Декарт Р. Рассуждение о методе // Декарт Р. Избранные произведения: В 2 т


Скачати 1.16 Mb.
Назва Декарт Р. Рассуждение о методе // Декарт Р. Избранные произведения: В 2 т
Сторінка 3/7
Дата 01.04.2013
Розмір 1.16 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
1   2   3   4   5   6   7

ВИЯВЛЯТИ

Характер зв'язку

і боротьби

запереченого і

того, що

заперечує

Характер,

ступінь зрілості

протиріччя, його

місце і роль у

системі

Якісну і

кількісну

визначеність,

міру об'єкта

^>

ОЦІНЮВАТИ

Перемогою

нового над

старим,

переходом на

більш високий

ступінь розвитку

Процесом розв'язання протиріччя

Якістю,

кількістю, мірою

практично

необхідного

стану явища

4~>

УПРАВЛЯТИ

Схема 22. Світоглядне та методологічне значення законів діалектики

7.3. Категорії як загальні форми відображення буття, його пізнання і перетворення

Категорії філософії є підсумком пізнання, узагальненням досвіду пізнання і практики всієї попередньої історії людства. Це вузлові пункти пізнання, «сходинки» проникнення мислення в сутність речей. Вони є результатом руху думки від конкрет­ного, чуттєво сприйнятого до абстракції, від одиничного до за­гального.

326

Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття

Філософські категорії суттєво відрізняються від категорій конкретних наук. Ця відмінність полягає у тому, що філософські категорії відображують не просто суттєві властивості і зв'язки явищ об'єктивного світу, а найбільш загальні властивості і зв'яз­ки, що притаманні усім матеріальним процесам. Наприклад, категорія «матерія» відображує таку загальну властивість про­цесів і явищ, як їх об'єктивне існування, що характеризує усі матеріальні тіла. Звідси витікає велика методологічна цінність філософських категорій для усіх наук. Вони застосовуються в пізнанні у будь-якій сфері дійсності.

Категорії - основні і загальні ознаки, універсальні форми мислення і свідомості, що відображують загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвит­ку усіх матеріальних, природних і духовних явищ. Відображую­чи навколишній світ і ставлення людини до нього, категорії виконують світоглядну функцію, а як найзагальніші форми (за­соби, схеми) теоретичної і практичної діяльності - методологі­чну функцію.

Питанням вироблення філософських категорій значну ува­гу приділяли багато видатних філософів, узагальнюючи розви­ток людського пізнання. Так, уже Платон розробив п'ять кате­горій: сутність, рух, спокій, тотожність та різниця. Значний внесок у розробку категорій зробив Арістотель, котрий розгля­дав їх як загальну форму відображення реальних речей і відно­син, як найвище узагальнення об'єктивної реальності. Він вид­ілив десять філософських категорій: сутність, кількість, якість, співвідношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.

Значну увагу аналізу категорій приділив Кант. Він розгля­дав категорії як апріорні форми розсуду, за допомогою яких розум упорядковує пізнавальний матеріал, одержуваний за допомогою відчуттів. До кантівської системи категорій входять: кількість (одиничність, множина, цілісність), якість (реальність, заперечення, обмеження), відношення (субстанція, причина, взаємодія), модальність (можливість, дійсність, необхідність). Кант оголосив категорії суб'єктивними формами розумової діяльності, що притаманні свідомості до досвіду, апріорі.

327

Є.А. Подолъсъка «Кредитно-модулышй курс з філософії...»

Вчення про категорії найбільш розвинуте у філософії Геге­ля, в якого «Наука логіки» виступає як діалектична система філософських категорій. Заслуга Гегеля полягає саме у ство­ренні діалектичної логіки, де всі категорії взаємопов'язані, пере­ходять одна в садну і усі разом відтворюють закономірність по­ступального розвитку. В «Науці логіки» він подає у взаємозв'язку і взаємоопосередкуванні такі категорії: буття (якість, кількість, міра), сутність (підстава явища, дійсність, до котрої входять субстанція, причина, взаємодія), поняття (суб'єкт, об'єкт, ідея). Обмеженість гегелівського розуміння ка­тегорій полягала в тому, що він розглядав їх як породження й щаблі розгортання світового духу і тому тлумачив як виключ­но логічні форми, які передують самій матеріальній дійсності й становлять її внутрішню сутність..

Категорії виступають розумовими формами осягнення дійсності, способами підведення одиничною, випадкового під за­гальне, необхідне. Категорії - вузлові пункти пізнання дійсності. У голові людини ніколи б не виникла, наприклад, категорія необхідності, якби люди протягом тисячоліть не спостерігали суворий порядок у явищах природи і суспільства.,.

Усі філософські категорії і категорії конкретних наук мають цілий ряд особливостей. По-перше, вони об'єктивні за своїм змістом, оскільки у них відображуються якісь властивості, сто­сунки і зв'язки явищ об'єктивного світу. Вони формуються не внаслідок чисто розумової діяльності людини, а у процесі три­валого пізнання об'єктивного світу. Але хоча вони об'єктивні за змістом, за своєю формою вони суб'єктивні, оскільки є продук­том абстрагувальної діяльності людського мислення, і у цьому полягає їх друга особливість.

Третьою важливою особливістю категорій є те, що вони за своєю сутністю мінливі і рухомі, тобто не є застиглим і не­змінним знанням. Рухомість і мінливість логічних категорій витікає з того, що мінливий, рухомий сам матеріальний і духов­ний світ.У чому ж виявляється рухомість, мінливість понять, категорій? По-перше, у тому, що з розвитком пізнання і його заглибленням міняється зміст понять і категорій. Вони безпе-

328

Модуль //. Онтологія: структурна організація та діалектика буття

рервно наповнюються новим змістом, тобто збагачуються. Відбу­вались корінні зміни у змісті таких категорій як матерія, простір, час, що розширився у зв'язку з висновками теорії відносності та інших ідей. По-друге, рухомість і гнучкість категорій вияв­ляється у тому, що можуть виникати нові категорії і зникати старі. Оскільки пізнання проникає глибше у світ явищ, вияв­ляє нові загальні зв'язки і сторони, то виникає необхідність у нових категоріях. Тому в останні десятиліття з'явилися такі категорії, як кібернетика, біоніка, електроніка, космонавтика і зовсім зникли з науки «теплород», «ефір», «флогістон». По-третє, категорії у процесі пізнання взаємопов'язані і знаходять­ся у складній взаємодії. Зв'язок категорії! настільки багатоаспек-тний, різноманітний, що у кожному предметі, явищі можна виявити усі філософські категорії (зміст і форму, сутність і яви­ще, причину і наслідок та інші). Завдяки взаємному зв'язку категорій можливо схопити конкретне у його повноті.

Світоглядне і методологічне значення категорій саме і поля­гає у тому, що вони пронизують весь процес наукового мислен­ня, усі сфери знання і дозволяють правильно відображувати над­то складні, суперечливі процеси матеріального і духовного світу.

Світ єдиний, але він існує у вигляді, сукупності різних речей, явищ, подій, що мають свої індивідуальні, неповторні ознаки. Всі ці характеристики предметів та явищ охоплюються завдяки діа­лектиці категорій «загальне - особливе - одиничне».

Існування окремих, відмежованих один від одного в про­сторі і часі предметів і явищ, що мають індивідуальну якісну і





ОДИНИЧНЕ

Момент "саморо'зрпнення" загального

Кількісний вимір загального

Форма і спосіб предметної реалізації загального

Найважливіший момент дійсності загального у просторі та часі

заперечення

одиничного

ЗАГАЛЬНЕ


Схема 23. Одиничне і загальне як моменти пізнання конкретного

329

Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософи...

кількісну визначеність, характеризується категорією одинично­го. Спільність властивостей і стосунків речей виявляється у категорії загального, що фіксує об'єктивно існуючу подібність між предметами, явищами та процесами, у межах конкретної якіс­ної визначеності. Категорія загального відображує подібність властивостей, сторін об'єкта, зв'язок між елементами, частина­ми даної системи, а також між різними системами. Ніби спо­лучною ланкою між одиничним і загальним виступає особливе. У категорії особливого відображається момент діалектичної єдності загального і одиничного; особливе виступає як конкрет­ний вияв загального. В особливому долається однобічність як одиничного, так і загального. Особливе позначає диференціа­цію якісної визначеності, виступає як єдність сутності і явища

Об'єктивно одиничне, особливе і загальне не існують ізольова­но одне від одного. Загальність аж ніяк не нівелює індивідуальність подій. Вона тільки свідчить про те, що ця неповторна індивіду­альність - конкретна форма виявлення істотно загального. Дія загального як закономірності виявляється в одиничному і через одиничне. Пізнання рухається від одиничного (конкретного) до особливого і далі до загального (наукової абстракції), до встанов­лення закону, потім навпаки, виходячи із загального, до пояснен­ня і уточнення особливого й одиничного.

Таким чином, діалектичний взаємозв'язок одиничного, особли­вого і загального виявляється у таких моментах: 1) кожний пред­мет, явище є єдністю одиничного, особливого і загального. У підґрунті цього явища лежить матеріальна єдність світу, загаль­ний зв'язок речей, невичерпність структури і властивостей ото­чуючої нас дійсності. Однак над одиничними і особливими ри­сами у конкретній речі начебто «панує» загальне; 2) загальне не існує без зв'язку з одиничним, окремим і виявляється тільки через нього. Біологічні види тварин світу існують у конкретних індивідах; 3) одиничне не існує інакше, як у тому зв'язку, що веде до загального; 4) будь-яке загальне приблизно охоплює окремі предмети, а будь-яке окреме неповно входить у загальне. Окре­ме входить у загальне лише основними рисами, властивостями, закономірностями. Тому окреме багатше, різноманітніше від за-

330

Модуль //. Онтологія: структурна організація та діалектика буття

гального, але останнє глибше, суттєвіше для розуміння одинич­ного; 5) у процесі розвитку світу спостерігається перетворення одиничного на загальне, а загального - на одиничне.

Сутність і явище - це категорії, що виявляють різні сторони речей, ступені пізнання, рітий рівень глибини розуміння об'єкта. Категорія сутності виявляє головне, основне, визначальне у пред­меті, таке, що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішн­іми зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні те­оретичного мислення. Сутність того чи іншого процесу можна розкрити з різними ступенями повноти. Наше мислення ру­хається не тільки від явища до сутності, а й від менш глибокої до дедалі глибинної сутності.

Агностицизм розриває діалектичний зв'язок сутності і яви­ща, розглядає сутність як непізнаванну «річ у собі», що не роз­криває себе у явищах. Кант, визнаючи об'єктивність сутності («речі у собі»), вважав, що сутність принципово не може бути пізнавана людиною у її неповторному існуванні. Явище, згідно з Кантом, є не виявлення об'єктивної сутності, а лише викли­кане нею суб'єктивне уявлення.

Сутність тіл і процесів, як правило, прихована, недоступна для безпосереднього спостереження, живого споглядання. Од­нак через явища вона виступає на поверхню і може бути сприйнята органами чуття і за допомогою приладів. Сутність як внутрішнє протиставиться зовнішній, змінній стороні речей. Коли говориться, що явище - це щось зовнішнє, а сутність внут­рішня, то йдеться не просто про нове відношення, а об'єктивна значущість внутрішнього і зовнішнього для характеристики са­мого предмета.

Явище не може існувати без того, що в ньому є, тобто без сутності. В сутності немає нічого, що не виявлялося б так чи інакше. Але явище яскравіше за сутність хоча б тому, що воно індивідуалізоване, пов'язане з неповторною сукупністю зовнішніх умов. У явищі істотне пов'язане з неістотним, випад­ковим. Сутність виявляється і в безлічі явищ, і в одиничному явищі. В одних явищах сутність виступає повно і «прозоро», а в інших - завуальовано.

331

Є.Л. ІІодольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»

Сутність і явище - співвідносні категорії. Вони характери­зуються одне через інше. Коли сутність є щось загальне, то яви­ще - одиничне, що виражає певний момент сутності, якщо сутність є щось глибинне і внутрішнє, то явище - зовнішнє, більш багате і яскравіше, якщо сутність є щось стійке, необхід­не, то явище - більш минуще, мінливе, випадкове.

Неспівпадання явища і сутності пояснюється тим, що сутність як загальне у свою чергу не повно охоплює окремі явища. Більшість особливостей і властивостей конкретних предметів сутність не виявляє. Таким чином, сутність, хоча і виявляє себе зовні, у одиничних явищах, не лежить на поверхні цих явищ. Вирішальну роль у науковому поясненні самих явищ відіграє теоретичне мислення, яке, спираючись на дані органів іуття, спостереження, досвід, за цією різноманітністю явищ, відкриває їх внутрішні, глибинні зв'язки, тобто сутність. Пізнан­ня сутності тіла, явища людиною являє собою процес нескінчен­ного заглиблення від явища до сутності, від сутності першого рівня до сутності другого рівня і так далі.

Отже, сутність і явище - універсальні об'єктивні характе­ристики предметного світу; у процесі пізнання вони виступа­ють як ступені пізнання об'єкта. Категорії сутності і явища зав­жди нерозривно пов'язані: явище являє собою форму виявлення сутності, а вона розкривається у явищі. Однак єдність сутності і явища не означає їх співпадання, тотожності. Якби форма виявлення і сутності речей безпосередньо співпадали, то наука була б непотрібною.

Явище багатше, ніж сутність, бо містить у собі не тільки виявлення внутрішнього змісту, суттєвих зв'язків об'єкта, але й будь-які випадкові стосунки, особливі риси останнього. Яви­ща динамічні, мінливі, у той час як сутність утворює дещо збе­режене за усіх змін, хоча сутність стійка відносно явища, сама вона теж мінлива. Теоретичне пізнання сутності об'єкта пов'я­зане з розкриттям законів його розвитку, адже думка людини заглиблюється від явища до сутності, від сутності першого по­рядку до глибшої сутності і так до нескінченності.

332

Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття

Більш глибокому розумінню системного, процесуального харак­теру сутаості служать категорії «зміст - форма», де зміст фіксує особливу міру, стан сутності, що розкривається, а форма вказує на спосіб утримання цього змісту як конкретної визначеності.

Категорії діалектики «зміст» і «форма» відображують діалек­тичну єдність суттєвих сторін, явищ дійсності як певних сис­тем у процесі їхнього функціонування й розвитку, сукупності елементів і процесів, притаманних системі, та способу їхньої організації. Зміст - це склад елементів об'єкта, єдність його властивостей, внутрішніх процесів, зв'язків, суперечностей і тен­денцій розвитку. Наприклад, змістом організму є не просто су­купність його органів, а весь реальний процес його життєдіяль­ності, який відбувається у певній формі. Зміст атому складають ядро, електрони, взаємодії між ними, а також його реально існу­ючі зовнішні взаємодії. Зміст молекули води - це два атоми водню і один атом кисню, їх взаємодії одного з одним, а також взаємодія цієї молекули з іншими такими самими молекулами, що приводять за певних умов до утворення найбільш стійкої асоціації. Зміст способу виробництва матеріальних благ скла­дають його взаємодіючі елементи - продуктивні сили і вироб­ничі відносини, що у своїй єдності визначають соціальне, пол­ітичне і духовне життя людей. Зміст творів мистецтва є відображення дійсності опосередкованно ідеєю, темою і оцін­кою, що взяті у їх єдності.

ЗМІСТ - стан субстрату в процесі його безперервної зміни; -сукупність усіх складових елементів (властивостей, зв'язків, стосунків і т.д.) об'єкта

ФОРМА

- структура, що розвивається (внутрішня форма), будова і поведінка системи

(зовнішня форма); - спосіб удержання змісту як конкретної визначеності


Схема 24. Діалектика змісту і форми о процесі розвитку

333

Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»

Форма - це спосіб зовнішнього виявлення змісту відносно стани, визначеність зв'язки елементів змісту і 'їхньої взаємодії, тип і структура змісту. Форма речі є організація стійких зв'язків між її елементами. Формою способу виробництва ма­теріальних благ виступає система зв'язків між його елемента­ми, тобто той зв'язок, що виявляється у законі відповідності виробничих відносин продуктивним силам. Форма твору мис­тецтва - це перш за все його композиція, сюжет, мова.

Будь-яка система має як зміст, так і форму. За жодних реаль­них умов, ніде і ніколи не існує неоформленого змісту і без­змістовної форми. Перебуваючи у органічному зв'язку, зміст і форма є протилежностями. Визначною тенденцією змісту є тенденція мінливості, а визначною ж тенденцією форми - тен­денція усталеності.

Отже, елементи і процеси, притаманні системі, є її змістом. Форма є завжди формою певного змісту, його внутрішньою структурою і зовнішнім виявленням. Будь-який живий організм може бути розглянутий з боку його змісту, як утворений з пев­них елементів, клітин, органів і процесів (обміну речовин, му­тацій тощо). Однак способом зв'язку і організації цих елементів, завдяки якому вони є певним змістом, виступає форма.

Зміст і форма - це філософські категорії, у взаємозв'язку яких зміст як провідна сторона цілого являє собою єдність усіх складових елементів об'єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв'язків, суперечностей і тенденцій, а форма є спосіб існування і виявлення змісту. Виявлення форми необхідне для розуміння змісту, як і навпаки, тільки через зміст існує і розк­ривається форма. Категорії змісту і форми об'єктивні за змістом і суб'єктивні за формою. Це звучить тавтологічно, але тут кате­горії застосовуються самі до себе.

Форма і зміст - це протилежності, що перебувають в єдності, це різні полюси одного і того самого. Нерозривна єдність їх виявляється у тому, що певний зміст «втілюється» у певній формі. Головною стороною є зміст, а форма організації залежить від того, що організується. Не певна зовнішня сила, а власне зміст формує себе. Між: формою і змістом є внутрішні супереч­им

Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття

насті. Виникнення, розвиток і подолання суперечностей між змістом і формою речей, процесів є одним з найбільш істотних і загальних проявів розвитку шляхом боротьби протилежностей.

Єдність форми і змісту передбачає відносну самостійність їх і активну роль форми щодо змісту. Відносна самостійність фор­ми виявляється, наприклад, в тому, що вона може дещо відста­вати від розвитку змісту. Зміна форми являє собою перебудо­ву зв'язків в середині предмета. Відставання форми від змісту веде до невідповідності одне одному.

Відносна самостійність форми і змісту виявляється і в тому, що той самий зміст може набувати різних форм. Разом з тим, одна й та сама форма може мати різний зміст; так однією н тією самою формулою можна виявити закони різних за своєю при­родою явищ. Отже, відносна самостійність форми виявляється, по-перше, при наявності однієї форми у різного змісту; по-дру­ге, при відставанні або випередженні формою розвитку змісту; по-третє, при зворотній дії - форми на зміст.

Зміст і форма знаходяться у діалектичному відношенні. Це значить, що, по-перше, вони не існують одне без одного, тобто зна­ходяться у нерозривній єдності; по-друге, у певному відношенні вони можуть переходити одне в одне, тобто форма виступає як зміст, а зміст - як форма; по-третє, один і той самий зміст (у го­ловному, визначальному - інакше це буде різний зміст) може мати різні форми, і навпаки. У цьому випадку форми розглядають­ся як види, різновиди змісту (різні жанри, види мистецтва).

Таким чином, методологічне значення категорії «зміст» полягає у розкритті таких моментів: 1) зміст - це стан субстра­та у процесі його неперервної зміни; 2) зміст - це сукупність усіх складових елементів (властивостей, зв'язків, стосунків і таке інше) об'єкта. Форма розуміється при цьому як, по-перше, структура (внутрішня форма), що твориться і розвивається, і, по-друге, будова і поведінка системи (зовнішня форма). Мето­дологічна цінність цієї категорії виявляється у тому, що срорма є способом утримання змісту як конкретної визначеності.

Абсолютизація форми, ситуація, коли перевага надається формі перед змістом у різних сферах діяльності людини, веде

335

Є.А. Подолъсъка чКредитгю-модг/льний курс з філософії...

до формалізмі/ (від лат. Formalis - стосується форми). В області людських стосунків формалізм виявляється у безумовному дотримуванні звичаїв, правил етикету, обряду, ритуалу, навіть у тих випадках, коли життєва ситуація робить це безглуздим, нісенітним, комічним і навіть драматичним. Інтересам дотриму­вання формальних правил тут приносяться у жертву інтереси змісту людського спілкування. У сфері соціального управління формалізм виявляється у бюрократизмі, у схилянні перед бук­вою закону при повному зневаженні до його смислу і духу. В історії мистецтва формалізм виявляється у відриві художньої форми від змісту, у визнанні її єдино цінним елементом мис­тецтва і відповідно у зведенні художнього освоєння світу до абстрактної формотворчості.

Причинність одна із форм загального зв'язку явищ. Причи­на (лат.: causa) - філософська категорія для позначення момен­ту універсальної взаємодії предметів і явищ матеріального світу, яка полягає в утворенні або породженні одними предметами і явищами (причинами) інших (наслідків). Дія причин викликає, визначає, утворює, змінює інше явище, предмет, що є наслідком.

Причина і наслідок знаходяться у єдності: однакові причи­ни за однакових умов викликають ті ж самі наслідки. Причина і наслідок - співвідносні поняття. Явище, що викликає до жит­тя інше явище, виступає відносно нього як причина. Результатом дії причини є наслідок. Причинність - це такий внутрішній зв'я­зок між явищами, при якому щоразу, коли існує одне, за ним іде інше. Наприклад, нагрівання води є причиною її перетворен­ня у пару, бо щоразу, коли відбувається нагрівання, виникає процес пароутворення.

Причина у часі передує наслідкові і зумовлює його. Але це не означає, що будь-яке явище, що передує наступному, пере­буває з ним у причинному зв'язку. Ніч передує ранкові, але вона не є причиною ранку. Не можна плутати причинний зв'я­зок з часовою послідовністю явищ.

Причину треба відрізняти від приводу. Привід - це подія, и/р безпосередньо передує іншій події, робить можливою її виник­нення, січе не породжує і не визначає Ті.

336

Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття

Причинно-наслідковий зв'язок як одна з форм всесвітнього зв'язку характеризується такими суттєвими рисами:

по-перше, він носить об'єктивний характер, бо притаман­ний усім явищам і речам об'єктивної дійсності, і доводиться ця об'єктивність усім ходом розвитку природничих і суспіль­них наук і перш за все самою практикою;

по-друге, причинно-наслідковий закон носить закономірний і необхідний характер і виступає як закон, адже кожна причи­на за певних умов обов'язково необхідно викликає певний наслідок, тобто причина і наслідок пов'язані так, що, якщо з'яв­ляється причина, неминуче виникає і наслідок; якщо відсутня причина, відсутній і наслідок, - не закономірність;

по-третє, цей зв'язок носить загальний та універсальніш ха­рактер. Це означає, що у світі немає жодного явища, яке б не підкорювалось закону прпчинно-наслідкового зв'язку. Будь-яка, навіть незначна, подія, явище має свою причину і, навпаки, кожна причина породжує свій наслідок. Якщо, наприклад, при­чини деяких явищ ще не відомі, це не означає, що їх неіснує. Хоча онкологи ще не знають дійсних причин ракових захворю­вань, але вони є, тільки ще не пізнані;

четвертою рисою причинно-наслідкового зв'язку є його су­вора послідовність у часі: причина у часі завжди передує на­слідкові і викликає його. Наслідок не може виникнути раніше дії причини;

по-п'яте, причинно-наслідковий зв'язок - лише частинка всесвітнього зв'язку, адже у світі існують і просторові, і часові, і необхідні, і випадкові зв'язки, відношення сутності і явища, форми і змісту тощо;

шостою особливістю причинно-наслідкових зв'язків є те, що вони різноманітні за формою, бо в явищах фізики причинність виявляється у одних формах, у хімії - в других, у суспільних на­уках - у третіх тощо. Отже, причинний зв'язок явищ має об'єктив­ний, універсальний, загальний характер.

Всі явища у світі, усі зміни, процеси неодмінно виникають внаслідок дії певних причин. У світі немає і не може бути без­причинних явищ. Будь-яке явище неминуче має свою причи-

Є.А. Подолъська «Кредитно-модулъний курс з філософії...»

ну. Положення, що всі явища в світі причинно зумовлені, ви­являє закон причинності. Філософів, що визнають цей закон, поширюють його дію на всі явища, називають детерміністами. Філософи, що заперечують закон причинності,- індетерміністи.

Детермінізм (від лат. determinare - визначаю) - філософське вчення про об'єктивний закономірний взаємозв'язок та взаємоо-бумовленість речей, процесів та явищ реального світу. Детермін­ізму протистоїть індетермінізм, що відмовляється від визнання об'єктивності причинного зв'язку. Іншою формою заперечення детермінізму є ідеалістична телеологія, що проголошує, наче хід усіх процесів обумовлюється дією нематеріального «цілепокла-даючого першопочатку».

На взаємодію причин і наслідку впливають навколишні явища, сукупність яких має назву умов. Умови - це такі яви­ща, котрі необхідні для настання даної події, але самі по собі її не зумовлюють. Одна і та сама причина за певних умов викли­кає різні наслідки. Так, певний збудник хвороби як причина може викликати відповідне захворювання залежно від умов, від стану організму. Серед умов можуть бути такі, що сприяють виникненню наслідку, а можуть бути й такі, що запобігають дії причин. Залежно від умов те саме явище може породжуватись різними причинами, і навпаки, та сама причина приводить до різних наслідків. Так, величезна енергія може утворитися і в результаті розщеплення ядер урану, і в результаті синтезу ядер водню в ядрі гелію. Різниця між причиною і умовою відносна. Кожна умова в певному відношенні є причиною, і кожна причина у відповідному відношенні є наслідком.

Відправним пунктом аналізу поняття причини є саморух матерії, що виступає як взаємодія. Сукупність різних взаємодій речей і процесів природи складає загальну (універсальну) взає­модію. Причина і наслідок виступають окремими сторонами, моментами, ланками універсальної взаємодії. Тільки уявно ізо­люючи окремий її акт і абстрагуючись від зворотного впливу, що проведений на джерело породження, можна стверджувати про однобічну дію причини на наслідок. У реальних процесах наслідок не є пасивним, він може впливати на свою причину.

338

Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття

Причинно-наслідкові зв'язки поділяються на зовнішні і внутрішні, головні і неголовні, об'єктивні і суб'єктивні, загальні, особливі, одиничні та інші. Основна причина обумовлює весь процес у цілому, вона лежить у самій сутності явищ. Головна -визначає розвиток об'єкта на певному етапі. Неголовна причи­на має значення лише допоміжної, прискорюючи розвиток про­цесу. Неосновна причина часто виступає як привід, бо не вик­ликає наслідку, але сприяє його появі. Наприклад, розвиток суспільства обумовлюється низкою причин: чисельністю наро­донаселення, географічним середовищем, способом виробниц­тва, рівнем науки, свідомістю і культурою людини. Але голов­ною причиною є матеріальне виробництво. Внутрішньою причиною є взаємодія між елементами, сторонами усередині матеріальних утворень, а зовнішньою - взаємодія між різними матеріальними утвореннями, що обумовлюють відповідні зміни у них. Розрізняють також причини загальні і найближчі. Наприк­лад, літак падає і розбивається. Загальна причина тут - сила земного тяжіння, але у руслі її є й конкретна, найближча: певні неполадки у літаку або недосвідченість пілота.

Між причиною і наслідком існує складний діалектичний взаємозв'язок. Він виявляється, по-перше, у тому, що причи­на і наслідок виступають як єдність протилежностей. При­чому причина є панівною, визначальною стороною, а на­слідок - підкореною. Проте, одна протилежність (наслідок) існує тільки завдяки існуванню іншої (причини). Але, по-друге, наслідок теж не є пасивним відносно причини, що його викликала. Він здійснює зворотний вплив на причину (ідеї відображують буття, але, виникнувши, активно впливають на зміни суспільного буття через практичну діяльність людей). По-третє, діалектика причини і наслідку полягає у тому, що одне і те саме явище в одному відношенні виступає як при­чина, а в іншому - як наслідок. Наприклад, дощ - наслідок певних метеорологічних умов, але він може стати причиною високого врожаю; врожай - причиною зміцнення економіч­ної могутності держави - а відтак виникає причинно-наслідко­ві їй ланцюг явищ. Однак, якщо ми розглядаємо тільки два

22* 339



Є.А. Подолъсъка «Кредитно-модульний курс з філософії...»

окремих явища, то вони не можуть мінятися місцями, у цьо­му розумінні причина і наслідок незворотні.

Необхідність і випадковість - це філософські категорії для позначення двох протилежних форм зв'язку між явищами дійсності. Необхідність відображає внутрішню закономірність у зв'язках між явищами; необхідністю є те, що неодмінно має сіпатися у даних, умовах і певним чином. Необхідність - це ста­лий, істотний зв'язок явищ, процесів, об'єктів дійсності, зумов­лений усім попереднім ходом їхнього розвитку. Необхідне вип­ливає з сутності речей і за певних умов повинно обов'язково статись. Категорія необхідності відображує загальне, типове, внутрішнє, те, що переважно витікає з глибинних, суттєвих, повторюваних зв'язків і явищ дійсності. Отже, необхідність обумовлена внутрішніми законами розвитку за даних конкрет­них умов. Саме закон, як відомо, обумовлює суворо визначе­ний порядок розвитку явища. Під необхідністю розуміють те, що підготовлено попереднім ходом розвитку явища, що природ­но витікає з його внутрішньої природи і обов'язково, з необхі­дністю, повинно здійснитися.

Випадковість виявляє зовнішню зумовленість явищ, те, що може статись або не статись, відбутися так чи по-іншому, що в даних умовах може бути, а може й не бути. Категорія випад­ковості відображує моменти дійсності, які витікають переваж­но з зовнішніх умов, поверхових, нестійких зв'язків і побічних для даного явища обставин. Випадковість виявляє перш за все оди­ничне, що є несуттєвим для даного явища. Випадковість є фор­мою виявлення і доповненням необхідності.

У рамках релігійного світогляду існує концепція, згідно з якою у світі, в житті суспільства, окремої людини все наперед визначено Богом, або світовим духом, але сила котрих неми­нуча. Віра в долю, в приречення - це фаталізм. У філософії було і протиставлення необхідності випадковості: одне нібито виключає інше. Так, Демокріт твердив, що все відбувається тільки з необхідністю. Спіноза вважав, що в природі речей немає нічого випадкового, але все визначено до існування і дій за відомим образом з необхідністю. Французькі матеріалісти

340

Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття

XVIII ст. також твердили, що все відбувається з абсолютною необхідністю і в світі взагалі немає випадковості. Все наше життя, за словами Гольбаха,- це лінія, яку ми повинні за велі­нням природи описати на поверхні земної кулі. Абсолютизація необхідності і заперечення випадковості випливають з механі­стичного світогляду.

Необхідне і випадкове розрізняється між собою насамперед тим, що поява і буття необхідного зумовлені суттєвими факто­рами, а випадкового - найчастіше несуттєвими факторами. Хибною є думка, ніби явища можуть бути або тільки необхід­ними, або тільки випадковими. Діапектика необхідності і ви­падковості полягає в тому, що випадковість виступає як форма прояву необхідності і як її доповнення.

Випадковість у процесі розвитку може перетворюватись у необхідність. Так, закономірні ознаки того або іншого біологіч­ного виду спочатку з'являються як випадкові відхилення і на­громаджуються, і на їхній основі формуються необхідні якості живого організму.

Розрізняють динамічні і статистичні закономірності. Ди­намічні закономірності - це така форма необхідного зв'язку, при якому взаємозв'язки між причиною і наслідком є однозначни­ми; іншими словами, знаючи початковий стан тієї або іншої сис­теми, ми можемо точно передбачити її наступний розвиток. Так, передбачення явища сонячного і місячного затемнень грун­тується на врахуванні динамічних закономірностей, руху небес­них тіл. Статистична закономірність, на відміну від динам­ічної, являє собою діалектичну єдність необхідних і випадкових ознак. Наприклад, якщо ви купили лотерейний білет, це не оз­начає, що ви обов'язково виграєте. Ви можете і виграти і про­грати. Характерною особливістю статистичних законів є й те, що вони грунтуються на випадковості, що має сталість. Це оз­начає, що вони застосовуються тільки до великих сукупностей явищ, кожне з яких має випадковий характер.

Таким чином, якщо необхідність являє собою неминучий, закономірно випливаючий з сутності внутрішній зв'язок, то ви­падковість є необов'язковим, зовнішнім зв'язоком, що не випливає

341

Є.А. Подольська -вКредитно-модульний курс з філософії...»

із сутності. Отже, необхідність - це змістовна сторона сутності, тенденція (закон) розвитку, умови і спосіб їх опанування. Ви­падковість - це історично першопочаткове виявлення необхі­дності, а також процес породження нової дійсності. Основна мета пізнання - виявити закономірне, необхідне. Через аналіз різних випадкових, одиничних фактів наука рухається до роз­криття того, що лежить в їхній основі, до певної необхідності.

Можливість і дійсність - категорії діалектики, що відоб­ражують внутрішній зв'язок між двома послідовними станами становлення явищ, двома основними формами їхнього буття. Як відомо, з нічого не може виникнути щось; нове може виник­нути тільки з певних передумов, закладених у лоні старого. Буття нового в його потенціальному стані і є можливістю.

Можливість -об'єктивно існуюча тенденція виникнення пред­мета, що зумовлюється певною закономірністю. Будучи реалізо­ваною, вона перетворюється на дійсність. Дійсністю називають реалізовану можливість, все те, що має наявне буття.

дійсність

"актуальне буття"

виявляє протиріччя між

формою наявного буття речі

та її сутністю, що

розвивається

МОЖЛИВІСТЬ

аспект, сторона дійсності,

"потенційне буття"

виявляє спрямованість перетворення предмета

Схема 25. Діалектика можливості та дійсності в процесі розвитку

Отже, під дійсністю у широкому сенсі слова мають на увазі все актуально існуюче - і в зародковому, і в зрілому, і в стані згасання. Це єдність одиничного і загального, сутності і різно­манітних форм її прояву, необхідного і випадкового. У світі немає нічого, чого б не було або в можливості, або в дійсності, або на «шляху» від одного до іншого. Дійсність виступає як «актуальне буття», вона виявляє суперечливість між формою наявного буття речі і її сутністю, що розвивається. Можливість

342

Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття

є аспектом, стороною дійсності, це «потенційне биття», бо ви­являє напрям перетворення предмета.

Процес розвитку - це діалектична єдність можливості і дійсності. Можливість органічно зв'язана з дійсністю. Вони взаємопроникають, адже можливість - це одна із форм дійсності в широкому розумінні слова, внутрішня, потенціаль­на дійсність. Сама можливість є лише одним з моментів того, що вже існує як реальна дійсність.

Існують різні види можливості. Можливості можуть бути загальними йодиничними. Загальна можливість виявляє переду­мови спільних сторін одиничних предметів і явищ, а одинична можливість - передумови одиничних сторін і індивідуальних особливостей явищ. Загальна можливість зумовлена законо­мірностями розвитку дійсності, а одинична можливість - спе­цифічними умовами існування і дії цих загальних закономірно­стей. Можливості можуть бути реальними (конкретними) і формальними (абстрактними). Ми називаємо можливість реаль­ною, коли вона виявляє закономірну суттєву тенденцію розвит­ку об'єкта, а в дійсності існують необхідні умови її реалізації.




Можливість потенційне буття"

ЗАЛЕЖИТЬ ВІД:

характеру

соціального

завдання;

істинності цілеггокладання;

зрілості суб'єкта діяльності (його здатності та готовності діяти у напрямку


Схема 26. Вибір можливостей у процесі діяльності людей

343

Є.А. Подолъсъка чКредитпо-модулышй курс з філософії...»

Формальна можливість виявляє несуттєву тенденцію розвит­ку об'єкта, і в дійсності відсутні умови, необхідні для її реалізації. Формальна можливість сама по собі не суперечить об'єктивним законам. І в цьому розумінні вона докорінно відрізняється від неможливості, тобто від того, що принципово, за жодних умов не може бути реалізовано. Формальна можливість може перетво­ритись в реальну. Наприклад, можливість польоту людини в космос була колись тільки формальною, а потім стала реальною.

У часі можливість, як уже відмічалось, передує дійсності. Але дійсність, будучи результатом попереднього розвитку, є водно­час вихідним пунктом наступного розвитку. Можливість вини­кає в певній дійсності і реалізується в новій дійсності. Щоб мож­ливість перейшла в дійсність, необхідні відповідні умови. Існує істотна відмінність у процесі перетворення можливості в дійсність у природі і в людському суспільстві. В природі пере­творення можливості в дійсність відбувається в цілому стихій­но. Історію ж створююсь люди. Від їхньої волі, свідомості, ак­тивності залежить дуже багато в процесі реалізації закладених у суспільному розвитку можливостей.

Таким чином, діалектика підходить до вивчення предметів і явищ з точки зору іх виникнення та розвитку, вона допома­гає знаходити нові грані речей, нові повороти, зв'язки, способи усвідомлення дійсності і тим самим відтворювати її в своїй складності, суперечливості, багатогранності. Діалектика має ка­тегоріальний апарат, закони і принципи, котрі адекватно відоб­ражають у мисленні зміни і взаємопереходи, оскільки самі є рухливими і мінливими.

344

Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття

СЕМІНАР № 7 Діалектика: принципи, закони, категорії
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

4. Метод інструмент побудови "нового світу" "Під методом, пише Декарт,...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка