|
|
Скачати 4.33 Mb.
|
| § 2. Неокантіанська філософія права Послідовниками Канта стали філософи, які застосовували апріорний метод до дослідження права. Хоча, між тим, сам Кант не вважав, що його концепція має безпосереднє відношення до права. Його власне розуміння права грунтувалось на тому, що право відноситься до сфери практичного, а не критичного розуму, до якого належать апріорні знання. Разом з тим представники неокантіанської філософії вважають, що апріорні знання існують і в сфері практичного розуму1. 1 Див.: Лукич Р. Методология права. - М., 1981. - С. 75-77. 164 Вихідний пункт кантіанства — не право як соціальна реальність, а апріорні поняття права і ідея права, які потім додаються до дійсності, але як незалежні від неї (Коген, Штаммлер, Радбрух). Згідно з теорією Германа Когена (1842—1918), засновника Марбурзької школи неокантіанства, подібно тому, як логіка встановлює категорії для наук про природу через математику, так етика визначає регулятивні ідеї для наук про культуру через юриспруденцію. Кант неодноразово підкреслював, що в природознавстві стільки науки, скільки там математики, на що Коген додає, що в суспільних дисциплінах стільки науки, скільки там юриспруденції. Серед філософів права кантіанського напрямку значне місце належить, безсумнівно, Штаммлеру і Дель Веккіо, які вважають, що поняття права не можна вивести із досвіду, оскільки правовий досвід можливий тільки в тому випадку, коли попередньо, до досвіду, а ргіогі відомо, що таке право. Тільки тоді це поняття може бути застосовано на досвіді, і тільки тоді можливо визначити, що в досвіді є, а що не є правом. Апріорні поняття права можна застосувати до кожного емпіричного права, оскільки воно носить чисто формальний характер, тобто схоплює тільки формальні елементи права без врахування їхнього змісту. Так, для Штаммлера право являє собою спосіб регулювання вчинків людей в плані співвідношення між засобами і метою, спосіб, в основі якого принцип взаємності, переконаності і повного дотримання. В той час як для Дель Веккіо право — це об'єктивне узгодження можливих дій більшості суб'єктів (згідно з єдиним моральним принципом, якого вони додержуються). Рудольф Штаммлер (1856—1938) один із найвизначніших представників неокантіанської філософії права. Спираючись на ідеї І. Канта, він спробував в творах теорети-ко-правового профілю — "Господарство і право з точки зору матеріалістичного розуміння історії", "Вчення про правильне право", "Теорія юриспруденції" — здійснити традиційне для німецької юридичної думки зусилля створити основи наукового знання про право. Філософська основа уявлень Штаммлера про право — неокантіанство в тому його варіанті, який був розвинутий Марбурзькою школою (Г. Коген, П. Наторп та ін.). Прихильники цього напрямку в філософії стверджували, що 165 предмет пізнання тотожний поняттю про предмет, а власне буття є сукупність чисто понятійних відносин. Мета філософствування — творча робота по створенню інтелектуальних об'єктів і водночас рефлексія, аналіз цієї роботи. Мислення, яке приймає форму науки і орієнтується на неї, створює культуру. В сфері юриспруденції її основу складають теоретичні пізнання і право, наука і право (ліберальна) держава. Філософи Марбурзької школи, розглядаючи означені вище явища трансцендентними основами соціальності, в методологічному плані проводили аналогію між математикою і логікою, з одного боку, і юриспруденцію й етикою — з іншого. Юриспруденція, згідно з їх теорією, — математика суспільних наук, етика виступає логікою останніх. За Штаммлером, поняття права не можна вивести із суспільно-історичного досвіду, а повинно розглядатись як апріорна категорія, яка не залежить від різних соціальних умов. За допомогою поняття права і деяких інших апріорних категорій соціальна реальність сприймається як організована цілісність і в ній виділяється само право. Штаммлер, який в цілому розділяв філософські і політичні погляди Марбурзької школи, критикує марксистське матеріалістичне розуміння історії. Він заперечує основну марксистську тезу про первинність економіки, господарчого життя і вторинність права, — тезу про підпорядкованість права економіці. Звинувачуючи марксизм у вульгарному економізмі, Штаммлер стверджував, що право первинне по відношенню до економіки, якщо не в часовому і в причинному, то в крайньому разі, в логічному плані. Визнаючи співвідношення права і господарства, Штаммлер підкреслював, що воно "представляє відносини форми і матеріалу суспільного життя"1. В розвитку права він вбачає основу становлення всього суспільства. "Закономірність соціального життя є закономірністю його правової форми, слідування основній ідеї права, як кінцева мета людського суспільства". Означена закономірність проявляється тільки в такому соціальному житті, регулювання якого здійснюється в інтересах свободи кожного, хто знаходиться в сфері права. Ідеал суспільства — це суспільство людей, які вільно бажають. Суспільство, в якому кожен 1 Штаммлер Р. Хозяйство й право. - Снб, 1907. - Т 2. - С. 1(М. 166 вважає своєю об'єктивно правомірну мету іншого. З таким регулюванням повинен погодитися кожен, хто підкоряється праву, якщо він прийняв рішення, вільне від чисто суб'єктивних бажань, але яке відповідає закону, вважав Штаммлер. Для Штаммлера суспільне життя у всіх його проявах — це зовнішнім чином організоване спільне життя людей, найважливішою формою якого виступає право. Звідси, за Штаммлером, "... закономірність соціального життя людей є закономірністю юридичної форми її". В результаті переносу цієї конструкції на господарство (під ним Штаммлер розумів спільну діяльність людей, яка спрямована на задоволення їх потреб) його регулюючою формою виступає право. Так як право первинне по відношенню до держави, Штаммлер стверджував, що економіка не може підривати правовий лад, економічний і політичний розвиток повинен іти лише шляхом часткових змін права. Кінцевою метою цих змін, ідеалом "правильного права" Штаммлер вважав поняття "суспільства людей, які вільно бажають". Марксистська концепція здавалась Штаммлеру неза-кінченою, тому що, по-перше, в марксизмі відсутній критичний розгляд і доведення ключових понять, таких як суспільний спосіб виробництва, суспільство та ін. По-друге, тому що марксизм не пояснює, яку міру необхідності він визнає доцільною в перетвореннях права. Між тим, деякі із конструкцій Штаммлера представляють очевидний інтерес. Наприклад, думка про те, що в логічному аспекті право є визначальна форма, а "соціальне господарство" — матерія, яка визначається цією філософією. Право — специфічний комплекс нормативних приписів, особливий зовнішній регулятор спільної соціальної діяльності. Воно відіграє визначальну роль, оскільки без нього фізично неможлива сама соціальна діяльність індивіда. На думку Штаммлера, юридичні норми виникають, встановлюються і починають діяти незалежно від державної організації: "Не можна схвалити погляди, коли право розглядається як соціальне правило, за яким стоїть сила. Подібне ототожнення права і фактичної сили неправильне... Не кожний соціальний припис влади має юридичний характер, а тільки частина з них. 167 Штаммлер розділяє право на справедливе і несправедливе. Ідея такого розмежування складається в тому, щоб довести: "немає ніяких особливих правових положень, які б включали в свій умовний зміст безумовний склад". Іншими словами, немає правових положень, які є раз і назавжди тільки справедливими, або виключно несправедливими в кожній ситуації. "Безумовно діють тільки формальні умови... Сума цих формальних умов, набір найбільш абстрактних ознак, за допомогою яких схоплюється і кваліфікується весь "мінливий і багатоманітний правовий матеріал" створює особливе "природне право". Самому праву за його суттю властиве внутрішнє бажання досягти об'єктивно справедливої цілісності соціального життя, йому внутрішньо властивий рух до соціального ідеалу. Але воно "веління" ніколи не зупиняється повністю в якомусь одному історичному пункті. Постійно відбуваються зміни змісту, який раніше вважався матеріально справедливим, "і людству належить постійно вдосконалювати все краще і краще розуміння того, що є справедливим за окремими питаннями". Тим самим Штаммлер вводить в систему своїх правових поглядів принцип розвитку, втіленням якого виступає категорія природного права із змістом, який змінюється". Дух цієї теорії виявився співзвучним процесу відродження концепції природного права; який є характерним для європейської філософсько-правової думки XX ст. Інший видатний представник неокантіанської філософії права — Густав Радбрух (1878—1949). Розуміння права, яке пропонує Радбрух зводиться до аксіологічної конструкції неокантіанського типу, згідно з якою право може бути зрозуміле тільки з апріорної ідеї права, яка й визначає мету права. В свою чергу, ця "ідея права" складається із "об'єднання" трьох основних цінностей: справедливості, доцільності і правової стабільності, дослідження яких і є метою філософії права, на відміну від теорії права, яка вирішує завдання пояснення, систематизації і т. д. чинного права. Метод філософії права, за Радбрухом, це особливий підхід: обов'язковий елемент методу — релятивізм. Після другої світової війни Радбрух спробував зв'язати свою конструкцію з відродженням природного права. Позитивістський підхід до закону і применшення природного пра- 168 ва, згідно з теорією Радбруха, привели до виникнення фашизму. В Росії неокантіанство, яке являє собою раціоналізм, позбавлений емпіричних домішок1, найбільш ярко проявилось в роботах П. І. Новгородцева (1866—1924). • При вирішенні морально-правової проблеми необхідно, згідно з теорією П. І. Новгородцева, виходити із апріорних "вказівок" моральної свідомості. Цю методологію Новго-родцев використав для обгрунтування концепції природного права, відродження якої пропагував на початку XX ст. Природно-правова проблема для Новгородцева (в її розумінні він близький до Штаммлера) — це проблема перш за все моральна, сутність якої полягає в тому, щоб "... встановити моральні вимоги, які встановлюють ідеальні шляхи розвитку. Природа моральності може бути зрозуміла тільки при дослідженні її як внутрішньопсихологічного і само-цінного нормативно-етичного явища, як "закону особисто- го життя". В цілому філософсько-правові концепції неокантіан-ців — істотний внесок у розвиток правової думки XX ст. § 3. Філософія права неогегельянства Філософсько-правове вчення Гегеля справило великий вплив на всю наступну історію політи-ко-правової думки. Філософія Гегеля, як підкреслювали основоположники марксизму, створювала широкий простір для обгрунтування як консервативних, так і критичних, опозиційних поглядів. Це було наочно продемонстровано в наступній історії гегельянства і тлумачень філософії права Гегеля з різних ідейно-теоретичних позицій. Одним із перших послідовників філософії права Гегеля став німецький юрист Едуард Ганс (1798—1839). Він виступив проти пануючої в юриспруденції історичної школи права і за створення філософської школи права в дусі Гегеля. Розвиток права Ганс розглядав як вираз абсолютної ідеї, а власність як здійснення вічної, незмінної ідеї права. Див.: Кузнецов Е. В. Философия права в русском дореволюционном правове-дении // Правоведение. — 1984. — № 2. 169 Вплив гегельянства в філософії права посилюється в міжвоєнний період. Неогегельянство тлумачить ідею права в дусі панлогізму і стверджує, що коли нема розумного права, то є правовий розум, який повинен бути втілений в позитивному праві; право — це самопроявлення розумного права. Неогегельянську теорію права розроблювали — Т. Ге-ринг, Ю. Біндер, Ф. Розенцвейг, Ф. Блашке, Г. Геллер, Л. Циглер, І. Пленге та ін. В Росії представниками гегельянської філософії права були Б. М. Чичерін і П. Редькін. Російські неогегельянці спробували пристосувати буття ідей до умов емпіричної дійсності. Разом з тим, досліджуючи емпіричний процес розвитку права, в кожній із його стадій вони розглядали один із моментів реалізації розумної ідеї права, яка і лежала в основі їх теоретичних суджень1. Борис Миколайович Чичерін (1828—1904) — російський філософ-гегельянець, теоретик держави і права, історик і публіцист. Професор права Московського університету (1861—1868). При Олександрі II був вихователем спадкоємця престолу. Чичерін прагнув розділити сфери моральності і права так, що право є гарантом особистої свободи і водночас обмеженням свободи зовнішньої. Ідеальна форма правової держави для Чичеріна — конституційна монархія. Він підтримував принцип приватної власності і незалежності економіки від держави. Погляди Чичеріна стали одним із джерел ідеології конституційно-демократичної партії (кадетів). В російській історіографії Чичерін — один із засновників так званої юридичної (державної) школи, яка виходить із провідної ролі державних і юридичних форм в історичному процесі. Досить цікаво для розуміння особливостей становлення права Б. М. Чичерін трактує свободу. Взявши за вихідну точку дослідження особистість, російський юрист приходить до висновку, що невід'ємною рисою людської природи є свобода. Людина визнається носієм абсолютного, а тому є сама своїм началом і через це може бути визнана вільною особою, яка має права. Свобода розділяється мислителем 1 Див.: Кузнецов 9. В. Философия права в России. — М., 1989. — С. 48. 170 на внутрішню і зовнішню, перша — є безсумнівною цінністю. Оскільки внутрішня свобода відображає духовну сторону, моральний світ людини, джерелом яких є розум і воля, із розуму випливає і свобода волі, яка двояко розуміється: 1) як свобода від чужого впливу і чужої волі; 2) як можливість діяти за власним бажанням. Внутрішня свобода, пов'язана з розумом і волею, передбачає як свою протилежність свободу зовнішню, яка в суспільстві обмежується певними рамками. Ці рамки складають зміст права. Для кожного члена суспільства важливо, щоб межі свободи кожного були точно визначені, а також охоронялись законом. У виконанні цього — основне завдання права, бо воно є початком формальним і стосується лише зовнішніх відносин особистості, стосуючись внутрішніх мотивів лише стільки, скільки вони виражаються у зовнішніх діях. Видатна роль, яку відіграла "Філософія права" Регеля в процесі формування і еволюції поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса на початку їх творчого шляху, а також в процесі становлення і розвитку марксизму, змістовне багатство цього твору обумовило інтерес до нього радянських дослідників протягом багатьох десятиліть. В 20-ті рр. при висвітленні філософсько-правової тематики в радянській літературі головна увага приділялась визначенню ролі філософії Гегеля, як одного із теоретичних джерел марксизму, ставлення Маркса, Енгельса і Леніна до вчення Гегеля, співставленню ідеалістичної і матеріалістичної діалектики. Вивчаючи Гегеля, дослідники звертали увагу також на питання ідеологічного, політично-правового характеру, наприклад, такі як соціально-класові витоки ідеологічний характер і політичний зміст філософії Гегеля сенс ідейно-теоретичної боротьби між представникам І марксистського прочитання Гегеля і неогегельянцями. Разом з тим більшість дослідників (не тільки в 20-ті, а й в ЗО—40-і рр.), позитивно оцінюючи деякі моменти діалектичного методу Гегеля, його "раціональне зерно" і різко критикуючи його систему, в тому разі, коли вони звертались до "Філософії права" або взагалі до політичної і правової теорії Гегеля, трактували їх переважно як позбавленого діалектичного концентрованого виразу негативних рис системи Гегеля. При такому механічному розділенні і протиставленні методу і системи політико-правове вчення Гегеля автома- 171 тично ставало частиною "реакційної" системи, яка протистояла (прогресивному методу). Очевидно, що тільки після подолання таких однобічних і механічних уявлень про співвідношення методу і системи в філософії Гегеля можливо було б вірно оцінити характер і зміст його філософії права, уточнити своєрідність діалектики соціально-політичних уявлень Гегеля, пізнати специфіку діалектики в "Філософії права" в порівнянні з діалектикою в "Науці логіки" і т. д. Перші кроки в цьому напрямку були зроблені вже в 20-ті рр. Так, А. М. Деборін, підкреслюючи, що Гегель користувався діалектичним методом не тільки для аналізу загальнофілософських проблем, а й для своєї соціальної філософії, писав "... не тільки метод Гегеля, а й певні, необхідно зв'язані з методом результати його дослідження в сфері суспільних наук не пройшли безрезультатно для Маркса". При цьому Деборін мав на увазі те, яку високу оцінку "Філософія права" Гегеля отримала у Маркса, роль цього твору в процесі формування політико-правових поглядів Маркса. Інший дослідник тих років, К. Міланов, підкреслював, що саме марксисти повинні показати, що Гегель, незважаючи на весь свій ідеалізм, значно ближче нам, чим будь-якому відтінку політичного, філософського і всякого іншого заблудження. Основними представниками італійського неогегельян-ства були Б. Кроче і Д. Джентіле. Свою концепцію Кроче назвав "релігією свободи". Свобода — найвищий закон людської історії і буття. Але якщо у Гегеля мова йде про розумні форми об'єктивізації свободи в ході історичного прогресу, то Кроче акцентував увагу на принциповій неможливості визначення характеру свободи. Ідею необумовленості свободи ніякими фактичними умовами Кроче використав для обгрунтування формальної, юридичної свободи і неможливості фактичної свободи. Лише "меншість, яка править", її він називав "політичним класом", знає, чого вона хоче. Захищаючи формальні, юридичні права особистості, Кроче вважав, що свобода без суб'єкта — це пусте слово і абстракція, якщо не визнається свобода особистості. В обстановці тоталітарного пригноблення прав і свобод осо- 172 бистості ці ліберально-індивідуалістичні уявлення носили опозиційно-критичний характер. Таку ж спрямованість мало положення про те, що не держава вище моралі, а, навпаки, мораль підноситься над державою. Така оцінка досить істотно відрізнялась від типових для неогегельян-ства етатистських інтерпретацій системи ієрархій різних "форм духу". Виходячи з цих уявлень, Кроче критикував фашизм, до якого в тій чи іншій мірі прагнула більшість італійських і німецьких неогегельянців. Разом з тим виступи Кроче проти авторитарних і тоталітарних інтерпретацій вчення Гегеля доповнювались критикою демократії проповіддю вічності воєн, нерівності і т. п. В неогегельянстві Джентіле превалює ірраціоналізм і містицизм, критика розуму з позицій волюнтаристського "актуалізму", "чистого акту", співзвучного фашистському активізму. Він стверджував, що істинний індивід має універсальні характеристики і завершує Бога в своїй сутності, однак подібні якості скоріше підходять до його оцінки фашистської держави і дуче, а ніж окремого індивіду. Свою інтерпретацію духу як "чистого акту" Джентіле використав для атаки ідей правопорядку і режиму законності, виправданні фашистського "активізму" і беззаконня. З антиіндивідуалістичних позицій Джентіле обґрунтовував всевладдя тоталітарної держави і заперечував всі приватні сфери життя індивідів. Ідея Гегеля про державу як моральну цілісність Джентіле використав для прямого виправдання фашистської держави як вищого виразу моральності і свободи. Саме до цього звелось його звернення до поняття держави Гегеля на II конгресі неогегельянців в Берліні (1931 р.). Після другої світової війни неогегельянство (в першу чергу німецьке й італійське), яке орієнтувалось на виправдання фашистського і нацистського режимів і, яке досягло апогею в 30-ті рр., зійшло в цілому з історичної арени. Важливими напрямками післявоєнного гегелезнавства стало очищення творчої спадщини Гегеля від неогегельян-ських нашарувань, подолання крайностей в підходах до філософії права Гегеля, об'єктивна оцінка її місця і ролі в розвитку філософське-правової думки. 173 |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ |
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
|
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);... |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ... Анотація навчальної дисципліни зі структурно-логічною схемою (міждисциплінарними зв’язками ) |
|
Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх... «Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього... |
Наукові напрями роботи конференції МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ |
|
Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
ГОСПОДАРСТВА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО |
|
Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО |