ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ ЩО ОБСЛУГОВУЮТЬ ЙОГО КОРЕКЦІЙНИЙ
КОМПОНЕНТ
У кожному з вищеописаних принципів реалізуються корекційні прийоми, проте специфіка навчання учнів з вадами інтелекту обумовлює і особливі принципи спеціальної дидактики. До них належать такі:
Принцип корекційної спрямованості навчання. Найважливіше завдання системи спеціальної освіти -— це підготовка дитини з особливими потребами до повноцінного життя в сучасних соціально-економічних умовах. Певні відхилення в фізичному та розумовому розвитку учнів допоміжної школи створюють труднощі в досягненні загальної освітньо-виховної мети, породжують суперечності між прагненнями учнів і їхніми можливостями. Тому процес навчання і вихованця розумово відсталих дітей має чітку корекційну спрямованість. Корекція дефектів психофізичного розвитку учнів, розвиток їхньої особистості здійснюється у процесі всієї роботи спеціальної школи.
Корекційно спрямованим називають такий процес навчання, в якому в якості основних застосовуються спеціальні педагогічні прийоми, що впливають на виправлення властивих учням допоміжних шкіл недоліків і сприяють їхньому інтелектуальному і фізичному розвитку, становленню особистості. Корекційний процес зливається з навчально-виховним, проте між ними існує різниця в меті, педагогічних прийомів та результатах навчання.
Метою навчально-виховної роботи є формування в учнів знань та навичок згідно з прийнятим змістом навчання і виховання. Мета корекційної роботи — виправлення властивих розумно відсталим дітям недоліків психофізичного розвитку і формування новоутворень особистості.
Педагогічні прийоми корекційної роботи відрізняються тим, що вони стимулюють компенсаторні процеси розвитку розумово відсталих дітей і дозволяють формувати в них нові позитивні якості. Результатом навчально-виховної роботи є оволодіння учнями певним обсягом знань, конкретних умінь і навичок. У результаті корекційної роботи в учнів формуються узагальнені навчальні та трудові вміння, долаються недоліки психофізичного розвитку. Результати навчально-виховної та корекційної робои відрізняються також темпом їхнього досягнення: навчання учнів конкретним знанням, вмінням і навичкам відбувається значно швидше, ніж виправлення недоліків їхнього розвитку.
Корекційний вплив на хід розвитку дітей з вадами інтелекту повинен бути системним. Це вимагає створення відповідних педагогічних умов, за яких особистість буде розвиватись як цілісна структура в єдності таких компонентів: -пізнавальні процеси (сприймання, пам'ять, увага, мислення, мовлення); -емоційно-вольова сфера; -досвід (знання, вміння навички, звички);
-спрямованість (потреби, інтереси, прагненні, переконання, ідеали, життєві плани. тощо).
Ефективність здійснення корекційної роботи залежить від створення певних умов А саме: І) єдності педагогічного та медичного впливів на вихованців; 2) дотримання послідовності та наступності у корекційно-виховній роботі; 3) дотримання єдиного охоронно-педагогічного режиму у школі та сім'ї.
Корекційну роботу можна умовно поділити на два етани. Перший "пристосування до дефекту". Необхідність цього етапу зумовлена тим, що процес корекції здійснюється одночасно з навчанням дітей. На перших порах для того, щоб навчання було можливим та ефективним, вчитель створюй такі умови, за яких наявність дефекту не перешкоджає засвоєнню знань, роботі учня на уроці. В організації навчальної діяльності враховується рівень знань, темп роботи, динаміка втомлюваності, обсяг пам'яті, стійкість уваги, довільність психічних процесів, які е на цей момент у дитини. Проте пристосування до дефекту перешкоджає успішній адаптації розумово відсталих дітей до умов життя. Тому другим етапом корекційної роботи є розвиток особистості дитини, а саме: поступовий розвиток пізнавальних процесів, оптимізація темпу роботи та динаміки втомлюваності, посилення здатності до саморегуляції тощо.
Вирішальна роль вчителя і педагогічного колективу у навчанні. Вагома роль в успішності навчання, виховання та розвитку дітей належить вчителю спеціальної школи. Це обумовлено і психологічними особливостями розумово відсталих дітей, і постійністю їх перебування у закладі (вони переважно інтернатною типу), і (у більшості випадків) неблагополучністю їхніх сімей.
Саме педагогічний колектив створює умови для психофізичного розвитку учнів, засвоєння ними суспільного досвіду, формування особистісних якостей, носе відповідальність перед батьками цих дітей і державою за підготовку вихованців до подальшого самостійного життя.
І.Г.Єременко роль педагога у формуванні особистості розумово відсталої дитини називав провідною. Він зазначав, що успішне виконання своїх обов'язків може здійснити лише той вчитель, який усією своєю поведінкою, життям буде становити для дітей приклад, гідний наслідування. Під таким особистим прикладом I. Г. Єременко розумів вплив дій і вчинків вчителя на психологію вихованців.
На вирішальній ролі педагога-дефектолога у підготовці учиш до самостійного трудового життя на основі корекційного розвитку особистості наголошував і В.М.Синьо. Він зупинявся і на значенні педагогічного керівництва роти псом дітей, зазначаючи, що допомога вчителя мас бути кваліфікованою, цілеспрямованою, розумно дозованою, щоб не гальмувати розвиток самостійної діяльності та поведінки учнів. Вчений також вказував на величезну роль особистого прикладу педагога у вихованні розумово відсталих дітей
Принцип індивідуального га диференційованого підходу до уплів. Характерною особливістю складу учнів допоміжної школи с медика різноманітність. В одному класі можуть навчатися діти різного віку (різниця складає до трьох років), з різними клінічними діагнозами, з різною зоною найближчого розвитку. Розумова відсталість часто супроводжується ускладненнями, «умовленими порушеннями нейродимаміки, діяльності аналізаторів, емоційно-вольової сфери.
У допоміжну шкапу приходять діти, які вже навчались в масовій школі) (вони, як правило, володіють окремими знаннями), ті які перебували вдома і ніде не навчались. (їх знання зазвичай хаотичні й безсистемні), рідше —- випускники спеціальних дитячих садків (це найбільш підготовлені до навчання діти). Досить часто в допоміжні школи потрапляють діти з церебрастенічною затримкою психічного розпитку, а також діж і ЗПР, що супроводжується педагогічною занедбаністю. Це учні за правильно створених умов можуть засвоїти значно більший обсяг знань, ніж пропонує програма допоміжної школи. Ефективність навчання учнів допоміжної школи залежить від того, наскільки вчителю вдається врахувати індивідуально-психологічні можливості кожного з них і створити відповідні умови. У зв'язку з цим вагомого значення набуває реалізація такого принципу спеціальної дидактики, як індивідуальний підхід.
Здійснювані індивідуальний підхід у навчально-виховному процесі — означає: працюючи з цілим класом, орієнтуватись на кожну дитину окремо, на її індивідуальні якості. Індивідуальний підхід передбачає таку організацію навчального процесу, за якої при доборі засобів, прийомів, темпу навчання враховуються індивідуальні особливості учнів, неоднаковий рівень розвитку їхніх здібностей. Індивідуальний підхід здійснюється в умовах колективної роботи класу в межах одних і тих же завдань та однакового змісту навчання. Тобто всі учні повинні оволодіти знаннями, вміннями й навичками, визначеними програмою для даного класу. Отже, метою індивідуального підходу с забезпечення успішності всіх учнів у межах програмного матеріалу.
З урахуванням великої "неоднаковості" школярів індивідуальний підхід реалізує такі завдання: 1) надання допомоги учням, які відчувають певні труднощі у навчанні; 2) стимулювання творчих зусиль сильних учнів і метою забезпечення поглибленого опанування навчальною програмою та розвивального ефекту навчання.
Поряд з поняттям "індивідуальний підхід" у педагогіці використовуються також терміни: "диференційований підхід", "індивідуальне навчання", "диференційоване навчання". Ці поняття хоча і мають спільну основу — врахування; пізнавальних можливостей учнів — проте не є тотожними.
Диференційований підхід — це урахування типологічних особливостей розумово відсталих учнів. Типологічними називають такі особливості, які властиві не окремим розумово відсталим школярам, а спостерігаються і в інших, тобто притаманні окремій групі учнів.
Отже, при індивідуальному підході враховуються істотні особливості окремих учнів, а при диференційованому — особливості, характерні певній групі учнів. При цьому в межах кожної групи також враховуються індивідуальні особливості кожного учня.
Індивідуальне навчання — це індивідуалізація навчальних програм з урахуванням певних специфічних вад дитини, через які вона не може засвоїти загальну навчальну програму (наприклад, акалькулія).
У випадках, коди певна частина дітей відрізняється від інших настільки, що можливості спільного навчання є неефективними, то здійснюється диференційоване навчання. При диференційованому навчанні учні, починаючи § 1-ю класу, групуються в класи (групи) не за віком, а залежно від рівня розвитім І них пізнавальних здібностей. Навчання а кожному класі чи групі здійснюється за окремими навчальними програмами (в школахУкраїни це поділ на 2 рівні, відповідно: І і II відділення). При диференційованому навчанні індивідуальний підхід залишається дієвим.
Оскільки індивідуальний підхід до учнів з вадами інтелекту с провідним принципом спеціальної дидактики, який водночас слугує засобом і основною умовою реалізації корекційної роботи, зупинимось детальніше на особливостях його реалізації.
Індивідуальний та диференційований підхід як провідний принцип навчання учнів з вадами інтелекту та основна умова реалізації корекційної роботи
УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ
Реалізація індивідуального підходу можлива лише за створення спеціальних умов. Деталізуємо їх.
1.Систематичне і всебічне вивчення учнів педагогом. Ця умова є основою індивідуального підходу. Вчитель повинен глибоко вивчити індивідуальні особливості психіки кожного учня. Для цього застосовуються різноманітні методи. Це, зокрема, аналіз анамнестичних та клінічних характеристик учня, експериментальне дослідження рівня розвитку його психічних процесів; знань, умінь та навичок. Одним із основних методів є спостереження за учнем у різних видах діяльності (урок, позакласна робота, ігри, праця). У процесі спостереження виявляються прояви психофізичних недоліків учня та його сильні сторони; рівень його працездатності; ставлення до труднощів і успіхів; темп роботи; інтереси; особливості поведінки тощо. Вчитель також постійно аналізує продукти навчальної діяльності дітей (зошити, малюнки, власноруч зроблені вироби). Ефективним є також метод формуючого експерименту, який дає можливість діагностувати можливості дитини щодо її розвитку іа здатності до навчання, і окреслити, зокрема^ зону найближчого розвилку. При цьому відстежується динаміка змін у розвитку учня; визначається ефективність використання педагогічних прийомів, результативність навчально- корекційної роботи.
Отже, при індивідуальному підході слід враховувати:
-клінічний діагнозу структуру дефекту: первинний дефект, втори ині відхилення, наявність ускладнень, стан аналізаторів, фізичний стан, збережені сторони психіки;
-індивідуальні особливості пізнавальних процесів;
-темп діяльності;
-динаміку втомлюваності;
-коло уявлень про навколишнє середовище, рівень знань, зону актуального та найближчого розвитку ;
-самооцінку; ставлення дитини до власного дефекту; компенсаторні можливості;особливості емоційної сфери; -характерологічні особливості.
Вивчення особистості кожного учня відбувається постійно, протягом всього періоду навчанні. Саме постійний комплексний висновок Дає можливість педагогу добирати правильні методи впливу на дитину та вносити коретиви у корекційну робту..
Урахування психологічних закономірностей розвитку особистості. Оскільки у класі можуть бути учні різного віку, вчителю необхідно добре орієнтуватись у вікових закономірностях психічного розвитку. Як відомо, розумово відстала дитина розвивається за тими ж законами, що й нормальна, але у її розвитку мають місце певні особливості. Зокрема, кризові періоди психічного розвитку (наприклад, період статевого дозрівання) в одних випадках можуть бути поштовхом для виразних позитивних кількісних та якісних змін в інтелекті такого учня, а в інших — можуть з вікової, так і зі спеціальної психології.
Володіння педагогічною технікою. Вчитель повинен використовувати невербальні прийоми особистого впливу на учнів — жести, міміку, виразність мовлення, погляд. Проте для правильного використання елементів педагогічної техніки необхідно вивчити, в яких умовах виховання він перебував раніше, що с впливовим і стимулюючим для учня. Педагогічна техніка індивідуального характеру сприяє встановленню особливого особистісного контакту з кожним учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших — стимулювати учнів до роботи.
Урахування конкретної ситуації впливу. Використовуючи будь-який метод чи прийом, вчитель повинен орієнтуватись на певну ситуацію: попередні події, що спричинили ту чи іншу ситуацію, особливості сприймання цієї ситуації дитиною, її стан, настрій тощо. Так, не знаючи обставин, які зумовили вчинок учня, педагог може неадекватно відреагувати на його поведінку; якщо учень переконаний у своїй правоті, покарання за провину може бути сприйняте ним,як помстанеадекватну поведінку дитини може викликати загострення хвороби, наростання втьми, конфліктні емоційні переживання, і тоді буде помилкою спроба вчителя змінигі|таку поведінку виховними впливами.
Підхід до оцінювання. Розумово відсталі діти важко адаптуються до умов шкільного навчання. Вони відчувають труднощі при засвоєнні правил шкільного життя, неточно розуміють настанови вчителя. Тому досить часто олігофренопедагоги в тій чи іншій формі змушені негативно оцінювати поведінку своїх вихованці. Позитивну ж поведінку, випадки правильного виконання інструкції вчителі сприймають часто як належне і ніяк не оцінюють. Співвідношення негативних та позитивних стимулів, які одержує розумово відсталий школяа може становити, як показують дослідження М.П.Матвєєвої, як 9 : 1. Така відчутна перевага у бік негативних оцінок призводить до формування» учня негативного ставлення до себе, до зневіри у своїх можливосте.
Запобігти викривленню "я-концепції" розумово відсталих можна, якщо акцентувати увагу дітей на негативних проявах їхньої поведінки, а, передусім на позитивних. щонайменші успіхи дитини в навчанні, прояви розсудливості, чуйності старанності та інших моральних якостей, будь-які позитивні поведінкові акти і навіть відсутність або зменшення інтенсивності небажаних реакцій заслуговують на заохочення.
Оцінка — чи позитивна, чи негативна, обов'язково повинна бути обгрунтованою. Вчитель повинен переконатись у тому, що учень добре усвідомлює причини такої оцінки і погоджується з нею. Для підвищення ефективності стимуляції можна вдатись до
таких виховних прийомів, як збагачення, уточнення словника дітей лексикою, що позначає людські якості; аналіз вчинків та якостей героїв літературних творів, казок; заохочення до самооцінки, до аналізу мотивів власних вчинків (знову ж таки як негативних, так і позитивних) тощо.
Оцінювати треба конкретну відповідь дитини. Вчитель повинен показати учневі перспективи покращення оцінки. При цьому слід орієнтувати оцінку не на порівняння з іншими учнями, а на порівняння з самим собою вчорашнім, тобто на ті зміни, які відбулись у розвитку можливостей дитини протягом певного часу. В оцінюванні обов'язково потрібно враховувати емоційну реакцію дитини на схвалення та зауваження, рівень сформованості самооцінки тощо. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покращення результатів роботи, заохочувати до подолання труднощів, що виникають у навчанні.
Реалізація корекційної спрямованості навчально-виховного процесу. У корекційній роботі розрізняють спрямованість на виправлення дефектів, спільних для всіх розумово відсталих дітей (загальна корекція) і спрямованість на виправлення дефектів, характерних окремим групам учнів (індивідуальна корекція).
Кожен вчитель (як початкових класів, так і предметних) мас знати індивідуальну структуру дефекту окремої дитини, рівень її знань, умінь і навичок, орієнтування в навколишньому. На основі цих відомостей здійснюється правильний прогноз розвитку кожного учня, визначається зміст корекційної роботи та індивідуального підходу залежно від предмету. На кожен урок вчитель добирає певні корекційні завдання і засоби, відповідно до дидактичної мети і характеру навчального матеріалу. На інших уроках згідно з навчальними цілями провідними стануть інші корекційні завдання. Головне, щоб ця робота проводилась у системі.
Використання можливостей виховного впливу колективу.
Колектив відіграє особливу роль у психічному розвитку інтелектуально недорозвинених дітей. Причини цього криються, по-перше, у тому, що більшу частину свого шкільного життя такі діти проводять у групі (особливо, коли йдеться про школу-інтернат), а психічний розвиток аномальної дитини значною мірою залежить від того, як вона буде сприйнята найближчим оточенням. По- друге, основним завданням корекційної роботи з рвд є формування вищих психічних функцій...
Реалізація педагогічних принципів, форм і прийомів індивідуального впливу на учнів.
|