підсумку, оскільки страховик не має фінансової можливості здійснювати належним чином страховий захист страхувальників та здешевлювати страхові послуги.
Від такої структури страхових угод потерпає й держава, як у страховій, так і в інвестиційній та податковій політиці.
2. Переважна частка договорів особового страхування укладається в колективній формі. Пояснюється така структура страхових договорів такими причинами:
вкрай низький рівень доходів громадян України не сприяє індивідуальному попиту на страхові послуги;
довіра пересічних громадян до страхового захисту як гаранту їхнього добробуту була втрачена вдруге. Вони відчували себе ошуканими не тільки Держстрахом, а й приватними страховиками.
Водночас із погляду інтересів страхувальника підприємствам укладати такі угоди було вигідно з таких причин:
це була форма стимулювання працівників за допомогою страхових виплат;
підприємства зберігали кошти в розмірі нарахувань на фонд оплати праці;
це була своєрідна форма переведення безготівкових грошових засобів у готівкову форму (внески сплачуються в безготівковій формі, а страхові виплати отримують готівкою).
Прискорення темпів інфляції та відсутність реального фінансового забезпечення взятих на себе зобов'язань призвела до банкрутства більшості страхових компаній.
Після прийняття Закону України "Про страхування" (1996 р.) відбувається розмежування страхування життя та страхування, відмінного від страхування життя. В цей період стрімко скорочуються обсяги зібраних страхових премій та страхових виплат. У 1997-1998 рр. страхові виплати зі страхування життя перевищували страхові премії на 10 % *.
Протягом 1997-2001 рр. частка страхових платежів на ринку страхування життя в загальному обсязі страхових платежів зменшувалася щороку приблизно вдвічі. Діяльність страховиків, що займалися страхуванням життя, згорталася. З майже 300 страхових компаній в Україні цього періоду тільки шість страховиків реально займались страхуванням життя. Це приблизно 2 % від загальноїкількості, тоді як у розвинених країнах їх частка становить близько 50 %.
Починаючи з 2000 року розвиток ринку страхування життя в Україні пожвавлюється. З'являються нові страхові компанії, які займаються продажем полісів зі змішаного страхування життя строком дії від 10 років. Вдосконалення страхового та податкового законодавства сприяє розвиткові цього виду страхування.
На початок 2006 р. на ринку України ліцензії на страхування життя мав 51 страховик. Найпотужнішими серед них є: "Граве-Україна", "АЛІКОАІГ Життя", "Гарант-Лайф", "TAC", "АСКА-Життя", "Блакитний поліс", "Еталон життя". Саме на цих страховиків припадає 80 % ринку страхування життя в Україні.
Про розвиток послуг зі страхування життя можуть свідчити такі показники:
частка доходів страхових компаній зі страхування життя в ВВП;
частка доходів компаній зі страхування життя в доходах страхової діяльності;
темпи приросту страхових премій зі страхування життя;
частка доходів зі страхування життя на одного жителя країни.
Звісно, ринок страхування життя в Україні перебуває тільки на початковому етапі свого розвитку. Але динаміка зібраних премій зі страхування життя вселяє певний оптимізм. Так, починаючи з 1999 р., який відзначився найбільшим скороченням послуг зі страхування життя (обсяг премій становив 7,6 млн грн) у 2003 р. цей обсяг зріс до 73 млн грн, а у 2006 р. перевищив 450 млн грн.
І хоча наразі страховий ринок життя охоплює тільки З % від потенційних можливостей, є всі підстави очікувати зростання попиту населення України на ці послуги, а також зростання бажання страховиків займатися страхуванням життя, що спричинить зростання конкуренції та поліпшення якості послуг у цій сфері.
Україна прагне влитися у світовий цивілізаційний процес, а тому вона має змінити ставлення своїх громадян і держави до інституту страхування. Світ демонструє зростання частки страхування життя у структурі ВВП. У Японії така частка становить 13 %, у Швейцарії- 12, Південній Африці - 16, Словенії - 5, Польщі - понад 3 %. У середньому в розвинених країнах ця частка коливається від 2 до 6 % ВВП.
В Україні ринок страхування в цілому займає близько 2 % ВВП, а страхування життя - 3,3 % страхового ринку. І все-таки це рух вперед, адже ще кілька років тому частка страхування життя становила тільки 0,5 % від загального обсягу страхового ринку.
Лекція 2 Медичне страхування
1. Необхідність та структура медичного страхування.
2. Обов’язкове медичне страхування.
3. Добровільне медичне страхування.
1. Необхідність та структура медичного страхування.
Природне право людини на отримання медичної допомоги при погіршенні (чи ушкодженні) стану здоров'я задовольняється через системи охорони здоров'я. Діяльність закладів охорони здоров'я має не тільки індивідуальну, а й досить відчутну соціальну спрямованість. Адже люди, контактуючи в соціумі, контактним чи безконтактним способом можуть суттєво впливати на фізичний та психічний стан інших людей. Тому у світовій практиці неможливо віднайти країни, де б суспільство було зовсім байдужим до системи охорони здоров'я. В економічному аспекті стан, ефективність та перспективи розвитку системи охорони здоров'я значною мірою залежать від системи фінансування цієї галузі економіки. Наразі є три основні види фінансування охорони здоров'я: державне (бюджетне), соціальне страхування та приватне медичне страхування.
Звісно, чистих форм на практиці не існує ні в природі, ні в суспільстві. Тому й фінансування охорони здоров'я здійснюють зазвичай у змішаній формі. Але залежно від того, яка форма фінансування є домінуючою, систему охорони здоров'я називають державною (Англія, Ірландія, Італія, Шотландія), обов'язкового медичного страхування (Австрія, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Швеція, Японія) та змішаною (страхово-бюджетною) (США), де близько 90 % населення країни користуються послугами приватних страхових компаній1.
Україна, здійснюючи ринкові трансформації в цій галузі, прагне сформувати змішану бюджетно-страхову систему фінансування охорони здоров'я. Не маючи власного досвіду змішаного фінансування охорони здоров'я, Україна переймає цей досвід у інших країн світу. Тому й ми розглянемо основні засади поєднання бюджетних та страхових коштів для надання населенню високоякісних послуг у галузі охорони здоров'я на прикладі тих країн, які вже мають у цій сфері належні успіхи.
Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування, вважають Німеччину (1881 р.).
Німецькій моделі системи медичного страхування властиві такі риси:
децентралізація, зміст якої полягає в тому, що в країні існує понад 1000 страхових кас: професійні, територіальні та ерзац-каси;
обов'язковий характер медичного страхування;
головне завдання уряду - створення умов для медичної допомоги та контроль за їх виконанням;
розподіл відповідальності між урядом і страховими касами щодо реалізації активної політики обмеження зростання цін на медичні послуги. Страхові каси запроваджують жорсткі системи взаєморозрахунків з медичними закладами, вводять системи доплат застрахованим за ліки і т. ін.
Британська модель характеризується такими особливостями:
високий рівень централізації. Обов'язковим медичним страхуванням охоплено 1/3 населення країни;
превалювання бюджетної системи фінансування. Менше 10 % бюджету системи охорони здоров'я формується за рахунок роботодавців і понад 90 % - за рахунок податкових надходжень до бюджету;
обов'язкове страхування здоров'я всіх працюючих. Дружини, що не працюють, можуть скористатися добровільними програмами медичного страхування;
сплата пацієнтами 10 % вартості лікування;
охоплення приватним страхуванням тих категорій осіб, які не підлягають обов'язковому страхуванню, та поширення приватного добровільного страхування на ті послуги, які не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я.
Американська модель медичного страхування характеризується такими ознаками:
акумуляцією коштів у централізованому страховому фонді;
розподілом коштів централізованого фонду на основі законодавчо встановленої форми розрахунків. Цією системою охоплюється понад 20 % населення;
добровільним груповим страхуванням за місцем роботи охоплюється близько 60 % населення;
добровільним страхуванням не за місцем роботи охоплюється близько 2 % населення;
15 % населення не мають доступу до медичного страхування.
Риси національної системи медичного страхування Канади такі:
обов'язковість медичного страхування;
понад 90 % всіх затрат на стаціонарне та амбулаторне лікування покривається із суспільних фондів. За рахунок прогресивного оподаткування покривається 25 % всіх затрат на охорону здоров'я;
добровільним страхуванням охоплені тільки ті медичні послуги, які не покриваються національною системою страхування.
Японська модель медичного страхування характеризується:
наявністю двох програм обов'язкового медичного страхування: державної та суспільної;
охопленням медичним страхуванням усіх, хто працює на підприємствах з кількістю зайнятих п'ять і більше осіб, а також членів їх сімей;
нарахування страхових премій (внесків) зі стандартного щомісячного заробітку;
охоплення добровільним медичним страхуванням медичних послуг підвищеної комфортності.
Із наведених вище моделей видно, що в дуже незначній кількості країн держава може дозволити собі взяти відповідальність щодо майже повного забезпечення медичної допомоги виключно на бюджетній основі. У більшості країн намагаються поєднувати різні системи фінансування системи охорони здоров'я. Це пояснюється насамперед тим, що в сучасних умовах зростає обсяг загроз здоров'ю громадян:
глобалізаційні процеси пожвавили міграцію населення, що поширює невластиві цілим регіонам інфекційні захворювання;
надзвичайно стрімкий темп життя, розвиток інформаційних технологій, окрім позитивних зрушень в економіці, породжують цілу низку стресових ситуацій, які негативно впливають на стан здоров'я населення;
терористичні акти, надзвичайні техногенні аварії та ін. посилюють потребу в медичній допомозі;
продовження тривалості життя супроводжується старінням населення, що породжує додаткові витрати на надання допомоги у зв'язку з хворобами старіння і т. ін.
Це, звичайно, тільки один бік справи. З іншого боку, бюджет будь-якої країни завжди обмежений, а тому його не вистачає на фінансування всіх суспільних благ. Окрім того, якщо держава перебирає на себе переважну частку відповідальності за стан здоров'я нації, про це перестають дбати роботодавці та самі громадяни. Саме тому переважна більшість країн світу застосовує змішані системи фінансування охорони здоров'я.
Звісно, мінімальна межа втручання держави в забезпечення медичної допомоги визначається необхідністю забезпечення життєво значущими послугами найбільш вразливих верств населення. Далі держава мусить створити умови, за яких роботодавці були б зацікавлені у створенні належних умов праці та відновлення здоров'я їх найманих працівників. Окрім того, завданням уряду є запровадження такої політики доходів, за якої громадяни могли б оплачувати високоякісні медичні послуги.
Якщо в країні створена така система фінансування закладів охорони здоров'я, де частка держави перевищує 70 % загального обсягу фінансових ресурсів, а решта припадає на страхові компанії, то таку систему називають бюджетно-страховою.
Також часто вживаються поняття страхова медицина та медичне страхування.
Страхова медицина - це система фінансування закладів охорони здоров'я за рахунок страхових фондів.
Медичне страхування (Medical Insurance) - це форма особового страхування, що гарантує громадянам отримання медичної допомоги при настанні страхової події за рахунок нагромаджених страхових фондів.
2. Обов’язкове медичне страхування.
Необхідність обов'язкового медичного страхування (ОМС) зумовлена потребою громадян в отриманні гарантованих державою рівня та обсягу медичних послуг, незалежно від рівня добробуту та соціального стану громадянина.
|