ТЕМА 7 Військово-політичні, тоталітарні режими в українських землях 20-ті – середина 40-х років ХХ ст


Скачати 0.98 Mb.
Назва ТЕМА 7 Військово-політичні, тоталітарні режими в українських землях 20-ті – середина 40-х років ХХ ст
Сторінка 7/8
Дата 16.03.2013
Розмір 0.98 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8

4. Початок Другої світової війни. Входження західноукраїнських земель до складу УРСР
Для України Друга світова війна поділиться на два виразних етапи. Перший розпочався 1 вересня 1939 р., коли німці напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східні території. Основна риса цього етапу, який торкався лише західних українців, полягала в переході їхніх земель під окупацію нової влади, насамперед радянської. Другий етап, про який ітиметься далі, почався з нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. й тривав до осені 1944 р., коли німецькі війська були вигнані з України. Протягом цього часу вся Україна була загарбана нацистами.

Серед багатьох чинників, що призвели до війни, вирішальне значення мали дві дипломатичні угоди, які справили на українців безпосередній вплив. Підписавши 30 вересня 1938 р. Мюнхенський пакт, західні держави на чолі з Англією вдалися до спроби умиротворення Гітлера, дозволивши йому розчленувати Чехословаччину й Закарпаття. Але замість задоволення домагань Гітлера цей вияв безхребетності західних держав лише розпалив у нацистів апетит до дальших територіальних загарбань. Ще безпосередніший зв'язок з вибухом війни мав підписаний 23 серпня 1939 р. нацистсько-радянський пакт – ця одна з найдивовижніших в історії угод. Гітлер, що не приховував ненависті до радянської системи та своїх територіальних претензій на Сході, хотів, перш ніж напасти на своїх противників на Заході, нейтралізувати Радянський Союз. Сталін зі свого боку прагнув підписати з Гітлером угоду про ненапад та нейтралітет, сподіваючись тим самим спрямувати агресивність нацистів проти Франції та Англії і в такий спосіб виграти час для накопичення власних сил, поки між «капіталістами» точитиметься війна на взаємне виснаження. Крім задоволення першочергових потреб двох держав, нацистсько-радянський пакт також передбачав обмін сировиною та зброєю. Більше того – до нього входив таємний протокол, у якому Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі. Маючи гарантії нейтралітету Радянського Союзу, Гітлер напав на Польщу, поклавши початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти своєю частиною гинучої польської держави, 17 вересня радянські війська вступили у Східну Польщу і зайняли майже всі землі, населені українцями та білорусами. За чотири тижні польська держава перестала існувати.

З початку своєї першої окупації Західної України, що тривала 21 місяць, радянський режим усіляко намагався заволодіти «серцями й думками» населення. Більшовики оголосили, що прийшли як «прапороносці високих гуманістичних принципів», виправдовуючи співпрацю з нацистами у розчленуванні Польщі прагненням допомогти пригнобленим меншостям і насамперед «братам» – українцям та білорусам. Особливі зусилля робилися для того, щоб справити на західних українців враження «українськості» нового режиму. Новий режим також намагався прибрати демократичного вигляду. 22 жовтня 1939 р. він організував вибори, на яких населення змушували голосувати за єдиний список кандидатів, котрі підтримували анексію Західної України Радянським Союзом. Тому не дивно, що близько 93 % виборців проголосували так, як хотів режим. 26 жовтня 1939 р. у Львові почали роботу Народні Збори Західної України, які ухвалили рішення про входження краю до складу УРСР.

У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до Української Радянської республіки було прилучено понад 7 млн. мешканців Західної України.

Деякі політичні заходи Рад принесли західним українцям конкретні покращення. Було багато зроблено для українізації та зміцнення системи освіти. До середини 1940 р. кількість початкових шкіл на Західній Україні досягла близько 6900, із них 6 тис. українських. Українська мова стала мовою викладання у перейменованому на честь Івана Франка Львівському університеті – цьому давньому бастіоні польської культури, що тепер відкрив двері для українських студентів і професорів. Помітно поліпшилося медичне обслуговування населення, насамперед сільського. Були націоналізовані промислові й торговельні підприємства, що раніше контролювалися переважно поляками та євреями. Але чи не найпопулярнішим кроком стала експропріація радянською владою польських землевласників і обіцянка перерозподілити між селянами їхні землі.

Проте паралельно з цими реформами Ради почали демонтувати створені західними українцями політичні, соціально-економічні та культурні інфраструктури. Незабаром після їхнього приходу НКВС заарештував і депортував на Схід українських політичних лідерів. Були змушені розпуститися УНДО та інші українські політичні партії. Ліквідовувалося багато кооперативів, а інші реорганізувалися на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства «Просвіта». Від 20 до 30 тис. українських активістів, усвідомлюючи, що вони живуть «на позичений час», утекли до окупованої німцями Польщі. З ліквідацією осіб, організацій і партій, котрі представляли у середовищі західних українців ліберально-центристські тенденції, залишалася лише одна життєздатна політична організація – підпільна мережа ОУН.

Поведінка численних радянських чиновників, які потоком пливли у Західну Україну, мало що зробила для обілення образу нового режиму. Звиклі до «пролетарських» методів роботи, вони нерідко шокували західняків примітивністю й грубістю, які не личили носіям «передового соціалістичного ладу». Представники Радянської України, які майже повсюдно користувалися російською мовою, швидко розвіяли ілюзії про їхню хвалену «українськість». Підтримували радянську владу насамперед місцеві комуністи, що вийшли з підпілля й тепер стали в особливій пригоді новому режимові, допомагаючи викривати українських націоналістів. Оскільки серед цих комуністів, а також серед чиновників, прибулих із Радянського Союзу, було багато євреїв, то серед західних українців, як і серед поляків, почали зростати антисемітські настрої. Але незабаром у радянському режимі розчарувалося й багато місцевих комуністів, особливо коли деяких із них за наказом Сталіна було заарештовано й страчено за підозрою в троцькізмі.

Із часом почали виявлятися й менш привабливі сторони перших радянських реформ. Було оголошено, що землі, експропрійовані у польських землевласників і «віддані» найбіднішим селянам, тепер підлягають колективізації, близько 13% і справді було колективізовано. Після цього величезна більшість селян, які з самого початку з осторогою ставилися до Рад, остаточно відвернулися від нового режиму. Спочатку багатьом представникам інтелігенції імпонувало те, що вони отримали роботу в радянських освітніх та культурних установах, але вони швидко зрозуміли, що стали всього-на-всього жорстко контрольованими функціонерами режиму, і що в разі порушення вказівок їм загрожує арешт і депортація.

Усвідомлюючи прив'язаність західних українців до своєї церкви, новий режим спочатку з обережністю трактував греко-католицьку церкву, впроваджуючи відносно незначні обмеження її діяльності. Священиків зобов'язували мати спеціальні паспорти, а за використання церков уряд вимагав високих податків. Але поступово ці обмеження набирали загрозливих масштабів. Радянська влада заборонила викладання релігії в школі, конфіскували церковні землі та посилили антирелігійну пропаганду. Аналогічна політика проводилася щодо православної церкви на Волині, де, крім того, робилися намагання підпорядкувати її московському патріархові.

Навесні 1940 р. режим відкинув маску демократичності та розпочав широкомасштабні репресії – як проти українців, так і проти поляків. Найбільш поширеним і страшним їхнім різновидом стала депортація. Тисячі уявних «ворогів народу» без усякого попередження, суду чи навіть формального звинувачення арештовували, заганяли у вагони для худоби й вивозили до Сибіру й Казахстану для невільницької праці у страхітливих умовах. Багато депортованих гинули, часом цілими родинами. Перша хвиля депортованих складалася з провідних польських, українських та єврейських політичних діячів, промисловців, землевласників, торгівців, чиновників, юристів, відставних офіцерів та священиків. Пізніше арешт загрожував кожному, хто ототожнювався з українським націоналізмом. На прикінцевому етапі, навесні 1941 р., режим уже депортував людей без розбору. Депортували всіх – і тих, хто мав родичів за кордоном чи листувався з ними, і тих, хто зайшов побачитися з друзями саме в момент їхнього арешту, і тих, на кого з особистих причин хтось доніс, і тих, хто випадково виявився у нещасливому місці в нещасливий час. За даними митрополита Андрея Шептицького, з однієї лише Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців. Ще більше постраждали поляки, особливо колоністи, – польський уряд на вигнанні стверджував, що під час радянської окупації польських територій на схід Радянського Союзу було депортовано близько 1,2 млн. чоловік, переважно поляків. Наслідком цієї катастрофи стало різке падіння політичного капіталу панівної колись польської нації, яка, втративши підтримку свого уряду, раптом із гноблячої перетворилася на гноблену.

Включення Західної України до складу Української РСР, без сумніву, було подією великої історичної ваги, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але через свою обмежену тривалість це насильне об'єднання не спричинило глибоких змін ні в Західній, ні в Радянській Україні. І все ж воно мало певний вплив: перше знайомство з радянською системою виявилося для західних українців в основному негативним досвідом, у результаті якого багато з них дійшли висновку, що «більшовицької» влади слід уникати будь-якою ціною.

Якщо величезна більшість західних українців потрапила на період 1939-1941 рр. під радянську владу, то деяка їх частина опинилася під німецькою окупацією. Близько 550 тис. українців Лемківщини та Холмщини, що на східних окраїнах Польщі, ввійшли до німецької окупаційної зони.

Оточені поляками та ізольовані від центрів української діяльності, мешканці цих регіонів були найвідсталішими серед усіх українців в економічному, культурному й політичному відношенні. Проте між 1939 і 1940 рр., рятуючись від переслідувань більшовиків, сюди втекло з Галичини 20-30 тис. українських політичних біженців. Деякі з них розселилися серед своїх земляків, інші стікалися до Кракова, цього центру діяльності українських біженців, що був неподалік, активізуючи українські громади у Лемківському та Холмському регіонах Генерального губернаторства, як тепер називалася ця частина окупованої німцями Польщі. Генерал-губернатор Ганс Франк отримав спеціальний наказ Гітлера вважати цю територію німецькою колонією й надати її населенню лише мінімальні права. Хоч теоретично вся влада зосереджувалася у руках Франка, який діяв за вказівками Гітлера, на практиці ж гестапо (нацистська політична поліція) в управлінні регіоном часто виявлялося таким же впливовим, як і сам Франк.

Незабаром після приходу німців для задоволення основних економічних та освітніх потреб українського населення Генерального губернаторства виникли десятки комітетів самодопомоги, до складу яких уходили переважно члени чи прихильники ОУН, що втекли з Галичини. Навесні 1940 р. з мовчазної згоди Франка ці комітети утворили в Кракові координаційний орган під назвою Український Центральний Комітет, обравши його головою відомого географа Володимира Кубійовича. УЦК являв собою український заклад соціального забезпечення, обов'язки якого полягали в нагляді за хворими, літніми людьми, безпритульними дітьми, в організації громадської служби охорони здоров'я, освіти, у допомозі військовополоненим та в представництві інтересів українських робітників, котрі виряджалися до Німеччини. Німці з усією ясністю дали зрозуміти, що УЦК не матиме ніяких політичних прерогатив.

Але, виконуючи ці функції, УЦК також прагнув здійснювати власну таємну програму протидії полонізуючим впливам на українців та піднесення їхньої національної свідомості. Нацисти дивилися на це нейтрально – певною мірою в надії, що зростання української національної свідомості буде противагою впливові чисельніших поляків. Із цієї причини німці часто сприяли призначенню українців на дрібні посади в адміністрації чи поліції в етнічно мішаних громадах. Коли часом українці користувалися своїм новим становищем, щоб помститися полякам за кривди довоєнних років, німці не надавали цьому значення.

Під вправним керівництвом Кубійовича близько 800 службовців УЦК незабаром організували за допомогою втікачів з Галичини українські школи, кооперативи й молодіжні групи майже в усіх місцевостях, де проживали більш-менш значні маси українців. Вони також заснували у Кракові видавництво й помітно збільшили тираж української преси в регіоні. Діяльність комітету не лише допомогла українцям компенсувати ті втрати, яких вони зазнали за років польського гноблення, а й часто полегшувала тяжкі випробування війни та німецької окупації. Після нападу німців на СРСР та включення Галичини до складу Генерального губернаторства УЦК поширив діяльність і на Галичину.
5. Україна в планах Гітлера
Україна посідала важливе місце в планах гітлерівського керівництва, бо вона повинна була стати:

1. необхідним плацдармом для подальшого завоювання Радянського Союзу;

2. сировинним й аграрним придатком фашистської Німеччини.

Як для гітлерівців, так і для сталінського керівництва Україна представляла територію, що мала стратегічне значення. Так на передодні Великої Вітчизняної Війни (1940 р.) Україна виробляла 64,7 % чавуну в СРСР, 48,8% сталі, 67,6 % залізної руди, 50,5 % вугілля, 74,5% коксу. Доля України в зборі зернових в СРСР складала 25 %, цукрового буряку – 73%. В Україні були зосередженні важливі промислові підприємства загальносоюзного значення, а також великі науково-дослідні інститути.

Уже 1940 р. генералітет Вермахту отримав наказ підготувати секретний план нападу і розгрому Радянського Союзу. 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав секретну директиву № 21, під кодовою назвою «План Барбаросса». Згідно с ним в результаті бліцкригу («блискавична війна») за короткий термін німецькі війська мали розгромити та окупувати СРСР.

Щодо України, то згідно з планом «Ост» гітлерівці мали наміри протягом 30 років виселити з України або знищити десятки мільйонів її мешканців, а натомість заселити в Україну німцями-колоністами. Україна назавжди перетворювалась в аграрну колонію Німеччини. Крім того, існував план економічного грабунку українських земель. Це так звана «Зелена папка». Частина українських земель після їх захоплення передавалась союзникам фашистської Німеччини як плата за участь у війні проти СРСР.
6. Початок Великої Вітчизняної Війни (напад фашистської Німеччини на СРСР). Оборонні бої на території України
22 червня 1941 р. фашистська Німеччина без попередження напала на Радянський Союз. Почалася Велика Вітчизняна Війна 1941-1945 рр. Проте це не означало, що сталінське керівництво не було свого часу поінформовано про агресивні плани Гітлера.

Наступ німецьких військ та їх союзників йшов у трьох напрямках:

група армій «Північ» – Прибалтика-Ленінград;

група армій «Центр» – Мінськ-Смоленськ-Москва;

група армій «Південь» – Київ-Донбас-Крим.

Фашистська коаліція кинула проти СРСР у першому стратегічному еталоні 83% своїх сухопутних збройних сил, в тому числі 86% танкових і всі моторизовані дивізії, 75% артилерії, близько 70% авіації. Загалом Німеччина і її союзники на східному фронті мали 190 дивізій загальною чисельністю 5,5 млн. чоловік.

Уже у перші дні війни радянський уряд оголосив військовий стан по всій країні. Військові округи СРСР було перетворено на фронти. 30 червня було створено Державний Комітет Оборони (ДКО). Він наділявся надзвичайно широкими повноваженнями в законодавчій, виконавчій і розпорядчих сферах. У найкоротший термін було здійснено перебудову народного господарства на воєнний лад. 10 липня 1941 р. Ставку Головного Командування було реорганізовано в Ставку Верховного Головного Командування на чолі зі Сталіним. Відбувалась перебудова структури окремих родів та видів військ і тилового забезпечення Червоної Армії. Наприкінці червня 1941 р. було утворено Раду з питань евакуації. Вона у стислі строки евакуювала із західних районів СРСР за Урал 2593 промислових підприємств, десятки тисяч сільськогосподарських машин, продовольчі припаси, понад 10 млн. чоловік. В СРСР з початком війни вводилося загальне обов'язкове навчання чоловіків віком від 15 до 50 років з подальшою їх мобілізацією. Було запроваджено карткову систему розподілу продуктів та предметів першої необхідності, знято обмеження на використання праці дітей та жінок.

Радянські війська на західному кордоні проти фашистів мали 170 дивізій чисельністю 2 млн. 900 тис. чоловік. На кінець 1941 р. склалася антифашистська коаліція держав. Уже у січні 1942 р. ця антигітлерівська коаліція нараховувала 26 країн. Серед них – Велика Британія, США, Польща, Канада, Чехословаччина та інші.

У числі перших потужний удар гітлерівських військ прийняла на себе Україна. Як виявилося згодом саме група армій «Південь», що наступала в українському напрямку повинна була створити стратегічний плацдарм для подальшого просування в глиб території СРСР. Цієї можливості радянське керівництво не врахувало і зосередило головні зусилля на ділянці Мінськ-Смоленськ-Москва.

В Україні з метою захисту від фашистів було створено два фронти:

1) Південно-Західний (командувач генерал Микола Кирпонос);

2) Південний (командувач генерал Іван Тюленєв).

З важкими боями радянська армія вступила на Схід, знекровлюючи ворога. Кровопролитні бої розгорнулися в районі Львова і Радехова. Уже 3 липня 1941 р. фашисти захопили Тернопіль, а радянські війська змушені були відступити до колишнього кордону з Польщею і організувати оборону.

Трагічні наслідки для радянських військ мали прорахунки сталінського керівництва восени 1941 р. під час оборони Києва. Сталін наказав за будь-яку ціну утримувати місто. В результаті Київ був залишенний, а в оточення потрапило близько 679 тис. червоноармійців, які були згодом знищені німецькими військами. В оточені загинув і генерал Карпонос.

У період з 5-16 жовтня тривала героїчна оборона Одеси. Восени 1941 р. розгорілися кровопролитні бої на підступах до Харкова і Донбасу.

Незважаючи на величезні зусилля Червоної Армії і радянського народу, німецько-фашистські війська швидко просувалися в глиб країни. На грудень 1941 р. німці контролювали територію з населенням близько 80 млн. чоловік або 42 % населення СРСР.

Фашисти захопили в полон 3 млн. 800 тис. віськовополоненних, з них 1 млн. 300 тис. були українцями. На території України фашисти здобули декілька важливих перемог. Це так званий «Уманський Котел» (серпень 1941 р), де були оточені 6-а та 12-а армії Південного фронту; оточення військ Південно-західного фронту та невдалий наступ радянських військ під Харковом (травень 1942 р.) та захоплення в полон більшої їх частини внаслідок оточення; розгром угрупування радянських військ під Керчю (травень 1942 р.). Лише в названих операціях радянські війська зазнали втрат – 12 армій, чисельністю 1 млн. 200 тис. чоловік.

Уже 22 липня 1942 р. радянські війська залишили місто Свердловськ Луганської області і Україну було повністю окуповано фашистами.

1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Етнополітика як наука. Предмет та об'єкт етнополітики
Етнополітичні реалії на українських землях в останній період існування Російської імперії (початок XX ст.)
ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ
Кочівники, державогенез на українських землях в І тис до н е. – І тис н е. Анти
Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ
АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ...
Порядок проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної...
Міністерства освіти і науки України “Питання підготовки та проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної гри “Зірниця”...
Керівництво користувача Зміст Режими та управління в системі 3 Режими...
«Карта» режим роботи з картою. Вікно карти є головним вікном системи. Використовується для пошуку об'єктів, планування маршрутів,...
Ткацтво є однією з найважливіших складових національної культури...
Про прадавність цього виду господарської діяльності свідчать як архаїчне приладдя ("прядки", "верстати", "кросна" і т.ін.), так і...
Нова програма з історії України (7 клас) містить суттєві зміни порівняно...
Науковий обіг, а згодом — у шкільні підручники на українських землях, непідконтрольних Росії. У силу політичних та ідеологічних причин...
Лекція Соціально-політичні та комбіновані небезпеки
При соціально-політичних конфліктах виникають соціально-політичні небезпеки. Конфлікт – це зіткнення двох чи декількох різноспрямованих...
Архітектурна традиція на теренах України пройшла довгий історичний...
Херсонес коло сучасного Севастополя, Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія напроти Керчі, Тамань, Танаїс коло сучасного...
Модуль ІІ Охарактеризуйте перші державні утворення на сучасних українських...
Катіарів, тресніїв, каралтаїв, назви яких походили від синів предтечі цього народу – царя Таргітая. Як свідчить Геродот, на території...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка