|
|
Скачати 0.85 Mb.
|
|
2. Функціональна асиметрія півкуль великого мозку полягає у досить чіткому розподілі функцій між півкулями. У більшості хребетних тварин структура півкуль практично є ідентичною. Проте у багатьох ссавців права півкуля пов’язана з аналізом конкретних просторових чинників середовища, а ліва – обробляє сигнали, виходячи з їхніх відносних ознак. У тварин асиметрія функцій є індивідуальною, значною мірою зумовлена навчанням, залежить від складності завдання, умов його здійснення і ступеня тренованості. Інакше кажучи, у тварин це своєрідна «лотерея асиметрії», яка залежить від реальних обставин. У людини ж право- чи ліворукість (домінуюча відповідно ліва чи права півкуля) є незмінною ознакою протягом усього життя. Отже, функціональна асиметрія півкуль великого мозку виникла в процесі еволюції дуже давно, успадкована людиною від її предків як необхідна передумова для розвитку трудової діяльності і членороздільної мови. Функціональну асиметрію півкуль вивчали на хворих з мозковими травмами і з ураженнями (перетином) мозолистого тіла, де проходить основна маса волокон, які з’єднують обидві півкулі. Систематичні дослідження функціональних особливостей мозку таких людей показали, що домінуюча ліва півкуля мозку у праворуких осіб бере участь у здійсненні абстрактно-логічного, а права – чуттєво-образного мислення. У людини ліва півкуля забезпечує членороздільну мову, писання й читання. Аналізуючи й синтезуючи словесні сигнали, вона спирається на граматичну структуру мови, тобто ліва півкуля є апаратом абстрактно-логічного мислення. Проте без участі правої півкулі розумовий процес втрачає сенс, оскільки значення слів аналізується у правій півкулі, яка відає інтонаційними компонентами мови, що обмежує надлишковість словесного потоку і надає мові конкретного значення. Спостереження за людьми з ураженням мозолистого тіла показали, що права півкуля здатна сприймати й розрізняти окремі слова і «розуміти» основні логічні зв’язки між ними, але без їх усвідомлення. Водночас функцією лівої півкулі у діяльності другої сигнальної системи є не лише аналіз звукової оболонки слова, а й значення інформації, що надходить. У лівій півкулі запрограмована здатність людини працювати з абстрактними знаковими символами, причому важливим є сам принцип використання знаків, а не спосіб їх кодування. Якщо ліва півкуля здійснює розумові операції на підставі абстрагуючої та узагальнювальної функції мови за допомогою мовних сигналів (знаків, позбавлених конкретного змісту), то права півкуля оперує образами і символами, які зберігають ознаки подібності з реальними об’єктами: малюнки, іконографічні знаки, ієрогліфи, піктограми, ідеограми тощо, які несуть інформацію, зрозумілу для людей незалежно від мови спілкування. Отже, образи й піктографічні символи можна вважати елементами специфічної мови правої півкулі. Права півкуля філогенетично давніша, їй притаманний аналоговий спосіб переробки інформації. Ліва ж півкуля обробляє інформацію дискретно, аналітично, тобто нагадує принцип роботи персональних комп’ютерів. Незважаючи на певний розподіл функцій і складні взаємозв’язки, обидві півкулі функціонують узгоджено: з одного боку, вони активно співпрацюють, доповнюючи одна одну, а з другого – кожна півкуля дещо пригнічує діяльність іншої, що чітко виявляється після блокування однієї з півкуль. Нормальна психічна діяльність людини зумовлена роботою обох півкуль, поєднанням образного і абстрактного мислення, що забезпечує всебічне охоплення явищ навколишнього світу. 3. Більша частина людства - праворукі й лише 5-12% є ліворукими. Але варто пам’ятати, що й праворукі та ліворукі - це не однорідні групи. Серед них виділяють: · сильно ліворуких (лівшів, тобто, тих в кого ведучими є ліва рука, нога, та в яких спостерігається лівобічна сенсорна асиметрія); · ліворуких (в яких ведучою є ліва рука, а решта компонентів латерального профілю мають правобічну асиметрію); · амбідекстрів (в яких не виражена функціональна асиметрія, тобто немає домінуючої руки, ноги, та не виявлено сенсорної асиметрії; такі люди добре володіють як лівою, так і правою рукою) – ними часто стають перевчені лівші; · праворуких (людей з правою мануальною асиметрією, але з різними співвідношеннями сенсорної асиметрії та асиметрії ніг); · сильно праворуких (правшів, які мають правобічний латеральний профіль). Результати численних психофізіологічних досліджень дають змогу виділити такі принципові відмінності мозкової організації психічної діяльності праворуких та ліворуких. 1. Функціональна амбілатеральність. У правшів має місце виразний асиметричний тип церебрального міжпівкульного забезпечення психічних функцій. У лівшів мозкова міжпівкульна організація психічної діяльності набуває більш симетричного, амбілатерального, більш дифузного й, водночас, менш упорядкованого характеру. При цьому вони являють собою (на відміну від правшів) гетерогенну, низькопрогнозовану групу. Тільки у лівшів у дорослому віці зустрічається двостороння (в обох півкулях) представленість якого-небудь психологічного фактора. Це багато в чому й визначає одну з базових передумов їхнього компенсаторного потенціалу. 2. Дифузність і відносна роз'єднаність. У лівшів видозмінюється й внутрішньопівкульна організація психічних процесів. У правшів вона характеризується досить твердою співвіднесеністю конкретних психологічних ланок, факторів з конкретною зоною передніх або задніх відділів мозку. Але тут ми маємо справу з внутрішньопівкульною функціональною недиференційованістю, дифузністю. Іншими словами, певна зона мозку, що незмінно актуалізує в правшів свій специфічний внесок у протікання відповідної психічної функції, у лівшів може бути пов'язана з абсолютно іншим фактором. Так, наприклад, скроневі мовні області можуть не включатися у забезпечення мовної діяльності, надаючи це (повністю або частково) іншим зонам мозку. Одночасно вони можуть проявляти свою активність у тій області психічної діяльності, з якою ніколи не асоціюються в правшів. 3. Автономія гемісфер мозку. Винятковою рисою є тенденція до відносної функціональної роз'єднаності, автономії правої й лівої півкуль мозку. Відносна функціональна автономія півкуль мозку відбивається на поряд з вже зазначеними характеристиками - функціональною міжпівкульою амбілатеральністю, недиференційованістю та внутріпівкульною дифузністю. 4. Недостатня диференційованість підкірково-кіркових відношень. Унікальною характеристикою мозкового забезпечення психічної діяльності лівшів є специфічна саме для них картина взаємодії між кірковими й підкірковими системами мозку. У правшів вони функціонують, як правило, у послідовному, реципрокному, асинхронному режимі: більша активність підкірки інваріантно призводить до меншої активності кори (насамперед її лобових відділів) і навпаки. У лівшів може спостерігатися досить часта картина одноразової, синхронної включеності підкіркових і кіркових систем мозку в забезпечення того або іншого психічного акту. Домінування півкуль зазвичай визначає найбільш розвинену область психічного - так, у правопівкульних краще розвинені емоції й інтуїція, у лівопівкульних - сприймання й мислення. Деякі дослідники доводять зв'язок правої півкулі з несвідомим у психіці людини. На користь цього висновку свідчить цілий ряд спостережень за поведінкою осіб, що перенесли операцію розділення півкуль. Так, коли одному з таких випробуваних потрібно було з'явитися на чергове психологічне обстеження, він з подивом виявив, що ніяк не може одягнутися: його права рука, пов'язана з «свідомою» лівою півкулею, застібала ґудзики на жакеті, а ліва рука, пов'язана із правою півкулею, розстібала їх. Пояснити цей факт можна тільки як прояв неусвідомленого бажання уникнути обстеження. Встановлене також переважання системи модальності у людей з різною функціональною організацією: так, лівопівкульні найчастіше є візуалами (тобто, сприймають інформація за допомогою зорового аналізатора) та кінестетиками (нюхове, тактильне, м’язове, смакове сприймання), а правопівкульні – аудіалами (слухове сприймання). Переробка інформації правопівкульних відбувається спонтанно, в хаосі та миттєво. Вони мислять інсайтами, при чому не можуть пояснити, яким чином знайшли відповідь. І хоча такий підхід до мислення може здатися невірним і нераціональним, та його результати вражають точністю і доцільністю. Ліва півкуля не лише відповідає за понятійне, конвергентне мислення, прогнозування подій та висування гіпотез, в ній представлена дискретна модель світу, розбита на окремі елементи. В семантичній пам’яті цієї півкулі зберігається соціальна система значимостей. Натомість, вважається, що права півкуля відповідає за синтетичну, симультанну (одночасну) діяльність мозку. Вона має справу не фігурою, а з фоном, не з центром уваги, а з периферією. Таким чином, права півкуля забезпечує не концентрацію, а розподіл уваги. Ліва півкуля більшою мірою орієнтована на прогнозування майбутніх станів, а права – на взаємодію з досвідом та актуальними подіями. Ліва півкуля більш активна під час виникнення мотивації щодо наближення до об’єкта, а права – в разі мотивації на уникнення (втечу). В цілому, права півкуля є переважно сприймаючою (перцептивною), а ліва – виконавчою. В ході багатьох досліджень вчені зробили висновки щодо зв'язку позитивних емоцій з лівою півкулею, а негативних - із правою. За даними X. Терцип і К. Цекотто, «вимикання» за допомогою барбітуратів однієї з півкуль дало такі результати: при дії на праву півкулю спостерігався ейфорично-маніакальний стан, а при дії правої півкулі - депресивний. Цей факт підтверджують дані ряду авторів (К. Клейст, Лебединський, С. В. Бабенкова, А. Кепалапте). При ураженні правої півкулі у хворих спостерігається ейфорія, пустотливість, безтактність, неадекватність. Співробітники Мічиганського університету зіставили показники «рукості» з показниками темпераменту й виявили перевагу в них таких показників, як гнів (емоційна нестриманість), страх (боязкість), низький рівень самоконтролю, знижений фон настрою, конформність (пасивне прийняття існуючого порядку речей), совісність, боязкість, естетична вразливість, чуттєвість, підвищений рівень тривожності. В одному з досліджень (в якому брали участь чоловіки молодого віку) було виявлено зростання негативних емоційно-оціночних характеристик в міру посилення ознак правопівкульного домінування, що було розцінене як зниження толерантності до емоційного стресу. Використовуючи в якості показника пробу «перехрест рук», Москвін на основі психодіагностичного тесту Л.Т.Ямпольського виявив: · у чоловіків з правим показником проби підвищені показники за шкалами «розгальмованість», «подразникова слабкість», «загальна активність», «комунікабельність», «тривожність», «паранойяльніясть», «іпохондрія», «фобії»; · у чоловіків з лівим показником проби - за шкалами «підозріливість», «шизоїдність», «гіпотимія», «інтрапсихічна дезорганізація», «конформність», «совісливість», «сенситивність». Педагоги та психологи, в свою чергу, виділяють ряд наступних особливостей емоційної сфери своїх ліворуких:
З огляду на це, варто звернути увагу на деяку специфічність асоціацій лівшів та їх різноманітність. Проте, це може бути не лише особливістю емоційної сфери, а й свідченням образності (у випадку правопівкульної асиметрії) та конкретності (у випадку лівопівкульної асиметрії) мислення. Люди, що часто переживають позитивні емоції, можуть так само часто відчувати і негативні емоції. Тобто, позитивні і негативні емоції можуть бути незалежними факторами, а не протилежними полюсами одного параметру. В будь-якому разі, кожна людина має потенціал позитивної й негативної енергії. Каталізатором для виходу цієї енергії є умови середовища, у яких існує конкретна особистість. Некомфортні або навіть ворожі умови соціуму провокують у лівші сплеск негативної енергії. Людина може стати неконтрольованою, а при частому повторенні стресогенного впливу або при великій його тривалості в часі перерости в стійкі негативні якості особистості або схильності до різних патологій. Проте у більшості випадків, завдяки високій гнучкості мозкових структур, можливі негативні наслідки зводяться до мінімуму, забезпечуючи тим самим успішну адаптацію. Лекція 5. Потреби і мотивації. Сон. Психофізіологічні основи емоцій. План
1. Мотивація - це активний стан мозкових структур або системно-організовані збудження в центральній нервовій системі, які спонукають вищих тварин або людину до поведінки, спрямованої на задоволення своїх потреб. І. П. Павлов звернув увагу на різні форми активної цілеспрямованої діяльності живих істот, які він назвав основними потягами організму. Серед основних потягів — потяг голоду й орієнтовно-дослідницька діяльність. Основні потяги організму — це саме така форма поведінкової діяльності, що, на відміну від рефлекторної діяльності як реакції на зовнішні стимули, навпаки, спрямована на пошук спеціальних подразників зовнішнього середовища. Термін «потяг» в останні роки в фізіології вживають рідко. Частіше використовують його синоніми: «спонукання» або «мотивація» . Згідно з теоретичною концепцією П. В. Симонова, потреби, мотивації та збудження нервового апарату емоцій — це тісно пов'язані між собою, самостійні ланки адаптивної поведінки, які мають різні представництва в головному мозку. В організмі людини об'єктивно існують потреби, які не залежать від свідомості. Мотивація — це усвідомлення цієї потреби, що призводить до формування цілі активності. Тобто зниження концентрації цукру в крові спричиняє активацію певних структур гіпоталамусу. Так виникає потреба в поповненні запасу глюкози в організмі. Потребу потрібно задовольнити, тому збудження від нейронів гіпоталамусу сягне підкорки та кори великих півкуль головного мозку — буде сформовано мету активності — пошук та споживання певної їжі. Сьогодні існують різні підходи до класифікації потреб. Більшість науковців схильні класифікувати основні потреби на три основні типи: біологічні, соціальні та ідеальні. 1. Біологічні (вітальні) потреби. У своїх первинних біологічних формах потреба є нестачею в чомусь. Це відчуває організм. Як правило, те, чого потребують, перебуває в зовнішньому середовищі й необхідне для життєдіяльності організму. Біологічні потреби обумовлені необхідністю підтримувати сталість внутрішнього середовища організму — гомеостаз. Такі потреби виникають при відхиленні параметрів внутрішнього середовища організму від оптимального рівня й задовольняються при його досягненні. Біологічні потреби забезпечують нормальну життєдіяльність організму. Провідними біологічними потребами є: • харчова потреба, що характеризується зменшенням в організмі рівня поживних речовин; • питна потреба, пов'язана з підвищенням осмотичного тиску; • температурна потреба — у разі зміни температури тіла; • статева потреба тощо. Оскільки загальні потреби організму різноаспектні, тварини можуть одночасно відчувати кілька потреб. Однак завжди є провідний параметр загальної метаболічної потреби — домінуюча потреба, найбільш важлива для виживання особини або її роду, що будує поведінковий акт, спрямований на її задоволення Особливе місце в цьому ряді посідає потреба в безпеці. Незадоволеність цієї потреби спричиняє такі відчуття, як тривога і страх. До біологічних потреб належить потреба в економії сили, яка спонукує людину шукати найкоротший, легкий та простий шлях досягнення мети. Біологічні потреби (у їжі, воді, безпеці тощо) властиві і людям, і тваринам. Однак більшість потреб у тварин має інстинктивний характер. Біологічні потреби людини відрізняються від аналогічних потреб тварин. Основна відмінність полягає, насамперед, у рівні соціалізації біологічних потреб людини, які можуть істотно видозмінюватися під впливом соціокультурних факторів. Так, наприклад, соціалізація харчової потреби спричинила відмінні національні кухні світу й відповідний етикет споживання їжі. Відомо також, що в деяких випадках люди здатні придушувати в собі біологічні потреби (харчову, статеву тощо), керуючись цілями вищого порядку. 2. Соціальні й ідеальні потреби. Умовно можна виокремити дві основні школи фізіологів вищої нервової діяльності, з різними підходами до визначення природи соціальних та ідеальних потреб. Одна школа спирається на павловські уявлення про існування вродженої безумовно-рефлекторної основи поведінки, що має універсальний характер і проявляється в поведінці не лише вищих тварин, а й людини. Друга базується насамперед на ідеях П. К. Анохіна, який розглядає свідомість як сукупність мотивацій. Класик цієї школи П. В. Симонов вважає, що особистість людини визначається сукупністю та ієрархією її потреб (мотивів). Особливості емоційного реагування та темперамент, не кажучи про такі властивості нервової системи, як сенсорика, пам'ять, програмування та реалізація дій, мають другорядне значення. Хоча суб'єктивність емоцій є результатом неповторної індивідуалізації суб'єкта, неповторної історії формування її природних задатків та процесу онтогенетичного розвитку. Соціальні потреби (зоосоціальні у тварин) можуть бути реалізованими тільки шляхом взаємодії з іншими особинами свого виду. Задоволення цих потреб формує статеву, батьківську, територіальну поведінку, феномен емоційного резонансу (співпереживання), групову ієрархію тощо. Кожна особа є шлюбним партнером, батьком або дитям, господарем території або прибульцем, лідером або підлеглим. Соціальні потреби спрямовані на забезпечення взаємодії індивіда з іншими представниками свого виду. Соціальні потреби складаються з таких основних видів: • потреба належати до певної соціальної групи; • потреба посідати в цій групі певне місце відповідно до суб'єктивних уявлень індивіда про ієрархію в цій групі; • потреба дотримуватися поведінкових зразків, прийнятих у певній групі. Соціальні потреби у тварин задовольняються за рахунок рольових (зоосоціальних) інстинктів, через встановлення певних зоосоціальних норм: встановлення та підтримка ієрархічних відносин у зграї; феномен емоційного резонансу. Ідеальні потреби становлять біологічно зумовлену основу для саморозвитку індивіда. В цю групу включають: • потребу в новизні, інформаційну потребу; • потребу в компетентності; • потребу в подоланні перешкод. Потреба в новизні перебуває в основі орієнтовно-дослідницької діяльності індивіда й забезпечує тварині можливість активно пізнавати навколишній світ. Дві групи факторів пов'язані з актуалізацією цієї потреби: дефіцит активації, що спонукає до пошуку нових стимулів, та дефіцит інформації, що змушує шукати способи зниження невизначеності. Досліди на тваринах свідчать, що інтенсивність та розмаїтість дослідницьких реакцій помітно зростають у щурів, яких попередньо на дві години поміщали в інформаційно збагачене середовище — приміщення із набором нових, регулярно змінюваних предметів. У дослідженні потреб людини іноді як особливий вид потреби виділяють інформаційну потребу, яка не є «сенсорним голодом» як таким, а потребою в різноманітній стимуляції. Незадоволеність інформаційної потреби може призвести до порушень не тільки психічної рівноваги людини, а й життєдіяльності всього організму. З погляду еволюційної фізіології зазначені соціальні й ідеальні потреби повинні бути представленими в мотиваційно-потребній сфері людини. Під час індивідуального розвитку базисні потреби соціалізуються, включаються в особистісний контекст і набувають якісно нового змісту, стаючи мотивами діяльності. За П. В. Симоновим, мотивації в живих організмах виявляються на різних рівнях життєдіяльності й спрямовані на задоволення основних потреб. Він розрізняє: • індивідуальні мотивації, спрямовані на підтримку гомеостазу, — голод, спрага, уникання болю, прагнення до температурного оптимуму тощо; • групові мотивації — турбота про потомство, пошук місця в груповій ієрархії, підтримка властивої виду структури співтовариства; • пізнавальні — дослідницька поведінка, ігрова діяльність тощо. Принципом, покладеним в основу цієї класифікації, є контур зворотного зв'язку, що регулює певну мотивацію: внутрішнє середовище індивідуума — у випадку втамування голоду й спраги; через взаємодію з іншими особинами, включаючи дитинчат; через процес розвитку, що закріплює, модифікує або відкидає той чи інший мотив. |
| VII ОРІЄНТОВНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ Умовні й безумовні рефлекси. Динамічний стереотип. Перша та друга сигнальні системи |
Лекція Р 3 Тема: Вказівки розгалуження Умовні оператори та оператор вибору призначені для задання потрібного за умовою задачі порядку виконання операторів, тобто для реалізації... |
| Конспект лекій БЖД Цигода Владислав Станіславович Лекція №1. Вступ |
ЛЕКЦІЯ Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Стилі, типи і форми мовлення Розглянуто на засіданні предметної (циклової) комісії викладачів української філології |
| «Емоції, почуття, інстинкти» Мета Перед вами намальована яблуня, а кожен з вас отримав по зеленому яблуку (вирізані з кольорового паперу), напишіть, будь ласка, і,... |
Тема: Країни Східної Європи, Північної і Центральної Азії Використовуючи відповідні умовні знаки, нанесіть на контурну карту Росії основні бази чорної металургії |
| Тема: Меню приготування страв за рецептами. Смаки. Уподобання. Умовні речення другого типу. Мета Обладнання: відеофільм “Meals in Britain”, комп’ютер, картки з індивідуальними |
ЛЕКЦІЯ 3 Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин |
| Лекція 7 8 Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.) |
КУРСОВА РОБОТА Транспортні договори, їх система та правове регулювання ЗМІСТ Вступ Вступ с. 3-5 |