DA24 Дронова Альона Юріївна аспірант Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського розвиток нафтової промисловості в умовах глобалізації


Скачати 170.11 Kb.
НазваDA24 Дронова Альона Юріївна аспірант Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського розвиток нафтової промисловості в умовах глобалізації
Дата18.05.2013
Розмір170.11 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Географія > Документи
DA24

Дронова Альона Юріївна

аспірант Донецького національного університету економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

розвиток нафтової промисловості в умовах глобалізації
В роботі окреслено та проаналізовано основні проблеми нафтогазового комплексу України. Розроблено нову концепцію розвитку нафтовидобувної промисловості України в умовах тотальної глобалізації.

Ключові слова: нафта, «пік Хабберта», власний видобуток нафти, нова концепція подальшого функціонування нафтової промисловості, шельф Чорного та Азовського морів, альтернативні види палива.

The article considers and analyzes the main problems of oil and gas complex of Ukraine. Developed new conception of the functioning of the oil-extracting industry of Ukraine in conditions of total globalization.

Keywords: oil, the Hubbert's peak, domestic oil extraction, the new conception of the subsequent functioning of the oil industry, the shelf of the Black and Azov seas, alternative types of fuel.
Вступ. Розвиток економіки світу в умовах тотальної глобалізації призводить до значного збільшення споживання енергоресурсів, у великій мірі завдяки динамічному розвитку Китаю та Індії. Зростання попиту, в свою чергу, супроводжується конкурентною боротьбою на ринках енергоресурсів.

Актуальність теми дослідження визначається об’єктивною необхідністю формування державної політики ефективного використання запасів нафти, у зв’язку з обмеженістю цього стратегічного ресурсу та постійним розвитком обсягів його споживання в усьому світі. Проблема виснаження нафтових ресурсів особливо актуальна для Україні. Це визначається тим, що світові спеціалісти прогнозують, що при існуючих обсягах видобутку нафти (з газовим конденсатом) та прогнозних темпах їх нарощування Україна може забезпечити свої потреби протягом 20-25 років. З одного боку, обмеженість ресурсів стримує ріст обсягів видобутку нафти, а з іншого – постає проблема дефіциту нафтопродуктів на ринку України.

Вагомий внесок в дослідження стратегії розвитку нафтогазового комплексу, яка спрямована на збільшення власного видобутку енергоресурсів, внесли українські вчені В.Г. Бурлака, Г.Г. Бурлака, В.В.Вербинський, І.В.Діяк, П.В.Зарицький, М.Г.Земляний, Л.М.Назарчук, Т.В.Ряузова, В.Л. Саприкін, А.І.Шевцов, О.Г. Шпак та інші. Значний внесок у розробку теоретичних та практичних проблем ресурсозбереження зробили вітчизняні вчені, зокрема: С.С.Аптекар, О.І.Амоша, Р.С.Близький, Б.О.Жнякін, Л.Г.Мельник, С.О.Скоков, І.Н.Сотник, та інші.

Метою роботи є розробка та обґрунтування науково-практичних рекомендацій з вдосконалення політики розвитку нафтової промисловості України керуючись досвідом розвинутих країн, для створення умов ефективного розвитку економіки України в умовах глобалізації.

Результати дослідження. Велика кількість вчених-економістів, які займаються дослідженням ринку нафти та нафтопродуктів, вважають, що для розвитку цього сегменту економіки України необхідно збільшувати щорічний видобуток власної нафти для максимального завантаження виробничих потужностей нафтопереробних заводів. Нарощування обсягів власного видобутку вуглеводнів навіть є стратегічним завданням, прийнятим в Національній програмі “Нафта та газ України до 2010 року”.

Але така стратегія діяльності викликає низку питань, які ставлять під сумнів її доцільність.

По-перше: з кожним роком кількість запасів нафти в світі дуже швидко скорочується, а попит, попри світову кризу та використання альтернативних джерел енергії, хоч і скорочується, але не пропорційно виснаженню родовищ. Є значна імовірність, що це в кінцевому результаті призведе до колосального росту цін на нафту і продукти її переробки. Також багато країн досягли свого максимального піку видобутку, який в світі ще має назву «пік Хабберта»

Пік нафти – час, коли світ досягне максимальних обсягів видобутку нафти, після чого ці обсяги зменшуватимуться, доки світові родовища не будуть остаточно вичерпані [1]. Цю теорію розробив в 1954—1956 роках відомий американський геолог доктор M.Кінг Хабберт, сформулювавши закони вичерпання будь-якого кінцевого ресурсу, в тому числі і нафти:

  • видобуток починається з нуля;

  • видобуток збільшується до піка, який ніколи не може бути перевищений;

  • щойно пік пройдено, відбувається падіння видобутку, поки ресурс не буде вичерпано [2].

В 1956 року M.Кінг Хабберт передбачив, що пік видобутку нафти в США настане 1970 року. 1971 року зростання видобутку нафти в США припинилося і почався його спад. Відповідно до результатів цих досліджень, нині серед країн, які роблять значний внесок у світовий видобуток, пік видобутку нафти настав у 36 країнах [2]. Це є дуже значним фактором у розробці енергетичної програми кожної держави, бо у зв’язку з тим, що більшість держав вже не зможуть у значній кількості вдовольнити попит на нафту і нафтопродукти, то логічно очікувати зменшення пропозиції нафти і значне підвищення ціни на нафту.

В Україні пік видобутку нафти з газовим конденсатом припав на 1973 р. і складав 14,5 млн. т., після чого почалося його падіння [2]. З цього випливає, що Україна повинна якнайбільше зберегти свої власні ресурси нафти і збільшити використання імпортованої нафти. Це дозволить в майбутньому бути однією з тих країн, котрі володіють власними ресурсами попри виснаженість ресурсів у світі, і отримати надприбутки від її продажу. Бо, як свідчить світовий досвід, майже в усіх країнах діє принцип «краще зразу», ніхто з тих підприємців, хто володіють нафтовидобувними підприємствами, не бажають чекати.

По-друге: НПЗ, які знаходяться на території України, використовують застарілі технології, які спрямовані на збільшення виходу важких нафтопродуктів, які навіть не відповідають екологічним вимогам, що діють в Європейському Союзі. Глибина переробки нафти в Україні дуже низька і середньому складає близько 70%, при тому, що в інших більш розвинутих країнах вона перевищує 90%. Це свідчить про те, що існуючі технології в Україні не дозволяють ефективно використовувати свої ресурси.

По-третє: необхідністю диверсифікувати джерела постачання та видобування нафти в Україні для зменшення монополії російських компаній на Україні. Це означає не тільки появу нових постачальників, але й розробку нових родовищ на територіях інших держав, як це роблять інші країни. Основні джерела поставки нафти в період з 2001 по 2010 роки представлені в табл.1 та рис. 1. Починаючи з 2004 р. постачання нафти в Україні постійно знижується з 24,62 млн. т. у 2003 р. до 9,94 у 2010 р., тобто у 2,5 рази. При цьому хоча власний видобуток становить відносно невелику величину (у 2003 р. – 2,17 млн. т., у 2010 р. – 2,32 млн. т.) все ж він збільшився, і його доля у загальному споживанні в 2010 р. склала 23,3% проти 8,8% у 2003 р.

Таблиця 1.

Основні джерела постачання нафти в Україну*

Джерела постачання нафти

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Загалом

млн.т.

За рахунок власного видобутку

2,5

2,4

2,17

2,3

2,58

3,62

3,79

3,65

2,50

2,32

27,83

Росія

9,31

16,54

21,32

20,89

14,58

10,65

9,81

6,18

6,40

5,95

121,63

Казахстан

3,82

2,32

1,13

0,8

-

-

-

-

0,01

0,06

8,14

Ірак

-

-

-

-

-

-

-

0,28

-

-

0,28

Білорусія

-

-

-

-

-

-

-

0,11

-

-

0,11

Азербайджан

-

-

-

-

-

-

-

-

0,68

1,61

2,29

Загалом

15,63

21,26

24,62

23,99

17,16

14,27

13,6

10,22

9,59

9,94

160,28

* Складена і розрахована за даними [3].
Головним джерелом нафтозабезпечення України є Росія, але обсяги використання російської нафти в Україні знизилися дуже суттєво – з 21,3 млн. т. у 2003 р., до 5,95 млн. т. у 2010 р. і, відповідно, з 86,6% у загальному споживанні нафти Україною в 2003 р. до 59,86% в 2010 р.



Рис.1. Джерела поставки нафти на НПЗ України (2001-2010р.)
Слід відзначити, що у 2008 р. з’явилися два нових постачальника – Ірак і Білорусія, однак їх частка дуже мала – відповідно 2,7% і 1,1%. З 2005 р. припинилося постачання нафти з Казахстану (у 2001 р. було поставлено 3,8 млн. т. – 24,4%, в 2004 р. поставлено 0,8 млн. т. – 3,3%). З 2009 року відновилися поставки нафти з Казахстану, хоча в дуже обмежених обсягах, так в 2010 році було поставлено 0,06 млн.т., що складає 0,6 % від загального обсягу нафти, яка постачається на НПЗ України. Також в 2009 році на український ринок нафти вийшов такий новий гравець, як Азербайджан, обсяг поставки, якого склав 0,68 млн. т. (7,09 % від загального обсягу) та в 2010 році 1,61 млн.т. (16,2 % від загального обсягу поставок).

Хоча українські НПЗ виробляють значну частину продукції з дешевшої вітчизняної нафти, але вони не враховують ціни на вітчизняну нафту в розрахунку ціни на нафтопродукти в Україні. Тому, якщо виробництво продукції з власної нафти зменшиться, а поставка імпортної сировини буде стабільною, то це ніяким чином не відобразиться на ціні нафтопродуктів, яка до цього ніяким чином і не відображалося на цінотворенні.

По-четверте: майже всі основні легковидобувні родовища України вироблені, інші – вважаються важковидобувними і вимагають розробки та використанню новітніх технологій видобутку, що потребує вкладення значних коштів.

По-п’яте: застарілі основні фонди нафтової промисловості, що перешкоджає використовувати на виробництві нові енергоощадні технології без зміни обладнання, при цьому НПЗ змушені купувати нове обладнання, що в умовах кризи не всім підприємствам до снаги.

По-шосте: на думку багатьох експертів початкові видобувні запаси нафти родовищ України становлять 560,5 млн.т. нафти з газовим конденсатом. На 01.01.05 залишкові видобувні запаси нафти з газовим конденсатом становлять 185,8 млн.т. Тому при існуючих темпах видобутку власних нафтових родовищ та зростаючих темпах споживання виникає небезпека в швидкому виснаженню ресурсів. Виходячи з даних «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року» усього за прогнозний період (2006 - 2030рр.) буде видобуто 133,9 млн.т. нафти з газовим конденсатом, тобто якщо на початок 2031 року в Україні не будуть проводитися заходи з пошуку нової стратегії розвитку нафтової промисловості залишкові видобувні запаси нафти з газовим конденсатом знаходитимуться на рівні 51,9 млн.т. Але Україна має значний потенціал збільшення запасів за допомогою родовищ, які ще мають бути відкриті.

Для вирішення ситуації, що склалася, необхідно розробити нову концепцію подальшого функціонування нафтової промисловості, яка в свою чергу складається з трьох альтернативних підходів:

  1. Перший підхід, взагалі відмовитися від власного видобутку нафти, тобто законсервувати родовища, які знаходяться на території України, а використовувати імпортовані ресурси з диверсифікованих джерел постачання та використовувати альтернативні види палива.

  2. Другий підхід, частково відмовитися від власного видобутку на території Україні, використовуючи тільки родовища нафти на шельфі Чорного та Азовського морів, використовувати імпортну нафту та паралельно - альтернативні види палива.

Третій підхід, проводити видобуток нафти на території України з подальшим накопиченням в стратегічному резервуарному парку України. Тобто створити стратегічний резерв нафти з власновидобувної нафти, який дозволить при виникненні нафтової кризи, забезпечити економіку України надійним обсягом сировини. При цьому для поточних потреб України використовувати родовища нафти на морських шельфах, використовувати альтернативну енергетику і імпортувати нафту з диверсифікованих джерел.

Для забезпечення національної безпеки держави і створення умов для стабільної роботи та розвитку ПЕК необхідно диверсифікувати джерела надходження нафти. Україна має досить вигідне геополітичне становище та є транзитною державою. Сучасну систему нафтопроводів України необхідно довести до стану, який відповідає міжнародним вимогам. Географічне розташування України дозволяє залучити різноманітні джерела постачання нафти незалежними шляхами з Азербайджану, Казахстану, Туркменістану, країн Ближнього і Середнього Сходу, при цьому суттєво посиливши роль держави-транзитера між країнами каспійського регіону та важливими ринками збуту в Європі.

Український сектор акваторії Чорного і Азовського морів є одним з найперспективніших нафтогазоносних регіонів для нарощування власного видобутку вуглеводнів в Україні. За оцінками Українського державного геологорозвідувального інституту сумарні перспективні і прогнозні ресурси вуглеводнів в акваторії складають 1438 млн. т . умовного палива, в тому числі: на шельфі Чорного моря – 780 млн. т. у. п.; на континентальному схилі і в глибоководній впадині Чорного моря - 346 млн. т. у. п.; на шельфі Азовського моря - 312 млн. т. у. п. [4].

Проблемою розвитку нафтовидобування на морській території України є відсутність комплексної програми освоєння вуглеводного потенціалу української частини континентального шельфу Чорного і Азовського морів. Хоча українським урядом були зроблені спроби і навіть прийнята Постанова Кабінету Мiнiстрiв України "Програма освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного та Азовського морів" від 17.06.1999, вона виявилася недієздатною і залишається одним з тих нормативних документів, які так і залишилися теоретичними та не знайшли розуміння і підтримки на практиці.

Україна досить повільно розробляє шельф Чорного та Азовського морів в зв’язку з тим, що:

  • виконання розвідувальних і бурових робіт, облаштування родовищ в морських умовах технічно є значно складнішими, ніж на суші і вимагають значних фінансових інвестицій. Так для освоєння нафтової площадки Суботине на Прикерченській ділянці шельфу моря, за даними «Чорноморнафтогазу» необхідні інвестиції в розмірі 3,55 млрд. грн., а освоєння Одеського і Безіменного родовища вимагає 1,38 млрд. грн.;

  • Україна не квапиться розробляти нові родовища з причини невизначеності територіальних кордонів в Чорному та Азовському морях. Тому, що час від часу виникають конфлікти з приводу розділу території Чорного та Азовського морів.

Але в той же час не треба зволікати з розвідкою та освоєнням нових родовищ на Чорному та Азовському морях, тому що Туреччина, Росія, Болгарія, Грузія та Румунія розвідують та навіть вже почали освоювати шельфи морів. Тому зростає можливість того, що коли Україна все ж таки наважиться розробляти родовища на Чорному та Азовському морях, то запаси нафти будуть значно меншими, ніж вони є в даний час.

В зв’язку з тим, що найбільш перспективні ресурси нафти знаходяться на глибоководній частині Чорного моря, розробка яких вимагає новітніх технічних засобів і великих капіталовкладень, український уряд вважає необхідним залучення інвесторів, здебільшого іноземних. Для освоєння шельфів Чорного та Азовського морів Україна вперше за роки своєї незалежності підписала угоду про розподіл продукції 19 жовтня 2007 року з Vanсo International Ltd., на розробку Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря.

Угода між Vanco та Україною була укладена на 30 років і передбачала виконання роботи в 2 етапи обсягом інвестицій понад 1,5 млрд. дол. США (рис. 2.) [5].



Рис.2. Інвестиційна характеристика етапів проекту освоєння Прикерченської ділянки Чорного моря
Планують, що перший етап буде тривати 8 років, а другий – 22 роки.

Відповідно до умов, вказаних в УРП, частка Vanсo, до компенсації витрат, які були інвестовані в проект, складає 70%, а держави – 30%; при компенсації витрат Vanсo частка фірми і держави складе 50% Х 50%. Деякі експерти вважать, що в зв’язку з українським податковим законодавством реальний розподіл продукції буде складатися з 35% власність Vanсo і 65% знаходитимуться в розпорядженні держави. Дуже важливо, що держава і нафтовидобувна компанія розподіляють прибуток не в грошовій формі, а сирою нафтою, яка компенсує витрати фірми на освоєння родовищ та через деякий час приносить їй прибуток, після покриття всіх коштів, інвестованих в розробку родовищ. Це дозволяє не залучати в оборот реальні грошові кошти, що позитивно впливає на економічну і фінансову ситуацію в країні.

Потенційний видобуток на цій території одні експерти оцінують в межах 4 млн.т., інші менш оптимістичні і прогнозують близько 3 млн.т. нафти на рік. Потенційний видобуток природного газу може скласти близько 4,5 млрд. м3 на рік.

25 квітня 2008 року Мінприроди анулювало ліцензію компанії Vanco Prуckerchenska Ltd. на користування надрами. 21 травня 2008 року Кабінет міністрів ухвалив рішення про односторонній вихід з угоди з компанією Vanco про розподіл продукції. 18 червня 2008 року Президент України Віктор Ющенко своїм указом зупинив дію розпорядження уряду від 21 травня 2008 року №740-р "Про припинення Угоди між Кабінетом міністрів України і компанією Vanco про розподіл вуглеводнів. 17 липня 2008 року компанія Vanco почала арбітражний процес проти України [6]. В кінці 2010 року з’явилася інформація про те, що сторони прийшли до спільного результату і планують поновити роботу, базуючись на попередніх угодах.

Для розвитку видобутку нафти на шельфах Чорного та Азовського морів держава, зі свого боку, повинна стимулювати нафтовидобувні компанії. Одним із основних аспектів підтримки видобутку є створення ефективної та дієвої транспортної інфраструктури. Транспортна схема повинна адекватно відтворювати необхідні нафтові потоки. Існуюча транспортна інфраструктура не розрахована для забезпечення діяльності на шельфах морів. В зв’язку з цим, необхідно створювати нові нафтопроводи, термінали для перекачки та акумулювання нафти, з’явилася необхідність використовувати ще новий для України вид транспортування – танкери. Складність питання вимагає координаційних зусиль зі сторони приватних підприємств та держави і носить системний характер. Ефективність вирішення цього питання можливе тільки при активній позиції держави.

Наступним аспектом здійснення концепцій є створення необхідних стратегічних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні. Стратегічний резерв повинен відповідати таким параметрам:

  1. Створення резерву сирої нафти, а не окремих нафтопродуктів, як це пропонувалось раніше, дозволить забезпечити стабільність і швидкість реагування на тенденції ринку і виробляти з зазначеної нафти необхідний асортимент нафтопереробної продукції, що допоможе відновити його належне функціонування. Сиру нафту дешевше зберігати і технічно простіше утримувати. Цей резерв необхідно сформувати за допомогою власної нафти.

  2. Об’єм резервуарного парку нафти повинен бути розрахований не менше ніж на рік споживання (об’ємом 10-12 млн.т.), при цьому резервуарні парки повинні знаходитися недалеко від НПЗ, але бути державною власністю. Що дозволить знизити монопольне становище деяких НПЗ.

Всі ці заходи вимагають значних фінансових інвестицій, а їх реалізація триває декілька років, а іноді і десятків років. В зв’язку з цим, залежність України від імпорту нафти і нафтопродуктів змушує шукати альтернативні джерела енергії.

В світі набувають розповсюдження альтернативні види палива (пеллети, біодизель, водень, біоетанол та інші), але вони дуже рідко використовуються в Україні тому, що виробниче устаткування є дуже дорогим, а відмінно від інших держав, які стимулюють виробників альтернативного виду палива та енергетики, Україна не виявляє ніякої зацікавленості. Тому для України вони досі вважаються новітніми технологіями. Для людства найбільш гуманним є використання традиційного виду палива, а з альтернативних – енергії вітру та сонця. Бо, використання біопалива в великій кількості загрожує виникненню світового дефіциту продуктів харчування. Тому що для виробників, для яких при здійсненні їх діяльності метою є отримання прибутку, найбільш рентабельним є виробництва сировини для біопалива. Тому такі ринкові відносини в недалекому майбутньому призведуть до того, що зникнуть «з лиця Землі» поля зернових та масляничних культур, що в кінцевому результаті загрожує голодом для багатьох країн світу.

Висновки. Тотальна світова глобалізація всіх сфер життя призвела до швидкого виснаження економічних ресурсів (насамперед енергетичних). Україна, одна з тих держав, яка за допомогою власних ресурсів задовольняє незначну частину попиту на паливно-енергетичні ресурси, що вказує на значну залежність від імпортного постачання енергоресурсів. Обмеженість енергетичних ресурсів вимагає розробки і впровадження ефективного механізму їх використання, шляхом впровадження політики ресурсозбереження, яка базується на принципах раціоналізації та економії в першу чергу власних ресурсів. Основним напрямком ресурсозбереження нафтових ресурсів є ефективне ресурсне управління на всіх етапах їх використання та споживання.

Для цього необхідно використати на практиці одну з трьох розроблених підходів до ефективного збереження енергоресурсів. Розроблені альтернативні концепції ресурсозбереження, які базуються на ефективному використанні власних запасів нафти, а в деякому випадку навіть їх невикористанні, тобто базуються на принципі «консервування».

Література:

  1. Романенко Ю. Нафтова пастка[Електронний ресурс]/ Ю. Романенко// Главред. –09.06.08 – Режим доступу: http//:ua.glavred.info.

  2. Кононюк В. Пік Хабберта. Світовий видобуток нафти та його вплив на економіку України [Електронний ресурс] / В. Кононюк// Дзеркало Тижня. – 2007. – № 44 (673). – Режим доступу: http://www.dt.ua.

  3. Державний комітет статистики України// – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

  4. Шевцов А. Нафта і нафтопродукти. Перспективи стабільності ринку [Електронний ресурс] / А. Шевцов, М. Земляний М., В. Вербинський// – Режим доступу: http:// www.niss.gov.ua.

  5. Венко Прикерченська Лтд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// http://vpl.kiev.ua/ua/project/plan/.

  6. Самар В. Пік Хабберта. Нафта і газ Чорного моря: що «втратила» Україна? [Електронний ресурс] / В. Самар// Дзеркало Тижня. – 2009. – № 4 (732). – Режим доступу: http://www.dt.ua.

Схожі:

Аспірант Макіївського економіко-гуманітарного інституту КОНЦЕПТУАЛЬНІ...
О. М. АЗАРЯН, доктор економічних наук, професор, зав кафедри Донецького національного університету економіки й торгівлі імені Михайла...
«Світова економіка ХХІ століття: цикли та кризи» ДО 20-річчя Дніпропетровського...
Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського
1. Основи фінансової діяльності суб’єктів господарювання
Фінанси і кредит” спец. «Фінанси» ден та заоч форми навчання / М-во освіти і науки України, Донец нац ун-т економіки і торгівлі ім....
Особливості розвитку світової економіки в умовах глобалізації
Досліджено процеси, які відбуваються у розвитку світової економіки. Визначено сутність глобалізаційних процесів, їхні позитивні та...
ZL91 Структурування економіки України в умовах глобалізації
Аналізуються проблемні аспекти та позитивні наслідки впливу глобалізаційних та інтеграційних процесів на економіку різних країн....
Шановні колеги! Запрошуємо Вас взяти участь у роботі IV Міжнародної...
Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю в умовах глобалізації...
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Виявлено неоднозначність наслідків глобалізації в економічних відносинах та різний рівень зацікавленості країн з неоднаковим рівнем...
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ І ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ
Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень місті Донецьку, завідувач кафедрою «Міжнародна економіка» Донецького...
ПОЛОЖЕННЯ про студентський гуртожиток Київського національного університету...
Дане положення встановлює порядок надання житлової площі в студентських гуртожитках студмістечка Київського національного університету...
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕГРАЦІЇ СТУДЕНТІВ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ...
Оксана Бартків – доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Оксана Дурманенко– аспірантка Східноєвропейського...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка